Український інститут національної пам’яті час від часу привертає до себе підвищену суспільну увагу. На жаль, здебільшого це пов’язано не стільки зі звичними, традиційними публічними акціями (конференції, інтерв’ю, вихід у світ і презентація неординарних публікацій дослідницького і документального характеру тощо), скільки з тими пертурбаціями, які відбулися й продовжують відбуватися за хронологічно нетривалий період існування установи – для когось із промовистою, притягальною, а для когось і досьогодні – з незрозумілою назвою.
    Передусім, справа полягає в тому, що політичні сили держави по-різному бачать його призначення, роль в ідеологічних процесах, конкретні функції. Зі зміною таких сил у владі відбувається коригування, а то й докорінна перебудова УІНП.
    За таких обставин видається доцільним оприлюднити об’єктивну інформацію, особливо про останній період діяльності інституту, нинішній його стан (природно, з неминучим мінімумом оціночного елементу), яка може бути корисною в щойно розпочатому черговому реформаційному процесі.

    *     *     *

    На сьогодні Український інститут національної пам’яті (УІНП) – науково-дослідна установа, що перебуває в управлінні Кабінету Міністрів України. Створення та діяльність УІНП, в залежності від статусу й функціональних завдань установи, поділяється на два етапи.
    Перший етап. Відповідно до Положення про УІНП, затвердженого Постановою КМ України від 5 липня 2006 р., Український інститут національної пам’яті отримав статус центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.
    Керівництво УІНП як центрального органу виконавчої влади: в. о. Голови, академік НАН України Юхновський І. Р. (2006–2010); Голова, член-кореспондент НАН України Солдатенко В. Ф. (2010–2011); перший заступник Голови Іванків О. Л. (2006–2010); перший заступник Голови, д.і.н. Кривошея В. В. (2010–2011); в.о. заступника Голови Круцик Р. М. (2006–2007); заступник Голови, д.і.н. Верстюк В. Ф. (2008–2010); заступник Голови, д.і.н. Вєдєнєєв Д. В. (2010–2011); заступник Голови, к.і.н. Омельченко О. В. (2010–2011).
    Діяльність УІНП в той період зосереджувалася навколо заходів з формування та реалізації державної політики вшанування пам’яті жертв голодоморів; дослідження та вшанування пам’яті жертв політичних репресій; вивчення впливу на національну пам’ять подій Другої світової війни; відзначення подій Української революції 1917–1921 рр.; розробки концепції історичної освіти в Україні. У рамках адміністративної реформи та відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» УІНП як центральний орган виконавчої влади був ліквідований.
    Другий етап. Відповідно до Указу Президента України від 9.12.2010 р. створений Український інститут національної пам’яті як науково-дослідна бюджетна установа при Кабінеті Міністрів України. Постановою КМ України від 31 січня 2011 р. затверджено нове Положення про УІНП.
    Нормативно-правову основу діяльності Інституту становлять Конституція України, закони України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інформацію», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про Національний архівний фонд та архівні установи»,  «Про авторські та суміжні права», «Стратегія національної безпеки України», інші законодавчі та правові акти України у сфері гуманітарної політики.
    Відповідно до встановленого КМ України порядку планування роботи визначено завдання Українського інституту національної пам’яті: наукове забезпечення формування політики національної пам’яті як складової гуманітарної політики в Україні.
    У прийнятому Кабінетом Міністрів Положенні визначено, що Інститут проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, веде аналітичні розробки у сфері забезпечення формування політики національної пам’яті відповідно до проблематики, яка є пріоритетною з погляду формування української політичної нації, консолідації громадянського суспільства, мобілізації духовних сил українського народу на державницьку і цивілізаційну діяльність.
    Основними функціональними завданнями Інституту викристалізувалися:
    – наукове й аналітичне забезпечення формування державної політики національної пам’яті;
    – участь у розробці та експертизі проектів законодавчих актів, нормативно-розпорядчих документів у сфері гуманітарної політики України, підготовка науково обґрунтованих рекомендацій вищим органам влади та управління щодо здійснення гуманітарної політики держави;
    – взаємодія із профільними науковими установами з дослідницького й аналітичного забезпечення реалізації гуманітарної політики в Україні;
    – участь у державній політиці з формування позитивного іміджу України у світі, міжнародному співробітництві з гуманітарних проблем;
    – реалізація державних програм фундаментальних і науково-практичних досліджень функціонування національної пам’яті українського народу, її впливу на формування громадянського суспільства, української політичної нації, на суспільно-політичні процеси в Україні та її міжнародні зв’язки;
    – здійснення наукових та науково-практичних досліджень державотворчих традицій та цивілізаційних здобутків українського народу, його боротьби за свободу й соборність України;
    – вивчення історичних трагедій народів України, участь у заходах з увічнення пам’яті їх жертв;
    – участь у науково-просвітницькій роботі, освітянській діяльності з актуальних проблем національної пам’яті українського народу.

    *     *     *

    Прагнучи якомога оптимальніше розв’язувати поставлені перед Інститутом завдання, його керівництво одним із ключових питань вважало забезпечення високофахового кадрового складу установи. На сьогодні в УІНП працюють член-кореспондент НАН України, 16 докторів і 16 кандидатів історичних, політичних, філософських, соціологічних наук із загальної кількості – 55 співробітників. Серед них низка визнаних, провідних в Україні вчених-гуманітаріїв, які мають доволі високий авторитет і закордоном.
    Керівництво УІНП (станом на 24 березня 2014 р.): директор – Солдатенко В. Ф.; перший заступник директора – Кривошея В. В.; заступник директора з наукових питань – Вєдєнєєв Д. В.; заступник директора – вчений секретар – Омельченко О. В.
    Наукові підрозділи УІНП:
    – відділ дослідження теоретичних та прикладних проблем національної пам'яті (завідувач – д.і.н. Киридон А. М.);
    – відділ дослідження впливів державотворчих та цивілізаційних процесів на формування національної пам’яті (д.і.н. Любовець О. М.);
    – відділ дослідження міжнародних, етнонаціональних та регіональних чинників національної пам’яті (д.і.н. Кривошея В. В.);
    – відділ дослідження впливу на національну пам’ять соціальних і духовно-культурних чинників (д.і.н. Буряк Л. І.);
    – відділ досліджень історичних трагедій народів України (д.і.н. Вєдєнєєв Д. В.).
    Положенням про Інститут визначено провідні напрями науково-дослідної роботи, котрі реалізуються відповідними науковими відділами.
    1. Дослідження закономірностей та особливостей розвитку національної пам’яті, її впливу на формування громадянського суспільства, української нації, суспільно-політичних процесів та міжнародних зв’язків України. У межах цього напрямку визначено таку пріоритетну тематику наукових студій:
    – визначення понятійно-категоріального апарату, дослідницьких підходів, методологічного інструментарію, які використовуються у науковому забезпеченні формування політики національної пам’яті;
    – підготовка наукових та аналітичних матеріалів, спрямованих на наукове забезпечення розробки й провадження політики національної пам’яті;
    – моніторинг вітчизняних засобів масової інформації на предмет представлення в них історичних подій, осіб, образів;
    – вивчення внутрішньої та міжнародної історичної політики провідних зовнішньополітичних партнерів та держав-сусідів України.
    2. Дослідження впливу на формування національної пам’яті державотворчих традицій, досягнень українського народу, його боротьби за свободу та соборність України:
    – розробка теоретико-методологічних аспектів формування державної політики з питань національної пам’яті;
    – вивчення вітчизняних державотворчих традицій та досвіду як чинника творення національної пам’яті;
    – дослідження теоретичної спадщини та діяльності громадських та державних діячів у контексті становлення української державності та української нації;
    – студіювання розвитку українського народу в контексті глобальних, регіональних і локальних цивілізацій, місця українського народу у цивілізаційному поступі.
    3. Дослідження міжнародних, етнонаціональних і регіональних чинників національної пам’яті:
    – вивчення впливу на національну пам’ять міжнародних чинників;
    – порівняльний аналіз моделей національної пам’яті, що існують у сучасному світі;
    – вивчення особливостей формування національної пам’яті та історичної свідомості громадян з урахуванням багатонаціонального складу населення та регіональних відмінностей в Україні;
    – дослідження етнонаціональних чинників впливу на національну пам’ять, проведення порівняльного аналізу етнонаціональних моделей колективної пам’яті в українській історіографії;
    – дослідження регіональних чинників впливу на національну пам’ять, порівняльний аналіз місць, подій, постатей і дат в регіональних вимірах національної пам’яті.
    4. Дослідження впливів на національну пам’ять соціальних і духовно-культурних чинників: вивчення процесів та механізмів впливу на національну пам’ять духовно-культурних та соціальних чинників; дослідження соціокультурних та духовних чинників впливу на національну пам’ять в контексті інституалізаційного процесу та комеморативних практик; студіювання впливу на національну пам’ять ключових постатей і мнемонічних піків соціального та духовно-культурного простору української історії.
    5. Дослідження історичних трагедій народів України: теоретичні та методологічні аспекти дослідження проблем історичних і національних трагедій народів України, механізмів впливу історичного чинника на суспільну свідомість, соціально-політичні та духовні процеси в сучасному українському суспільстві; дослідження внутрішніх та зовнішніх чинників деструктивного (конфліктогенного) впливу історичних факторів на суспільно-політичну ситуацію в Україні, інформаційну безпеку держави й суспільства; особливості відображення у національній пам’яті звитяги та жертовності під час захисту України від іноземних загарбників,  громадянських конфліктів в історії України ХХ століття; вивчення особливостей відображення у суспільній свідомості трагедій Голодоморів 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 рр. в Україні,  механізмів масових незаконних репресій та їх впливу на суспільну свідомість в сучасній Україні, дослідження Голокосту, примусових депортацій та інших трагедій народів України; наукове забезпечення меморіальної політики Української держави щодо увічнення пам’яті жертв історичних трагедій народів України.
    УІНП надано право підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру (зі спеціальності «історія України»). Започатковано видання збірника наукових праць «Національна та історична пам’ять» (станом на 1.01.2014 р. вийшло друком 9 випусків). З допомогою консолідованого навколо колективу Інституту дослідницького загалу, з творчим використанням досягнень зарубіжної гуманітаристики, робиться спроба на належному науковому рівні визначитися з теоретико-методологічними аспектами сутності, змісту, шляхів і засобів формування таких концептів як історична і національна пам’ять, розробити понятійно-категоріальний апарат цієї дуже непростої, специфічної галузі знання та суспільної практики, її взаємозв’язку і взаємовпливу з суспільною свідомістю, мотивацією вчинків і поведінки окремих індивідів, груп, колективів, спільнот.
    Незважаючи на очевидну малочисельність колективу, йому все ж вдалося здійснювати свій внесок у суспільно значущі напрямки життєдіяльності нації, країни.
    Так, на експертному зрізі проводилося вивчення плану-проспекту та кількох варіантів проекту Концепції гуманітарного розвитку України до 2020 р. Було розроблено низку пропозицій, які, на думку вчених інституту, мали конкретизувати, оптимізувати сутність надважливого документу, зокрема, і щодо конструктивних заходів у сфері наукового вироблення і зміцнення політики національної пам’яті. Особливий акцент робився на необхідності підвищеної уваги до змісту, рівня, якості історичних, історико-культурних досліджень і публікацій, кардинального покращення гуманітарної освіти, удосконалення пропаганди об’єктивних, істинних знань, національних традицій. Наголошувалося на відсутності чіткої державної політики пам’яті, спрямованої на розв’язання суперечностей між традиціоналізмом і модернізацією (при збереженні і зміцненні системи моральних цінностей), конфліктності різних моделей пам’яті та громадянської ідентичності у середовищі українського народу, різкому соціальному та майновому розшаруванні населення, поглибленні регіональних соціокультурних та етноконфесійних відмінностей (на фоні недостатніх зусиль держави й суспільства у творенні української громадянсько-політичної спільноти). Вказувалося на необхідність забезпечення засобами гуманітарної політики спадковості у передачі традиційних духовно-культурних цінностей, нерозривного зв’язку між поколіннями, забезпечення формування неконфліктної національної пам’яті, яка б консесусно сприймалася в суспільстві, сприяла консолідації української нації та громадянської спільноти.
    Серед інших документів керівництву держави, (Президенту, Прем’єр-міністру, Віце-Прем’єр-міністру) було направлено службові записки «Міркування щодо сучасних тенденцій в управлінні гуманітарною політикою» та «Про деякі питання формування і реалізації гуманітарної політики й можливості Українського інституту національної пам’яті».
    В них, зокрема, відзначалося, що в останні роки в громадській свідомості дедалі зміцнювалася думка про відведення гуманітарній політиці другорядної ролі в державному житті, про істотне звуження можливостей державного впливу на неї.
    З посиланням на конкретні факти, документи доводилося, що українське суспільство особливо гостро відчуває брак переконливої ідеології прогресивного поступу, привабливої стратегії державного розвитку. Дедалі наочнішою ставала не лише неефективність здійснюваної гуманітарної політики, а й загрози такої політики національним інтересам, суспільній стабільності, планам комплексної модернізації країни – як найважливішому системному завданню, зумовленому викликами часу. З деструктивною, часом провокативною метою використовувалися аргументи з непростої історії України, поширювали упереджені, спекулятивні інтерпретації минулого.
    Вищеозначені негативи, на думку науковців УІНП, чималою мірою детермінувалися станом вітчизняної історіографії, набутки якої лежать в основі формування національної пам’яті – однієї з найважливіших складових суспільної свідомості. Однак і на сьогодні відсутня цілісна історична концепція, яка б позитивно сприймалася більшістю громадян і консолідувала їх у політичну націю.
    В сучасній Україні наукові дослідження, а ще більшою мірою – численні публікації на історичну проблематику виявились у великій залежності від політичної кон’юнктури, часто слугували потребам ідеологічного обслуговування програмних настанов і розрахунків, стратегії і тактики, масових акцій різних політичних сил і партій. Професійні історики об’єктивно несуть чималу частку відповідальності за те, що їхні праці, у поєднанні з іншими чинниками, прагматично, цілеспрямовано використовувалися для підбурювання настроїв регіонального егоїзму, зверхності, ведуть до протистояння між соціально активним громадянством Сходу і Заходу країни, для штучного культивування виявів сепаратизму, недовіри, розмежування й розколу між поколіннями, для стимулювання індивідуалістичних нахилів, ерозії нації.
    У цьому сенсі абсолютно назрілою видавалася конструктивна корекція підходів до історичних досліджень, значна частина яких продовжувала й далі продовжує нести на собі істотний відбиток стереотипів «вчорашнього дня».
    За таких обставин певний позитивний вплив на потребу коригування ідеологічних орієнтацій, сутнісного переакцентування підходів до вітчизняного історичного досвіду міг відігравати Український інститут національної пам’яті.
    Після зміни його статусу на початку 2011 р., здійснених кадрових зрушень розпочався цілком зрозумілий процес пошуку власної ніші в гуманітарному сегменті держави, вироблення основоположних елементів концепту перспективної діяльності. Виникли міркування і пропозиції загального характеру, викристалізувалися проблеми, які колектив Українського інституту національної пам’яті вважав актуальними для всього суспільства, такими, у розв’язанні яких співробітники УІНП могли взяти участь, а також такі, які не могли вирішитися без належної підтримки державних інститутів.
    Назрілим видавався запропонований певний комплекс продуманих організаційно-наукових заходів, жорстко підпорядкованих завданню озброєння вищого ешелону державного керівництва надійною інформацією про прогностичні сценарії розвитку подій і пропозиціями превентивних рішень в інтересах зміцнення суверенітету й забезпечення інтересів української соборної держави.
    Своєчасними і суспільно-виправданими уявлялися цілеспрямовані зусилля щодо підвищення уваги органів влади до формування державної політики національної пам’яті, як найважливішої стрижньової складової самоідентифікації і консолідації сучасної української політичної нації.   

*     *     *

    Необхідною поставала підтримка на законодавчому рівні розробки цільової державної програми розвитку і зміцнення національної пам’яті, якою б передбачалися пошукові науково-дослідні роботи в архівах, бібліотеках; підготовка і публікація якісної наукової продукції (монографій, збірників статей, брошур, буклетів, альбомів і т. п.); створення високофахового періодичного видання, присвяченого проблемам національної, історичної пам’яті; поширення через Інтернет, електронні, інші ЗМІ документальних матеріалів, здатних вплинути на суспільну свідомість, масові, колективні настрої, створення електронних банків даних загальнонаціонального масштабу (загиблих воїнів, військовополонених, в’язнів таборів, мирних жителів в роки Другої Світової і Великої вітчизняної війн, жертв голодоморів, акцій репресивних режимів тощо); здійснення серйозних аудіо- і відеопроектів;  проведення наукових конференцій, симпозіумів, колоквіумів, семінарів, круглих столів та інших зібрань, в широкому розумінні слова – культурно-освітянської і меморіальної діяльності.
    Висловлювалася впевненість у тому, що за належної фінансової підтримки Український інститут національної пам’яті найбільшою мірою міг би виправдати своє призначення виданням солідних, суспільно значимих праць, які б задавали тон в історичних, гуманітарних дослідженнях, ідеологічному житті взагалі.
    УІНП міг би виконати й роль своєрідного координуючого центру у виробленні «стратегії» суспільно-політичного реагування на історичні події, знаменні віхи минулого, увічнення пам’яті історичних діячів тощо («історичний календар»). Безумовно, розв’язання такого завдання передбачало тісний контакт з установами Національної Академії Наук України і Міністерством освіти і науки, зокрема, у справі створення оновлених програм і підручників з історії для шкіл і вузів.
    Достатньо серйозним проектом могло б стати створення Музею української державності, покликаного широко пропагувати ідеї, традиції, перспективи, проблеми державного будівництва, цивілізаційні досягнення країни, народу, етапи досвіду інтеграційних процесів. У підготовці концепції такого музею, виборі експозиційних матеріалів істотне місце могло б бути відведене УІНП, якому належала відповідна ініціатива.
    При реалізації подібних проектів Інститут міг стати не кон’юктурно-політичною установою, а центром тяжіння кращих фахівців країни, налагодження ділових контактів із вченими відповідного профілю інших країн. Означені напрями діяльності Українського інституту національної пам’яті почали істотно вирізняти його серед подібних закладів центральноєвропейського регіону, зайнятих переважно розв’язанням прикладних політичних завдань, обслуговуванням ідеологічних потреб певних політичних сил. Між тим, умови існування однотипних з УІНП центрів завжди були незрівнянно кращими (а то й просто не йшли у порівняння) з вітчизняним досвідом.
    Тому керівництво УІНП не раз ставило перед органами влади питання як про розширення статусних прерогатив установи, так і про розв’язання конкретних організаційно-адміністративних і господарсько-фінансових завдань, що могло збільшити вплив інституту не лише на формування національної пам’яті, а й на вироблення та здійснення ефективного курсу гуманітарної політики в цілому.
    Вочевидь, з різних причин, не всього бажаного й планованого вдалося досягти. Почасти на деякі задуми просто не вистачило часу, якого об’єктивно вимагає масштабність, довготривалість наукових проектів, почасти – через брак державної підтримки, зокрема – фінансової, що, приміром, позначалося на накладах видань, масовості акцій.
    Із набуттям статусу науково-дослідної установи активізувалася діяльність Інституту з фахових досліджень та інформаційно-аналітичних заходів, позбавлених ідеологізованих нашарувань або невластивого науковій сфері адміністрування. Пожвавилася робота із наукового та аналітичного забезпечення формування політики національної пам’яті в Україні, а результати дослідницької роботи УІНП стали основою для розробки низки інформаційно-аналітичних матеріалів  та рекомендацій вищим органам влади та управління України у сфері гуманітарної політики, використовувалися при організації загальнодержавних заходів політики національної пам’яті та у міжнародному співробітництві України.
    Здійснювалося дослідження комплексу історичних чинників, процесів та подій, котрі у своїй багатоманітності та складному хронологічно-просторовому переплетенні обумовили формування національної пам’яті та історичної свідомості як важливих складових громадянської й суспільно-політичної ідентичності українського народу. В такий спосіб колектив УІНП зміг інтегрувати діяльність Інституту до загального річища гуманітарної політики держави.
    Певним каналом реального впливу на зміст, характер, якість масових загальнодержавних акцій стала участь науковців УІНП в загальнонаціональних, загальнодержавних організаційних комітетах і комісіях (див. Додатки).
    Водночас необхідно враховувати, що від УІНП не залежало практичне втілення багатьох із розроблених ним аналітичних матеріалів та пропозицій із удосконалення системної гуманітарної політики держави. Недостатня увага до цих проблем на державному рівні була тим більш прикрою за умов, коли болючі питання минулого цілеспрямовано й штучно використовувалися партійно-політичними силами різних таборів для боротьби за електорат, в утилітарних політичних цілях, що поглиблювало суспільно-політичне й регіонально-культурне розшарування українського народу, значно ускладнювало загальнонаціональний діалог.
    Не зважаючи на це, доробки й рекомендації УІНП спрямовувалися, передовсім, на консолідацію суспільства, захист інформаційно-гуманітарної безпеки держави, не носили відбитку вузькопартійних уподобань або політичної кон’юнктури. Наочним прикладом може бути проведена Інститутом міжнародна наукова конференція та видання однойменного збірника її матеріалів «Війни пам’ятей та політика примирення» (К., 2013).
    УІНП розроблено та передано до МОН України на експертизу з перспективою внесення на рішення уряду проект концептуального документу щодо основ наукового забезпечення формування політики національної пам’яті –  «Концепції наукового забезпечення політики національної пам’яті в Україні» (2012 р., її положення відображені, зокрема, в публікаціях: Солдатенко В. Ф. Проблеми політики національної пам’яті та завдання її наукового забезпечення // Вісник національної академії наук України. – 2011, №11. – С. 52–63; Вєдєнєєв Д. В. Наукове забезпечення формування політики національної пам’яті в Україні: до питання про визначення принципів, змісту і механізмів реалізації // Національна та історична пам’ять. Збірник наукових праць. – 2013. – Вип. 6. – С. 208 – 216).
    Були розроблені і передавалися замовникам (НАН України) профільні пропозиції і матеріали до щорічних доповідей Президента України щодо внутрішнього та зовнішнього становища України.
    Серед важливих напрацювань УІНП державного значення – низка аналітичних матеріалів для МЗС України з проблемних історико-гуманітарних питань українсько-польських, українсько-російських, українсько-угорських, українсько-румунських відносин, історії Другої світової війни, питань історії Голодомору та політичних репресій.
    Особлива увага приділялася науково-аналітичному супроводу  проблемних аспектів будівництва польського сегменту Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», які розроблялися й направлялися на ім’я Президента України, Прем’єр-Міністра України, Віце-Прем’єр-Міністра України, а також  до Адміністрації Президента України, МЗС, Мінрегіонбуду, Міністерства культури України. За матеріалами розробок УІНП було підготовлено та направлено (серпень 2011 р.) до Мінрегіонбуду, МЗС України та інших установ проект консолідованої позиції української сторони стосовно врегулювання суперечливих питань спорудження польського меморіального сегменту у Биківні. Крім того, відповідну публікацію було розміщено на сайті інтернетвидання «Історична правда».
    Вивчалися питання впливу глобалізаційних процесів на стан історичної свідомості українського народу (результати цих досліджень відображені, зокрема, у наукових матеріалах: Солдатенко В., Вєдєнєєв Д. Як не розчинитися у глобалізованому світі: проблеми наукового забезпечення формування політики національної пам’яті в Україні // Україна дипломатична. – 2012. – Вип. ХІІІ. – С. 687–715; Вєдєнєєв Д. В. Національна пам’ять та інформаційно-психологічні впливи глобалізованого світу //  Науковий вісник Дипломатичної  академії України. – 2012.¬ – Вип. 18. – С. 57–64); Вєдєнєєв Д. В. Виклики в гуманітарній сфері України і національна пам’ять // Національна та історична пам’ять. Збірник наукових праць. – 2012. – Вип. 5. – С.23 – 36).
    У плановому порядку або відповідно до запитів КМ України, МЗС, МОН, Мікультури України та інших зацікавлених установ готувалися профільні аналітичні розробки, котрі напряму торкалися актуальних питань гуманітарної політики, інформаційної безпеки або історичних аспектів міжнародної діяльності України. Серед них такі документи:
    – «Дослідження історичної свідомості та національної пам’яті в українській соціології: підсумки та пріоритети»;
    – «Маніпулювання історичною свідомістю як елемент інформаційно-психологічної війни і проблеми інформаційної безпеки держави»;
    – «Культурні чинники національної пам’яті. Історія і сучасність»;
    – «Етнорелігійна ситуація в Україні: соціологічний аналіз»;
    – «Незаконні репресії 1920–1950-х рр. в Україні та проблеми формування національної пам’яті»;
    – «Історія руху українських самостійників-державників як фактор впливу на загальноукраїнську та регіональну модель пам’яті»;
    – «Проблемні питання історії у відносинах України з Росією»;
    – «Проблемні питання історії у відносинах України із Республікою Польща»;
    – «Волинська трагедія 1943–1944 рр. в пам’яті українського та польського народів»;
    – «Насильницьке вивезення мирного населення із території СРСР та Української РСР до нацистської Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни, його відображення у науковій літературі та меморіальних заходах»;
    – «Пам’ять як чинник формування кримської ідентичності: витоки, моделі, перспективи та виклики»;
    – аналітичні матеріали до візитів Президента України до Угорщини, Польщі, президента Республіки Польща до України;
    – інформаційно-аналітичні матеріали щодо меморіальних та наукових заходів з увічнення пам’яті жертв Корюківської трагедії (на виконання Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925, постанови Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» від 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 25 квітня 2012 р. № 235-р.);
    – інформаційно-аналітичний матеріал для Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо організації та результатів дослідження в УІНП історії визвольного руху в Україні у ХХ ст.;
    – аналітична довідка про сучасні гуманітарні аспекти українсько-польського протистояння 1942–1945 рр. та офіційні українсько-польські меморіальні заходи у селах Сагринь та Острівки.

    *     *     *  

Окремо варто наголосити, що накопичення досвіду науково-організаційної та дослідницької роботи дозволило УІНП перейти до комплексного наукового та інформаційно-аналітичного забезпечення важливих державних заходів з політики національної пам’яті. Зокрема, мова може йти про науково-аналітичне забезпечення державних заходів з нагоди 70-ї річниці визволення України та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, спрямоване на виконання Указів Президента України  «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925, «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами початку насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни» від 22 березня 2012 р. № 206.
    Слід підкреслити, що завдяки зусиллям УІНП, підтриманим громадськістю Чернігівщини, були ухвалені відповідні Указ Президента України та Постанова Верховної Ради України із відзначення Корюківської трагедії – найбільш масової за одночасною кількістю жертв розправи гітлерівських окупантів над мирним населенням на теренах Європи.
    Провідними заходами стали:
    Підготовка наукового видання «Партизанська і підпільна боротьба в Україні (1941–1944 рр.): Історія, люди, пам’ять» (К., 2011).
    Підготовка наукового видання «Актуальні питання партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни. Матеріали міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р.» (Чернігів, 2012).
    Підготовка наукового видання «Україна під нацистською окупацією: спалені села (1941–1944 рр.): Анотований покажчик» (К., 2012). Видання вийшло у 2013 році в Росії у перекладі російською мовою.
    Всеукраїнська наукова конференція «Битва за Дніпро. До 70-ї річниці визволення Києва» (31 жовтня) з виданням збірника наукових праць «Битва за Дніпро. До 70-річчя визволення Києва від нацистських загарбників» (К., 2013).
    Всеукраїнська наукова конференція (м. Київ, 27 вересня 2012 р.) «Війна. Окупація. Пам’ять: Примусові робітники з України в окупованій Європі» з виданням однойменного збірника матеріалів (К., 2012).
    Всеукраїнський круглий стіл «Українські остарбайтери: доля і пам’ять» (24 вересня) з виданням збірника наукових праць «Національна та історична пам’ять: Українські остарбайтери: доля і пам’ять» (К., 2012).
    Міжрегіональна науково-теоретична конференція «Трагічні сторінки Чернігівщини в історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.: пам’ять поколінь» (27 лютого, Чернігів).
    Міжрегіональна науково-практична конференція «Героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни у патріотичному вихованні молоді». (18 вересня, Чернігів).
    Круглий стіл «Корюківка у смертельному вогні: правда і трагедія 1, 2, 9 березня 1943 р.» (12 лютого 2013 р., газета «Голос України»).
    Міжрегіональний круглий стіл «Корюківська трагедія – національний символ скорботи за знищеними нацистами жителями населених пунктів України» (20 вересня 2013 р., Корюківка, Чернігівська облдержадміністрація, Корюківська райдержадміністрація, Український інститут національної пам’яті за участі делегацій Житомирської, Сумської, Полтавської областей).
    Підготовка видання «Спалені села і селища Чернігівщини в 1941–1943 роках: злочини проти цивільного населення. Збірник документів і матеріалів» (Чернігів, 2013).
    Підготовка видань «Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943 року. Довідник». (Чернігів,  2013) та «Корюківська трагедія: наймасовіший злочин гітлерівців. Березень 1943 р.: бібліогр. покажчик» (Чернігів,  2013).
    Підготовка книги В. Устименка «У кожного своя правда. Істина одна. Корюківка, довічний біль» (К., 2013).
    Участь у створенні документального фільму Чернігівського телеканалу «Дитинець» «Чернігівський рубіж 1941–1943» (Чернігів, перший показ 19-21 вересня 2013 р.).
    Участь у міжнародній науково-практичній конференції «Хатинь: 1943–2013. Події. Люди. Пам’ять» (Мінськ, 20–22 березня 2013 р.).
    Участь у всеукраїнській науково-практичній конференції «70 років від початку визволення України від німецько-фашистських загарбників» (21 листопада, Львів).
    Цикл статей на офіційному сайті УІНП.
    Пам’ятеві аспекти подій на Волині і Поліссі знайшли відображення в монографії Антонюка Я. М. Діяльність СБ ОУН(б) на Волині та Західному Поліссі 1946–1951 рр. (Луцьк: Ключі, 2013).
    Прикладом комплексного забезпечення важливих державних заходів у гуманітарній сфері може бути і науково-аналітична робота, пов’язана із виконанням Указу Президента України № 430/2013 р. «Про заходи у зв'язку з 80-ю річницею Голодомору 1932–1933 років в Україні».
    Серед інших заходів тут можна згадати:
    Підготовка колективної праці провідних українських та зарубіжних вчених «Голод 1933. Українці: Зб. наук. праць» (К., 2013).
    Підготовка монографії «Заручниця глобального протистояння. Трагедія Великого Голоду 1932–1933 рр. в Україні у контексті «холодної війни» (1945–1991 рр.)» (К., 2013). Обидві монографії присвячені дослідженню дуже важливого і малорозробленого аспекту історії голоду 1933 р. в Україні – історіографії. А саме від об’єктивного з’ясування стану наукового освоєння трагічної сторінки вітчизняного досвіду, визначення кола наявних проблем на сьогодні найбільше залежить подальший прогрес вивчення непростого питання, імплементація в масову свідомість виважених, вивірених оцінок і концепцій.
    Круглий стіл в УІНП «Пам’ять про Голодомор 1932–1933 рр. як фактор впливу на соціально-політичну обстановку та масову свідомість в сучасній Україні» (25 листопада 2013 р.).
    Участь у круглому столі в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В.Тарновського «80-ті роковини Голодомору 1932–1933 років в Україні: пам’ять народу не убієнна», співорганізатор УІНП (21 листопада, Чернігів).
    Участь у круглому столі «Голодомор в Україні 1932–1933 років: відображення та інтерпретації в історії, літературі та мистецтві», що відбувся в рамках VIII Міжнародного конгресу україністів у Києві.
    УІНП активно сприяв спробам прийняття рішення Верховною Радою України про оцифрування всіх архівних матеріалів нашої Держави (створення міжнародного банку даних), в яких відбилася інформація про голоди, що сталися в Україні в ХХ столітті. Ініціатором проекту створення такого банку даних виступила дирекція Програми з історії, пам’яті та конфлікту Школи аналізу та вирішення конфліктів Університету ім. Дж. Мейсона (США). Підготовлені спільно пропозиції та проекти документів (включно з варіантами можливого фінансування) знаходяться на розгляді у комітетах Верховної Ради.
    Колективом Українського інституту національної пам’яті була проведена певна науково-аналітична робота, пов’язана із підготовкою та відзначенням 1025-річниці Хрещення Київської Русі, виконанням Указу Президента України «Питання організації та проведення заходів з відзначення в Україні 1025-річчя Хрещення Київської Русі» від 21 січня 2013 р. № 34, плану заходів з підготовки та відзначення 1025-річчя Хрещення Русі, затвердженого Кабінетом Міністрів України 22 квітня 2013 р. за № 297-р.
    Серед здійснених на цьому напрямку заходів підготовлені наукові видання «Каталог зруйнованих храмів і монастирів України» (К., 2013) та «Зруйновані храми і монастирі України. Анотований покажчик обласного і районного рівнів» (К., 2013). Цими працями започатковано широкомасштабне дослідження руйнації церков, монастирів протягом 1914–1989 рр. Опублікована інформація лише стосовно обласних і районних центрів, міста Києва. Подальша пошукова робота і дослідження мають здійснюватися щодо знищення культових споруд у селах і селищах України. У зв’язку з цим Інститутом до Кабінету Міністрів була внесена пропозиція про утворення Головної редакційної колегії науково-документального корпусу книг «Зруйновані храми і монастирі України», а також 25-ти обласних редколегій. Реалізація даного проекту (він загалом схвально сприйнятий керівництвом уряду), окрім всього іншого, може дієво сприяти подоланню спадщини тоталітаризму у свідомості українства.
    За умов різкої активізації  за кордоном у 2013 р. політико-інформаційної кампанії навколо Волинської трагедії особливе значення мала науково-аналітична робота, пов’язана із 70-ю річницею Волинських подій 1943–1944 рр.
    Тут провідними заходами стали:
    Підготовка колективної монографії «Відображення Волинської трагедії в історичній пам’яті польського й українського народів» (К.: Пріоритети, 2013).
    Всеукраїнський круглий стіл в УІНП «Волинська трагедія 1943–1944 рр. та її вплив на історичну пам’ять українського та польського народів» (2 липня) за участю представників МЗС, МОН, Національного інституту стратегічних досліджень та інших зацікавлених державних установ.
    Участь у Всеукраїнській науковій конференції «Волинська трагедія: через історію до порозуміння» (19–20 червня, м. Луцьк, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки).
    Участь у науковій конференції, присвяченій Волинській трагедії (21 червня, Луцьк, Національний університет «Острозька академія»).
    Участь у Всеукраїнській науковій воєнно-історичній конференції «Воєнна історія України: Волинь та Полісся» (25–26 квітня, Рівне).
    Участь у Форумі «Польща – Україна» на тему «Історична політика в Україні та Польщі» (20 червня, Варшава).
    Участь у міжнародній конференції «Пам’ять про ХХ століття і сучасність. Українські дискусії» (21 червня, Варшава).
    Цикл статей у наукових виданнях України.
    Крім того, щодо «польської проблематики» спільно з національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили» проведена Міжнародна конференція «Биківня в системі політичних репресій УРСР у 1937–1941 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації» (2014). Дослідженню злочину щодо польських військовополонених в Україні присвячені дві статті В. В. Кривошеї (у співавторстві з Л. В. Онишко) «Український катинський список» – за і проти (Ukrainska Lista Katynska» – pro et contra)» (Гілея. Науковий вісник. Збірник наукових праць. 2011) і «Український катинський список: національна та соціальна складові» (Політичні репресії в Українській РСР 1937—1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації. До 75-річчя «Великого терору» в СРСР: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, м. Київ, 15 березня 2012 р.).
    Наведені наукові й комеморативні заходи супроводжувалися виступами співробітників УІНП в ЗМІ, співробітництвом із громадськими організаціями.
    Науковці УІНП залучалися до виконання інформаційних запитів органів влади та управління, народних депутатів України, громадських об’єднань та громадян. Проведено значну роботу із розгляду та експертизи (за зверненнями ВР України) проектів законів України, присвячених пам’ятним датам в історії України, проектів постанов ВРУ, які надходили на вивчення до УІНП від Верховної Ради України. Зокрема, можна згадати про такі законопроекти:
    «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо  збереження назв вулиць, пов’язаних з Великою Вітчизняною війною 1941–1945 років) (реєстр. № 1040);
    «Про звання «Місто воїнської слави» (реєстр. № 1094);
    «Про почесне звання України «Місто воїнської слави» (реєстр. № 1094–1);
    «Про внесення змін до закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (щодо надання статусу учасників бойових дій ветеранам руху опору – членам Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА) (реєстр. № 2685);
    «Про проведення пошуку і впорядкування поховань останків жертв воєн і політичних репресій та увічнення їх пам’яті» (реєстр №2882);
  «Про визнання Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії воюючою стороною у Другій світовій війні за свободу і незалежність України» (реєстр. № 2111а).
   Серед Проектів постанов Верховної Ради України експертні оцінки були зроблені щодо поданих документів:
    «Про відзначення 70-річчя прориву радянськими військами німецької лінії оборони «Вотан» та визволення міста Мелітополь (реєстр. № 2920).
  «Про відзначення 70-річчя визволення міста Харкова від німецько-фашистських загарбників» (реєстр. № 2805).
   «Про відзначення 70-річчя «Карпатського рейду» партизанського з’єднання Сидора Ковпака» (реєстр. № 2607).
    «Про вилучення терміна «Велика Вітчизняна війна» з нормативно-правових актів України та навчальної літератури як такого, що спотворює історичну правду» (реєстр. № 2231а) та інші.
    В руслі здійснення державної політики в гуманітарній сфері варто згадати й про позитивні результати розв’язання з ініціативи УІНП питань про землевідведення для меморіального комплексу – Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», меморіалу «Бабин Яр» і Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні».
    На прохання Міністерства освіти і науки співробітники інституту залучалися до рецензування навчальних програм і підручників з історії для 5–9 класів загальноосвітніх навчальних закладів, в процесі якого були сформульовані аргументовані побажання і рекомендації щодо історичної освіти в цілому.

    *    *    *

    Одним з ключових, принципово важливих і суспільно відповідальних напрямків діяльності Українського інституту національної пам’яті в 2011–2013 рр. стала розробка та втілення в життя довгострокових науково-дослідних програм.
    Теоретично базовими, відправними при цьому були науково викристалізувані уявлення про сутність таких категорій як «національна пам’ять» і «політика національної пам’яті».
    Національна пам’ять розглядається як феномен суспільної свідомості, селективно збережена нацією сукупність знань, уявлень та ціннісних оцінок тих подій минулого, які справили вирішальний влив на її становлення, самоідентифікацію, державотворчі й цивілізаційні досягнення, та консенсусно сприймаються у суспільстві як найбільш значущі для його самозбереження, консолідованого існування та конструктивного розвитку у майбутньому.
    А під політикою національної пам’яті розуміються цілеспрямовані, унормовані з конституційно-правового погляду, науково обґрунтовані зусилля держави й суспільства, спрямовані на виявлення, збереження, утвердження в масовій свідомості пам’яті про найбільш значущі для відтворення й життєдіяльності політичної нації події та процеси минулого в інтересах суверенного державотворення й цивілізаційного поступу.
    Надзвичайно важливо враховувати, що національна пам’ять не може бути штучно обмеженою певними хронологічними рамками, та, незважаючи на будь-чиї суб’єктивні намагання досягти зворотного ефекту, здатна заглиблюватися в минулий досвід, мати інформацію про нього, формувати, засвоювати оцінки й висновки настільки, наскільки це дозволяють зробити всі наявні джерела.
    Не менш важливо відкинути прагнення вибудовувати національну пам’ять, свідомо впливати на неї через довільну селекцію, висмикування «потрібних аргументів»: виривати з реального минулого лише те, що «спрацьовує» на заздалегідь вигадану кон’юнктурну схему, ігноруючи ті елементи досвіду, які виявляються «незручними», «не вписуються» у зарані спланований ідеологічний чи політичний розрахунок. Подібні методи однозначно ведуть до спотворення, фальсифікації історії. Однак лише раціональне історичне знання, системний, комплексний, всебічний підхід до реконструкції минулих процесів і подій може слугувати єдиною, і притому – надійною основою живлення правдивої, істинної пам’яті як на індивідуальному, так і на колективному рівнях.
    Науковці інституту були солідарними в імперативі – національна пам’ять виступає важливим, ключовим елементом самоідентифікації та консолідації народів, що населяють Україну, в єдину політичну націю. Збереження колективної пам’яті про державотворчі традиції, цивілізаційні досягнення, бойову й трудову звитягу, історичні трагедії сприяє єднанню громадян та мобілізації духовних сил й будівничого потенціалу Українського народу, його утвердженню як рівноправного суб’єкта системи міжнародних відносин, зміцненню державного ладу та територіальної цілісності України.
    Зважаючи на вищеозначені підходи, висхідним моментом діяльності колектив обрав теоретичне осмислення сутності, рівня, якості історичного раціонального знання і шляхів, методів його імплімментації в масову суспільну свідомість.
    При виборі тем досліджень і публікацій, перспективному плануванні видавничо-популяризаторської, освітньої діяльності, участі в наукових дискусіях варто було враховувати й небезпроблемність сучасної історіографічної ситуації, що зумовлює неоднозначну «ланцюгову реакцію» щодо впливів на національну пам’ять.
    В концентрованому і лапідарному вигляді основні негативні впливи недоліків сучасної історіографії на формування політики національної пам’яті, гадається, можуть бути зведені до наступного.

•    Відсутність у значної частини населення України відчуття єдиної державної або громадянської ідентичності.
•    Наявність істотних регіональних відмінностей в історичній свідомості.
•    Кон’юнктурне використання історичного матеріалу, або його тенденційне тлумачення як знаряддя політичного протистояння.
•    Спекулятивне застосування псевдоісторичних аргументів для розпалювання міжнаціональної ворожнечі, ксенофобії, національної або релігійної нетерпимості.
•    Проникнення у суспільну свідомість полярних та політично заангажованих оцінок важливих подій вітчизняної історії.
•    Поширення серед широкого загалу міфологізованих, свідомо фальсифікованих інформаційних матеріалів на історичну тематику, провокування суспільного розбрату на ґрунті конфліктного бачення минулого.

    Неухильно керуючись науковими методами і критеріями, співробітники Українського інституту національної пам’яті висунули на чільне місце своєї діяльності з’ясування теоретичних та прикладних аспектів студій пам’яті: визначення понятійно-категоріального апарату, теоретичних підходів, методологічного інструментарію, які використовуються у науковому забезпеченні формування політики національної пам’яті; підготовка наукових та аналітичних матеріалів, спрямованих на наукове забезпечення розробки й провадження політики національної пам’яті; моніторинг вітчизняних засобів масової інформації на предмет представлення в них історичних подій, осіб, образів; вивчення внутрішньої та міжнародної історичної політики провідних зовнішньополітичних партнерів та держав-сусідів України.
    Зважаючи на помітне пожвавлення наукового інтересу західного суспільствознавства (з середини минулого століття) до меморіальної парадигми, свій внесок у розвиток останньої здійснюють і науковці УІНП. Звісно, становлення студій пам’яті в Україні – як окремого напрямку досліджень – лише започатковується. Інституціональним флагманом парадигмального поля студій пам’яті і став Український інститут національної пам’яті (з моменту зміни статусу й реорганізації його як науково-дослідницької установи в 2011 р.).
    УІНП поступово перетворюється в своєрідний центр, що акумулює здобутки вітчизняних та зарубіжних дослідників студій пам’яті. Підставою для подібного твердження може слугувати спроба укладення якомога повного предметного бібліографічного довідника вітчизняних і зарубіжних видань стосовно феноменів національної пам’яті і політики національної  пам’яті (першою такою історіографічною «ластівкою» стала книга «Студії пам’яті в Україні. (Історіографічний дискурс. Бібліографічний покажчик)» (К.: Пріоритети, 2013.), а також напрацювання понятійно-категоріального апарату пам’яттєвого дискурсу. Значною передумовою успіху таких проектів стали осмислені намагання об’єднати в полі меморіальних студій дослідників різних напрямків гуманітарного знання (істориків, соціологів, політологів, психологів, культурологів, філософів та ін.).
    Зокрема, колективом Інституту було підготовлено перший у вітчизняній та світовій практиці словник-довідник «Національна та історична пам’ять» (К.: Пріоритети, 2013). Видання розроблене в рамках новітніх соціально-гуманітарних пошуків – студій пам’яті. Упорядникам передусім йшлося про концентрацію теоретичних і прикладних ресурсів студій пам’яті у словниково-довідниковому виданні, яке б віддзеркалювало розвиток, стан і можливі перспективи дослідження пам’яттєвого дискурсу в Україні та за її межами.
    Колектив авторів УІНП вбачав мету створення словника-довідника в необхідності узагальнення набутого досвіду наукових пошуків у сфері національної, історичної, суспільної, колективної пам’ятей, а також визначенні місця нового наукового напрямку – студій пам’яті серед інших галузей соціально-гуманітарного знання.
    Серед завдань створення такої фундаментальної праці були намагання акумулювати інформацію про попередні та сучасні здобутки у вивченні проблем національної пам’яті; упорядкувати і узгодити існуючу терміносистему студій пам’яті; охарактеризувати внесок відомих вчених у розвиток цієї сфери наукового знання; окреслити особливості інституціоналізації спільної пам’яті в Україні та закордоном; проаналізувати законодавче забезпечення політики пам’яті.
    Необхідність здійсненого видання не останньою чергою зумовлена потребою усталення понять і категорій, як одиниць аналізу предметного поля студій пам’яті, вироблення інструментарію для оперування в просторі студій пам’яті. Упорядникам словника доводилося буквально «по зернах» збирати категоріальний апарат (тезаурус), який би відповідав сучасним прагненням осмислити та зрозуміти особливості суспільного «пам’ятання» і «забування».
    До написання словника залучалися сучасні фахівці різних галузей наукового знання (історики, політологи, соціологи, філософи, культурологи), що вкотре посвідчило на користь міждисциплінарного характеру студій пам’яті.
    В рамках дослідження впливу міжнародних чинників на процес формування національної пам’яті 21 листопада 2013 р. було проведено Всеукраїнську наукову конференцію «Міжнародні чинники національної пам’яті», на основі якої видано збірник статей. До нього увійшли роботи працівників УІНП, Дипломатичної академії України МЗС України, Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАНУ, Інституту всесвітньої історії НАНУ. Спільно з Уманським державним педагогічним університетом 18 травня 2013 р. проведені Всеукраїнські історичні читання «Міжнародні, етнонаціональні та регіональні чинники національної пам’яті».

    *    *    *

    Концепція національної пам’яті, в основу якої було покладено науковий підхід, дозволила розглядати цей феномен у значно ширшому форматі, не обмежуючись лише трагедійними репрезентаціями минулого. Національна пам'ять безпосередньо пов’язана з історією у всьому багатоманітті її проявів, а, отже, формується не лише під впливом трагедій і всотовує, зберігає інформацію, враження не лише про травматичні події. Її об’єктивна картина значно ширша і різноманітніша.
    У конструюванні цілісної моделі національної пам’яті суттєву роль відіграють культурні та духовні чинники. Часом саме вони виступають її домінуючою складовою. З урахуванням того, що українське суспільство ХХІ століття потребує усвідомлення надзвичайної важливості культурних та духовних цінностей як підґрунтя державності і демократії, вибудовувалася наукова стратегія Українського інституту національної пам’яті.   
    Інтерпретуючи національну пам’ять як феномен, що акумулює елементи найрізноманітніших аспектів життя й досвіду нації, у тому числі й репрезентованих культурою, підтримує тяглість традицій, передає накопичені духовні цінності наступним поколінням, Інститут визначив     одним із ключових напрямів наукової роботи вивчення впливу на національну пам’ять соціокультурних і духовних чинників.
    Упродовж останнього часу навколо УІНП сформувалося коло дослідників, які розробляли проблеми національної та історичної пам’яті у її соціокультурному та духовному вимірах. Підтвердженням стало проведення широкомасштабних наукових конференцій «Національна пам’ять: соціокультурний та духовний виміри» (2012 р.), «Політика пам’яті у культурному просторі» (2013 р.), у яких брали участь представники провідних наукових установ, зокрема Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Інституту історії України НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту інноваційних технологій та змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Інституту культурології Національної академії мистецтв України, Інституту архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, а також наукові співробітники Національного музею Тараса Шевченка, Національного художнього музею України та ін.
    Під час проведення наукових зібрань були актуалізовані дискусійні проблеми, що по суті стали напрямами наукових розробок. Серед них відмітимо лише деякі: теорія та методологія досліджень соціокультурного та духовного простору національної пам’яті; національна пам’ять та духовно-культурний простір: механізми та конструкції взаємодії; духовна та соціокультурна складова національної пам’яті: події, постаті, місця; духовно-культурні перехрестя національної пам’яті: минуле та сьогодення; духовні та соціокультурні коди національної пам’яті: трансформації у часі та просторі; місто\провінція: культурна та духовна спадщина у процесі формування національної пам’яті; музеї, бібліотеки, архіви як інститути пам’яті: традиції та практики на тлі глобальних соціогуманітарних трансформацій; духовні цінності та моральні орієнтири: сучасні моделі впливу на національну пам’ять.
    Крім того, були підготовлені спеціальні випуски збірників наукових праць УІНП, де широко репрезентувалося розв’язання зазначених проблем. Їхньою метою було оприлюднення колективної спроби розглянути вплив духовно-культурних чинників на формування та функціонування національної пам’яті, строго керуючись науковими критеріями й підходами. Зростання кількості публікацій, розмаїття тематики, збільшення кола авторів, стало підтвердженням здатності вітчизняних науковців оперативно реагувати на гострі проблеми сьогодення, розв’язувати їх, давати відповіді на виклики сучасного світу.
    Особлива увага у науковій стратегії УІНП останнім часом приділялась дослідженню образних репрезентацій Тараса Шевченка, який на тлі складних суспільно-політичних трансформацій постає одним з провідних символів національної пам’яті. І це не лише тому, що 2014 рік – це рік Тараса Шевченка. Сьогодні наше суспільство переживає час, коли особливо гостро відчутна присутність генія у нашому просторі. Образ Кобзаря, його думки, художньо-творча спадщина є надзвичайно актуальними для сучасної України в умовах кризи культурної та суспільної ідентичності.
    Усвідомлюючи, що непростий процес сучасної реконструкції образу Тараса Шевченка у відповідності до викликів часу та соціокультурних змін триває, Інститутом було розпочато втілення багатоскладового наукового проекту, присвяченого місцю Шевченка у національній пам’яті. Його мета розглядається як непроста та відповідальна перспектива щодо ретрансляції багатогранного, різнопланового, звільненого від стереотипів та канонізації образу Т. Шевченка у національну свідомість, де він мусив би посісти по-справжньому неформальне місце.
    У відповідності до окресленого науково-стратегічного напряму  здійснювалася підготовка до друку двотомного бібліографічного покажчика «Шевченко-художник». Робота над виданням проводилася у тісній співпраці з Національним музеєм Тараса Шевченка. У 2013 р. вийшов друком перший том, де зібрано і систематизовано бібліографію праць про творчу спадщину Шевченка-художника за період 1839–2012 роки.
    Готуючи це видання, автори прагнули привернути увагу широкої громадськості до феномену Шевченка-художника, який тривалий час залишався на маргінесах суспільного інтересу. Перелік праць бібліографічного покажчика представлений розмаїттям форм, жанрів, авторів. Він переконливо демонструє тяглість наукового інтересу, його наростання у часі, засвідчує широкий спектр проблем, включених до науково-дослідницького простору. Водночас відкриваються можливості віднайти все ще наявні лакуни у шевченкіані та сформулювати «підказки» науковцям щодо віднайдення проблем, які лишаються за межами досліджень, у тому числі й їхнього пам’яттєвого сегменту.  
    Без сумніву, це видання сприятиме поглибленню роботи шевченкознавців, розширенню спектру дослідницьких проблем, а отже, сподіваємося, й модернізації наукових досліджень. Разом з тим, як будь-яке бібліографічне видання, воно покликане спростити та полегшити пошук необхідної інформації у процесі дослідження творчої діяльності Шевченка-художника, комплексно і системно аналізувати її у контексті складних соціокультурних трансформацій європейського простору.
    У межах проекту, присвяченого вивченню образу Т. Шевченка, як одного з ключових символів національної пам’яті, були підготовлені аналітичні огляди «Формування комеморативного канону Тараса Шевченка в Україні» та «200-літній ювілей Тараса Шевченка в контексті комеморативної політики», розміщені на сайті УІНП.
    Український інститут національної пам’яті виступив організатором конференцій, присвячених 200-літньому ювілею Тараса Шевченка, «Шевченко у національній пам’яті» (12 березня 2014 р., м. Умань), «Кобзар єднає Україну» (25 квітня 2014 р., м. Черкаси).
    Науковці УІНП взяли участь у VIII Міжнародному  конгресі україністів «Тарас Шевченко і світова україністика: історичні інтерпретації та сучасні рецепції (до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка)» (21–24 жовтня 2013 р., м. Київ). З доповідями на Конгресі виступили завідувачі відділів Інституту А. М. Киридон («Постать Тараса Шевченка як соціокультурний код нації»), Л. І. Буряк («Образ Тараса Шевченка в меморіальних конструкціях ВУАН»), старший науковий співробітник Б. А. Короленко («Тарас Шевченко в культурній політиці України»).           
    За участю науковців Українського інституту національної пам’яті була проведена Міжнародна конференція, присвячена 85-літтю Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка (4 листопада 2013 р., м. Київ). Доповідь Л.І.Буряк, присвячена сучасним образним інтерпретаціям Тараса Шевченка, була виголошена під час науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2013 р., м. Чернігів).  
    З огляду на те, що проблема формування образу Т. Шевченка як символу національної пам’яті в сучасних умовах має велике практичне значення, викликає інтерес науковців та широкої громадськості, УІНП продовжує активно працювати над цією проблематикою, освоювати пам’яттєвий простір шевченкіани. Наразі практично завершена робота над другим томом бібліографічного покажчика «Шевченко-художник», триває упорядкування збірника наукових праць «Шевченко у національній пам’яті», до якого увійдуть публікації, присвячені одній з найактуальніших проблем сучасної вітчизняної соціогуманітаристики.
    Інститут активно долучається до виставкових проектів, активно розвиваючи співробітництво з науковими та історико-меморіальними установами та музеями. У рамках договору про співпрацю з Національним музеєм Тараса Шевченка, укладеного у 2012 р., здійснюється організаційна підтримка наукових заходів. У 2013 р. укладено договір про співпрацю з Національним художнім музеєм України. Співробітники Інституту мали дотичність до урочистого відкриття Національного музею Тараса Шевченка 7 березня 2014 р. та експозицій виставок «Шевченкоманія» у мистецькому Арсеналі та «На вічному шляху до Тараса (1814–1861)», організованої Державною архівною службою України разом із Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтва України.
    У наукових проектах Українського інституту національної пам’яті не менш важливою та актуальною постає проблема вивчення образу Шевченка за допомогою конструкту «місця пам’яті». У цьому контексті варто згадати про монографію «Київ у національній пам’яті», опубліковану у 2013 р. Спроба подивитися на Київ під кутом зору соціокультурного феномена національної пам’яті, визначити форми її репрезентації, механізми творення, збереження, руйнування та трансформації у просторі міста, зумовили звернення до конструкції «місця пам’яті», символічним уособленням якого виступають постаті, установи, архітектурні та монументальні споруди, мистецькі твори, друковані видання, архівні та музейні колекції. Образ Т. Шевченка, органічно присутній у пам’яті міста, символізує різні її репрезентації і надає безліч сюжетів для досліджень, які, сподіваємося, буде продовжено.

    *    *    *

    Глибоко усвідомлюючи, що одним із знакових періодів національного поступу є козацька доба в Україні, в рамках вивчення регіональних пам’яттєвих чинників досліджувався спадок козацько-гетьманської держави.  
    Особлива увага надавалася Чернігівській і Полтавській областям, в яких козацькі традиції є історико-генетичними. У монографіях В. Кривошеї «Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк». Т.1–2. (К., 2012) та «Українське козацтво в національній пам’яті. Полтавський полк». Т.1–2. (рекомендована до друку у 2014 р.), С. Горобця (у співавторстві з І. Ситим) «Чернігівська Переписна книга 1666 року» (Чернігів, 2013),  «Чернігівщина козацька. Ройська сотня: історія створення, населені пункти, сотенна старшина» (Чернігів, 2013), яка стала одним із лауреатів Чернігівського обласного літературного конкурсу «Краща книга року – 2012». Особлива увага надавалася особистостям, подіям, місцям пам’яті через родоводи як сегменти колективної родової і родинної пам’яті, через топоніми з використаннями краєзнавчих досліджень, що дозволили оновити інформацію про відповідні території у порівнянні з «Історією міст і сіл».
    З метою правдивого висвітлення ключових історичних подій працівниками Інституту вперше було здійснено видання іменних списків учасників Переяславської ради 1654 р. Необхідність цього була задекларована М. С. Грушевським ще у 1929 р., але в той час так і не була здійснена. Цей давній задум визначного історика знайшов реалізацію у виданнях УІНП «Переяслав 1654 р.» / Упор. Кривошея В. В., Горобець С. М., Вакка Б. О. (2012), Горобець С. М., Алфьоров О. А., Монькін О. Г. «Присяга Кальницького полку 1654 р.» // Запорозька Січ і українське козацтво. Зб. наук. праць. – К., 2013.
    Пропаганда спадку козацької минувшини знайшла свої віддзеркалення і в ініційованих УІНП наукових конференціях та публікаціях їх матеріалів, в ряді регіонів України. Так, спільно з Запорізьким національним університетом проведено три Всеукраїнські наукові конференції «Запорізька Січ і українське козацтво» (2011, 2012, 2013). З Ніжинською міською Радою, Ніжинським державним педагогічним університетом імені Миколи Гоголя, Ніжинським краєзнавчим музеєм імені Івана Спаського організовано Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Громадянські протистояння в історії України: від непорозумінь і розбрату до національної консолідації, приуроченої до 350-ї річниці Чорної ради в Ніжині» (2013). На базі ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Переяславська рада 1654 року і доля українського народу». Разом із Чернігівською обласною радою проведено дві Всеукраїнські науково-практичні конференції «Розумовські зустрічі» (2012, 2013).

    *    *    *

    У відповідності до Положення про УІНП та завдань плану роботи Інституту на 2012–2014 рр., поданого до Кабінету Міністрів України, одним із напрямів дослідницької роботи стала наукова тема «Дослідження становлення та ефективності державних інститутів в Україні». У межах даної теми досліджувалися державотворчі традиції українського народу та їхній вплив на формування національної пам’яті, вивчалися історичні етапи визвольної боротьби українського народу за свободу й соборність українських земель, як чинника формування самоідентифікації  населення, визначалася роль окремих історичних постатей у процесах українського державотворення, науково обґрунтовувалися напрями державної політики пам’яті щодо увічнення історичних подій та постатей, які мали вплив на процеси державотворення.
    Одним із пріоритетних напрямків у розробці даної проблеми стало дослідження досвіду державотворення доби Української революції 1917–1920 рр. та фіксації цих подій у свідомості населення країни. Адже, саме тоді українці вперше за багато століть заявили про своє право на національне самовизначення та формування власної незалежної, суверенної держави й зробили спробу реалізувати його. Протягом усієї революційної доби на теренах українських земель виникали й функціонували різні форми державної організації, як втілення певних моделей національно-державного будівництва різних політичних сил.
    Ще раз доцільним видається наголосити, що в дослідженні досвіду державотворення Української революції 1917–1920 рр. науковці Інституту неодмінно намагаються спиратися на такі базові принципи як об’єктивність, історизм, альтернативність, системність, незаперечність багатогранності та багатовимірності історичного процесу. Такі підходи базуються на чіткому усвідомленні того, що для національної пам’яті неприпустимим є спрощений однобічний підхід до висвітлення та відтворення історичного минулого, селективність у відборі подій і постатей цієї карколомної епохи. На переконання науковців Інституту, тільки ретельне дотримання цих засад створює наукову основу для розробки адекватної державної політики пам’яті, спрямованої на утвердження в суспільній свідомості розуміння значення цього важливого, складного й драматичного періоду вітчизняної історії.
    У контексті вищезазначених підходів і велася науково-дослідна робота Інституту. Протягом останніх років вийшла з друку низка праць В. Ф. Солдатенка, в яких узагальнюються знання про революційну добу 1917–1920 рр. Зокрема, це «Революційна доба в Україні 1917–1920 роки: Логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди», двічі (в 2011 і 2012 рр.) видана у форматі збірника статей. Вони увібрали в себе головні напрацювання підсумкового чотиритомного дослідження автора «Україна в революційну добу: Історичні есе-хроніки: У 4-х т.: Т. 1. Рік 1917; Т. ІІ. Рік 1918; Т. ІІІ. Рік 1919; Т. ІV. Рік 1920», в якому прослідковано еволюцію революційних подій протягом усіх чотирьох буремних років, проаналізовано різні форми і політико-правові моделі державності, що оформлювалися на українських землях.
    Проблеми державності через призму діяльності українських політичних партій розробляються у працях О. М. Любовець, зокрема, у її монографіях «Українські політичні партії: Нариси історії та документи» та «Українські політичні партії революційної доби 1917–1920 рр. у спогадах, історичних дослідженнях і документальних матеріалах» (К., 2011 і 2013 рр.). Лейтмотивом цих праць став аналіз діяльності українських партій, спрямованої, передусім на державотворення, прослідковується тяглість політичних уподобань у свідомості населення, їх фіксація в національній пам’яті.
    Невід’ємною складовою наукової діяльності Інституту стала популяризація знань про Українську революцію, адаптація на загальнодоступний рівень наукових досягнень. Зокрема, на це розраховані видання В. Ф. Солдатенка «Проект «Україна». 1917–1920 рр. Постаті», в якому вміщено короткі нариси про 37 найголовніших діячів революційної доби, які репрезентують увесь, практично повний тогочасний політичний спектр сил, що впливали на долю народу, нації. Іншим дослідженням, здійсненим у науково-популярному жанрі є проект В. Ф. Солдатенка з чотирьох книг, перша з яких «Україна. 1917 рік» вийшла 2012 р. Ідея проекту полягає у тому, щоб шляхом використання фотоілюстративного матеріалу спробувати досягти емоційного сприйняття читачами тогочасних подій. Тому у виданні зоровий ряд складає практично половину обсягу.
    До того ж популяризація відбувається через розміщення розвідок науковців Інституту на шпальтах періодики і сайтах електронних засобів масової інформації, а також у виголошенні результатів роботи на наукових форумах, конференціях, семінарах тощо.
    Так, УІНП виступив ініціатором і організатором низки наукових конференцій, присвячених всебічному аналізу досвіду державотворення доби Української революції та визначенню пріоритетних напрямів державної політики пам’яті щодо увічнення визначних подій та видатних особистостей. Зокрема:   
    – 29 вересня 2011 р. проведено наукову конференцію «Український парламентаризм: проблеми історії та сучасної політичної практики (до 145-річчя від дня народження М. Грушевського)». Учасники конференції виклали власний погляд на проблему розвитку парламентаризму на українських землях і роль М. Грушевського у цих процесах. За результатами конференції було видано збірник «Український парламентаризм: проблеми історії та сучасної політичної практики (до 145-річчя від дня народження М. Грушевського / Наукова конференція 29 вересня 2011 р.». – К.: УІНП, 2012. – 456 с.).
    – 25 квітня 2012 р. проведено Міжнародну наукову конференцію «Українська революція 1917–1921 років: погляд із сьогодення». Конференція була присвячена дискусійним питанням та яскравим особистостям революційної доби, аналізу спадщини різних форм тогочасної державності. За результатами конференції було видано збірник «Українська революція 1917-1921 років: погляд із сьогодення» / Міжнародна наукова конференція 25 квітня 2012 р. – К.: УІНП, 2013. – 656 с.
    – 29 квітня 2013 р. проведено Всеукраїнську наукову конференцію «Павло Скоропадський – останній гетьман України (до 95-річчя Української Держави та 140-річчя від дня народження Павла Скоропадського)». Науковці обговорили проблеми функціонування Української Держави 1918 р. та постать П. Скоропадського. За результатами конференції було видано спецвипуск збірника наукових статей «Павло Скоропадський – останній гетьман України (до 140-річчя від дня народження Павла Скоропадського». Національна та історична пам’ять». – №7 – К.:УІНП, 2013. – 310 с.
    При розгляді питань державотворення особлива увага приділяється проблемі соборності українських земель, яка розглядається як невід’ємна складова функціонування повноцінної Української Держави та як один з найголовніших пріоритетів, зафіксований суспільною свідомістю та національною пам’яттю. Ця проблема присутня у всіх вищенаведених працях. Крім того, УІНП разом із іншими науковими установами виступив співорганізатором низки наукових заходів, присвячених соборності українських земель, зокрема, Всеукраїнської науково-практичної конференції «Свобода і Соборність як чинники національної ідеї України» (22–23 березня 2012 р.) та Наукового круглого столу, присвяченого 95-й річниці Дня Соборності України (Акту Злуки між УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.), який відбувся 22 січня 2014 р.
    Ще одним пріоритетним напрямком є проблема військового захисту надбань національної державності. Так, на виконання Постанови Верховної Ради України від 16 травня 2013 р. №261-VIІ «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами» співробітниками Інституту було видано збірник документів і матеріалів «Бій під Крутами в національній пам’яті: Збірник документів і матеріалів» (К., 2013. – 286 с.). Збірник присвячений одному з непересічних епізодів Української революції – бою під Крутами. Упорядники збірника на основі аналізу наявної джерельної бази відтворили перебіг бою, охарактеризували існуючі міфи й стереотипи, прослідкували процес формування у свідомості суспільства культу Героїв Крут і заходи щодо вшанування їхнього героїзму та жертовності. У збірнику вміщено документи й матеріали, фотодокументи, бібліографію. Нині співробітники Інституту працюють над виданням, присвяченим військовій боротьбі за незалежність України в 1917–1920 роках. Цьому передувала монографія В. Ф. Солдатенка «Гражданская война в Украине. 1917–1920 гг.» (М.: Новый хронограф, 2012. – 672 с.)
    В межах окресленої теми «Дослідження становлення та ефективності державних інститутів в Україні» розпочато роботу над підготовкою монографії про діяльність українських урядів у ХХ–ХХІ століттях.
    Безумовно, означена тема дає широкі можливості для дослідження традицій українського державотворення та їх впливу на формування національної пам’яті.
    Серед інших масштабних науково-дослідних проектів, до яких причетні науковці УІНП, варто згадати продовження видання масштабної (вийшло близько 80 томів) серії книг «Реабілітовані історією» (В. Ф. Солдатенко – головний редактор, Д. В. Вєдєнєєв і В. В. Кривошея – члени редколегії).
    Співробітники інституту беруть активну участь у виданні спільно із Запорізьким науковим товариством ім. Я. Новицького, Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського та Інститутом історії НАНУ, Інститутом історії Запорізького національного університету багатотомного проекту «Усна історія степової України» (вийшло 10 томів, в поліграфічній роботі знаходяться 11 і 12 томи).
    Певний вплив на розвиток історіографічних процесів, а відтак і на формування засад колективної пам’яті відіграє діяльна участь багатьох науковців Українського інституту національної пам’яті в роботі редколегій провідних періодичних видань гуманітарного профілю – «Українського історичного журналу», «Пам’яті століть», «Київської старовини», «Історичного календаря», «України дипломатичної», «Гілеї», «Сіверянського літопису», багатьох регіональних вісників і наукових записок.
    Співробітники Інституту є членами цілої низки авторитетних спеціалізованих рад із захистів докторських і кандидатських дисертацій, входять до експертних рад ДАК України, беруть участь в опонуванні дисертацій.
    Зрозуміло, фаховий потенціал і наукові набутки слугували основою під час здійснення таких напрямків роботи Інституту, як підготовка профільних аналітичних розробок для інститутів державної влади, наукова експертиза проектів науково-правових актів Кабінету Міністрів і Верховної Ради, освітньо-просвітницька діяльність, взаємодія з громадськістю (див. Додатки).
    *    *    *
    Звісно, в одному матеріалі та ще при бажанні не надто його розширювати, відтворити все багатоманіття роботи колективу, який інтенсивно, плідно працював останні роки, неможливо. Тож, вище не стільки предметно розкрито, скільки позначено ключові напрямки діяльності, наведено характерні приклади.
    Гадається, що ретельний і предметний аналіз набутків і наявних проблем УІНП, не виключаючи критичних підходів, може бути корисним при виборі шляхів його подальшого функціонування і розвитку.

В. Солдатенко,
директор Українського інституту
національної пам’яті, член-кореспондент
Національної академії наук України

ДОДАТКИ

Додаток 1

Участь співробітників УІНП в 2011–2013 роках у роботі загальнодержавних або координаційних органів з проведення заходів у сфері гуманітарної політики в:
– Організаційний комітет з виконання Указу Президента України від 22 вересня 2011 р. № 925 «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» (В. Солдатенко);
– Організаційний комітет з підготовки і відзначення 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років (Солдатенко В. Ф.);
– Організаційний комітет з виконання постанови Верховної Ради України від 6 липня 2011 р. № 3599-VІ «Про вшанування пам’яті Валентина Феліксовича Войно-Ясинецького (святителя і сповідника Луки)» (Д. Вєдєнєєв);
– Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення 340-річчя з дня народження Пилипа Орлика (В. Кривошея);
– Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні 360-річчя заснування Чортомлицької Запорізької Січі та вшанування отамана Івана Сірка (В. Кривошея);
– Організаційний комітет з питань створення і забезпечення функціонування Національного військового меморіального кладовища (постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 р. № 348, (Р. Пилявець);
– Організаційний комітет по відзначенню 1025-річчя Хрещення Київської Русі (В. Солдатенко);
– Організаційний комітет по відзначенню 95-ї річниці бою під Крутами (В. Солдатенко, О. Любовець);
– Організаційний комітет із створення Алеї Воїнської Слави у Парку Вічної Слави м. Києва (Я. Антонюк);
– Українсько-польський форум співробітництва (В. Солдатенко);
– Українсько-польський Консультативний комітет при Президентах України та Польщі (В. Кривошея);
– Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків КМДА (Л. Буряк).
– Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій (Д. Вєдєнєєв);
– Наглядова рада Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» (В. Солдатенко);
– Громадська рада при Службі безпеки України (Д. Вєдєнєєв);
– Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій (Д. Вєдєнєєв, В. Кривошея);
– Робоча група із розробки концепції розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» (В. Солдатенко);
– Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2012 р. № 1124 «Про додаткові заходи щодо забезпечення підготовки і видання науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» (В. Солдатенко – голова редколегії, Д. Вєдєнєєв – відповідальний секретар редколегії, В. Кривошея – член редколегії).

Додаток 2
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
основних результатів наукової роботи
Українського інституту національної пам’яті
за липень - грудень 2011 року, 2012 та 2013 роки

Відповіді на запити та виконання доручень

Додаток 3
Монографії, книги, посібники співробітників Інституту

1.    Антонюк Я. М. Діяльність СБ ОУН(б) на Волині та Західному Поліссі 1946–1951 рр. – Луцьк: Ключі, 2013. – 164 с.
2.    Бій під Крутами в національній пам’яті. – К.: ДП НВЦ «Пріорітети», 2013. – 288 с.
3.    Бойко О. Д. Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку: Чернігівська область. Монографія (у співавторстві). – К.: Знання України, 2012. – 419 с.
4.    Бойко О. Д. Історія України: навчальний посібник. – Вид. 4-те. – К., 2012. – 687 с.
5.    Бойко О. Д., Петрик В. М., Присяжнюк М. М., Компанцева Л. Ф. Сугестивні технології маніпулятивного впливу: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2011. – 248 с.
6.    Бойко О. Д., Страшко Є. М, Ростовська О. В. Історія України: Тести. 6-11 класи: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2011. – 271 с.
7.    Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. – К.: ТОВ «Видавництво «КЛІО»», 2013. – 784 с. (В. Солдатенко – член авторського колективу).
8.    Вєдєнєєв Д. В. Діяльність органів та військ державної безпеки в Україні в період Другої світової війни (1939–1945 рр.): Навчальний посібник. – К.: Науково-видавничий відділ Національної академії СБУ, 2011. – 98 с.
9.    Вєдєнєєв Д. В., Будков Д. В. Заручниця глобального протистояння. Трагедія Великого Голоду 1932–1933 рр. в Україні у контексті «холодної війни» (1945–1991 рр.): Монографія. – К.: Дорадо-Друк, 2013. – 232 с.
10.    Відображення Волинської трагедії в історичній пам’яті польського й українського народів: Монографія / Редкол.: В. Ф. Солдатенко (голова) та ін.; авторський колектив: Я. М. Антонюк, Д. В. Вєдєнєєв та ін. – К.: ДП НВЦ «Пріорітети», 2013. – 292 с
11.    Волянюк О. Я. Суспільна пам’ять і політика: Мистецтво можливого. – К., 2013. – 170 с
12.    Головченко В. І. Регіонознавство: Азія, Африка й Латинська Америка: навч. посіб. – К.: Дипломатична академія України при МЗС України, 2013. – 352 с.
13.    Головченко В. І., Дорошко М. С. Країнознавство: підручник. – 2-ге вид., переробл. і доповнене. – К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2012. – 439 с.
14.    Головченко В., В. Матвієнко. Дипломатична історія України (1923–1993 роки): навчальний посібник. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. – 239 с.
15.    Головченко В., Матвієнко В., Солдатенко В. Дипломатична історія України (ХІХ – перша чверть ХХ століття: навчальний посібник. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2011. – 527 с.
16.    Голод 1933. Українці. – К., ДП НВЦ «Пріорітети», 2013. – 526 с.
17.    Горобець С. М., Ситий І. Присяга Чернігівського полку 1718 року. – Чернігів: Десна Поліграф, 2012. – 343 с.
18.    Горобець С., Ситий І. Чернігівщина козацька. Ройська сотня: історія створення, населені пункти, сотенна старшина. – Чернігів: Десна-Поліграф, 2013. – 168 с.
19.    Зруйновані храми і монастирі України. Анотований покажчик обласного та регіонального рівня. Редкол. / Солдатенко В. Ф. (голова), Богуцький Ю. П., Буряк Л. І. та ін. – К., Мистецтво, 2013. – 608 с.
20.    Каталог зруйнованих храмів і монастирів України: Каталог/редкол.: В. Ф. Солдатенко (голова) та ін.; упорядники: Кривошея В. В. (керівник), Антонюк Я. М., Березовський О. М., Буряк Л. І., Ведмідь Л. А. та ін. – К., ДП НВЦ «Пріорітети», 2013. – 512 с.
21.    Київ і національній пам’яті. Колективна монографія / [Л. І. Буряк, Л. А. Ведмідь, І.Б. Гирич та ін.]. – К.: ДП НВЦ «Пріорітети», 2013. – 400 с.
22.    Київ у національній пам’яті. Колективна монографія / Л. І. Буряк, Л. А. Ведмідь, І. Б. Гирич та ін. – К.: ДП «НВЦ Пріоритети», 2013. – 400 с.
23.    Киридон А. М. Держава-церква-суспільство: Інверсна трансформація в Україні: Монографія. – Рівне, 2011. – 216 с.
24.    Кривошея В. В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк. Т. 1–2. – К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2012. – 516 с.
25.    Кривошея В. В., Горобець С. М. Переяслав 1654 р. – К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2012. – 147 с.
26.    Лепявко С. А. Ілюстрована історія Чернігова. Монографія. – К.: Стилос 2013. – 208 с.
27.    Лепявко С. А. Козацькі війни Косинського та Наливайка. – Х.: Фоліо, 2011. – 121 с.
28.    Лепявко С. А. Чернігів. Історія міста. – К.: «Темпора», 2012. – 432 с.
29.    Лисенко О. Є., Мазурок В., Разіцький В. Самостійницький рух на Волині в 40-х – на початку 50-х років ХХ століття. – Кременець,2013. – 224 с.
30.    Любовець О. М. Українські політичні партії революційної доби 1917–1920 рр.: Нариси історії та документи. – К.: Парламентське вид-во, 2012. – 612 с.
31.    Любовець О. М. Українські політичні партії революційної доби 1917–1920 років у спогадах, історичних дослідженнях і документальних матеріалах. – К., 2013. – 69 с.
32.    Нариси історії української революції 1917–1921 років. Кн. 1., К.: Наукова думка, 2011. – 390 с. (В. Солдатенко – член авторського колективу).
33.    Національна та історична пам’ять: словник ключових термінів / кер. авт. кол. А. М. Киридон – К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2013. – 436 с.
34.    Партизанська та підпільна боротьба в Україні (1941–1944 рр.): Ітсорія, люди, пам’ять. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – 496 с.
35.    Рожен Л. М., Вєдєнєєв Д. В., Гавриленко О. А., Цибулькін В. В. Нариси з історії розвідки суб’єктів державотворення на теренах України. – К.: Преса України, 2011 – 536 с.
36.    Солдатенко В. Ф. Гражданская война в Украине (1917–1920 гг.). – М.: Новый Хронограф, 2012. – 672 с.
37.    Солдатенко В. Ф. Історія українознавства: навчальний посібник(у співав.). – К.: Академвидав, 2011. – 512 с.
38.    Солдатенко В. Ф. Проект «Україна». 1917–1920 рр. Постаті. – Х.: Фоліо, 2011. – 511 с.
39.    Солдатенко В. Ф. Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: ДП  «НВЦ «Пріоритети», 2012. – 522 с.
40.    Солдатенко В. Ф. Революційна доба в Україні(1917–1920): логіка пізнання історичні епізоди, ключові постаті. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – 568 с.
41.    Солдатенко В. Ф. У вирі революцій і громадянської війни. – К.: Парламентське видавництво, 2012. – 272 с.
42.    Солдатенко В. Ф. Україна: 1917 рік. Науково-популярне видання. – К.: ТОВ «Кріон», 2012. – 212 с.
43.    Студії пам’яті в Україні. (Історіографічний дискурс. Бібліографічний покажчик) / Передмова, вступ. ст., заг. ред. А. М. Киридон; [упор. покажчика: Киридон А. М., Волянюк О. Я., Огієнко В. І.]. – К.: ДП НВЦ «Пріоритети», 2013. – 294 с.
44.    У кожного своя правда. Істина одна: Корюківка: довічний біль / Василь Устименко; Черніг. ОДА – Київ: Україна, 2013. – 438 с.
45.    Українська революція 1917–1921 років: погляд із сьогодення / Міжнародна наукова конференція 25 квітня 2012 р. – К.: Український інститут національної пам’яті, 2013. – 656 с.
46.    Український парламентаризм: проблеми історії та сучасної політичної практики (до 145-річчя від дня народження Михайла Грушевського) / Наукова конференція 29 вересня 2011 р. – К.: Український інститут національної пам’яті, 2012. – 456 с.
47.    Шевченко–художник. Бібліографічний покажчик (1839–2012): У 2 т. / упоряд.: Н. І. Орлова, Л. І. Буряк, Б. А. Короленко. – Т. 1. –К.: ДП НВЦ «Пріоритети», 2013. – 434 с.

Додаток 4
Збірники наукових праць «Національна та історична пам’ять»:

1.    Національна та історична пам’ять. Державотворчі та цивілізаційні здобутки українського народу. Зб. наук. праць. Випуск 1. – К., 2011.
2.    Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць. Випуск 2. – К., 2012.
3.    Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць. Випуск 3. – К., 2012.
4.    Національна та історична пам’ять. Національна пам’ять: соціокультурний та духовний виміри. Випуск 4. – К., 2012.
5.    Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць. Випуск 5. – К., 2012.
6.    Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць. Випуск 6. – К., 2013.
7.    Національна та історична пам’ять. Спецвипуск: «Павло Скоропадський – останній гетьман України». Випуск 7. – К., 2013.
8.    Національна та історична пам’ять. Політика пам’яті у культурному просторі: Зб. наук. праць. – Випуск 8. – К., 2013.
9.    Національна та історична пам’ять. Українські остарбайтери: доля і пам’ять. Зб. наук. праць. – Випуск 9. – К., 2013.

Члени редколегії:

Головний редактор:
Солдатенко В.Ф., доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України
Заступники головного редактора:
Кривошея В.В., доктор історичних наук, Вєдєнєєв Д.В., доктор історичних наук.
Редакційна колегія:
Бойко О. Д., доктор політичних наук, Буряк Л. І., доктор історичних наук, Вашкевич В. М., доктор філософських наук, Вояковський Д., доктор ґабілітований (Республіка Польща), Верба І. В., доктор історичних наук, Вишняк О. І., доктор соціологічних наук, Ганжуров Ю. С., доктор політичних наук, Киридон А. М., доктор історичних наук, Левенець Ю. А., доктор політичних наук, академік НАН України, Любовець О. М., доктор історичних наук, Олійник Б. І., академік НАН України, Онищенко  О. С., доктор філософських наук, академік НАН України, Рафальський О. О., доктор історичних наук, Смолій В. А., доктор історичних наук, академік НАН України, Табачник Д. В., доктор історичних наук, академік Національної академії правових наук України, Шемшученко Ю. С., доктор юридичних наук, академік НАН України.

Додаток 5
Найбільш значимі конференції, наукові зібрання, організовані УІНП:

2011 рік:
1.    «Український парламентаризм: проблеми історії й сучасної політичної практики (до 145 річчя від дня народження М. С. Грушевського) Київ. 29 вересня 2011 р.
2012 рік:
1.    Круглий стіл «М. Скрипник у національній та історичній пам’яті», присвячений 140-річчю з дня народження Миколи Скрипника. 25 січня 2012 р., Київ.
2.    «Політика пам'яті в Україні» 23 березня 2012 р.
3.    Міжнародна науково-практична конференція «Ідеолог української державності – В’ячеслав Липинський: постать на тлі історії» 24 квітня 2012 р.
4.    «Війна. Окупація. Пам’ять. Примусові робітники з України в окупованій Європі» Київ, Український інститут національної пам’яті, 27 вересня 2012 р.
5.    Всеукраїнська наукова конференція «Запорозька Січ і українське козацтво» 18 жовтня 2012 р.
6.    Круглий стіл «Пилип Орлик – особистість на тлі історії» 22 жовтня 2012 р.
7.    Наукова конференція «Національна пам’ять: соціокультурний та духовний виміри». УІНП м. Київ, 25 жовтня 2012 р.
8.    Всеукраїнська науково-практична конференція «Держава та суспільство: партнерські відносини в умовах глобальних викликів», 2 листопада 2012 року.
9.    Всеукраїнський круглий стіл «Національна пам’ять в Україні: виклики ХХІ століття» 14 листопада 2012 р.
2013 рік:
1.    Всеукраїнська наукова конференція «Павло Скоропадський – останній гетьман України (до 95-річчя Української Держави та 140-річчя від дня народження Павла Скоропадського)».
2.    Всеукраїнська наукова конференція «Битва за Дніпро» (до 70-річчя визволення м. Києва від нацистських загарбників).
3.    Міжнародна наукова конференція «Биківня в системі політичних репресій УРСР у 1937–1941 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації».
4.    Всеукраїнська наукова конференція «Запорозька Січ і українське козацтво».
5.    Всеукраїнська наукова конференція «Міжнародні чинники національної пам’яті».
6.    Міжнародна науково-практична конференція «Суспільно-політичні та соціокультурні процеси в Україні та світі».
7.    Міжнародний круглий стіл «Війни пам’яті та політика примирення».
8.    Наукова конференція «Політика пам’яті у культурному просторі».
9.    Всеукраїнський круглий стіл «Волинська трагедія 1943–1944 рр. та її вплив на історичну пам’ять українського та польського народів».
10.    Всеукраїнський круглий стіл «Українські остарбайтери: доля і пам’ять».
11.    Науковий круглий стіл «Пам’ять про Голодомор 1932–1933 рр. як фактор впливу на соціально-політичну обстановку та масову свідомість в сучасній Україні».

Додаток 6
Профільні аналітичні розробки науковців УІНП:

2011 рік

2012 рік

2013 рік

Додаток 7
Підписано угоди про співробітництво УІНП з установами:

1.    Національним музеєм Т. Г. Шевченка,
2.    Краснодарською крайовою громадською організацією «Співпраця Кубань – Україна»,
3.    Російським інститутом культурології,
4.    Державним історико-архітектурним заповідником «Стара Умань»,
5.    Національним архітектурно-історичним заповідником «Чернігів стародавній»,
6.    Історико-меморіальним музеєм М. Грушевського,
7.    Національним музеєм «Пам’яті жертв голодоморів в Україні»,
8.    Національними історико-меморіальними заповідниками «Биківнянські могили» та «Бабин Яр»,
9.    Національним університетом «Острозька академія»,
10.    Національним художнім музеєм України,
11.    Національним історико-культурним заповідником «Гетьманська столиця» (м. Батурин),
12.    Чернігівським історичним музеєм імені Василя Тарновського,
13.    Чернігівською обласною універсальною науковою бібліотекою імені В. Г. Короленка.