Historians.in.ua: Ви належите до найбільш заангажованих в українські справи німецьких політиків, тому хочеться почати із запитання: чому Україна? Що визначило Ваше зацікавлення цією країною та суспільством? 

В. фон Крамон: За часів мого навчання на початку 1990-х ми з друзями заснували негромадську організацію APOLLO, що організовувала стажування для студентів аграрних університетів з Росії, Білорусі та України. Тоді я багато подорожувала цими трьома країнами. Після закінчення університету 1996 року я почала працювати асистенкою Німецької дорадчої групи при Кабінеті Міністрів в Києві.

Саме тому, я знаю Україну набагато краще, ніж Росію. Як депутат німецького бундестагу я прагну використати мій східноєвропейський досвід. Й мені справді подобається Україна – не тільки своїм розміром та економічною вагомістю. До того ж, Європейський Союз має великий спільний кордон з Україною, а, отже, ми просто зобов’язані бути в ній зацікавленими. 

Historians.in.ua: Ви вивчаєте Україну роками. Які тенденції її розвитку Ви бачите? Чи погоджуєтеся Ви з поширеною тезою про те, що нині Україна має зробити вирішальний чи навіть «остаточний» вибір між «Європою» та «Русским миром»? 

В. фон Крамон: Від часу обрання Віктора Януковича президентом у лютому 2010 року в Україні спостерігається істотне погіршення у царині демократичних цінностей. Починаючи від місцевих виборів восени 2011 року, судових процесів проти опозиційних політиків, проблем, з якими можуть стикатися журналісти, й закінчуючи високим рівнем корупції, зокрема, під час підготовки минулорічного чемпіонату Європи з футболу. З одного боку, президент Янукович кількаразово наголошував, що Україна прагне європейської інтеграції, але, з другого, ці промови не підтверджуються конкретними діями. Тим не менше, мені не здається, що Україна «загубиться» в Русском мире. Це природньо, що упродовж їхньої історії Росія та Україна мають міцні взаємини, зокрема, родинні, й частини України надалі віддають перевагу російській мові спілкування. Але з моєї перспективи, це не означає, що ті українці є кращими чи гіршими громадянами. Я завжди наголошувала на важливості належного способу вирішення мовного питання, тим більше, що такі країни, як Канада чи Швейцарія мають більше, ніж одну офіціну мову. 

Historians.in.ua: Чи погодитеся Ви з тезою, що для багатьох німецьких політиків надалі важко відрізнити Україну від Росії? Або, іншими словами, якою Ви бачите динаміку російських впливів на політику ЄС та, особливо, німецьке сприйняття України? 

В. фон Крамон: Росія бачить себе легітимним спадкоємцем Радянського Союзу й, що важливіше, надалі сприймає себе як світового гравця. Але при уважнішому погляді неважко побачити, що потенціал України набагато більший. Потрібний лише відповідальний уряд, який би встановив правила доброго управління. Якщо Росія є типовим прикладом держави з «голандською хворобою», тобто залежить від продажів нафти й газу. Україна може бути значно гнучкішою економічно й має змогу заснувати свою державність на верховенстві права. Я буду дуже щаслива, якщо Україна буде послідовніше працювати з ЄС у галузях академічих, шкільних та журналістських обмінів, реформі університетської системи. Це засадничо важливо для України, якщо вона хоче мати шанси у міжнародній конкуренції. Я переконана, що молоде покоління готове піти цим шляхом.  Якщо ж ви оберете «євразійський» шлях, все складеться інакше.

Historians.in.ua: Ідея про те, що Німеччині або, кажучи ширше, «захід» не розуміють належним чином України досить популярна в українському публічному просторі. Водночас, Україна (особливо на державному рівні) практично нічого не робить для покращення свого образу. Які можливі кроки чи ініціативи могли би наблизити Україну та її специфіку німецькій суспільній думці? 

В. фон Крамон:  Звісно, такі уявлення у дечому «захід» спричинив сам: якщо ми дозволимо більшій кількості звичайних українців приїздити до Європейського Союзу, подібні непорозуміння зникнуть швидше. У кожному разі, ми потребуємо набагато більше прямих контаків між людьми. Ми маємо терміново реформувати нашу візову політику та запрошувати людей до ЄС, аби вони на власні очі побачили, що таке демократія та верховенство права. Інакше українські пострадянські правила можуть легко здомінувати публічний простір. Тоді результатом буде збереження status quo.

Historians.in.ua: Як здається, багато людей в Україні мають нереалістичні очікування, пов’язані з «європейською інтеграцією». Чи теперішній ЄС, на Вашу думку, буде здатен розширюватися далі? І чи існують реалістичні шанси підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС цього року?

В. фон Крамон:  Мені здається, проблемою є те, що в Україні знання про Європейський Союз та переваги від Угоди про асоціацію перебувають надалі на дуже низькому рівні. І це недогляд Європейського Союзу. ЄС має бути набагато більш присутнім і помітним в Україні. Бракує і інформаційних центрів, і різного роду спеціальних подій, особливо, у східних областях країни. Якщо українці розумітимуть переваги від підписання Угоди про асоціацію, вони можуть чинити тиск на уряд щодо її схвалення. Але наразі я не бачу реальних шансів на підписання Угоди про асоціацію у листопаді в Вільнюсі. Якщо президент Янукович не змінить своєї політики, угода буде «заморожена». Й ніхто не знає, як на довго. 

Historians.in.ua: А чи можуть українці надалі сподіватися безвізового руху з країнами ЄС?

В. фон Крамон:  Це не проблема політиків, що займаються міжнародними відносинами; перепони ставлять політики, що опікуються внутрішніми справами. Як я казала раніше: ми потребуємо узгодженої на рівні ЄС політики щодо східних сусідів. І в цьому відношенні я достатньо оптимістична.

Historians.in.ua: Українські студії в Німеччині наразі не виглядають надто розвиненими. Наприклад, у Берліні немає місця, де можна вчити українську мову. Як можна цю ситуацію змінити? І чим саме Україна, її мова та історія можуть зацікавити німецьку громадськість? 

В. фон Крамон:  Згодна з першою тезою. Додам, що зацікавлення у вивченні російської також стрімко падає. І це теж ще не все. Ми спостерігаємо скорочення інтересу до всіх східноєвропейських мов, що видається мені трагедійним.

Навіть у Берліні нині нелегко знайти школу з викладанням російської. Звісно, на університетському рівні ситуація краща. Там можна вивчати російську, польську або чеську. Мабуть, було б незле відкрити «Український дім» або подібну структуру; місце в Берліні, де можна вчити українську, переглядати фільми, проводити лекції та виставки. Тут існує Російський дім науки і культури, Британська Рада, але представлені й менші країни, наприклад, угорський Collegium Hungaricum. Наявність такого «дому» надасть німецькій громадськости змогу краще пізнавати Україну. Країна має рекламувати себе. 

Віола фон КРАМОН – депутат Німецького Бундестагу (з 2009 року) від Партії зелених. Постійний член комітету спорту та комітету справ Європейського Союзу,  член (за заміщенням) комітету закордонних справ. У рамках останнього займається країнами «Східного партнерства», Центральною Азією та Китаєм. До обрання до парламенту вивчала сільськогосподарські науки в Боннському та Кентському університетах та працювала у розмаїтих міжнародних проєктах, більшість з яких стосувалися Східної Європи.