Див. частину І >>

Торгівля у Полтаві XVIII ст.

Зважаючи на той факт, що продукція місцевих майстрів в першу чергу мусила реалізовуватися в межах міста, докладніше зупинюся на розміщенні та функціонуванні торгівельних споруд й проведенні ярмарків у місті. Розглядаючи торгівельні споруди та місце їх розташування на теренах Полтави XVII-XVIIІ ст., слід відзначити, що торгівлю в місті провадили як на ярмарках, так і стаціонарно — в лавках. Ринкова площа, як невід'ємний елемент організації українських міст XVI-XVIIІ ст., в Полтаві не була функціонально відокремлена. Головним завданням цього простору було забезпечення умов для виїзної торгівлі. Натомість стаціонарна торгівля зосереджувалася на Соборному майдані та прилеглій ділянці Київської вулиці.

План Полтави Івана Бішева (1722 р.)

Як і врешті міст, у Полтаві більша частина ринку була зайнята недовговічними «крамами», що групувалися в окремі ряди за довільним принципом¹. Довгі торгівельні ряди – комори, які розміщувалися на майдані поблизу Успенського собору в два ряди, позначені на планах Івана Бішева та Василя Кутузова (перша чверть XVIII ст.)². Торгівельними днями понад століття — від 1640-х до 1770-х років, були понеділок та п’ятниця³. За даними, які навів у своїй роботі Василь Балушок, зрозуміло, що понеділок вважався одним з несприятливих днів для більшості ремесел, у якій воліли не починати нової роботи⁴. Можливо, також тому у понеділок торгували, а не займалися ремеслом.

В 1760-х роках у фортеці була 51 торгівельна лавка. Вони доволі чітко локалізуються за «Генеральним описом». Всі стаціонарні споруди знаходилися на Київській вулиці (очевидно, ділянка сучасного Соборного майдану та прилеглої Жовтневої вулиці). Фактично в кожному дворі цієї вулиці були лавки. Вони групувалися в одному дворі в кількості від двох до шести. Єдиною окремою спорудою була лавка для продажу скляного посуду купця Дем'яна Заливаки, яка розміщувалася в кінці Київської вулиці⁵. Власниками лавок виступають і дві церкви — Успенська та Воскресенська.

Стакан та скляний кухоль (Полтава – ХVІІІ ст.)

У межах форштадту було лише одне місце зосередження стаціонарної торгівлі. Це завершення Філіпової вулиці на Різницькій горі (територія прилегла до сучасного Сонячного парку). Тут функціонувала 21 м'ясна лавка, майже всі вони належали м'ясникам різницького цеху (Кирилу Піндусу, Трохиму Луценку, Андрію Кузьменку, Луці Луценку) та представникам полкової старшини (вдові сотника Ольховського, обозному Руновському, бунчуковому товаришу Чуйкевичу, генеральному обозному Семену Кочубею); шістьма лавками володів граф Олексій Розумовський⁶. Таке місце розташування м'ясних лавок було не випадковим, адже на прилеглій території концентрувалися домогосподарства майстрів різницького цеху, а нижче по схилу — скотобійні⁷. До кінця століття кількість лавок скоротилася до тринадцяти, проте місце їх зосередження — на Різницькій горі — залишилося незмінним до початку ХІХ ст., зокрема, їх показано на планах 1811 та 1827 років (на останньому як такі, що підлягають знесенню)⁸.

Стаціонарні приватні лавки XVIII ст. рідко мали вузьку торгівельну спеціалізацію, здебільшого торгуючи вроздріб, різним дрібним крамом. Традиційно «невеликі» торгівці скуповували гуртом товари на ярмарках, а потім вроздріб продавали впродовж року. Так діяв, наприклад, полтавський мешканець Мойсей Шляхта, чиє господарство може слугувати прикладом поєднання торгівельної та виробничої діяльності, оскільки роздрібну торгівлю сіллю він поєднував із ковальським ремеслом⁹.

Штоф (Полтава – ХVІІІ ст.)

Наприкінці XVIII ст. торгівля виходить за межі цих традиційних торгівельних територій, про які щойно мовилося, натомість місце торгівлі на Соборному майдані збереглося: «в городе на площаде в два ряда двадцять сім лавок и пять амбаров … в коих продаются железные товары, стеклянная и глинянная посуда во время ярмаронок и без ярмаронок, а также рыба икра бычева и протчие товары, кои называются железными рядами»¹⁰. З'являються приватні лавки в межах фортеці, на міській землі, що тяглася праворуч від Київської до Спаської брами понад валом¹¹.

За топографічним описом 1798-1800 років торгівельних крамниць у фортеці було вже 89, а на передмісті — 59. За власниками вони розподілялися: церковних — 2 кам'яні споруди, 20 дерев'яних; дворянських — 1 та 22 відповідно; купецьких — 4 в одній мурованій споруді та 16 дерев'яних; міщанських — 14, усі дерев'яні. На передмістях тоді ж існувало 11 торгівельних лавок, 27 городових, 13 м'ясних; 5 приватних, проте побудованих на міській землі¹². Відтворити зовнішній вигляд стаціонарних лавок на основі наявних відомостей фактично неможливо. Зазвичай це були дерев'яні або глинобитні споруди, що розміщувалися довгими рядами по декілька обабіч одна одної. Окремі лавки у дворах власників мали вигляд комор, пристосованих для роздрібної торгівлі.

Карафка (Полтава – ХVІІІ ст.)

Періодична торгівля у Полтаві, як і всюди у Гетьманщині, була представлена ярмарками. У XVII-XVIIІ ст. ярмарки відбувалися на центральному Соборному майдані міста чотири рази на рік: в лютому на «всеядной неделе», з 9 травня починався Миколаївський, з 20 липня — Іллінський, з 14 вересня — Воздвиженський¹³. На 1810 р. сталася лише одна зміна — додався Семенівський ярмарок, який розпочинався з 27 червня і тривав три дні¹⁴. Ця зміна була зумовлена пристосуванням початку ярмарку до дня відзначення Полтавської битви. На ярмарки з'їжджалися українські торгівці, принаймні в 1742 році полтавська полкова канцелярія повідомляла, що закордонні купці на ярмарки до Полтави не приїжджають¹⁵. У місті також діяли й менші ринки. Один з них розташовувався на Павленківському майдані (сучасний Павленківський парк), другий — на Монастирській вулиці, третій — на Подолі (сучасна вул. Пролетарська, ділянка стадіону «Локомотив»).

У середині ХІХ ст. традиційне місце торгів зазнало кардинальних змін. Торгівельні споруди були винесені за межі фортеці на її колишню еспланаду, а в 1855 р. на цій ділянці звели цегляну будівлю для стаціонарної торгівлі, яка займала весь квартал сучасної Жовтневої вулиці напроти Петровського парку.¹⁶

Пляшка (Полтава – ХVІІІ ст.)

Загалом же, кількість ринків, що діяли в місті, може свідчити про відповідний рівень товарообігу, а це в свою чергу, дозволяє стверджувати, що Полтава відігравала роль економічного торгівельного центру мікрорегіону, який дещо виходив за межі полкової території.

Домогосподарства міських мешканців

Основу забудови Полтави XVIII ст. складали домогосподарства міщан. Домогосподарство є господарською одиницею, мешканці якого пов'язані як родинними зв'язками, так і спільним веденням господарства, воно виступає основною податковою одиницею. Єдиним джерелом, на основі якого можно зробити повну харктеристику домогосподарств Полтави є Генеральний перепис Лівобережної України, який дозволяє відновити типи, структуру, населеність, залюдненість, розподіл за формою сімейною організації домогосподарств на часовому зрізі 1765-1766 рр.

Скляний кухоль (Полтава – ХVІІІ ст.)

В місті існували домогосподарства трьох видів: двори, підварки¹⁷, бездвірні хати. Поняття двору, в першу чергу, як податкової одиниці, у XVIII ст. мало свою специфіку. За Григорієм Максимовичем основними ознаками двору були: наявність єдиної дворової території, родинні зв'язки між мешканцями двору, спільне відбуття повинностей, служб, податків¹⁸. Зауваженнями до пропонованого поділу можна вважати факти запису до домогосподарства наймитів, учнів, які навчалися у господарів певному ремеслу та інших осіб, котрі безоплатно проживали у дворі, але не пов'язаних з господарями родинними зв'язками. Отже, під двором можна розуміти групу осіб, об'єднаних кровними зв'язками, спільними маєтково-трудовими відносинами, тобто спільністю землі, худоби, майна. У дворах розміщувалися господарські споруди, в залежності від майнового статусу мешканців.

Бездвірна хата визначалася Григорієм Максимовичем — як «хата без дворового места». Якщо так, то дворове місце — територіальне поняття, яке є земельною ділянкою. «Порожнее дворовое место», як елемент забудови фіксується Генеральним описом поряд із трьома видами домогосподарств і є потенційним двором. Та, водночас, дворове місце є необхідним складовим елементом, що розмежовує поняття двір та бездвірна хата. До бездвірних хат також належали господарські споруди, але у меншій кількості.

Фляша (Полтава – ХVІІІ ст.)

Третім видом домогосподарств є підварок. Слово запозичене з російської мови та привнесене в ділову лексику переписувачами. Наприклад, у словнику Володимира Даля, воно пояснюється, як «вилла, загородная дача»¹⁹. Цей термін на позначення елементу житлового фонду міста з'являється в середині XVIII ст.²⁰ Підварки наявні, як на передмістях (де чисельно домінують — 154 од.) так і в межах фортечної території (11 од.). Виходячи зі змісту Генерального опису, окреслимо підварок, як земельну ділянку з хатами та господарськими спорудами, власник, якої переважно проживає в іншому місці, поселяючи у підварку своїх підданих, чи наймачів (тобто групи осіб, які не об'єднані кровними зв'язками та спільними трудовими відносинами).

Основним видом домогосподарства був двір, що складався з житлового приміщення — хати, та комплексу господарських споруд. Кількість їх залежала від заможності власника та роду його занять. В межах фортеці знаходився 171 двір, на форштадті — 654, що становить 78% та 72% від загальної кількості домогосподарств в межах кожної складової міста, відповідно. Найпростіший тип двору, це двір, в якому була лише одна хата без господарських приміщень. Таких дворів було 11 (6,5%) у фортеці та 199 (30%) на форштадті. Водночас найпростіший тип двору був одним з найбільш поширених. Аналогічно 11 (тобто 6,5 %) було дворів, що складалися з двох господарських та двох людських хат. Найбільший двір включав 9 житлових покоїв для господарів, 4 «людские» хати, 6 комор, 2 сараї, стайні та 16 хат підданих²¹. Він належав полковому судді Григорію Сахновському й розміщувався на Богородицькій вулиці, на території Нової фортеці. Найчастіше до складу двору входила комора, рідше — сараї та стайні, в поодиноких випадках якісь промислові чи торгівельні споруди — лавки, винокурні тощо. Всього за складовими двору їх нараховується 96 типів. Найбільше варіацій серед фортечних дворів, вони були багатшими, в них знаходилося багато житлових та господарських приміщень.

Миска (Полтава – ХVІІІ ст.)

Бездвірних хат у межах фортеці було 28, що становить 13% від усіх домогосподарств. Форштадтові ж бездвірні хати, яких нараховувалося 56, становили лише близько 6%. Відповідно, у межах фортеці другим за кількістю був цей вид домогосподарства, в той час, як на форштадтах другими за кількістю були підварки. У зв'язку із відсутністю дворового місця, бездвірні хати, в більшості випадків являли собою окремі житлові приміщення хати, у кількості від одного до чотирьох. Найбільше було просто бездвірних хат (у фортеці—  17 хат  – 60% від кількості всіх одиниць цього виду домогосподарства, на форштадті 28 – 50%, відповідно). У фортеці зафіксований лише єдиний випадок, коли поряд з бездвірною хатою розміщувалася комора. Натомість, на форштадті, цей тип був більш поширеним — 15 одиниць, тобто 9,7%. Крім того, біля форштадтових бездвірних хат знаходилися такі спеціалізовані виробничі приміщення, як кузня та солодовня. Всього ж нараховується п'ять структурних типів «бездвірних хат».

Підварків у межах фортеці записано лише 11, тобто 5% від всіх типів домогосподарств, вони всі були дуже простими — складалися лише з однієї хати чи хати з коморою, або двох чи трьох житлових приміщень вкупі.  На форштадті підварків фігурує 154 (17 %.), вони були більші, мали складнішу структуру. Виділяємо 18 типів підварків, серед яких найпростішим й напоширенішим був звичайний тип, що складався з однієї хати.

Слід, відзначити, що в забудові міста були присутні такі елементи, як «порожнее дворовое место». У межах міста їх записано лише 41. Проте, вони не завжди були дійсно порожніми, так, у фортеці знаходилося дворове місце, на якому було три житлові хати, щоправда на той момент не заселені. А на форштадті на дворовому місці була одна подібна хата. Тобто, відсутність пожильців перевела ці домогосподарства з розряду дворів до пустого дворового місця, що не оподатковувалося.

Полтава на гравюрі Стадлера (поч. ХІХ ст.)

Заселеність дворів була більшою ніж підварків та бездвірних хат. Ця особливість була відзначена Юрієм Волошиним для українських сіл та розкольницьких слобід Північної Гетьманщини²² (із закономірним обгрунтуванням того, що двір являв собою більшу у господарському відношенні одиницю, в склад якої входили землі, що потребували обробітку). Олександр Гуржій, в цілому для Гетьманщини визначив, що в одному дворі мешкало від 1 до 6 родин, разом з якими жили 1-2 підсусідка та наймані робітники²³. Генеральний опис показує, що залюдненість домогосподарств Полтави знаходилася в межах середнього показника 5,9. Кількість осіб, що проживали в домогосподарстві коливається в межах 1-22 осіб. Найбільшим, нетипово великим господарством, був вже згаданий двір судді Григорія Сахновського, в якому проживало 95 осіб з 16 сімей підданих та їхніх робітників²⁴. Найбільша населеність фіксується для фортечних дворів, де вона складає 7,4. Найменша — 4,1— для фоштадтних бездвірних хат. Цей показник суттєво відрізняється від визначеного Юрієм Волошиним для українських сіл Стародубського полку — 9 одиниць²⁵. Це може засвідчувати, що міське населення мало меншу середню населеність домогосподарств, оскільки в селах у більшій мірі зберігалися традиції патріархального ведення господарства та зберігався значний відсоток мультифоктальних домових спільнот. В той час, у містах, окремі двори та підварки інколи були заселені виключно найманими робітниками та підданими.

Основну маси забудову полкової Полтави складало традиційне житло для України — хата. Міське житло розвивалося на базі попередніх типів сільських жител, продовжуючи на попередньому етапі їх традиції²⁶. Етнографічно полтавське житло може бути віднесене до лісостепового (центрально-лівобережного) типу українського житла²⁷. У місті були відсутні цегляні житла, єдиним винятком був двоповерховий будинок бургомістра Павла Руденка збудований наприкінці XVIII ст.

***

На основі порівнянь реконструйованої планувальної структури XVII-XVIII ст., планів ХІХ ст., які відображають перепланування міста, та сучасної міської території, можна стверджувати, що міський простір Полтави, сформувався саме за доби Гетьманщини. Перепланування ХІХ ст., пов'язані із розбудовою губернського центру, не змінило композиційну структуру, розпланування вулиць, проте внесло ряд змін в планувальну схему міста. Зміни у містобудівному планувальному вирішенні полтавської території відбувалися на основі проекту 1803 р.²⁸ Реалізований проект призвів до утворення нового центру на вільній передміській території, навколо якого сформувалася радіальна планувальна структура. Також, впродовж першої чверті ХІХ ст. ліквідували залишки фортеці, забудові надали регулярного квартального регулярного характеру, випрямили траси старих вулиць, проклали нові. Місто втратило свою двоскладову топографічну структуру, злилося в єдине композиційне та планувальне утворення.

Сучасна планувальна структура міста містить ряд особливостей сформованих впродовж XVII-XVIIІ ст., доповнених але і збережених переплануванням ХІХ ст. Серед них слід відзначити: формування на місці укріплень фортеці незабудованої смуги, зайнятої парками, площами та проспектами; збереження головної вісі — центральної вулиці, що з'єднує два центри, вона проходить у напрямку південний-схід – північний-захід; збереження історичного центру, із головною домінантою Успенським собором та незабудованою ділянкою навколо нього; збереження сітки вулиць в межах колишньої фортеці та на передмістях тощо.

Оксана Коваленко – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка; молодший науковий співробітник відділу палеогончарства Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.

1. Ричков П. Ринкові площі // Пам'ятки України. — К., 1996. — № 2. — С. 31.
2. Чертеж города Плотав Ивана Бишева. 1722 г. // ЦДВІА РФ. — Ф.3. — Оп.33. — Спр.11086. — 2 арк; Гольденберг Л.А. Картографические источники о военных действиях в 1708-1709 гг. // Полтава: К 250-летию Полтавского сражения: сб. ст. — М., 1959. — С. 381, ил. 7.
3. Дядиченко В.А. Полтавська битва. — К., 1959. — С.392; Ділова документація Гетьманщни XVIII ст.: зб. документів — К.: Наукова думка, 1993. — С. 309; Актовыя книги Полтавскаго городового уряда XVII-го века. Справы поточныя 1664-1667 годовъ / ред. и прим. В. А. Модзалевский. — Чернигов, 1912. — Вып. І. — С. 76; Полтаві 800 років: 1174-1974: зб. документів і матеріалів. — К., 1974. — С. 39.
4. Балушок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. — К., 1993. — С. 43.
5. ЦДІАК України. — Ф.57. — Оп.2. — Спр.1. — Арк. 30 зв.
6. Там само. — Арк. 173 зв.
7. Павловский И.Ф. Очеркъ деятельности малоросійского генерал-губернатора князя А.Б. Куракина (1802-1808 гг.) : по архивнмъ данным, с рисунками — Полтава, 1914. — С. 28.
8. Там само. — С. 28; План Полтавы. 1827 г. // РДІА СПб. — Ф. 1293. — Оп. 168: (Полтавская губерния) — Спр. 20. — 2 арк.; Полтаві 800 років: 1174-1974: зб. документів і матеріалів. — К., 1974. — С. 46.
9. Круглова Т. Экономическая структура городских хозяйств Левобережной Украины в XVIII в. (по материалам Генеральной описи 1765-1769 гг.) — М., 1989. — С. 108-109.
10. Полтаві 800 років... — С. 44.
11. Там само. — С. 45.
12. Топографічний опис Лівобрережної України в 1798-1800 гг. // Описи Лівобережної України. — К., 1997. — С. 64.
13. Актовыя книги… — С. 13; Ділова документація Гетьманщни XVIII ст.: зб. документів — К., 1993. — С. 286, 317; Полтаві 800 років… — С. 39.
14. Павловскій И.Ф. Описаніе городовъ Полтавской губернии и ихъ окрестностей 1810 г.: (Архивный матерьялъ) // Отделъный оттиск из Трудов ПУАК. — Полтава, 1917. — С. 8.
15. Доношение Полтавской полковой канцелярии об отсутствии у них на ярмарках заграничных купцов. 1742 р. // ІР НБУ. — Ф. VIII: (Київського університету Св. Володимира). — Спр. 1449. — 1 арк.
16. Дело о постройке ярмарочного двора в г. Полтаве // РДІА СПб. — Ф. 218. — Оп. 4. — Спр. 2240. — 14 арк.; Гейдельберг М.Б. Історія вулиць міста Полтави — Рукопис. — Полтава, 1987 // Науковий архів ПКМ. —Ф. 3: (Історія дореволюційного періоду). — Спр. 19. — Арк. 2, 104.
17. Підварок — земельна ділянка із хатами та господарськими спорудами, власник якої переважно проживав в іншому місці, поселяючи в підварку своїх підданих чи наймитів, тобто групу осіб, не об'єднаних кровними зв'язками та спільними маєтково-трудовими відносинами.
18. Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. — Нежин, 1913. — Т. І. — С. 317.
19. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка [Електронний ресурс]. Режим доступу до словника: http://www. dal.sci-lib.com/word026782.html.
20. Ділова документація Гетьманщни XVIII ст… — С. 311.
21. ЦДІАК України. — Ф.57. — Оп.2. — Спр.1. — Арк. 109-111 зв.
22. Волошин Ю. Розкольницькі слободи на території Північної Гетьманщини у XVIII ст. (історико-демографічний аспект). — Полтава, 2005. — С. 215.
23. Гуржій О. І. Землеволодіння селян і рядових козаків на Лівобережній Україні у 2 половині XVII ст. // УІЖ. — К., 1981. — № 5. — С. 72.
24. ЦДІАК України. — Ф.57. — Оп.2. — Спр.1. — Арк. 109-111 зв.
25. Волошин Ю. Вказ. праця. — С. 215.
26. Сергеєва М. Формування інтер'єру середньовічного міського житла // Українці. Історико-етнографічна монографія у двох книгах / ред. А. Пономарьов. — Опішне, 1999. — Кн.2. — С. 65.
27. Космина Т. Поселення, садиба, житло // Українці. Історико-етнографічна монографія у двох книгах / ред. А. Пономарьов. — Опішне, 1999. — Кн.2. — С. 36,40.
28. Плани проекти перепланування міста Полтавы 1803 року зберігаються в кількох фондах РДІА СПб.: Ф. 1488. — Оп. 13. — Спр. 629; Ф. 1293. — Оп. 167: (Полтавская губерния). — Спр. 3, 4.

Складено на підставі таких публікацій:

1. Бучневич В.Е. Полтавські підземелля. — Серія «Джерела з історії Полтавщини» / підготовка джерел до друку, коментарі Супруненко О. Б., Коваленко О.В. — Вип. 1. — Полтава, 1999.
2. Зуев В. Полтавщина в «Путешественных записках» 1781 р. — Серія «Джерела з історії Полтавщини» / підготовка до друку та коментарі Коваленко О.В., Кигим С.Л., Мокляка В.О., Супруненка О. Б.). — Вип. 2. — Полтава, 1999.
3. Коваленко О., Супруненко О., Мироненко К. Про залишки фортифікації Полтавського форштадту // Археологічний літопис Лівобережної України (далі – АЛЛУ). — Ч. 1. — 1999. — С. 73-76.
4. Коваленко О., Артем’єв А. Матеріали з некрополю на околиці форштадту полкової Полтави (з аналізом стоматологічних захворювань населення козацької доби) // АЛЛУ. — Ч. 2. — 1999. — С. 54-55.
5. Коваленко О. Цвинтар XVII-XVIII ст. на Соборному майдані у Полтаві. // АЛЛУ. — Ч. 2. — 2001. — С.132-139.
6. Коваленко О.В.Історична топографія Соборного майдану міста Полтави XVII-XVIIІ ст. // Історична пам'ять. — 2004. — №2. — С.69-80.
7. Коваленко О. Про розпланування центральної частини Полтавської фортеці // Полтавський краєзнавчий музей. Збірник наукових статей 2004 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток. — Полтава: Дивосвіт, 2005. — С.312-317.
8. Коваленко О. Полтавський магістрат XVII –XVIII століття // Наукові записки. — Випуск 11. — Серія: Історичні науки. — Кіровоград, 2008. — С.28-31.
9. Коваленко О. Від Лтави до Полтави: проблема безперервності в існуванні міста // Датування міста як проблема історичної  урбаністики: європейський та український досвід: Матеріали круглого столу 24 вересня 2008 р. / За заг. ред. В.Г. Панченка. — Дніпропетровськ, 2008. — С.28-33.
10. Коваленко О. Домогосподарства гончарів в структурі житлової забудови м. Полтави XVIII ст. (за матеріалами Генерального перепису 1765-1766 років) // Нові джерела і пам’ятки козацької доби в Україні (далі – НДПДКУ). — К., 2008. — Вип. 17. — С.248-253.
11. Коваленко О. Будинок Павла Руденка в Полтаві // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток.. — Полтава, 2008. — Вип. ІV. — Кн.1. — С. 462-469.
12. Коваленко О. Полтава XVII-XVIII ст.: розвиток міської території, просторова структура та міська забудова. Автореферат на здобуття  … к.і.н. / НУ "КМА" — К., 2009.
13. Коваленко О. Полтавська фортеця // АЛЛУ. — Полтава, 2009. — Ч.1. — С.13-24.
14. Коваленко О. Гуральництво у Полтаві XVIII ст. // НДПДКУ. — К.: Часи козацькі, 2009. — Вип. 18. — С. 186-192.
15. Коваленко О. Просторовий та демографічний розвиток міста Полтави XVII - початку ХІХ ст. // Краєзнавство. — К., 2009. — №3-4. — С. 62-74.
16. Коваленко О. Сім'я та домогосподарства гончарів Полтави XVIII ст. (за матеріалами Генерального перепису 1765-1766 років) // Матеріали до української етнології: Збірник наукових праць. — К., 2009. — Вип. 8(10). — С. 132-135.
17. Коваленко О. Ремісничі цехи Полтави XVIII століття // Краєзнавство. — К., 2010. — №1-2. — С.130-136.