Документи, що публікуються нижче, виявлено в фондах Російського державного архіву давніх актів та Відділу рукописів Російської державної бібліотеки. Власне, евристика була спрямована на пошук джерел про діяльність Євдокима Олексійовича Щербініна (1728–1783) – першого губернатора Слобідської України (1765–1775), «заслугою» якого була ліквідація слобідського козацтва й уніфікація краю до загальноімперських зразків. Однак він відзначився ще й участю в дипломатичній кампанії довкола «унезалежнення» ногайських орд і Кримського ханства під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр.
Можно спорить о том, был ли СССР (в тот или другой период своего существования) инвариантом российской империи, но очевидно, что в российских школьных учебниках не предпринимается попыток критически осмыслить опыт «освоения национальных окраин» и избавиться от патерналистского взгляда на «соседей». Российское и советское присутствие на территориях современных независимых государств рассматривается как благо для народов их населяющих. Для современных учебников характерна более активная артикуляция темы донорства России по отношению к другим республикам Союза. Соответственно, высказываемые «соседями» претензии не могут быть осмыслены как «справедливые», имеющие под собой какие-либо основания. Предполагается, что в споре о том, кто больше пострадал от советского режима, выигрывает Россия.
В целом советская версия связывает «народы» «братскими узами», предписывает им действовать солидарно и «дружить». Все негативные эффекты «колониальной политики», проявления «национальной вражды», «погромы», «национализм» ассоциируются исключительно с провокациями враждебных «народу» групп «эксплуататоров», которые регулярно «стравливают народы» или используют из в «своих классовых, буржуазных интересах», в частности, «[Б]уржуазные националисты разоряли Закавказье, разжигали вражду между народами, натравливали грузин на армян, армян на азербайджанцев и т.д.» «Национализм», с которым в советской традиции ведется постоянная борьба, лишен собственного содержания. Это понятие ситуативно наполняется смыслом в зависимости от того, какого рода персонажи и суждения не укладываются в определенный отрезок линии партии.
Можливо, Биковця можна назвати другорядним письменником, який працював у період так званого Червоного ренесансу, але його життя і творчість дають змогу побачити суттєві закономірності сталінської доби. Їх узагальнення поглиблює наше розуміння суті Радянського режиму, комунізації радянського суспільства і того, як оперувала його головна інституція—ДПУ/НКВС. Більш того, про роль і місце Михайла Биковця в літературному процесі 20-х-30-х років минулого століття свідчить те, що він потрапив у число «словʼян», мешканців славетного Будинку «Слово» у Харкові.
Настоящая заметка является реакцией на агрессивные нападки Таьяны Ахмадовны Самадовой, которая ловко изобразила их лишь необходимой самообороной от моих замечаний. Но последние были вызваны, в свою очередь, её неожиданным наскоком на мою книгу «Неконвенциональная война. ГРУ и НКВД в тылу Вермахта». Полемика идёт о личности настоящего изверга – Ивана Хитриченко – чьим именем названа злополучная столичная школа № 13.
Власне, я аж ніяк не позиціоную себе в якості шукача «об’єктивності», що її історія попросту не має, адже кожна теза історика вже є суб’єктивною. Те, що Хитриченко був дійсно контраверсійною особою не викликає сумнівів, але йменування його «дерзким упырем» та «легендарным проходимцем» аж ніяк не додає прозорості цій темі, що рясніє великою кількістю «білих плям» та неспівпадінь.
Малороссийский приказ был российским центральным учреждением, ведавшим управлением гарнизонами «ратных людей» и отношениями Москвы с украинскими гетманами, городами и духовенством в период с 1662 по 1722 гг. Это ведомство играло чрезвычайно важную роль в русско-украинских отношениях указанного периода, по этой причине его изучение представляется крайне интересным с научной точки зрения. До недавнего времени единственной обширной работой, посвящённой Приказу Малой России, была книга Ксении Александровны Софроненко, вышедшая из печати в далёком 1960 г.В монографии автор, в основном, сосредоточилась на рассмотрении направлений деятельности приказа, в итоге целый ряд вопросов, связанных с деятельностью этого учреждения, не получили должного освещения. Недавно в издательстве «Прометей» вышла книга Дмитрия Анатольевича Безьева «Малороссийский приказ: причины создания, штаты, основные направления деятельности». В своей работе автор рассмотрел функционирование и деятельность приказа в 1662-1700 гг.
Тема вооружённого сотрудничества граждан СССР с Вермахтом и немецкой полицией столь же неоднозначна, как и вопрос их службы в Красной армии и НКВД. Нельзя всех мазать одним миром. Но вот этот пройдоха с любой точки зрения был предателем без кавычек, и к тому же настоящим шкурником. Он служил хозяевам за похлёбку или власть, которую порой даёт пистолет или винтовка. Тем не менее, летом 2014 года, то есть уже после Революции достоинства, в селе Веприн Радомышльского района Житомирской области в честь Хитриченко была открыта мемориальная доска.
В Україні фольклористичні студії розвивалися у поєднанні з романтичним націоналізмом і рухом за відродження національної свідомості, особливо у ХІХ-му сторіччі, і були майже виключно зосереджені на селянських традиціях. Таким чином, в Україні фольклор практично зосереджений на вивченні селянського способу життя та поясненні давнього походження української культури. Радянські фольклористичні студії дещо вийшли за межі селянських традицій і додали культуру міського робітничого класу, але певною мірою лишилися досить консервативними і класичними протягом майже всього ХХ сторіччя. Це не єдина основа для фольклористики, але вона є домінантною, я би сказав, і до сьогодні.
Говорячи про дуже специфічний контекст воєнної доби, слід приділити увагу такому поняттю як «криміналізація пасивності», яке зустрічається у дослідженнях Карела Беркгофа. Автор дуже влучно підмітив той момент, що саме радянські партизани, яких влада позиціонувала найчастіше як народних месників, що виявили власну ініціативу у боротьбі з ворогом, призвели до того, що пасивна позиція по відношенню до окупаційної влади ставала злочином перед СРСР. Це дуже добре проглядається навіть у самому формулюванні питань слідчого до свідка Олександра Іванова: «Скільки часу ви прожили на окупованій території не приносячи користі Батьківщині?».
Joomla! Україна

Additional information