У серпні 2010 року під час урочистого відкриття музею Шевченка у Каневі після реконструкції тодішня заступниця Голови Адміністрації Президента Ганна Герман закликала «культивувати молодого, модерного, дуже освіченого чоловіка, бо на старого діда в кожусі ми вже надивилися»¹. Наголошувалося й на тому, що Шевченко був «елітним поетом», «франтом», у якого «закохувалися всі петербурзькі дами»². Ганна Герман описала українців як «стильну європейську націю», і висловилася, що саме Шевченко був першим таким українцем³. А Віктор Янукович у своїй промові на відкритті реконструйованого музею сказав, що Шевченко став «найвизначнішою, як нині кажуть, культовою постаттю в Російській імперії»⁴.

«Тарас Шевченко – це Україна»

Використання Шевченка для формулювання інтересів у культурі пам’яті⁵ та політики історії з боку політиків, письменників, митців і науковців має в Україні давню традицію. За радянських часів Шевченка вважали «революціонером-демократом». Його біографія слугувала унаочненню соціальної несправедливості (пекло кріпацтва) та суворого ставлення до інакомислячих (засудження і заслання) у царській імперії. Його навчання в Академії мистецтв у Петербурзі та дружбу з російськими митцями й інтелігенцією розглядали як історію братання двох слов’янських народів. «Меншого» українського брата «старший» російський брат мав повсякчас підтримувати у його розвитку в сферах культури та науки.

У незалежній Україні переваги набув інший спосіб прочитання Шевченка, що його поширювала патріотична інтелігенція. Поет ставав борцем проти російського царизму за незалежність України, за що і був засланий. Наголошувалося й на тому, що образ поета звільнено від совєтських фальсифікацій. Долю Шевченка пропонували вважати зразком стражденного шляху, що його українській нації довелося пройти до незалежності.  Шевченка ототожнили з нацією: «Мало кому із найбільших геніїв судилося стати символом своєї нації і своєї країни. (…) Тарас Шевченко – це Україна»⁶, - пише літературознавець та шістдесятник Іван Дзюба, який з 1992 до 1994 року був міністром культури України.

На цьому тлі іронічні або провокаційні тлумачення, що часто виникали після 1991 року й руйнували монолітний образ Шевченка з радянських часів, почали прочитуватися як спрямовані проти України. На думку Івана Дзюби, «шевченкофобія – це прихована (а інколи й неприхована) форма українофобії»⁷.

«Shevchenko is OK» - погляд письменників та інтелектуалів нового покоління на Шевченка

Новий, неканонічний погляд на Шевченка, сформулював, зокрема, Юрій Андрухович. В есеї «Shevchenko is OK»⁸ ідеться про «культ Шевченка», і Андрухович з відтінком іронії говорить про поета: «Шевченко – наше все»,  натякаючи цим на поширений у Росії вислів «Пушкін – це наше все».

Андрухович  об’єднує різні сучасні уявлення про поета в шість груп і завдяки цій класифікації дистанціюється від часто емоційно навантажених поглядів на «правильний» образ Шевченка:

- Шевченко комуністичний,
- Шевченко націоналістичний,
- Шевченко християнський,
- Шевченко атеїстичний,
- Шевченко дисидентський,
- Шевченко анархічний.

Інша цікава оцінка Шевченка походить від Миколи Рябчука, який назвав поета «диктатором»⁹. Із цих прикладів виразно видно, як письменники та інтелектуали своїм іронічним підходом намагаються витворити дистанцію між собою та ритуалами і манерою офіційного  вшановування.

Політики та Шевченко

Зовсім інакше, ніж у галузі літератури, в якій доситъ часто відбувається спроба влаштувати жартівливу полеміку щодо Шевченка та обіграти  різноманітність його образу, політики згадують Шевченка переважно з суто політичних міркувань¹⁰. Вони затверджують рішення та планують заходи, скасувати які не просто: це наприклад, реконструкція музеїв або спорудження пам’ятників. Щоб заявити про свої інтереси, політики використовують традиційно важливі дати та місця вшанування пам’яті Шевченка. 9 березня 2010 року новообраний президент Віктор Янукович, виголосив промову у вестибюлі  музею у Каневі ще до завершення реконструкції. Творчість Шевченка – це на його думку «духовне небо України, унікальне планетарне мистецьке явище»¹¹ і Шевченко «демократизував європейську і світову літературу»¹². На цьому місці Янукович також підкреслив єдність України і сказав, що «українська мова має бути єдиною державною»¹³ мовою.

Поки Янукович був у Каневі, Юлія Тимошенко виступала біля пам’ятника Шевченка в центрі Києва. Місце для виступу вона вибрала дуже вдало: пам’ятник у Києві ще з часів протестів 1960 років був місцем зустрічі опозиціонерів, що виступали проти русифікації української культури. Значення цього місця використала Тимошенко, інші політики та інтелігенція, щоб звернути увагу на все, що загрожує демократії та українській мові¹⁴, і щоб надати своєму закликові відповідний акцент – «не вбивати клина між Заходом і Сходом України»¹⁵.

Політизація дат і місць, пов’язаних із Шевченком, становить контраст до їхнього духовного значення. Так було і буває, наприклад, на могилі Шевченка, яка вважається «національною святинею» України¹⁶, а її роль порівнюють з ролю Єрусалиму для християн чи Мекки для мусульман¹⁷; 22 травня 2008 р. (річниця перепоховання Шевченка із Санкт-Петербурга до Канева) автопортрет Шевченка несли як ікону поруч із прапорами партії.

І хоча на табличках біля могили написано, що тут слід зберігати тишу, політики використали місце поховання, як трибуну для промов. Окрім цього, суперечливість традицій пам’яті виявилася і в покладених до могили квітах: 22 травня 2007р. це були і відомі з радянських часів червоні гвоздики, і вінок кольорів українського прапора.

Реконструкція музею Т. Г. Шевченка в Каневі

Музей Т. Г. Шевченка в Каневі на могилі поета має статус пам’ятки архітектури і належить до Шевченківського національного заповідника. Його  було обладнано у 1934–1939 роках за планами архітектора й художника Василя Кричевського (1873–1952) та його учня Петра Кострика (1897–1982)¹⁸.

Декілька років тому виникла необхідність провести ремонт будівлі та змінити експозиції. З огляду на значення музею мова про це йшла  як про справу дуже делікатну. У 2003 році на проведення реставраційних робіт дала дозвіл Науково-методична рада з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України. Плани укладав Український державний науково-дослідний і проектний інститут (Укрндіпроектреставрація), беручи за основу ескізи Кричевського.

Проте гроші необхідні для реставрації надходили нерегулярно і роботи раз-по-раз припинялися. Музей за весь час був зачинений та був оголошено «національним довгобудом»¹⁹.

Новий імпульс реконструкції було надано, коли Віктора Януковича обрали президентом. Ще під час передвиборчої кампанії заявив, що хоче покінчити із «безладом» у Каневі, як тільки стане президентом²⁰. Під час щорічних урочистостей до дня народження поета 9 березня 2010р., президент визначив, що музей має відкритися до Дня незалежності в серпні. Після цього було звільнено тодішнього губернатора Черкащини «на провал робіт на Тарасовій горі»²¹ та генерального директора Шевченківського національного заповідника в Каневі Мар’яна Піняка²². До речі: аналогічний спосіб зміни директора «за ніч» можна було спостерігати наприкінці січня 2012 року, коли так позбулася посади директорка Національного музею Тараса Шевченка Наталя Кузьменко²³.

28 травня 2010 року Науково-методична рада Міністерства культури скасувала дійсні до цього часу плани Укрндіпроектреставрації – це сталося зокрема всупереч уявленням Науково-методичної ради Шевченківського національного заповідника. Проте в Міністерстві культури було вирішено, що слід продовжувати роботи за іншим проектом²⁴. Автором проекту була Лариса Скорик, яка без відкритого конкурсу стала керівником реставраційних робіт²⁵. Лариса Скорик – архітектор, професор Національної Академії образотворчого мистецтва й архітектури та член Громадської гуманітарної ради при президенті. Вона взяла на себе відповідальність за реставраційні роботи, а також за концепцію виставки.

Її плани не передбачали ані орнаментів всередині будівлі, ані запланованого Кричевським оформлення фасаду, а паркет, на її думку, слід було замінити гранітними плитами. Дерев’яна підлога – це не «сучасно», аргументувала Скорик. «Зайдіть в будь-який музей, експозиція якого твориться в третьому тисячолітті в Європі! Ми ж кажемо, що йдемо до Європи. То не треба тягнути провінцію туди»²⁶.

Окрім того нові плани передбачали, що світлі стіни треба пофарбувати в сірий колір. На це озвалися критичні голоси: дотеперішній «палац-музей»²⁷, що асоціювався з білою українською хатою з її традиційним розписом, «духовний храм нашого народу»²⁸, після виконання цих планів перетворювався на «могилу-таємницю». Про це можна було прочитати у відкритому листі до президента. Автором був Ігор Ліховий – директор Канівського музею між 1989 та 2005 р., а сьогодні член Міжнародної Ради з охорони пам’яток та історичних місць (ІКОМОС), та досвідчена працівниця музею Зінаїда Тарахан-Береза. Інші листи протесту, адресовані Януковичеві, написали президент Національної Академії мистецтв України, директор Институту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та працівники Українського фонду культури. Однак зашкодити реалізації нових планів ці звернення не змогли. У липні було виділено ще приблизно 20 млн. гривень²⁹ і роботи за планами Лариси Скорик тривали далі, до того ж прискореним темпом. Загалом реконструкція коштувала за офіційними даними понад 96 млн. грн.³⁰

«Злочин» на Тарасовій горі: відкриття музею після реконструкції

Напередодні Дня незалежності 23 серпня 2010 року, президент виконав своє «тверде слово» (Ганна Герман)³¹ і провів відкриття музею, у зв’язку з чим «бойові дії на Тарасовій горі» тимчасово припинилися³². Згідно з планами Лариси Скорик фасади залишилися неприкрашеними, 

приміщення – не розписані орнаментами. Прикраси на стелі вестибюлю, зроблені за Кричевського, було завішено білим полотном. Замість дерев’яної підлоги було покладено гранітні плити.

Центром нової виставки є великий обтесаний камінь під скляним накриттям посеред вестибюля, на якому лежить червона тканина

За проектом Л. Скорик цей камінь мав би символізувати «велич і монументальність постаті Шевченка»³³. На новій виставці можна побачити тільки деякі із майже 30 000³⁴ експонатів музею (за іншими джерелами – 50 000³⁵). До колекції належать власні речі Шевченка, його друковані твори, рідкісні видання його творів, мистецькі твори українських та закордонних митців, вироби народних майстрів, окрім цього архівні, фото- та кіноматеріали. Замість оригіналів тепер виставлено великого формату репродукції Шевченкових картин або історичні фотографії.

Нове оформлення будівлі та виставки викликало сильну реакцію, чого й слід було очікувати. З одного боку можна було почути захоплення «європейською» презентацією Шевченка, з іншого боку мова йшла про «святиню в стилі хай-тек»³⁶ та «євроремонт»³⁷. Розчаровані голоси говорили про «національну ганьбу»³⁸, а Зінаїда Тарахан-Береза сказала: «Національне оформлення музею повністю знищене. Це величезний удар по українській культурі»³⁹. Вона назвала реставрацію «злочином проти народу»⁴⁰.

«Острівець загальнонаціонального консенсусу»: Шевченко як історична постать, що об’єднує

Поновне відкриття музею стало либонь не єдиною «історичною місією», до якої, за словами Януковича, йому «випало  прикласти свою руку»⁴¹. Трохи згодом президентові либонь знов доведеться зіткнутися з Шевченком, адже на 2014 рік припадає двохсотрічний ювілей від дня народження поета. Вже є пропозиція проводити урочистості разом із Росією⁴². Окрім цього, Янукович, готуючись до цієї події, 11 червня 2010 року видав указ про створення «Координаційної ради з питань підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка»⁴³. Ця практика постанов/указов, які видає найвища державна інстанція, походить з радянських часів – наприклад для підготовки й проведення ювілеїв Шевченка у 1960-их роках (1961 р.: 100-річчя від дня смерті Шевченка; 1964 р.: 150-річчя від дня народження Шевченка) було видано численні постанови. Виступаючи 9 березня 2012 року в Каневі Віктор Янукович сказав, що не можна обмежитися «кількома днями чи навіть місяцем Шевченка. Мусимо думати про рік Шевченка в Україні та світі». Також він запропонував, щоби великий бізнес підтримав ці задуми, бо «завдання такої ваги ми не зможемо виконати лише за рахунок бюджетних коштів.»⁴⁴

В «Українській правді» було висловлено припущення, що Янукович із допомогою Шевченка вдається до піар-стратегії⁴⁵. І справді, за останній час поруч із згаданими спостерігалися й численні інші культурно-політичні дії, пов’язані з поетом. Перед засіданням Ради Партії регіонів 9 вересня 2010 року в місті Бучі під Києвом Янукович відкрив пам’ятник Шевченкові⁴⁶. 30 вересня 2010 року він підписав указ «Про Mіжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка»⁴⁷, що мав би бути підготовкою до 2014 року та «піднесення престижу української мови і літератури у молодого покоління»⁴⁸. Окрім цього 4 жовтня 2010 року вступила в силу новий указ про щорічне нагородження Шевченківською премією, яка також походить ще з радянських часів, і є найвищою державною нагородою в сфері культури⁴⁹. Можна припустити – як твердить «Українська правда» – що Янукович 2014 року зробить Шевченка одним із центральних тем передвиборчої боротьби, адже святкування 200-річчя припадатиме, ймовірно, на початок кампанії перед президентськими виборами. Завдяки цьому Янукович може намагатися запевнити собі голоси не тільки Східної України, а й Західної та Центральної⁵⁰.

І справді, Тарас Шевченко – це одна з небагатьох історичних постатей України, яку хоча й сприймають та зображають по-різному, однак майже завжди та у всіх регіонах країни оцінюють як позитивну. Це виявилося між іншим з результатів опитування у вересні 2010 року у рамках проекту «Україні потрібні герої». Шевченко, отримавши 97,7 % голосів, є історичною постаттю в Україні, яку оцінюють найпозитивніше⁵¹. На відміну від Шевченка, оцінки більшості історичних постатей як «позитивних» чи «негативних» часом дуже відмінні залежно від регіонів⁵².

Шевченко цікавий настільки для сучасної української культури пам’яті, наскільки є протилежні ставлення до нього (прикладом різного підходу до його особи є шість образів Шевченка, що їх перелічив Юрій Андрухович). Шевченко є винятком в українській культурі пам’яті, адже незважаючи на розмаїтість оцінок, спостерігається рідкісна одностайність масової свідомості щодо його унікальної ролі. Тим самим він є одним із небагатьох «острівців загальнонаціонального консенсусу»⁵³ в культурі пам’яті України. Тому нема нічого дивного в тому, що могила Шевченка «стала святинею для всіх поколінь українців, одним із національних центрів єднання українців»⁵⁴. Зовсім не випадково Янукович нещодавно провів саме тут найбільш примітну культурно-політичну операцію. І те, що з іменем Шевченка і надалі проводиться така інтенсивна політика, свідчить про те, що його постать в дискусіях у сфері культури пам’яті та політики історії використовують передусім для того, щоб обговорювати питання культурної орієнтації України.

Авторизований переклад з німецької Софії Матіяш

Цього року у віденському видавництві Bohlau вийшла монографія Єнні Альварт: Jenny Alwart, Mit Taras Ševčenko Staat machen: Erinnerungskultur und Geschichtspolitik in der Ukraine vor und nach 1991 (Творити державу з Тарасом Шевченком. Культура пам’яті та політика історії в Україні до і після 1991 року).

Перелік ілюстрацій

Ілюстрація 1. Урочистості на згадку перепоховання Шевченка у Каневі. Фото Єнні Альварт, 22.05.2008.
Ілюстрація 2. Могила Шевченка в Каневі з червоними гвоздиками та вінком кольорів українського національного прапора. Фото Єнні Альварт 22.05.2007.
Ілюстрація 3. Проект оформлення фасаду авторства Кричевського. Джерело: http://life.pravda.com.ua/scandal/4c56a57c3cc61/; last visited 10.2.2012.
Ілюстрація 4. Фасад музею Шевченка в Каневі після реконструкції. Фото Єнні Альварт, 12.09.2010.
Ілюстрація 5. Вестибюль музею Шевченка в Каневі. Фото Єнні Альварт, 12.09.2010.
Ілюстрація 6 і 7. експозиції у музеї Шевченка в Каневі. Фото Єнні Альварт, 12.09.2010.

1. 1. Цит. за: Вікторія Кобиляцька, Святиня в стилі ‘хай-тек’. Враження від оновленого музею Шевченка // День. № 151. 26.08.2010. С. 8.
   2. Там само.
   3. «Тоді як українці – стильна європейська нація, і ми повинні пам’ятати, що Шевченко був першим таким серед нас»: Там само.
   4. Цит. за: Людмила Нікітенко, Оголошується збір речей Шевченка… // Україна молода. № 156. 26. 08. 2010. С. 12; Янукович назвал Шевченко культовой фигурой Российско империи. http://ru.tsn.ua/ukrayina/yanukovich-nazval-shevchenko-kultovoy-figuroy-rossiyskoy-imperii.html від 23.8.2010, last visited 10.02.2012.  
   5. Про вивчення історичної пам’яті див.: Україна модерна 4/2009 (тема номеру: Пам’ять як поле змагань). Київ 2009. Про культуру пам’яті див.: Микола Рябчук, Культура пам’ятi та забуття. // Микола Рябчук. Улюблений пістолет пані Сiмпсон. Хроніка помаранчевоï поразки. Киïв, 2009, С. 162–182.
   6. Іван Дзюба, Шевченко і Петефі. // Іван Дзюба. З криниці літ у трьох томах. Т. 2. Київ, 2006. С. 8.
   7. Іван Дзюба, Шевченкофобія у сучасній Україні. Київ, 2006. С. 3.
   8. Юрій Андрухович, Shevchenko is OK. // Юрій Андрухович. Диявол ховається в сирі. Вибрані спроби 1999–2005 років. Видання друге, виправлене. Київ, 2007. С. 141–158.
   9. Микола Рябчук, Диктатор Шевченко. http://gazeta.ua/articles/ryabchuk/_diktator-shevchenko/152430 від 04.03.2007.
   10. Про користування Шевченка політиками див. Віталій Масненко, Політичні інтерпретації феномену Тараса Шевченка під час виборчої кампанії 2006 року. // Валерія Смілянська (відп. ред.) та ін., Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи. Зб. пр. Всеукр. 36-ої наук. шевченківської конф. Черкаси, 2007. С. 132-138.
   11. До Шевченка треба підійматися серцем, думкою і талантом все життя. http://www.president.gov.ua/news/16662.html від 9.3.2010.
   12. Там само.
   13. Олександр Федоренко, Об’єдналися. Чи надовго? // Сільські вісті. № 28. 11.03.2010. С. 1.
   14. Там само.
   15. Борітеся – поборете // Літературна Україна. № 9. 11.03.2010. С. 1.
   16. Зінаїда Тарахан-Береза, Святиня. Науково-історичний літопис Тарасової гори. Київ, 1998. Дивиться також вислову «наша національна святиня» в статті «Он глянь – у тім раї…» // Сільські вісті. № 91 06.08.2010., онлайн http://www.silskivisti.kiev.ua/18528/index.php?n=6169.
   17. «Хто не знає, що Канів із його Тарасовою горою для України – все одно, що Єрусалим для християнського світу або Мекка – для мусульманського?»; Олександр Карпенко, Чи стане Канів українською Меккою? // Сільські вісті № 75. 01.06.2010. С. 1.
   18. Про історію будинку та докладно про перебіг реконструкційних робіт див. Володимир Біленко, Битва за Шевченка. І за гроші. // Сільські вісті № 78. 08.07.2010. С. 1, 3. Див. також Валентина Рубан-Кравченко, Кричевські і українська художня культура ХХ століття. Київ, 2004.
   19. Є надія. Музей Шевченка буде реконструюватися в цьому році. // Час пік. № 20. 15.05.2008. С. 1. Тривалі реконструкційні роботи регулярно викликали невдоволення: Давайте в цей день не говорити про святині… // Дніпрова зірка. № 40–41. 23.05.2008. С. 1.
   20. Битва за Шевченка. І за гроші. // Сільські вісті № 78. 08.07.2010. С. 1, 3.
   21. Там само.
   22. Керівник Шевченківської заповідника не знає, за що його звільнили. http://www.i-pro.kiev.ua/contentkerivnik-shevchenkivskogo-zapovidnika-ne-znaye-za-shcho-iogo-zvilnili; last visited 10.02.2012.
   23. «Стус – абсолютный неофит» – о его назначении директором музея Шевченко. http://gazeta.ua/ru/articles/culture/_stus-absolyutnyj-neofit-o-ego-naznachenii-direktorom-muzeya-shevchenko/420511 вiд 30.01.2012, last visited 10.02.2012; Дмитро Шурхало, Міністерство культури міняє керівників музеїв. http://www.telekritika.ua/daidzhest/2012-01-28/69096 вiд  28.01.2012, last visited 10.02.2012.
   24. Ігор Ліховий, Зінаїда Тарахан-Береза, Відкритий лист із Чернечої гори в Каневі до Президента Україnи В.Ф. Януковича та українського народу http://upi.org.ua/news/vandalizm_na_chernechij_gori_v_kanevi_vidkritij_list_do_prezidenta_ukrajini_v_janukovicha/2010-07-18-12172, last visited 10.02.2012.
   25. Катерина Каплюк, Музей Шевченка в Каневі – практика для подруги Віктора Януковича. http://life.pravda.com.ua/scandal/4c56a57c3cc61/ від 2.8.2010 last visited 10.02.2012.
   26. Там само.
   27. Ігор Ліховий, Зінаїда Тарахан-Береза. Відкритий лист із Чернечої гори в Каневі до Президента України В.Ф. Януковича та українського народу http://upi.org.ua/news/vandalizm_na_chernechij_gori_v_kanevi_vidkritij_list_do_prezidenta_ukrajini_v_janukovicha/2010-07-18-12172, last visited 28.9.2010.
   28. Там само.
   29. Катерина Каплюк, Музей Шевченка в Каневі – практика для подруги Віктора Януковича http://life.pravda.com.ua/scandal/4c56a57c3cc61/ від 2.8.2010, last visited 10.02.2012.
   30. Вікторія Кобиляцька, Святиня в стилі ‘хай-тек’. Враження від оновленого музею Шевченка // День. № 151. 26.08.2010. С. 8; Людмила Нікітенко, Оголошується збір речей Шевченка… // Україна молода. № 156. 26.08.2010. С. 12. Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко нещодавно попросив генпрокуратуру перевіряти кошти, які були витрачені на реконструкцію музею в 2011–2012 роках. Томенко з Герман посварилися через канівський музей. http://procherk.info/news/7-cherkassy/5739-tomenko-z-german-posvarilisja-cherez-kanivskij-muzej вiд 03.01.2012, last visited 10.02.2012.
   31. Володимир Біленко, Олександр Карпенко, «Доборолась Україна…». Репортаж із урочистого відкриття оновленого музею Тараса Шевченка в Каневі. // Сільські вісті. № 98. 26.08.2010. С. 3 here I’m quoting from page 3.
   32. Битва за Шевченка. І за гроші. // Сільські вісті № 78. 08.07.2010. С. 1, 3.
   33. Катерина Каплюк, Музей Шевченка в Каневі – практика для подруги Віктора Януковича», http://life.pravda.com.ua/scandal/4c56a57c3cc61/ від 2.8.2010, last visited 10.02.2012.
   34. Шевченківський національний заповідник. http://who-is-who.com.ua/bookmaket/ukrtour2009/28/99.html, сторінка недоступна зlast visited 7.10.2010.
   35. Володимир Біленко, Олександр Карпенко, «Доборолась Україна…». Репортаж із урочистого відкриття оновленого музею Тараса Шевченка в Каневі. // Сільські вісті. № 98. 26.08.2010. С. 1, 3.
   36. Вікторія Кобиляцька, Святиня в стилі ‘хай-тек’.
   37. Катерина Каплюк, Музей Шевченка в Каневі – практика для подруги Віктора Януковича.
   38. Володимир Біленко, Олександр Карпенко, «Доборолась Україна…».
   39. Вікторія Кобиляцька, Святиня в стилі ‘хай-тек’.
   40. Там само.
   41. Людмила Нікітенко, Оголошується збір речей Шевченка. С. 12.   
   42. President meets Chairman of Federation Council of Russia. //  http://www.president.gov.ua/en/news/18818.html від 29.11.2010, last visited 21.2.2011.
   43. Указ президента України № 683/2010 Про координаційну раду з питань підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. http://www.president.gov.ua/documents/11880.html, last visited 10.02.2012.
   44. Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії імені Тараса Шевченка в Каневі. http://www.president.gov.ua/news/23298.html від 09.03.2012, last visited 30.03.2012.
   45. Олена Дяченко, Тарас Шевченко як піар-менеджер Віктора Януковича. http://www.pravda.com.ua/columns/2010/09/22/5401250/ від 22.9.2010
   46. Іван Леонов, Показуха «великої Бучі» // Україна молода. № 167. 10.09.2010. С. 1, 2; Янукович прибыл в Бучу и открыл памятник Шевченко. http://glavred.net/archive/2010/09/09/111433-11.html від 09.09.2010.
   47. http://www.president.gov.ua/documents/12325.html
   48. Там само.
   49. Указ президента Украины № 932/2010 «Вопрос национальной премии Украины имени Тараса Шевченко» http://www.president.gov.ua/ru/documents/12329.html.
   50. Олена Дяченко, Тарас Шевченко як піар-менеджер Віктора Януковича; http://www.pravda.com.ua/columns/2010/09/22/5401250/ від 22.9.2010.
   51. Ставлення українців до діячів культури, історичних та політичних діячів (вересень 2010 року); http://polityka.in.ua/info/456.htm.
   52. Там само.
   53. Ярослав Грицак, Пам’ять // Ярослав Грицак, Життя, смерть і інші неприємності. Київ, 2008. С. 69.
   54. Шевченківський національний заповідник. http://who-is-who.com.ua/bookmaket/ukrtour2009/28/99.html, last visited 7.10.2010.