Ендрю Вілсон. Україна. Криза: що це означає для Заходу, New Haven: Yale University Press, 2014.
До Майдану і війни про Україну було досить мало книг, але останні події в Україні сприяли появі багатьох публікацій і певної кільксості книг на тематику Майдану, на кшталт: "Чи буде нова холодна Війна в Європі?"1. На цьому загальному тлі книжка Ендрю Вілсона (Andrew Wilson) якісно виділяється. Детально й легко написана ця книжка є, ймовірно, однією з найкращих аналітичних праць про Майдан та сучасну геополітику, зовнішню політику Росії та Європи.
Вілсон уже публікував книги про Україну2, Росію3, та Білорусь4. В його академічні інтереси входить порівняльна політологія демократичних процесів у пострадянських країнах, корупція як «політична технологія»5. Він також регулярно публікується в таких газетах та журналах як: Sunday, Al Jazeera, Wall Street Journal, New York Times, The Economist, The Guardian і South China Morning Post.
Його книга «Україна. Криза: що це означає для Заходу» є захопливим описом протестів в Україні, які автор назвав: "Майдан 2.0" або "революцією соціальних мереж", які відіграли важливу роль під час подій (с.66). Книга охоплює період світової кризи з 2008 р., а щодо 2013 – 2014 рр. висвітлює втечу Віктора Януковича, анексію Криму, корупційні схеми українських еліт, містить огляд реакцій міжнародної спільноти на події в Україні. За його словами, протести 2013- 2014 рр. в Україні не відбулися на порожньому місці: до певної міри вони були наслідком більших криз, які охопили Європу і цілий світ починаючи з 2008 року.
Для автора події в Україні нерозривно пов’язані зі світовим контекстом і є наслідком багатьох змін, які трапилися в світі з 2008 (с.2). 2008 р. був роком, коли Путін номінально став прем’єр міністром, Росія і Грузія розпочали війну, американські хеджеві фонди і банки обвалилися, провокуючи світову економічну кризу, Барак Обама був обраний президентом (ст.2). Європа також увійшла в період затяжної багатовимірної кризи: економічної (кризи в Греції і в зоні євро), дипломатичної (криза НАТО і війна в Грузії), екологічної та кризи цінностей (с. 12). За словами автора, Європа дуже змінилася з моменту свого створення: вона стала більш націоналістичною й популістською, менш войовничою, та більш постмодерною. Сучасна Європа - це світ верховенства права і «м’якої сили» («soft power »), яка в певному сенсі наближається до ідеї «вічного миру» Еммануїла Канта (с.4). Таким чином, Ендрю Вілсон інтерпретує події 2013-2014 рр. в Україні перш за все в ширшому світовому хронологічному контексті.
Автор оцінює українські події як «українську кризу», яка стала випробуванням для США та певних європейських політичних сил. Так, до української кризи Східна Європа не була пріоритетом зовнішньої політики Сполучених Штатів. Щодо Європи, то Вілсон говорить про «корисних ідіотів», називаючи так союзників Владіміра Путіна (с.32).
Хоча саме Україна є центральним об’єктом книги Ендрю Вілсона, велика її частина присвячена аналізу Росії, яку автор називає «Росія Путінеска» («Russia Putinesca») (с.19). Як зазначає сам Вілсон, його книга «про майбутнє Росії», її міфи, відродження комплексів «історичного приниження» і «переслідування». На відміну від постмодерної Європи, постмодерна Росія, за словами автора, відійшла від моделі багатонаціональної імперії і наблизилась до моделі етнічно-національної держави, використовуючи при цьому методи «сильного кулака» (hard power) і маніпулювання (Розділ 2). Росія на сьогоднішній день є постмодерною диктатурою, яка «використовує слабкі місця Заходу» (с. 7).
Вілсон приділяє багато уваги ролі соціальних мереж в подіях в Україні. Революція «Майдан 2.0» стала можливою тільки завдяки Інтернету, а особливо дякуючи соціальним мережам, зокрема Фейсбуку та його групам #Euromaidan і #Automaidan (с.68). Саме через ці групи користувачі повідомляли демонстрантів і організовували допомогу Майдану. Крім цього автор використовує велику кількість даних Фейсбуку. Хоча деякі посилання на Фейсбук не завжди є надійними, однак в цілому матеріали мережі є цікавим новим джерелом для дослідження й дають уявлення про те, як відбувалася історія на наших очах.
Для Вілсона державний переворот відбувся не в Києві, а в Криму, про який йде мова в розділі 6. В розділі 3 «Україна Януковича» автор не без гумору описує систему роботи «хижих еліт» (с.52). Він зазначає, що якщо Кучма був президентом типу «європейського монарха зі своїми баронами», то Янукович правив як «азіатський деспот, який не хотів ділити владу» (с.53), що зрештою і призвело до його опали.
В цілому Вілсон віртуозно описав події Майдану. Але разом з тим, поза увагою автора залишилися «творча» революція та патріотична лихоманка, яка накрила цілу країну. «Патріотичне Відродження» проявилося в зовнішніх формах: замайоріли традиційні вишиті сорочки, вінки та прапори, будівлі, мости були пофарбовані в жовто-синій колір українського прапору. Українська революція також відрізнялася своїми гаслами, гумористичними банерами, флешмобами, креативними групами в Фейсбуці, відео та мультфільмами. Шкода, що автор не проаналізував цей творчий феномен, який заслуговує на увагу та подальше вивчення.
Слід зазначити, що Вілсон також залишив мало місця для висвітлення протестів у регіонах України, які відіграли важливу роль як на Заході, так і на Сході й Півдні країни. Книга Вілсона, безумовно, є аналізом західного політика і про-активіста Майдану, якому місцями важко зберігати відстороненість й об’єктивність.
Автор використовує в основному новітні джерела, згадані уже пости Фейсбуку. Разом з тим, Фейсбук є «про-європейською» соціальною мережею в Україні, тоді як більша частина населення використовувала й користується нині російськомовними соціальними мережами (ВКонтакте, Однокласники). Було би цікаво і актуально порівняти пости цих мереж також. Автор не «почув» голосів «з іншої сторони», тобто голосів тих регіонів, де майдан не набув широкого розмаху або в яких ставлення до майдану було не однозначним. Його образ «тітушок» місцями є карикатурним і зводиться до людей, які брали участь в Антимайданах «тільки за гроші» (ст.78). Донбас є «пасивним і агресивним», зображується як «кримінальний Мордор» (ст. 123), жителі якого в більшості є «агностиками і байдужими до всього» (ст.124). Книга не розкриває питання про те, як могли сепаратисти захопити владу в певних регіонах України, ступінь підтримки сепаратистів місцевим населенням. В цілому опис Вілсона сходу України викликає багато запитань.
Робота Вілсона є радше блискучим есе, побудованим на сукупності джерел, зокрема матеріалах Інтернету й соціальних мереж. Ця особливість надає роботі своєрідний відтінок – вона є чимось середнім між блогом, журналістикою й академічною книгою. Великий плюс цієї книги полягає в тому, що в ній Майдан розглядається в широкому міжнародному контексті, наявний аналітичний матеріал щодо різноманіття реакцій в Європі на протести в Україні.
Книжка Ендрю Вілсона «Україна. Криза: що це означає для Заходу» є надійним путівником для англомовної спільноти в подіях, пов’язаних не тільки з Україною останніх років, але і в світовому та європейському політичних просторах. І війна, і криза в Україні ще тривають. Майбутнє української держави неясне. Очевидно, що буде написана ще не одна історія Майдану. І ми сподіваємося, що Вілсон долучиться до цього процесу, пропонуючи до роздумів нові деталі й блискучий аналіз важливих для України і світу подій.
Наталія Борис (Nataliya Borys), магістр європейських студій і науковий співробітник Женевського Університету (Швейцарія), магістр історії Центральноєвропейського Університету (Будапешт).
1. Wasylina Ellen, Ukraine : prémices de guerre froide en Europe?, Paris : L'Harmattan, 2014.
2. The Ukrainians : unexpected nation, New Haven (Conn.) : Yale university press, 2009; Ukraine's orange revolution, New Haven [etc.] : Yale Univ. Pr., cop. 2005; Ukrainian nationalism in the 1990s : a minority faith, Cambridge ; New York [etc.] : Cambridge Univ. Press, 1997.
3. Virtual politics : faking democracy in the post-Soviet world, New Haven : Yale University Press, 2005.
4. Belarus : the last dictatorship in Europe, New Haven : Yale University Press, 2011.