Ліквідація лебединської могили була доречною з огляду на ювілейні святкування у 50-ті рр. ХХ ст. помпезних подій Переяславської Ради та Полтавської битви, пізнішого встановлення меморіальної дошки на будинку медучилища, на місцях де буцімто зупинявся Петро Перший[1]. 

В останній великій роботі про «Історію русів» Сергій Плохій дуже багато місця відводить її значенню для конструювання українського національного минулого. Один із важливих сюжетів – видання перекладу на українську літературну мову Івана Драча «Історії русів» на початку 1991 р., повернення «козацького міфу», у зв’язку із святкуванням «500-ліття запорозького козацтва» 1990 р., та «Історії русів» до публічної сфери [2]. Видана великим стотисячним накладом «Історія…» дійсно стала «потрібною для суспільства» і як і в минулі часи, незважаючи на нищівну критику, привела до певних практичних наслідків. Щодо яскравого описування лебединських репресій то напевно. 

У листопаді 1992 р.  у зв’язку із вагомими змінами в розумінні минулого «сумське козацтво, просвітяни, краєзнавці» відшукали місце кургану та приблизні межі зруйнованого в 50-ті рр. цвинтаря (вул. Погранична від буд. 89 до 105). Було запропоновано перейменувати вулицю на честь лебединських жертв, або іменем гетьмана Мазепи. «Сумське обласне козацьке товариство Українського козацтва» на чолі з отаманом Олександром Реутою та хорунжим Олегом Корнієнком на шевченківські свята 22 травня 1993 р., за сприяння сумського підприємця Г. Дорошенка та Сумського вищого артилерійського командного училища встановили спочатку березового хреста. Офіційна київська делегація, що прибула на шевченківські святкування (Тарас Шевченко перебував у 1859 р. в Лебедині, у братів Залеських) не відреагувала на запрошення взяти участь у мітингу з приводу встановлення пам’ятного знаку [3].14 серпня 1993 р. хрест освятили священики із Сум та Лебедина. Сумський краєзнавчий музей провів десь у ті ж часи розкопки на місці «могили», але жодних поховань виявлено не було та довкола даного місця, на присадибних ділянках, в дворах і на вулицях при копанні колодязів людські останки виявлялися [4]. 

Біля відновленої  могили з того часу в день Українського козацтва 14 жовтня відбуваються мітинги, проводять панахиди священики Української православної церкви (Київський патріархат). 24 серпня 2003 р. (на день Незалежності України) українським козацтвом  березовий хрест був замінений на дубовий і прибито табличку з нержавіючої сталі із вирізбленим написом: «Українським козакам, що полягли за волю України, від нащадків». 

Однак у Лебедині можна спостерігати низку проблем, характерних для української політики пам’ятей загалом. Насамперед, Лебедин не став масовим місцем пам’яті, а залишався лише пам’яткою для місцевої національної інтелігенції, громадською ініціативою. Держава і державні структури не доклали щодо цього зусиль. Навіть згідно з Указом Президента Віктора Ющенка щодо плану заходів з підготовки та відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу ( Указ – 9 жовтня 2007 р., Кабінет міністрів ухвалив план 2 квітня 2008 р.)не фігурував Лебедин. Увага президента та президентської адміністрації зосередилася на відтворення гетьманської столиці Батурина, описування руйнувань якого московським військом восени 1708 р., з побиттям безневинних людей – теж великий патетичний сюжет «Історії русів». 

Але разом з тим, у часи президентства Віктора Ющенка, що дуже симпатизував гетьману Мазепі,  було заплановано вочевидь місцевими ініціативами замінити дубовий хрест на кам’яний, а потому встановити пам’ятник «Козацької слави». Активний політичний діяч Олег Медуниця (у грудні  2008 р. заступник голови Сумської облдержадміністрації) повідомляв, що хрест замінять на пам’ятник у квітні 2009 р. Як і більшість гуманітарних ініціатив часу президентства Ющенка дані починання не були втілені. Виготовлений ще 2006 р., на народні пожертви кам’яний хрест для встановлення на могилі гетьманців зберігався у дворі у краєзнавця Бориса Ткаченка [5]. Але дане місце пам’яті існувало і підтримувалося. Популяризації «лебединської катівні»  дуже сприяє харківський активіст Микола Мазепа, розміщуючи в мережі нариси про подію та дискутуючи з російськими націоналістами. Діяльність Меншикова у Лебедині Микола Мазепа порівнює з «діяльністю гестапо в роки Великої вітчизняної війни» [6]. Останнім часом «лебединською катівнею» перейнялися і представники партії «Свобода» [7].

Певна кволість і невдача з «лебединським меморіалом», що на 2009 р. справляв доволі жалюгідне враження не зупинили прихильників ушанування лебединських жертв. Однак увага їх зосередилася на сусідньому з Лебедином селі Михайлівці. За іронією долі це село були засноване мазепиним колегою, а після 1687 р. конкурентом Михайлом Васильовичем, племінником гетьмана Самойловича, ув’язненим не без старань гетьмана.  

Тут досить цікавим виявився момент радянських і після радянських реалій. У 50-ті рр. XIX ст., описуючи Михайлівку, Філарет Гумілевський зазначив: «В саду г.Иваненки, расположенном на горе над Пслом, поныне цел дуб, под которым сидел Петр І, корда решались судьбы России и Швеции при Карле» [8]. Зазначмо ще раз про поширеність пам’яток даного типу, дерев під якими буцімто відпочивав Петро Перший і, де «вирішувалася доля» великих геополітичних просторів.   Через тридцять років після респондентів Філарета місцевий історик і діяч Олександр Селіванов, подорожуючи повз Михайлівку у 80-х рр. XIX ст., гостював у місцевих поміщиків Іваненків повторно зазначив, що у їх помісті зберігся дуб, під яким сидів Петро Перший під час подій 1708 р.[9]. 

Даний момент не міг не звернути увагу радянських інтерпретаторів подій і хоча Петро Перший майже весь час перебував у Лебедині і вся його кореспонденція позначена Лебедином. Було вигадано, що «у селі Михайлівці стоять дуби, під якими у грудні 1708 р. містився командний пункт Петра Першого» [10]. Тобто ставка царя долала межі містечка Лебедина і прихоплювала ще і сусіднє поміщицьке село. Визнаймо тут невелику неслушність, не заперечуючи, що цар наїздами бував у Михайлівці, зазначмо, що дане село стало осідком до 15 грудня наближеного до Петра генерала Людвіга Аларта з великою числом російських піхотинців [11]. 

  У 1967 р. встановлено поблизу дубової алеї в Михайлівці пам’ятний знак з написом: «Біля цих дубів в селі Михайлівці в грудні 1708 р. під час Північної війни проти шведських загарбників перебував Петро І». Однак у 90-ті рр. владна парадигма історії змінилася і постало питання про увічнення лебединських жертв. Оскільки Петро Перший, за переказами перебував у Михайлівці, то вірогідно він мав там і вершити суд над мазепинцями. Волію зазначити, що про те немає письмових прямих згадок. 

 До річниці шведсько-українського союзу 2008 – 2009 рр. сумськими козаками з Олегом Корнієнком було виявлено ініціативу поставити в Михайлівці пам’ятник страченим мазепинцям. Обґрунтування виявилося досить цікавим і знову опертим на легенди, а не на чіткі факти: «Доцільним є посилання сучасних істориків і публіцистів (?! В.М.) на переказ про страти тут козаків. Розлогі дуби стоять на високій горі правого берега, що домінувала над усією долиною р. Псла. Поруч, під горою, стояла місцева Церква Різдва Богородиці та панська садиба. З огляду на пору року, через відсутність на деревах листя, повішених козаків мало бути видно не лише всьому селу, а й за багато кілометрів навкруги. Страчені мали слугувати застереженням місцевим мешканцям, козацькій старшині Гетьманщини, а також слобідському козацтву» [12]. Ініціатор встановлення меморіалу загиблим унаслідок царських репресій у Михайлівці Олег Корнієнко також захопливо оповідає цей епізод: «Згідно місцевих переказів, в період жахливих Лебединських катівниць, цар спостерігав тут за стратою козаків-мазепинців, яких повісили на дубах і заборонили місцевому населенню знімати трупи допоки не розсиплються кістки. До цих дерев екскурсоводи протягом багатьох років водили заїжджих туристів і шкільні групи, вихваляючи „царя-реформатора”, і ні словом не згадуючи про його жертви. Так створювалися міфи...» [13]. Але чим є непідтверджені документальними свідченнями твердження, що лебединські страти відбувалися у Михайлівці? Власне, таким самим конструюванням пам’яті. 

Саме у Михайлівці сумським козацтвом вдалося реалізувати те, що так кволо розвивалося у Лебедині. 27 червня 2009 р. було встановлено кам’яного хреста з написом: «Мазепинцям-лицарям незалежності України 1708 – 2008 ». Ініціатором встановлення пам’ятного знака стало громадське об’єднання «Сумський слобідський козацький полк», а автором ширшого проекту «Забуті могили Українського війська» Олег Корнієнко [14].  Того ж таки 27 червня 2009 р. відбулося урочисте відкриття пам’ятника «В урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника взяли участь: голова райдержадміністрації С. Грицай, голова районної ради С. Горошко, заступник голови облдержадміністрації О. Медуниця, заступник голови обласної ради В. Толбатов, міський голова А. Троян, бунчуковий товариш Сумського слобідського козацького полку О. Корнієнко, отаман Сумського слобідського козацького полку О. Реута, представники райдержадміністрації, облдержадміністрації, сільські голови, представники районних політичних сил, громадських об’єднань, обласних та районних ЗМІ, учні Михайлівської школи, жителі району». Важливо, що пошанування страчених дуже нагадує політику комеморації щодо полеглих радянських воїнів у Другій світовій війні: «Освячення пам’ятного знаку проводили благочинний Лебединського району отець Богдан та настоятель Маловисторопської Архістратига Михаїла церкви отець Олександр. Потім всі присутні вшанували пам’ять загиблих козаків хвилиною мовчання і поклали квіти по підніжжя пам’ятника.» [15] Дата пошанування закатованих у Михайлівці теж досить наочно свідчить про політичні реалії, це –  розпал «святкувань» 300-ліття Полтавської битви у Росії та підтримка цього святкування проросійськими силами. 

1. Дудченко К.М., Тичина В.М. Лебедин. Історико-краєзначний нарис. – Харків: Прапор, 1974. – С.7.

2. Плохій С. Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імперій/ Авториз.пер. з англ.. Миколи Климчука. – К., 2013. – С.172 – 174.

3. Корнієнко Олег. Гетьманці – забуте поховання.  http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1389&;calendar=201904  (перегляд 18.07. 2013 р.)

4. Ткаченко Б. Лебедія. – С.75.

5.http://ar25.org/article/u-lebedyni-kozackoyu-mogyloyu-uvichnyly-pamyat-zakatovanyh-mazepynciv.html

6.http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&;in=view&id=3681 (Перегляд 18.07. 2013 р.)

7.http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/037523/ (Перегляд 18.07. 2013 р.)

8. Филарет. – Т.ІІ. – С.134.

9. Селиванов А. О поездке в с. Михайловку Лебединского уезда Харьковской губернии // Харьковский сборник. – Харьков, 1889. – Т.3. – С.179.

10. Дудченко К.М., Тичина В.Є. Лебедин. Історико-краєзнавчий нарис. – Харків, 1974. – С.8. Узагалі у цій книжці чимало фантазій і плутанини, зокрема початки міста поплутані з історією відомого російського міста Лебедяні (див. С.4).

11. Див., наприклад, ПиБ. – Т.VIII. – Вып.2. – С. 987, 1027 – 1028.

12. http://museumkamyanske.at.ua/news/shhodo_miscja_strati_u_1708_r_prikhilnikiv_getmana_i_s_mazepi_na_teritoriji_lebedinskogo_rajonu_sumskoji_oblasti/2010-06-16-42  (Перегляд 18.07.2013 р.)

13. http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1389&;calendar=201904 (Перегляд 18.07.2013 р.)

14. http://www.mazepa.name/pamyatni-znaky-na-chest-ivana-mazepy/ (Перегляд 19.07.2013 р.)

15. http://lebedinrda.info/2009/06/  (Перегляд 31.10.2013 р.)

ДАЛІ БУДЕ