2013-й рік в історії української ранньомодерної культури відзначений двома ювілеями: 500-річчям від дня народження Станіслава Оріховського та 400-річчям від часу смерті Іпатія Потія. Обидві постаті залишили глибокий і яскравий слід в минулому Центрально-Східної Європи. Якщо ювілею С. Оріховського (Роксолана) було присвячено кілька заходів, які відбулися в Києві, то роковини Іпатія Потія (Апостола унії), були порівняно скромно відзначені лише у Львові1.

До завдань цієї публікації не входить виклад історії досліджень життя та діяльності Іпатія Потія відповідно до вимог предмету історіографії як наукової галузі, що вимагає, передовсім, вивчення так зв. історіографічного процесу, тобто розгляду нагромадження наукових знань з проблеми крізь призму закономірностей розвитку історичної науки, методологічного інструментарію певної доби та ін. При цьому слід взяти до уваги, що церковна історіографія є порівняно молодою галуззю гуманітарних наук, а історія церкви протягом приблизно 200 років існування наукової історіографії, дуже довго не реагувала на зміну дослідницьких парадигм, на відміну від громадянської історії. Відтак, своїм завданням вважаю не висвітлення історіографічного процесу як такого, а змалювання своєрідного портрету Іпатія Потія крізь призму опублікованих джерел та новітніх досліджень доби незалежності України. При цьому, зрозуміло, я застосовую і елементи історіографічного аналізу тих чи інших праць.

Насамперед, потрібно зазначити, що до початку 90-х рр. ХХ ст. історіографія мала значні здобутки в дослідженні постаті Іпатія Потія та його доби. Літературною та богословською спадщиною письменника займалися М. Трипольський, К. Студинський, І. Франко та М. Возняк, його релігійною діяльністю – П. Жукович, О. Левицький, М. Чубатий, І. Савицький та ін. Важливими були повоєнні публікації джерел та синтетичні узагальнення з історії церкви доби Берестейської унії. Передовсім, слід згадати біографічний нарис Іринея Назарка, який базувався на здобутках попередніх поколінь дослідників². Значний вплив на дослідження Берестейської унії та її діячів здійснили отці василіяни в Римі. Так, наприклад, у збірці документальних джерел «Документи Берестейської унії та її діячів» було вперше оприлюднено текст сповіді віри з автографом, яку прийняв у Римі Іпатій Потій (латинською мовою і фотокопію кириличного тексту, за оригіналами з Ватиканського архіву), а також інші важливі документи³. Знамениті тепер 33 артикули унії були також опубліковані в цьому томі, з автографом та печаткою Іпатія Потія⁴. Про публікацію листів Іпатія Потія в різних діаспорних та інших виданнях мова піде нижче.

Варто також відзначити ватиканські радіолекції о. А. Великого, що вийшли друком у Римі у 1969 р., в яких автор належне місце відвів Іпатію Потію, назвавши його «співтворцем Берестя»⁵. На історіографію тієї доби здійснила позитивний вплив стаття Яна Дзенгелевського в «Польському словнику біографічному»⁶, яка уточнила ряд моментів біографії Іпатія Потія (наприклад, раніше було відомим місце його народження – маєток Рожанка на Підляшші біля Влодави, однак родина його предків походила з іншого маєтку – селища Коренево біля Юрківщини і Можеєк Кам’янецького повіту Берестейського воєводства, яке тепер не існує). Протопластою роду був Тишко Ходкевич Кореневський, його син Патей Тишкович – дід майбутнього митрополита – дав своє ім’я для «перейменування» роду з Кореневських Ходкевичів на Потіїв.  Важливими є вказівки сходинок світської кар’єри Адама (світське ім’я) Потія. Якщо раніше вважалося, що він посідав уряди берестейського земського (не гродського !) судді і берестейського каштеляна, сенатора Речі Посполитої, то тепер додались інші посади: земський писар, воєводський поборця податків, член каптурового суду під час безкоролів’я після смерті С. Баторія. Адам Потій був делегатом люблінського сейму 1569 р., де підписав акт Люблінської унії, його участь в сеймах Речі Посполитої та сеймиках шляхти Берестейського воєводства поки що не піддається обліку. Доводиться констатувати, що, на жаль, українська історіографія намагається не помічати згаданих та інших фактів біографії Іпатія Потія і послуговується доробком біографістики періоду не пізніше 1939 р.

Про радянську історіографію про Іпатія Потія говорити серйозно не доводиться. Все ж, варто згадати, що в збірці документів з неприховано заідеологізованою назвою, був вперше оприлюднений один документ митрополита – лист до провінціала домініканців (після 1603 р.)⁷. Наприкінці періоду вийшла друком монографія Сергія Плохія, в якій вжито досить прогресивний для радянської історіографії термін «унія І. Потія і К. Терлецького», однак потрібно визнати, що незважаючи на авторський пріоритет у використанні в Україні зарубіжної історіографії з історії церкви, в тому числі й римських видань документальних джерел, книга написана в дусі викриття «римського імперіалізму», хоч і в досить нейтральній формі⁸.

У науковій та популярній літературі інтерес до особи Іпатія Потія та його творчої спадщини ніколи не згасав. Проте, видається, саме останні 20 років можна вважати періодом своєрідного ренесансу в дослідженнях постаті, коли з’явилися численні публікації джерел, в тому числі й полемічних, у цей час написані нові монографії, а кількість статей годі оглянути в одній окремій публікації.

Зрозуміло, що не все те, що вийшло друком, можна віднести до жанру академічних праць. Тому радше потрібно говорити лише про наукові дослідження, до яких я відношу і свої скромні напрацювання, розкидані по різних виданнях. Хочу також зауважити, що постать Іпатія Потія є, як відомо, доволі контроверсійною, у своїх полемічних творах він не щадив пера для нищівної критики своїх православних опонентів, ставши митрополитом, надзвичайно енергійно прагнув поширювати унію, вживаючи при цьому не зовсім демократичні засоби захисту і боротьби. Зрозуміло, що сьогодні від цього потрібно абстрагуватися, і не судити з сучасних цивілізаційних позицій.

Тому, на моє переконання, слід розрізняти спірні питання в історичній пам’яті і спірні питання в науковій історіографії. На сучасному етапі унієзнавства вони дуже відрізняються. Головне питання Берестейської унії – чим була ця подія – чи це був акт об’єднання чи роз’єднання, чи відбулася зрада/змова, чи ні – на сьогодні залишається проблемою історичної пам’яті, це радше конфесійна проблема, яка в науковому річищі давно розв’язана. До категорії історичної пам’яті слід віднести і питання про роль так званого зовнішнього чинника в ґенезі унії, який тривалий час дискутувався в історіографії – ідеться про роль католиків, зокрема єзуїтів. У науковій літературі це та інші питання досі обговорюються, але в інших вимірах.       

До числа історіографічних стереотипів слід віднести й звинувачення православними уніатів, як віросповідальних і національних зрадників; відповідно, обвинувачення уніатами православних, як схизматиків (розкольників). Як видається, уніати після Берестейського собору 1596 р. зазнали стільки неповірянь, що сповна відчули, наскільки ризикованим був їх крок розірвання канонічної єдності з Константинопольською церквою і підпорядкування Римові (водночас, православні, які не прийняли унію, також були гнаною церквою). Згадані звинувачення, так само як і однобічні спроби їх розв’язання, мають ризик перетворити дискусію на суд історії, від чого застерігали істориків ще французькі анналісти.

На мою думку, в середині 90-х рр. минулого століття, у зв’язку з ювілеєм 400-річчя Берестейської унії, розпочався справжній бум у дослідженнях спадщини Іпатія Потія. Так, у Римі в ювілейному томі «Записок Чину Святого Василія Великого», було опубліковано ряд розвідок, зокрема отця Атанасія Пекара «Іпатій Потій – провісник з’єдинення»⁹, які означали для української науки повернення до національно-релігійного наративу. Водночас, українські дослідники отримали можливість використовувати напрацювання істориків діаспори, серед яких визначне місце посідають джерельні публікації, зроблені в Римі. Проте, видається, більше значення мала в згаданому ювілейному томі публікація редакцією полемічного твору Іпатія Потія «Оборона Флорентійського собору», виданого у Вільні 1604 р.¹⁰ Переклад твору з тогочасного кириличного письма здійснив ще отець Атанасій Великий, однак не встиг його опублікувати.  Справа в тому, що цей твір був відомий перед тим тільки у польськомовній версії 1603 р. (наприклад, один із таких примірників зберігається у Львові в фондах Національної Бібліотеки ім. В. Стефаника), єдиний руськомовний примірник потрапив колись до Риму. До слова, тексти обох видань (які і інших двомовних полемічних творів Іпатія Потія) не є дослівно ідентичними, тому дослідникам, які претендують досягти рівня герменевтичного чи текстологічного аналізу текстів, потрібно користуватися обома виданнями.

Проблеми діяльності та спадщини Іпатія Потія порушувались на численних наукових конференціях, присвячених 400-річчю Берестейської унії, яких чомусь більше відбулося в сусідній Польщі. Відзначу публікацію в краківському ювілейному збірнику 1994 р. статті польського філолога Ришарда Лужного, який виокремив у творі Іпатія Потія «Посольство до Папи Сикста IV», виданого у Вільні 1605 р. і досить добре відомого в історіографії, поезію «Паренетика»¹¹, після чого гуманітаристика переконалася в тому, що Іпатій Потій був цікавим поетом. В українській науці вірш має назву «Повчання одного до своєї Русі».

Польська гуманітаристика відзначилася ще однією подією: 1997 р. у Вроцлаві філологи Януш Билінський і Юзеф Длугош перевидали твір Іпатія Потія «Антирризис», причому, републікація була зроблена за польськомовним повнокомплектним примірником з Бібліотеки Чарторийських у Кракові, з наведенням усіх грецькомовних текстів-фрагментів¹². Напевно, українського читача не може задовольнити велика авторська передмова, написана з досить тенденційних позицій¹³. Зрештою, її розкритикував торунський історик Томаш Кемпа, який відзначив фактологічні неточності і промахи публікаторів джерела¹⁴.

Польська гуманітаристика удоступнила кілька праць Іпатія Потія для читача, переклавши їх своєю мовою (відомі листи-трактати до князя В.-К. Острозького 1598 р. та відповідь Клірикові Острозькому). Публікація та переклад з відповідними коментарями, які належать Янові Страдомському, уміщені в монографії Александра Наумова¹⁵. Водночас, участь Іпатія Потія в полемічних дискурсах ранньомодерної доби, постійно присутня в синтезах сучасних польських філологів¹⁶.

Чим відповіла українська гуманітаристика? Пригадується коротка біографія Іпатія Потія авторства А. Іваненка, яка вийшла ще 1994 р.¹⁷ Затим, було опубліковано ряд статей в збірниках «Берестейські читання», зокрема, слід відмітити порівняльне дослідження сестри Софії Сеник «Два митрополити: Потій і Рутський»¹⁸. У ті роки звертався до теми львівський філософ Іван Паславський¹⁹, а також київський історик Михайло Довбищенко²⁰. Так само, як і публікації василіанських істориків, згадані тексти виконали завдання очищення історіографії від радянських історіографічних штампів.

Напевно, до праць переломного характеру слід віднести монографічне дослідження о. Бориса Гудзяка, присвячене ґенезі Берестейської унії, в якому хоч і не були використані рукописні джерела, проте подано досить оригінальну і сучасну концепцію Берестя. Дослідник розглянув стосунки між володимирським владикою і князем В.-К. Острозьким. Зокрема, цікавим є такий його висновок: номінація Іпатія Потія на володимирського єпископа відбулася в обхід установленої собором 1591 р. процедури, однак у парадоксальний спосіб вона посприяла здійсненню реформ у Київські митрополії (тут дослідник має на увазі роль І. Потія в укладенні унії – найважливішої реформи церкви)²¹. Б. Гудзяк, як і інші дослідники, допускає участь Іпатія Потія в розробці унійної програми руської ієрархії²². Майбутнього митрополита він стримано називає яскравою особистістю, що багато пережила в житті²³.

На початку ХХІ століття постать Іпатія Потія стала об’єктом зацікавлення кількох українських філологів, які спеціалізуються в ділянці давньої української літератури. Так, тернопільський літературознавець Наталія Поплавська,  опублікувала ряд статей²⁴ і монографію²⁵. Після декількох статей, у 2008 р. київський літературознавець Руслан Ткачук захистив кандидатську дисертацію²⁶, яка стала підставою для видання в 2011 р. монографії «Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література на межі XVI – початку  XVII ст.»²⁷. Досліджуючи джерела, риторику та діалог, автор розглянув наступні змістові модулі: джерела та періодизацію української полемічної прози, проекти церковної унії, участь митрополита у становленні Берестейського церковного з’єднання. У найбільшому розділі викладено літературні особливості семи основних полемічних творів письменника-публіциста, а також розглянуто питання про спроби атрибутування йому творів, які не збереглися. Спеціально вивчено ранньомодерний дискурс проповідей та гомілій Іпатія Потія, також окремо аналізується епістолярій.

На жаль, у згаданих та інших працях українських філологів практично не використовується рукописний матеріал, вони навіть не ознайомлені з найновішими публікаціями листів Іпатія Потія. Однак, досліджуючи полемічні тексти як риторичні, вони пропонують досить новий і достатньо плідний напрямок, який зводиться до того, що потрібно говорити не тільки про те, що полемісти намагалися знищити один одного і застосовували задля цього будь-які засоби (наприклад, лайку). Під цим новим кутом зору полемічні тексти розглядаються як такі, що співіснували і працювали, впливаючи на свідомість читачів, у такому собі публічному просторі. Відзначу, що в згаданій книзі Р. Ткачука застосовані нові літературознавчі підходи, він проголосив своїм дослідницьким кредо герменевтичний аналіз творчості письменника, однак велика кількість елементарних фактографічних та навіть бібліографічних помилок²⁸, а також майже буквальні запозичення з кількох праць білоруських філологів позбавляють мене від необхідності говорити серйозно про згадану книгу.

До сказаного додам, що твори Іпатія Потія міцно утвердилися в незалежній Україні в дискурсі давньої української літератури. Так, у другому томі антології «Українські гуманісти епохи Відродження», яка вийшла у Києві ще 1995 р., вперше подано текст його полемічного твору «Унія» (1595 р.), а також відомий листи-трактати до князя В.-К. Острозького і відповідь Клірику Острозькому²⁹. У радянський час це було б неможливо.

Коротко підсумовуючи, все ж не можу не сказати, що, назагал, джерельна база дослідження постаті не надто збагатилася у згаданих та інших публікаціях. Майже революцію здійснили в цьому аспекті білоруські і польські філологи та історики.

Щодо білоруської гуманітаристики, то в ній у дослідженні постаті Іпатія Потія домінують філософи, філологи та історики культури. У 2001 р. філософ С. Падокшин опублікував цілу книгу (обсягом 118 с.)³⁰, яка була частково спричинена потребою критичної відповіді на працю львів’янина Івана Паславського «Між Сходом і Заходом». Відтак, автор доводить, що білоруська культура має більше підстав вважати Іпатія Потія «своїм» національним діячем. Надалі С. Падокшин послідовно розкриває основні віхи біографії Іпатія Потія, ренесансно-гуманістичний вимір його унійного проекту, філософські засади громадського і духовного життя (тут підкреслюється духовно-культурний синтез в його культурологічній концепції на відтинку Схід-Захід), безальтернативність його вибору західної орієнтації, застосування діячем контрреформаційних методів полеміки з протестантами (зокрема з «єрессю Зизанія»), суперечливість його концепції національно-духовного відродження, еклезіологічні погляди та ін. В окремому розділі автор прагне показати елементи національної самосвідомості Іпатія Потія саме як білоруського письменника. У висновках С. Падокшин все ж говорить про Іпатія Потія як ідеолога громадського і культурного життя білорусів та українців. Майже несподівано, дослідник доходить висновку про «помилковість» унійної концепції Іпатія Потія, яку начебто підтвердила історія. Лише після такого майже геніального висновку, С. Падокшин зауважує, що його герой залишив після себе «позитивну» спадщину. На мою думку, аналізована книга С. Падокшина, незважаючи на її прогресивність у порівнянні з радянською концепцією релігійної історії, не здійснила скільки-небудь значного впливу на білоруську гуманітаристику.

На початку нового століття, твори Іпатія Потія були включені до кількох антологій старобілоруської літератури. Так, в антології 2003 р. уміщено передмову Іпатія Потія до твору «Унія», лист до князя В.-К. Острозького, відповідь Клірикові Острозькому, поезію «Паренетика»³¹. В антології, яку підготував Іван Саверченко, надруковано фрагменти з маловідомого твору Іпатія Потія про Берестейський собор³². У найновішій антології того ж дослідника згаданий твір подано в перекладі сучасною російською мовою³³. Великий прогрес здійснено білоруськими філологами в справі сучасної літературознавчої інтерпретації спадщини Іпатія Потія. Так, великі і глибокі розділи авторства І. Саверченка, присвячені І. Потієві, уміщені в кількох синтезах старобілоруської літератури³⁴.

На тлі досягнень польської, білоруської та української гуманітаристики, російська наука виявляє значно менший інтерес до життя та діяльності Іпатія Потія. Єдина спеціальна публікація, досить нейтральна (до того ж, дуже оглядова) про нього належить Ірині Пігулевській (Москва)³⁵. Набагато більше зробив її вчитель – професор Михаїл Дмитрієв. Так, ще 1996 р. він опублікував статтю про посольство Іпатія Потія та Кирила Терлецького до Риму³⁶. Російські історики традиційно відзначають велику роль володимирського і берестейського єпископа в зусиллях руської ієрархії щодо реформування церкви та підготовки унії з Римом, підтримку Іпатієм Потієм братського руху в доберестейський період, рішуче приєднання до унійної партії в 1594 р., прийняття католицької сповіді віри в Римі³⁷.

У пізніших працях М. Дмитрієв приділив велику увагу Потієвому розумінню унії, відзначаючи незмінно в його поглядах прагнення до здійснення церковних реформ, захист східних (православних) традицій та обряду, від натиску католицизму та протестантизму. По суті, це була програма зміцнення національної церкви. Після 1596 р. погляди Іпатія Потія зазнали еволюції³⁸. У програмній монографії з історії Берестейської унії, в якій дослідник заперечив будь-яку роль католиків в ґенезі унії з Римом, він наводить факти про те, що напередодні Берестя Іпатій Потій вже почав засуджувати церковні братства, а до 1595 р. не він, а Кирило Терлецький очолював унійний процес. Цікавими є завваги М. Дмитрієва про конфлікти в середовищі руської ієрархії. Докладно висвітлено участь Іпатія Потія в підготовці поїздки до Риму, а також урочистості проголошення згоди церков. Авторська оцінка перебування делегації в Римі досить сувора: на його думку, в Римі жодним словом не згадали про артикули унії і про жодний конфесійний компроміс там не йшлося³⁹ (для порівняння: українська історіографія говорить у зв’язку з цим про тріумф унійної ідеї Потія). Поглиблюючи аналіз унійних поглядів Іпатія Потія, М. Дмитрієв акцентує їх відмінність від програми католиків, а також від поглядів лідерів православної церкви в доберестейський період⁴⁰. На жаль, автор не поставив питання про вірогідність участі Іпатія Потія в розробці артикулів унії та інших програмних документів.

Учениця професора М. Дмитрієва Світлана Лукашова в монографії про розвиток братського руху в Київській митрополії до 1596 р., висвітлила особливості ставлення Іпатія Потія до мирянських згромаджень на терені Володимирської і Берестейської єпархії⁴¹. На її думку, прихильність єпископа до братств у доберестейський період змінилась на негативне ставлення до них після 1596 р. (ще раз нагадаю, що М. Дмитрієв побачив згадану зміну раніше). Реагуючи на згадані акценти російських істориків, зауважу, що напевно, Іпатій Потій, як і пізніше Мелетій Смотрицький, був в опозиції не до братського руху взагалі, а до його організації в ставропігійській формі.  

Іпатій Потій залишив по собі велику епістолярну спадщину, відому з полемічної літератури його часу (полемісти нерідко, з викривальною метою публікували приватне листування), а також з археографічних публікацій ХІХ ст. Серед найважливіших едицій джерел другої половини ХХ ст. відзначу наступні. Передовсім, ідеться про листи,  надрукувавані Б. Барвінським⁴² і О. Оглоблиним⁴³, а також велику  публікацію А. Великого⁴⁴. Варто відзначити саме цю останню публікацію: ідеться про листи до пап Климента VIII і Павла V,  до папських нунціїв (переважно до Ф. Сімонетти), кардиналів римської курії (наприклад, П. Альдобрандіні і К. Боргезе). Назагал, в римських архівах віднайдено понад 20 листів Іпатія Потія, писані латинською та італійською мовами. Відомо, що в листуванні з адресатами Речі Посполитої, Іпатій Потій писав і руською мовою, якою послуговувався на рівні з польською.

Свого часу я опублікував два листи Іпатія Потія до канцлера ВКЛ Лева Сапєги з київського історичного архіву⁴⁵, а також розвідку про його невідомі листи до короля Сигізмунда ІІІ, які зберігаються в архіві бібліотеки та музею в м. Курніку (Польща)⁴⁶. Згадані джерельні публікації увійшли до моїх пізніших синтез з історії Берестейської унії⁴⁷.

Останнім часом виданням недрукованих листів зайнявся професор Томаш Кемпа з Торуня, який ще в 2000 р. опублікував два листи Іпатія Потія до князя Криштофа Радзивила Сиротки (1595), а також листи-відповіді магната до володимирсько-берестейського єпископа з того ж року48. Ще більшою є його нова публікація 11 листів митрополита за період 1601-1612 рр. до князя Криштофа Радзивила Сиротки, короля Сигізмунда ІІІ і Лева Сапєги з тої ж таки Курніцької збірки, а також з бібліотеки Чарторийських у Кракові і з Києва (історичний архів)⁴⁹. Проблематику листів Іпатія Потія дослідник розглянув в окремій статті⁵⁰. Постаті Іпатія Потія приділена велика увага в монографічних дослідженнях Т. Кемпи⁵¹.

Нарешті, київська дослідниця Наталія Сінкевич опублікувала зовсім недавно 5 листів Іпатія Потія до домініканця Антоніна за період 1602-1608 рр. (листи збереглися в копіях у фондах Бібліотеки Народової у Варшаві)⁵². Перед тим було відомо про два листи митрополита до домініканців. Тепер картина його листування з представниками цього чернечого згромадження є більш повною, воно ілюструє, між іншим, дієву допомогу сторін у вирішенні та залагодженні посталих труднощів і проблем (домініканці також переживали не кращі часи). Водночас, листи Іпатія Потія відкривають безліч актуальних проблем життя Київської унійної митрополії, зокрема, митрополит висловлював невдоволення ставленням до унії католицької ієрархії. Іпатій Потій також ставився скептично до можливості переходу до унії князя В.-К. Острозького.

Добру справу для української науки зробив отець професор Юрій Мицик із Києва, який 2003 р. у збірнику Києво-Могилянської Академії «Католицький щорічник» перевидав листи Іпатія Потія до Лева Сапєги, переклаваши їх з польської на українську мову⁵³. Листи були зібрані автором у польських архівах і подані за рукописними оригіналами та копіями, без огляду на ту обставину, що всі вони були вже опубліковані А. Прохазкою⁵⁴. Однак це зовсім не применшує значення згаданого видання, позаяк ідеться про найбільшу публікацію листів Іпатія Потія в українській історіографії. Відзначимо також докладні авторські коментарі до листування.

Вивчення спадщини Іпатія Потія дозволяє зробити таке узагальнення: ця її частина (ідеться про листи взагалі, в тому числі й пастирські, декрети, обіжники, протестації, надання, фундуші і т. ін.) налічує, станом на сьогодні, не менше 150 одиниць текстів⁵⁵.

Див. частину 2>>

1. Пропонований текст створений на підставі доповіді автора, виголошеної на Пропам’ятній науковій академії у Львівському музеї історії релігії 20 листопада 2013 р., яка відбулася в рамках програми заходів Львівської митрополії УГКЦ та Світового Християнського конгресу мирян УГКЦ з нагоди 400-ліття від дня смерті Київського митрополита Іпатія Потія.
2. Назарко І., ЧСВВ. Іпатій Потій (1600-1613) // Назарко І. Київські і галицькі митрополити. Біографічні нариси (1590-1960). – Торонто, 1962. – С. 7-15.
3. Див.: Documenta Unionis Berestensis eiusque auctorum (1590-1600) / Collegit, paravit, adnotavit editionemque curavit P. Athanasius G. Welykyj OSBM. – Romae, 1970. – № 143. – Р. 211-215.
4. Там само. – № 41. – Р. 61-67.
5. Великий А.Г., ЧСВВ. – З літопису християнської України. – Кн. IV: XVI – XVII ст. – Вид. друге. – Рим-Львів, 1999. – С. 138-142.
6. Dzięgielewski J. Pociej (Potij) Adam, póżniej Hipacy, h. Waga (1541-1613) // Polski Słownik Biograficzny / Red. E. Roztworowski. – T. XXVII/1. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1982. – S. 28-34. Див. також бібліографічну статтю: Pociej Hipacy (1541-1613) // Bibliografia literatury polskiej. Nowy Korbut. – T. 3: Piśmiennictwo staropolskie. – Warszawa, 1965. – S. 110-112.
7. Див.: Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – початок XVII ст.). Збірник док. і мат. – Київ, 1988. – № 128. – С. 178-180. У томі опубліковано, як недрукований, обіжник І. Потія до львів’ян 1604 р. Насправді, першу публікацію джерела здійснив ще А. Криловський: Крыловский А. Львовское ставропигиальное братство (Опыт церковно-исторического исследования). – Киев, 1904 / Приложенія. – № ІХ. – С. 22-23. Порівняння обох опублікованих текстів показує, що вони тотожні, але дослівно не ідентичні.
8. Плохий С.Н. Папство и Украина. Политика римской курии на украинских землях в XVI-XVII вв. – Киев, 1989. – С. 66-72.
9. Пекар А., ЧСВВ. Іпатій Потій – провісник з’єдинення // Analecta Ordinis S. Bazilii Magni. Anno CCCC Unionis Berestensis et CCCL Unionis Užhorodensis. – T. XV (XXI). – Fasc. 1-4. – P. 145-246.
10. Митр. Іпатій Потій. Оборона Флорентійського собору (восьмого) – проти фальшивого недавно виданого ворогами з’єдинення у Вільні 1604 року // Там само. – Р. 396-459.
11. Łużny R. Adama Hipacego Pocieja Parenetika. Z nowych odczytań najdawniejszej ruskiej literatury religijno-polemicznej // Unia brzeska: geneza, dzieje i konsekwencje w kulturze narodów słowiańskich / Prace zbiorowa pod red. R. Łużnego, F. Ziejki i A. Kępińskiego. – Kraków, 1994. – S. 345-357. На рік раніше автор опублікував статтю в українському періодичному виданні: Лужний Р. Релігійна публіцистика Іпатія Потія в розвитку Староруської традиції («Poselstwo do Papieża Rzymskiego Szksta IV» та «Parenetyka jednego do swej Rusi») // MEDIAEVALIA UCRAINICA: ментальність та історія ідей. – Т. ІІ. – К., 1993. – С. 49-68.
12. Pociej Hipacy. Antirresis abo apologija przeciwko Krzysztofowi Philaletowi / Oprac. J. Byliński i J. Długosz. – Wrocław, 1997.
13. Там само. – S. 5-38.
14. Kempa T. (recenzja) Hipacy Pociej, Antirresis abo apologija przeciwko Krzysztofowi Philalethowi..., opr. i wyd. Janusz Byliński i Józef Długosz, Wrocław 1997 // ODRODZENIE I REFORMACJA W POLSCE. –  R. 42. – 1998. –  S. 180-182.
15. Тексти Іпатія Потія подано разом з творами Клірика Острозького. – Naumow A. DOMUS DIWISA. Studia nad literaturą ruską w I. Rzeczypospolitej. – Krakow, 2002. – S. 233-295.
16. Див., напр.: Moskałyk J., Ks. Teologia kościoła katolickiej metropolii kijowskiej w końcu wieku XVI i w wieku XVII. – Lublin, 2001. – S. 53-54; Melnyk M. Spór o zbawienie. Zagadnienia soteriologiczne w świwtle prawosławnych projektów unijnych powstałych w Rzeczypospolitej (koniec XVI – połowa XVII wieku). – Olsztyn, 2001. – S. 67-70, 89, 92, 96, 97, 101, 102, 106, 109, 114, 135, 143, 151, 152, 154-157, 159, 164-167, 170-176, 222, 223; Stradomski J. Spory o „wiarę grecką” w dawnej Rzeczypospolitej. – Kraków, 2003. – S. 26-28, 30, 31, 33-41, 43, 49, 61, 86, 168, 170, 177, 219, 251, 254-258, 262, 270 та ін.
17. Іваненко А. Іпатій Потій // Історія України в особах: ІХ – XVIII ст. – К., 1994. – С. 180-184.
18. Сеник С., м. Два митрополити – Потій і Рутський // Історичний контекст, укладення Берестейської унії і перше поунійне покоління. Матеріали Перших «Берестейських читань». Львів, Івано-Франківськ, Київ, 1-6 жовтня 1994 р / Ред. Б. Гудзяк, співред. Олег турій. – Львів, 1995. – С. 137-148.
19. Паславський І. Іпатій Потій – апостол унії // Паславський І. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії Української Церкви. – Львів, 1994. – С. 69-106.
20. Довбищенко М. Іпатій Потій // Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Упор. і атор передм. О. Русина. – К., 1997. – С. 129-135.
21. Гудзяк Б. Криза і реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Переклад М. Габлевич, під ред. О. Турія. – Львів, 2000. – С. 280.
22. Там сам. – С. 295.
23. Там само. – С. 301.
24. Новим трактуванням спадщини Іпатія Потія присвячено такі статті: Поплавська Н. М. «Герезія» і «Гаморнія» Іпатія Потія: між риторикою і бароковою поетикою // Медієвістика. Збірник наукових статей / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2006. – Вип. IV. – С. 80–92; її ж. Полемічна діяльність Іпатія Потія і Волинь // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. – Житомир, 2007. – № 17. – С. 49–60; її ж. Наративні принципи Іпатія Потія («Лист до князя Костянтина Острозького») // Наративні виміри літератури. Studia methodological / Упорядник І. В. Папуша. – Тернопіль, 2005. – Вип. 16. – С. 205–209.
25. Поплавська Н.М. Ранньобарокова риторична модель полеміки Іпатія Потія // Поплавська Н.М. Полемісти. Риторика. Переконування (Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI – початку XVII ст.). Монографія. – Тернопіль, 2007. – С. 208-231.
26. Ткачук Р.Ф. Творчість Іпатія Потія в контексті полемічної літератури кінця XVI – початку  XVII ст. – Автореферат дис… канд. філол. наук. – Київ, 2008.
27. Ткачук Р. Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література на межі XVI – початку  XVII ст. Джерела. Риторика. Діалог. – К., 2011. Наведу перелік статей автора: Ткачук Р. „Relacia, y uważenia postępkow niektórych około Cerkwi Ruskich Wileńskich” Іпатія Потія у контексті культурно-історичних обставин поберестейської доби // Київські полоністичні студії. Європейський вимір української полоністики. — К., 2007. — Т. IX. — С. 97 — 102; його ж. Metropolita Hipacy Pociej i unionistyka katolicka na przelomie XVI — XVII wieku // Biuletyn Ukrainoznawczy. — Pzremyśl, 2007. — S. 47 — 55; його ж. Джерела полемічної літератури кінця XVI — початку XVII ст. // Антипролог: Збірник наукових праць, присвячених 60 — річчю члена-кореспондента НАН України Миколи Сулими. — К., 2007. — С. 183 — 199; його ж. До питання авторства „Антирризису” // Медієвістика. Збірник наукових статей. — Одеса, 2006. — Вип. IV. — С. 102 — 107; його ж. Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI — XVII ст. // Слово і час. — 2009. — Червень. — С. 13 — 19; його ж. Полеміка Іпатія Потія із Кліриком Острозьким. „Оборона Флорентійського собору восьмого” // Київські полоністичні студії. Gente Ruthenus — Natione Polonus. — К., 2008. — Т. X. — С. 188 — 196; його ж. Проект унії у літературній спадщині Іпатія Потія // Літературознавчі обрії. — К., 2006. — Вип. 11. — С. 113 — 115; його ж. Ранньобароковий дискурс гомілетичної спадщини Іпатія Потія // Літературознавчі обрії. — К., 2009. — Вип. 14. — С. 130 — 136; його ж.  Специфіка полемізування митрополита Іпатія Потія  у трактаті „Антирризис” // Київські полоністичні студії. – Київ, 2009. – Т. XV. – С. 66 – 72.
28. Наведу все ж основні проблеми монографії Р. Ткачука, концептуального характеру. Начебто, сучасна наука відкинула давній конфесійний (тобто, антиуніатський) закид І. Потієві у використанні ним силових методів боротьби (цікаво, в яких працях це простежується ?); він «ревно» закликав суспільство до налагодження міжконфесійного діалогу (як згадані заклики співвідносяться з гаслами І. Потія побороти православних, причому, у будь-який спосіб ?); митрополит «спеціально» зосередився на захисті української церкви від зазіхань Московського патріархату (тут бачимо абсолютну відірваність від реалій: Київська митрополія і Московський патріархат були зайняті іншими справами); саме йому належить пріоритет майже революційного значення в здійсненні першої публікації джерела з історії України (видання джерел є ровесником початків книгодрукування); І. Потій – майже генетичний українець (чому не білорус ?);  предстоятель унійної церкви, «мав на меті згуртувати довкола себе українців, створити передумови для націотворення…», в чому він навіть прагнув переконати українське суспільство (що означає націотворення для тієї доби ?); спроби Іпатія Потія ввести латинізуючі обряди в практику руської церкви – це ніщо інше як прагнення «нівелювання» літургійної самобутності Київської митрополії; він начебто не примушував читача до релігійного переконання та ін. Зрештою, наведений матеріал цієї статті показує місцями безпорадність дослідницького методу Р. Ткачука (перелік вад та слабких місць роботи вимагає окремого спеціального розгляду).
29. Див.: Іпатій Потій // Українські гуманісти епохи Відродження / Антологія: У 2-х ч. – Ч. 2 / Відп. ред. В.М. Нічик. – Київ, 1995. – С. 101-171.
30. Падокшын С.А. Іпацій Пацей. Царкоŷны дзеяч, мысліцель, пісьменнік на пераломе культурна-гістарычных эпох. – Мінск, 2001.
31. Анталогія даŷняй беларускай літаратуры: ХІ – першая палова XVIII стагоддзя / НАН Беларусі, Ін-т літ. імя Я. Купалы, падрыхт. А.І. Богдан і інш. Навук. рэд. В.А Чамярыцкі. – Мн., 2003. – С. 609-621.
32. Старажытная беларуская літаратура (XІІ – XVII стст.) / Уклад., прадмова і коментар Івана Саверчанкі. – Мінск, 2007. – С. 266-296.
33. Памятники литературы Беларуси Х – XVIII веков / Сост., лит. обраб. текста, пер. на рус. яз.: И.В. Саверченко. – Минск, 2013. – С. 225-244.
34. Див., напр.: Гісторыя беларускай літаратуры ХІ – ХІХ стагоддзяŷ. – Т. 1: Даŷняя літаратура ХІ – першая палова XVIII стагоддзя. – 2-е вд. – Мінск, 2007. – С. 531-544; Саверчанка І.В. Паэтыка семіётыка публіцыстычнай літаратуры Беларусі XVI –  XVII стст. – Мынск, 2012. – С.
35. Пигулевская И.В. Киевский митрополит Ипатий Потий (1541 – 1613). Биографический очерк // Славянский альманах 2001. – Москва, 2002. – С. 97-107.
36. Дмитриев М.В. Посольство Ипатия Потия и Кирилла Терлецкого в Рим в 1595-1596 годах // Славяноведение. – М., 1996. – № 2. – С. 3-21.
37. Див.: Брестская уния 1596 г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI – начале XVII в. – Часть 1: Брестская уния 1596 г. Исторические причины события / Отв. ред. Б.Н. Флоря. – М., 1996. – С. 109, 136-139, 184-188.
38. Див.: Дмитриев М.В. Уния и порожденные ею конфликты в осмыслении лидеров униатского лагеря // .: Брестская уния 1596 г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI – первой половине XVII в. – Часть 2: Брестская уния 1596 г. Исторические последствия события / Отв. ред. Б.Н. Флоря. – М., 1999. – С. 97-101.
39. Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом. Генезис Брестской церковной унии 1595-1596 гг.  –  М., 2003. –  С. 100-101, 168-175, 193-200.
40. Там само. – С. 214-224.
41. Лукашова С.С. Миряне и церковь: религиозные братства Киевской митрополии в конце XVI века. – Москва, 2006. – С. 227-229.
42. Барвінський Б. Два листи митр. Іпатія Потія // Analecta Ordinis S. Basilii Magni. – Romae, 1956. – Vol. II (VIII). – P. 466-469.
43. Оглоблин О. Неопублікований лист митрополита Іпатія Потія з 1603 р. // Ibid. – P. 470-472.
44. Litterae episcoporum historiam Ucrainae illustrantes / Ed. A. Welykyj. – Vol. I (1600-1640). – Romae, 1972. – P. 19-41.
45. Тимошенко Л. Два листи Іпатія Потія до Лева Сапєги // Київська старовина. Науковий історико-філологічний журнал. – 2002. – № 1. – С. 103-113.
46. Тимошенко Л. Невідомі листи Іпатія Потія до Жигимонта ІІІ // Історія релігій в Україні. Праці ХІ Міжнар. наук. конференції / Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії. –  Кн. І.– Львів, 2001. – С. 438-443.
47. Див., напр.: Тимошенко Л. Унійна діяльність Іпатія Потія // Тимошенко Л. Берестейська унія 1596 р. – Дрогобич, 2004. – С. 58-79.
48. Kempa T. Nieznane listy do genezy unii brzeskiej (1595/1596) // ODRODZENIE I REFORMACJA W POLSCE. – T. 44. – 2000. – S. 107-128.
49. Kempa T. Nieznane listy metropolity kijowskiego Hipacego Pocieja – ważne źródło do początków unii brzeskiej // ODRODZENIE I REFORMACJA W POLSCE. – T. LIV. –  2010. –  S. 179-218.
50. Kempa T. Мetropolitf kijowski Hipacy Pociej w świetle swojej korespondencji // Epistolografia w dawnej Rzeczypospolitej. – T. I (stulecia XV-XVII) / Red. P. Borek, M. Olma. – Kraków, 2011. – S. 141-171.
51. Див., напр.: Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608) wojewoda kijowski i marszałek ziemi wołyńskiej. – Toruń, 1997; його ж. Milołaj Krzysztof Radziwiłł Sierotka (1549-1616) wojewoda wileński. – Warszawa, 2000; його ж. Wobec kontrreformacji: Protestanci i prawosławni w obronie swobód wyznaniowych w Rzeczypospolitej w końcu XVI i w pierwszej połowie XVII wieku. ― Toruń, 2007.
52. Сінкевич Н. Неопубліковані листи Іпатія Потія – ще одне джерело до історії Київської митрополії початку XVII ст. // Лаврський альманах. Збірник наукових праць. – К., 2009. – Вип. 24: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. – С. 190-198.
53. Мицик Ю., о. Листи Іпатія Потія до Льва Сапіги // Католицький щорічник. 2000 / Упор. і ред. Н. Климчук. – К., 2003. – С. 73-204.
54. Див.: Archivum domu Sapiehów. Wydane staraniem rodziny. – T. I: Listy z lat 1575-1606, opracowal Dr. A. Prochaska. – Lwów, 1892. – S.160-476.
55. У згаданій праці Р. Ткачук умістив у додатку бібліографію листів Іпатія Потія (Ткачук Р. Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література на межі XVI – початку  XVII ст. Джерела. Риторика. Діалог. – С. 189-198). У зв’язку з тим, що перелік уміщує менше 100 позицій, його слід вважати вибраним. Передовсім, у ньому не враховані численні публікації листів І. Потія на сторінках віленського «Археографического сборника документов» та «Трудов Киевской Духовной Академии», публікації С. Голубєва, П. Жуковича і А. Криловського, деякі рідкісні публікації листів за життя митрополита, а також більшість сучасних видань епістолярію. Авторові невідомо також про другий заповіт І. Потія, датований 27.04.1613 р. (відомий в історіографії, як доповнення до основного). Тільки після 1611 р. (одним листом з цього року закінчуються знання Р. Ткачука про листування митрополита), І. Потій відіслав близько 20 одиниць своєї кореспонденції.