Премія Канадського інституту українських студій була заснована у 2013 р. і присуджується щорічно у номінаціях «Найкраща книга» і «Найкраща стаття» за українознавчі публікації з гуманітаристики та соціальних наук.

Головними критеріями виступає висока наукова якість праці, застосування сучасних методологічних підходів, інноваційне значення для українських студій і науки в цілому. Для отримання премії висуваються книжки, написані у будь-якій країні світу, в тому числі дослідження українських феноменів поза межами України/українських етнічних земель.

Організаційно преміальний комітет складається з двох частин – з відбіркового комітету в Україні, що включає провідних науковців різних галузей, та з журі у Канаді, яке ухвалює остаточне рішення щодо присудження премії. Головою відбіркового комітету в Україні є д-р Наталя Яковенко.

У перший рік існування премії її лауреатами стали публікації 2012-2013 рр.:

Олександр Зайцев. Український інтеґральний націоналізм (1920-ті – 1930-ті роки). Нариси інтелектуальної історії. К.: Критика, 2013 (найкраща монографія)

Олександр Зайцев - доктор історичних наук, доцент кафедри нової і новітньої історії України Українського Католицького Університету (Львів). Наукові інтереси охоплюють політичну історію Західної України міжвоєнної доби та інтелектуальну історію українського націоналізму в європейському контексті.

Монографію львівського історика Олександра Зайцева присвячено одній із найменш досліджених тем новітньої історії України – генезі та розвитку радикальної течії українського націоналізму міжвоєнної доби. Особливістю авторського підходу є використання евристичних можливостей, які дає теорія політичних релігій, останнім часом успішно застосовувана для вивчення інтеґралістських ідейно-політичних рухів, а насамперед – увага не тільки до програмно-теоретичних аспектів націоналістичної ідеології, але й до мітів, символів і ритуалів, що становили не менш важливі складники досліджуваного явища.

Мирон Капраль. Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVII–XVIII ст. / Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАН України. – Львів, 2012. – 552 с. + 16 іл. – (Львівські історичні праці. Дослідження. – Вип. 5). (найкраща монографія)

Мирон Капраль - доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, професор Львівського національного університету ім. І. Франка. Наукові зацікавлення: історіографія та джерелознавство ранньомодерного періоду, демографія та соціотопографія, релігійні та національні громади, історія ремесла, соціальна історія ранньомодерного суспільства, українська історіографія ХХ ст.

У монографії М. Капраля представлено комплексний історичний аналіз правового, соціального, релігійного, економічного життя львівських ремісників ранньомодерного часу. Дослідження складається з двох частин («Корпорація» та «Люди»), у яких почергово вивчається організація львівських шевців із структурно-організаційного погляду (цехове право, релігійні та національні відносини, економічні взаємини) та робиться наголос на внутрішньоцехові процеси (демографія, кар’єрне зростання, соціальні обставини співіснування). Уміщено також три додатки: «Письмові джерела»; «Біограми майстрів шевського цеху Львова за 1665–1732 рр.»; «Навчання учнів у шевському цеху Львова у 1665–1732 рр.».

Максим Яременко. Насолоди освічених в Україні ХVІІІ століття: (про культуру вживання церковною елітою чаю, кави та вина) // Київська Академія. Вип. 10. Київ: Laurus, 2012. С.117-184» (найкраща стаття).

Максим Яременко – доцент кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», дослідник історії Києво-Могилянської академії та Київської духовної академії, історії освіти та православної церкви в Україні XVIII ст. У 2015 р. захистив докторську дисертацію на тему «Студенти Києво-Могилянської академії XVIII ст.: характеристика складу та стимули до навчання».

Стаття М.Яременка на основі широкого кола джерел відкриває вікно у світ повсякденного життя церковних еліт XVIII ст. Антропологічний підхід, новаторський для української історіографії, дозволяє ставити ширші проблеми про запозичення іноземних культурних практик у ранньомодерному українському суспільстві, з урахуванням контекстів як економічного розвитку, так і духовного життя суспільства, інтелектуальних уявлень про насолоду та гріх.