«Ті, що бачили дві війни…»: пенсіонери Донбасу
До певної міри на ставленні до ворогуючих сторін відбилася здатність і готовність носіїв влади (української чи у самопроголошених республіках) взяти на себе відповідальність за утримання чисельної групи пенсіонерів, в тому числі і учасників війни або «дітей війни». Згідно з діючими приписами української влади виплата пенсій поновлювалася лише тим, хто виїхав з непідконтрольної території, перереєструвався на нових місцях проживання і фактично перебував там (хоча остання вимога виконувалася далеко не завжди, що породило таке явище як «пенсійний туризм»).
За такої ситуації значна частина пенсіонерів, яка була не в стані виїхати, в тому числі і за своїм фізичним станом1, змушена була зареєструватися в органах соціального захисту самопроголошених республік. З весни 2015 р. (на той час пенсіонери в Донецьку не отримували пенсій вже протягом 7-8 місяців) вони почали виплату соціальної допомоги, прив’язаної до розмірів колишньої української пенсії. Така ситуація послужила одним із ключових чинників легітимізації влади ДНР і, водночас, делегітимізації української влади в очах багатьох місцевих пенсіонерів. Враховуючи збереження в української сторони значної частини економічних зв’язків із самопроголошеними республіками (що не афішувалось і навіть спростовувалось), існування налагодженої системи контрабанди товарами через лінію розмежування, абсолютно різні та суперечливі пояснення представниками української політичної еліти причин неможливості виплат пенсій пенсіонерам Донбасу (навіть тим, хто був готовий виїжджати за нею на контрольовану владою територію) це породжувало низку питань. З огляду, на думку багатьох мешканців Донбасу, штучні труднощі, що створювалися пенсіонерам під час перетину лінії розмежування2, контроль за режимом їх перебування на підконтрольній території, в багатьох людей літнього віку формувалась упевненість у тому, що держава просто не бажає їм платити і не розглядає більше в якості своїх громадян. Таке враження накладалося і на пам'ять про втрачені під час розпаду СРСР грошові вклади в «Ощадбанку». Значною мірою цією ситуацією скористалася влада самопроголошеної ДНР.
Демонстрацією уваги до потреб учасників ВВВ//ІІ С.в. стало видання керівництвом ДНР низки владних розпоряджень, що торкалися соціальних виплат, соціальної допомоги, забезпечення паливом тощо. Характерною ознакою стало створення єдиних пільгових категорій, зокрема таких, як: «учасники бойових дій, в тому числі захисники Донецької Народної Республіки (ополченці) та учасники війни, а також особи, прирівняні до них», «члени родин загиблих захисників Донецької Народної республіки (ополченців), загиблих (померлих) ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, прирівняних до них…»3. Зазначена універсалізація, очевидно, була зумовлена не лише бажанням уніфікувати категорії пільговиків, скільки вибудувати парадигму сприйняття учасників бойових дій 2014-2015 рр. як рівноцінних тим, хто брав участь у ВВВ/ІІ С.в.
Офіційні комеморативні заходи, на яких були присутні ветерани війни, неофіційні зустрічі, які проводили політичні діячі ДНР із ними (зокрема відвідання домівок ветеранів депутатами Народної ради ДНР), за умови їхнього широкого висвітлення в ЗМІ, мали служити свідченням підкресленої уваги керівництва ДНР до ветеранів. Водночас, ці зустрічі мали демонструвати загалу високий рівень підтримки керівництва ДНР з боку тих, хто традиційно сприймався в суспільстві як своєрідний моральний авторитет, служити додатковим легітимізуючим фактором політики ДНР.
Вкрай важкі умови, в яких опинилися люди літнього віку на Донеччині у зв’язку з бойовими діями, економічною, транспортною блокадою, зумовили ініціювання низки гуманітарних ініціатив, мета яких полягала в забезпеченні їх продовольством та медикаментами. Наймасштабніший гуманітарний проект, найбільшою цільовою аудиторією якого були пенсіонери віком від 60 років, інваліди (в тому числі інваліди Великої Вітчизняної війни), родини з малими дітьми тощо, реалізовував Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Мали місце і інші ініціативи, спрямовані безпосередньо на ветеранів війни. Так, зокрема, навесні 2015 р. учасниками донецької кіностудії «Аврора» було ініційовано проект «Допоможи ветеранам Донбасу», метою якого було надання допомоги учасникам ВВВ/ІІ С.в. Станом на початок 2016 р. за даними місцевих ЗМІ завдяки йому вдалося зібрати близько 197 тис. крб., надати підтримку понад п’ятдесяти ветеранам4. Певна матеріальна допомога, особливо у зв’язку із пам’ятними датами (передусім Днем Перемоги), надавалася також з боку місцевих органів влади, адміністрації підприємств, установ, закладів, де свого часу працювали ветерани5. Певна гуманітарна допомога для ветеранів надходили з-за кордону, передусім з Росії: так, у лютому 2016 р. за інформацією голови ради ветеранів Донбасу М.Штефана від Московського міської ради ветеранів надійшло близько 7 тис. продуктових наборів для ветеранів війни на території ДНР та ЛНР6. У ЗМІ досить часто зустрічалася інформація про надання допомоги ветеранам війни з боку органів місцевої влади, активістів громадського об’єднання «Молода республіка».
Серйозним викликом для учасників війни, «дітей війни» стала проблема забезпечення лікарською допомогою та медикаментами. Лише в небагатьох випадках її вдавалося вирішувати завдяки благодійним фондам та пожертвам7. Особливо важким було становище одиноких пенсіонерів, які вимагали лікування, в тому числі і в умовах стаціонару, в другій половині 2014 – в перші місяці 2015 років, за ситуації, коли вони вже не одержували пенсій від української сторони і ще не одержували соціальних виплат від ДНР. Ситуація, в якій опинилися ці люди, що вже вдруге в своєму житті переживали війну, залишила в них моторошні спогади8. Тривалий характер конфлікту, власний трагічний досвід стал джерелом формування в багатьох свідків ІІ С.в./ВВВ стану безнадії, який відображала формула «Дитинство прийшлося на війну – мабуть у війну доведеться і померти».
Перебування в умовах бойових дій 2014-2016 років змусило багатьох мешканців Донбасу літнього віку адаптуватися до нових воєнних реалій: «Ось перший час, перший час як в 14-м році – я думала, що кінець мені буде. Ось розриваються снаряди під вікном, дрижить будинок. Бухання таке, що жах. Наші вікна всі були розбиті. Але вже 15-й та 16-й вже не те. Ми вже вивчили звідки стріляють, і куди стріляють, і який снаряд летить (посміхається – Д.Т.)»9. Актуалізований воєнний досвід спонукав респондентів досить часто до рефлексій та порівнянь з приводу пережитих у 1941-1943 та у 2014-2016 рр. подій: «Та війна була страшнішою (про події ІІ С.в./ВВВ. – Д.Т.). Тому що літаки літали. Тут літаків хоч немає…»10, «Це не війна. Це – крадійський бандитизм. Невже це війна? Це ж не війна. Війна – це дійсно тоді (в 1941-1945 рр. – Д.Т.) було, а це не зрозумієш. Там тобі стріляють, там тобі стріляють, і хто за це відповідає, ніхто не знає»11.
Умови, в яких опинилися пенсіонери в 2014-2016 роках, дали підстави частині з них провести прямі паралелі із ситуацією 1941 року, коли вони залишилися на окупованій території. «Багато було гарного за радянської влади… Але найголовніше, що я не можу вибачити радянській владі. Навіщо ви під час відступу спалювали хліб? Висаджували в повітря магазини, склади, бази із продовольством? А знаєте гасло яке було? – «Знищувати все, щоб ворогу не дісталося». Отже, ви мене тут залишаєте, отже я для вас ворог? Отже, хто нас має годувати? А нас ворог годував, нас німець годував, а ви все спалили, все знищили. Навіщо? Ваші ж люди залишаються, радянські люди! Як тепер, як мені ставитися, якій владі вірити – коли вони відступали, кинули мене? А коли повернулися: «Ти при німцях був!» Чому так до мене поставилася радянська влади, кинула мене напризволяще фашистам? А тепер наша українська влада вважає мене за ворога України. Обстрілює мене, вбиває. Чекаю, коли у вікно залетить снаряд12. Де логіка? Де правда? Кого мені зараз поважати?»13
Результати проведених інтерв’ю із людьми, що були свідками ВВВ/ІІ С.в., говорять про поширену тенденцію розглядати сучасний конфлікт як громадянську війну (зазначена оцінка з боку респондентів зустрічається не лише на непідконтрольній, але й на підконтрольній уряду території Донбасу). Це пояснюється перш за все усвідомленням того, що серед жертв з обох боків переважають громадяни України, характерними для сходу України, і передусім Донбасу, традиціями мультикультуралізму, поліетнічності (за умови більшої, ніж в інших регіонах України, чисельності росіян як національної меншини14), стійкими елементами радянської ідентичності, яка спиралася на соціальні, а не етнічні фактори, впливом засобів масової інформації, орієнтованих на створення такої парадигми сприйняття сьогоднішніх подій: «…Коли шахтар вбиває західника – отут мені незрозуміло, коли західник вбиває шахтаря – за що?... Солдати вже сидять на бронетранспортері, вже до бою готові… Ну, кажу, хлопці, дай боже, щоб ви не воювали. Вони все покидали і пішли на відомий Іловайськ. Ніхто не повернувся звідти і нічого не повернулось. Шкода було хлопців. Я не знаю, чиї це матері втратили…»15, «…Мені здається, що це незрозуміла війна. За що воюють? …Незрозуміло – свої у своїх стріляють»16, «Свій на свого! Натравили і тепер як розібратися?»17.
Відповідальність за ситуацію, що склалася, здебільшого покладалася на українських політиків і олігархів, західні держави, зокрема США. У той же час у декого з респондентів склалося чітке уявлення про відповідальність іншої сторони (Російської Федерації) та її керівництва в ескалації сьогоднішнього конфлікту на Донбасі. Зазначене переконання базувалося передусім на засвідченій на власні очі респондентів присутності російських військовослужбовців, пересуванні колон військової техніки, веденні артилерійського вогню з житлових районів. Остання обставина досить часто провокувала вогонь у відповідь, від чого страждало місцеве населення18.
Загалом наративи респондентів відбивають складну і неоднозначну картину сприйняття сьогоднішніх подій і оцінки ролі в них української та російської (сепаратистської) сторони, західних держав, зокрема США, як таких, що несуть відповідальність за ситуацію в Донбасі.
Одна із проблем повоєнного врегулювання, порушена респондентами літнього віку, буде викликана поверненням до мирного життя тих, хто брав у руки зброю. Життєвий досвід тих, хто не лише бачив війну, але й був безпосереднім учасником бойових дій, дозволив їм спрогнозувати значні проблеми, пов’язані із ресоціалізацію тих, хто воював: «…Скінчилась війна, звільнились солдати. Вони нічого робити не вміють. Вони лише воювали, вони вбивали…Вони прийшли із зброєю і почався розбій, бандитизм. Уяви, що зараз все скінчиться миром? Вони що, підуть працювати на станку, вони будуть копати? Вони озброєні…»19.
Воєнний конфлікт у Донбасі супроводжується формуванням воюючими сторонами певної пропагандистської моделі із різноманітними історичними алюзіями та асоціаціями. Певним підґрунтям для її формування і функціонування на території ДНР, безперечно, є звернення до образу учасників війни, «дітей війни», загалом літніх людей, яким вдалося (не вдалося) пережити ще одну війну.
ІІ Світова/Велика Вітчизняна в науково-педагогічному та медійному дискурсі
Загальновідомо, що можливість зваженого, неупередженого дослідження минулого можливе за умови використання відповідної джерельної бази. Наявність досить репрезентативних архівних фондів, присвячених періоду ВВВ/ІІ С.в. в архівах Донецької та Луганської областей, фахівців, що займалися вивченням історії цього періоду20, існування відповідної політичної кон’юнктури зумовлюють продовження науково-дослідної роботи в напрямку вивчення зазначеного періоду. Це, зокрема, засвідчили ІІ Донецькі краєзнавчі читання «Великі солдати Великої Перемоги: донбасівці в боях за Вітчизну», які у травні 2015 року пройшли на базі Донецької обласної бібліотеки ім. Н.К. Крупської21, міжнародна конференція «Донецькі читання-2016», яка відбулася в Донецьку в травні 2016 р.22, низка інших заходів краєзнавчого характеру. У той же час акцент в дослідженнях, з огляду на існуючий політичний запит, очевидно, робитиметься на вивченні воєнно-політичних подій ВВВ/ІІ С.в., залишаючи поза належною увагою соціальну історію регіону першої половини 40-х років.
Варто зазначити у цьому зв’язку, що великий обсяг унікальних матеріалів, вкрай важливих для вивчення історії краю в 20-х – 50-х роках, зберігався в архівах управлінь Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях. Значна кількість його присвячувалася подіям ВВВ/ІІ С.в. Незважаючи на те, що доступ до цих документів, можливість їх введення до наукового обігу були доволі обмеженими, протягом 1990-х – 2000-х років зазначені матеріали було використано в низці досліджень українських та зарубіжних істориків23. Захоплення навесні 2014 р. будівель Управлінь Служби безпеки України в Луганську та Донецьку катастрофічно відбилося на стані архівних документів, більша частина яких була, ймовірно, знищена в захоплених управліннях СБУ або вивезена24. Очевидно, що зникнення (скоріш за все безповоротне) цих матеріалів негативно відіб’ється на перспективах зважених, вільних від політично заангажованих оцінок (як справа, так і сліва) історії Донбасу в період ВВВ/ІІ С.в.
Освітня парадигма на території ДНР була детермінована тими політичними завданнями, які стояли перед освітянською сферою. До початку нового навчального 2015/16 року на території ДНР було затверджено нові загальноосвітні програми, які, серед іншого, передбачали введення замість курсу «Історія України» дисципліни «Історія Вітчизни»25. Остання являла собою інтегрований курс, репрезентований двома складовими – «Історія Росії» та «Історія Донеччини»26. Характеризуючи завдання, що покладалися на навчальні заклади, у липні 2016 р. міністр освіти ДНР Л. Полякова зазначила: «Наразі ми робимо пріоритетними два напрямки: філологічну та воєнно-патріотичну освіту... Заплановано дії, заходи на всіх освітніх рівнях з метою розвитку громадянськості, патріотизму, вірності обов’язку, Вітчизні…»27.
З огляду на вікові особливості у шкільних програмах, призначених для школярів 5-го класу в пропедевтичному курсі «Історії Вітчизни», робився наголос на персоніфікованому сприйнятті історії ВВВ/ІІ С.в. за допомогою звернення до постатей вихідців з Донецької та Луганської областей, передусім воєначальників І. Пересипкіна, К. Москаленка, А. Єременка. Під час вивчення курсу учням пропонувалося дати відповідь на питання «Як свідчення очевидців допомагають істориками вивчати події Великої Вітчизняної війни», що, очевидно, передбачало і залучення під час проведення виховних заходів військово-патріотичного спрямування учасників бойових дій, трудового фронту, «дітей війни». Шкільний курс «Історії Вітчизни» для учнів 11 класу (52 години) включав тему «Радянський Союз в роки Великої Вітчизняної війни», розраховану на 9 годин. Згідно з календарно-тематичним плануванням передбачалося вивчення наступних тем: «Радянський Союз в 1939-1941 рр.», «Початок Великої Вітчизняної війни. Воєнні події 1941 р.», «Воєнні події 1942 р.», «Життя населення в умовах окупації», «Рух Опору та його течії», «Докорінний перелом в ході Великої Вітчизняної війни», «Хід бойових дій на радянсько-німецькому фронті у другій половині 1943 – на початку 1944 рр.», «Завершення вигнання окупантів з території Радянського Союзу. Культура в роки Великої Вітчизняної війни». Вагоме місце посідали сюжети, пов’язані з історією Донбасу в роки війни. Попри тенденцію до відродження радянського (неорадянського) історичного дискурсу навчальна програма передбачала вивчення таких аспектів як: «Голокост, етнічні та політичні чистки в Донбасі», «Вивіз з регіону остарбайтерів у нацистську Німеччину», «Діяльність УПА, дивізія СС Галичина», «Депортації з Криму у східні райони СРСР татар, греків, вірмен»28.
З огляду на важливу роль гуманітарної, зокрема, історичної освіти у вихованні молоді, в жовтні 2016 р. на засіданні Навчально-методичної ради ДонНУ (Донецьк) було порушено питання про необхідність створення робочої групи викладачів історичного факультету з розробки концепції історії Донбасу та Концепції викладання історії Донбасу для загальноосвітніх установ ДНР та вищої професійної освіти29.
Слід зазначити, що умови воєнного протистояння в регіоні актуалізували питання активізації воєнно-патріотичної роботи в системі позашкільної освіти. Практично всі заходи цього роду стали логічним продовженням (щоправда, за інших політичних реалій) тих заходів, які до 2014 р. традиційно проводилися як у регіоні, так і в Україні в цілому. До їх числа, зокрема, належала акція «Вахта пам’яті».
В рамках цього заходу у травні 2015 р. Донецьким республіканським Центром туризму та краєзнавства учнівської молоді за підтримки МОН ДНР та Ради регіонального об’єднання «Пам'ять» було проведено Республіканський зліт пошукових загонів «Нащадки Перемоги» та активістів музеїв при громадських засадах, присвячений 70-річчю Перемоги. Участь у ньому взяли близько 200 школярів та педагогів, які представляли Донецьк, Макіївку, Торез, Ясинувату та Старобешівський район.
Згідно з умовами організації та проведення акції «Вахта пам’яті» в 2016 р., мета її полягала у «…вдосконаленні системи патріотичного виховання, формуванні в молоді соціальної активності, громадянськості та патріотизму, почуття гордості та вірності своїй вітчизні на прикладах мужності та героїзму воїнів Великої Вітчизняної війни…»30. До числа основних заходів акції відносилися: 1) акція «День початку війни», присвячена 75-ій річниці з дня початку Великої Вітчизняної війни. Вона передбачала проведення відеоінтерв’ю з очевидцями війни тривалістю від 3 до 5 хвилин. Підготовлений матеріал мав поповнити музейні фонди освітніх установ; 2) конкурс музейних стендів експозиції «Війна у долях учнів та вчителів Донбасу за темами «З випускного балу на фронт», «Ми в боргу перед пам’яттю предків»; 3) республіканський урочистий зліт пошукових загонів «Нащадки Перемоги», присвячений 71-й річниці Перемоги у ВВВ; 4) куток пам’яті «Вони наближали Перемогу як могли», що ставив за мету оновлення експозицій в освітніх установах, внесення імен воїнів-земляків, які загинули під час війни; 5) урок-реквієм, присвячений 75-й річниці з дня початку ВВВ, на якому мали бути підбиті підсумки пошукової роботи «Воєнно-патріотичного клубу «Вітязь» Амвросіївської ЗОШ № 4 щодо вивчення історії евакогоспіталя № 34-46 в Амвросіївці; 6) акція «Ветеран живе поруч» – вона передбачала проведення заходів із запрошенням ветеранів або використанням відеоматеріалів, піклування про ветеранів; 7) операція «Обеліск», що ставила за мету облагородження місць пам’яті воїнів, що загинули в роки ВВВ; 8) республіканський підсумковий зліт пошукових загонів «Нащадки Перемоги», на якому мали бути підбиті підсумки участі освітніх установ у акції «Вахта пам’яті»31.
Формою залучення школярів до краєзнавчої пошуково-дослідницької роботи стала Республіканська історико-краєзнавча експедиція учнівської молоді «Донбас – мій рідний край», яка проводилася відповідно до Концепції патріотичного виховання дітей та учнівської молоді ДНР, затвердженої спільним наказом МОН ДНР та Міністерства молоді, спорту та туризму ДНР у червні 2015 р.
Для здійснення пошуково-дослідницької роботи учням пропонувалися наступні напрямки пошуково-дослідницької роботи: «Культурна спадщина Донецького краю», «Етнічна культура Донбасу», «Геологічними тропами Донбасу», «Археологічне минуле Донецького краю», «Славетні імена земляків», «З попелу забуття». Остання секція ставила за мету вивчення «історичних подій часів Великої Вітчизняної війни, воєнних конфліктів ХХ – початку ХХІ століть». Положення передбачало, що «…пошукові загони виявляють місця забутих та не поставлених на облік поховань загиблих воїнів, встановлюють їхні імена та долі, беруть участь у проведенні роботи з увічнення пам’яті полеглих захисників Вітчизни та жертв війни. Вони піклуються про воєнні поховання, працюють по листах-запитах про долі пропалих безвісті, щодо пошуку родичів загиблих, ведуть дослідну роботу у воєнних архівах та музеях, співпрацюють з редакційною колегією Книги Пам’яті. Активно працюючи в музеях, які присвячені бойовим та трудовим подвигам, долям своїх земляків, відновлюють невідомі або маловідомі факти історії; місця боїв; передають музеям реліквії воєнного часу; відновлюють «білі плями» історії; співпрацюють з воєнно-історичними музеями та Центрами, з організаціями ветеранів; надають шефську допомогу ветеранам війни, дітям війни; родичам загиблих; ведуть пропагандистську роботу серед населення з метою збереження пам’яті про полеглих захисників Вітчизни, співпрацюють із засобами масової інформації…»32. Експедиція проходила в два тури – регіональний та республіканський. У регіональному турі конкурсу в 2015 році взяли участь понад 200 робіт, для участі в республіканському турі надійшло 111 робіт із 15 міст та районів ДНР. Найбільший інтерес з огляду на існування сталої традиції підготовки учнівських робіт, присвячених історії Донбасу в роки ВВВ/ІІ С.в., а також з урахуванням подій 2014-2015 років, викликала секція «З попелу забуття», на яку було подано 31 роботу33.
Загалом навчальні установи, передусім школи та позашкільні заклади, взяли активну участь у реалізації комеморативних виховних дослідницьких акцій, пов’язаних із війною, минулою та сучасною, на території краю. Умови воєнного протистояння, політизувавши освітньо-виховний процес, мали наслідком активізацію воєнно-патріотичної роботи на непідконтрольній території Донбасу із широким використанням образів та символів ВВВ/ІІ С.в. Це, безперечно, відбивається на внутрішньому світі дітей і вже сьогодні має наслідком формування дихотомічної картини світу із властивими для неї чіткими ідентифікуючими категоріями «свій-ворог»34.
Можливість реалізації пам’ятевої стратегії щодо подій ВВВ/ІІ С.в. забезпечувалася створенням мережі засобів масової інформації. Вона у різний час була представлена періодичними виданнями «Донецкая республика», «Новороссия», «Мирный Донбасс, «Донецкое время», «Донецк вечерний», регіональними випусками газети «Комсомольськая правда. Газета нашого города. Донецк. Луганск», «Московский комсомолец» Донбасс», телеканалами «Оплот-ТВ», «Первый республиканский телеканал», «Новороссия», радіоканалами.
Наявність значної кількості публікацій, присвячених подіям ВВВ/ІІ С.в., стала характерною ознакою редакційної політики видань. До їх числа відносилися спогади ветеранів війни, публікації місцевих журналістів, передруки з інших видань або інформація, взята з Інтернет-ресурсів. Як правило, матеріали, що друкувалися, вкладалися в межі традиційного радянського наративу «Великої Перемоги» і містили обмежену кількість матеріалів, що відбивали б складні, контроверсійні та дискусійні питання історії ВВВ/ІІ С.в., пов’язані, зокрема, із невиправдано високими втратами радянських військ, колаборацією, стратегіями виживання населення на окупованій території, існуванням протягом тривалого часу в радянському суспільстві «фігур умовчання», як, наприклад, колишні остарбайтери та військовополонені. Щоправда, така тенденція не виключала все ж таки, хоча й досить побіжні, згадки в місцевій пресі про зазначені аспекти. Ключовим став наголос на російському факторі у боротьбі з нацизмом, що, на думку відомого українського історика О.Є.Лисенка, є відображенням політичного курсу, який реалізується керівництвом Російської Федерації і проявляється у прагненні «монополізувати реальну перемогу над нацизмом і фашизмом»35.
Характерною особливістю медійного дискурсу стало проведення прямих історичних паралелей, наголос на подібності ситуації «боротьби за Батьківщину»: «Проти агресора стали, як і під час Великої Вітчизняної війни добровольці – наші ветерани, а також діти та внуки і гідно дали відповідь новим фашистам… Армії ДНР та ЛНР – це народні армії, що борються за свободу і незалежність Донбасу, за знищення фашистсько-націоналістичного режиму на Україні»36.
Протягом 2015-2016 років на території самопроголошеної ДНР з’явилося декілька книжкових видань, присвячених подіям ВВВ/ІІ С.в. До їх числа відносилося презентоване у вересні 2015 р. видання «Триумф победителей», в якому було зібрано інформацію про приблизно двісті жителів Донбасу – учасників параду Перемоги в Москві, а також майже 80 фотографій учасників параду Перемоги37. Безперечно, видання такого роду мали відігравати роль генеруючого історичний оптимізм, глорифікуючого «героїчне минуле» чинника впливу на місцеве населення.
Пам’ятники, меморіали, світа та пам’ятні дати у контексті комеморативних практик
Меморіальний ландшафт Донецької області, пов'язаний із подіями 1941 – 1945 років, з середини 60-х до середини 80-х років визначав комплекс на Савур-Могилі. Це не випадково, оскільки влітку 1943 р. Савур-Могила, яка мала важливе стратегічне значення, стала епіцентром запеклих боїв, які коштували життю тисяч радянських солдатів. Меморіал було відкрито в 1967 році в присутності десятків тисяч жителів не лише Донецької, але й прилеглих Ворошиловградської та Ростовської областей, делегацій з багатьох регіонів Радянського Союзу. Однак з 1984 року, після завершення будівництва в Донецьку в парку імені Ленінського комсомолу пам'ятника «Визволителям Донбасу», останній став центральним місцем проведення комеморативних заходів, принаймні в Донецьку та прилеглих містах. Цьому сприяв не лише статус Донецька як обласного центру, але й логістичні міркування, віддаленість Савур-Могили від основних транспортних розв’язок. Комплекс став місцем проведення традиційних заходів, присвячених Дню Перемоги та Дню визволення Донбасу (8 вересня) від окупації. Крім пам'ятника «Визволителям Донбасу» до меморіального комплексу поступово увійшли майданчик військової техніки, сквер ветеранів, алея солдатських вдів, стела партизанам-підпільникам, дзвін пам'яті, стели з іменами солдатів і офіцерів, партизанів і підпільників, які загинули під час визволення Донбасу.
Після 1991 року тенденція використання пам'ятника в Донецьку не зазнала серйозних змін. І хоча святкові мітинги на Савур-Могилі проводилися завжди, центром наймасовіших урочистостей залишався меморіальний комплекс «Визволителям Донбасу».
Невід’ємною частиною святкових заходів у Донецьку, приурочених до Дня Перемоги й Дня визволення Донбасу, традиційно було покладання квітів до пам'ятників генерал-лейтенанту К.А. Гурову (він, будучи членом Військової ради Південного фронту, брав активну участь у підготовці та здійсненні Донбаської наступальної операції), полковнику Ф.А. Гринкевичу (командир танкової бригади Ф.А. Гринкевич був смертельно поранений у вересні 1943 року під час визволення Донбасу), маршалу Ф.І. Толбухіну (командуючий Південним фронтом, війська якого брали участь у визволенні Донбасу), генералу армії М.Ф. Ватутіну (командуючий Південно-Західним фронтом, війська якого брали участь у визволенні Донбасу).
Урочистості з приводу Дня Перемоги, Дня визволення Донбасу в 2014-2016 рр. підтвердили традицію включення цих пам’ятників до програми комеморативних заходів. У той же час воєнно-політичні події 2014-2015 років мали наслідком певну трансформацію меморіального ландшафту. Так, в 2015 році поруч із пам’ятником «Визволителям Донбасу» було відкрито «Пам’ятник загиблим громадянам Донецької народної республіки». Було озвучено також ідею про можливість поховання біля монументу загиблих військовослужбовців збройних формувань самопроголошеної ДНР, створення там нової алеї пам'яті.
Велике символічне значення в меморіальному ландшафті, з огляду на військово-політичний контекст недавніх подій, відіграла Савур-Могила. Влітку 2014 року вона стала ареною запеклих боїв між Збройними силами України та збройними формуваннями ДНР (підтримуваними з російської сторони), неодноразово переходила з рук в руки, в результаті чого меморіальний комплекс був практично повністю зруйнований.
Та обставина, що бойові дії проходили на історично пам’ятних, свого роду «сакральних», сповнених духом особливої жертовності місцях боїв Червоної армії та вермахту, створювала особливий емоційний фон. Вона підкреслювала з боку ДНР історичну спадкоємність «боротьби проти фашизму», проекувала історичну пам'ять про минулу війну на сучасний конфлікт, створюючи таким чином єдине дискурсивне поле із високим мобілізуючим потенціалом: «…Там багато наших хлопців полягло. Які відстоювали Савур-Могилу, відстоювали висотку цю, захищаючи народ. Савур-Могила найбільш для мене пам’ятник знаковий»38.
Сліди руйнувань внаслідок бойових дій 2014-2016 рр. на пам’ятниках ВВВ реактивували їхню символічну силу, що констатував під час презентації проекту відбудови меморіалу на Савур-Могилі у травні 2015 р. О. Захарченко: «Для нас це вже не лише пам'ять про наших предків, але й про наших братів, які захищали меморіал влітку 2014 р. Це вже культова споруда. На жаль, історія повторюється – тут довелося битися з нацистами і в 1943, і в 2014 році…»39. Прийняте рішення про відновлення меморіалу мало на меті «…не лише якомога швидше відновити знищений під час боїв з українськими націоналістами пам’ятник, але й увічнити в ньому подвиг ополченців ДНР». Передбачалося не лише реконструювати меморіал із збереженням старих пілонів родів військ із слідами завданих під час бойових дій 2014 року руйнувань, але й створити в меморіальному комплексі три музеї, експозиції яких присвячувалися б стародавній історії Савур-Могили, історії боїв періоду Великої Вітчизняної війни та «історії оборони висоти в 2014 році»40. У грудні 2015 р. питання про відбудову меморіального комплексу на Савур-Могилі було обговорено на засіданні містобудівної ради в Донецьку. Було заявлено про відновлення меморіалу в тому вигляді, в якому він був до початку бойових дій 2014 р. Щоправда, з огляду на появу на вершині пагорбу могили загиблих влітку 2014 р. учасників збройних формувань ДНР, меморіал мав дещо змінити благоустрій41.
Контінуїтет традиції увічнення пам’яті тих, хто «загинув за Батьківщину», в «боротьбі проти фашизму» або «від рук фашистів» підкреслюють пам’ятні знаки загиблим «ополченцям ДНР» або місцевим жителям, які розташовують, як це має місце, наприклад, в Донецьку та Дебальцевому в безпосередній близькості від пам’ятників, присвячених подіям ВВВ/ІІ С.в. З метою увічнення пам’яті про загиблих у лавах збройних формувань ДНР набуває поширення встановлення меморіальних дошок на школах, де вони вчилися42.
Події 2014-2016 рр. певною мірою позначилися на інтерпретації пам’ятників, які ставали своєрідними свідками та символами сьогоднішньої війни. Так, під час традиційної «лінійки пам’яті», що влаштовувалася 5 травня 2015 та 2016 рр. в День працівника засобів масової інформації та поліграфії поблизу меморіалу «В редакцію не повернулись» (він знаходився в Київському районі Донецька, що особливо потерпів внаслідок бойових дій), учасники мітингу звертали увагу на факт пошкодження пам’ятника внаслідок обстрілів, сліди осколкових уражень43.
Протягом 2015-2016 рр. на території ДНР було відкрито декілька пам’ятників, присвячених безпосередньо подіям ВВВ/ІІ С.в. 12 червня 2015 р. в Донецьку у Парку Перемоги відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку «Дзвін Перемоги», який був подарований Міжнародним союзом «Нащадки Перемоги»44. 3 грудня 2015 р. в урочистій обстановці за ініціативою Громадського руху «Донецька республіка», Міністерства закордонних справ ДНР, Російського воєнно-історичного товариства та Республіканського пошукового об’єднання «Донбас» було відкрито пам’ятник Невідомому солдату45. Біля пам’ятника перепоховали рештки 38 радянських бійців, що загинули в боях за визволення Амвросіївки в 1943 році. У цей же день відкриття аналогічних пам’ятників відбулося в Тверській та Ленінградській областях (будівництво всіх цих пам’ятників здійснювалося за російським проектом і за підтримки російської сторони46), що дозволяє констатувати і політичний підтекст цього комеморативного заходу. У планах громадськості в Донецьку також і створення пам’ятника уродженцю міста фотожурналісту Є.Халдею, автору відомої фотографії «Прапор Перемоги над Рейхстагом»47.
Традиційною формою увічнення пам’яті загиблих у роки війни стала висадка дерев, створення алей пам’яті48, прибирання місць поховань загиблих солдатів. Вони широко висвітлювалися ЗМІ в тих випадках, коли ці акції здійснювалися політичним керівництвом самопроголошеної ДНР, активістами громадських організацій, зокрема руху «Донецька республіка»49.
У рамках святкових заходів, присвячених Дню Перемоги та Дню визволення Донбасу, збереглася традиція проведення спортивних заходів – змагань з видів спорту, спортивних фестивалів, легкоатлетичних пробігів тощо. Вони мали виконувати і своєрідну символічно-інтегруючу роль – так, учасники легкоатлетичного пробігу з Донецька до Савур-Могили, який пройшов 7-8 травня 2015 р., зустрілися на висоті з учасниками аналогічного пробігу з самопроголошеної ЛНР. Мали місце також випадки автопробігів та байкерських пробігів з нагоди річниць Дня Перемоги або Дня визволення Донбасу.
Святковий календар, пов’язаний із подіями ВВВ/ІІ С.в., залишився традиційним, таким, що склався станом на 2013 р. Він був представлений такими датами: 9 травня (День Перемоги), 22 червня (День пам’яті та скорботи), 8 вересня (День визволення Донбасу), 22 вересня (День партизанської слави), 23 лютого (День захисника Вітчизни) тощо.
Символічного значення, з огляду на можливості проводити аналогії із сьогоденням, набула практика проведення урочистостей, присвячених Дню Перемоги, Дню визволення Донбасу, за участю учасників бойових дій у 2014-2016 рр. Так, за повідомленням відділу по зв’язках із громадськістю Народної Ради ДНР 5 травня 2015 р. мала відбутися акція «Вічна пам’ять», «…присвячена колишнім в’язням концтаборів та ополченцям Донецької Народної Республіки, які знаходились у полоні»50. На 8 вересня 2015 р. в Донецькому національному університеті економіки та торгівлі було анонсовано проведення творчого марафону «Є лише мить між минулим та майбуттям». У рамках програми передбачався й виступ учасників боїв за Савур-Могилу в 1943 та 2014 рр.51 Своєрідний синтез традиційного та нового всенародного свята «Дня Перемоги» (9 травня) та «Дня республіки» (11 травня) демонстрували святкові урочистості, присвячені «…70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні та Першій річниці Донецької Народної Республіки» в Кіровському районі Донецька, під час яких мало місце нагородження військовослужбовців ДНР медалями «Золота Зірка» Героя Донецької Народної Республіки, Георгіївськими хрестами ДНР та ювілейними медалями «70 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні»52.
Незважаючи на домінування героїко-патріотичної семантики свят та пам’ятних дат, певна увага була приділена і жертвам війни. Так, в липні 2015 р. в Центрі слов’янської культури біля пам’ятника Жертвам фашизму пройшов вечір пам’яті, присвячений «Дню трауру та скорботи по подіях на Волині в 1943-1945 рр.»53, у січні 2016 р. в Воєнно-історичному музеї ВВВ було проведено заходи, присвячені Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту54. Та обставина, що організаторами частини цих заходів були Міністерство закордонних справ ДНР, Департамент зовнішньої політики Адміністрації глави ДНР, а також громадський рух «Донецька Республіка», дозволяє констатувати прагнення організаторів включити ці комеморативні заходи в сучасний політичний контекст. Так, під час відкриття вечора пам’яті жертв Волинської трагедії міністр закордонних справ ДНР О. Кофман наголосив на інтернаціоналізації військового конфлікту на Сході України, охарактеризувавши це як своєрідний виклик для Європи: «Я щиро радий тому, що Європа починає прокидатися, і дуже багато добровольців з Європи приїжджає воювати за нас. Вони також пам’ятають, що таке фашизм. Залишилось про це нагадати і лідерам європейських держав, які про це забули»55.
Бойові дії 2014-2016 рр. не лише надали додаткової конотації традиційним датам, але й породили нові пам’ятні дні. До них, зокрема, відносились День Білих журавлів («свято поезії та пам’яті тих, хто загинув на полях битв в усіх війнах», що вперше був відзначений 25 жовтня 2014 р.), запроваджений і відсвяткований вперше 6 грудня 2014 р. День Георгіївської стрічки, якому в майбутньому відводилася роль «… одного із найбільш шанованих свят ДНР»56. Так, за словами першого заступника керівника центрального виконкому руху «Донецька республіка» А. Крамара під час урочистостей в 2016 р., «…сьогодні Георгіївська стрічка є сакральним символом, який відрізняє нас від фашистської київської хунти»57.
Музеї як засоби збереження пам’яті про ВВВ/ІІ С.в.
Важливу роль у популяризації пам’яті про ВВВ/ІІ С.в., візуалізації її образів, передусім засобами музейного мистецтва, традиційно відігравав Донецький обласний краєзнавчий музей, в якому історії краю в 1941-1945 рр. присвячувалося два зали на третьому поверсі. З 2008 р. біля пам’ятника «Визволителям Донбасу» було відкрито філіал Донецького обласного краєзнавчого музею – Музей історії Великої Вітчизняної війни. Внаслідок артилерійських обстрілів у серпні 2014 р. Донецького обласного краєзнавчого музею його будівля була частково зруйнована58. З метою збереження експонатів, представлених у залах, експозиція була розібрана, матеріали переміщені у фонди. Протягом кінця 2014 – 2016 рр. було проведено значний обсяг робіт з відбудови установи (її було перейменовано на Донецький республіканський краєзнавчий музей) та поновлення повноцінної роботи музею. Створено низку нових експозиційних залів, проте розділи, присвячені історії краю в роки ВВВ/ІІ С.в., не відновлювались. Наразі виношуються плани створення замість них залів з робочою назвою «Зали воїнської слави»59 із більш широким тематичним та хронологічним охопленням різних аспектів воєнної історії.
За умов, що склалися, центральним місцем показу подій 1941-1945 рр. засобами музейного мистецтва став Музей історії Великої Вітчизняної війни. На його базі було організовано низку тематичних виставок, пов’язаних переважно із російською та радянською воєнною історією, подіями 2014-2016 рр. Він став місцем проведення регулярних екскурсій для учнівської та студентської молоді. Характерною ознакою виставок, що проводилися в музеї, став показ воєнно-політичних подій 2014-2016 років у контексті боротьби за «свободу та незалежність», проти «фашистської загрози». Саме такий підхід відображали виставки Донецького воєнно-історичного клубу, фотовиставка «Війна очима фотокореспондентів»60, виставка «Служу Вітчизні»61. Одну з парадигматичних ролей у традиції комеморації посів образ шахтарів (гірникам було присвячено відкриту в серпні 2015 р., в переддень значущих для Донбасу свят – Дня шахтаря та Дня міста (Донецька – Д.Т.) – виставку «Шахтарі Донбасу в роки Великої Вітчизняної війни»62.
Меморіалізація подій ВВВ/ІІ С.в. відбувалася також і художньо-графічними образами. Так, у травні 2015 р. у Донецьку в Будинку художників до 70-й річниці Перемоги відкрили виставку «Коли гримлять гармати – музи не мовчать», де було представлено 77 робіт близько 50 авторів. Серед них були й твори, присвячені подіям сучасної війни у Донбасі, зокрема роботи «Відстоїмо рідний Донбас», «Рідний Донбас у вогні», «Тато повернувся з війни» донецького художника Ю.Данілова63. У травні 2015 р. у художньо-виставковому комплексі «Арт Донбас» відкрили виставку «Ехо воєнних років», присвячену 70-річчю Перемоги. На ній було представлено надані місцевими краєзнавцями фотографії та документи, що висвітлювали життя Донецька (Сталіно) в роки ВВВ/ІІ С.в. війни64.
Помітне місце в якості центрів проведення різного роду виховних і комеморативних заходів, пов’язаних із подіями ВВВ/ІІ С.в., посіли традиційні шкільні музеї. Станом на весну 2016 р. на території ДНР при освітніх установах, що підпорядковувалися МОН ДНР, налічувався 141 музей (щоправда, під час паспортизації та перереєстрації музеїв було встановлено, що їхня чисельність становить близько двохсот). Під час атестації 16 з них у березні 2016 р. «…за вагомий внесок у справу виховання учнівської та студентської молоді, виховання та примноження вітчизняних досягнень культури та історичної спадщини народу Донецького краю, формування та збереження музейного фонду Республіки, пропаганду пам’яток історії, культури та природи…» було присвоєне звання «Зразковий музей».
Успішність їхньої роботи чималою мірою залежить не лише від політичної кон’юнктури, але й від наявності ентузіастів-музейників, які популяризують знання та пам'ять про війну, надають відповідний джерельний матеріал дослідникам та журналістам. Однією з таких установ є музей «Пам'ять серця», що існує в Донецькій загальноосвітній школі № 93 ім. Героя Радянського Союзу М.П. Жердєва на чолі із його багаторічним засновником і керівником Н.Г. Коренюгіною65. У той же час дуже ймовірним є те, що в перспективі із відходом від справ засновників цих музеїв, музейних активістів з числа учасників війни, свідків подій 1941 – 1945 рр. діяльність їх може набути більшою мірою формального характеру.
Замість висновків
Війна, яка нині відбувається на Донбасі, навіть після її формального завершення не скінчиться. Її пролонгована дія в повоєнному суспільстві (незалежно від того, як проходитиме лінія розмежування або нові кордони, якою буде конфігурація влади в Україні та політична карта Європи та світу) проявиться в збереженні протягом тривалого часу пейоративів «сепари», «рашисти», «ватники», «нацики», «укрофашисти», «бандерівці», «київська хунта», дискримінації переселенців та біженців з Донбасу в Україні або за кордоном, стигматизації уродженців Донбасу або тих, хто був на Майдані. У багатьох надовго, можливо навіть на все життя, залишиться негативне, зумовлене власним трагічним досвідом, глибиною втрат або пропагандистськими впливами негативне ставлення до тих, хто проходив службу у лавах збройних формувань ДНР, ЛНР, Збройних силах України та добровольчих батальйонах.
Своя картина світу, (а, отже, особливості позиціонування себе в ньому, ставлення до подій 2014-2017 років в Україні та у Донбасі зокрема), склалася в тих, хто живе на території самопроголошених республік, в тих, хто наслідок воєнних подій переїхав до інших районів Донецької та Луганської областей, інших областей України, а також за її межі (насамперед до Росії та Білорусі). Ключовими чинниками, які справили вплив на неї, став досвід життя за умов бойових дій і постійних ризиків для життя, відносно успішний (неуспішний) досвід адаптації на новому місці, взаємодія з новим оточуючим середовищем, психологічна травма, пов’язана із втратою звичного способу життя, родинного кола та соціального оточення, інформаційно-пропагандистські впливи ззовні.
Великим випробуванням для повоєнного мирного устрою стане проблема розмінування. Протягом тривалого часу вона формуватиме на Донбасі відчуття підвищеної небезпеки в аграріїв, будівельників, водіїв, тих, хто проводитиме своє дозвілля на природі. Мінна загроза на довгі десятиліття стане джерелом постійної напруги для мільйонів батьків. Їхній трагічний життєвий досвід завжди буде викликати почуття занепокоєння за життя та здоров’я дітей за умов насиченості регіону зброєю та наявності великої кількості нерозряджених вибухонебезпечних предметів.
Проте найбільшим викликом для мільйонів жителів Донбасу – і тих, хто живе там зараз, і тих, хто його покинув, тимчасово або назавжди, стане пам'ять про трагічні події 2014-2017 (?) рр. Очевидно, що вона передаватиметься протягом не одного покоління, супроводжуючись формуванням різного роду міфів, глорифікацією або демонізацією різних сторін конфлікту. Відмова від її політичної інструменталізації або, принаймні, мінімізація цього явища (прямо протилежний приклад яскраво демонструє історія ВВВ/ІІ С.в. і поводження із нею в Україні, як на підконтрольній, так і на непідконтрольній урядові території) є нагальною вимогою для всіх ключових політичних акторів. Від цього значною мірою залежатиме не лише майбутнє Донбасу у складі України, але й перспективи української державності в цілому66.
1. Автору відомий не один такий випадок з числа знайомих та родичів, в тому числі і ситуація, коли добре йому знайом людина, учасниця радянського підпілля в Сталіно (Донецьку) вже протягом декількох років з великими труднощами пересувалася навіть квартирою.
2. Автор сам був свідком смерті людини похилого віку в багатогодинній черзі на контрольно-перепустковому пункті «Мар’їнка» в січні 2017 року, а також неодноразово чув про випадки такого роду.
3. Ветрова М. Кому положены компенсационные выплаты для льготного приобретения угля // Новороссия. –2015. – 10 дек. – С.2.
4. Сергеев А. Волонтеры Республики // Новороссия. – 2016. – 6 янв. – С. 12.
5. Телефонне інтерв’ю із респондентом Г.Є., 1933 р.н. (м. Донецьк, 7 травня 2015 р.). Деякі індивідуальні та громадські гуманітарні ініціативи, спрямовані на допомогу колишнім учасникам та жертвам ІІ світової війни, надходили і з-за кордону. Влітку 2010 р. автор допомагав швейцарській пенсіонерці, колишній журналістці Р. Буна-Блаттер, у розшуку слідів поховання її батька, німецького військовополоненого, який помер в 1944 р. у Попасній Луганської області. Під час спілкування із нею восени 2015 р. вона висловила бажання допомогти місцевому краєзнавцю, «дитині війни» І. Б., який в 2010 р. сприяв нашим розшукам. Проте зв'язок із ним був перерваний, оскільки він був змушений покинути Попасну з-за бойових дій. Влітку 2015 р. два колеги автора, які свого часу займалися історією українських остарбайтерів, повідомили йому про ініціативу однієї з німецьких громадських організацій надати певну фінансову допомогу колишнім остарбайтерам, що проживали на території Донецької області, зокрема на непідконтрольній території, і обговорювали варіант передачі з ним зібраних для колишніх остарбайтерів грошей.
6. В Донецке ветераны ВОВ получили продуктовые наборы из Москвы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/v-donecke-veterany-vov-poluchili-produktovye-nabory-iz-moskvy (дата звернення 02.02. 2016 р.). – Назва з екрана.
7. Фонд «Белая книга» оказал помощь ветерану Великой Отечественной войны [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/fond-belaya-kniga-okazal-pomoshh-veteranu-velikoj-otechestvennoj-vojny (дата звернення 26.05. 2015 р.). – Назва з екрана.
8. Інтерв’ю із респондентом П.С., 1933 р.н. (м. Донецьк, 19 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
9. Інтерв’ю із респондентом С.В., 1935 р.н.. (м. Донецьк, 31 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
10. Інтерв’ю із респондентом С.В., 1935 р.н.. (м. Донецьк, 31 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
11. Інтерв’ю із респондентом С.В., 1926 р.н.. (м. Амвросіївка, 21 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
12. Під час бойових дій у 2014 році район, у якому жив респондент, постраждав від обстрілів, в безпосередній близькості від його будинку загинуло декілька мирних мешканців.
13. Інтерв’ю із респондентом Є.В., 1933 р.н. (м. Донецьк, 12 грудня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора.
14. За результатами перепису 2001 року питома вага росіян на території Донецької області становила 38,2 % , Луганської – 39,1 %. Для порівняння: питома вага тих, хто ідентифікував себе як росіянин, в Україні в цілому склала 17,3 %.
15. Інтерв’ю із респондентом С.П., 1930 р.н. (м. Амвросіївка, 21 липня 2016 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий а респондентом рхів автора.
16. Інтерв’ю із С.П., 1933 р.н. (м. Донецьк, 19 липня 2016 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора.
17. Інтерв’ю із респондентом Г.Н., 1929 р.н. (м. Слов’янськ, 4 грудня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора.
18.Інтерв’ю із респондентом С.В., 1935 р.н.. (м. Донецьк, 31 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
19. Інтерв’ю із респондентом Ж.М., 1924 р.н. (м. Амросіївка, 21 липня 2016 р. Транскрибований аудіозапис)// Особистий архів автора.
20. Частина із них, щоправда, виїхала і живе наразі в інших областях України або в Росії.
21. Мы помним // Новороссия. – 2015. – 7 мая. – С. 4.
22. Донецкие чтения 2016. Образование, наука и вызовы современности: Материалы Международной научной конференции (Донецк, 16-18 мая 2016 г.). – Том 7. Социально-политические, исторические науки / под общ. ред. проф. С. Г. Беспаловой. – Ростов-на-Дону: Издательство Южного федерального университета, 2016.
23. Semystyaha V. New Documentary Information about Maksym Bernats’kyi, a Leader of the Ukrainian Undeground in Eastern Ukraine during World War II / V. Semystyaha // Harvard Ukrainian Studies, 18(3/4) December 1994 : – Р. 305 – 327; Kuromiya H. Freedom and Terror in the Donbas: A Ukrainian-Russian Borderland, 1870s-1990s. – Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1998. – 378 p.; Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х-1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження / В. М. Нікольський. – Донецьк : Видавництво ДонНУ, 2003. – 624 с.; Донетчина в годы Великой Отечественной войны 1941–1945. Известные и неизвестные страницы истории.– Донецк : АОЗТ «Издательство «Донеччина», 2008. – 432 с.; Penter T. Kohle für Stalin und Hitler. Arbeiten und Leben im Donbass 1929 bis 1953 / T. Penter. – Essen : Klartext Verlag, 2010. – 467 s.; Добровольський О. Українське відродження на Донбасі в роки Другої світової війни / О. Добровольський // Діяльність підпілля ОУН на Сході України : зб. статей / [упоряд. Хобот П.В.] – Дніпропетровськ : Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», 2010. – С. 50 68; Титаренко Д. М. Культурні процеси в Україні у роки нацистської окупації (зона військової адміністрації) / Д. М. Титаренко. – Львів; Донецьк, 2014. – 442 с. та ін.
24. Зазначене припущення ґрунтується на результатах бесід автора з декількома колегами-краєзнавцями.
25. В школах ДНР введены новые стандарты общего образования // Новороссия. – 2015. – 3 сент. – С. 5.
26. История Отечества. ХХ-ХХІ вв. (базовый уровень): 10-11 кл.: программа для общеобразоват. организаций. – 2-е издание, доработанное. – ГОУ ДПО «Донецкий РИДПО». – Донецк: Истоки, 2017. – С. 8.
27. В республике украинский язык изучается наравне с русским – министр образования [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-respublike-ukrainskij-yazyk-izuchaetsya-naravne-s-russkim-ministr-obrazovaniya (дата звернення 12.07.2016 р.). – Назва з екрана.
28. Календарно-тематическое планирование на ІІ семестр 2014-2015 уч.г. в школах ДНР. Класс: 11-й. // Особистий архів автора.
29. На заседании Научно-методического совета ДонНУ подвели итоги работы университета в истекшем учебном году [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.donnu.ru/2016/10/31/na-zasedanii-nauchno-metodicheskogo-soveta-donnu-podveli-itogi-raboty-universiteta-v-istekshem-uchebnom-godu. (дата звернення 31.10.2016 р.). – Назва з екрана.
30. Условия организации и проведения республиканской историко-патриотической акции «Вахта памяти» в 2016 году // Особистий архів автора.
31. Там само.
32. Положение о Республиканской историко-краеведческой экспедиции учащейся молодежи «Донбасс – мой родной край» // Особистий архів автора.
33. Итоговая информация о проведении Республиканской историко-краеведческой экспедиции учащейся молодежи «Донбасс- мой родной край». 2015 г. // Особистий архів автора.
34. Справедливості зради слід відзначити, що схожа ситуація спостерігається і на підконтрольній українському уряду території Донбасу.
35. Лисенко О.Є. Подолання «Міфу війни», або від якої спадщини ми відмовляємося: науковий курс, політика пам’яті та сучасні виклики // Український історичний журнал. – 2015. – № 2. – С. 19.
36.«Внученька, тебе не придется узнать, что такое война» // Новороссия. – 2015. – 30 апр. – С. 7.
37.В Донецке прошла презентация книги «Триумф победителей» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-proshla-prezentaciya-knigi-triumf-pobeditelej (дата звернення 04.09. 2015 р.). –– Назва з екрана.
38. Інтерв’ю із респондентом В., 25 років (військовослужбовець ДНР, м. Донецьк, 9 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
39. Две дороги к победе // Донецкая республіка. – 2015. – 8 мая. – С.3.
40. Там само.
41. Новости Новороссии // Новороссия. – 2015. – 10 дек. – С. 2.
42. Схожа практика комеморації, пов’язана із загиблими у лавах ЗСУ під час бойових дій у Донбасі, має місце і в Україні.
43. В День работников СМИ и полиграфии состоялась линейка памяти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dnr-online.ru/news/v-den-rabotnikov-smi-i-poligrafii-sostoyalas-linejka-pamyati (дата звернення 05.05. 2015 р.). – Назва з екрана; польові спостереження автора під час цих заходів.
44. Колокол победы в Донецке // Новороссия. – 2015. – 18 июня. – С. 5.
45.Имя твое неизвестно, подвиг твой бессмертен // Донецкая республика. – 2015. – 10 дек. – С. 4.
46. В Амвросиевке откроют памятник погибшим воинам [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/v-amvrosievke-otkroyut-pamyatnik-pogibshim-voinam (дата звернення 22.11. 2015 р.). – Назва з екрана.
47. Телефонне інтерв’ю із респондентом В.Ф., 1943 р.н. (м. Донецьк, 10 грудня 2016 р.).
48. В ботсаду Донецка заложат Аллею Победы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-botsadu-donecka-zalozhat-alleyu-pobedy (дата звернення 05.05.2015 р.). – Назва з екрана.
49. Активисты ОД «Донецкая Республика» привели в порядок места захоронения [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/aktivisty-od-doneckaya-respublika-priveli-v-poryadok-mesta-zaxoroneniya-veteranov-vojny (дата звернення 29.04.2015 р.). – Назва з екрана.
50. В Донецке пройдет акция «Вечная память» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-projdet-akciya-vechnaya-pamyat. (дата звернення 04.05.2015 р.). – Назва з екрана.
51. В День освобождения Донбасса в ДонНУЭТ пройдет творческий марафон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-den-osvobozhdeniya-donbassa-v-donnuet-projdet-tvorcheskij-marafon (дата звернення 05.09. 2015 р.). – Назва з екрана.
52. В Донецке чествовали героев Донецкой Народной Республики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-chestvovali-geroev-doneckoj-narodnoj-respubliki (дата звернення 19.05. 2015 р.). – Назва з екрана.
53. В Донецке почтили память жертв Волынской трагедии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-pochtili-pamyat-zhertv-volynskoj-tragedii (дата звернення 13.07. 2015 р.). – Назва з екрана.
54. В Военно-историческом музее ВОВ состоится мероприятие, посвященное памяти жертв Холокоста [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/v-voenno-istoricheskom-muzee-vov-sostoitsya-meropriyatie-posvyashhennoe-pamyati-zhertv-xolokosta (дата звернення 25.01.2016 р.). – Назва з екрана.
55. В Донецке почтили память жертв Волынской трагедии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-pochtili-pamyat-zhertv-volynskoj-tragedii (дата звернення 13.07. 2015 р.). – Назва з екрана.
56. Лента, объединившая Донецкую республику // Донецкая республика. – 2015. – 10 дек.
57. В Донецке создали Георгиевскую ленту длиною более 200 метров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/v-donecke-sozdali-georgievskuyu-lentu-dlinoj-bolee-200-metrov (дата звернення 7.12. 2016 р.). – Назва з екрана.
58. Автор, який у студентські роки працював в музеї, разом із іншими волонтерами, працівниками музею, в серпні 2014 р. брав участь у розборі завалів і порятунку експонатів. Під час робіт висловлювалися різні версії про відповідальність за обстріл: 1) музей постраждав в результаті випадкового (неподалік базувалася бронетехніка сепаратистів) або переднаміреного обстрілу українською артилерією; 2) удар по музею було завдано сепаратистами з метою створення відповідного пропагандистського тла; 3) музей постраждав в результаті дій української артилерії, однак згодом з метою створення більш вражаючої картини руйнувань сепаратисти здійснили по ньому постріл з гранатомету.
59. Телефонне інтерв’ю із респондентом М. Б., 1956 р.н. (музейний співробітник, м. Донецьк, 5 листопада 2016 р.).
60. В Донецке открылась фотовыставка «Война глазами фотокорреспондентов» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-otkrylas-fotovystavka-vojna-glazami-fotokorrespondentov (дата звернення 12.07. 2015 р.). – Назва з екрана.
61. Новости Новороссии // Новороссия. – 2016. – 18 февр. – С.2.
62. Подвиг донбасских шахтеров в годы Великой Отечественной войны // Новороссия. – 2015. – 10 сент. – С. 7.
63. В Донецке, в Доме художников, открылась новая выставка, посвященная 70-летию Победы. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-v-dome-xudozhnikov-otkrylas-novaya-vystavka-posvyashhennaya-70-letiyu-pobedy (дата звернення 07.05.2015 р.). – Назва з екрана.
64. В Донецке начала работу выставка «Эхо военных лет» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-nachala-rabotu-vystavka-exo-voennyx-letю (дата звернення 03.05. 2015 р.). – Назва з екрана.
65. Інтерв’ю із респондентом Н.Г., 1938 р.н. (м. Донецьк, 19 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
66. Автор висловлює щиру вдячність професору Йогену Гелльбеку (Ратгерський університет, США), професору Танє Пентер (Гейдельберзький університет, ФРН), професору Андрію Портнову (Берлін, ФРН) за критичні зауваження та побажання до тексту статті.