Учасники конференції. Колективна фотографія
2–3 жовтня 2019 р. в м. Черкеськ, столиці Карачаєво-Черкеської Республіки (далі – КЧР), проходила міжнародна науково-практична конференція, присвячена історії, мові й культурі ногайців. У конференції безпосередньо і дистанційно взяли участь науковці, педагогічні працівники, представники ногайських громадських і культурницьких організацій з РФ (республіки: Адигея, Башкоторстан, Дагестан, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Татарстан, Чечня; міста: Астрахань, Москва, Санкт-Петербург, Ставрополь, Оренбург), а також Азербайджану, Казахстану, Литви, Молдови, Туреччини, Узбекистану й України. Конференцію проведено під егідою Карачаєво-Черкеського ордена «Знак Пошани» інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР, Карачаєво-Черкеського державного університету ім. У. Д. Алієва, Регіональної ногайської національно-культурної автономії «Ногай Ел» КЧР (далі – РНКА «Ногай Ел») та за підтримки Міністерства КЧР у справах національностей, масових комунікацій та друку.
Усі складові, заявлені в назві цього заходу як міжнародної науково-практичної конференції, цілком відповідають своєму значенню. Його представницький міжнародний рівень очевидний; дослідники з різних академічних, державних і політико-адміністративних середовищ мали нагоду вільного обміну аргументацією й висновками з широкого кола наукових питань упродовж пленарного та секційних засідань, невимушеного спілкування в кулуарах і під час цікавого дозвілля. Особливу вагу мало практичне спрямування конференції, наголос на підтриманні національної ідентичності ногайців, збереженні й розвитку їхньої мови, віднайдення власних моделей репрезентації в широкому діалозі з оприявненнями історичної пам’яті та мовно-етнічної самобутності інших народів, пов’язаних з ними тісним сусідством у минулому й сьогоденні.
Ногайці – унікальний народ, чиї початки сягають Ногайської Орди (ХV – перша третина ХVII ст.). Попри давню втрату власної державності, роздріб та міграції (з початкової території в межиріччі Волги, Яїка й Емби до степового Передкавказзя, Приазов’я й Північного Причорномор’я, Анатолії та ін.), всупереч багатовіковому існуванню діаспорних груп, конструюванню «соціалістичних націй» за СРСР (до числа таких ногайці не потрапили [1]), цей народ зберіг етнічну самосвідомість, спільну назву (ногайлар), мову та уявлення про історичну традицію. На теперішній час більшість ногайців є громадянами РФ (103 тис. осіб) і мешкає в різних регіонах цієї держави. Місця їх компактного розселення зосереджені в Дагестані (більше 40 тис.), Ставропольському краї (22 тис.), КЧР (15 тис.), Астраханській області (7 тис.), Чечні (3 тис.). Ногайська мова має статус державної в Дагестані (в межах цього суб’єкта РФ існує Ногайський район, утворений 1928 р.; тепер муніципальний район з центром у селищі Тереклі-Мектеб) та КЧР (у 2010 р. завершено формування Ногайського району, муніципального утворення з центром у селищі Еркен-Шахар). Тобто ногайці не мають власної автономії рівня суб’єкта РФ, а є розділеними між п’ятьма адміністративно-територіальними одиницями. Освітні заклади й осередки ногайської культури розташовані в КЧР, Астраханській області й Дагестані.
Ногайський національний рух не виходить за межі форми громадських об’єднань, класифікованих у законодавстві РФ як «національно-культурна автономія». Діяльність цих об’єднань не може містити політичних ознак і спрямована виключно на «самостійне вирішення питань збереження самобутності, розвитку мови, освіти, національної культури…» [4]. Подолання адміністративно-територіальної роздільності, як наслідку вибіркової національної політики за часів СРСР, є наріжною темою для сучасної ногайської публіцистики й художньої літератури [6], а також становить головну мету ногайських громадських об’єднань і зібрань. Зокрема, у 2011 р. в Ногайському районі Дагестану відбувся з’їзд ногайців Росії, що ухвалив звернення до влади про створення комісії для обговорення питання щодо самовизначення ногайського народу в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці. Два роки згодом ногайське зібрання схвалило статут Федеральної національно-культурної автономії «Ногай Ел». У статутних завданнях цього громадського об’єднання зазначені: формування єдиного інформаційного простору ногайців Росії; провадження безпосередньої участі ногайців у вирішенні їхніх національно-культурних проблем на місцевому, регіональному, федеральному й міжнародному рівнях; створення умов для вивчення, розповсюдження й збереження рідної мови [3]. Ініціатором першої та двох наступних конференцій «Ногайці: ХХI століття…» стала РНКА «Ногай Ел», очолювана Валерієм Сеперовичем Казаковим.
Тож аналізований захід слід характеризувати передусім як національно-представницький, утім із вагомою науковою й дидактичною складовою. Традицію проведення зібрань такого штибу закладено в 1991 р. Всесоюзною науково-практичною конференцією «Історико-географічні аспекти розвитку Ногайської Орди»; видання її матеріалів [5] мало неабиякий попит серед ногайців. Ще в 1988 р. з’явилися історико-етнографічні нариси «Ногайці», написані поважними ногайськими вченими Ібрагімом Хамзетовичем Калмиковим, Рамазаном Хусіновичем Керейтовим і Ашимом Імам-Аземовичем Сікалієвим [6]. Це видання втрапило в резонанс з тодішнім бурхливим сплеском національного самоствердження ногайців. Як згадував астраханський науковець Віктор Міхайловіч Вікторін (2013 р.), зазначена «книжка була в кожній сім’ї карагашів, або одна на кілька сімей, у юртівців, “ногай-казахів” (етнічні групи астраханських ногайців. – В. Г.). […] Тепер [її примірників] не знайти – зачитані до краю» [1]. Власне й зараз серед ногайців можна стріти чимало людей, чия професійна діяльність не пов’язана з науковою чи педагогічною роботою, втім які цікавляться спеціальною літературою з ногайської історії, етнографії й мовознавства, знають імена науковців, покликаються на них або сперечаються з ними під час приватних розмов. Присутність зацікавлених слухачів на конференції, їхня жвава участь у кулуарних обговореннях становила промовисту прикмету аналізованого заходу. Аналогічна риса, втім із дещо меншими академічними акцентами й більшим наголосом на етнокультурній складовій, притаманна й «Джанібеківським читанням», що їх щорічно проводять в Астраханській області на честь Абдул-Хаміда Джанібекова (1879–1955), творця сучасної ногайської літературної мови.
Обкладинка видання: Калмыков И. Х., Керейтов Р. Х., Сикалиев А. И. Ногайцы. – Черкесск, 1988
Перша міжнародна науково-практична конференція під зазначеною в заголовку назвою відбулася 14–16 травня 2014 року в м. Черкеськ. Її структурування витримало навантаження безпосередньою роботою, розподіленою між секціями: «Історія», «Етнологія», «Лінгвістика», «Літературознавство й фольклористика», «Мистецтвознавство», «Політологія, соціологія, економіка», «Теорія й методика навчання ногайській мові та літературі». Якщо на першій конференції кількість учасників історичної секції та обсяги їхніх опублікованих матеріалів переважили решту [8, с. 6–114], то друга конференція (12–13 жовтня 2016 р., м. Черкеськ) відзначилася наголосом на фольклористиці й літературознавстві [9, с. 291–456], а також проведенням окремого круглого столу «Етнокультурне відтворення ногайців на сучасному етапі». Третя конференція зберегла структуру попередніх у межах гнучкого балансу.
Важливу умову для плідної роботи наукового зібрання склало видання матеріалів напередодні заходів [10]. Презентація нових наукових книжок, що (ще раз наголошу) мають великий попит і поза академічним середовищем, потребує окремого розгляду. У центрі уваги другої конференції (ще раз підкреслю її літературознавчі й фольклорно-етнографічні акценти) було перше академічне видання основних варіантів епосу про Едіге [13], основоположника Ногайської Орди. Третя конференція підбила підсумок едиційній справі (тепер уже систематично проваджуваній), подавши увазі загалу «Ногайсько-російський словник» (2018 р., близько 35 тис. слів, що відображають основний фонд ногайської мови; підготовка тривала впродовж 14 років) і «Скарбницю слів», лексикографічну збірку, складену за матеріалами А.-Х. Ш. Джанібекова [11]. Зазначені видання з’явилися під егідою РНКА «Ногай Ел» і стали результатом копіткої роботи групи вчених-філологів на чолі з д. і. н., завідувачкою відділу Карачаєво-Черкеського інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР, членом правління РНКА «Ногай Ел» Насіпхан Хусінівною Суюновою.
Презентація видань: Сокровищница слов. Соьз казнасы / А.-Х. Ш. Джанибеков; сост. Н. Х. Суюнова и др. – Москва, 2019; Ногайцы ХХI век. История. Язык. Культура. От истоков к грядущему / Ногайлар: ХХI оьмир. Тарих. Тил. Аьвелгиден – Келеекке. Биринши Халкаралык илми-практикалык конференциядынъ йыйынтыгы / ред. Н. Х. Суюнова, Д. С. Кидирниязов, М. А. Булгарова, С. А. Кукаева. – Черкесск, 2019; Ногайско-русский словарь. Ногайша-орысша соьзлик. – Москва, 2018
На початку конференції відбулися короткі представлення й дарування нещодавніх наукових видань, стосовних або дотичних до ногайської проблематики.
Н. Х. Суюнова і В. В. Грибовський з виданнями: Між конфронтацією та взаємодією: українсько-кримські та українсько-ногайські стосунки в XVII – першій половині ХХ ст. Колективна монографія / за ред. В. Брехуненка. – Київ: ІУАД, 2018; Казачество в тюркском и славянском мирах: колл. монография / отв. ред. В. В. Грибовский, В. В. Трепавлов. – Казань: Институт археологии им. А. Х. Халикова АН Республики Татарстан, 2018.
Огляд виступів на пленарному, секційних і підсумковому засіданнях не може претендувати на повноту, як і уникнути вибірковості й перенаголошення, хоча б тому, що його автор брав участь у роботі лише однієї секції й має власні наукові акценти. Утім зацікавлений читач може вільно знайти в інтернет-мережі електронну версію матеріалів конференції [10], щоб скласти осібне уявлення.
Історичний блок відкрила доповідь д. і. н., проф., гол. н. с. Інституту російської історії Російської академії наук (далі – РАН), керівника Центру історії народів Росії й міжетнічних відносин Вадіма Вінцеровича Трєпавлова, котрий виклав аргументи про типологічну схожість Ногайської Орди з державою Тамерлана. Обидва утворення, як стверджує дослідник, постали в умовах деградації чингізидських держав, оприявнивши моделі правління осіб нечингізидського походження. В. В. Трєпавлов розгорнув аргументи про те, що основоположник ногайської держави мангит Едіге взорувався на модель влади Тамерлана, який, не будучи Чингізидом, правив Чагатайським улусом від імені законних, утім номінальних правителів, нащадків Чингіз-хана, позбавивши їх реальної влади. Окреслення схожого увиразнило й відмінне: «Звісно, Мангитський юрт принципово відрізнявся від свого південного праобразу, – зауважує В. В. Трєпавлов. – Він належав до іншої цивілізаційної системи – кочового світу Дешт-і Кипчака. Тому деякі компоненти державного устрою, практиковані в Мавераннахрі, не могли там устійнитися. Землеробські області на нижньому Яїку і нижній Волзі були надто малі й слабкі, щоби породити розвинутий міський уклад, симбіоз кочівницької військової аристократії й чиновництва» [10, с. 6].
Пленарне засідання
Аспектам доногайської історії, абсорбованим епічною традицією ногайців, був адресований виступ д. і. н., доц. кафедри історії Росії Воронезького державного університету Юрія Васільєвіча Сєлєзньова, котрий простежив за джерелами перипетії долі половецького «князя» Котяна і його зв’язки з Руссю [10, с. 123–125]. Доповідь к. і. н., с. н. с. Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Владислава Володимировича Грибовського стосувалася дослідження ногайського епосу як історичного джерела із застосуванням підходу В. Я. Проппа (1895–1970) до фольклору. Доповідач аргументував твердження про вплив теорії німецького історика культури Генріха Шурца (1863–1903) на концепцію чарівної казки Владіміра Проппа і можливість відстеження за епосом про Едіге пізніх дериватів чоловічих спілок, вікових класів, ініціацій, складання з цього комплексу патрон-клієнтських угруповань як основи влади в постчингізидських державних утвореннях, зокрема і в Ногайській Орді [10, с. 7–21].
У виступі д. і. н., проф. Башкирського державного університету Рози Гафарівни Буканової схарактеризовано оборонну стратегію Російської держави щодо ногайців у ХVI–ХVII ст., будівництво фортифікацій, сторожову й станичну служби на пограниччі, реагування на вторгнення степовиків. Послуговуючись устійненими в радянській історіографії поняттями «боротьба» й «набіги» (А. А. Новосєльскій, 1948 р.), дослідниця продемонструвала бачення динамічних процесів на ногайсько-російському порубіжжі, вироблене на основі власної архівної евристики [10, с. 21–25]. В окремій доповіді, підготованій спільно з д. і. н., пров. н. с. Інституту історії, археології й етнографії Дагестанського федерального дослідного центру РАН Даніялом Сайдахметовичем Кидирніязовим, Р. Г. Буканова схарактеризувала ногайсько-російське протистояння за володіння колишнім золотоординським містом Увек (Укек), поблизу якого в 1590 р. постало місто Саратов [10, с. 54–58]. Д. С. Кидирніязов у власному виступі окреслив ногайсько-калмицькі взаємини в другій третині ХVII – 30-х роках ХVIII ст. на тлі взаємодії Росії з Кримським ханством, Османською імперією та Іраном, торкнувши також і окремі питання історії України [10, с. 80–87].
Д. і. н., зав. кафедри історії Республіки Башкортостан Булат Ахмерович Азнабаєв проаналізував випадок кооптації ногайської знаті до російського дворянства на прикладі уфимських князів Уракових, нащадків ногайського достойника Урака (ХVI ст.), одного з героїв епосу ногайців [10, с. 34–38]. Складному процесу інкорпорації ногайців-карагашів (нащадків Малої Орди або Казиївого улусу) в Астраханській губернії на зламі ХVIII–ХIХ ст. був присвячений виступ к. політ. н., доц., заступ. директора Астраханської філії Російської академії народного господарства, голови Молодіжного центру ногайської культури Астраханської області Ельдара Шамігулловича Ідрісова; це дослідження відзначається ґрунтовним опрацюванням значного масиву джерел з фондів Державного архіву Астраханської області й комплексним розглядом трансформації окремої ногайської спільноти [10, с. 72–77].
Про репресії ногайської інтелігенції радянськими карними органами у 20–30-ті роки ХХ ст. доповіла к. і. н., с. н. с. Карачаєво-Черкеського інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР Амінат Хасанівна Курмансеїтова [10, с. 92–95]. На думку дослідниці, «радянська репресивна машина […] жорстоко розправилася з кращими представниками ногайської творчої інтелігенції, завдавши колосальної шкоди інтелектуальному потенціалу ногайського народу» [10, с. 94].
Доповіді й публікації казахстанських науковців урізнобарвили роботу конференції представленням погляду, що відобразив специфіку національного наративу, створюваному в Республіці Казахстан (див. спостереження над однією конференцією [2]). Д. і. н., проф., директор Інституту історії держави Міністерства освіти й науки Республіки Казахстан Буркітбай Гелманули Аяган виклав своє бачення ногайського чинника напередодні і під час розпаду держави Абулхаїра й започаткування Казахського ханства в середині ХV ст. [10, с. 44–49]. Дослідник виходить з того переконання, що «за хана Абулхаїра стався остаточний розкол на узбеків, казахів і ногайців» [10, с. 44]. Утім це відбулося не в гомогенному середовищі, а в строкатому конгломераті «племен». Держава Абулхаїра, згідно з висновком Б. Г. Аягана, «складалася ніби з різних кочівницьких асоціацій. Найпомітнішим з них був Мангитський юрт […]. До того ж, мангитські бії мусили мати особливий статус беклербека, тобто військового міністра при хані» [10, с. 48].
Д. і. н, проф. Євразійського національного університету ім. Л. Н. Гумільова (м. Нур-Султан) Айболат Кайрслямович Кушкумбаєв і к. і. н., пров. н. с. Інституту сходознавства ім. Р. Б. Сулейменова Айтжан Шаймерденівна Нурманова висвітлили результати дослідження казахських епіграфічних пам’яток як джерела з генеалогії джучидської еліти за матеріалами минулорічної експедиції. Проаналізований матеріал, на думку зазначених учених, додає певності з’ясуванню походження й генеалогії казахської аристократії ХVIII – поч. ХХ ст. Публікація містить відтворення арабографічних надписів та їх переклади російською мовою [10, с. 95–104]. Провідний експерт Науково-дослідного центру розвитку краєзнавства «Сакральний Казахстан» Національного музею Республіки Казахстан (м. Нур-Султан) Зубайда Кабіївна Сураганова подала огляд спільних для ногайців і казахів сакральних місць з увагою до епічних пам’яток, аналізом їхнього змісту й означенням матеріальних об’єктів, пов’язаних з конкретними постатями [10, с. 126–130]. Дослідниця підкреслила, що «пам’ять про минулу єдність казахів і ногайців виразно простежується в казахській епічній спадщині» [10, с. 127].
Учасники конференції (зліва направо): М. Е. Дубровіна, З. К. Сураганова, В. В. Грибовський, М. А. Булгарова, Н. Х. Суюнова
Друга секція об’єднала тематику виступів назвою «Ногайці в джерелах, етнографії й мистецтвознавстві»; тобто джерела були розглянуті окремо від проблематики, обговорюваної в секції з історії. Увазі учасникам другої секції були запропоновані дві змістовні доповіді про російського тюрколога П. А. Фалєва (1888–1922), наукове значення його доробку для вивчення мови й епосу ногайців. К. філолог. н., доц. Східного факультету Санкт-Петербурзького державного університету Алєксєй Ігорєвіч Пилєв схарактеризував рукописну спадщину вченого, що зберігається в Інституті східних рукописів РАН у Санкт-Петербурзі, висвітлив обставини й результати його експедицій зі збору ногайського фольклору, незакінчену через передчасну смерть ученого роботу над зведенням різних варіантів «Сказання про Едіге», опрацювання киргизького епосу «Манас» та ін. А. І. Пильов наголосив на оригінальності й ґрунтовності доробку П. А. Фалєва, що, в більшості, не був опублікований і належно не поцінований дослідниками, втім досі не втратив наукового значення [10, с. 237–242]. На попередній конференції А. І. Пильов теж присвятив свій виступ науковій спадщині П. А. Фалєва, зосередивши увагу на окремих сюжетах зібраного ним ногайського епосу, зокрема й щодо ногайських козаків [9, с. 292–294]. Д. і. н., пров. н. с. Інституту етнології й антропології РАН Юрій Дмітрієвіч Анчабадзе обґрунтував тезу про значний внесок П. А. Фалєва до російської тюркології й окреслив обставини підготовки ним праці «Сказання про Едіге», високо оціненої російськими тюркологами В. В. Бартольдом, Н. В. Полівановим, В. А. Гордлевським і В. Пятніцкім; були висвітлені й чинники, що унеможливлювали її публікацію [10, с. 204–208]. Окремий виступ Ю. А. Анчабадзе стосувався стану розробки ногайської проблематики в російському кавказознавстві.
Традиційну обрядовість литовських татар у порівнянні з відповідними комплексами ногайської культури проаналізувала доктор гуманітарних наук, доц. факультету філології Вільнюського державного університету Галина Антонівна Мішкінене. Згідно з висновками дослідниці, литовські татари, як мусульмани, на відміну від ногайців-мусульман, мають давній (ще з ХIV ст.) досвід співжиття з переважаючим християнським довкіллям, що спричинилося до появи синкретичних форм в обрядовості. Утім вони зберегли «загальномусульманське коріння» й релікти домусульманських вірувань, визначені як шаманізм [10, с. 232–236]. Дитячій обрядовості ногайців була присвячена доповідь к. і. н., н. с. Наталіі Дмітрієвни Пчєлінцевой та к. і. н., с. н. с. Любові Тімофєєвни Соловйовой, які представляли Інститут етнології й антропології ім. М. М. Міклухо-Маклая РАН [10, с. 190–194].
Кандидат мистецтвознавства, доц. Кабардино-Балкарського державного університету ім. Х. М. Бербекова Фатіма Юрьєвна Канокова проаналізувала символіку птаха й локальні варіанти виражальних засобів щодо того у виробах декоративно-вжиткового мистецтва ногайців – ювелірних прикрасах, одязі, повстяних предметах (килими), вишиванці тощо [10, с. 172–177]. Окремий виступ дослідниці стосувався традиційного жіночого вбрання та його символіки в кубанських ногайців [10, с. 177–181].
Виступ Ф. Ю. Канокової
Спільна доповідь к. і. н., зав. сектору Кавказу Інституту сходознавства РАН Владіміра Олєговіча Бобровнікова й к. і. н., с. н. с. Московського державного інституту міжнародних відносин МЗС РФ Ахмета Аміновича Ярликапова підбила підсумок ґрунтовному вивченню ногайської арабомовної епіграфіки Північного Дагестану, намогильних стел (синтаслар) ХVIII– ХХ ст., зафіксованих у 2014–2016 рр. [10, с. 159–167]. Дослідження дало підстави для висновку про «абсолютне панування літературної арабської мови […] в Дагестані й Чечні», що «відігравала роль lingua franca освіченої частини корінного мусульманського населення й офіційної мови культури, влади й закону до кінця першої четверті ХХ ст.» [10, с. 163]. Матеріали зазначеного дослідження, висновки й узагальнення подані в колективній монографії, виданій у 2016 р. [12]. А. А. Ярликапов також продемонстрував археографічне опрацювання документу радянських органів влади 1926 р. про обстеження Ачікулакського району та його приєднання до Дагестанської АРСР – важливого джерела про розселення ногайців, дражливий характер їхніх відносин з новоприбулими переселенцями (здебільшого росіянами), складання того трибу землекористування, що спричинився до утиску ногайців, а також устійнення адміністративно-територіального устрою, який не передбачав ногайської автономії [10, с. 246–249].
Визнаний авторитет у ногаєзнавстві, д. і. н., гол. н. с. Карачаєво-Черкеського інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР Рамазан Хусінович Керейтов виклав узагальнення своїх довготривалих напрацювань у царині етнографії та етнічної історії ногайців. Учений наголосив на стійкості етнонімів з формантом «кипчак», успадкованих зокрема й ногайцями, і виклав висновок про формування ногайців на переважно кипчакській етнічній основі, що складала певну єдність до монгольського завоювання [10, с. 143–148]. Це був останній виступ науковця. 7 листопада відбулася церемонія прощання з Рамазаном Хусіновичем, померлим на 76-м році життя.
Виступ Р. Х. Керейтова
Третю секцію «Мовознавство» автор цього огляду, котрий не є філологом, може схарактеризувати лише вибірково, з огляду на окремі перегуки з історичною проблематикою. Доповідь к. філолог. н., доц. Східного факультету Санкт-Петербурзького державного університету Марґаріти Емільєвни Дубровіной стосувалася монографії Н. А. Баскакова (1905–1996) «Ногайська мова та її діалекти» (1940) й аналізу перспектив функціонального підходу до морфології ногайської мови. М. Е. Дубровіна схарактеризувала експедиційну діяльність Н. А. Баскакова, засади проваджуваного ним збору лексикографічного матеріалу й підстави для виокремлення діалектів: ак-ногайського, власне ногайського (обидві назви умовні) й кара-ногайського (за самоназвою), а також запропоновані цим ученим методологічні настанови [10, с. 276–280]. К. філолог. н., доц., пров. н. с. Карачаєво-Черкеського інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР Марія Амербіївна Булгарова проаналізувала проблеми функціонального розвитку ногайської мови за сучасних умов [10, с. 250–257]. «…Ми сьогодні не можемо ігнорувати актуальну проблему збереження мови, отже й самого етносу», – стверджує дослідниця, наголошуючи на прямому взаємозв’язку мови й етносу. Далі зауважила: «Ногайську мову соціолінгвісти віднесли до зникаючих мов, як мову малочисельного й розділеного народу». Вирішення зазначеної проблеми М. А. Булгарова пов’язала з комплексом наукових і педагогічних заходів, наголосивши окремо на дошкільній та шкільній освіті в межах чинного законодавства РФ [10, с. 252, 256].
На перетин ногайського мовознавства, історії й етнографії спрямувала своє дослідження к. філолог. н., доц. пров. н. с. Карачаєво-Черкеського інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР Сафіят Алієвна Кукаєва. Аналізуючи назви традиційних ногайських страв із борошна, дослідниця запропонувала класифікацію кулінарної номенклатури з огляду на історичну динаміку й етнографічну специфіку ногайців у часи, що передували радянській модернізації [10, с. 291–295]. Ногайську топоніміку в Центральному Передкавказзі проаналізував к. і. н., доц., с. н. с. Інституту гуманітарних досліджень Кабардино-Балкарського наукового центру РАН Владімір Алєксандровіч Фоменко. Дослідник схарактеризував різноманіття й устійненість ногайських топонімів, запропонував їх тлумачення, констатував запозичення ногайських назв кабардинцями й балкарцями [10, с. 304–307].
Виступ акина Алібія Кубійовича Романова. Праворуч, у центрі столу, голова РНКА «Ногай Ел» Валерій Сеперович Казаков
Четверта секція «Літературознавства, фольклористика», як на мій погляд, дещо дублювала аспекти, віднесені до другої секції (епос, фольклор як джерело з історії ногайців). Хоча, звісно, опуклі вирази історичної пам’яті й етнічних рис у ногайському фольклорі й літературі, нерозривний зв’язок між традиційним епосом і національною літературою складно, а інколи й неможливо розмежувати академічними дистинкціями.
Творчості яскравої ногайської поетеси Кадрії Темірбулатової (1948–1978) присвятили доповіді д. філолог. н., пров. н. с. Інституту мови, літератури й мистецтва ім. Г. Цадаси Дагестанського федерального дослідного центру РАН Малік Алійович Гусейнов [10, с. 323–326] і д. і. н., завідувачка відділу Карачаєво-Черкеського інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР Насіпхан Хусінівна Суюнова [10, с. 354–362]. Життя поетеси, як зауважила Н. Х. Суюнова, трагічно обірвалося на 29-ім році: її вбили й спалили у власному домі за нез’ясованих обставин. «Хоча Кадрія пішла з життя на творчому підйомі, навіть не досягнувши його піку, сповнена яскравих задумів, вона встигла залишити значущий спадок, – стверджує дослідниця. – Потужний старт її творчої біографії був обумовлений […] передусім тим, що поетичний хист і світовідчуття поетеси зростали й формувалися на родючому ґрунті – в лоні рідного, нескінченно любого їй ногайського степу, батьківського дому, в дагестанському селі Тереклі[-Мектеб]. […] Тільки згодом, мірою дорослішання, здобуття знань і творчого досвіду, Кадрія зможе збагнути вплив головного чинника – історико-культурної традиції свого народу (героїчний епос і поезія середньовічних йырау) на національну літературу, а отже, – і на власну творчість» [10, с. 354]. Характеризуючи «ногайську тему» в сучасній кумикській літературі, к. філолог. н., доц., зав. кафедри літератур народів Дагестану Дагестанського державного університету Агарагім Маґомедович Султанмурадов зауважив: «кумикські письменники, розвиваючи у своїй творчості “ногайську” тему, часто звертаються до створення образу […] Кадрії Темірбулатової[…], яка лишила в історії ногайської художньої словесності яскравий, помітний слід…» [10, с. 351].
Етнічну символіку в прозі корифея ногайської літератури Суюна Капаєва (1927–2001) проаналізувала к. філолог. н., доц., пров. н. с. Карачаєво-Черкеського інституту гуманітарних досліджень при Уряді КЧР Шахідат Азаматівна Курмангулова. На матеріалі повістей письменника «Тандыр» («Вогнище») і «Ювсан» («Полин») дослідниця відстежила естетичні вирази етноцентричних акцентів, споглядання всезагального крізь часткове, національне, літературне оприявнення етичної системи та її історичних витоків [10, с. 339–344]. К. філолог. н., доц., с. н. с. Дагестанського науково-дослідного інституту педагогіки ім. А. А. Тахо-Годі Фанія Анварбеківна Кусегенова відтворила композиційно-смислову структуру родинно-побутових пісень ногайців, наголошуючи на історизмі й реалізмі ногайського фольклору [10, с. 344–350].
Заслуговує на окрему увагу представлений на конференції доробок дослідників з Каракалпакстану. Начальник відділу міжнародного співробітництва Нукусського державного педагогічного інституту ім. Ажиніязова (м. Нукус, Узбекистан) Єсімкан Єлсуйєр ули Канаатов запропонував розгляд ногайського нашарування й відображення історичної пам’яті про «Едил-Жайык» (ріки Волга та Яїк, або Урал) у фольклорі каракалпаків [10, с. 329–333]. Дастан «Едіге» в каракалпакській версії дослідник навів на посвідчення сприйняття тієї історичної доби, за якої каракалпаки перебували в складі Ногайської Орди й мали «політичну назву “ногайці”»; вони «впродовж кількох століть добре жили на території Едил-Жайык. За часів Едіге й Нуратдина (його сина. – В. Г.) вони знали ті місця як свою батьківщину» [10, с. 333]. Інший дослідник з Каракалпакстану, к. філолог. н. Сейдін Єлсуйєр ули Амірлан, відстежив регулярності вжитку етноніму «ногай» у каракалпакській поезії колисанок, що також витлумачено ним на посвідчення ногайського періоду як «золотого часу» каракалпаків [10, с. 319–323]. Мовна й культурна близькість каракалпаків до ногайців, давно обговорювана в науковій літературі, отримала додаткову демонстрацію.
Робота п’ятої секції «Політологія, соціологія» проходила у вигляді жвавої дискусії. Не будучи присутнім на засіданні й не претендуючи на обізнаність в обговорюваних питаннях, адресую зацікавленого читача до матеріалів конференції [10, с. 363–429] й наведу характеристику, люб’язно дану одним із керівників секції – к. політ. н. Е. Ш. Ідрісовим: «На секції обговорили питання сучасного становища ногайців, проблеми щодо ролі громадських організацій у відтворенні етнічної культури й рідної мови. Учені з Уфи А. Т. Бєрдін (к. філософ. н., пров. н. с. Інституту стратегічних досліджень Республіки Башкортостан) і Б. Юсупов виступили з ініціативою входження до Асоціації вчених і громадських діячів щодо збереження ідентичності тюркських народів Росії й поділилися досвідом башкирських етнокультурних об’єднань у діяльності стосовно збереження традицій. Астраханський етнополітолог Е. Ш. Ідрісов схарактеризував сучасні етнодемографічні процеси в середовищі ногайського етносу по регіонах проживання, наголосив на потребі розвитку проектної діяльності етнокультурних організацій. Р. В. Ішмухамбетов (аспірант кафедри історії Росії Астраханського державного університету) розповів про важливість підтримувати аутентичні основи етносу як орієнтиру для практичної діяльності громадських активістів і культурних працівників. Дж. К. Джумаєва (аспірантка Карачаєво-Черкеського державного університету ім. У. Д. Алієва) звернулася до історії виникнення громадсько-політичного руху “Бірлик”, виклала власне бачення процесам його розвитку в 90-ті роки минулого століття. Робота секції викликала інтерес громадських активістів, на ній були присутні керівники етнокультурних об’єднань з Астрахані, Черкеська, Кизляру й Ставрополя».
Підбиваючи підсумок викладеному, насамперед хотів би зауважити синтетичний характер заходу, що оптимально поєднував ознаки національно-представницького форуму й наукової конференції. Міжнародний рівень заходу і його ретельна організація створили умови для вільного діалогу учасників, спокійного викладу ними аргументації та її ретельного обговорення як у передбачених регламентом конференції межах, так і поза ними. Злагоджений і, водночас, розкутий плин конференції був цілковито вільний від будь-яких ідеологічних імперативів і процедурного спонукання. Значною мірою це завдячувало мудрій тактовності, завбачливості й неймовірній працьовитості головного організатора – Насіпхан Хусінівни Суюнової, як і копіткій роботі її колег та помічників. Ця великомасштабна подія для сучасних ногайців відбулася завдяки спонсорській підтримці й різнобічному сприянню людей, життєво зацікавлених у збереженні ногайської ідентичності й етнокультури. Тож аналізована конференція має всі підстави перетворитися на регулярно проводжуваний захід (заявлена періодичність – один раз на три роки) з високою академічною репутацією й вагомим національним значенням.
Насамкінець наголошу на значенні аналізованого заходу для українських істориків-науковців. Історія ногайців, котрі до останньої третини ХVIII ст. становили абсолютну більшість серед населення причорноморських і приазовських степів, лишається слабко вписаною в контекст історії України. Без урахування ногайського чинника неможливо виробити хоч скільки-небудь повне і певне бачення історії становлення Південної України – регіону, чия минувшина перетворилася на предмет прикрих ідеологічних маніпуляцій.
Література:
1. Грибовський В. В. Віктор Вікторін про астраханських ногайців, етнографію, Гумільова і сучасну етнодемографічну ситуацію в Нижньому Поволжі. Інтерв’ю // Електронний ресурс: Нistorians.in.ua. Інтернет-мережа гуманітаріїв в Україні і світі. Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php/en/intervyu/836-viktor-viktorin-pro-astrakhanskykh-nohaitsiv-etnohrafiiu-humilova-i-suchasnu-etnodemohrafichnu-sytuatsiiu-v-nyzhnomu-povolzhi
2. Грибовський В. В. Пунктири українсько-казахстанських паралелей. Нотатки про Міжнародну наукову конференцію «Від Казахського ханства до незалежного Казахстану» // Електронний ресурс: Historians.in.ua. Інтернет-мережа гуманітаріїв в Україні і світі. 31 серпня 2015 р. Режим доступу: http://hi-phi.org.ua/historians.in.ua/index.php/en/institutsiji-istorichnoji-nauki-v-ukrajini/1603-vladyslav-hrybovskyy-punktyry-ukrainsko-kazakhstanskykh-paralelei-notatky-pro-mizhnarodnu-naukovu-konferentsiiu-vid-kazakhskoho-khanstva-do-nezalezhnoho-kazakhstanu
3. Делегаты съезда национально-культурной автономии ногайцев приняли устав организации «Ногай Эл» // Електронний ресурс: Кавказский узел. Режим доступу: https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/229043/
4. Закон РФ «О национально-культурной автономии» от 6 июня 1996 года // Електронний ресурс: http://kremlin.ru/acts/bank/9578
5. Историко-географические аспекты развития Ногайской Орды: Сб. ст. / под ред. С. Г. Агаджанова и др.; сост. Д. С. Кидирниязов. – Махачкала: ИЯЛИ им. Г. Цадасы и др., 1993. – 151 с.
6. Капаев И. С. Бессмертная смерть. Историческое эссе. – Черкесск: «Шат-Гора», 2004. – 520 с.
7. Калмыков И. Х., Керейтов Р. Х., Сикалиев А. И. Ногайцы. – Черкесск: Ставропольское книжное изд.-во, Карачаево-Черкесское отделение, 1988. – 232 с.
8. Ногайцы ХХI век. История. Язык. Культура. От истоков к грядущему / Ногайлар: ХХI оьмир. Тарих. Тил. Аьвелгиден – Келеекке. Биринши Халкаралык илми-практикалык конференциядынъ йыйынтыгы / ред. Н. Х. Суюнова, А. Х. Курмансеитова, С. А. Кукаева. – Черкесск: ООО «Типография Ставрополье», 2014. – 480 с.
9. Ногайцы ХХI век. История. Язык. Культура. От истоков к грядущему / Ногайлар: ХХI оьмир. Тарих. Тил. Аьвелгиден – Келеекке. Биринши Халкаралык илми-практикалык конференциядынъ йыйынтыгы / ред. Н. Х. Суюнова, Р. Х. Керейтов, С. А. Кукаева. – Черкесск: ООО «НАРТИЗДАТ», 2016. – 600 с.
10. Ногайцы ХХI век. История. Язык. Культура. От истоков к грядущему / Ногайлар: ХХI оьмир. Тарих. Тил. Аьвелгиден – Келеекке. Биринши Халкаралык илми-практикалык конференциядынъ йыйынтыгы / ред. Н. Х. Суюнова, Д. С. Кидирниязов, М. А. Булгарова, С. А. Кукаева. – Черкесск: ООО «РИА-КМВ», 2019. – 444 с.
11. Сокровищница слов. Соьз казнасы / А.-Х. Ш. Джанибеков; сост. Н. Х. Суюнова и др. – Москва: Наука, 2019. – 709 с.; 20 с. ил.
12. Сынтаслар. Намогильные стелы Ногайской степи / сост. и ред. В. А. Кореняко, В. О. Бобровников. – Москва: Изд. дом Марджани, 2016. – 672 с.
13. Эдиге: Ногайская эпическая поэма / ред. Н. Х. Суюнова. – Москва: Наука, 2016. – 512 с.
Інформація про автора: Грибовський Владислав Володимирович, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
Світлини люб’язно надані Н. Х. Суюновою й А. І. Пилєвим