А. Портнов: В Україні Вас добре знають, як автора книжки «Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки». Чому ви вирішили зайнятися цією темою? Які аспекти чи сюжети книжки Ви сьогодні написали б інакше?
Г. Куромія: Працюючи над докторською дисертацією про сталінську індустріалізацію, я відкрив для себе, що Донбас активно обговорюється (переважно як проблема) в сучасній пресі, тож по закінченні дисертації я почав приглядатися до цього регіону, аналізуючи причини суперечливого ставлення до нього. Дослідження Донбасу виявилося тривалим і складним процесом, але я отримав від цього величезне задоволення! У результаті, 1998 року вийшла друком книга (українська версія 2002 року).
Якби зараз я заходився переписувати свою працю, звісно, я написав би її інакше, бо став, можливо, трохи мудрішим. Та все ж хотілося б думати, що я більш-менш правильно описав тривалі політичні тенденції Донбасу. Не можу сказати напевне, чи представляє уряд Януковича якусь частину Донбасу. Безперечно, Янукович і його політичне угруповання з Донбасу вирішили проміняти малу батьківщину на метрополію, замість того щоби чинити опір столичній владі звідти. Якоюсь мірою, щойно держава формується і консолідується тим чи іншим чином (як це сталося з теперішньою Україною), хтось має скористатися цим і отримати з цього максимальну вигоду. Мабуть, саме це і вирішили зробити Янукович і його оточення. (Особисто я не думаю, що територіальне поглинання України Росією – реальна перспектива. А от чи потрапить Україна під російський вплив, якому неможливо чинити опір, це вже інше питання). Та, знову ж таки, питання в тому, чи представляє Янукович та його оточення Донбас (тобто чи дійсно донбаське населення підтримує їх).
А. Портнов: А чому Ви вирішили стати істориком? Які книжки або особистості вплинули на Ваш вибір?
Г. Куромія: У старших класах я не надто встигав з історії, однак любив читати історичні твори. Спочатку я вчився на природничо-математичному відділенні. Але мене не вдалося переконати, що природничі науки можуть бути корисними у тій турбулентній політичній атмосфері в Японії на початку 1970-х років, коли стояла величезна проблема війни у В’єтнамі. Пам’ятаю, що, навчаючись, я читав наукові книжки російською (я вчив російську в коледжі на природничому відділенні, а пізніше, знову ж таки в Японії, вивчив українську самотужки). Водночас ми з друзями читали все, від Геґеля, Маркса, Енґельса до Леніна, Сталіна, Троцького та Гайдеґґера, Сартра, Мерло-Понті тощо, а також чимало робіт місцевих (японських) теоретиків. Звісно, все це має свою історію, і ми читали багато історичних творів. Не знаю, чому я став істориком. Не можу назвати якихось конкретних книжок, що підштовхнули мене до рішення стати істориком. Я віддалився від природничих наук. А потім якось так став істориком.
А. Портнов: Ще одне запитання про Донбас. Здається, цей регіон стає дедалі важливішим для політичного і культурного розвитку України. Ви погоджуєтеся з цією думкою? Можливо, ви б могли дати пояснення: чому саме Донбас?
Г. Куромія: Усі регіони важливі: Львів, Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донбас тощо. Усі вони мають власну історію і особливості. Прикметна риса Донбасу (коли вже так говорити, то й всього Сходу України) в тому, що це організований (мобілізований) сучасний промисловий регіон. Він має економічну, політичну, соціальну (або навіть культурну) владу, що підтримується за допомогою сучасної промислової бази. Звісно, це спадщина радянського періоду. У цьому сенсі Донбас суттєво відрізняється від Львова та Західної України. Однак майбутні перспективи непевні: як довго Донбас залишатиметься потужним промисловим центром? Якщо орієнтуватись на західний досвід, визначальними генераторами влади і добробуту є не гірнича промисловість чи виробництво, а радше наука, технології, фінанси та сфера обслуговування. Немає сенсу стверджувати, ніби Донбас неукраїнський за своєю сутністю. Нинішня Україна сформувалася зокрема і за рахунок Донбасу. Тож важливо сприймати Донбас радше як вигідний актив, аніж як тягар. Не так давно Донбас був важливим, бо люди побоювалися, що він не зможе прийняти Україну і захоче відокремитися, приєднавшись до Росії. Тепер Донбас важливий зовсім в іншому сенсі: донбаська «кліка» керує Україною, при цьому відданість цієї влади демократії дуже сумнівна. Не знаю, чи стане Донбас важливішим у майбутньому. Як не парадоксально, захоплення Києва донбаськими елітами означає, що Донбас справді став частиною України. Проблема в тому, що це захоплення і політичне залякування неприйнятні для багатьох українців. Коли Донбас як окрема одиниця нікого не цікавитиме, це означатиме, що нарешті відбулася його інтеграція з Україною. Сподіваюся, такий день рано чи пізно настане.
А. Портнов: Яка ще дослідницька проблематика цікавить Вас як дослідника?
Г. Куромія: Я досить багато займаюсь радянською євразійською політикою (зокрема малодослідженою радянською розвідкою й контррозвідкою). На ці дослідження мене надихнула співпраця з польським колегою Анджеєм Пеплонським, з яким я опублікував три роки тому працю Między Warszawą a Tokio: polsko-japońska współpraca wywiadowcza 1904–1944 (Між Варшавою і Токіо: польсько-японська розвідницька співпраця 1904–1944, Торунь, 2009). У цій студії про радянську євразійську політику розглядаються не лише Росія і Україна, а й Польща, Німеччина, Кавказ, Середня Азія, Китай, Монголія, Японія тощо. Це була непроста робота, але дуже захоплива.
А. Портнов: Вже не перший рік Ви є професором Індіянського університету. Якими Ви бачите перспективи радянських і українських студій у США?
Г. Куромія: Порівняно з 1990-ми роками, нині США менше цікавиться дослідженнями на тему колишніх радянських республік (зокрема і України). З іншого боку, доступ до архівів і можливість працювати з колегами з України та інших країн відіграли надзвичайно позитивну роль. Радянські та українські студії в США активно розвиваються і, гадаю, найближчим часом ця тенденція не зміниться.
А. Портнов: Яка з прочитаних Вами цього року книжок вразила найбільше?
Г. Куромія: Цього року, як і завжди, я читав дуже багато книг (це частина моєї роботи!), і деякі з них були надзвичайно цікавими. Не називатиму нічого конкретного, аби не образити моїх друзів і колег– авторів інших творів, скажу лише, що в останні роки мене глибоко вразили публікації в рамках спільного українсько-польського багатотомного проекту «Польща і Україна у 1930-40-і роки ХХ століття. Невідомі документи з архівів спецслужб»). Щоправда, назване видання вийшло не цього року.
А. Портнов: Над яким проектом Ви зараз працюєте?
Г. Куромія: Нині ми з моїм французько-грузинським колегою Ґеорґієм Мамулею пишемо книжку про кавказько-японську політичну й розвідувальну співпрацю проти Росії та Радянського Союзу з 1904 по 1945 роки. Звісно, у цій книзі будуть і українські сюжети.
Переклала з англійської Юлія Кузьменко