Значно актуальнішим Олександр Кониський був на початку ХХ ст. Зокрема, численними некрологами та пам’ятними статтями відгукнулись його «духовні нащадки»: Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Василь Доманицький, Федір Матушевський та ін.²  У 1920-ті рр. Михайло Возняк і Кирило Студинський започаткували наукове опрацювання документальної спадщини Олександра Кониського³. З того часу, зважаючи на табу радянської доби, присвячена йому історіографія збагатилась серією статей Марка Антоновича⁴, студіями Галини Бурлаки⁵, Олександра Мисюри⁶, Світлани Панькової⁷, концептуальним нарисом Ігоря Гирича⁸ тощо. На сьогодні відчутною є потреба синтетичної монографії, написання якої найближчим часом навряд чи можливе через недостатню дослідженність архівної та публіцистичної спадщини Олександра Кониського, зокрема і питання про його щоденники.

Відомий нам щоденник Олександра Кониського має авторську назву «Думки і помітки», яка натякає на деяку умовність визначення цього зошиту як, власне, «щоденника». І дійсно, він не являє собою традиційної хронологічної фіксації подій, зустрічей, розмов тощо. Натомість щоденник увібрав в себе спогади автора, його роздуми на морально-етичні, філософські, громадські та політичні теми, душевні переживання тощо. Олександр Кониський також включав у щоденник вірші (в тому числі і власні), почуті ним народні приказки (із зазначенням де і від кого), фрагменти своїх творів.

Разом з тим, Олександр Кониський не уникав і сучасних йому подій. Значне місце у щоденнику займають детальний опис справи, заведеної на нього жандармами, яка могла скінчитись другим засланням, і пов’язані з цим хвилювання і настрої, враження від діяльності київських цензорів та публікацій в «Киевлянине», оціночні думки про інших діячів (Михайла Драгоманова, Олександра Кістяківського, Ореста Левицького, Івана Франка), власні родинні негаразди, майнові справи тощо.

Цікаво, що людина, яка перебувала у центрі громадського життя, насправді фактично не мала близького співрозмовника і надзвичайно гостро переживала відсутність «душевного», довірливого спілкування. В цьому аспекті щоденник Олександра Кониського подібний до щоденників Сергія Єфремова 1920-х рр., коли справжню розмову можна було вести лише з самим собою на папері. Тому текст щоденника написаний дуже емоційно та красномовно, майже в діалогічному стилі. Саме оця «самотність серед людей», відчуття, що його не розуміють і не підтримують оточуючі, пресінг жандармів, родинні негаразди, викликали гострий меланхолійний смуток, декілька разів змушуючи замислитись над ідеєю вкоротити собі віку (але сам автор визнавав, що не має для цього необхідної сили волі).

Разом з тим, прочитання щоденника Олександра Кониського залишає враження, що він належить до категорії тих, що пишуть «не для себе». Автор вочевидь бажав бути почутим та зрозумілим: недарма він так детально розкриває свій внутрішній світ, бідкається, що про нього думають одне, як насправді все зовсім інакше... Скоріш за все, саме це і спонукало врешті-решт подарувати своє «дзеркало душі» Омеляну Огоновському, сподіваючись згодом на можливу його публікацію. Дарчий напис містить дату – 25 жовтня 1891 р. До речі, через цю обставину щоденник Олександра Кониського на своїх сторінках має штампи «Бібліотека Омеляна Огоновського» та зберігається не в особовому фонді автора, а Омеляна Огоновського (ІЛ НАНУ. – Ф. 108 (Омелян Огоновський). – Спр. 136.).

Щоденник являє собою зошит у твердій обкладинці і містить 63 записи, які охоплюють період від 29 грудня 1883 р. по 24 лютого 1886 р. Автором заповнено 183 аркуши (плюс ще 2 аркуши із записом українських приказок). Олександр Кониський робив свої записи нерегулярно, як правило, під впливом від чогось згаданого, скоєного, почутого, побаченого, прочитаного тощо. Наприклад, за 1884 р. ним зроблено лише 11 поміток, натомість у наступному році – 24.

Щоденник Олександра Кониського, попри те, що він має невеликий обсяг, цілком можна вважати не тільки важливим джерелом для вивчення його життя, поглядів, історії національного руху, але і своєрідним автопортретом та «зліпком» того часу, яким його відчував один з перших українських самостійників.

Щоденник має гарний стан збереженості. Автор послуговувався переважно чорними чорнилами, сині використані лише на кількох сторінках. Почерк, яким написаний щоденник Олександра Кониського, на перший погляд майже каліграфічний, насправді не так легко піддається прочитанню. Зокрема, певні складнощі створюють авторська зміна стилю написання деяких літер, а також «слова-хвилі», тобто, коли літери (у Олександра Кониського це – г, ж, з, и, л, м, п, т, ш) плавно зливаються і їх важко одразу розрізнити.

Текст щоденника передано з певними «компромісами», а не цілком фототипічно. Зокрема в тих випадках, коли при написанні слів Олександр Кониський використовував російські літери е, и, о, т, ы, ь, ъ («лыше», «привітный», «Черніговщина», «глибоки», «рукописъ», «властний», «вбьєш» та ін.), вони замінені на відповідні українські. Виправлено також написання слів на кшталт «не що давно», «сегодні», «вы», «ити», «хочешь», «ею», «его», «пришла», «счастливоі», «льется», «иду», «судья», «семьі», «истина», «есть», «пріятелем», «розбить», «аресту», «вы», «четверг», «мьягкий», «одно», «статью», «заблудится», «житьё», «молодіжі», «вміранье» та ін. Осучаснено написання окремих слів (наприклад, «инча», «ріжних», «жадних», «користним», «стілько», «мині», «поинчае», «будовати», «седів», «працевав», «росповів», «се», «сего», «сіеі», «отсю», «тиждні», «ненавість», «вдієшь», «пішіть», «шкло», «чотирі», «ланцузі», «розогріте», «життєм», «глибоки», «матирі», «попелю», «переночовати», «каліндар» тощо).

Залишені всі авторські підкреслення, скорочення розкриті у квадратних дужках. Квадратними дужками зі знаком питання позначені непрочитані місця. В тексті також вказані сторінки оригінального щоденника.

Як то часто буває, текст містить і чимало сумних аналогій з сучасністю: сподівання на покращення (тільки не сьогодні!) життя при зміні очільника держави, досвід тісного спілкування з репресивним апаратом та чиновництвом, показний патріотизм, певна пустопорожність інтелігенції та ін., але про це ліпше прочитати безпосередньо в самому щоденнику.

Григорій Стариков – кандидат історичних наук, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

Друкувалось в: Григорій Стариков. Щоденник Олександра Кониського // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. – Том CCLXV. – Праці Історично-філософської секції. – Львів, 2013. – С. 387-450.

1. Скоробогатько Н.М. Олександр Кониський на тлі своєї доби (Життя.  Діяльність.  Творчість): автореф. дис... канд. філолог. наук : 10.01.01 / Н.М. Скоробогатько. – К., 1996. – 18 с; Бєлан Г.В.  Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Олександра Кониського:  автореф.  дис. ... канд. педагог. наук : 13.00.01 / Г.В. Бєлан. – К., 2004. – 20 с.; Мисюра О.О. Олександр Кониський у громадсько-політичному і культурно-освітньому житті України (друга половина XIX ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / О.О. Мисюра; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2005. – 19 с.; Камишова Т.М. Етико-естетичний ідеал у творчості Олександра Кониського: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Т.М. Камишова; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – К., 2008. – 19 с.; Дяченко О.В. Олександр Якович Кониський і процес українського націотворення другої половини XIX століття: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / О.В. Дяченко; Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2008. – 20 с.; Александров О.В. Правові погляди Олександра Кониського: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.В. Александров; Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К., 2009. – 20 с.; Турчина І.С. Проблеми української національної освіти в педагогічній спадщині О. Кониського (1836-1900 рр.): автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / І.С. Турчина; Черніг. нац. пед. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – Чернігів, 2010. – 20 с.
2. Грушевський М. О.Кониський // Село. – 1910. – № 47. – С.5; Його ж. Пам’яті О.Кониського // ЗНТШ. – 1901. – Т. 39. – С.1-14; Єфремов С. Останні години життя, смерть і похорон О.Кониського // ЛНВ. – 1901. – Т. 13. – Ч. 2. – С. 51-54; Його ж. Трудівник передрозсвітньої доби: На 10-ті роковини смерті О.Кониського // Рада. – 1910. – 30 ноября (13 грудня); Доманицький В. Библиографический указатель сочинений А.Я.Конисского // Киевская Старина. – 1901. – № 1. – С.131-151; Матушевський-Єфремов. А.Я.Конисский // Киевская Старина. – 1901. - № 1. – С. 125-130.
3. Возняк М. Драгоманов у відновленій «Правді» // За сто літ. – 1930. – Кн. 6. – С. 229-230; Його ж. З життя чернігівської громади в 1861-1863. Листи Л. Глібова і Семена Носа до О. Кониського // Україна. – 1927. – Кн. 6. – С. 104-124; Його ж. З років заслання Петра Єфименка на Архангельщину // За сто літ. – 1928. – Кн. 2. – С. 110-121; Його ж. Листування Костомарова з Кониським // Україна. – 1925. – Кн. 3. – С. 72-77; Його ж. З письменницької спадщини Василя Мови (Лиманського) // За сто літ. – 1927. – Кн. 3. – С. 17-45; Його ж. Ів. Белей і Ол. Кониський. До звязків Галичини з Наддніпрянщиною в 80-х рр. ХІХ в. – Львів, 1928. – 45 с.; Його ж. Листування Панька Куліша з О. Кониським // Нова Україна. – 1923. – № 10. – С. 139-148; № 11. – С. 154-162; Його ж. Тринадцять листів І. Франка до О. Кониського // Життя і революція. – 1927 – № 4. – С. 84-98; № 5. – С. 233-242; Його ж. Кониський і перші томи «Записок» (листи до М. Дикарева) // ЗНТШ. – 1929. – Т. 150. – С. 339-390; Студинський К. Зв’язки Кониського з Галичиною в роки 1862-1866 / ЗНТШ. – 1929. – Т. CL. – С. 271-338; Його ж. Галичина і Україна в листуванні 1862-1884 рр.: У 2-х т. – К., 1931.
4. Антонович М. Неопублікований лист О.Я. Кониського // Український історик. – 1965. – № 1-2 (5-6). – С. 72-75; Його ж. Дві замітки до життєпису О. Кониського // Український історик. – 1971. – № 1-2 (29-30). – С. 89-94;. Його ж. П.О. Куліш та О.Я. Кониський // Український історик. – 1970. – № 1-3 (25-27). – С. 38-52; Його ж. О. Кониський і М. Грушевський // Український історик. – 1984. – № 1-4 (81-84). – С. 48-63; Його ж. Олександер Кониський // 125 років київської української академічної традиції (1861-1986). – Нью-Йорк, 1993. – С. 181-194.
5. Бурлака Г.М. Олександр Кониський: нові грані постаті (на матеріалі листування з М. Грушевським) // Український історик. – 2004-2005. – № 3-4/1 (163-165). – С. 60-68.
6. Мисюра О. Постать Олександра Кониського в українському національно-визвольному русі: (Історіографія та джерела проблеми) // Сіверянський літопис. – 2004. – № 1. – С. 37-46; Мисюра О. Кониський Олександр Якович (1836-1900)  / Олександр Мисюра. – Чернігів : Просвіта, 2008. – 200 с.; Листи Олександра Кониського до Іллі Шрага: Наукове видання / Упорядкування; передмова, примітки Т.П. Демченко, О.О. Мисюри. – Чернігів: Просвіта, 2011. – 210 с.
7. Панькова С.М. Заповіти Олександра Кониського // Вісник НТШ. ― Львів, 2011. ― С. 26-30; Кальницький М. Панькова С. Житловий будинок серед 19 – поч. 20 ст., в якому проживав Кониський О.Я. // Звід пам’яток історії та культури України Київ. – Кн. І, ч. ІІ. – М-С. – К., 2004. – С. 1112-1113.
8. Гирич І.Б. Батько українського самостійництва / Між наукою і політикою. Історіографічні студії про вчених-концептуалістів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – С. 53-82. Ця ж розвідка доступна і в інтернеті під назвою: Ігор Гирич. Олександр Кониський – батько української культурно-політичної окремішньості. Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php/doslidzhennya/413-ihor-hyrych-oleksandr-konyskyi-batko-ukrainskoi-kulturno-politychnoi-okremishnosti