У мовознавчому житті України сталася визначна подія: вийшов друком шостий том «Етимологічного словника української мови» (літери У–Я). Сьомий том міститиме покажчики. Отже, весь лексичний склад нашої мови дістав етимологічне висвітлення. Щоб невтаємничений читач уповні осягнув значення цієї події, коротко розповімо передісторію.

Етимологічні словники пояснюють, звідки походять слова. «Біографія» слів цікавить багатьох, тож ці словники мають неабиякий попит. Вони прикрашають книгозбірню чи не кожної освіченої людини й уже невдовзі по виході стають бібліографічною рідкістю.

Укладати їх почали ще в ХІХ ст., і на сьогодні практично всі європейські мови мають свої етимологічні словники. Попервах вони були невеликими – однотомними. У наступні видання потрапляло дедалі більше слів, статті ставали розлогішими, й обсяг словників більшав до двох, трьох, а то й чотирьох томів. Етапними в минулому столітті стали етимологічні словники німецької мови (укладач – Ф. Клюге), латинської (А. Вальде), російської (М. Фасмер), давньогрецької (Я. Фріск, П. Шантрен), англійської (Е. Кляйн), давньоіндійської (М. Майргофер), абхазької (В. Абаєв), індоєвропейського лексикону (Ю. Пóкорний) та інші. Загалом же, відколи існує етимологічна лексикографія, у світі вийшло друком понад 250 етимологічних словників як окремих мов, так і мовних сімей.

Українській мові в цьому плані не щастило. Тривалий час вона не мала жодного етимологічного словника. У 1920-х роках при ВУАН працювала комісія для його створення, але через цькування мовознавців її було розформовано. Хоч як дивно, перший етимологічний словник української мови з’явився в Канаді. Упродовж 1962–1982 рр. його видавав англійською мовою відомий філолог Ярослав Богдан Рудницький. Щоправда, завершити проект не вдалося – побачило світ тільки два томи. Іван Огієнко теж працював над етимологічним словником. Його дітище вийшло в чотирьох томах уже по смерті укладача (в 1979–1994 рр.). Попри великий реєстр, цей словник має радше історичний характер і не відзначається глибиною етимологій. Він послідовно зазначає час і місце ранніх писемних фіксацій реєстрового слова, дає супровідні культурологічні коментарі, але дуже обмежено висвітлює генетичні зв’язки слова. З огляду на «залізну завісу» обидва ці видання тривалий час були в «материковій» Україні недоступні.

Брак повноцінного етимологічного словника не міг не бентежити науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України. Злагодити його було не тільки вимогою часу, а й справою професійної честі. Робота над ним розпочалася далекого 1964 року. Етимологи могли спростити собі завдання й створити нашвидку невеликий словничок на 5–10 тисяч слів. Але його наукова цінність також виявилася б невеликою. Через це укладачі вирішили підготувати видання фундаментальне, з максимально можливим охопленням лексики. У результаті обсяг словника розрісся до семи грубих томів. Процес укладання теж розтягся – майже на півстоліття (!).

«Lexicographis secundus post Herculem labor» («Праця словникаря поступається хіба що Геракловій праці») – ці слова Ж. Ж. Скалігера найбільше стосуються етимологічної лексикографії. Тут хороший, справді вартісний словник неможливо зробити за два-три роки. Квапливість – ворог етимолога. Потрібна багаторічна зосереджена праця, часто забарна й марудна. А ще – наполегливість, залізна воля, вміння не «зійти з дистанції» на півдорозі. Історія знає приклади розпочатих, але не завершених багатотомних етимологічних словників (польської та праслов’янської мов Ф. Славського, прусської мови В. Топорова тощо). Не випадково академік О. Мельничук, ініціатор і головний редактор українського етимологічного словника, назвав роботу над ним «мовознавчим альпінізмом».

Як його укладали? Спершу було сформовано реєстр слів – на основі шеститомного «Українсько-російського словника», «Словаря української мови» Б. Грінченка, «Малорусько-німецького словаря» Є. Желехівського та С. Недільського, а також усіх наявних на той час словників діалектної лексики.

Укладачі прагнули зібрати якнайбільше українських слів – не тільки належних до літературної мови, а й поширених у народних говорах, а також тих, що вже вийшли з ужитку (архаїзми, історизми). Завдання наскільки важливе, настільки ж і важке, бо на той час не було ані повного історичного словника української мови, ані зведеного діалектного словника (останнього ми не маємо й досі). Утім, без такої вичерпної повноти неможливо представити лексику в системі, віднайти надійні етимологічні паралелі в інших слов’янських мовах, тобто вписати українські слова в загальнослов’янський і – ширше – індоєвропейський контекст.

Наступний етап – власне написання статей. Занурюючись у дописемні часи, етимолог оперує десятками споріднених слів і паралелями з кільканадцяти мов. Більшість українських слів мають своє більш-менш визнане етимологічне пояснення. Проте є й чимало таких, походження яких незрозуміле, губиться в пітьмі віків. У таких випадках етимолог аналізує й критично оцінює різні версії, що розкидані по словниках, статтях і монографіях, виданих у нас і за рубежем. Одну версію він має визнати найвірогіднішою, інші – малоймовірними, ще інші – необґрунтованими. Якщо укладача не задовольняє жодна з версій, він пропонує й обґрунтовує власну.

Коли статтю написано, настає етап редагування. Воно не менш копітке й тривале, ніж саме написання. Нерідко статтю доводиться доповнювати у зв’язку з появою нових версій походження слова. Нарешті, з огляду на складність і «багатомовність» тексту його слід прискіпливо перевірити на предмет помилок і недоглядів. Зазвичай остаточний варіант редактори й коректори вичитують чотири-п’ять разів.

Ось така «кухня» етимологічного словника! Ось чому його укладають десятиліттями!

Перші три томи (літери А–М) побачили світ протягом 1982–1989 років. Повнота зібраного матеріалу, високий науковий рівень і глибина етимологій дістали схвальні відгуки наукової громади. І не тільки в Україні. Зарубіжні колеги отримали для своїх розвідок цінне джерело українськомовного матеріалу, адже в етимологічних словниках інших мов він був представлений досить бідно. А для шанувальників рідного слова в Україні поява такого солідного видання в роки повзучого російщення стала приємним подарунком.

Гортаючи словник, можна бачити, що лексику в ньому подано за гніздовим принципом, а стаття має чітку структуру. Після реєстрового українського слова (мати) наведено похідні від нього з літературної мови та діалектів (матуся, матиця, маточка, маткувати, материзна, безматок, праматір тощо). Це дає змогу не писати на слова з прозорою похідністю окремих статей і подавати матеріал стисло. Далі йдуть лексичні паралелі з інших слов’янських мов (білоруське маці, польське matka, чеське máti, болгарське майка тощо). Потім указано реконструйовану форму слова – якою вона була в праслов’янській мові (*mati). Якщо слово має відповідники в інших індоєвропейських мовах, наводяться й вони (литовське mótina, німецьке Mutter, латинське māter, давньогрецьке μήτηρ, давньоіндійське mātár-, вірменське mair). Остання ланка в етимологічному ланцюжку – індоєвропейська праформа (*māter-). Закінчується стаття списком використаної літератури й відсиланнями на інші статті словника.

Приклад статті етимологічного словника

Якщо слово не питоме, а запозичене, словник указує, з якої мови воно до нас прийшло, а далі так само простежує його «родовід», зазвичай теж до індоєвропейського рівня. Цим, до речі, етимологічний словник вигідно відрізняється від словників іншомовних слів. Адже ті подають коротку довідку: вказують лише безпосереднє джерело запозичення, тоді як глибша етимологія й ширші етимологічні зв’язки слова лишаються невисвітленими.

Четвертий том словника (літери Н–П) здано до видавництва 1988 р. Але невдовзі нашу країну спіткала економічна, а за нею й книговидавнича криза. Вихід словника зупинився. І ніхто не міг сказати, коли ж він відновиться. Можливість довести справу до кінця відсувалася на якусь туманну перспективу. Часовий розрив між укладанням і виданням чимдалі наростав.

Етимологам нічого не лишалося, як зібравши волю в кулак і долаючи відчуття безнадії, працювати далі. Утім, вимушена перерва явила й свої позитиви. Зокрема, вдалося врахувати новітні публікації з діалектології та порівняльно-історичного мовознавства. Від четвертого тому запроваджено покликання на праці І. Огієнка, Ю. Шевельова, О. Горбача – раніше через цензурні рогатки укладачі мусили обминати ці прізвища мовчанкою.

2003 року, після 14-річної перерви, давно підготовлений четвертий том нарешті вийшов. На жаль, його не зміг потримати в руках керівник авторського колективу, видатний мовознавець О. Мельничук. Він відійшов у вічність кілька років до того, але встиг відредагувати цей і наступний томи. Його справу гідно продовжила київська школа етимології, що сформувалась у процесі укладання словника. До неї належать такі відомі славісти, як О. Ткаченко, Т. Лукінова, Г. Півторак, В. Скляренко, О. Пономарів, І. Стоянов та інші. Спільними зусиллями вдалося доредагувати й видати п’ятий і шостий томи. Будемо сподіватися, що вихід сьомого (довідкового) тому не забариться.

Етимологічний словник має не лише мовознавче, а й велике загальнокультурне значення. Він містить точні, вивірені, науково обґрунтовані відомості про те, як, коли й звідки сформувався лексикон української мови.

Словник іще раз доводить, що наша мова – цілком самостійна, самобутня слов’янська мова й зовсім не є діалектом російської мови, «зіпсутим польськими впливами». Хоч ця заяложена теза вже давно спростована, з нею й досі носяться деякі шовіністи великодержавного ґатунку. Водночас видання спростовує вигадки, буцімто українська мова настільки давня, що з неї утворився санскрит укупі з рештою індоєвропейських мов. Для фахівців такі «теорії» звучать смішно, а проте вони все ще блукають у середовищі наших аматорів-верхоглядів од мовознавства. Корисність словника в тому, що він дає правильне уявлення про розгалужену, багатоступеневу спорідненість індоєвропейських мов і реальне місце української мови серед них.

Видання призначене як для фахівців з етимології, так і для всіх, кого цікавить історія української лексики. Кому не буде цікаво дізнатися, що, приміром, слова стіл і стеля історично пов’язані з дієсловом стелити, а піклуватися й печаль – з дієсловом пекти. Що пиво походить від пити, а жир від жити. Хто б міг подумати, що слова ректи, урок, вирок, пророк, отрок, наврочити – спільнокореневі, а метр «одиниця довжини», метр «наставник» і метро, навпаки, абсолютно різного походження. Що скромний буквально означає «той, який стоїть біля краю», а пролетар – «незаможний багатодітний батько». Усі такі факти (а їх у словнику – безліч!) пробуджують інтерес до української мови, привчають цінувати її як національний скарб.

Історичне мовознавство – це та галузь, де лінгвіст не може обійтися без допомоги колег-істориків. Установлюючи етимологію слів, він природно потребує опертя на історичні й археологічні факти. Але й історикові годі обійтися без здобутків етимології. Адже ці здобутки дають змогу точніше відтворити дописемну історію України, локалізувати прабатьківщину слов’ян, простежити контакти наших предків з іншими народами найдавнішої доби. Чимало корисного етимологія може повідомити дослідникам матеріальної та духовної культури минулих епох. Отже, співпраця між етимологічною та історичною науками обопільна і взаємовигідна.

Звісно, відколи почав виходити словник, наука не стояла на місці. Якби його укладали сьогодні, вдалося б повніше врахувати досягнення вітчизняних і зарубіжних етимологів за останні два десятиліття. Адже тепер ми знаємо значно більше про спорідненість слов’янської лексики з лексикою кельтських, тохарських та хето-лувійських мов, про звуковий склад і значення давніх індоєвропейських коренів, про слова, запозичені нашою мовою в найдавніші часи, зокрема й з неіндоєвропейських мов. Стає дедалі очевиднішим, що індоєвропейська прамова не була генетично відособленою, а належала до ширшого угруповання – ностратичної надродини, куди входили також уральські, алтайські, дравідійські, картвельські й, можливо, семіто-хамітські мови. Лексичний склад ностратичної прамови нині активно реконструюють. Тож етимологічні словники майбутнього, ймовірно, міститимуть також і ностратичні паралелі.

Але все це не так прогалини словника, як можливості й перспективи його вдосконалення. Головне, відтепер українська лексика має вичерпний і надійний етимологічний опис високої наукової вартості. Зараз готується електронна версія словника, а також  своєрідне доповнення до нього – «Етимологічний словник суфіксів української мови».

Оглядаючись на півстолітню історію створення цієї багатотомної й многотрудної праці, мимоволі замислюєшся: як її вдалося довести до літери «Я»? Очевидно, справа не тільки в наполегливості. Задум такого масштабу можна втілити лише тоді, коли повністю на ньому зосередитися, коли відсторонишся від буденної метушні та навколонаукових клопотів. Чи можливо це у вищій школі, де в працівників левову частку зусиль і часу забирає викладання? Навряд. Така справа до снаги тільки академічній установі, де створено для цього всі належні умови.