Частина І

Гетьман Іван Мазепа є однією з небагатьох українських історичних постатей ранньомодерної доби, чиє ім’я доволі міцно вписано до російського історичного наративу. За своєю значимістю Мазепа мало чим поступається іншій поважній для української та російської історіографії постаті – гетьманові Богданові Хмельницькому. Щоправда, якщо останнього, російські історики XIX-ХХ ст., зображували переважно у світлих тонах, то щодо першого, проголошеного ще Пєтром І «другим Іудою», не шкодували чорних барв. Антигерой-Мазепа на сторінках російських історичних праць, за невеликим винятком поставав, зазвичай, у зрілому віці і на відміну від свого головного опонента, царя-реформатора й першого російського імператора Петра І, чи низки інших дійових осіб Великої північної війни – Карла ХІІ або Алєксандра Мєншикова, не міг похизуватися інтересом істориків до його ранішого минулого.

Бернінгсгротг. Портрет Яна Мазепи 1706 р.

У дослідженнях ХІХ-ХХ ст., в яких історики усе ж згадували про ранні роки життя гетьмана, зустрічаємо обмаль інформації про походження, освіту та життя молодого Мазепи до часу обрання його на гетьманство. До того ж ці питання поставали не зі спеціального пошуку документальних свідчень про молоді роки гетьмана в архівах, а з переповідання фактів, наявних у творах українських, польських чи французьких. Мова йде насамперед про Вольтера, та авторів, які виявляли до постаті гетьмана значно більший інтерес. Такий підхід хоча і дозволяв підсилювати міфічний образ «другого Іуди», який ще в молоді роки виявляв порочні нахили, втім він давав доволі мало уявлення про гетьмана, як реальну історичну постать.

За часів імперії Романових та особливо СРСР, доки російська історична візія щодо минулого України домінувала, такий підхід до постаті гетьмана не викликав істотних заперечень, а найбільший інтерес істориків зосереджувався навколо питання, коли ж Мазепа вирішив зрадити російському цареві, чи як писали за радянських часів «Росії та братньому союзові російського та українського народів». Утім, після розпаду СРСР ситуація істотно змінилася. Російські науковці доволі болісно поставилися до відмови їхніх українських колег від російськоцентричного бачення української минувшини і повернення до пантеону українських національних героїв низки раніше табуйованих постатей ранньомодерної історії, серед яких І. Мазепа посідав чільне місце.

Прагнучи спростувати нові підходи до постаті гетьмана в сучасній українській історіографії, що грунтуються насамперед на положеннях державницької історіографії вироблених у ХХ ст., чимало російських істориків, не будучи фахівцями з україністики, яка як самостійний напрямок почала розвиватися у РФ лише після 1991 р.,¹ спробували презентувати власне бачення постаті гетьмана Мазепи. При цьому частина цих російських істориків взорувалася на «імперську візію» українського минулого. Для останньої властивим є опертя на праці російських дослідників доби імперії Романових і СРСР та багато в чому співзвучний їм `(щодо негативного ставлення до постаті І. Мазепи) доробок народницької школи української історіографії, репрезентований передусім працями Миколи Костомарова, Олександра Лазаревського, Володимира Антоновича та Дмитра Яворницького². Застосуванню «імперської візії» щодо висвітлення молодих років Івана Мазепи, включно до часу обрання його на гетьманство, ми б і хотіли приділити увагу в нашій статті.

Молоді роки Івана Мазепи у прочитанні Ігоря Андрєєва

Одним із перших сучасних істориків, хто у своїх працях звернувся до ранньої біографії гетьмана Мазепи, був московський дослідник Ігорь Андрєєв. У 2001 р. він опублікував розвідку під назвою «Мазепа Герой или изменник?», де заперечував правовірність ідеалізації  гетьмана, наголошуючи, що головними, притаманними Мазепі, рисами були егоцентризм, себелюбство, любов до влади, а також «безпринципність і нерозбірливість у досягненні мети». Дослідник підкреслював, що Мазепа не знав почуття вдячності, а його життєвий шлях - це «нескінчений ланцюг зрад, інтриг та брехні» [5, с. 125-126]. Серед тих, кого гетьман ввів у оману або зрадив, дослідник згадав, Яна ІІ Казиміра, Петра Дорошенка, Івана Самойловича, Васілія Голіцина та Карла XII [5, с. 126; 6, с. 573-574; 7, с. 573-574]. Приписуючи І. Мазепі три зради ще до часу його обрання на гетьманство, дослідник побіжно згадав, що майбутній гетьман здобув гарну освіту, навчався в єзуїтській школі, а юність провів при королівському дворі Яна Казиміра [5, с. 125]. Згадка про освіченість майбутнього гетьмана, так само, як і перерахунок його «зрад», постійно з’являються в працях науковця, а в останній його монографії, присвяченій Полтавській битві, дістали доволі цікаве поєднання. Відзначивши, що розум і освіченість не є гарантією високих чеснот, дослідник вкотре наголосив, що життєвий шлях І. Мазепи являв собою ланцюг нескінчених зрад та інтриг, а спроби «деяких українських дослідників виправдати таку поведінку прагненням гетьмана послужити «вітчизні» не здаються переконливими. Навпаки, сумною є історія держави, де постаті подібні до Мазепи, претендують на роль національних героїв» [8, с. 299].

Ігор Львович Андрєєв. Світлина із сайту viperson.ru

Наведені пасажі видаються нам цікавими із низки причин. По-перше, зазначивши в своїй останній монографічній роботі відсутність зв’язку між освіченістю та моральними чеснотами, науковець застосував до І. Мазепи підходи, які раніше апробував при порівнянні московського царя Алєксєя Міхайловіча та шведської королеви Христини [6, с. 39; 7, с. 39]. Щоправда, порівнюючи представників двох правлячих династій, дослідник був значно стриманішим у висновках, ніж у разі із гетьманом. По-друге, ймовірно не усвідомлюючи цього, І. Андрєєв у своїх публікаціях презентував новий підхід до зображення гетьмана, що невдовзі підхопили й інші прихильники «імперської візії». Останній передбачав критику сучасної української історіографії за глорифікацію гетьмана та зображення Мазепи як людини, чиїм політичним кредо ще з молоду була зрада.

Візія Гєннадія Саніна

Одним з перших, хто підхопив та розвинув положення наявні у працях І. Андрєєва щодо Мазепи, був поважний російський науковець, співробітник РАН і один з визнаних фахівців російської історії XVII ст. - Гєннандій Санін. У доповіді, яка була виголошена на засіданні  ІРІ РАН 1 квітня 2004 року щодо порівняння  Б. Хмельницького та І Мазепи, а в подальшому опублікована як стаття [9], дослідник, демонструючи свою неприязнь до постаті Мазепи, значно ретельніше за попередника вдався до відтворення його біографії. При цьому науковець висловив чимало «цікавих» припущень і тверджень дотичних ранньої біографії гетьмана.

Санін Гєннадій Алєксандровіч, доктор історичних наук, провідний науковий працівник РАН, завідувач Центру історії зовнішньої політики Росії до 1917 р. Світлина з сайту РАН

Так, зокрема, Мазепа був звинувачений у тому, що свою політичну кар’єру розпочав зі зради свого народу, Гетьманщини та Московії. Приводом для подібного припущення став той факт, що близько 1655 р., у віці 15-16 років, за підрахунками Г. Саніна, Мазепа став покойовим короля Яна ІІ Казиміра і в такий спосіб розпочав зближення із Річчю Посполитою. На думку автора, саме тоді, ймовірно, вперше в житті, він зрадив присязі, яку знов таки, ймовірно, разом із киянами приніс у 1654 р. цареві Алєксєю Міхайловічу перед московським посланцем Бутурліним [9, с. 74-75]. Як посланець Яна ІІ Казиміра у 1660 р. Мазепа доклав своїх рук до переходу Юрія Хмельницького на бік Речі Посполитої під час Чуднівської епопеї. У 1666 р. під час антипольського повстання на правобережжі Мазепа зраджує Яна ІІ Казиміра і переходить на службу до Петра Дорошенка. Потім почергово Мазепа зраджує Петра Дорошенка, Івана Самойловича, а вже будучи гетьманом – царівну Софью та князя Васілія Голіцина у 1689 р, у 1708 р. Пєтра І і на останок робить спробу зрадити Карла ХІІ [9, с. 75-76, 78-81, 85-87]. Як бачимо перелік «зрад», приписуваних Мазепі замолоду, істотно зріс, втім, як засвідчує науковий апарат праць Г. Саніна головним джерелом з якого він брав фактичну складову про молоді роки свого антигероя була праця М. Костомарова [9, с. 88-89]. Що ж до інтерпретації наведених фактів, то остання швидше за все була зумовлена прихильністю російського історика до «імперської візії», адже жодного нового джерела на підтвердження своїх припущень науковець не навів.

Владислав Яценко – кандидат історичних наук, докторант Інституту української археографії НАН України, доцент кафедри українознавста та мовної підготовки іноземних студентів Харківського національного економічного університету.

1. Зазначимо, що наявні на сьогодні в сучасній російській історичній науці ґрунтовні дослідження, щодо постаті гетьмана І. Мазепи, були написані, чи не єдиним фаховим російським україністом, професором СПбГУ Татьяною Таїровою-Яковлєвою. Втім з огляду на її студії та підходи щодо висвітлення ранньомодерного минулого України в цілому і І. Мазепи зокрема, що співпадають із тенденціями у вітчизняній та світовій україністиці, але істотно суперечать оцінкам і трактуванням панівним у сучасній російській історичній науці в цій розвідці ми згадаємо про її доробок побіжно. Останній безсумнівно заслуговує на окрему розвідку, над якою ми зараз працюємо.
2. Детальніше про особливості застосування російськими вченими «Імперської візії» при аналізі подій ранньомодерного минулого України пов’язаних із козацько-московськими взаєминами дивись у наших розвідках [1;2;3;4]

Література:

1. Яценко В. Сучасна російська історіографія про козацьку революцію1648-1657 рр. // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. (Нова серія). – 2005. – Т.11. – С. 282-267.
2. Яценко В. Українські фрагменти в студіях російського військового історика Алєксандра Малова // Збірник Харківського історико-філогічного товариства (Нова серія). – 2008. – Т.13. – С. 299-318.
3. Яценко В. Антимосковський виступ Війська Запорізького низового на чолі із кошовим Костем Гордієнком у 1709 р. в зображенні сучасної російської історіографії: до постановки проблеми // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – 2011. – Т.22. - С. 5-14.
4. Яценко В. Б. Батуринська трагедія 1708 р. у висвітлені сучасної російської історіографії // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – К.-Глухів., 2012. – Вип.5. - С. 188-194.
5. Андреев И. Мазепа. Герой или изменник? // «Знание-сила». – 2001. – № 4. – С. 119-127.
6. Андреев И. Алексей Михайлович.– М.: Молодая гвардия – М., 2006. – 638[2] c.
7. Андреев И. Алексей Михайлович. 2-е изд., исправл. – М.: Молодая гвардия – М., 2006. – 638[2] c.
8. Андреев И. Л. На пути к Полтаве. – М.: Вече, 2009. – 384 с.
9. Санин Г. Богдан Хмельницкий и Иван Мазепа // Труды института истории Российской истории РАН. – М., 2006. – Вып. 6. – С. 65-90.