З кіносценарієм пов’язувалися обнадійливі плани:1964 р. випускник інституту кінематографії В. Ілляшенко почав роботу над фільмом «Перевірте свої годинники»,але стрічку режисерові, на жаль, завершити не судилося. Комісія із ЦК партії знайшла у фільмовому матеріалі багато зловісних, ворожих соціалістичному устроєві деталей, тому було наказанознищити відзнятий матеріал, а роботу почали з нульової позначкиз іншим режисером, Л. Осикою. У результаті з’явилася картина «Хто повернеться – долюбить», яка не змогла фактурою й емоційним настроєм дорівнятися до першотвору та втілити в життя літературний задум Л. Костенко і А. Добровольського.
Великий Міжнародний історичний форум лише підтвердив «важкий тягар минулого» та проблему порозуміння, вчергове проконстатувавши успіхи та численні невдачі гуманітарних ініціатив. Однак «тягар минулого» не звільняє від відповідальності та пошуку діалогу, не запобігає постанню багатьох нових смислів в зустрічі численних біженців та мігрантів, ситуація в Україні з переселенцями із Криму та Донбасу – яскраве тому підтвердження.
Однак, в житті ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію – підпільно чи напівлегально діяли різні конфесії – греко-католики, римо-католики, ЄХБ, АСД та інші. Вони змогли виробити дієві стратегії виживання для продовження свого існування в умовах тоталітарного режиму, який позиціонував себе як антирелігійний. Однак, можна припустити, що існувала деяка дуальність, так журнал був не тільки творцем ідеологічної лінії держави, але й чинив супротив як з боку редакції (звичайно, що «Перець» був підконтрольним цензурі, однак більшість матеріалу відбирала редакційна колегія, зокрема Ф. Маківчук), так з боку читачів, що надсилали листи, в яких є самоідентифікація стосовно релігійної ситуації.
«Структури не виходять на вулиці!» – лозунг студентів у Парижі в 1968-му році. Замість структур на вулиці виходять індивіди. І кожна така вулиця стає унікальним явищем, яке не можливо мислити в контексті вже промислених понять. Використання універсальних понять є прямою загрозою для історії, як це показано на прикладі подій в Україні 2013-2014-го року. Коли цілі пласти, що спричинились до масового протесту, у кінцевому етапі залишились поза аналізом не лише журналістів чи політиків, але і самих істориків.
Цим зумовлюється поступове заплутування традицій патронату спадкового та набутого. Неабияку роль в цьому зіграла колонізація неосвоєних теренів, що на певний час загальмувала наростання кризових явищ патронату. Тому крім порівнянь реально-речового образу патронату з його першообразом (християнською парадигмою) цікавим для дослідження постало питання зародження конфлікту двох політичних тіл патронів, які поєднували методи реалізації патронату князівського з намісницьким, який деколи привласнював королівські права не лише як представники короля, але й як нащадки Гедиміновичів. У таких вчинках розглядається доля самого буття патронату як явища, гра ступенів реальності самого права у вчинках можновладних володарів такого права, що дозволяє внести корективи у загальноприйнятий образ історії взаємин Держави та Церкви в умовах прикордоння та щодо однобокості у висвітленні історії православної церкви у часи протистояння з католицькою.
Із часом я дедалі більше почав помічати українськість Донбасу. Наприклад, м’яке “г” замість “ґ” в російській мові. Навіть зараз я до кінця не можу зрозуміти тонкої різниці між “г” і “х”: моє ім’я українською має звучати “Гіроакі” чи “Хіроакі”. У донецькій кімнаті я слухав радіо і захватом виявив хвилю, яка вела мовлення українською. У кіосках можна було знайти україномовні газети. Одного дня я купив таку газету, здається, вона мала назву “Робітнича газета”. Коли я попросив продати мені примірник, продавці дуже здивувалися і сказали, що в Донецьку ніхто не купує українських газет. Але я весь час помічав, що на Донбасі продаються українські газети!.. Мені так сподобалося в Донецьку, що я з нетерпінням чекав, коли зможу приїхати туди знову. Матеріальні труднощі не могли спинити мене. Історія та люди Донбасу так зачарували мене, що я приїздив туди щороку наступні вісім років. А після тої першої незабутньої тижневої поїздки я мусив поїхати з Донецька до Києва.
Маємо підстави для наступних висновкових положень: переселенська акція середини 1940-х рр. мала примусовий та антигуманний характер. Обіцянки щодо матеріального забезпечення українців Польщі в УРСР виконані не були, бідністю вони виділялись навіть на фоні розореної війною країни. Крім того, депортовані ще довго лишалися найбільш соціально незахищеним і психологічно відчуженим елементом у суспільстві.
Ані в Києві, ані у Львові, ані в Дніпропетровську не розуміють одного – за ці майже два роки населення Донбасу, яке залишилося тут або виїхало, рятуючись від війни, отримало страшний у своїй парадоксальності воєнний досвід. При цьому досвід страшний з огляду на свою масштабність – декілька мільйонів людей, яким довелося відчути екзистенційний страх. Говорю так, тому що сам його неодноразово відчував, коли був у місті (хоча з часом відчуття стає не таким гострим і під звуки канонади за вікном можна навіть спати і писати статті). В 100 метрах від мого будинку були загиблі внаслідок артобстрілів люди, в мене у дворі розривалися міни, в під’їзді полетіли шибки, декілька освітніх та культурних установ, в яких я працював у різний час у Донецьку, постраждали внаслідок бойових дій. Тобто образи війни, як ментальні, так і візуальні, залишаться в кожного з донеччан назавжди.
25-26 квітня в Музеї Ханенків у Києві відбувся перший Всеукраїнський науковий семінар «Мистецтво ісламу в музеях України», приурочений до 120-річного ювілею Марії Вязьмітіної (1896-1994), видатної української дослідниці мусульманського мистецтва, засновниці відділів Сходу Музею Ханенків та Харківського художнього музею, відомого археолога, корифея бібліотечної справи України. Головною метою семінару було вшанувати пам’ять про видатну музейницю шляхом створення спільноти сучасних продовжувачів її справи – дослідників мистецтва ісламу в музеях України. На семінарі було презентовано й обговорено 23 доповіді від 26 науковців з 16 музеїв країни, фонди яких включають збірки та окремі твори мусульманського мистецтва. Учасниками семінару стали також науковців від вузів та науково-дослідних реставраційних центрів, об’єктом вивчення яких є музейні збірки ісламу або ж історія музейного ісламознавства.
Joomla! Україна

Additional information