Дехто говоре: «Бандити, хулігани,
З тої голоти людей не буде».
А ми ся подивим, як потреба стане,
Хто полізе в льох, а хто під кулі піде.
(Брати Гадюкіни. Хлопці з Бандерштадту)

Трактування батярства в різні часи та в різних суспільних сферах було далеко не однозначним і коливалося від негативних оцінок до повного захоплення. У кожному разі, батярство мало значний вплив на життя міжвоєнного Львова й нині перетворилося в міф, витворений сьогодні поляками, які з ностальгією зберігають пам’ять про це місто. За польським трактуванням, батярство – це узагальнений культ розгульного способу життя львівського люмпену з веселими розвагами, бійками, розбишацтвами, „міцним” жаргоном та пісеньками¹. Ю. Винничук вважає такий погляд на батярів несправедливим: „…вуличні пісні оспівали переважно бійки та забави, а от праця батярів для добра суспільства зосталася поза піснею. Хоча батяри, як це не дивно, мусили і на хліб заробляти”². Цю тезу можна проілюструвати цитатами з оповідань Б. Нижанківського: Це було тому рік. Тепер був робітником. Від шостої ранку до шостої вечора направляв вулиці. Заробляв гроші. Мав нових товаришів. Міг жити, міг слухати, міг бачити³. Це були добрі часи. На кожній вулиці відновлювали кілька кам’яниць, будували нові, підтягували нові поверхи. Робітники, такі, як ми, всі мали заняття⁴.

Ю. Винничук зазначає, що „батяр – це стиль життя, у якому легковажаться загальноприйняті норми. Батяр міг бути хуліганом, але не розбишакою і не грабіжником, бо таких у міжвоєнному Львові називали інакше – „кіндерами”. Більше того, батяр мав „свою філософію і свій гонор”⁵.

Кримінально-бандитські угрупування, принаймні в 1920–1930-х рр., не мали нічого спільного з правдивими батярами. Хіба що між першими і другими не раз виникали сутички чи серйозні бійки. Опираючись на публікації українських письменників І. Керницького, Є. Загачевського, можна зробити висновок, що з часом посилення українського впливу у Львові (1920–1930-і рр. і особливо після 1939 р.) соціальний склад батярства зазнає змін. Воно стає більш шляхетним, інтелектуальним чи навіть елітним (у його лави влилися студенти та вихідці з інтелігентних львівських родин), що відображає, наприклад, образ пана Макса із повісті І. Керницького „Герой передмістя”.

Найцінніший спадок від батярства – це львівська говірка й гумор. У ХХ ст. батярський лексикон набув популярності серед широких верств населення. За спостереженнями Я. А. Рудницького, „львівська вулиця витворила специфічний настрій, гумор і дотеп, який притягав і якому тяжко було опертися. У 1920–1930-і рр. львівський говір шириться з великим успіхом не тільки серед самих львів’ян, а й по цілій Галичині”⁶.

У сучасному українському мовознавстві батярський жаргон залишається малодослідженим. Вивченню цієї „говірки” присвятили свої праці О. Т. Горбач⁷, Я. А. Рудницький⁸, а також львівські діалектологи, які уклали словник „Лексикон львівський: поважно і на жарт”⁹. Актуалізація соціально маркованої лексики західноукраїнського варіанта досліджена в дисертації О. Г. Тулузакової¹⁰. Феномен батярства частково описано у статтях Р. Й. Голика¹¹, А. М. Козицького¹², Н. В. Космолінської та Ю. М. Охріменко¹³, О. Харчишин¹⁴  та ін. Популяризацією батярів і їхнього мовлення займається Ю. Винничук. Попри те, що тепер виникає інтерес до батярів та їхнього мовлення, в Україні немає наукових розвідок, які були б присвячені цій львівській субкультурі. Натомість батяри й особливості їхнього мовлення стали об’єктом досліджень польських учених. У. Якубовська в монографії „Міф львівського батяра”¹⁵  простежила „родовід” батяра, образ цього „хулігана” в піснях, пресі, фільмах, художній літературі тощо. Мовленню Львова, зокрема й батярському жаргону, присвячені праці ще однієї польської авторки З. Курцової¹⁶. Батярська культура представлена також у дослідженнях Г. Брайта¹⁷, M. Млотека¹⁸, Р. Рушела¹⁹  тощо.

Пояснити не галичанину, хто такий батяр, буває складно. Найближчі синоніми – відчайдух, гульвіса. Однак вони не можуть сповна відобразити дух цього культурного феномену. Батяри – спритники, бешкетники, представники львівської вуличної субкультури першої третини ХХ ст.²⁰. Батяр походить від угор. betyar, що означає волоцюга, гульвіса, розбійник, шельма, пияк, обірванець, авантюрист тощо²¹. В „Етимологічному словнику української мови” подано таке походження лексеми батяр: „Бетяр (батяр, бацяр) – „волоцюга”, „розбійник”; в українську й західнослов’янські мови запозичено через посередництво уг. betyar „нероба, волоцюга, розбійник” з болгарської або сербської мови, де це слово походить від тур. bekar „холостий”²².

Міський лінгвофеномен Львова, на думку І. Л. Ціхоцького, мав, як мінімум, три автентичні соціокультурні складники: „ґвару” (міську говірку, що сформувалася внаслідок вимішування південно-західних говорів української мови з так званим „південнокресовим” діалектом польської мови зі значними домішками німецького та єврейського лексичного субстрату і становила культурну складову львівського міського койне ХІХ – першої половини ХХ ст., поширену серед вищих верств львівського урбосоціуму; „балак” (або низове койне, різновид „вуличної ґвари”, яким послуговувалася „плебейська” частина населення Львова – головно асимільовані міським середовищем вихідці із навколишніх українських сіл) і „батярський жаргон” (міський соціолект, що побутував у середовищі львівських „батярів”, носіїв вуличної мовної культури)²³.

За аналогією до „польської міської говірки” україністи говорять про „українськомовне койне міста Львова”. У ньому простежується і прагнення наблизитися до стандартів літературної мови „великої України”, і постійний зв’язок з місцевими говорами (зокрема, наддністрянським), й активне проникнення іншомовних елементів – полонізмів, германізмів, їдишизмів²⁴.

Дослідники розрізняють поняття львівська ґвара і балак. Львівська ґвара відрізняється від балаку розмаїтістю запозичень: так, балак – на основі польської мови з численними українськими запозиченнями, в основі львівської ґвари лежить суміш української, польської, німецької та їдишу. Тобто, попри однакові причини формування, балак і львівська ґвара мають різні основи. Н. В. Хобзей у передмові до словника „Лексикон львівський: поважно і на жарт” ототожнює ці поняття: „Існувала мовленнєва структура, яка частково належала до кожної з мов – української й польської (багато лексики переймаючи водночас і з їдиш). Її сьогодні називають по-різному, часто міфологізуючи і сам соціолект, і тих, хто ним говорив: львівський діалект, львівський говір, львівська говірка, львівська мова, львівська ґвара, львівський балак, мова батярів або й просто балак²⁵. Ю. Винничук зауважує, що неправомірно на позначення львівської говірки використовувати слово „ґвара” і зазначає, що „це нормальне польське літературне слово, яке означає те саме, що ‘говірка’, ‘діалект’, і поляки з-поза Галичини дійсно ним послуговувалися стосовно носіїв різних говірок. А от львівські українці й поляки вживали ‘балак’²⁶. Ми використовуємо терміни „львівське койне” на позначення розмовного мовлення інтелігенції, „балак” – мовлення „плебейської” частини населення і „батярський жаргон” – міський соціальний діалект, що побутував у середовищі батярів. З часом функція „втаємниченої мови” в батярському жаргоні нівелюється, і лексика цього соціолекту починає проникати в жаргони підпільників і школярів, а згодом стає складником розмовного мовлення жителів міста.

Мову львівської вулиці вже наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. представили у своїх текстах, зокрема, П. Марійчин та І. Франко. П. Марійчин, описуючи перебування героїв у в’язниці, в оповіданні „Ліва кампа” використовує жаргонізми для типізації своїх героїв, для точного відтворення злодійського й тюремного середовища. У тексті натрапляємо на такі одиниці батярського жаргону: берзівник ‘залізничний злодій’, ґрандяр ‘злодій, котрий краде будь-що’, дати деки ‘побити’, ліва кампа ‘брехливий донос’, капусь ‘донощик’, посмітюх ‘тюремник’, рабін ‘суддя’, святий ‘священик’, штама ‘згода’ тощо²⁷.

І. Я. Франко у своїх текстах „Хлопська місія”, „Яндруси” тощо використав мову львівських вуличників минулого століття. Жаргонною лексикою, зокрема, в оповіданні „Яндруси” виступають такі одиниці: закобзати ‘побити’, кобзнути ‘ударити’, майхер ‘ніж’, фронт ‘обличчя’, цувакс ‘новий в’язень’, щеблі ‘ребра’, яндруси ‘хлопці, вуличники’ тощо.

Лексичний матеріал львівських вуличників з оповідання І. Я. Франка „Яндруси” ввійшов до „діялектного словника” Я. А. Рудницького, на що вказував і О. Т. Горбач²⁸. „Арештантський язик” та не менш цікавий жаргон львівських вуличників, що їх І. Я. Франко мав змогу докладно вивчити під час в’язничного побуту, на думку І. Л. Ціхоцького, – „складова докладних репортажів із „суспільного подення” і засіб сформованої суспільної верстви, певного людського типу”²⁹.

У художніх текстах Б. Нижанківського та І. Керницького батярський жаргон виступає засобом характеристики батярів як сформованої соціальної верстви. Орієнтація на мовну культуру вулиці виявляється у прагненні точно відтворити в текстах основні її атрибути: лексикон, тональність, етикет, оповідну культуру, афористику, закони номінації. Мова батярів – закрита система, і не кожен міг зрозуміти, про що розмовляють представники цієї субкультури. На підтвердження цієї тези свідчить такий фрагмент із повісті І. Керницького „Герой передмістя”, де до головного героя пана Макса приходять найвідоміші львівські батяри: „Пан Макс стояв посередині чи на грані між підземним і духовним світом, тримаючи в руках відкорковану вже пляшку. Ого, тепер я був певний, що зараз почуємо „балак”!”³⁰. І справді, у коротких репліках „героїв підземного світу” спостерігаємо нанизування лексики з батярського жаргону:

–    Та куш від мене! – відштовхнув його пан Бик. – То єст мій отец духовний, я належу до його парафії і маю право все йому сказати, як на сповіді. Як схочу, то й в грабу його поцілую³¹.
–    То хай отец приймуть від мене цих кілька кавалків на Службу Божу, – напирав далі Бик, витягуючи з кишені дебелий „баламут”³².
–    Закам’яніле серце цього розбійника зм’якло, як віск, і він хоче конче замовити Службу Божу на інтенцію того лахудри, що бухнув цибулю отця професора³³. У цьому тексті жаргонне слово куш означає ‘геть’, граба ‘рука’, баламут ‘калитка на гроші’, лахудра ‘жебрак, ледащо’, бухнути – ‘вкрасти’, цибуля – ‘годинник’.

Жаргон здебільшого використовують або поважні батяри, або дрібні хулігани, яких іще називали батярчуками. Про це свідчить такий фрагмент із „Героя передмістя”: …Адасько на знак згоди плюнув під „Недокінчену Симфонію” і заявив коротко: – Кляво є! А то буде пацалиха!³⁴. Адасько – це хлопчина, який полюбляє жартувати, вдаватися до різних витівок і робити шкоду, та лише заради розваги. Б. Нижанківський теж найчастіше балак вкладає у вуста своїх головних героїв: – Міко? Но, Міко! Ти вже не є злий. Ти не повинен гніватися. Но, штама!³⁵. Перед своєю брамою я зупинився: „Як хочеш, жльопни собі сам. Я йду засихати. Тримайся муру!”³⁶ тощо. У цьому фрагменті штама означає ‘згода’, жльопати ‘пити алкоголь’, засихати ‘засинати’, тримайся муру ‘до побачення, прощавай; будь обережним’.

Таким чином, письменники використовують батярський жаргон для мовної характеристики своїх героїв, у такий спосіб зображуючи їхнє походження, соціальний статус, рівень освіти тощо. Автор дистанціює себе від своїх протагоністів, використовуючи літературну мову. Наприклад, у мові персонажів Б. Нижанківського використано словосполучення порядна кампа, у авторській – порядна бійка: Це була порядна бійка³⁷. В авторській мові – рука, у мові персонажів ґраба. Він оглядав свій п’ястук, як суковате, заяложене живицею поліно. Дужа рука³⁸. Такі слова, як фраїр, шлюс, туман, домацаю, фест хрия, йо, штама, кумпан, оферма, кампа, всипати, куцатися тощо вжито лише в мовленні героїв. В авторській мові батярський жаргон використано лише в тих текстах, де розповідь від першої особи (оповідання Б. Нижанківського „Раб божий”, „Червоний Ясько”, „За цапову душу”). Наприклад, З кожним був на „ти” і кожному мав право сісти на маму і нарушити фамілію. Кому це не подобалося, міг обурюватися й шукати зачіпки³⁹. Врешті, інакше воно не могло скінчитися. Чотири високі стіни, параха і клявіс⁴⁰. У цьому контексті параха ‘посудина для потреб у тюрмі’, клявіс ‘тюремник’, а вираз мати право сісти на маму і нарушити фамілію має значення ‘робити все, що заманеться’.

Батярський жаргон у своїх репліках використовують здебільшого хулігани, а також ті особи, які в силу тих чи тих обставин змушені звернутися до представників кримінального світу Львова. Злодіями батяри ставали лише в тому випадку, якщо втрачали роботу, як, наприклад, Степан Гайда з однойменного оповідання: Бронко був злодій. Про це не говорили ніколи. Знали, але не говорили. А Ступайло? Знав Бронка довше, як він. Тепер Ступайло показав своє обличчя. Тримав з Бронком. Хотіли витягнути його. Давали роботу. Говорили, як про найзвичайнішу річ. […] Усвідомлював собі, що якби не вони, все могло б бути інакше⁴¹.

Аналізуючи специфіку мовлення батярів, слід звернути увагу і на гендерний аспект. Жіночі образи, зокрема в оповіданнях Б. Нижанківського, практично відсутні. Лише інколи є згадки про дівчат, матерів, дружин тощо. Якщо в текстах і з’являється жінка, то у своїх репліках вона не послуговується батярським жаргоном, до того ж чоловіки не вживають жаргонізмів поруч із представницями прекрасної статі. О. Т. Горбач, вказуючи на таку особливість, пише: „У нас офені та прасоли, які виходили з дому із крамом на села, уживали арґо в розмові зі „своїми” в дорозі та ніколи не вживали в розмові зі своїми жінками вдома”⁴². Таким чином, жаргон батярів – це мова чоловіків. З цього приводу Л. О. Ставицька зазначає, що основну роль у продукуванні та функціонуванні жаргонів відіграють чоловічі мови. Дослідниця зауважує: „...по-перше, за даними гендерних досліджень, чоловіки охоче демонструють свою статеву корпоративність; по-друге, чоловіки люблять блиснути слівцем, вразити нестандартною мовою, тоді як жінки тяжіють до мовного стандарту”⁴³.

Показовим є те, що батяри до жінок звертаються літературною мовою. Це можна проілюструвати на прикладі такого діалогу з оповідання „Перший день”: Мама дивилася на образ святої Варвари і тричі хрестилася. Потім говорила. – Болить?... Він усміхнувся: – Ні. […] Я йду. Я йду лише на подвір’я⁴⁴.

Дослідник О. Т. Горбач зазначає, що на західноукраїнських теренах учасники підпілля часто в тюрмах перетиналися зі світом вуличників, переймаючи в них арготизми, зокрема вислови та поняття, „що в’яжуться зі збройними нападами, поліцією, переслуховуваннями, тюрмою та з її „мешканцями”, їхнім життям, із судом тощо”⁴⁵. Один із головних героїв повісті І. Керницького „Герой передмістя” студент, член підпільних організацій й учасник визвольних змагань пан Макс неодноразово потрапляє до в’язниці, встряє в сутички з поліцейськими, спілкується з „лицарями підземного світу”. Саме тому в його лексиконі натрапляємо на слова, якими послуговувалися батяри: кацяба ‘карцер’, кіблювати ‘сидіти в тюрмі’, клявіс ‘тюремник’, комісьняк ‘чорний хліб’, ксива ‘заборонений лист до іншої камери; записка’, пшодовнік ‘підстаршина поліції’, сплюв ‘револьвер’, хатрак ‘поліцейський’, цюпа ‘в’язниця’, шпіцель ‘поліцейський’ тощо. Наприклад, Дальшу сигналізацію припинив дижурний „клявіс”, що гримнув кулачищем у двері і крикнув „спаць!”, римуючи зі „спаць” відповідного матюка⁴⁶. Сніданок – чорну каву і пів „комісьняка” – видано у великому поспіху, дехто не встиг і хлепнути гарячої рідини, що пахла йодиною, тільки язика собі попарив…⁴⁷. Зійшли по сходах на партер, до службової кімнати, де за столом дижурного сидів лисавий „пшодовнік” з підпухлими, червоними очима, гейби був після тяжкої пиятики⁴⁸. А ти знаєш, брате Соловію, що за той пакуночок не то що ми обидва, але й наші діти та внуки не вилізли б з криміналу до самої смерти, якби так хатраки застукали нас на гарячому!..⁴⁹. Припустім, що от прийшли забрати мене до цюпи і не застали в хаті⁵⁰. Били мене на три зміни по двоє шпіцлів аж до першої години ночі⁵¹.

Окрім використання лексики батярського жаргону, підпільники витворили свій власний лексикон. На думку О. Т. Горбача, „деякі арґотизми польського підпілля до Першої світової війни (на ньому взорувався у своїх тактичних питаннях і українських підпільний рух на західньоукраїнських землях) прийнялися в зукраїнщеній формі в мові українських підпільників Галичини”⁵². До таких належать: довірочний ‘таємний, конфіденційний’, бібула ‘нелегальні листівки; підпільна література’, бібулковий ‘нелегальний’, завивати в бібулку ‘приховувати справжній зміст, правду; завуальовувати’, хата ‘підпільна домівка’ тощо. Холодними, майже задубілими пучками я розмотав клуночок: з-під жидівської газети наставилася польська, а з-під тієї польської висипались на долівку екземпляри „Сурми”, листівки з портретами Бесарабової і Любовича, летючки ОУН, ще якась нелеґальщина… „Ой-ой!” – тільки й вспів я прошептати. Пан Макс стояв над розсипаною „бібулою” і розгублено чухав свою гирю⁵³. В аналізованих текстах наявні також лексеми, що позначають структурні ланки підпільних організацій та реалії життя підпільників: боївка ‘збройна одиниця підпільної військової організації’, боївкар ‘член боївки’, п’ятка ‘найменша структурна ланка підпільної організації’ тощо. Наприклад, Моє місце було завжди в першій лінії зеленосвяточної боївки⁵⁴. Ніхто з нашої братії не може тепер туди дістатися, бо на обох брамах стоять їхні боївкарі й кожного легітимують, вимагають показати індекс⁵⁵. З моїм паном інструктором належав у свій час до одної „п’ятки”, разом виступали на процесі за приналежність до ОУН у Стрию, дістали навіть той самий вирок – по два роки тюрми з завішенням кари на п’ять років, з огляду на молодий вік. Втім засипав їх той самий провокатор⁵⁶. Зростання українськомовного населення Львова й свідоме уникання підпільниками польської мови витісняли польськомовну форму жаргонізмів і закріпляли українськомовну канву.

Із часом арго, кримінальний жаргон перестають виконувати функцію втаємниченої мови і проникають у розмовне мовлення мешканців міст. Так, батярський жаргон, яким спочатку послуговувалися лише представники цієї специфічної субкультури, почали використовувати підпільники, студенти, а згодом і жителі Львова та його передмістя. Так, поліційний аґент Базилі Коґут у своєму мовленні вживає емоційно забарвлену лексику, яка раніше вважалася надбанням батярів: моровий хлопець, свій вар’ят тощо. Шкода Макса, то нема що сказати, хлопець був моровий і свій вар’ят, а якби був не пхався до тієї зателапаної революції, то міг би жити до самої смерти і півкопи дітей плодити⁵⁷. Але він свистав на мої перестороги, так? Так! А тепер – маєш, чогось хотів: гризи сиру землю, дурний варіяте!..⁵⁸. Одна із героїнь повісті І. Керницького „Герой передмістя” львів’янка пані Кунеґунда у своїх мовних партіях теж вдається до емоційно забарвлених лексем із негативною конотацією: – Ґвалт! – загомоніла ще дужче пані Кунеґунда. – То він батяр, хірус, мочиморда забрав льос, щоб крадькома вифасувати гроші і пропити, проциндрити з дівками! А щоб йому таке!.. А щоб йому сяке!..⁵⁹, де хірус означає ‘пияк; алкоголік’. З цього приводу Л. О. Ставицька пише: „Кримінальний жаргон має здатність блискавично проникати в соціяльні сфери законослухняних громадян: спочатку ця лексика стає надбанням мови соціяльних низів, а згодом „завойовує позиції” у міському розмовно-побутовому мовленні”⁶⁰.

Нижче подано аналіз лексики батярського жаргону, відтвореної в текстах письменників літературного угруповання „Дванадцятка”. Підставою для визначення батярського жаргону є наявність цієї лексеми в „Лексиконі львівському: поважно і на жарт” (зокрема, з ремаркою вул. – вуличне), у праці О. Т. Горбача „Арґо в Україні”, у „Словнику львівської гвари”, а також батярському словнику З. Мадерскі, укладеному на матеріалі праці З. Курцової і Є. Габела „Пісні вулиць, кабаре й окраїн Львова до 1939 року” („Lwowskie piosenki uliczne, kabaretowe i okolicznościowe do 1939 roku”). Використано також дослідження З. Курцової, Р. Рушела і У. Якубовської.

Оскільки батяри цінували своє товариство і дружбу, то на позначення товариських стосунків у них виробився особливий лексикон: братія ‘товариство, компанія’, гебра ‘товариство, компанія’, кумпан ‘товариш, друг’, пака ‘товариство, компанія’. Здебільшого з цими іменники вживалися прикметники з позитивною конотацією. Наприклад, клявий ‘добрий, товариський’, муровий ‘добрий, чудовий, першокласний’, облітаний ‘досвідчений’, свій вар’ят ‘надійна, порядна людина’, фест ‘дуже добрий, першокласний’ тощо.

У групі соціально маркованої лексики наявна також певна кількість одиниць, що містять у своєму значенні негативну оцінку. Сюди належать, зокрема, назви на позначення фізичного й психічного стану людини: бенькарт ‘людина без моральних засад та цінностей, виродок’, жлоб ‘ненависна людина’, тяжка макітра ‘дурень, недотепа’, лепех ‘дурень, недотепа’, холера ‘погань, нікчема’, фраєрська макітра ‘дурень, телепень’, туман ‘недотепа, дурень’, оферма ‘незграбна, безпорадна людина’, сафандула ‘незграбна, безпорадна людина; недотепа’, фраїр (фраєр) ‘людина, яка не належить до кримінального, злодійського світу’, вар’ят ‘психічно хворий чоловік; розумово обмежений чоловік’, тяжкий фраєр ‘недотепа, дурень’, фуньо ‘зарозуміла людина; дурень, недотепа’, хапатник ‘корислива людина’, шайґіц ‘недотепа, дурень’.

Аналізуючи поведінку батярів, їхній спосіб життя, не можна не зауважити, що вони любили проводити час у шинках і кнайпах, розпиваючи алкогольні напої. Після цього вони завжди встрявали у бійку. Цю тезу можна підтвердити фрагментом з оповідання „Брати” Б. Нижанківського: „Такий брат, що жбурнув його зі сходів і міг це зробити кожного разу. Ех, це був брат!..”⁶¹.

Саме через це найбільше лексем із батярського жаргону представлені в лексико-семантичних полях (ЛСП) „Алкоголь” і „Бійка”. Як говорив один із героїв Б. Нижанківського: „Життя пса варте, а якщо й варте чогось, то не більше, як пляшки горілки й трохи бійки”⁶².

Серед назв алкогольних напоїв найпоширенішими є назви на позначення горілки: баюра ‘горілка’, бонґ ‘очищений нерозведений спирт’, закріплювана ‘горілка’, люра ‘горілка поганої якості’, молоко від скаженої корови ‘горілка’, монополька ‘горілка’, моцна ‘горілка’ тощо. Осіб, які вживають алкоголь у надмірній кількості, називали хірус ‘пияк’. Назви процесів пиття алкоголю позначали такими лексемами: жльопати ‘пити алкоголь’, заливатися в дрібний мак ‘пити до безтями, банячити’, закропитися ‘випити надмір алкоголю’, замаїтися ‘випити надмір алкоголю’, а звідси назви стану сп’яніння – забанячений ‘напідпитку’, закроплений ‘сп’янілий’.

У ЛСП „Бійка” особливе місце займають назви на позначення бійки, сварки: ґранда ‘сварка, скандал’, кампа ‘бійка’, плюсква ‘привід до бійки; зачіпка, сварка’, хрия ‘бійка’, шпарґа ‘зачіпка, привід до бійки; сварка’, а також дієслова на позначення биття: гукнути ‘вдарити’, заїхати ‘вдарити в обличчя’, мацати ‘бити’, напарити ‘побити’, поставитися ‘виявити агресивність’, а також словосполучення і сталі вислови такого типу: зібрати кампу ‘бути сильно побитим’, дзенькнути в вухо ‘вдарити навідмаш’, обертати як міх, повний полови ‘сильно бити, лупцювати’, розложити на долівці ‘ударивши, повалити на підлогу’, як б’ємо, то могила цвіте ‘про те, що бійка може мати фатальний кінець’.

Оскільки батяри – це хулігани, дрібні злочинці, то відповідно так чи так пов’язані з тюрмою. У батярському жаргоні існувало чимало слів на позначення тюремних реалій. І саме використання цих лексем дало змогу відтворити образ батяра й окремі етапи його життя. Наприклад, келія ‘камера’, кіблювати ‘відбувати ув’язнення’, клявіш ‘тюремник’, комісняк ‘чорний хліб’, параха ‘посудина для потреб у тюрмі’, посмітюх ‘кримінальний в’язень, який належить до обслуги’. Батярський словник також репрезентований словами, що стосуються злодійського і кримінального побуту. Наприклад, бухати ‘красти’, витрих ‘відмичка’, доліняж ‘кишеньковий злодій’, колодачик ‘кишеньковий ніж’, коса ‘ніж’, махльойка ‘махінація’, сливка ‘куля’, сплюв, шпаєр ‘револьвер; пістолет’, шус ‘патрон; набій’ тощо.

Головними супротивниками батярів були поліцейські. Представники цієї субкультури часто мали сутички із правоохоронцями або через розгульний спосіб життя, або через участь у підпільних організаціях, зокрема націоналістичних (ОУН). Саме тому на позначення поліцейського в батярському лексиконі маємо цілий синонімічний ряд: мент ‘поліціянт’, полікер ‘поліцейський’, пшодовнік ‘підстаршина поліції’, хатрак ‘поліцейський’, шарак ‘поліціянт’, шпіцель ‘поліцейський’, шупак ‘німець-поліцай’.

У батярському жаргоні витворилася також і особлива фразеологія. До тих прикладів, які вже були наведені, можна додати такі: тріскати вар’ята ‘удавати такого, який нічого не розуміє; удавати дурника’, пхати чуже пір’я у свій хвіст ‘зрікатися свого; зраджувати’, пса вартий ‘нічого не вартий’, дерти лаха ‘висміювати, насміхатися, глузувати’, тримай бики ‘зупинися, пригальмуй’, дерти писок ‘кричати, верещати’, бути набакир ‘бути незадоволеним, злим, сердитим’, датися натягнути ‘дати себе обманути’, як дірка без обарінка ‘ніяк’, невипарений писок ‘про язикату людину’, нема до кого писок отворити ‘нема до кого слова сказати’, сапіти як фока ‘важко дихати’ тощо. В окрему групу виокремлено лайку і прокльони: якої песячої (псьої) мами ‘навіщо, лайка’, щоб тя наглий сніг спалив ‘проклін’, ясний шляк трафить ‘проклін’ тощо.

Як вже було зазначено, особливістю жаргонної лексики є наявність оцінної конотації в її семантиці. До її специфічних рис належить також розбудована синоніміка. Зазвичай на позначення однієї реалії в батярському жаргоні вживається кілька синонімів. Ми визначили синонімічні ряди на позначення психічних характеристик людей (лепех, сафандула, стукнений в мозок, туман). Сюди також належать ті сталі вислови, головним і постійним компонентом яких є лексема макітра, що означає ‘голова’: тяжка макітра, закута макітра, фраєрська макітра. Проаналізувавши тексти письменників літературного угруповання „Дванадцятка”, ми виокремили такі синонімічні ряди на позначення поліцейського – мент, полікер, пшодовнік, хатрак, шарак, шпіцель, шупак; бійки – ґранда, кампа, хрия тощо; горілки – баюра, закроплювана, люра, молоко від скаженої корови, монополька, моцна тощо.

О. Т. Горбач, аналізуючи міське арго на території України, пише про його зв’язки зі спорідненими слов’янськими мовами, маючи на увазі передусім польську. Цьому насамперед сприяв тісний контакт тогочасного Львова з Варшавою і Краковом. А це відповідно зумовило витворення „на території Західньої України словникового койне, дуже наближеного до іншоміських польських койне Кракова та Варшави”⁶³.

Лексикографічною базою для визначення походження лексики батярського жаргону слугують такі словники: „Арґо в Україні” О. Горбача, „Етимологічний словник української мови в 7-ми томах” за ред. О. С. Мельничука, „Етимологічний словник” Я. А. Рудницького, „Українська літературна мова на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Матеріали до словника” Л. О. Ткач, а також праця польської дослідниці З. Курцової „Польщизна Львова і південно-східних кресів до 1939 року” („Polszczyzna Lwowa i kresów południowo-wschodnich do 1939 roku”).

За генетичною належністю до мов-джерел виокремлено жаргонізми, створені на національному мовному ґрунті, а також полонізми, германізми, гебраїзми тощо. Нижче подано групи лексичних запозичень батярського жаргону, виокремлених за походженням:

1)    жаргонізми, створені на національному мовному ґрунті: баюра ‘горілка’ (Горбач, с. 197; ЕСУМ, Т. 1, с. 156), бухати ‘красти’ (Горбач, с. 282), катрупити ‘убивати’ (Горбач, с. 294), коритник ‘людина, яка використовує службове становище для власної наживи’ (ЕСУМ, Т. 3, с. 21), пороти ‘падати обличчям донизу’ (ЕСУМ, Т. 4, с. 526), ригати ‘блювати’ (ЕСУМ, Т. 5, с. 73), сиромудрий ‘зарозумілий, самовпевнений’, хапатник ‘людина, яка не омине нагоди наїстися чужим коштом’. Лексему баюра О. Т. Горбач зараховує до метафори, метонімії: льв.,вул., ‘горілка, самогон’, адже першим прямим значення цього слова є ‘велика калюжа, калабаня’ (Горбач, с. 197).

2)    полонізми: доліняж ‘кишеньковий злодій’ (Горбач, с. 325), люра ‘горілка поганої якості’ (ЕСУМ, Т. 3, с. 328), витрих ‘відмичка; підроблений ключ’ (ЕСУМ, Т. 1, с. 385), гибати ‘забиратися геть’ (ЕСУМ, Т. 1, с. 503; Горбач, с. 326), жльопати ‘пити (алкоголь)’ (ЕСУМ, Т. 1, с. 201), ківнути ‘померти’ (Горбач, 142), кобіта ‘жінка’ (ЕСУМ, Т. 2, с. 477), клявий ‘чудовий, досконалий’ (ЕСУМ, Т. 2, с. 469), оферма ‘незграбна, безпорадна людина’ (ЕСУМ, Т. 4, с. 237), файний ‘добрий, гарний’ (ЕСУМ, Т. 4, с. 64), цюпа ‘тюрма’ (ЕСУМ, T. 4, с. 269), шарак ‘поліціянт’(Горбач, с. 335).
Проте не всі дослідники зараховують деякі із зазначених лексем до полонізмів. Так, О. Т. Горбач вважає слова люра (Горбач, с. 468), оферма, файний (Горбач, с. 456) германізмами.

3)    германізми: бенькарт ‘людина без моральних засад; виродок’ (ЕСУМ, Т. 1, с. 167), віц ‘дотеп, жарт’ (Горбач, с. 489), ґранда ‘бійка’ (Горбач, с. 460), зіхер ‘певний, безперечний’ (Горбач, с. 481), кампа ‘бійка’ (Горбач, с. 464), кібель ‘відро, що виконує функції туалету в камері’ (Горбач, с. 467), кіблювати ‘відбувати ув’язнення’ (Горбач, с. 467), кумпель‘товариш’ (Горбач, с. 468), пака ‘товариство’ (Горбач, с. 470), фест ‘дуже добрий, першокласний’ (Горбач, с. 456), фраєр ‘людина, яка не належить до кримінального, злодійського світу’ (Горбач, 457; ЕСУМ, T. 4, с. 126), цибуля ‘годинник’ (Горбач, с. 490), циферблат ‘обличчя’ (Горбач, 489; ЕСУМ, T. 4, с. 254), шлюс ‘кінець’ (Горбач, с. 476), шпас ‘жарт’ (Горбач, с. 482), шпіцель ‘поліцейський’ (Горбач, с. 448), штама ‘дружба, згода, союз’, бути штама ‘жити з кимось у згоді, дружити з кимсь’ (Горбач, с. 484), фуньо ‘обличчя’, це теж старий німецький арготизм; так називали колись тих обманців, що вдавали зубожілих через якусь нещасливу пригоду аристократів; ‘дурень, недотепа’ (Горбач, с. 363).

Щодо характеру германізмів, то маємо справу із запозиченнями з німецької літературної мови, із діалектів та з німецького арго. Запозиченнями з німецького арго є такі слова, як шпаєр (калька – сплюв), що означає револьвер, цибуля ‘годинник’ тощо (Горбач, с. 446). Так, в “Етимологічному словнику української мови” зазначено, що лексема цибуля через посередництво польської й німецької мов запозичена з латини (ЕСУМ, T. 4, с. 243), проте логічним видається висновок О. Т. Горбача про те, що це слово є німецьким арготизмом. В українське арго германізми проникали через посередництво війська, школи, адміністрації, торгівлі тощо. Через військову сферу потрапили в західноукраїнське арго і вульгарну мову такі германізми, які зафіксовані в текстах письменників літературного угруповання „Дванадцятка”: зіхер, оферма, фертик, фор, швіц, шлюс, шпас, шпрайс тощо. Як зазначає О. Т. Горбач, цими словами „кишіла мова українського вояцтва австрійської армії. Ними була переповнена фамільярно-розговірна мова в Галичині й Буковині в перші повоєнні роки”⁶⁴ (Горбач, 447). До запозичень з німецької літературної мови належить лексема кумпель‘товариш’, що походить із німецького вояцького арго.

4)    їдишизми, гебраїзми: бельфер ‘учитель’ (Горбач, с. 124), гебра ‘товариство; голота, збирання народу’, гельд ‘гроші’ (Горбач, с. 53), кепель ‘голова’ (Горбач, с. 142), мати мойра (мати морес) ‘мати страха’; mora – ‘страх’ (Горбач, с. 146), цімис ‘щось дуже добре’ (Горбач, с. 161). Детальніше розглянемо походження лексеми дінтойра (Din) ‘закон’, dintorah ‘процес за жидівським законом’. О. Т. Горбач так пояснює виникнення цього слова: „Злодії-жиди внесли цей термін у злодійське звичаєве право на окреслення кривавого суду злодіїв над своїм співтоваришем, який їх зрадив перед поліцією. Суд такий звичайно кінчався прорізанням винуватця ножами на смерть” (Горбач, 350). Звідси дінтойра – ‘злодійський кривавий суд’. Неможливо точно встановити походження лексеми хавіра ‘хата, помешкання’. В О. Т. Горбача це слово подано як їдишизм, в ЕСУМі проведено паралель із польським арготизмом chawira ‘схованка; велика кишеня’ (ЕСУМ, T. 6, с. 147). Л. О. Ставицька вслід за О. Т. Горбачем висловлює припущення щодо походження цього слова з давньоєврейської chower ‘спільнота, товариство’ ‘друг, товариш’ або створення на власне національному мовному ґрунті шляхом контамінації хов (від укр. ховати) та іменників квартира, квартера, фатера (УЖ, с. 347). Розглянемо детальніше походження фразеологізму шляк би трафив. В ЕСУМі слово шляк подано як запозичення з німецької мови (ЕСУМ, T. 6, с. 442). Цієї ж думки дотримується і О. Т. Горбач, зазначаючи німецьке походження (проклін Der Schlag soll dich treffen!„Грім би тебе побив!”), проте наголошуючи на впливові їдишу на поширення цього вислову (Горбач, с. 476). Адже германізм шляк у їдиші має вже значення не ‘удар’, як у німецькій (Schlag)⁶⁵, а ‘халепа’, ‘хвороба’ (наприклад, несподіваний серцевий напад). Трафив походить від єврейського трефн – ‘зустріти’⁶⁶. Проте не дуже зрозумілий шляк має на слухача сильнішу дію, ніж просто хвороба (чи, можливо, звичайна халепа). Відомо, що інвективи в будь-якій мові підлягають табуюванню і внаслідок табуювання часто евфемізуються. Одним із засобів евфемізації (можливості вжити табуйовану лексему), як вважає російський дослідник Л. П. Крисін, є використання чужомовних слів і термінів як більш придатних для приховування суті явищ, ніж питома лексика, через нерозуміння більшістю носіїв мови⁶⁷.

Стовно лексем бельфер і цімис, то О. Т. Горбач подає їх як германізми, які потрапили в західноукраїнське арго за посередництвом „жидівського жаргону”. Саме тому ці слова „мають на собі п’ятно жидівської фонетики”⁶⁸.

У батярському жаргоні міжвоєнного Львова, який представлений у текстах письменників літературного угруповання „Дванадцятка”, наявні лексеми, запозичені і з інших мов, але це поодинокі випадки. О. Т. Горбач виокремлює також орієнталізми (тюркізми, арабізми, персизми) у складі львівського арґо. Тюркізми представлені лексемами гайдамака ‘українець’ і баламут ‘гаманець’. Походження лексеми гайдамака досить очевидне. І в ЕСУМі (ЕСУМ, T. 1, с. 454), й у праці „Арґо в Україні” О. Т. Горбача це слово подано як тюркізм (з тур. haidamaq – ‘волоцюга, нездара’). Проте, зважаючи на історичні події XVIII ст. і проводячи паралелі з українськими повстанцями, „придала польська вулиця цю прізву й українцям”. Таким чином, у 20–30-х роках ХХ століття „гайдамаками” називали усіх українців. Ілюстрацією може слугувати такий фрагмент із повісті І. Керницького „Герой передмістя”: „Та найцікавіше, що поліційний аґент Коґут був завзятим прикленником клюбу „Україна”, ходив на всі його змагання, ліґові і товариські, а під час гарячих моментів на грищі потрапив кричати з трибуни „Україна” – темпо!” не гірше від справжніх гайдамаків”⁶⁹.

Щодо лексеми баламут, то О. Горбач виводить її з монг. balamut ‘торба кормити коней’. О. С. Мельничук в ЕСУМі таке твердження вважає непереконливим. Правдивішою, на його думку, видається версія – „як складне утворення з основ bal- „розмова” і mot- „смута, суперечка” (ЕСУМ, Т. 1, c. 124). У цьому випадку слід особливу увагу звернути на семантику. Якщо розглядати слово баламут як арготизм зі значенням „гаманець”, „торбина”, то думка О. Т. Горбача є ближчою до істини. Проте це слово має й іншу семантику – „дурень”. У цьому значенні переконливішою можна вважати гіпотезу, подану в ЕСУМі.

Двома лексемами представлені румунізми файталапа ‘недотепа, нездара’ і сафандула ‘незграбна, безпорадна людина’, однією – циганізм ферняк ‘ніс’. В останньому випадку маємо не безпосереднє запозичення, а через чеське арго „де існують два слова на поняття „ніс”: циганського походження nakта та італійського походження frgula (іт. Fragola „суниця”). У львівському ферньак, можна думати, зайшла контамінація обох слів” ⁷⁰. Серед богезмізмів О. Т. Горбач також виокремлює такі лексеми: хатрак ‘поліцейський’ і коса ‘ніж’. Не йдеться про етимологію цих слів чи їх походження в первинному значенні (наприклад, ніж як кухонне знаряддя), а про вторинну номінацію й запозичення власне арготизмів.

Серед запозичень розрізняємо два види: прямі та опосередковані. Запозичення з німецької, а також інших західноєвропейських мов потрапили сюди опосередковано, як правило, через польську і належать до другого типу: з німецької – бенькарт, гальба, пака, фест, фраєр; з італійської – фацята ‘обличчя’ тощо.

Унаслідок проведеного аналізу лексем у „Російсько-українському словнику” за ред. А. Кримського та С. Єфремова, „Малоруско-німецкому словарі” Є. Желехівського та С. Недільського та „Словнику української мови” в 11 томах (СУМ) виокремлено такі групи:
1)    лексеми, які не зафіксовані в жодному із зазначених словників;
2)    слова загальнонародної мови, які в жаргонному мовленні мають інше значення;
3)    лексеми, зафіксовані у функції жаргонізмів.

До першої групи належать такі лексеми: бельфер ‘учитель’, бенькарт ‘людина без моральних засад’, бздура ‘нісенітниця, дурниця’, бухати ‘красти’, гебра ‘товариство; голота, збирання народу; наволоч’, гельд ‘гроші’, доліняж (доліняр) ‘кишеньковий злодій’, дінтойра ‘злодійський кривавий суд’, гранда ‘бійка’, закроплювана ‘горілка’, зіхер ‘певний, безперечний’, кампа ‘бійка’, катрупити ‘убивати’, кепель ‘голова’, ківнути ‘померти’, кіблювати ‘відбувати ув’язнення’, клявий ‘чудовий, досконалий’, клявіс ‘тюремник’, кнайпа ‘невеликий ресторан низького класу; корчма, шинок’, кумпель ‘товариш’, мати мойра ‘мати страх’, моцна ‘горілка’, оферма ‘незграбна, безпорадна людина’, плюсква ‘привід до бійки’, полікер ‘поліціянт’, сафандула ‘незграбна, безпорадна людина’, сплюв ‘револьвер’, файталапа ‘недотепа, нездара’, фацята ‘обличчя’, фест ‘дуже добрий, першокласний’, ферняк ‘ніс’, фуньо ‘обличчя’, хавіра ‘хата, помешкання’, хапатник ‘людина, яка не омине нагоди наїстися чужим коштом’, хатрак ‘поліцейський’, цімис ‘щось дуже добре’, шарак ‘поліціянт’, шлюс ‘кінець’, шпас ‘жарт’, шпіцель ‘поліцейський’, штама ‘дружба, згода, союз’.

До другої групи належать такі лексеми:
баламут ‘гаманець’ – баламут ‘шахрай, дурисвіт, дурилюд; той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на якісь учинки; бунтівник’^71,72,73;
баюра ‘горілка’ – баюра ‘велика, глибока калюжа’ [Кримськ.; Ж. Т. 1, с. 15; СУМ, Т. 1, с. 116);
гайдамака ‘українець’ – гайдамака ‘учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту’ (Кримськ.; Ж., Т. 1, с. 134; СУМ, Т. 2, с. 16);
коритник ‘людина, яка використовує службове становище для власної наживи’ – коритник ‘коритний майстер’ (Кримськ.; Ж., Т. 1,с. 366);
коса ‘ніж’ – коса ‘заплетене волосся; сільськогосподарське знаряддя для косіння трави’ (Кримськ.; Ж., Т. 1, с. 369; СУМ, Т .4, с. 304);
пака ‘товариство’ – пака ‘велика кількість зв’язаних, скріплених мотузкою однорідних предметів;ряд, сукупність складених один на одний предметів’ (Кримськ.; СУМ, Т. 6, с. 17);
пороти ‘падати обличчям донизу’ – пороти ‘розшивати, розривати шви;бити різками, сікти, шмагати кого-небудь’ (Кримськ.; СУМ, Т. 7, с. 284);
сливка ‘куля’ – сливка ‘фрукт’ (Ж., Т. 2, с. 882; СУМ, Т. 9, с. 350);
фертик ‘готово; скінчена справа’ – фертик ‘самовдоволена, розв'язна людина; франт, джиґун, жевжик’ (Кримськ.; СУМ, Т. 10, с. 579);
циферблат ‘обличчя’ – циферблат ‘деталь стрілочного вимірного приладу, яка являє собою пластинку з нанесеними на неї шкалами, цифрами, написами, знаками для відліку вимірюваної ним величини чого-небудь’ (СУМ, Т. 11, с. 222).

У цій групі визначено, у яких словниках зафіксовано лексеми:
1)    в усіх трьох словниках подано такі лексичні одиниці: баламут, баюра, гайдамака, коса, пороти, цибуля;
2)    у „Російсько-українському словнику” за ред. А. Кримського та С. Єфремова, „Малоруско-німецкому словарі” Є. Желехівського та С. Недільського: коритник;
3)    у словнику за ред. А. Кримського, С. Єфремова та СУМі: пака, фертик;
4)    у словнику Є. Желехівського, С. Недільського та СУМі: сливка;
5)    у СУМі: циферблат.

Лексеми, які зберігають основне значення як жаргонізм:
віц – діал. Дотеп (СУМ, Т. 1, с. 690);
кібель – (гал.) кібель (-бля), ‘парашка’ (Кримськ.);
люра ‘розведена горілка’ як одне зі значень у „Російсько-українському словнику” за ред. А. Кримського та С. Єфремова, але в „Малоруско-німецкому словарі” Є. Желехівського та С. Недільського йдеться тільки про неякісну каву.
сиромудрий – діал., ірон. Дуже мудрий (СУМ, Т. 9, с. 201);
цибуля – 3. розм. Старовинний кишеньковий годинник з опуклим товстим склом (СУМ, Т. 11, с. 296);
цюпа ‘в’язниця’ (Кримськ.; СУМ, Т. 11, с. 254).

Лексеми віц і сиромудрий у СУМі подано з ремаркою діал. – діалектне, кібель у словнику Є. Желехівського, С. Недільського подано з ремаркою гал. – галицьке, що свідчить про західноукраїнське використання цих слів.

Таким чином, 49 аналізованих лексем не зафіксовані в жодному із зазначених словників, 12 – із різним значенням і лише 5 зберігають значення арготизму. На цій підставі можемо стверджувати, що ці лексичні одиниці належать до батярського жаргону, мовлення окремої субкультури міжвоєнного Львова. Оскільки значна частина лексем (75%) не зафіксована в жодному з представлених словників, а 18% становлять слова загальнонародної мови, які в жаргонному мовленні мають інше значення, то спробуємо припустити, що це була групова мова, яка була невідома для інших. Обсяг словника цієї групи зумовлюється ступенем її відокремленості від решти носіїв мови і містить певну кількість специфічних повнозначних слів – іменників, дієслів, прикметників, прислівників.

У текстах письменників літературного угруповання „Дванадцятка” жаргон батярів є одним із засобів типізації героїв. У збірці оповідань „Вулиця” Б. Нижанківського цим жаргоном розмовляє лише певна категорія людей: чоловіки, віком від 16 до 25 років, робітники або безробітні, які через ті чи ті обставини стали на злочинний шлях. Батяри фізично працюють, але, втративши роботу, можуть вкрасти чи пограбувати. Вони живуть не за усталеними в суспільстві нормами, а за законами львівської вулиці, де виживає сильніший. Проте навіть таке середовище не знищує в них справжніх людських почуттів. Батяри часто йдуть усупереч встановленим обставинам і звичаям. В оповіданні „За цапову душу”, наприклад, базарний шулер раптом відчув симпатію до селянина, котрого обдурили, і наказав своєму напарникові віддати гроші. Коли той відмовився, убив його. Інший львівський хуліган з оповідання „Мірко Кінах завагався” обмірковував план убивства свого ворога, але познайомивсяз хлопчиком, котрий виявився сином майбутньої жертви, – і загинув сам від руки недруга... Два злодії з оповідання „Злодійське серце”, котрі вдерлися до одного будинку, рятують життя його хазяїнові. Як зазначає Л. Нигрицький, людина з природи є добра. Чи буде це злодій („Злодійське серце”), чи обманець „За цапову душу”), чи звичайний вуличник („Брати”), „у кожного з них на дні душі дрімає ця нотка правдиво-людського” .⁷⁴„…Богданові (Богдана Нижанківського. – Л.П.) Міськи Макольондри і інші Степани Гайди мали не тільки „дзиґар в писку” і „майхер” (ніж) у долоні, але мали теж те, чого ми не знали: серце, заховане не раз під усякі добровільні і примусові маски так, що треба було аж спеціяльної нагоди чи струсу, щоб воно виявило себе вповні”, – писав Анатоль Курдидик⁷⁵.

В аналізованих текстах батяри зображені як розбишаки, що ведуть розгульний спосіб життя з випивками і бійками, але вони не є злочинцями. В аналізованих текстах батяри мають свій кодекс честі, вони завжди дотримуються свого слова: Злодії, бандити мають також свій кодекс чести. Раз такий тип каже слово – вам волосок із голови не впаде⁷⁶.

Таким чином, у міжвоєнний період у Львові існувала окрема субкультура – батярська зі своїм кодексом поведінки, традиціями і жаргоном. Створена в її середовищі особлива львівська говірка була замкненою системою, належала до обмеженого вживання й функціонувала в межах лише цієї соціальної групи.

1. Jakubowska U. Mit lwowskiego batiara. – Inst. badań lit. PAN. – Warszawa : Instytut badań literackich Polskiej akademii nauk, 1988 – S. 59.
2. Винничук Ю. Легенди Львова : у 2 кн. – Т. 2. – Львів : ЛА „Піраміда”, 2010. – С. 295.
3. Нижанківський Б. Вулиця // „Дванадцятка” : Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ століття : антологія урбаністичної прози / авт. проекту Василь Ґабор. – Львів : Піраміда, 2006. – 344 с. : іл. – (Українська 9 Літературна Спадщина). – До 750-ліття Львова. – Видавничий проект “Приватна колекція”. – С. 54. Далі – Вулиця.
4. Вулиця. – С. 54.
5. Винничук Ю. Легенди Львова : у 2 кн. – Т. 2. – Львів : ЛА „Піраміда”, 2010. – С. 292–293.
6. Цит за Тулузакова О. Г. Лексика української постмодерністської прози на тлі загальнолітературної норми 30–80-х років ХХ ст. : дис. … канд. філол. наук : 10.02.01. – Київ, 2010. – 114 с.
7. Горбач О. Арґо в Україні. – Львів : Інститут мовознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2006 (Серія „Діалектологічна скриня”). – 688 с. Далі – Горбач.
8. Rudnyckyj J. Lemberg Ukrainische Stadtmundart (Znesinnja). Arbeiten aus dem Institut filr Lautforschung an der Universitat Berlin. – Berlin ; Leipzig, 1943. – 139 s.
9. Лексикон львівський: поважно і на жарт / 2-е вид., доповн. і випр.; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича / Н. В. Хобзей, О. І. Сімович, Т. О. Ястремська, Г. М. Дидик-Меуш. – Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012 (Серія „Діалектологічна скриня”). – 852 с.
10. Тулузакова О. Г. Лексика української постмодерністської прози на тлі загальнолітературної норми 30–80-х років ХХ ст. : дис. … канд. філол. наук : 10.02.01. – Київ, 2010. – 268 с.
11. Голик Р. Й. Між різними етнічними світами?: міський фольклор Львова, арго та міф батяра у 20–30-х рр. ХХ ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nz.ethnology.lviv.ua/archiv/2015-4/5.pdf (дата звернення: 18.02.2015). – Назва з екрану.
12. Козицький А., С. Білостоцький. Кримінальний світ старого Львова. – Львів : Афіша, 2001. – 228 с.
13. Космолінська Н., Ю. Охріменко Homo leopolensis esse [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/kosmolinska.htm (дата звернення: 12.12.2013). – Назва з екрану.
14. Харчишин О. Батяри українського Львова [Електронний ресурс] // Брама. Поступ. – 14 січня 2004 р. – Режим доступу: http://postup.brama.com (дата звернення: 01.08.2013). – Назва з екрану.
15. Jakubowska U. Mit lwowskiego batiara. – Inst. badań lit. PAN. – Warszawa : Instytut badań literackich Polskiej akademii nauk, 1988 – 351 s.
16. Kurzowa Z. Polszczyzna Lwowa i Kresów Południowo-Wschodnich do 1939 roku. – Warszawa ; Kraków : Państwowe Wyd-wo Naukowe, 1985. – 551 s.
17. Gwara lwowska. Opracowali ucznowie kl. IV Państwowego Gimnazjum XI we Lvowie pod kierunkiem dra Henryka Breita. Przegląd Krajoznawczy II 1938, nr 5, s. 85–87.
18. Młotek M. Gwara lwowska w pierwszym półwieczu XX wieku. – London : Instytut Polski i Muzeum im. gen. Sikorskiego, 1989 – 79 s.
19. Ruszel R. Wesoła gwara lwowska. – Gliwice : Pagina, 1992. – 36 s.
20. Енциклопедія Львова: У 4 т. / За ред. А. Козицького. – Львів : Літопис. – Т. 2. – 2008. – С. 190.
21. Космолінська Н., Ю. Охріменко. Homo leopolensis esse [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/kosmolinska.htm (дата звернення: 12.12.2013). – Назва з екрану.
22. Етимологічний словник української мови: У 7 т. [Редкол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін]. – Т. 1: А–Г. – К. : Наук. думка, 1982. – С. 178. – Далі – ЕСУМ.
23. Ціхоцький І. Л. Старольвівська урбаністика Марека Краєвського (лінгвістичні кореляції) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – 2012. – Вип. 57. – С. 95–96.
24. Історія Львова. У 3-х томах / Ред. колегія Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. – Л. : Центр Європи, 2007. – Т. 3 : Листопад 1918 – поч. XXI ст. – 153 с.
25. Хобзей Н. В. Слова і місто, або місто в словах // Лексикон львівський: поважно і на жарт / 2-е вид., доповн. і випр.; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича / Н. В. Хобзей, О. І. Сімович, Т. О. Ястремська, Г. М. Дидик-Меуш. – Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012 (Серія „Діалектологічна скриня”). – С. 24.
26. Винничук Ю. З дурної голови [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/analitika/z-durnoyi-golovi-389006.html (дата звернення 07.03.2015). – Назва з екрану.
27. Марійчин П. Ліва кампа // Літературно-науковий Вістник. – Львів, 1929. – С. 846–850.
28. Горбач О. Арґо в Україні. – Львів : Інститут мовознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2006 (Серія „Діалектологічна скриня”). – С. 57.
29. Ціхоцький І. Л. Мовна характеристика персонажів у прозі Івана Франка : автореф. дис. …. канд. філол. наук : 10.02.01. – Львів, 2004. – С. 11.
30. Керницький І. Герой передмістя. – Львів : ЛА „Піраміда”, 2003. – С. 93. Далі – ГП.
31. ГП. – С. 98–99.
32. ГП. – С. 99.
33. ГП. – С. 101.
34. ГП. – С. 22.
35. Вулиця. – С. 77.
36. Там само. – С. 90.
37. Там само. – С. 52.
38. Там само. – С. 52.
39. Там само. – С. 59.
40. Там само. – С. 71.
41. Там само – С. 57–58.
42. Горбач. – С. 178.
43. Ставицька Л. О. Проблеми вивчення жаргонної лексики. Соціолінгвістичний аспект // Українська мова. – 2001. – № 1. – С. 59.
44. Вулиця. – С. 82.
45. Горбач. – С. 187.
46. ГП. – С. 168.
47. Там само. – С. 169.
48. Там само. – С. 176.
49. Там само. – С. 56.
50. Там само. – С. 68.
51. Там само. – С. 75.
52. Горбач. – С. 187.
53. ГП. – С. 56.
54. Там само. – С. 57.
55. Там само. – 185–186.
56. Там само. – С. 181.
57. Там само. – С. 242.
58. Там само. – С. 241.
59. ГП. – С. 108.
60. Ставицька Л. О. Арго, жаргон, сленг: Соц. диференціація укр. мови. – К. : Критика, 2004. – С. 214.
61. Вулиця. – С. 67.
62. Там само. – С. 59.
63. Горбач. – С. 171–172.
64. Горбач. – С. 447.
65. Німецько-український словник / Укл. др. Я. Ярема. – К. : МП „Пам’ятки України”, 1994. – С. 699.
66. Короткий їдиш-український словник / Укладач Й. Торчинський. – К. : Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1996. – С. 188.
67. Крысин Л. П. Эвфемизмы как явление языка и культуры // Язык и общество на пороге нового тысячелетия: итоги и перспективы. Тезисы докладов международной конференции. Москва, 23 25 октября 2001 г. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – С. 193.
68. Горбач. – С. 449.
69. ГП. – С. 64.
70. Горбач. – С. 379.
71. Російсько-український словник. Т. І (А-Ж) / Головний редактор А. Кримський. – К., 1923; Т. ІІІ (О-П) / Головний редактор С. Єфремов. – К., 1927–1928; Т. ІІ (З-Н) / Головний редактор А. Кримський [Електронний ресурс]. – К., 1929 – 1933. – Режим доступу: http://r2u.org.ua/html/krym_details.html. Далі – Кримськ.
72. Желехівський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар. Т. І: А–О; Т. ІІ: П – Я. – Львів, 1886. – 1117 с. – Далі – Ж. – Т. 1, с. 11.
73. Словник української мови: В 11-ти томах [І. К. Білодід (гол. ред.) та ін.]. – Т. 1: А–В. – К.: Наук. думка, 1970. – 823 с.; Т. 2: Г–Ж. – 1971. – 545 с.; Т. 3: З. – 1972. – 739 с.; Т. 4: І–М. – 1973. – 837 с.; Т. 5: Н–О. – 1974. – 836 с.; Т. 6: П–Поїти. – 1975. – 828 с.; Т. 7: Поїхати–Приробляти. – 1976. – 721 с.; Т. 8: Природа–Ряхтливий. – 1977. – 925 с.; Т. 9: С. – 1978. – 915 с.; Т. 10: Т–Ф. – 1979. – 655 с.; Т. 11: Х–Ь. – 1980. – 698 с. – Далі – СУМ. – Т. 1. – С. 94.
74. Цит. за „Дванадцятка” : Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ століття : антологія урбаністичної прози / авт. проекту Василь Ґабор. – Львів : Піраміда, 2006. – 344 с. : іл. – (Українська 9 Літературна Спадщина). – До 750-ліття Львова. – Видавничий проект „Приватна колекція”. – С. 40.
75. Курдидик А. Богдан з іншого боку: Спроба портрету одного мого близького друга // Терем. – 1971. – № 4. – С. 14.
76. ГП. – С. 90.