Термін «антисемітизм», що виник в останній третині XIX ст., позначає всі антиєврейські висловлювання, погляди й дії, незалежно від того, якими чинниками вони були мотивовані¹. Витоки несприйняття євреїв науковці віднаходять ще з епохи Еллінізму, однак тоді вони носили локальний характер етнічних чвар. Струнка система антиєврейських поглядів виникла з народженням Християнства, однак найвищим його проявом стало XX століття.

Антисемітизм посідав одне з визначальних місць в пропаганді нацизму. Як невід’ємна складова, він був одним із «постулатів віри нацистів», адже боротьба з євреями набула есхатологічного, напіврелігійного характеру. Пропаганда критики європейських євреїв від радянських відрізнялася в їх ототожненні з владними структурами радянської держави і як наслідок – відповідальністю за її злочини. Застосування концепції «жидо-большевизму» виправдовувалося й тим, що більшість теоретиків марксизму і лідерів більшовизму були євреями. Таким чином в німецькій семантиці, за висловлюванням І. Арада, словосполучення «комуністи і євреї» стали нероздільними поняттями².

Пропагандистський вплив на населення відбувався через інформування за допомогою книг, газет, журналів, брошур, листівок, застосування кіно, радіо, театру. У липні 1941 р. А. Гітлер вказував на необхідність відродити газети, щоб мати можливість впливати на місцеве населення їхньою мовою³. Центральною темою видань став більшовизм та єврейство, де всюди слід було бачити «єврейський рахунок»⁴.

Солідаризуємося з думкою І. Альтмана про неможливість вивчення регіональних аспектів Голокосту без дослідження преси⁵. ЗМІ стали трансляторами антисемітської політики нацистів і найдієвішим способом пропаганди. Різноплановість, конкретна спрямованість, врахування психологічних особливостей кожної групи населення сприяли ефективності такої пропаганди. З радянських часів люди звикли довіряти друкованому слову⁶, а часописи були найпоширенішими засобами інформування.

Історіографія теми оперує різними даними кількості періодичних видань періоду окупації. В монографії К. Курилишина зазначається, що їх виходило не менше 365⁷. За підрахунками А. Подольського – від 150 до більш ніж 450 видань різного ґатунку від щоденних газет до майже наукових часописів⁸. Ю. Смілянська зазначає про понад 500 видань, що виходили в окупаційній Україні українською та російською мовами⁹. Загальний наклад газет, що виходив на території України, перевищував 1 млн. примірників¹⁰.

На Рівненщині виходило не менше 14 легальних часописів. У Рівному видавалося – 7: «Вісті для українських селян» (1942-1943), «Волинь» (1941-1944), «Інформаційна служба для краєвого правління в Генеральній окрузі Волині та Поділля» (1943), «Орленя» (1941-1942), «Українська кореспонденція» (1942), «Українське життя» [?], «Український хлібороб» (1942, з 1943 – м. Київ). В Костополі – 4: «Костопільські вісті» (1941-1943), «Самостійність» (1941), «Українка» (1941-1943), «Українська дитина» (1942). В Сарнах виходили 2 газети: «Голос Сарненщини» (1941-1943), «Останні вісті» (1943) і одна дитяча газета «Школярик» в Дубно (1941)¹¹. Однак виявлені нами документи дозволяють стверджувати про ймовірну більшу їх кількість¹². Крім того, слід враховувати націоналістичні видання («Український доброволець», «Гайдамака», «Клич», «За самостійну Україну»), де антисемітська риторика окремий час мала місце.

Серед названих часописів особливо виділялася газета «Волинь». І. Павлюк назвав її «однозначно найпотужнішим» виданням в регіоні, а Я. Поліщук вважав її найпопулярнішою газетою на Україні¹³ та зазначав, що вона швидко набула авторитет¹⁴. Те, що «Волинь» і «Нове слово» були найбільш відомі на терені рейскомісаріату, зазначає і К. Беркгоф¹⁵. Тому донедавна саме цей часопис привертав найбільшу увагу вітчизняних та закордонних науковців (М. Гон¹⁶, К. Беркгоф¹⁷, М. Андрійчук¹⁸). Наявна інформація про часопис і в науково-довідкових виданнях.

Інші часописи регіону лишалися поза межами досліджень, а інформація про них зустрічалася фрагментарно та побіжно. Таким чином, загальної картини висвітлення антисемітизму на шпальтах видань Рівненщини не існувало. Потреба здійснити такий аналіз давно назріла, тому ми спробувати це зробити. Це включало: а) дослідження критики євреїв в раніше недосліджених виданнях¹⁹, б) з’ясування позиції в «єврейському питанні» редактора найвідомішої газети регіону – «Волині»²⁰, в) висвітлення руйнівного впливу євреїв на історію України²¹; г) з’ясування їхньої ролі у світовій історії²², г) аналіз сформованого антисемітською пропагандою образу ворога-єврея²³. Пропонована публікація включає результати вказаних досліджень, є їх квінтесенцією.

У класифікаціях антисемітських публікацій існують різні підходи. М. Тяглий виділяє 5 блоків антиєврейської тематики: політичний, расовий, релігійний, культурний та соціально-економічний²⁴. На їх основі можна виокремити певні види, жанри. Наприклад, дані центру «Холокост» містять 23 таких жанри. Відзначимо їх наявність і на шпальтах газет Рівненщини.

Більшість матеріалів преси, в яких критикувалися євреї, застосовувалися в руслі концепції «жидо-більшовизму». Тому характерною рисою публікацій було поєднання антирадянської та антисемітської риторики.

Одним із звинувачень євреїв стало розв’язання ними Першої і Другої світових воєн, що особисто знімало відповідальність з А. Гітлера та лідерів Рейху зокрема. Численні публікації вказували, що «в цій війні підпалювачем є жид»²⁵, війна ведеться проти одного ворога – «жида»²⁶. Пояснювалося, що як інспіратор світової змови, євреї втягнули у війну Польщу, Голландію, Францію, Норвегію, а війна з найбільш «зажидівленою» державою – СРСР розглядалася як неминуча²⁷. В публікації «Два роки війни і два роки успіхів» зазначалося, що якби не «геній Фірера», що випередив більшовицьких «підпалювачів світу» та напав на СРСР, «жидівський більшовизм» зруйнував би культуру, народи та надбання Європи. Особливо це стосувалося українців, які були перетворені в «жидівських і московських рабів»²⁸.

Держави, з якими воювала Німеччина, визнавалися «жидівськими», а їхні керівники – агентами «жидів». Лідерів антигітлерівської коаліції називали «політичними шулерами», що були знаряддям у руках «вічного жида»²⁹. В одній із публікацій їх співпрацю названо сурогатом. Відповідна була й характеристика: Черчіль та Рузвельт – трабанти «міжнародного жида»³⁰, Сталін – «жидівський льокай»³¹, «лялька в жидівському ляльковому театрі»³², «символ пекла, антихрист³³, «червоний кат»³⁴. У пресі Рівненщини з-поміж інших керманичів держав критиці Сталіна було приділено найбільше уваги. Стверджувалося, що в обожненні себе лідер перевершив Калігулу – його порівнювали з сонцем, що живить планету. Викривалося лакейство поета Джамбула, який писав, що закони Сталіна були «більші та могутніші від непевного закону Божого». Підняті на глум слова голови української Академії наук Богомольця, який стверджував, що завдяки Сталіну жінкам стало легше родити дітей³⁵.

Критика Рузвельта, Сталіна, Черчіля була пріоритетом європейської інформаційної служби «Евінс» та Дойчес Нахріхтенбюро (ДНБ). Тому більшість статей напрямку присилалися з Берліна. У документах видавництва «Волинь» зазначалося: «Надсилаємо матеріали до друку на Україні». Зазвичай такі матеріали публікували в перші 3-4 дні. Статтю з ДНБ «Великий номер Сталіна» прислано 31 травня 1943 р.³⁶, а надруковано у «Волині» 3 червня 1943 р.³⁷, «Новий жидівський скандал в Південній Америці» від 2 червня 1943 р.³⁸ опубліковано 6 червня 1943 р.³⁹, «Промова Рейхсміністра Шпеєра і Райхсміністра др. Геббельса у Берлінській Спортовій Палаті» від 6 червня 1943 р.⁴⁰ надрукована 10 червня 1943 р.⁴¹ тощо. Першорядна важливість публікацій засвідчувалася їх друком на перших сторінках.

Важливим напрямком пропаганди було висвітлення співпраці країн антигітлерівської коаліції. Домовленості між країнами піддавалися критиці, а відносини між Німеччиною, Італією та Японією – у світлі позитиву. Велося переконання у неодмінній перемозі Німеччини – «народ з такою культурою та творчою силою не може програти, адже німецька сила непереможна»⁴². Відкриття другого фронту подавалося як домовленість «жидівських п’явок», від яких виграють не народи коаліції, а «єврейські симпатики та жиди»⁴³. Несумісність співпраці Англії та США пояснювалася меркантильними економічними причинами – капітал євреїв перетікав з однієї країни в іншу – «жиди залишають Англію, як щурі пароплав, що тоне»⁴⁴. У «Волині» передруковано статтю з «Фелькішер беобахтер» – «Англія воює за жидів»⁴⁵, де писалося, що євреї втягнули Англію у війну⁴⁶.

Расове питання висвітлювалося лідерами найвищих чинів. У часописі «Волинь» словами А. Гітлера зазначалося, що питання раси є ключовим питанням світової історії⁴⁷. В такому ключі євреї виступали як демон занепаду і носій міжнародного хаосу⁴⁸, що хоче стерти з лиця землі всіх носіїв самостійного існування⁴⁹. Е. Кох у цьому контексті війну визначив як боротьбу зі втіленням зла⁵⁰.

Надзвичайно активно в пресі Рівненщини використовувався штамп світового панування євреїв. Стереотип не був новаторством нацизму, однак завдяки пропаганді набув «другого дихання». Всесвітня змова підкріплювалася фактами співпраці СРСР, Великобританії і США⁵¹. В публікаціях використовувалися цитати, уривки із творів, де розкривалися плани оволодіння світом. «Протоколів сіоністських мудреців» в пресі не виявлено (вони випускалися окремо⁵²), однак друкувалися подібні. В книзі «Переоцінка цінностей» Ашера Гінсберга вказувалося на методи євреїв перетворити «менш вартісні народи» в рабів для служіння⁵³. В «Нарисі жидівського робітничого руху» словами єврея Рафеса стверджувалося, що вони захопили важливі посади завдяки підтримці ззовні – «всі сини Ізраїля ручаються один за одного»⁵⁴. В публікації «Жидівська спроба опанувати світ» цитувалися слова знайденої листівки командира Цундера під час походу на Естонію: «Сини Ізраїлю! Година нашої остаточної перемоги вже близька. Ми стоїмо напередодні нашого панування над світом. Те, що ми бачили тільки в мріях, стало тепер дійсністю. Ще зовсім недавно ми були слабі й безсилі, сьогодні ми підносимо гордо нашу голову, бо світ цілком зворушено з його основою»⁵⁵.

В статтях активно описувалися механізми захоплення влади євреями, «викриваючи» найрізноманітніші методи. Особливо акцентувалася увага на грошах та золоті: «фльорени були їх списами, дукати мечами, стерлінги гаківницями, доляри – кулеметами»⁵⁶. Інколи в одній назві прочитувався весь зміст таких статей («Без золота – жидові смерть»⁵⁷).

Крім економічної складової, за пропагандою нацизму, для досягнення власних цілей євреї використовували масонські організації⁵⁸. Причому ідеологічна складова не відігравала значення. Вказувалося, що більшовизм та капіталізм були лише засобами для здобуття влади, адже євреї – народ без батьківщини, що живе скрізь тимчасово⁵⁹. Таким чином, на сході Європи вони використали СРСР, де «Кагановичі загнуздали «кавказького ішака»»⁶⁰, а на Заході – «Рузвельтову Америку»⁶¹. У «Вістях для українських селян» стверджувалося, що центром «світового жидівства» є Москва, а комуністична пропаганда служить для досягнення цілей світового панування»⁶².

Іншим напрямом антисемітських публікацій було висвітлення руйнівної діяльність євреїв в історії людства, починаючи з найдавніших часів. Писалося про жінку-єврейку царя Артаксеркса, що підбурила його вирізати 75 тис. персів⁶³. Негативного іміджу євреям надавали слова давніх мислителів. «Ферментом національного розкладу» в Римській імперії називав євреїв німецький історик Теодор Момзен. Впустити до провінції «жидів» він називав найбільшою небезпекою⁶⁴. Негативні оцінки євреям давали державні діячі (Марія Тереза), гуманісти (Еразм Роттердамський, Вольтер), священики (абат Петро де Клюні). Євреї звинувачувалися у спекуляціях, «якими гидує чесна людина», робився висновок, що «немає гіршої чуми для держави, ніж жидівський народ»⁶⁵. Вибірково критикувалися єврейські діячі і науковці, що показували високе низьким і навпаки (Гейне, Маркс, Енштейн тощо)⁶⁶. Моцарт, Гете визнавалися синами німецького народу – геніями людства, а Маркс та Енгельс – євреями. Зокрема, вказувалося, що Маркс народився в «жидівській» родині, яка була хвора тілом та духом⁶⁷.

В Новий час євреї звинувачувалися в окупації Росії, яка стала їх «приватним об’єктом». Причини її завоювання вбачалися в слабкості та несформованості державних інституцій⁶⁸. В іншій статті стверджувалося, що «на те жиди революцію робили, щоб бути її верховодами»⁶⁹. Звинувачуючи євреїв у знищенні монархії, автор Н. Кибалюк владу Троцького, Кагановича, Зінов’єва називав «звершенням сатанинського хитрого жидівського плану»⁷⁰. Автор проводить паралелі зміни держаного ладу під час Французької революції, наслідки якої визначає як зло⁷¹.

Ворожість до євреїв розпалювали публікації, в яких вони зображувалися винуватцями у бідах інших народів. Повідомлялося про план «Голодової диктатури», реалізація якої призвела б до обмеження держав у продовольстві⁷². На євреїв перекладалася провина становлення тоталітарних режимів та виникнення воєнних конфліктів. Жертвою «жидівської жадоби» в Радянському Союзі зазначалися не менш як 30-40 млн. чол., в Іспанській громадянській війні – 400 тис.⁷³. Звинувачення євреям адресувалися і щодо загибелі інших народів та держав⁷⁴.

Окрему роль у пропаганді антисемітизму виконували закордонні новини та повідомлення. Подавалася інформація щодо обмежень прав євреїв у країнах Європи та Африки: «Виключення жидівського впливу на французьке господарство»⁷⁵, «У Греції жадають протижидівських засобів»⁷⁶, «Нова форма законодавства відносно жидів у Болгарії» 77, «Також Лівія обмежує жидів»⁷⁸, «У Швеції заарештовано жидів за шпіонаж»⁷⁹ тощо. «Костопільські вісті» розповідали про виставку антисемітських картин у Кракові, де 60 полотен показували «жида таким, яким він є насправді»⁸⁰. Всього, за підрахунками І. Альтмана, в пресі СРСР нараховувалося 35 країн, де згадувалися факти антисемітизму⁸¹. Такі публікації мали на меті показати підтримку антисемітського курсу та дискримінацію євреїв державами світу. Таким чином, читачам нав’язувалося переконання, що боротьба проти них – нормальне явище, підтримуване світовою громадою.

Ще більший антисемітський пласт публікацій пов’язаний з історією України. Висхідний мотив напрямку – ототожнення євреїв з радянською владою та їх участь у репресивно-каральних органах держави. Міф про «жидо-большевицький» характер режиму був основним в ідеологічному арсеналі нацистського режиму, тому погоджуємося з Я. Грицаком, який зазначає про активне підживлення стереотипу окупаційною владою⁸². Популяризації штаму сприяли 30-ті рр. XX ст., коли провина за поневіряння українців покладалася на євреїв праворадикальними партіями⁸³, уявлення яких про євреїв як ворогів стало стрижнем їхнього мислення⁸⁴. В контексті «єврейського засилля Кремля» теза відповідальності за злочини НКВД займала провідне місце. Тому в публікаціях євреїв називають «сторожами, суддями і катами»⁸⁵, а «рай робітників і селян» в СРСР – тюрмою людей, «з яких Сталіни, Кагановичі та інші Мехліси» зробили знедолених рабів⁸⁶. Ототожнюючи євреїв з радянською владою, преса зазначала, що «більшовизм» – це знаряддя жидівства»⁸⁷. В численних публікаціях цього напряму Радянська держава виглядала величезною організацією комісарів⁸⁸. Тому часто «жидо-комуна», «жидо-большевизм» трактуються як найбільші вороги українців⁸⁹, так і всього людства⁹⁰.

Слід відзначити заохочення писати місцевих жителів на цю тематику у часопис «Волинь». У 2-у номері видання було надруковано оголошення про конкурс «Що я прожив за останні два роки большевицького панування»⁹¹. Всі надіслані твори мали опублікувати в збірці «Книга терпіль українського народу під большевицьким тиранством». Досі така книга не виявлена, однак багато споминів надруковано і ще велика частина зберігається у фондах видавництва «Волинь» (ф. Р-280). Найбільше серед авторів виявилося селян, які описували наслідки економічної політики СРСР, занепад села. Однак серед дописувачів були робітники, священики, червоноармійці і не лише з Рівненщини.

Волинь. 1941. № 2.

В «Спогадах політв’язня» розповідалося про умови утримання в’язнів у 1937-1938 рр.. На площі 30 кв м. містилося 106 чол. В камеру заходила «так звана медичка» – переважно жидівка, яка видавала ліки «або щось подібне від усіх хвороб»⁹². При наступі німців у Севастополі «жидівські енкаведисти» змусили кожного червоноармійця «добровільно» підписати зобов’язання: «вмерти на цьому місці і не зробити ні кроку назад», адже «… за сталінське щасливе життя не шкода і вмерти»⁹³. У нарисі «День Ганни» згадувалося про єврея-комуніста, який хвалив Сталіна і навіть два рази сказав, що стало «жити краще і веселіше»⁹⁴. Інші оповіді зазначають про євреїв, які виганяли людей з домівок за відмову вступити у колгосп⁹⁵, а НКВС їх забирали, бо не любили «жидів»⁹⁶ тощо. В одній з типових розповідей про спорідненість євреїв та влади зазначалося: «Я служив на совєтській службі п’ятнадцять років, і завжди моїм шефом був жид. Преса, кооперація, НКВД – це були домени жидівства. – Майже не зустрічав людей, які б так чи інакше не мали знайомства з НКВД»⁹⁷. Зважаючи на злочинність політики радянської влади у Західних областях у 1939-1941 рр. (репресії, вислання, розкуркулення тощо), наведені сюжети не виглядали вигадками чи фантазіями, а з психологічного боку дописи «простих людей», «своїх» ще більше викликали довіру.

Наступний напрям публікацій – деструктивність євреїв в історії України на всіх етапах її державотворення. Показовою у цьому напрямі є публікація «Жиди в Київському літописі», де зазначалося, що в українській літературі не можна знайти прихильної згадки про «жидів» – кожен твір характеризує їх як непримиренних ворогів віри і нації⁹⁸. «Нахабство жидів» проявилося у 986 р., коли вони запропонували князю Володимиру свою віру, хоча не мали такого права, адже самі прокляті богом⁹⁹. В Середньовіччі схвально описувалися козацькі погроми. В публікації, де перепліталися події 300-літньої давнини (1651 р.), натякалося на боротьбу з євреями в середині XX ст. – події, «що сьогодні знаходять своє завершення»¹⁰⁰.

Костопільські вісті. 1942. № 29.

«Страшний злочин» євреї вчинили, коли стали на бік Росії під час проголошення автономії Центральною Радою, продовжили «підлу змовницьку боротьбу» проти України¹⁰¹. Вказувалося, що на заводі «Арсенал» єврейські робітники стріляли в спини українців. Автор статті не лише розповідає, а й аналізує мотиви такої поведінки. Євреї, за висновками автора, ігнорують факт української державності, бо їм «глибоко несимпатична ідея національного відокремлення», через це «жидівство» зв’язує свою долю з гнобителями українців. Як факт – вбивство у 1926 р. євреєм Шварцбартом С. Петлюри¹⁰².

Орленя. 1941. № 2.

Злочини у Голодоморі також покладалися на євреїв. Зазначимо, що були статті, де не згадували євреїв¹⁰³, однак були й такі, що покладали на них подвійну провину. По-перше, як представники «жидо-комунізму» євреї мали пряме відношення до злочину, по-друге, вони зазначалися єдиною частиною населення, що не почувала голоду, адже за золото та валюту купували продукти. Описи канібалізму, холодцю з людського м’яса¹⁰⁴ мали розпалювати в читачів бажання помсти. Розповідалося про матір, що зарубала 8-річного сина і зберігала його в діжці¹⁰⁵; 410¹⁰⁶. Водночас звинувачення в голоді лунали не лише щодо українців, а й росіян¹⁰⁷. Факт поділу селянства на куркулів, середняків та бідняків сприймався як задум євреїв знищити українське село, щоб самим його заселити¹⁰⁸.

Особливо висвітлювалися злочини НКВС у Вінниці. Серед жертв трагедії були українці, поляки, євреї, росіяни, комуністи і некомуністи та навіть кілька офіцерів НКВС. Однак преса повідомляла лише про «10 000 ні в чому невинних українців», знищених Сталіном та «жидами»¹⁰⁹. Тема набула надзвичайного поширення, статті друкувалася у всіх провідних газетах. У «Волині» за три місяці (від 23 червня до 23 вересня 1943 р.) нами виявлено 9 статей вінницької тематики, в яких звинувачувалися «жиди». Крім того, події згадували релігійні лідери, звинувачуючи «жидів-НКВДистів» та порівнювали страждання українців від «жидів та Сталіна» зі стражданнями Христа¹¹⁰. Такі теми були особливо корисними націонал-соціалістичній пропаганді, адже при висвітленні протиправності «жидо-більшовицького» режиму відволікалася увага від злочинів нацистів. На такий підхід нацистів вказували населенню пропагандисти ОУН, про що зазначалося в публікаціях другої половини 1943 р.¹¹¹. Серед інших злочинів, які висвітлювала преса, – розстрілів НКВС робітників (7 з них – стахановці), що допустили брак при виробництві коксу у Кузнецовську¹¹².

Для звинувачень у цілеспрямованому винищенні українського народу застосовувалися концепції окремих лідерів. У тезах Д. Донцова «Народознавчий большевизм в Україні» вказувалося, що «жидо-большевизм» Маркса-Леніна-Сталіна намагався вбити не лише тіло народу, а й дух¹¹³. М. Трилин вказував, що євреї «крім планового нищення українського народу…, нічим не можуть похвалитися»¹¹⁴.

Ще негативніший образ єврея проявлявся в контрасті з іміджем німців, який нав’язувала нацистська пропаганда. Подавалися статті про україно-німецьку дружбу та співпрацю¹¹⁵. При описі німецького впливу на Україну зазначалося про східноготське плем’я кімрів¹¹⁶. Пауль Рорб описував роль вікінгів, зв’язки німецького кайзера Отто II з Києвом¹¹⁷. Спільність історичної долі німецького та українського народів подавалася у «Короткому огляді української історії»¹¹⁸. Висвітлення позитивного впливу німців на історію України поєднувалося з негативними сюжетами про Росію. Згідно з директивами пропаганди, слід було розпалювати ненависть до всього великоросійського¹¹⁹. У цьому контексті набула висвітлення тема Полтавської битви як спільної боротьби європейців з «дикою Москвою»¹²⁰. В журналі «Українка» в статті, присвяченій Крутам, у Бога проситься допомога для боротьби над ворогом і створення священної, єдиної України. Наступна стаття «22.01.1918.-22.1.1919» описує період боротьби за самостійність¹²¹.

Теза прекрасного майбутнього українців під проводом Великонімеччини була однією з провідних у німецькій пропаганді. В такому світі не існувало місця євреям, однак пропонувалося гідне місце українцям. В «Сарненському голосі» в рубриці «З головної квартири фірера» подавалася інформація про неминучість перемоги Третього Рейху¹²². В таких статтях, застосовуючи психологічні прийоми, автори давали вибір без вибору: «прекрасна Європа» або «кривавий большевизм», «квітуча земля» або «власть темноти», «маса більшовицького хаосу» або «вартість особистости»¹²³, «провід Німеччини, що Божим провидінням покликаний збудувати нову Європу» або «жидівсько-більшовицька» держава, «що відібрала нам останню землю»¹²⁴. Така пропаганда виразно вирізнялася поряд з невиразністю радянської контрпропаганди. Обіцянки заможного життя мали стати реальністю після переможного завершення війни¹²⁵. «Національною гордістю українців повинні були стати гасла: «війна до побідного кінця» та «всі на фронт до боротьби з жидо-комуною»¹²⁶. Епоха характеризувалася розквітом цивілізації, культури й добробуту, адже «німецьке правління працює за випробуваними методами модерної й найкраще керованої держави світу»¹²⁷. Вказувалося на швидкий технічний розвиток: «Величезні дороги перетинатимуть наш край. На фабриках і верстатах працюватимуть веселі люди»¹²⁸. Деякі публікації зазначали про позитивні зміни за рік після «визволення». В спогадах селянина с. Гарапівки не впізнати було українські села: «вечорами молодь співає українських пісень, хати чисто прибрані, а на полях красуються зелені аксамити – плодотворна, багатообіцяюча праця українського селянина»¹²⁹.

Волинь. 1941. № 4.

Схожим до попереднього напрямку був вияв лояльного, надміру позитивного ставлення до Німеччини. Друкувалися матеріали німецького/нацистського способу життя, оди «Великому Фіреру», «Великій Німецькій Армії». Власне, це спільна характеристика всієї легальної преси, адже в умовах окупації іншої альтернативи публікацій не існувало. Відповідним було ставлення редакторів видань та авторів публікацій, що мали проявляли лояльність. Так, у біографії, поданій видавництву «Волинь», редактор «Українського Хлібороба» П. Колесник писав про А. Гітлера, який «будує своїм генієм Нову Європу»¹³⁰. В першому номері «Волині» у статті редактора У. Самчука вміщено великий портрет фірера¹³¹, а в іншій публікації писав про підтримку німецької армії та бажав їй перемоги над більшовизмом¹³². Така позиція була своєрідною «платою» за існування видання.

Див. ІІ частину >>

1. Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки. Том 2. За ред. Мартіна Гудмена. У 2-х тт. Пер. з англ. – К.: Дух і літера; Дніпропетровськ: Центр «Ткума», 2012. – С. 1005.
2. Арад И. Катастрофа евреев на оккупированных территориях Советского Союза (1941-1945) / И. Арад. – Д.: Центр «Ткума»; Д.: ЧП «Лира ЛТД», М.: Центр «Холокост», 2007. – С. 172.
3. Марченко Л. Україномовна преса як основний пропагандистський засіб на території рейхскомісаріату «Україна» / Л. Марченко // Дні науки історичного факультету: Матеріали VI Міжнародної наукової конференції молодих учених. – Вип. VI: у 8-ми част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ. проф. В. Колесник (голова), доц. С. Комаренко (заст. голови), І. Семеніст (відп. секретар) та ін. – Ч. 2. – К., 2013. – С. 58.
4. Центральний Державний Архів Вищих Органів Влади України, ф. КМФ-8, оп. 1, спр. 12. Переписка Розенберга с Ламмерсом о некоторой реорганизации министерства и возможном выборе приемника Гитлера; его же переписка с Лозе, Гиммлером, Мауэром и др. об автономии Латвии и Эстонии и политическом положении там; пропагандистские материалы для прессы; переводы выступлений Сталина, новый порядок в сельском хозяйстве оккупированных областей Советского Союза, переводы власовских листовок и др.; записка о посещении афганского посла 1 марта 1941 г.; два очерка: по истории Днепровского района и англо-русских отношениях в Иране; список сотрудников министерства. – Начато. – 1942. – Окончено. – 1944. – арк. 50.
5. Альтман И. Холокост и пресса на оккупированной территории СССР / И. Альтман // Тень Холокоста. Материалы II международного симпозиума «Уроки Холокоста и современная Россия». – М.: Фонд «Холокост», 1998. – С. 40.
6. Щупак І. Нацистська антисемітська пропаганда серед місцевого населення України / І. Щупак // Проблеми історії Голокосту: Науковий журнал. – Випуск № 3. – Дніпропетровськ: Пороги, 2006. – С. 148.
7. Курилишин К. Українське життя в умовах німецької окупації (1939-1944 рр.): за матеріалами української легальної преси: монографія / НАН України. ЛННБ України ім. В. Стефаника. Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.. М. С, Грушевського. – Львів, 2010. – С 5.
8. Подольський А. Дослідження проблем антисемітської пропаганди в пресі часів нацистської окупації в сучасній українській історіографії / Наукові записки // Збірник. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2006. – 161 с. / Серія «Політологія і етнологія». – Вип. 31. – С. 9.
9. Смилянская Ю. Оккупационная пресса на территории Украины (1941-1944). Формирование и укрепление антиеврейских стереотипов как попытка консолидации оккупантов с населением оккупированних территорий // Холокост: новые исследования и материалы. Материалы XVII Международной ежегодной конференции по иудаики. Том IV. Выпуск 37. Москва. – 2011. – С. 47.
10. Щупак І. Нацистська антисемітська пропаганда серед місцевого населення України // Проблеми історії Голокосту: Науковий журнал. – Випуск № 3. – Дніпропетровськ: Пороги, 2006. – С. 152.
11. Курилишин К. Українське життя в умовах німецької окупації (1939-1944 рр.). – С. 316-325.
12. Михальчук Р. Антисемітизм легальної преси Рівненщини (1941-1943 рр.): євреї у світовій історії // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 23. – Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2012. – С. 242.
13. Гон. М. Деперсоніфікація жертв: образ євреїв на шпальтах газети «Волинь» (1941-1943) // Наукові записки. Збірник. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., Вип. 31, 2006. – С. 113.
14. Поліщук Я. Мандрівка крізь віки: нариси історії міста. Вид. 2-ге. – доповн. – Рівне. Волинські обереги, 2009. – С. 300.
15. Беркгоф К. Антисемітизм в україномовних виданнях у Рейхскомісаріат  і Україна // Наукові записки. Збірник. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2006. – 161 с. / Серія «Політологія і етнологія». – Вип. 31. – С. 95.
16. Гон М. Деперсоніфікація жертв: образ євреїв на шпальтах газети «Волинь» (1941-1943) // Наукові записки. Збірник. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., Вип. 31, 2006. – С. 113-121; Гон М. «Єврейське питання» в рецепції часопису «Волинь» (1941 – 1943 рр.) // Катастрофа європейського єврейства під час другої світової війни. Рефлексії на межі століть. Збірник наукових праць. Матеріали конференції 29-31 серпня 1999 р. К., 2000. – С. 279-286.
17. Беркгоф К. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. – К.:Видавництво «Часопис «Критика»», 2011. – 454 с.; Беркгоф К. Антисемітизм в україномовних виданнях у Рейхскомісаріаті Україна // Наукові записки. Збірник. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2006. – 161 с. / Серія «Політологія і етнологія». – Вип. 31. – С. 94-101.
18. Андрійчук М. Україно-єврейські взаємини на Західній Волині напередодні та в роки Другої світової війни // Друга світова війні і доля народів України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – К.: Сфера, 2005. – С. 70.
19. Михальчук Р. Журнал «Український хлібороб», як засіб нацистської пропаганди (Рівне, січень-жовтень 1942 р.) // Волинь і волиняни у Другій світовій війні: Зб. наук. праць. / Упоряд. М. Кучерепа. – Луцьк: Волинський нац. у-т. ім. Лесі Українки, 2012. – С. 263-269; Михальчук Р., Луценко М. Журнал «Український Хлібороб» та концепт «жидо-большевизму» на його сторінках у рівненський період видання (січень-жовтень 1942 року) // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. Науковий часопис. – № 1 (11). – 2012. – С. 34-77.
20. Михальчук Р. Большевизм, «жидо-большевизм» и «жиды» в публикациях Уласа Самчука (1941-1943 гг.)  // Эділеттін гылымы енбектері – Научные труды Эділет. Алмата. – 2013. – № 1 (43). – С. 209-213.
21. Михальчук Р. Антисемітизм легальної преси Рівненщини (1941-1943 рр.): євреї в історії України // Слов’янський вісник: збірник наукових праць. Серія «Історичні та політичні науки» / Рівненський державний гуманітарний університет, Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету. Вип. 15 – Рівне, 2013. – С. 49-54.
22. Михальчук Р. Антисемітизм легальної преси Рівненщини (1941-1943 рр.): євреї у світовій історії // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 23. – Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2012. – С. 241-252.
23. Михальчук Р. Антисемітизм на шпальтах газет Рівненщини // V Міжнародна наукова конференція молодих учених «Дні науки історичного факультету – 2012» Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (12-13 квітня 2012 р., м. Київ). – С. 51-52; Михальчук Р. «Жидо-більшовизм» в пропаганді нацистів: аналіз публікацій легальної преси Рівненщини (1941-1944 рр.) // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – № 21 (256). – Луганськ: Елтон-2, 2012. – С. 58-70.
24. Тяглый М. Антисемитская доктрина и ее место в пропагандистской модели, реализованной нацистами в оккупированном Крыму // Историческое наследие Крыма. – 2004. – № 5. – С. 184.
25. Війна за нову Європу. Промова Фюрера Адольфа Гітлера з нагоди свята 9 листопада // Волинь. – 1941. – № 17. – 20 листопада. – С. 2.
26. Титан праці і боротьби // Волинь. – 1943. – № 30 (160). – 18 квітня. – С. 1.
27. Війна за нову Європу. Промова Фюрера Адольфа Гітлера з нагоди свята 9 листопада // Волинь. – 1941. – № 17. – 20 листопада. – С. 2.
28. Два роки війни і два роки успіхів // Волинь. – 1943. – № 48 (178). – 24 червня. – С. 2.
29. Великий «номер» Сталіна // Волинь. – 1943. – № 42 (172). – 3 червня. – С. 1.
30. Вислів віри. Промова Гауляйтера Еріха Коха перед місцевою групою Націонал-соціалістичної Німецької партії в Рівному // Волинь. – 1943. – № 17 (147). – 4 березня. – С. 2.
31. Одчайдушна боротьба Сталіна // Вісті для українських селян. – 1943. – № 23. – 16 серпня. – С. 1.
32. Великий «номер» Сталіна // Волинь. – 1943. – № 42 (172). – 3 червня. – С. 1.
33. Відповідь Сталінові. Московсько-жидівське знущання над українськими селянами // Волинь. – 1942.– № 23 (51). – 22 березня. – С. 3.
34. Большевицька колективізація // Волинь. – 1941. – № 13. – 6 листопада. – С. 2.
35. Р. Б. Божок Сталін  // Волинь. – 1942. – № 43 (71). – 7 червня. – С. 2.
36. Держархів Рівненської області, ф.Р-280, оп. 3, спр. 9. Материалы для печатання на страницах газеты «Волынь». Начато 16 мая 1943 г. – Окончено 29 декабря 1943 г. – арк. 44-45.
37. Великий «номер» Сталіна // Волинь. – 1943. – № 42 (172). – 3 червня. – С. 1.
38. Держархів Рівненської області, ф.Р-280, оп. 3, спр. 9. Материалы для печатання на страницах газеты «Волынь». Начато 16 мая 1943 г. – Окончено 29 декабря 1943 г. – арк. 85-86.
39. Новий жидівський скандал в Південній Америці // Волинь. – 1943. – № 43 (173). – 6 червня. – С. 1.
40. Держархів Рівненської області, ф.Р-280, оп. 3, спр. 9. Материалы для печатання на страницах газеты «Волынь». Начато 16 мая 1943 г. – Окончено 29 декабря 1943 г. – арк. 150-154.
41. Промова Рейхсміністра Шпеєра і Рейхсміністра др. Гебельса у Спортовій Палаті // Волинь. – 1943. – № 44 (174). – 10 червня. – С. 2-3.
42. Держархів Рівненської області, ф. Р-22, оп. 1, спр. 29. Видання «Информационої служби» Волині і Поділля. 1943. – арк. 2.
43. Жидо-большевицька кузня брехень // Костопільські вісті. – 1943. – № 47 (121). – 28 листопада. – С. 2.
44. Жидівська спроба опанувати світ // Волинь. – 1943. – № 80 (210). – 14 жовтня. – С. 2.
45. Англія воює за жидів // Волинь. – 1941. – № 18. – 23 листопада. – С. 2.
46. Михайлюк М. Агітаційно-пропагандистська діяльність органів німецької окупаційної влади серед населення України у 1941-1944 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук: 07.00.01. К., 2006. – С. 120.
47. Війна за нову Європу. Промова Фірера Адольфа Гітлера з нагоди свята 9 листопада // Волинь. – 1941. – № 17. – 20 листопада. – С. 2.
48. Промова Геббельса // Волинь. – 1943. – № 15 (145). – 25 лютого. – С. 1-2.
49. Заклик Фюрера до зимової воєнної допомоги 1942-43 рр. // Костопільські вісті. – 1942. – № 35 (59). – 6 вересня. – С. 1.
50. У Греції жадають протижидівських засобів // Волинь. – 1942. – 56 (84). – 23 липня. – С. 2.
51. Herf J. The «Jewish war»: Geobbels and the Antisemitic Campaigns of the Nasi Propaganda Ministry // Holocaust and Genocide Studies. – Vol. 19. – № 1 (Spring 2005). – P. 51-80.
52. Фонд розсекреченої літератури науково-довідкової бібліотеки Держархіву Рівненської області (інв. № 465). Протоколы сионских мудрецов, 64 с.
53. Прокинулись усі лихі інстинкти… Большевизм жидівське явище // Костопільські вісті. – 1943. – № 17 (91). – 5 травня. – С. 4.
54. Там само.
55. Жидівська спроба опанувати світ // Волинь. – 1943. – № 80 (210). – 14 жовтня. – С. 2.
56. Ідеї Бенруба // Волинь. – 1941. – № 9. – 23 жовтня. – С. 3.
57. Без золота – жидові смерть // Волинь. – 1942. – № 45 (73). – 14 червня. – С. 1.
58. Діяльність масонів і жидівство» // Волинь. – 1942. – № 25 (53). – 29 березня. – С. 2.
59. Кибалюк Н. Шляхом прочан. V. Козацькі могили під Берестечком / Н. Кибалюк // Волинь. – 1943. – № 72 (102). – 16 вересня. – С. 3.
60. Там само.
61. Жидівська спроба опанувати світ // Волинь. – 1943. – № 80 (210). – 14 жовтня. – С. 2.
62. Жиди – механізм більшовизму // Вісті для українських селян. – 1943. – № 23. – 16 серпня. – С. 1.
63. Від Ханаану до Вінниці. Жидівські масові вбивства в історії // Костопільські вісті. – 1943. – № 33 (107). – 22 серпня. – С. 2.
64. Два роки війни і два роки успіхів // Волинь. – 1943. – № 48 (178). – 24 червня. – С. 2.
65. Там само.
66. Ідеї Бенруба // Волинь. – 1941. – № 9. – 23 жовтня. – С. 3.
67. Совітські божки Карл Маркс і Фрідріх Енгельс // Волинь. – 1942. – № 91 (119). – 22 листопада. – С. 3.
68. Прокинулись усі лихі інстинкти… Большевизм жидівське явище // Костопільські вісті. – 1943. – № 17 (91). – 5 травня. – С. 4.
69. Жиди та боротьба за волю України // Волинь. – 1941. – № 19. – 27 листопада. – С. 2.
70. Кибалюк Н. Большевизм і Москва // Волинь. – 1942. – № 91 (119). – 22 листопада. – С. 4.
71. Прокинулись усі лихі інстинкти… Большевизм жидівське явище // Костопільські вісті. – 1943. – № 17 (91). – 5 травня. – С. 4.
72. Жидівський план голодової диктатури // Голос Сарненщини. – 1943. – № 17 (84). – 30 травня. – С. 2.
73. Жидівські масові вбивства в історії» // Волинь. – 1943. – № 66 (196). – 25 серпня. – С. 4.
74. Михальчук Р. Антисемітизм легальної преси Рівненщини (1941-1943 рр.): євреї у світовій історії // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 23. – Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2012. – С. 248.
75. Виключення жидівського впливу на французьке господарство // Волинь. – 1941. – № 2. – 7 вересня. – С. 3.
76. У Греції жадають протижидівських засобів // Волинь. – 1942. – 56 (84). – 23 липня. – С. 2.
77. Нова форма законодавства відносно жидів у Болгарії // Волинь. – 1942. – № 61 (89). – 9 серпня. – С. 2.
78. Також Лівія обмежує жидів // Волинь. – 1942. – № 63 (91). – 16 серпня. – С. 2.
79. У Швеції заарештовано жидів за шпіонаж // Волинь. – 1942.– № 65 (93). – 23 серпня. – С. 2.
80. Жидівська світова язва. Мандрівна вистава в Кракові // Костопільські вісті. – 1943. – № 39 (113). 3 жовтня. – С. 4.
81. Альтман И. Холокост и пресса на оккупированной территории СССР // Тень Холокоста. Материалы II международного симпозиума «Уроки Холокоста и современная Россия». – М.: Фонд «Холокост», 1998. – С. 40.
82. Грицак Я. Страсті за націоналізмом: історичні есеї. – К.: Критика, 2004. – С. 163.
83. Гон М. Із кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західно-українських землях у складі Польщі (1935-1939). – Рівне, 2005. – С. 97-101.
84. Гон М. Український націоналізм і євреї (1918-1939) // Україна Модерна. – 2010. – № 5 (16). – С. 259.
85. Жиди та боротьба за волю України // Волинь. – 1941. – № 19. – 27 листопада. – С. 2.
86. Гіркий то сміх // Українка. – 1942. – № 13. – 9 липня. – С. 8.
87. Іванович І. Під сонцем Сталінської конституції (совєтська свобода релігії) // Українка. – 1942. – № 18. – 24 вересня. – С. 1-2.
88. Війна за нову Європу. Промова Фірера Адольфа Гітлера з нагоди свята 9 листопада // Волинь. – 1941. – № 17. – 20 листопада. – С. 2.
89. Колесник П. На шляху до відродження українського хліборобства / П. Колесник // Український хлібороб. – 1942. – № 2. – Лютий. – С. 1-2.
90. В. З. Рік праці в сільському господарстві без жидо-большевиків / В. З. // Український хлібороб. – 1942. – № 7. – Липень. – С. 2-3.
91. Конкурс // Волинь. – 1941. – № 2. – 7 вересня. – С. 2.
92. Приходько М. Спогади політв’язня // Волинь. – 1942. – №. 35 (63). – 10 травня.– С. 3.
93. Тарасевич В. Моя смерть // Волинь. – 1943. – № 3 (133). – 14 січня. – С. 4.
94. Гільчевський О. День Ганни // Українка. – 1942. – № 11. – 11 червня. – С. 4-6.
95. Троянда В. «Де та й сила взялася…» (Що розповів Микита Гнатович Рева з х. Наталівка п.-Багачанського району) // Вісті для українських селян. – 1943. – № 23. – 16 серпня. – С. 2.
96. Зірка. Присуд донечки / Зірка // Українка. – 1942. – № 12. – 25 червня. – С. 5.
97. Самчук У. Весела вдова // Волинь. – 1942. – № 76. – 1 жовтня. – С. 3.
98. Жиди в Київському літописі // Костопільські вісті. – 1942. – № 29 (53). – 26 липня. – С. 2.
99. Там само.
100. Київ // Волинь. – 1941. – № 4-а. – 21 вересня. – С. 1.
101. Жиди та боротьба за волю України // Волинь. – 1941. – № 19. – 27 листопада. – С. 2.
102. Там само.
103. Що дали большевики українському селянству. Організація голоду в 1932-1933 р. // Вісті для українських селян. – 1943. – № 23. – 16 серпня. – С. 1.
104. Справжнє обличчя большевизму // Костопільські вісті. – 1942. – № 46 (70). – 29 листопада. – С. 2.
105. Даушків С. Для наступних поколінь (початок) // Волинь. – 1942. – № 15 (43). – 22 лютого. – С. 2.
106. Ю.К. Млинів на Дубенщині // Волинь. – 1941. – № 8. – 19 жовтня. – С. 3.
107. Марево голоду в Совєтському Союзі // Костопільські вісті. – 1943. – № 30 (104). – 1 серпня. – С. 3.
108. Большевицька колективізація // Волинь. – 1941. – № 13. – 6 листопада. – С. 2.
109. Одчайдушна боротьба Сталіна // Вісті для українських селян. – 1943. – № 23. – 16 серпня. – С. 1.
110. Держархів Рівненської області, ф. Р-30, оп. 1, спр. 16. Листівки, звернення ОУН-УПА. Крайні дати: 1943-1944. – арк. 63.
111. Події в світі від 1.VI.-15.VII.1943 р. // Вільна Україна. – 1943. – № 7. – серпень. – С. 11.
112. Самчук У. За мужню дійсність // Волинь. – 1941. – № 1. – 1 вересня. – С. 1.
113. Большевизм і українська нація // Волинь. – 1941. – № 17. – 20 листопада. – С. 2.
114. Бандитизм – болячка наших днів // Костопільські вісті. – 1942. – № 46 (70). – 29 листопада. – С. 1.
115. Писцьо В. Часопис «Волинь», як засіб агітації та пропаганди нової доби // Галичина: Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній часопис: до 100-ліття від дня народження Степана Бандери. – Івано-Франківськ. – 2009. – № 15-16. – С. 620.
116. Замітки до передісторії України // Волинь. – 1943. – № 1 (131). – 3 січня. – С. 3.
117. Київ – «риваль Константинополя». Повстання й упадок Української Держави над Дніпром (Образи з історії Русі) // Волинь. – 1942. – № 41 (69). – 31 травня. – С. 3.
118. А. Ш. Короткий огляд української історії // Волинь. – 1942. – № 24 (52). – 26 березня. – С. 2-3.
119. Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1942 – 1943). Т.3. / Упор. В. М. Косика. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет ім. І.Франка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України, 1999. – С. 38.
120. Михальчук Р. Антисемітизм легальної преси Рівненщини (1941-1943 рр.): євреї в історії України // Слов’янський вісник: збірник наукових праць. Серія «Історичні та політичні науки» / Рівненський державний гуманітарний університет, Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету. Вип. 15 – Рівне, 2013. – С. 50.
121. Держархів Рівненської області, ф. 3206, оп. 2, спр. 86. Отчеты обозрения о статьях, помещенных в фашистских и буржуазно-националистических газетах «Украинский голос», «Новая Шепетовка», и др. с кратким изложением содержания. Начато 14 декабря 1941 г. – Окончено 10 июля 1942 г. – арк. 3а.
122. Писцьо В. «Голос Сарненщини» – легальний пресовий орган періоду окупації // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського Державного Гуманітарного Університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2009. – Випуск 16. – С. 215.
123. Вислів віри. Промова Гауляйтера Еріха Коха перед місцевою групою Націонал-соціалістичної Німецької партії в Рівному // Волинь. – 1943. – № 17 (147). – 4 березня. – С. 2.
124. Народи Європи в боротьбі // Волинь. – 1943. – № 12 (142). – 14 лютого. – С. 4.
125. Українці! (заклик) // Костопільські вісті. – 1942. – № 20 (44). – 24 травня. – С. 1.
126. Лакпута Я. Під увагу доставцям молока  // Український хлібороб. – 1942. – № 3. – Березень. – С. 29.
127. Держархів Рівненської області, ф.Р-22, оп. 1, спр. 29. Видання «Информационої служби» Волині і Поділля. 1943. – арк. 1.
128. Народи Європи в боротьбі // Волинь. – 1943. – № 12 (142). – 14 лютого. – С. 4.
129. Село Гарапівка (спогади селянина) // Український хлібороб. – 1942. – № 8. – Серпень. – С. 15-16.
130. Держархів Рівненської області, ф. Р-280, оп. 1, спр. 12. Автобиография и описи служащих издательства газеты «Волынь» (с приложеним фотографии). Схемы организации издательства «Волынь». Крайние даты: 1942-1943. – арк. 46.
131. Самчук У. За мужню дійсність // Волинь. – 1941. – № 1. – 1 вересня. – С. 1.
132. Київ // Волинь. – 1941. – № 4-а. – 21 вересня. – С. 1.