Початок зими 1709 р. « Город Котелва был прежде малороссійской» [1] 

Одним із найскладніших питань початку зими 1709 р. виявиться рішення Карла XII наприкінці січня вирушити із мазепинцями із Ромен і вторгнутися на територію слобідських полків, заволодіти вершинами біля Ворскли і Мерли, через Краснокутськ вийти на Білгород, а потім і на Москву, а як те не вдасться, через Коломак ударити на Харків, а звідти знову вирушити на Білгород. У той же час за листуванням Меншикова: Новий рік Петро Перший зустрів у Сумах, звідки поїхав до Охтирки, а потім повернувся до Сум, до хворого сина Олексія, що привів рекрутів. У Сумах перебувала і вагітна дружина Меншикова. 4 лютого Петро гостює у Меншикова у Охтирці і  «изрядно веселился», однак вирішує вирушити до Азова і 9 лютого і Меншиков, і Петро у Білгороді хрестять новонародженого Меншикова Петра-Луку і Петро з дружиною Катериною вирушають до Воронежа[2]. Основні події щодо слобідських полків саме і почалися ще за перебування Петра.

Наприкінці січня шведські війська із мазепинцями вирушили у похід, заволоділи Веприком і Куземином, наблизилися до Котельви, містечка Гадяцького полку неподалік від Охтирки. Котельва – яскравий приклад прикордонних негараздів та своєрідностей поведінки місцевого населення затиснутого між двох армій.  Ще 26 листопада 1708 р. населенню Котельви від імені царя Петра Першого подякували за вірність і закликали промишляти неприятеля [3]. У листопаді-грудні військові операції часто точилися поруч із містечком. 27 січня 1709 р. Меншиков вирушив із Котельви  вправлятися зі шведом біля Опішні [4], покинувши вочевидь населений пункт і околиці напризволяще. Хоча в недавно виявленому універсалі гетьмана Мазепи до населення, зазначається серед місць перемог шведського війська і Котельва [5]. Певним чином, зайняття Котельви було стратегічним успіхом для каролінерів.

 Котельва. "Королевський міст", сучасний вигляд. Фото Ігоря Міняйла

  29 січня щойно Карл XII підступив до Котельви [6] місцева старшина «Білецький, Довгополий, Матюша з товариством» попросили Карла не чіпати місто і святі церкви. Карл погодився і на певний час став з військом у Котельві, звідки разом із козаками Мазепи рушив на Охтирку [7]. Відповідно, старшина Котельви «зрадила», однак даний момент мав вагоме продовження для слобідських полків і майбутніх відносин із Гетьманщиною. 

На початку лютого 1709 р. Котельва стала основною квартирою для шведського війська, за донесеннями там перебував восьмитисячний загін і основним плацдармом для наступу [8]. 8 лютого почався наступ на Охтирку і війська Карла XII зайняли Хухру. Однак з Хухри король вирішив не повертатися до Котельви, а прямувати на Краснокутськ і Коломак, зайнявши військовими діями ширший район[9]. Щойно в середині лютого після боїв під Городнею Меншиков відписував цареві 22 лютого: «токмо генерал Рен отправлен от нас в Котельву с четырмя полками, в котором месте, хотя крепость от неприятеля и разорена, однако ж дворы не вызжены », тут само князь зазначає про повінь, що робить військові дій неможливими [10]. Тобто уже на 22 лютого Котельва контролювалася російським військом.

На початку весни 1709 р. через розлиття Ворскли шведсько-українське військо відступило із прикордоння Слобідської України до Опішні, а звіди і до Полтави. Наприкінці квітня основні російські сили зосередилися в районі Котельви, за листом цареві Гаврила Головкіна 30 квітня 1709 р. у Котельву поїхав сам Меншиков і сам канцлер збирався туди [11]. Вочевидь саме в цей час у Котельву ввійшли загони Охтирського полку, який зовсім був непомітним у баталіях лютого 1709 р. Пізніше гетьман Данило Апостол описував те у дуже яскравих тонах: охтирський полковник Федір Осипов «вступив у дружбу із городовим отаманом (Василем) Білецьким» і без відома котельвянського сотника (Івана) Довгополого, що був у поході, склавши чолобитну від мешканців Котельви, випросили у князя Меншикова ордер щоб Котельва і довколишні села перейшли у відання до Охтирського полку[12]. Однак така поведінка старшини зрозуміла і про це пише один із перших істориків Слобідської України Філарет Гумілевський. Мудрі старшини цілком розуміли, що за здачу міста та прийом Карла ХІІ слід буде нести відповідальність перед царським урядом і тому немов із вірності зробили важливий кульбіт перейшовши до вірного полковника Федора Осипова і затвердили це через відомого своїми репресіями щодо мазепинців Олександра Меншикова [13]. До всього, уже 12 квітня 1709 р. Меншиков зазначав, що мешканці Котельви та інші тутешні козаки просять промишляти над неприятелем і він дозволив, обіцяючи по 5 рублів за полоненого і його майно, тому, хто полонить шведа[14].

Гетьман Іван Скоропадський дуже швидко зреагував на несправедливість щодо Котельви, однак у царському указі гетьману вже після Полтавської баталії  31 липня 1709 р. зазначено серед іншого: «А местечко Котельва, понеже оное по докучному от тех жителей его царскому величеству челобитью, дабы быть им для близости и удобства в присудстве Ахтырского полку, от его царского величества к тому полку определено в ведение; того ради его царского величества указу ныне уже отменить невозможно» [15].

Питання отриманого зиску слобідськими полками будуть очевидними. Це було найбільше придбання для Охтирського полку за весь час: містечко Котельва із околицями, угіддя понад Ворсклою. Крім усього, Олександр Твердохлібов (чи не основний регіональний історик щодо Охтирки і Котельви), вважав, що було нанесено серйозний удар землеволодінню на Гетьманщині, існуванню маєтностей на ранг у Котельві і біля неї, що були віддані слобідським полкам [16]. 

Котельва. "Магазин Королевський". Фото Ігоря Міняйла   

Насправді історія Котельви виявиться досить заплутаною і дане надбання в подальшому призвело до багатьох конфліктів як в соціальному [17], юридичному, так і церковному плані, бо котелевські церкви і Скельський монастир біля Котельви належали Київській митрополії, а не Білгородській єпархії як інші церковні заклади у слобідських полках [18]. Котелевські перипетії продовжилися на кілька десятиліть[19]. Котельва залишилася в Охтирському полку, а пізніше, відповідно в Слобідсько-Українській губернії та Харківському намісництві, це визначило в пізніші часи певне несприйняття цього населеного пункту «малоросіянами» та, вважається, певні етнографічні відмінності. Шляхетний мешканець Гетьманщини в 60-ті рр. прагнув довести, що на Слобідській Україні не було козаків лише «військові обивателі», що не користають з «малоросійського права» [20]. Мешканці  Котельви та околиць, незважаючи на свою передісторію та сусідство з Гетьманщиною насамперед би мали  підпадати під ці визначення, пошуки таких казусів були б цікавими [21].Образа щодо Котельви ще була певний час притаманна гетьманцям та історикам «Малоросії», для Миколи Маркевича «Котельва отнята» [22].

Цікаво, що ці події залишилися зими 1709 р.в пам’яті мешканців Котельви ще на певний час. Майже через два століття у 1901 р. повз Котельву мандрував відомий науковець Микола Сумцов, що робив етнографічні нотатки.  Незважаючи на складнощі етнографічних пошуків, Сумцов зазначив, що в центрі Котельви, серед верб – перекинуто невеликий місток через місцеву річечку з гучною назвою «Королевскій міст», за спільним переказом повз цей міст йшли війська Карла XII [23].

Котельва. "Королевський міст". Фото Ігоря Міняйла

«Нещасливий шведський рік» загострив певною мірою розуміння кордону між Гетьманщиною та Слобожанщиною. Кордону пізніше стертого уніфікаторською політикою імперської влади.

1. Так характеризують це місто у описі 1725 р. ЦДІАК України. – Ф.1721. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.3 зв. 

2. [Есипов Г.В.] Жизнеописание князя А.Д. Меншикова по новооткрытым бумагам  (Шведская война 1706 – 1709 годы) // Русский архив. – 1875. – 9. – С.66 – 67. Власне, як і личить приватному джерелу листування Меншикова навповнене згадками про подарунки, пиятики, плітки.

3. ЦДІАК України. – Ф.1721. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.1а і зв.

4. Письма и бумаги императора Петра Великого. – М.,1952 (Далі ПиБ) – Т. ІХ – Вып.2. –  С. 641.

5. Невідомий універсал Мазепи зі шведської бібліотеки (Публікація та коментарі Олександра Дубини, переклад з латинської Ольги Циганок) // Сіверянський літопис. – 2009. – № 6. – С.6.

6. Меншиков пише Петру Першому 29 січня: «Доношу вашей милости, что неприятель сего числа из Опошни пришел в Котельву». (ПиБ. – Т. ІХ – Вып.2. –  С.642.) Меншиков за відомостями полоненого козака вважав, що «неприятель» буде рухатися на штурм Охтирки.

7. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Харьков,2004. – Т.1. – С. 288; За відомостями Крьокшіна, досить сумнівними однак із покликанням на журнал Петра Великого: 8 лютого король став у Котельві ( [Крекшин П.] Год из царствования Петра Великого 1709 (Из записок Крекшина) // Библиотека для чтения. – Спб., 1849. – Т.97. – С.64).

8. Див. ПиБ. – Т. ІХ. – Вып.2. – С.644 – 646.

9.  ПиБ. – Т.ІХ. – Вып.2. – С.674.

10. ПиБ. –Т. ІХ. – Вып.2. – С.694.

11. ПиБ. – Т.ІХ. – Вып.2. – С.836.

12. Филарет. – Т.1. – С.288.

13. Филарет. – Т.1. – С.288.

14. [Есипов Г.В.] Жизнеописание князя А.Д. Меншикова по новооткрытым бумагам. – С. 68.

15. ПиБ. – Т.ІХ. – Вып.1. – С.322.

16. Твердохлебов А.Д. Котельва. // Харьковский сборник. – Харьков, 1888. – Вып.2. – С. 115.

17. Цікавий сюжет, використовуючи компут Охтирського полку 1726 р. наводить Андрій Шиманов. У Котельві було дві козацькі сотні, але на відміну від інших сотень Охтирського полку поділених на компанійців та під помічників, у цих сотнях була інша організація і зазначений прошарок «посполитих», а не під помічників. (Шиманов А.Л. Главнейшие моменты в истории землевладения Харьковской губернии // Киевская старина. – 1882. – №11. – С.227). Тобто за устроєм Котельва залишалася ближчою до Гетьманщини.

18.Твердохлебов А. Котельва. – С.114 – 118.

19. Щойно після липневого затвердження приєднання Котельви 1709 р. гадяцький полковник Іван Чарниш прислав свого сотника Івана Довгополого і вимагав, щоб Котельва знову підпорядковувалася гадяцькій полковій владі  (див. лист Гаврила Головкіна до Івана Скоропадського 17 лютого 1710 р.: Материалы Военно-ученного архива главного штаба. – Т.1. – С.680). Див. про подальші події див.: К истории Котельвы//Киевская старина. – 1901. – №11. – С.74 – 76.

20. Див. цікавий казус в: Волошин Ю. Шляхетські ідеали в козацькому соціумі Лівобережної України 60-х – 70-х рр. XVIII //  Mity i stereotypy w dziejach Polski I Ukrainy w XIX i XX wieku. Pod redakcja Andreja Czyžewskiego, Rafała Stobieckiego, Tomasza Toborka, Leonida Zaszkilniaka. – Warszawa –Łódž, 2012.– С.389.

21. Див. Твердохлебов А.Д. Котельва. – С.125 – 126 (особливості побуту. – С. 129 – 130).

22. Маркевич Н. История Малороссии. – М., 1842. – Т.2. – С.519.

23. Сумцов Н. Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии) / Сумцов М.Ф. Дослідження з етнографії та історії культури Слобідської України. – Харків, 2008. – С. 216,  Наприкінці Сумцов зазначає: «Такое замкнутое и глухое село как Котельва, очень трудно поддается этнографическому изучению».