Це лише перша книжка із трилогії, значення якої дуже велике для українського історика. Саме так можна і треба писати історію.  «На наш погляд, давня Франція – це простір, який важко підкорити, тому що він занадто великий, важко перетнути, важко за ним наглядати».

Бродель розуміє штучності поділів і одразу закликає у першому розділі «Нехай Франція зветься різноманіттям». Однак у даному разі поділ та різноманіття не лише географічні чи етнографічні поняття, це і поняття різного відчуття і різної «швидкості» часу для різних територій та різних спільнот.

Другий розділ: Монолітність населення: села, селища, міста. У центрі уваги опиняється розуміння сільської та міської місцевостей: лісу, луків, маєтків, шляхів, перехресть, ринків, а з цього питання міграції, феодалізму та капіталізму, регіональних першостей.

Третій розділ: Географія: чи саме вона вигадала Францію?  Саме тут Бродель ставить дуже популярне в подальшому питання кордонів і прикордонь, розуміння столиці і  осерд’я держави, морські порти як вияви рухливості економіки тощо.  «У процесі уніфікації Франція, отже,  - також продукт усіх змішаних сил Історії: суспільства, економіки, держави, культури, - французька мова (яка вийшла з Іль-де-Франса), мова влади, адміністративне знаряддя цієї покори порядку».

Ця книжка не лише про Францію, ця книжка про літнього історика, що присвячує роботу бабусі «світочу дитинства» і розуміє те ,  що в тому, що таке Франція, регіон, місто, село, кордон, давній лад і чому треба жаліти місто Мец  годі розібратися, як і в тому, що ж таке історія…Найбільше, як і часто буває скаже епіграф: «Історія твориться, не осягаючи саму себе розумом» (Жан-Поль Сартр) … усе для роботи  історика!