Сьогодні в гостях порталу HISTORIANS.IN.UA перебуває Віталій Черноіваненко – кандидат історичних наук, викладач та один із засновників маґістерської програми з юдаїки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Пан Віталій працює у двох трансдисциплінарних галузях гуманітарного знання – Jewish Studies і Queer Studies, про становище яких в Україні ми й спитаємо нашого співрозмовника.
Михайло Гаухман: Скажіть, будь ласка, які завдання стоять перед маґістерською програмою з юдаїки?
Віталій Черноіваненко: Найголовніше завдання програми – підготовка фахівців з єврейської історії. Ці фахівці повинні мати достатню кваліфікацію, аби працювати з культурною спадщиною євреїв. Я маю на увазі тексти, що зберігаються в архівах і бібліотеках, музейних установах, з якими на сьогодні, по суті, не має кому працювати. Я не хочу стверджувати, що працівникам цих установ ця спадщина не цікава, радше питання у відсутності відповідної компетенції: знанні мов, насамперед – єврейських, і джерел, а також умінь і навичок якісної текстологічної роботи з єврейськими джерелами. Причому перше ще не гарантує другого – роботи з текстами, що недостатньо для праці з єврейськими джерелами.
Добрий приклад: джерела, чимало з яких зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та які написані ашкеназьким курсивом. Самого знання однієї чи кількох мов може бути недостатньо для прочитання таких джерел. Потрібно мати практику читання, зокрема, відповідних шрифтів. Щодо мов, то подекуди потрібно знати п’ять-шість мов, щоб прочитати одне джерело, бо мова цього джерела може виявитися насправді сумішшю кількох мов – української, російської, польської, їдишу та івриту. Окрім того, ми поставили перед собою достатньо амбітну мету – створити повноцінний академічний осередок юдаїки. Йдеться про те, що в Україні називають «науковою школою», яка для початку не поступалася б на пострадянському просторі московській і петербурзькій, а в перспективі могла б конкурувати з іншими європейськими центрами.
М. Г.: Які перспективи матимуть випускники цієї програми – перші дипломовані фахівці з юдаїки?
В. Ч.: У світлі сказаного вище Ви можете побачити, що перед першими випускниками програми простягатиметься дуже широке поле, і вони матимуть великий фронт наукової роботи. Звичайно, в умовах відсутності підтримки юдаїки з боку держави це зробити буде досить складно. Проте, завдяки залученню закордонної підтримки і здобуттю ґрантів кожен із випускників отримає змогу реалізувати власний індивідуальний проект. Це можуть бути дуже різні проекти, і в цьому є своя перевага. Ти можеш реалізовувати власний проект, розроблений тобою ж самим, який матиме піонерський характер, і в результаті – відкрити щось нове. Вже в процесі навчання, під час підготовки маґістрів, ми приділяємо увагу тому, щоб студенти вчилися складати індивідуальні проекти, формулювати їх належним чином, аби після закінчення програми вони змогли їх подати до певного фонду – і здобути необхідне фінансування. Ми вчимо розробляти власні проекти – англійською мовою! – на прикладі теми маґістерської роботи.
М. Г.: В Україні є лише кілька наукових видань сучасного формату, які виходять спеціальними випусками та мають анонімне попереднє рецензування (peer review). Новим таким виданням став щорічник «Judaica Ukrainica», який редагує наш співрозмовник. Скажіть, будь-ласка, яке покликання має цей журнал?
В. Ч.: Наш щорічник – перше в українській історії періодичне видання з академічної юдаїки. Журнал почав виходити з минулого року. Нещодавно побачив світ перший том. «Judaica Ukrainica» замислювався нами як сучасний міжнародний журнал з англомовними статтями, анонімним рецензуванням та обов’язковою електронною версією. Відповідно щорічник має свій сайт, на якому викладаємо всі матеріали, одразу після виходу друкованої версії, і всі матеріали перебувають у відкритому безоплатному доступі. Це була первинна концепція видання.
Окрім того, «Judaica Ukrainica» належить до тих небагатьох українських гуманітарних видань, в яких впроваджено попереднє анонімне рецензування (peer review). І всі матеріали рецензуються членами міжнародної редколегії. Також маємо завдання на майбутнє: потрапляння щорічника до міжнародної науковометричної бази Scopus чи Web of Science. Але це завдання можна реалізувати не швидше, ніж через три роки. І для цього мають бути витримані всі вимоги.
М. Г.: Чи існує «українська юдаїка»?
В. Ч.: Так, існує, але в зародковому стані. Думаю, що допоки можемо говорити лише про певний початковий рівень. Матимемо випускників, які будуть свідомо займатися юдаїкою як своїм головним фахом – матимемо українську юдаїку. В юдаїку за сумісництвом я не вірю.
М. Г.: Які проблеми стоять перед українськими фахівцями з юдаїки?
В. Ч.: Переважно ті самі проблеми, що і в решти українських гуманітаріїв. Може за винятком того, що «юдаїстам» краще вдається залучати закордонні ґранти. І це якраз дуже помітно на прикладі кафедри історії «Києво-Могилянської академії». З іншого боку, юдаїка не є окремою галуззю в Україні. Вона лише інкорпорована в різні науки – історію, культурологію, релігієзнавство тощо. А тому фахівцям доводиться долати певні організаційні труднощі самостійно.
М. Г.: Які перспективи має українська юдаїка?
В. Ч.: Усе залежить від того, наскільки українські фахівці з юдаїки будуть конкурентними у світі. В Україні вони не мають особливої конкуренції. Якщо їм вдасться відповідати певним сучасним світовим стандартам фахівця з юдаїки, то для української юдаїки приваблива перспектива безперечно є. Потрібно, щоб результати їхньої наукової праці були відомі в якомога ширших колах у світі.
М. Г.: Скажіть, будь ласка, що являє собою нове для українських науковців поле знання – «Queer Studies»?
В. Ч.: Термін «Queer Studies» походить від англійського слова queer – дивак. Спочатку це слово з’явилося в англійській мові в XVІ ст., стало жаргонізмом для образливого називання гомосексуалів. А в останній чверті ХХ ст. слово queer було виправдано науковою спільнотою – як певна інтелектуальна провокація, і на сьогоднішній день цілком нормально існує для позначення відповідної царини знання. Під назвою «Queer Studies» називають науки, покликані вивчати всі ті поведінкові типи, а також ідентичності, що не відповідають традиційній моделі. І пейоративне слово queer було обрано для назви цих наук зовсім не випадково, бо точніше і повніше відображає предмет дослідження, вказуючи не тільки на феномен сексуальності, а й розглядає альтернативні поведінкові моделі, що не пов’язані безпосередньо із сексуальністю.
М. Г.: Яке місце посідають «Queer Studies» в історичних дослідженнях?
В. Ч.: «Queer Studies» звертають увагу дослідника, приміром – історика, на такі поняття: ґендер, еротизм, сексуальність у різних проявах, тобто на те, що донедавна істориками ігнорувалося, а в кращому випадку – розглядалося стисло, у контексті, і залишилося без спеціальних досліджень.
М. Г.: Який сучасний стан українських «Queer Studies»?
В. Ч.: На відміну від юдаїки, в Україні «Queer Studies» немає навіть у зародковому стані, бо немає жодного центру чи кафедри. Та й не відомий мені на сьогодні жоден український науковець зі світовою славою фахівця в царині «Queer Studies». Сучасні українські науковці – історики, культурологи, соціологи, які займаються «Queer Studies», є так би мовити «фахівцями за сумісництвом».
М. Г.: А як можуть вплинути на українські «Queer Studies» дискримінаційні правові норми щодо осіб із нетрадиційною сексуальною орієнтацією, які нещодавно обговорювалися українськими політиками?
В. Ч.: Я не дуже вірю в їхню реальну імплементацію в Україні. Не вірю, що цей закон будуть виконувати. Навіть якщо це трапиться, то не думаю, що це суттєво вплине на наукові дослідження. Хоча теоретична небезпека існує, і тут можна провести паралелі з практикою законодавчої заборони заперечення Голокосту, коли закон забороняє як заперечувати сам факт масового знищення євреїв, так і применшувати масштаби знищення. Траплялися випадки, коли «під каток» правозастосування потрапляли й науковці, які у своїх дослідженнях доходили певних висновків, що тягнули за собою кримінальну відповідальність, відповідно до цього закону.
Інша річ, що існує певне негласне замовчування тематики, не всі наукові журнали бажають публікувати статті про гомосексуальність, гомоеротизм, ЛҐБТК-спільноту. Минулого року в одному з науково-дослідних інститутів мені самому запропонували замінити в заголовку моєї статті словосполучення «гомоеротичні мотиви» на просто «еротичні мотиви». Мовляв, у нас можуть виникнути проблеми з керівництвом Академії наук. Так про що може йти мова? Навіщо нам дискримінаційні закони, коли практика і без того обмежує нас у діях?
М. Г.: Пане Віталію, дякую Вам за цю розмову і бажаю подальшої плідної праці та здобуття поставлених завдань!