Події Великої Вітчизняної/ІІ світової війни (далі – ВВВ/ІІ С.в.)1 протягом останнього часу в Україні за умов широкомасштабного воєнного конфлікту на Донбасі набули вираженого політично інструменталізованого характеру. Всі сторони протистояння використовують знання і пам'ять про війну в широкому діапазоні, починаючи від заяв про боротьбу двох рівнозначних тоталітаризмів, під час якої українці були змушені боротися виключно за «чужі імперські інтереси», і завершуючи традиційним для радянської історіографії глорифікованим поглядом на війну, що не враховував розмаїття і динамізму політичних, темпоральних, етнічних чинників, які діяли впродовж всієї війни. Ця своєрідна конкуренція а, радше, війна моделей пам’ятей про війну, далека від наукового аналізу, дозволяє, залежно від прагнень та аргументів сторін, одержувати додатковий легітимізуючий потенціал та досягати більш високого мобілізаційного ефекту, впливаючи на суспільну свідомість.
Достатньо яскраво ці особливості проявилися на території самопроголошеної Донецької народної республіки. В основу зазначеної публікації, присвяченої особливостям трансформації офіційного та неофіційного комеморативного дискурсу, пов’язаного із подіями ВВВ/ІІ С.в. було покладено результати роботи автора в наукових проектах, що реалізовувалися в 2014 та 2015 роках на пострадянському просторі, в тому числі і на Донбасі2, польових досліджень як на підконтрольній, так і на непідконтрольній українському урядові території Донецької області в 2014-2016 рр.3
День Перемоги як чинник збереження пам’яті про війну. Святкові заходи 2014-2016 років
Події в Києві в кінці 2013- на початку 2014 років крім чисто політичного та силового протистояння ознаменувалися і різким загостренням «війни пам'ятей». Всі сторони прагнули використовувати наративи і ідеологеми періоду ВВВ/II С.в. як потужний мобілізаційно-пропагандистський чинник. У той час як учасники Майдану апелювали до традицій українського національного руху 30-х - 40-х років, їх опоненти ототожнювали події на Майдані та протестувальників там зі своєрідною реінкарнацією фашизму. Як пропагандистські приводи для цього використовувалися візуальні образи С.Бандери і А.Шухевича, щодо яких у значної частини українського суспільства склався стійкий стереотип «фашистсьскі пособники», вихоплені телекамерами зображення свастики і праворадикальні гасла на Майдані як такі, що нібито повністю визначали протестне обличчя Майдану. Свою роль у генеруванні та поширенні таких настроїв відіграли і провокаційні дії деяких політичних сил в Україні, пов'язані з меморіальним простором (як приклад можна привести демонтаж 22 лютого 2014 року пам'ятника радянському солдату на площі Ринок у місті Стрий Львівської області)4.
Барикади біля Донецької облдержадміністрації 9 травня 2014 р.
Політично інструменталізована пам'ять про ВВВ/ІІС.в., починаючи з зими-весни 2014 р., стала важливим чинником соціально-політичних процесів на Донбасі5. Наочно це проявилося під час підготовки до святкування Дня Перемоги в 2014 році. Захоплення проросійськими активістами будівлі Донецької облдержадміністраціі, бойові дії на півночі області, в Слов'янську і Краматорську, в цілому нестабільна суспільно-політична ситуація як у країні, так і в регіоні, цілеспрямовані інформаційні вкидання призвели до активного циркулювання в Донецьку чуток про можливі провокації на 9 травня і скасування святкових заходів. Не можна не відзначити, що вони істотно позначилися на настроях: «[...] Люди вже бояться виходити. Ось кого не питаю, вони кажуть: «Вийти-то ми можемо вийти, а тільки не знаємо, чим це може скінчитися. Можемо просто під руку якогось дурня потрапити, піди знай…»… Щоб не завадили це свято провести. Зараз ветерани сидять та й думають про те, як вони 9-го вийдуть на вулицю. Мені здається, їм йти навіть нема куди [...]»6.
Незважаючи на значний рівень суспільного занепокоєння, святкові заходи, хоча і в обмежених масштабах, 9 травня 2014 р. відбулися. Центральною подією став мітинг із покладанням квітів біля пам'ятника «Визволителям Донбасу». Відмінною рисою свята стала відсутність української державної символіки, виконання українського гімну з деякою технічною затримкою, тотальне домінування георгіївських стрічок, які, ставши з 2005 року найбільш значущим символом пам’яті про війну в Росії7, за даної ситуації набули ролі своєрідного ідентифікатору «свій», участь у мітингу представників новостворених політичних організацій, зокрема таких як: «Народне ополчення Донбасу», «Південно-Східний фронт». Заходи, які проходили в цей день, мали характер політичних мітингів з яскраво вираженою і артикульованою риторикою боротьби проти фашизму/нацизму. У цілому мобілізуючий потенціал свята виявився досить високим, особливо в контексті запланованого на 11 травня 2014 року референдуму, ключовим питанням на якому стало наступне: «Чи підтримуєте Ви акт про державну самостійність Донецької Народної Республіки?».
У ході подальших подій 2014-2015 років тема ВВВ//ІІ С.в. і боротьби з нацизмом стала невід'ємною частиною владного дискурсу на території самопроголошеної Донецької народної республіки. День Перемоги, пов’язані із ним традиції та церемонії стали ключовим елементом офіційного ідеологічного концепту, що реалізовувався на території ДНР та ЛНР.
Мабуть, ніде на пострадянському просторі, за винятком міст Російської Федерації та Білорусі, святкування 70-ї річниці Перемоги не проходило так масштабно, як у Донецьку. Це пояснюється перш за все високим мобілізуючим потенціалом свята, особливо в умовах безперервних бойових дій на Донбасі протягом останнього року. В офіційному політичному і медійному дискурсі на території ДНР вони інтерпретувалися як боротьба «народу Донбасу» проти «фашистської київської хунти», що розв'язала війну. Варто зазначити, що події 2014-2015 років розглядалися в єдиному символічно-подієвому контексті з подіями ВВВ/ІІС.в. Показовим в цьому плані стало опубліковане в місцевому офіціозі «Донецкая республика» привітання глави ДНР О. Захарченка ветеранам війни. У ньому, зокрема, зазначалося: «...Сьогодні, як і 70 років тому, ворог знову вступив на нашу землю. Фашизм підняв голову, і загарбники знову хочуть нас знищити...». Звертаючись до ветеранів, О. Захарченко наголосив на спадкоємності традицій: «…Ви – покоління Переможців – виховали покоління Героїв, які викинуть карателів з Донбасу і назавжди зламають хребта нацистському звіру…»8. З перспективи форми та змісту святкових офіційних заходів 9 травня мало відчутний соціально інтегруючий потенціал. Всі учасники урочистостей розглядалися як співвітчизники й однодумці, об'єднані не лише спільним історичним минулим, але й сьогоденням, у тому числі й досвідом життя за умов реальних бойових дій, наявністю екзистенційних страхів і ризиків.
Бігборд із зображенням ветерана війни та лідера самопроголошеної ДНР Олександра Захарченка 2015 р.
Характерною ознакою підготовки до святкових урочистостей стало формування в населення відчуття потенційної загрози під час свят, яку пов’язували з діями Збройних сил України та добровольчих підрозділів. Так, заступник голови Новоазовського району А. Яновський 3 травня 2015 р. зазначив: «Ми плануємо організувати для жителів району масштабне свято 70-річчя Перемоги, і ніхто не зможе нам його зірвати, навіть бойовики «Азову», які регулярно обстрілюють Саханку та Широкине…»9. Формуванню відчуття екстремальності Дня Перемоги чималою мірою сприяла оприлюднена самопроголошеним міським головою Донецька І. Мартиновим інформація про очищення всіх ключових громадських зон Донецька від осколків, а також про затримання правоохоронними органами ДНР групи осіб «за підозрою в підготовці провокацій на травневі свята»10.
Найбільш масові заходи в Донецьку під час відзначення 70-ї річниці Перемоги були проведені 9 травня. Вони почалися о 7 годині 30 хвилин з покладання квітів до пам'ятників радянським воєначальникам К.Гурову, Ф.Гринкевичу, М.Ватутіну, Ф. Толбухіну, а також до пам'ятника «Жертвам фашизму». Крім школярів, ветеранів, представників влади, присутність яких була частиною організації святкового сценарію, в покладанні квітів до пам'ятників взяли участь і жителі міста як поодинці, так і невеликими групами (причому процес покладання квітів до цих пам'ятників тривав протягом усієї першої половини дня, до перенесення центру святкувань на бульвар Пушкіна і до парку Щербакова). Місцем офіційних заходів став меморіал «Визволителям Донбасу», біля якого при великому скупченні людей (кілька тисяч чоловік) о 8 годині 30 хвилин розпочався святковий мітинг. На мітингу виступили лідери ДНР, представники ветеранських організацій, а також депутат Державної думи Російської Федерації О. Журавльов. У ході мітингу було виконано кілька вокальних і музичних композицій. По завершенні мітингу присутні перемістилися в центральну частину міста – на вулицю Артема і площу Леніна – де о 10 годині мав розпочатися військовий парад.
Парад у Донецьку. 9 травня 2015 р.
Він став ключовим елементом святкових заходів і був широко анонсований у місцевих ЗМІ (параду передували 2 репетиції11). У параді взяли участь як піші парадні розрахунки воєнізованих формувань ДНР, так і техніка (танки Т-72, БМП-2, САУ 2С1 «Гвоздика», ЗРК «Стріла-10», БМ-21 «Град», гаубиці 2А65 «Мста-Б», гаубиці Д-30). Проходження парадних розрахунків і техніки, демонстрація обороноздатності ДНР, і, очевидно, певні асоціації з традиційними радянськими парадами викликали і в 2015, і в 2016 роках позитивну емоційну реакцію серед безпосередньо присутніх на вулицях міста глядачів, а також тих, хто дивився парад по телевізору (зокрема і тих людей, хто пережив ВВВ//ІІ С.в.): «…[якщо] я піду [на парад] – я нічого не побачу там: допитливих, таких як я, дуже багато. Я чесно посиділа, я подивилась телевізор від початку і до кінця і залишилась задоволена…»12 .
Під час концерту, присвяченого 70-річчю Перемоги. Донецьк, бульвар Пушкіна, 9 травня 2015 р.
У публічному просторі було сформовано уявлення якщо не про тотожність, то, принаймні, про спорідненість параду, що мав відбутися в Донецьку, із аналогічним заходом у Москві (при цьому особливий наголос робився на унікальності військового параду в Москві13). Проведення параду мало стати своєрідним символом опору «агресії з боку України», що породило низку заяв з боку політичного керівництва і воєнного командування ДНР. Так, вже згадуваний О. Захарченко заявив: «Святкування 9 травня в Донецьку для України – як кістка в горлянці, але парад в Донецьку, присвячений 70-річчю Перемоги, відбудеться за будь-яких обставин, в дощ або за обстрілів»14.
Проявом прагнення творення такої моделі пам’яті, яка ігнорувала б будь-який зв'язок святкування Дня Перемоги в Україні із аналогічним святкуванням на території ДНР, може служити заява командувача «республіканською гвардією» І. Кондратова: «9 травня – святе для нас свято, і проведемо його, як водиться. Українські неофашисти не зможуть спаплюжити пам'ять про наших предків, чию справу ми наразі продовжуємо»15.
Представники керівництва самопроголошеної ДНР з ветеранами війни кладуть квіти до пам'ятника 9 травня 2015 р.
Свідченням відносно нової комеморативної практики, яка зародилася в Росії, стала організація акції «Безсмертний полк» – проходження колон з портретами учасників війни. Порівняно з акцією 2015 р. відповідний захід у 2016 р. зібрав у декілька разів більше людей, що засвідчило зростання популярності цієї традиції. Характерною ознакою акції «Безсмертний полк» у 2016 р. стала наявність численної колони (декілька сотень осіб) «Безсмертні герої Донецької народної республіки», в якій пройшли родичі загиблих у військових формуваннях ДНР.
Колона "Безсмертного полку" ("Безсмертні герої ДНР"). Донецьк 9 травня 2016 р.
Після завершення параду центральна частина міста – вулиця Артема, площа Леніна, бульвар Пушкіна – стали місцем масових гулянь та святкової концертно-театралізованої програми «Відлуння Перемоги». У Донецькому музично-драматичному театрі пройшло вшанування ветеранів війни. У другій половині дня центр урочистостей змістився до парку імені Щербакова, де до вечора проходили масові гуляння, а також відбувся святковий концерт «І пам’ятає мир врятований», програму якого склали номери місцевих вокальних, музичних та танцювальних колективів, а також виступи представників російської естради. Елементами святкових урочистостей стали також спортивно-молодіжне свято «З днем Перемоги» в Парку Перемоги, масовий пробіг, присвячений 70-річчю Перемоги, а також «Богатирські ігри» (змагання у силових вправах), що відбувалися на площі Леніна. Програму урочистостей завершив святковий салют.
Характерною особливістю, яка давно вже не помічалася на вулицях міста під час офіційних свят, стали елементи самоорганізації самих глядачів в умовах святкової ейфорії – виконання пісень і танці під музичний акомпанемент (так, зокрема, подібні глядацькі «включення» мали місце на бульварі Пушкіна та в парку Щербакова).
Протягом усього дня підвищену увагу привертали нечисленні ветерани, яких вітали, дарували квіти, фотографували. Відзнаки, бойові, трудові, ювілейні нагороди, демонстровані людьми похилого віку на вулиці (очевидно, судячи за віком, далеко не всі з них учасники війни, багато є «дітьми війни», ветеранами збройних сил СРСР і праці), стали своєрідним соціальним капіталом, який дав можливість літнім людям відчути, хоча б в цей день, підкреслену повагу і вдячність з боку оточуючих.
Колона "Безсмертного полку". Донецьк
Відмінною рисою свят в 2015-2016 рр. у порівнянні з попереднім роком стала велика кількість військовослужбовців – не лише в складі парадних розрахунків на святковому параді, але й під час масових святкових заходів та гулянь. Значна частина з них брала участь у бойових діях, що підтверджувалося як нагородами на обмундируванні, так і помітними слідами поранень – пересуванням за допомогою паличок і милиць, руками на перев'язі. Багато з них під час святкових заходів переміщувалося не замкненими групами військових, а в компанії з цивільними. На підставі візуального спостереження за спілкуванням цивільних і військових було очевидним, що значну частину серед останніх становили місцеві мешканці.
Безпека організації святкових заходів забезпечувалася присутністю в оточенні поліцейських, військовослужбовців внутрішніх військ, а також співробітників органів держбезпеки ДНР. Новим елементом святкування, у порівнянні із заходами 2014 р., коли в оточенні стояли співробітники міліції без зброї, стала присутність значної кількості озброєних представників силових структур, патрулювання місць масового скупчення людей поліцейськими ДНР із автоматичною зброєю. Святкові заходи у 2014 році, хоча й були масовими, характеризувалися явним дефіцитом присутності легальної влади. На відміну від них святкові заходи 2015 та 2016 років проходили на значно більш високому організаційному та творчому рівні, в умовах наявності уніфікованої концепції свята. Остання обставина фактично виключала плюралізм підходів до святкування Дня Перемоги. Значущим фактором, який сприяв масовості святкових заходів 9 травня 2015 року, забезпечував їх позитивний психоемоційний фон, став традиційно властивий травневим святам елемент релаксації, можливість зняття емоційної напруги шляхом проведення дозвілля на відкритому повітрі, в сонячну і теплу погоду. Примітно, що не лише політичний, а й дозвіллєвий аспекти свята вже на рівні підготовчих заходів викликали певні паралелі з найбільш улюбленими в народі святами: «... Раніше, звичайно, все ходили на паради, все це було за радянських часів ... Зараз трошки все поновлюється [...] на площі Леніна – мітинг і парад, [...] народ готується, радіє. Вважає це своїм таким одним з великих свят, більшим, ніж навіть Новий рік, на даний момент»16.
Масштабність заходів, які проводилися в Донецьку, відповідність їх усталеному канону «справжнього, всенародного свята», привела до Донецька на свята й декого з тих, хто проживав на контрольованій українським урядом частині території Донбасу (святкові заходи, які там проводилися, очевидно, не відповідали очікуванням багатьох). Так, зокрема, одна з респонденток розповіла, що приїхала до Донецька для того, щоб взяти участь в акції «Безсмертний полк», пройшовши в колоні з портретом свого батька, учасника війни17.
Колона "Безсмертного полку". Донецьк
Святковий салют, загалом святкові урочистості, що супроводжувалися піротехнічними ефектами, за умов близькості до зони безпосередніх бойових дій і досяжності місць проведення святкувань для артилерійського вогню, викликали дуже неоднозначну реакцію мешканців міста з огляду на потенційну небезпеку, яка відчувалася ними.
Символічний фон свята і в 2015, і в 2016 рр. визначався своєрідною еклектикою, присутністю елементів як ДНРівської, так і радянської, а також російської святкової символіки, що маркували простір, принаймні в центральній частині міста. Багато учасників святкових урочистостей і гулянь несли на грудях георгіївські стрічки, що було свідченням своєрідної «приватизації» пам'яті про війну і, водночас, давало можливість конкретному індивіду продемонструвати свою солідарність із іншими учасниками святкувань. Присутність святкової символіки було помітно також і на периферії урочистостей: у транспорті у вигляді святкових прапорців і наклейок на лобовому склі, прикріплених на приватні автомобілі георгіївських стрічок, у навчальних закладах, закладах культури і на дверях під'їздів житлових будинків у вигляді зроблених учнями малюнків і поздоровлень. Відвідувачі масових урочистостей із задоволенням фотографувалися з учасниками театралізованих заходів, одягнених у радянську військову форму часів ВВВ/ІІ С.в. Свідченням своєрідної реінкарнації культу Сталіна як одного із символів Перемоги стала установка декількох елементів вуличної реклами (сіті-лайтів) з його портретом у парадному мундирі в центральній частині міста, біля Донецького національного академічного театру опери та балету ім. А.Б. Солов’яненка.
Очевидно, що вагомим чинником легітимізації урочистостей, організованих на території ДНР, стало активне залучення ветеранів і представників ветеранських організації до святкових заходів, організованих місцевими та центральними органами влади, інтеграція їх у святковий простір (хоча необхідно врахувати і ту обставину, що багато людей, які пережили ВВВ/ІІ С.в., в силу віку, хвороб, транспортних проблем, очевидно, залишилися вдома).
Варто зауважити, що на тлі тенденції формування своєрідної зони умовчання або інтерпретації суто в негативному контексті традиції святкування Дня Перемоги в Україні після 2013 р., запрошені на урочистості ветерани одягали нагороди, отримані за часів незалежності. В одному з підготовлених прес-релізів було зазначено, що одна з парадигматичних фігур ветеранського руху на Донеччині, багаторічний голова обласної редколегії «Книги Пам’яті України» І.І. Кулага є єдиним на Донеччині ветераном, що нагороджений орденом «За заслуги»18 усіх трьох ступенів. Тенденція поважного ставлення до українських державних (зокрема ювілейних і пам’ятних) нагород, отриманих у 1990-і – 2000-і роки, підтверджується і власним досвідом спілкування з ветеранами19. З огляду на це спостереження (попри очевидну реінкарнацію неорадянської і формування російсько-центричної моделі пам’яті про ВВВ/ІІ С.в.) певного корегування потребує поширений стереотип нібито про тотальну антиукраїнську налаштованість людей похилого віку, ветеранів та свідків минулої війни на Донеччині.
У цілому мобілізаційний та ідентифікуючий потенціал свята (в системі координат «наші» - «фашисти») виявився досить високим, при цьому для багатьох участь в урочистостях стала результатом власного, усвідомленого вибору, а не рознарядки (досить поширеної для офіційних свят практики) зверху. Відмінною особливістю значної частини наративів респондентів під час характеристики особистого ставлення до 9 травня став акцент на інтернаціональному характері перемоги у війні, відмова від етноцентричного наративу пам'яті про неї20. Результати проведених в передсвяткові та святкові дні в 2014-2016 рр. декількох десятків бесід з респондентами, як правило, задіяними у підготовці святкових урочистостей або ж тими, хто просто брав у них участь в якості рядових учасників і глядачів, дозволяють констатувати збереження досить стійких елементів радянської традиції ставлення до цього дня як символу пам’яті про ВВВ/ІІ С.в. на тлі негативного ставлення до зміни комеморативної практики в Україні після 2013 року.
Така ситуація з перспективи сьогоднішнього дня зумовлена комплексом чинників, до числа ключових із яких, зокрема, відносяться наступні: 1) історичні особливості регіону, соціально-демографічний та етнічний ландшафт якого значною мірою склався внаслідок індустріалізації 20 х – 30-х років, повоєнної відбудови і втілив у собі концепт радянської модернізації; 2) масована російська (ДНРівська) пропаганда, що істотно спотворює ситуацію в Україні, постійно й агресивно педалює тему «фашизму, що відроджується», та ігнорує факт прямого російського військового втручання, роль Російської Федерації в ескалації конфлікту на Сході України; 3) політика української влади щодо мешканців непідконтрольної території – транспортна та торгівельна блокада, перепусткова система, штучні проблеми з переоформленням і виплатою пенсій мешканцям непідконтрольних територій, які створили масу труднощів насамперед для літніх людей і стали джерелом численних зловживань; 4) особистий, дуже часто трагічний (смерть родича, зруйнований будинок) досвід воєнних дій 2014-2016 років, відповідальність за що опитані респонденти в основному покладали на сьогоднішнє керівництво України21; 5) прийняття та реалізація пакету так званих «декомунізаційних законів», відповідність норм і вимог яких всім політико-правовим стандартам, історичним фактам, вимогам, що ставляться до академічної науки в цілому, на думку багатьох вітчизняних і закордонних юристів, істориків, політологів, є вельми проблематичною і ставить під сумнів політичну незаангажованість законодавця22; пов’язана із цим трансформація комеморативних практик в Україні (зокрема, введення в святковий календар Дня пам’яті та примирення (8 травня) з очевидним перенесенням на нього акценту у святкуванні в перспективі, що багатьма розглядається як відмова від спадщини Дня Перемоги (9 травня), своєрідне позбавлення покоління учасників або свідків війни права на вдячну пам'ять про них)23.
Враховуючи перелічені фактори, доволі показовими є рефлексії декількох респондентів з приводу можливої реакції на події, що відбуваються, покоління солдатів 40-х років – як тих, хто загинув, так і тих, хто пішов з життя вже після війни: «Якщо б ті, ті солдати могли встати з могили і побачили це все, вони б відразу лягли до братської могили (Голос з боку): Ні, вони б взяли зброю і пішли б з усім цим воювати»24. Про свою особисту готовність боротися проти «фашистської загрози в Україні» («якби я не була старою») заявила і одна з респонденток, що брала участь у діяльності радянського підпілля в Донбасі25.
З огляду на загальні тенденції настроїв респондентів святкування Дня Перемоги в Донецьку розглядалося як легітимний в усіх відношеннях і такий, що відповідав уявленням про історичну справедливість, захід (хоча не можна стверджувати, що картина повністю репрезентативна, враховуючи тих донеччан, хто не брав участь у святкових заходах). Зовсім невипадковим, беручи до уваги загальний емоційний фон свята, його мобілізуючу роль, виглядає те, що 11 травня в самопроголошеній ДНР був відсвяткований День республіки. Він став головним офіційним святом, витоки якого лежать в проведеному 11 травня 2014 року референдумі, що мав легітимізувати створення ДНР.
У той же час варто враховувати, що за умов безпосередньої близькості зони активних бойових дій, глибокого громадянського розколу в суспільстві, атмосфери підозрілості та боязні частини жителів бути підданими обструкції або ж репресіям за вираз точки зору, альтернативної офіційній, вельми проблематично отримати повністю репрезентативну (в тому числі і негативну), оцінку всього комплексу святкових заходів.
Незважаючи на те, що святкування 70-ї річниці Перемоги над нацизмом 9 травня 2015 року стало, мабуть, найбільш масовою і яскравою подією в житті населення на непідконтрольній українському уряду території, було б помилковим обмежувати його вплив лише цим днем. Пролонгуючий вплив цієї події виявився в тому, що весь 2015 рік у ДНР пройшов під егідою святкування 70-річчя Перемоги над нацизмом. Це зумовило проведення досить широкого комплексу виховних, військово-патріотичних заходів, різноманітних конкурсів, виставок, концертів, присвячених подіям ВВВ/ІІ С.в. У будь-якому випадку стратегічна мета ритуалів, церемоній, заходів, що проводилися на території ДНР, полягала в посиленні групової єдності на базі системи загальних цінностей і символів (ключовим з яких є почуття гордості за Перемогу 45-го), генерування соціального оптимізму і надії на перемогу в зв'язку з військовими подіями 2014-15 років: «... Наклало свій відбиток те, що ми живемо, фактично, в зоні війни. І для людей - це особливий сплеск пам'яті, особливий сплеск подяки, тому, що гинули не тільки в Велику Вітчизняну, а гинуть зараз наші земляки, наші люди, страждають наші діти. Тому зараз особливе єднання, ось це свято - особливе єднання для всіх...»26. І офіційні, і неофіційні комеморативні практики, приурочені до 70-ї річниці не стільки закінчення війни, скільки Перемоги (sic!), очевидно, певною мірою сприяли зміцненню почуття цієї єдності, а також подальшій політичній індоктринації місцевого населення.
Пам'ять про війну як чинник формування нової ідентичності
Події 2014-2016 років як в Україні в цілому, так і на Донбасі зокрема, актуалізували та модифікували багато уявлень про «своє» та «чуже»27, сформували і персоніфікували в багатьох образ ворога, врешті-решт знайшли свій вияв у психологічних, морально-ціннісних установках понад 6 млн. місцевих мешканців, для яких період 2014-2016 років став часом одержання досі незнаного воєнного досвіду, спільного переживання, яке завжди відрізнятиме їх від тих, хто не відчув на собі впливу війни. Трагічні випробування 2014-2016 рр. справили величезний вплив на населення в плані формування ідентичності людей, які пережили (переживають) війну.
Чималою мірою особливості сприйняття подій, бажання надати їм того чи іншого емоційного забарвлення, тих або інших оціночних характеристик, як дозволяють судити результати особистих спостережень, проведених інтерв’ю із літніми людьми, зумовлювалися їхнім трагічним воєнним досвідом. Чинниками його формування стали артилерійські та мінометні обстріли з обох боків, пошкоджене або зруйноване житло, переїзд, що досить часто носив характер втечі за умов раптової і реальної загрози життю, загиблі знайомі або близькі, перебування родичів у лавах збройних формувань ДНР, припинення з літа 2014 виплати пенсій на непідконтрольній уряду території, яке поставило значну частину пенсіонерів на межу виживання, викликані транспортною та економічною блокадою серйозні проблеми з постачанням продуктами харчування, промтоварами, медикаментами, запровадження перепусткового режиму, обставини перетину лінії розмежування та проходження блокпостів, пов’язані із цим ексцеси та зловживання з боку ворогуючих сторін, приниження, яким піддавалися люди28.
Особливо глибокий вплив на свідомість населення справляли обстріли, які носили реальну загрозу для життя переважної більшості донеччан і впродовж трьох років стали частиною повсякдення більшості жителів регіону, як дорослих, так і дітей.
Будівля зруйнованого Донецького обласного краєзнавчого музею. Серпень 2014 р.
З огляду на це комеморативні практики, пов’язані із 9 травня, сприймалися як такі, що мають актуальне значення: «...У цьому році дуже ми до цього свята ставимося [...] бо саме тут, в Донецьку, ми знаємо, що таке війна. Не просто ... от якщо ми раніше - за фільмами, по літературі, по інтернету, за розповідями намагалися усвідомлювати, що таке війна. Але коли ми на собі відчули бомбардування, коли мої діти при вибухах, по-перше, падають під стіну і лягають, лежать і не знають: прилетить до нас або поруч десь. Зараз поняття для нас 9 Травня – це щось святе... Тому в цьому році відношення у нас до 9 Травня дуже величезне, проникливе, пронизливе...»29, «...Те, що зараз відбувається у війні в Україні, в Донецьку [...] воно, звичайно, тісно пов'язане з тими подіями, і мимоволі переживаєш, як тобі здається, ті відчуття, які може бути переживали люди, які тоді жили в Донецьку, залишалися в окупації, або воювали; які переживали обстріли, бомбардування. Відчуваєш якийсь зв'язок часів, можна сказати. Тому, саме 9 Травня – ну це не порожні слова, не пафос, це – святе свято»30, «[...] Їй п'ять років (про дитину - Д.Т.): вона розуміє, що зараз війна йде. Вона чує ці вибухи, вона боїться їх, дійсно. [...] Спочатку намагалися сказати, що грім, коли в тому році починалося. А потім, коли явно вже це, коли ми гуляли на вулиці, вона розуміє, що це зовсім інші звуки, ми почали тоді пояснювати, що це – війна [...] Хочемо, щоб ще була наша перемога ось в теперішній цій війні, якщо можна сказати, терористичній операції, коли вона закінчиться. Ми не терористи, далеко – не терористи. Ми, мирні люди...»31.
Респондентка К. (1937 р.н.), дитя війни біля зруйнованого будинку. Маріїнський район Донецька область. Серпень 2016 р.
Особливий наголос влада намагалася зробити на формуванні особистісного сприйняття Дня Перемоги як свята, що мало неминуще значення. Як було зазначено в одній із газетних статей місцевого офіціозу, «..наразі кожен донеччанин по-особливому сприймає перемогу над фашизмом – адже наразі жителям республіки доводиться повторяти подвиг своїх дідів та прадідів…»32.
За умов збройного протистояння характерним стало використання в медійному дискурсі, в побуті пейоративів «українські фашисти», «укронацисти», «київська хунта», «бандерівці» і т. ін. Частина з них безпосередньо пов’язана із образами ворога часів ВВВ/ІІ С.в. Свідченням запозичення тезаурусу та комунікативної моделі сімдесятип’ятирічної давнини може служити, зокрема, опубліковане на шпальтах центрального видання ДНР – газети «Донецкая республика» - листа до редакції жителів Докучаєвська із запитанням до лідера ДНР О. Захарченка: «Чи правда, що наше місто буде здано українським фашистам і в нас буде другий Дебальцевський котел?...». Відповідь містила запевнення наступного роду: «Докучаєвськ ніколи і ні за якої ситуації не буде зданий фашистам! Можете не переживати. В нас сильна армія, і наші бійці не дозволять ворогу топтати нашу землю…»33.
Плакат у центрі Донецька. Серпень 2014 р.
Загальновідомо, що будь-яка війна є екстремальною ситуацією, яка піддає випробуванню існуючу систему ціннісних орієнтирів населення, актуалізує необхідність регулювання морально-психологічного стану суспільства. Характерною ознакою суспільно-політичного дискурсу на території ДНР стало іманентне прагнення влади солідаризувати та мобілізувати суспільство шляхом звернення до героїчних та трагічних індивідуальних і колективних символів ВВВ/ІІ С.в. Оперування образами «героїв-ополченців», «героїв-шахтарів» (за аналогією з бійцями 383-ї, 393-ї, 395-ї дивізій, сформованих переважно з шахтарів Донбасу під час ВВВ/ІІ С.в.) відбивало цю тенденцію. Місця запеклих бойових дій в 2014-2015 рр. набули конотації, подібної до місць найбільш відомих і глорифікованих у радянській історіографічній традиції або значущих для долі Донбасу подій 1941-1945 рр. («Дебальцеве – Брестська фортеця Донбасу», Савур-Могила як місце воїнської слави, свідчення героїзму радянських воїнів-визволителів у 1943 р. та захисників-ополченців у 2014 р., «місто-герой Іловайськ»34 тощо.
Помітною ознакою стала екстраполяція символічних колективних героїчних образів минулого на сучасне населення Донбасу. Показовим у цьому відношенні стало привітання Невського районного відділення громадської організації «Жителі блокадного Ленінграда» жителів Донбасу з Днем Перемоги, в якому, зокрема, зазначалося: «…Ми, жителі блокадного Ленінграда не по книгах знаємо, що таке блокади, голод, холод, відсутність електрики, води, зруйновані житла, постійні обстріли та бомбардування. Наразі жителі Донбасу знаходяться в аналогічній ситуації. Ми схиляємось перед мужністю, стійкістю, незламним духом жителів Донбасу. Віримо в те, що перемога буде за вами!»35. Звертаючись до індивідуальних та колективних героїчних символів ВВВ/ІІ С.в., ідеологічно-пропагандистський апарат ДНР, політичні функціонери апелювали до тих образів (до них, зокрема, відносились Зоя Космодем’янська, молодогвардійці, герої-панфілівці тощо), які стали об’єктом певних критичних рефлексій фахівців-істориків36. Характерною стала тенденція використання цих символів у прямій прив’язці до сьогоднішніх подій. Так, 29 листопада 2016 р. у ЗОШ № 54 м. Донецька під час пам’ятного заходу, присвяченого 75-річчю подвигу Зої Космодем’янської, було зазначено: «Під час Великої Вітчизняної війни комсомолка, молода дівчина, самовіддано боролася з ворогом і віддала своє життя за свободу своєї Батьківщини. Ми знаємо, що дуже багато молодих представників Донбасу також в свій час, в 2014-15 роках, зараз, не шкодуючи свого життя, йшли і боролись із ворогом. Ці приклади, історична спадкоємність дуже важливі…»37.
Очевидно, що ситуація ідеологічного замовлення, існування та використання зазначених героїчних символів суто в політичному, а не історичному, фаховому контексті, сприятиме міфологізації свідомості суспільства, до певної міри спотворюватиме реальні історичні факти і, очевидно, блокуватиме спроби зважених, позаполітичних і позаідеологічних оцінок подій ВВВ/ІІ С.в.
Певне застосування вже на новому історичному тлі, у новому пропагандистському контексті знайшли і трагічні, жертовні символи ВВВ/ІІ С.в. Показовими стали прямі паралелі між пожежею в Будинку профспілок у Одесі 2 травня 2014 р. та трагедією білоруського селища Хатинь, знищеного нацистами навесні 1943 р.38 Вживання пропагандистського кліше «одеська Хатинь», пейоративів «українські фашисти», «карателі» мало підкріпити цей символічний зв'язок, а проведення в Донецьку траурних заходів (траурний мітинг, концерт-реквієм, організація пересувної виставки фотографій, заклик до автомобілістів вшанувати пам'ять загиблих 2 травня, натиснувши на автомобільний гудок39) мали сприяти формуванню почуття солідарності, групової єдності в боротьбі з «фашистською загрозою».
Прагнення підкреслити прямий взаємозв’язок між учасниками ВВВ/ІІ С.в., спадкоємність традицій «боротьби за Батьківщину проти фашизму» стало невід’ємною частиною суспільно-політичного дискурсу на території ДНР. З огляду на політичну актуальність моменту особливої ваги набували ситуації, коли солідарність із ДНР, особливо на базі історичних аналогій із подіями ВВВ/ІІС.в., демонстрували громадсько-політичні діячі, відомі постаті в світі культури, приміром, російський співак Й. Кобзон, що неодноразово відвідував Донецьк протягом 2014-2016 років, або американська піаністка-виконавець українського походження В. Лисиця, яка 22 червня 2015 р. у Донецьку взяла участь у концерті-реквіємі, присвяченому «пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни та жертв війни у Донбасі». Висловлюючи свою позицію, вона заявила: «Сьогодні 22 червня – це символічний день нашої історії, трагічна її частина. Але вона завершилася нашою Перемогою! І 70 років по тому ми знову боремося з фашизмом і знов ми зіштовхуємось із силами зла… Культура, наша духовна спадщина – це те, що в нашого народу намагались відібрати, замінити її фальшивою, новою історією, відібрати нашу мову, культуру, духовність. Ми не можемо цього дозволити – за це ми сьогодні боремось!»40.
Специфічним чинником пам’яті про події Другої світової та сьогоднішньої війни, актуалізованим сьогодні, є мінно-вибухова загроза. Вона пов’язана із наявністю у Донбасі значної кількості мін та снарядів, що не розірвалися, в тому числі і безпосередньо в житловій зоні, встановленими «розтяжками», існуванням значної кількості зон мінування, не позначених на картах та відповідними попереджувальними знаками, порівняно легким доступом до зброї (результати усноісторичних досліджень, які проводились автором в 2001-2016 рр. спільно з німецьким істориком Танею Пентер із людьми, які пережили нацистську окупацію на теренах Донбасу, свідчать про поширеність спогадів стосовно даного аспекту41). Публічна інформація про результати роботи груп з розмінування МНС ДНР містить чимало згадок і про виявлені піротехніками та знешкоджені боєприпаси періоду ВВВ/ІІ С.в.
Трагічні події останніх років кардинально змінили шкалу цінностей та пріоритетів людей, що живуть за умов бойових дій. Озвучена багатьма респондентами мрія «…і щоб тільки не стріляли. І більше нічого не треба…» є головною для всіх свідків війни у Донбасі – як тих, хто зустрівся із нею вдруге у своєму житті, так і тих, хто побачив її вперше в 2014 році. Очевидно, що наслідки пережитої воєнної травми, важкість якої визначатиметься насамперед тривалістю бойових дій на Донбасі, будуть відчуватися місцевим населенням дуже довго. Існує велика ймовірність того, що саме воєнні події, трагічний воєнний досвід 2014-2017 (?) років, а не нібито демонстровані жителями Донбасу претензії на гегемонію і особливий привілейований статус (медійний гетеростереотип, дуже зручний і вигідний з різних причин багатьом політикам і журналістам і активно поширюваний ними в сучасному українському суспільстві) стануть ключовим фактором формування особливої «донбаської ідентичності».
1. Термін «ІІ світова війна» вживається в публічному просторі на території ДНР вкрай рідко – майже діаметрально протилежна ситуація характерна наразі для офіційного дискурсу в Україні стосовно терміну «Велика Вітчизняна війна».
2. Дослідження комеморативних практик, пов’язаних із традицією святкування Дня перемоги, здійснювалося в рамках наступних проектів: «Історія та діалог в Україні» (2014 р., керівник проекту професор Й. Гелльбек (Ратгерський університет, США); «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі» (2015 р., керівники та координатори проекту М. Габович, К. Махотіна, К. Гданець). Проміжні результати проектів, що мають відношення до Донбасу, відображено в наступних публікаціях: Hellbeck J., Gourlan E. Victory Day in Ukraine [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eutopiamagazine.eu/en/jochen-hellbeck/ columns/victory-day-ukraine; Hellbeck J. Commemorating the war in wartime: Victory Day in Ukraine 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eutopiamagazine.eu/en/jochen-hellbeck/columns/commemorating-war-wartime-victory-day-ukraine-2015; Пастушенко Т.В. 9 травня 2014 – 2015 рр. в Україні: старі традиції – нові церемонії відзначення / Т.В. Пастушенко, Д.М. Титаренко, О.І. Чебан // Український історичний журнал. – 2016. – № 3. – С. 106-124; Хелльбек Й. «Мы победим, как победили 70 лет назад наши деды и прадеды». Украина: празднование Дня Победы в тени новой войны [Електронний ресурс] / Й. Хелльбек, Д.Н. Титаренко // Неприкосновенный запас. – 2016. – № 4 (108). – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nz/2016/4/my-pobedim-kak-pobedili-70-let-nazad-nashi-dedy-i-pradedy.html (дата звернення 25.11.2016 р.). – Назва з екрана; Hellbeck J., Pastushenko T., Tytarenko D. „Wir werden siegen, wie schon vor 70 Jahren unsere Groβväter gesiegt haben.“ Weltkriegsgedenken in der Ukraine im Schatten des neuerlichen Kriegs // Kriegsgedenken als Event. Der 9. Mai im postsoyialistischen Europa / Hg. von Mischa Gabowitsch, Cordula Gdaniec, Ekaterina Makhotina. – Ferdinand Schöningh Verlag, 2017. – S. 41-66.
3. Автор висловлює щиру вдячність Канадському інституту українських студій Альбертського університету (Canadian Institute of Ukrainian Studies, CIUS) за підтримку в проведенні польових досліджень (усноісторичних інтерв’ю із свідками воєнних подій на території Донбасу в 1941-1945 та 2014-2016 рр. як на підконтрольній, так і на непідконтрольній урядові території України) в 2015-2016 рр. З огляду на надзвичайно високий рівень політичної інструменталізації висвітлюваної проблеми автор визнав за необхідне в ряді випадків дати «глухі» відсилки на використані джерела інформації, максимально забезпечити своїх респондентів від реальних і потенційних ризиків шляхом їхньої анонімізації.
4. В Стрию демонтували пам`ятник радянському солдату [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lviv24.at.ua/news/v_striju_demontuvali_pam_96_jatnik_radjanskomu_soldatu/2014-02-23-2808 (дата обращения 10.03.2014 г.). – Назва з екрану; ці дії, як дозволяють судити бесіди автора восени 2014 року із декількома жителями Стрийського району, було засуджено навіть багатьма місцевими мешканями.
5. Докладніше про це: Hausmann G., T. Penter. Der Gebrauch der Geschichte. Ukraine 2014: Ideologie vs. Historiographie // Osteuropa. – 2014. – № 9-10. – S. 35-50.
6. Інтерв’ю із респондентом О.А., 1962 р.н. (м. Донецьк, 7 травня 2014 р. Транскрибований аудіоапис) // Архів проекту «Історія та діалог в Україні».
7. Demmel V. Das Georgsband. Ruhmesorden, Erinnerungszeichen, Pro-Kreml-Symbol // Osteuropa, 66 Jg., 3/2016, S. 23.
8. Обращение главы ДНР А. Захарченко к ветеранам // Донецкая республика (Донецк). – 2015. – 8 мая. – С. 1.
9. Атаки боевиков «Азова» не смогут сорвать празднования Дня Победы в Новоазовском районе – райадминистрация [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dan-news.info/defence/ataki-boevikov-azova-ne-smogut-sorvat-prazdnovaniya-dnya-pobedy-v-novoazovskom-rajone-rajadministraciya.html (дата звернення 03.05 2015 р.). – Назва з екрана.
10. В Донецке арестована группа лиц по подозрению в подготовке провокаций на майские праздники [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dan-news.info/gumanitary/v-donecke-arestovana-gruppa-lic-po-podozreniyu-v-podgotovke-provokacij-na-majskie-prazdniki. html (дата звернення 03.05.2015 р.). – Назва з екрана.
11. Жукова О. Зрители кричали военным: «Мо-лод-цы! «Спа-си-бо!» // Комсомольская правда. Донецк и Луганск. – 2015. – 8 мая. – С. 4.
12. Інтерв’ю із П.Л., 1937 р.н. (м. Донецьк, 10 травня 2016 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора.
13. Таких парадов мир еще не видел // Комсомольская правда. Донецк и Луганск. – 2015. – 5 мая. – С. 8-9.
14. 9 мая – программа мероприятий в Донецке [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://novorossia.today/9-maya-programma-meropriyatij-v-donetske. (дата звернення: 07.05.2015 р.). – Назва з екрана.
15. 9 мая – святой для нас праздник и проведем его как полагается – командующий республиканской гвардией [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/9-maya-svyatoj-dlya-nas-prazdnik-i-provedem-ego-kak-polagaetsya-komanduyushhij-respublikanskoj-gvardiej (дата зверення: 03.05. 2015 р.). – Назва з екрана.
16. Інтерв’ю з респондентом Р.Н., 1973 р.н. (м. Донецьк, бібліотека Донецького национального університету ДНР, 5 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
17. Інтерв’ю із респондентом П., 60 років (м. Донецьк, бульвар Пушкіна, 9 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
18. Офіційною урядовою нагородою України, заснованою в 1996 р.
19. Інтерв’ю із респондентом Ч.З., 1929 р.н. (м. Донецьк, 29 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
20. Водночас в офіційному владному та медійному (особливо показовими у цьому плані є публікації газети «Новороссия» та журналу «Новая земля») дискурсі під час проведення паралелей між подіями 1941-1945 та 2014-2016 рр. достатньо часто використовується образ «Русского мира» як світоглядно-ціннісної категорії та геополітичної реальності, яку захищали 70 років тому і відстоюють зараз на Донбасі.
21. Хоча мали місце ситуації, коли опитані респонденти відверто або завуальовано негативно висловлювалися щодо ДНР та Російської Федерації, покладаючи на них відповідальність за події, що відбуваються у Донбасі.
22. Open Letter from Scholars and Experts on Ukraine Re. the So-Called „Anti-Communist Law,“ Krytyka, April 2015. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://krytyka.com/en/articles/open-letter-scholars-and-experts-ukraine-re-so-called-anti-communist-law (дата звернення 10.02.2017 р.). – Назва з екрана; Simon Gerhard. Good Bye, Lenin! Die Ukraine verbietet kommunistische Symbole // Osteuropa, 66 Jg., 3/2016, S. 81 91. Слід згадати також негативне в цілому ставлення громадськості, як на контрольованій, так і на непідконтрольній території України, до практики перейменувань топонімів та демонтажу пам’ятників, пов’язаних із подіями ВВВ/ІІ С.в.
23. Слід відзначити, що на цей аспект респонденти вказували неодноразово.
24. Інтерв’ю із трьома співробітницями єврейського громадського центру, 53-55 років (м. Донецьк, 8 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) //Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
25. Інтерв’ю із респондентом Ч.З., 1929 р.н. (м. Донецьк, 29 липня 2016 р. Аудіозапис) // Особистий архів автора.
26. Інтерв’ю із респондентом У. 72 роки (м. Донецьк, біля монументу «Визволителям Донбасу», 9 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
27. Більш докладно про це: Portnov A. Ausschluss aus dem eigenen Land. Der Donbass im Blick ukrainischer Intellektueller /// Osteuropa. – 2016. – № 6-7. – S. 172.
28. Особливо сильне враження справляла ситуація із людьми літнього віку, багато з яких вже вдруге переживали війну. В грудні 2015 р. під час поїздки зі Слов’янська до Донецька мікроавтобусом автор був свідком такої ситуації. Один із супутників – пенсіонер (орієнтовно 1938/39 р. народження – під час нетривалої бесіди автора з ним він згадував про своє воєнне дитинство в Ясинуватій), на блокпосту в Зайцевому відправив фізіологічну потребу прямо в салоні на сидінні, про що водій дізнався не одразу. На запитання обуреного водія, чому цей літній пасажир не попросився до туалету під час перебування транспортного засобу на блок-посту, він відповів, що боявся вийти із салону з-за можливої негативної реакції прикордонників (на блокпостах під час митного та паспортного контролю існувала заборона виходити з транспортних засобів).
29. Інтерв'ю із звукорежисером концерту, присвяченого 70-річчю Перемоги (м. Донецьк, Палац культури «Ювілейний», 8 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
30. Інтерв'ю із респондентом П., 37 років (м. Донецьк, біля пам’ятнику полковнику Ф.А. Гринкевичу, 9 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
31. Інтерв’ю із родиною (бабуся, 60 років, мати, 35 років і дитина 5 років; м. Донецьк, біля пам’ятнику «Жертвам фашизму», 9 травня 2015 р. Транскрибований аудіозапис) // Архів проекту «Перемога-свобода-окупація: воєнні меморіали та церемонії пам’яті, присвячені 70-й річниці завершення Другої світової війни в постсоціалістичній Європі».
32. Первый в республике // Донецкая республика. – 2015. – 8 мая. – С.1.
33. Киев сам роет себе могилу // Донецкая республика. – 2015. – 10 дек. – С. 2-3.
34. Мохова А. Город-герой Иловайск сегодня // Новороссия. – 2015. – 30 апр. – С. 3.
35. Блокадники Ленинграда поздравляют с Днем Победы жителей Донбасса. Официальный сайт Правительства и Народного Совета ДНР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/blokadniki-leningrada-pozdravlyayut-s-dnem-pobedy-zhitelej-donbassa (дата звернення: 19.05. 2015); Общественная организация «Жители блокадного Ленинграда». Поздравление // Новороссия. – 2015. – 14 мая. – С. 8.
36. Народ и война: очерки истории Великой Отечественной войны 1941 1945 гг. / Араловец Н.А., Бикейкин Е.Н., Бугай Н.Ф. [та ін.] ; отв. ред. А.Н. Сахаров, А.С. Сенявский. – М. : Гриф и К, 2010. – С. 200-235.
37. В Донецке прошло памятное мероприятие, посвященное 75-летию подвига Зои Космодемьянской [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/v-donecke-proshlo-pamyatnoe-meropriyatie-posvyashhennoe-75-letiyu-podviga-zoi-kosmodemyanskoj (дата звернення 30.11.2016 р.). – Назва з екрана.
38. 2 мая 2014 // Новороссия. – 2015. – 30 апр. – С. 6.
39. Там само.
40. В Донецке проходит концерт-реквием «Твоим освободителям, Донбасс!» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-online.ru/news/v-donecke-proxodit-koncert-rekviem-tvoim-osvoboditelyam-donbass (дата звернення 23.06. 2015 р.). – Назва з екрана.
41. Частково це знайшло відображення в наступному виданні: Опыт нацистской оккупации в Донбассе: свидетельствуют очевидцы / Авт.-сост., Д. Н. Титаренко, Т. Пентер. – Донецк: Світ книги, 2013. – 465 c.