Місце трагедії є питомим національним символом, святинею. Однак, як видно, cлід повторити: увічнення жертв у Лебедині та околицях – радше громадські ініціативи за показної підтримки обласних та місцевих органів, особливо в «помаранчевий час». Найцікавіше, що місця для поклоніння були зруйновані ще до 90-х, відтворення місць трагедії - є однією із важливих рис незавершеного націотворення та потреби в середовищі пам’яті, ритуалах пошанування борців за волю України, місць для культів.І, звичайно, наявність саме громадської ініціативи увінчалася скромним успіхом уже в постпомаранчевий час.
20 жовтня 2013 р. невеликий меморіал «Козацька могила» було відкрито у Лебедині. Історичне обґрунтування цього відкриття, разом із зазначенням кількості закатованих (900) винятково базувалося на інформації з «Історії русів».: «Пам’ятний курган із сірим гранітним хрестом поставлено перед входом до Мироносицького кладовища, поблизу якого в 1708-09 рр. було поховано сотні закатованих українських козаків. Встановлення пам’ятника було здійснене з ініціативи та стараннями почесного громадянина Лебедина, письменника, краєзнавця, історика та етнографа Бориса Ткаченка та його сина, колишнього голови Лебединської райдержадміністрації Максима Ткаченка. Освячення пам’ятного хреста та поруч встановленої невеличкої каплички здійснило місцеве духовенство УПЦ, яке відслужило на місці події панахиду за загиблими 305 років тому українськими козаками»… «Водночас, як повідомив Борис Ткаченко, місцева громада не полишає надій, що у Лебедині у центрі міста, на місці самих катувань і страт українських козаків, також буде встановлено пам’ятник. Як прокоментував уродженець Лебедина історик Сергій Шумило, «це місце, як і Берестечко, є священним в нашій історії, адже воно рясно полите кров’ю українських мучеників. І воно мало б вшановуватись всією Україною, до цього святого місця у вільній Україні мали б здійснюватись загальнонаціональні прощі-паломництва… Сподіваюся, що колись таке всеж відбудеться Таку ініціативу підтримала й відома українська співачка Оксана Білозір. У своєму привітанні вона написала: «Я щаслива за відмолені нескорені душі козацькі! Царство Небесне і вічная пам’ять! Маємо ще один маршрут, куди хочеться поїхати, щоб помолитися і схилити свою голову» [1].
Сам меморіал являє з себе насипану могилу з кам’яним хрестом та невеличкою капличкою «з образом покровительки України й українського козацтва Покрови Пресвятої Богородиці», на гранітній меморіальній дошці викарбувано напис: «Славним козакам, борцям за волю України 1708 – 1709 років. Пам’ять про вас довічна…від вдячних нащадків» . Визнаймо, що даний меморіал знаходиться не на місці колишньої «могили гетьманців», де зараз забудована вулиця.
Однак у даному разі слід визнати кілька політичних особливостей. На виборах 2012 р. в 162-му виборчому окрузі, куди входить і Лебедин перемогла кандидат від опозиції Ірина Купрейчик (Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина») (родом з Чернігова, а мешкає у Харкові). Сумщина підтверджувала стереотип прихильного до опозиції регіону. Але особливість даних місцевостей у вагомій конкуренції політичних проектів. До всього, у даному регіоні наявні потреба ідеологічного наповнення і радянський досвід героїзації. Назва повідомлення Лебединської районної ради, радше не відчуття лебединської трагедії, навіть для автора «Історії русів» безневинних жертв, а «наш священний обов’язок перед нащадками – зберегти пам’ять про їх ратні подвиги для наступних поколінь» [2], нагадує звикле пошанування радянських ветеранів. На зведенні меморіалу в «сквері пам’яті жертв Голодомору», як зазначає згаданий сайт Лебединської районної ради були присутні «голова районної ради Олексій Гордіяш (Партія регіонів) та заступник голови райдержадміністрації Світлана Лещенко. Участь у заході взяли також народний депутат України Ірина Купрейчик (ВО Батьківщина), представники Сумської обласної і Ворожбянської районної козацьких організацій. Панихиду за полеглими в Лебедині козаками відслужив благочинний м. Лебедина і Лебединського району отець Миколай разом із представниками районного духовенства».
Але важливішим виявиться те, що меморіал відкрито завдяки «почесному громадянину Лебедина Борису Ткаченку, педагогу, історику та поету Анатолію Удоду, отаману Сумського козачого полку генерал-осавулу Михайлу Безуглому, директору ТОВ «Крук» Валерію Чалому та іншим незаангажованим комуністичним минулим представникам міста» [3], у «винайденні традиції» владі у Лебедині відведено доволі другорядну роль.
Перед нами чудова оповідь реконструкції минулого сучасним у даному разі ім’я Мазепи і його сподвижників лише підстава для героїзації. Єдине, що історику особисто прикро, в «Історії русів» йдеться про жертовність задля «вольності», свободи, як питомій рисі людини: Про кров, «пролитую великими потоками за то единственно, что искалъ он свободы, или лучшей жизни в собственной землѣ своей и имѣлъ о том замыслы всему человѣчеству свойственные». Суспільство уникло цієї риторики, надавши дійству радянських рис, свідчення недочитаних книжок і своєрідностей політики пам’яті.
3.http://ar25.org/article/u-lebedyni-kozackoyu-mogyloyu-uvichnyly-pamyat-zakatovanyh-mazepynciv.html