Події, які розгортаються в Україні з кінця 2013 р. (Майдан, а потім російсько-українська віна на Донбасі), дозволяють краще зрозуміти сучасне суспільство і небезпеки, які криються в його розвитку. В цьому сенсі досвід України має всесвітнє значення.

Одним з українських уроків полягає в тому, що війни з сучасного світового порядку денного не виключено. Емоційно з цим важко примиритися. Соціологи іронізували і іронізують над О. Контом, який вважав, що індустріальне суспільство ліквідує передумови війни [1, с. 97]. Разом з тим кожна нова генерація соціологів плекала надії, що остання війна була насправді останньою. Глобалізаційні процеси посилили ці сподівання. В теорії глобалізації навіть стверджувалося, що нарешті поняття «людство» і «суспільство» стали тотожними [2]. Надійним обмежувачем воєн здавався також екологічний імператив. Згідно з ним, людство опинилося в такій ситуації, яка потребує єдності дій стосовно повернення рівноваги у відносинах з біосферою. Якщо цього не досягти, то ми гарантовано загинемо усі разом. Крім того, людина зараз у виробничій діяльності використовує настільки небезпечні природні процеси, що воєнні руйнування стануть спусковим гачком для екологічної катастрофи світового масштабу [3].

Українськи досвід показав, що в сучасному світі на напівпериферії світової капіталістичної системи сформувалися сили, які за будь-яку ціну прагнуть зламати нинішній світовий порядок. Їх не зупиняє і перспектива екологічного самогубства людства. У всякому випадку правлячий клас Росії не зупинило те, що в Україні 4 діючі атомні електростанції з 15-ма енергоблоками і закрита, але небезпечна, Чорнобильська АЕС.

Можна отже сказати, що війни не зникають, а змінюють свою форму. Ця обставина відобразилося і в розповсюдженні терміну «гібридна війна». В цьому типі воєн не меншу, а, можливо, навіть більшу роль в порівнянні з безпосередніми воєнними діями відіграють підривні соціальні технології [4]. Але розгортання технології гібридної війни в Донбасі мало і неочікувані ефекти.

Одним з них став «луганський синдром» [5]. Відомо, що в медицині синдромом називають сукупність симптомів зі спільним патогенезом. При певній метафоричності такі терміни цілком припустимі і в соціології. Луганським синдромом я запропонував назвати аномічну переорієнтація значних мас населення регіону на агресора з метою пошуку безпеки.

Зрозуміло, що запропонована назва містить алюзію на «стокгольмський синдром» [6]. Останнє поняття хоч і не включене в жодний перелік психічних захворювань, але надзвичайно популярне. Його застосовують до все нових і нових ситуацій. Автором словосполучення називають криміналіста Нельса Бейєрота, який по свіжим слідам аналізував парадоксальну ситуацію з захопленням заручників в кінці серпня 1973 р. в стокгольмському “Kreditbanken”. Парадоксальність виявилася в тому, що заручники почали відчувати емоційний зв'язок з терористами, навіть захищали їх, а боялися поліцейських. Зараз психологи кваліфікують стокгольмський синдром як різновид синдрому ідентифікації з агресором, описаного А. Фрейд ще 1936 р. [7].

Луганський синдром, на мою думку, є, по-перше, значно масштабнішим явищем, описуючи динаміку не малих, а великих соціальних груп. По-друге, він не є суто психологічним явищем. Більш того, його психологічна складова стає зрозумілою в соціологічному контексті.

Сама ідея луганського синдрому формувалася в процесі безпосереднього спостереження за процесом захоплення проросійськими кримінально-терористичними угрупованнями влади в Луганську. В березні – травні вже можна було віддиференціювати  дві групи явищ. Перші стосувалися створення і використання «кримінальних натовпів» [4, с. 30]. Це було передбачено технологією гібридної війни, і відповідні мережі активістів готувалися заздалегідь. Другі виникали спонтанно. Вони були результатом когнітивного дисонансу, який сформувався не в індивідуальних свідомостях, а в масовій свідомості регіональної спільноти. Стереотипи і фобії, які накопичувалися десятками років, штовхнули людей в пошуках екзистенційної безпеки в бік агресора. Це знайшло вияв в достатньо масовій явці мешканців міст Донбасу на так званий «референдум» 11 травня 2014 р.

Додатковий емпіричний матеріал був отриманий під час масштабного опитування, яке проводилося в рамках проекту «Життєві світи Сходу і Заходу України». Перед представленням деяких результатів опитування наведу його характеристики.

›    Опитування проводилося в травні – липні 2014 р.

›    В Донецькій області було опитано 457 чол., в Луганській області – 291, у Львівській області – 454 чол., в Івано-Франківській області – 277.

›    Точки опитування:

•    в Донецькій області: Донецьк (найкрупніше місто), Артемівськ (велике місто), Торез, Сніжне (середні міста), Дебальцеве (мале місто) та села Донецької області;
•    в Луганській області: Луганськ (крупне місто), Красний Луч (велике місто), Свердловськ, Первомайськ (середні міста), Кіровськ, Старобільськ (малі місто) та села Луганської області;
•    у Львівські області: Львів (найкрупніше місто), Дрогобич (середнє місто), Самбір (мале) та села Львівської області;
•    в Івано-Франківській області: Івано-Франківськ (велике місто), Калуш, Коломия (середні), Болехів, Яремче (малі) та села Івано-Франківської області.

›    Інтерв’ю проводили студенти-соціологи, які навчаються за спеціальністю «Соціологія» в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, Донецькому державному університеті управління, Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, студенти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Національного університету «Львівська політехніка» (Дослідження проводилося за підтримки Канадського інституту Українознавчих студій Університету Альберти).

Опитування дозволило зафіксувати збій громадянського почуття в регіональній спільноті Донбасу. Це чітко видно з розподілу відповідей на запитання про самоідентифікації. Представлю отримані дані в таблиці 1, порівнюючи Донбас і Галичину.

Таблиця 1.

Без яких з перерахованих характеристик буде неможливим Ваше уявлення про себе?
% до тих, хто відповів

Правда, потрібно відмітити, що ідентитет «громадянин України» в Луганську завжди характеризувався меншою опуклістю, ніж в Галичині. До того ж ця опуклість значно змінювалася в залежності від ситуації в міжрегіональних відносинах і від справ в державі загалом. Наведу дані по Луганську за декілька років: 2001 р. – 30%; 2004р. – 36%; 2005 р. – 31%; 2007 р. – 37%; 2008 р. – 47%; 2009 р. – 38%; 2010 р. – 29%; 2012 р. – 36% [8, с. 62]. 2014 р. він досяг мінімуму.

Збій громадянського почуття виявився і в появі значної групи мешканців Донбасу, які почали висловлюватися за фактичний вихід регіону з складу України. Відповідний розподіл відповідей про бажаний територіальний устрій країни в таблиці 2.

Таблиця 2.

Який територіальний устрій, на Вашу думку, повинна мати Україна?
(% від опитаних)

Значну частину мешканців Донбасу налякали події на Майдані, які вони сприймали як заколот з метою державного перевороту. Це видно з даних таблиці 3.

Таблиця 3.

Як би Ви охарактеризували події:

(% до тих, хто відповів)

Когнітивний дисонанс знаходить вияв і в зовнішньополітичних орієнтаціях мешканців Донбасу, що видно з даних таблиці 4.

Таблиця 4.

Розподіл відповідей на запитання «Якими повинні бути зовнішньополітичні орієнтації України?»
(% від опитаних)

Суттєву роль в формуванні луганського синдрому відіграли також негативні міжрегіональні стереотипи. Так, в Донбасі 63,4% респондентів вважали, що їх регіон має бути моделлю для розвитку всієї України, а от стосовно Галичини так думали лише 13,6% опитаних донбасівців. В Галичині свій регіон розглядали як зразковий для України 79,2% опитаних, а про Донбас такої думки були лише 9,2%. В Донбасі 65,4% опитаних вважали Галичину агресивним регіоном, який прагне нав'язати свою волю всій Україні, в Галичині такої думки про Донбас були 78,8% респондентів. В Донбасі свій регіон розглядали як такий, що змушений захищати свою специфіку, 77,2% опитаних, а 67,5% галичан точно так міркували про свій регіон. Правда, варто відмітити, що 53% донбаських респондентів вбачали, що саме в їх регіоні значного розповсюдження набув сепаратизм. Про Галичину таке думали лише 14,2% опитаних в Донбасі. Серед опитаних галичан 85% пов'язували Донбас з сепаратизмом. Про Галичину дотримувалися такої думки лише 4,9% респондентів. 57% опитаних мешканців Донбасу погоджувалися, що для галичан притаманні державницькі настрої. Про свій регіон такої ж думки були 14,2% з їх числа. В Галичині 86,7% респондентів вважали свій регіон державницьким. Стосовно Донбасу таку характеристику вважали правомірною лише 5,2%.

Висновки. Луганський синдром є ситуативним явищем. Зараз на територіях, які залишилися в складі України він зникає. На територіях, підконтрольних проросійським бойовикам він розвивається. Підтримання цього синдрому є однією зі складових гібридної війни, яку веде Росія проти України. Але у цього синдрому були і внутрішні передумови: внутрішня слабкість громадянської ідентичності в Донбасі, негативні гетеростереотипи між полярними регіонами країни, різне бачення в регіонах перспектив внутрішнього і зовнішнього розвитку країни. Загальним тлом для виникнення луганського синдрому стало величезне майнове розшарування в країні, відчуття соціальної несправедливості. Все це було використано російською стороною для застосування населення у війні проти України.

Кононов Ілля Федорович, доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри філософії і соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Уперше опубліковано у збірнику наукових праць:  Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти: Матеріали науково-практичної конференції (Харків, 10 квітня 2015). Харків: Харківський Національний Університет Внутрішніх Справ, 2015.  С. 10– 16.

Література

1.    Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки / Пер. з фр. Григорія Філіпчука. – К.: Юніверс, 2004. – 688 с.
2.    Кононов И. Ф. Глобализация и изменение представлений об обществе [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ostrovok.lg.ua/knigohranilishhe/nauka/kononov-i-f-globalizaciya-i-izmenenie-predstavleniy-ob-obshchestve [Звернення 24.03.2015р.].
3.    Яницкий О. Н. Современные войны: социально-экологическое измерение [Электронный ресурс] - Режим доступу: http://www.isras.ru/publ.html?id=3153 [Звернення 03.11.2014р.].
4.    Рущенко І. П. Війна і соціологія  // Оборонний вісник. – 2014. - №7. – С. 28 – 32.
5.    Кононов И. «Луганский синдром» и пути его преодоления [Електронный ресурс] - Режим доступу: http://www.ostro.org/lugansk/politics/articles/450779/ [Звернення 21.07.2014р.].
6.    Stockholm Syndrome [Electronic resource] – Mode of access: http://medical-dictionary.thefreedictionary.com/Stockholm+syndrome (s.a.).
7.    Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы. Примеры двух типов защиты. Идентификация с агрессором [Електронный ресурс] - Режим доступу: http://polbu.ru/freid_psychology/ch09_i.html [Звернення 24.03.2015р.].
8.    Хобта С. В. Ідентичність як фактор формування електоральних установок (на прикладі виборів в Луганську до Верховної ради 2012 р.) // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологічні науки. - №11 (270). – Червень 2013 р. – Частина 1. – С. 58 – 76.