Засоби пропаганди та і, власне, культури радянської політичної дійсності значною мірою підсилювалися наявністю досить вагомої кіно-анімаційної індустрії, що створювала низку важливих сюжетних ліній щодо ідеологічного замовлення. Вивчення такого кіна є важливою рисою для розуміння політичної культури, особливо у радянській Україні.
У 1930-ті рр. в радянському кінематографі розквітнув специфічний напрямок, що одержав назву «оборонного кіно».
У ті (і не лише ті) роки юна «країна рад» жила в перманентному стані латентної війни зі значною частиною світу, тож стан бойової готовності, зокрема мистецької, всіляко вітався. У січні 1935 р. Олександр Довженко на Всесоюзній творчій нараді працівників радянської кінематографії виголосив: «Я не розкрию тут ніякої військової таємниці, якщо стверджуватиму, що за кілька літ у нас може бути війна… Буде величезна світова війна, учасниками котрої ми обов’язково повинні бути […] Передусім потрібна завчасна підготовка, […] вивчення матеріалів. Ось чому я […] закликаю вас усіх до затвердження оборонної тематики». Тоді керівник кіногалуззю СРСР Борис Шумяцький запропонував створити пару художніх фільмів про гіпотетичну агресію проти СРСР1. Сам Довженко долучився до ідеї своїм «Аероградом» 1935 р. – одним із перших фільмів, що увійдуть в історію під назвою «оборонних». Зрештою, на цій ідеологічній хвилі було випущено низку стрічок на тему нападу агресора на радянські кордони. Всі вони завершувалися швидкою і більш-менш безкровною перемогою, нерідко – вже на ворожій території.
Кадр з фільму "Аероград" Олександра Довженка (1934)
Все відповідало новій військовій доктрині СРСР. Так, «оборонне кіно» було не внутрішньокінематографічною дитиною: воно входило до ідеологічного комплексу, де мистецтво було лише верхівкою айсберга. У 1936 році Климентій Ворошилов гордо стверджував: «Тепер, коли наші сили удесятерилися, ми зовсім і не ставимо питання, чи переможемо ми ворога, чи ні. Переможемо безсумнівно. Зараз не в цьому вже справа. Зараз питання ставиться так: якою ціною, якими зусиллями, якими жертвами ми переможемо? Я особисто думаю, – так думає т. Сталін, так думає т. Орджонікідзе, так думає весь наш ЦК й уряд, – що ми повинні перемогти ворога, якщо він наважиться на нас напасти, малою кров’ю, з затратою мінімальних засобів»2. У цей же час на вдячну тему відгукнулися театр («Великий день» Кіршона), література («На сході» П. Павленка) і, звісно, кінематограф. Вже в 1939 році серед випущених на «союзні» екрани фільмів «оборонні» становили чверть – 6 з 243. Як відзняті в Україні приклади цього популярного напряму, можна назвати «Моряків» Володимира Брауна і «Ескадрилью №5» Абрама Роома (1939 р.).
Кадри з фільму "Ескадрилья №5" Абрама Роома 1939 р.
Здавалося б, що може бути спільного в цього похмурого жанру зі світлим мистецтвом анімації? Врахуймо, що в ті роки воно було досить молодим (особливо в СРСР), і випуск кожної нової стрічки ставав дійсно подією, цікавою для будь-якого віку. Таким чином, діти могли насолоджуватися захопливим сюжетом і симпатичними та кумедними персонажами, а дорослі – заразом і натяками на актуальні політичні проблеми.
Політичну складову мало вже перший виріб відродженої у 1930-х української художньої анімації – «Мурзілка в Африці» Євгена Горбача і Семена Гуєцького (1934), про порятунок африканської дитини Кане від білого колонізатора (звісно, капіталістичного).
Наступним їхнім анімаційним фільмом став «Тук-тук і Жук» (1935) за сценарієм письменника Олеся Донченка, створений просто-таки за канонами «оборонного» фільму. Хлопчик Тук-Тук зі своїм песиком Жуком, співаючи, працюють на городі. Тим часом свиня з шаблею і лис планують, як відібрати у них врожай. Вони збирають військо з городньо-садових шкідників – мишей, жуків, гусені – і після параду з оркестром рушають на приступ. Тим часом шпак-«прикордонник» вартує межі городу, а хазяї будують міцний паркан (схоже, ідея «залізної завіси» витала в повітрі вже тоді…). Нападник пробиває огорожу, але його зустрічають об’єднані війська: садова лійка-«гармата», горох-«кулемет, кавуни-«бомби», шпаки-«винищувачі», лелеки-«бомбардувальники»... Командує ними Тук-Тук, верхи на метелику (лелеці). Звісно, супротивника зрештою розбито, і фільм завершується радісною працею і танцями4, майже як у пир’євських комедіях. Цікавим, до речі, був і звукоряд, що чітко означував воюючі сили: війська свині й лисиці вирушили в свій невдалий похід під звуки «Oh du lieber Augustin», а Тук-Тук переслідував відступаючого ворога під «Марш Будьонного» і «Все вище і вище»5 (остання мелодія, щоправда, мала німецьку ґенезу, але це справи особливо не міняло).
Кадри з мультфільму "Тук-тук і жук"
Цікаво, що в цієї стрічки є попередник: в 1934 році на «Москінокомбінаті» було створено анімацію «Злодій» О. Іванова, за сценарієм знаного кінематографіста й теоретика кіно Б. Балаша. У цьому фільмі піонер та його песик, ловлячи злодія, що обкрадає колгоспний город, викриває свиню. Здавалося б, з «Тук-Туком…» його ріднить лише не надто вигадлива схема протистояння хлопчика і песика проти свині в обороні городу. Втім, порівняно нещодавно було віднайдено перший варіант «Злодія», де свиня має на боці свастику. Отже, і ця стрічка мала «оборонний» підтекст6.
Кадри з мультфільму "Лісова угода" (1936)
А за два роки Іполит Лазарчук, що розпочинав як асистент тандему Горбача-Гуєцького, спільно з першим поставив «Лісову угоду», за сценарієм Н. Алєксєєва. Тут варто зазначити, що, хоча класична структура «оборонного» фільму – згаданий вище напад агресора і доблесна майже безкровна перемога Червоної армії, проте в ширшому сенсі як «оборонні» розглядалися загалом кінокартини, що мобілізували проти зовнішньої загрози. У такому ключі потрапляв в цю категорію, скажімо, історичний «Богдан Хмельницький» Ігоря Савченка (1941), про визвольну боротьбу українців проти поляків. Тож ми не надто погрішимо проти істини, зарахувавши в цю категорію і стрічку на тему нестабільної міжнародної безпеки. Герої «Лісової угоди», Білка, Їжак, Заєць та деякі інші лісові звірята уклали угоду, сформульовану так: «Працювати, жити в мирі». Хитрий Лис, вдаючи з себе миролюбця, також підписує її. Поки насторожені (себто «пильні») звірі готуються до захисту (Білка вправляється у метанні-«стрільбі», Їжак укріплює будинок), наївний Заєць довірливо повертається до хижака спиною. За тим слідує напад, гонитва (цілком у дусі диснеївських) і, нарешті, перемога над агресором, що його Їжак заманює і ув’язнює в льосі. Цікаво, до речі, що один момент – Лис здуває будиночок Зайця – явно покликається на відомий епізод з «Трьох поросят». Остання казка була екранізовано Діснеєм у 1933 році, і, до речі, також одержала політичний підтекст: знаменита пісенька «Who's Afraid of the Big Bad Wolf?» стала негласним гімном духовного опору американців Великій депресії; заново актуалізувала її нацистська загроза.
Але повернімось до «Лісової угоди». Ця робота цікава зокрема як спроба технологічного прориву в українській анімації (вона мала стати першою кольоровою, за методом «триколірки» Мершина, хоча наразі відома лише чорно-біла вціліла копія)7. Вона ж стала і однією з останніх художніх українських анімацій «хвилі» 1930-х рр. (далі український художній мультиплікат було «закрито», і відновився він аж у 1959 р.). Симптоматичним було і змістове наповнення стрічки, зокрема дидактично-ідеологічний її посил: «Перемовини з агресором марні. Домовленості з ним не варті паперу, на якому написані». Мюнхенська угода з її фатальними наслідками була ще попереду, а проте суть подій, до яких ішла справа, автори вловили. Таким чином, анімація була з «подвійним дном»: маленькі глядачі бачили цікаву казку, а дорослі, за виразом Бориса Крижанівського, – «фігури з європейського театру життя»8. До речі, «Лісова угода» тут не була одинока: на початку 1930-х низка анімацій (щоправда, не українських, а російських) іронізувала над Лігою націй і її зусиллями з мирного врегулювання. Так, «Крокодил» в Женеві» («Роззброєння») М. Ходатаєва (1932) – сатирична мультзамальовка про «вирішення» ЛН японсько-китайського конфлікту. «Симфонія миру» С. Тарасова і В. Сюмкіна присвячена мирній конференції звірів, на якій їхні музичні інструменти перетворюються на зброю9. А «Казка про Білого Бичка» В. Сутєєва і Л. Атаманова (1933) розповідала, як хижаки (уособлення країн-учасниць ЛН) домовлялися про мир, водночас гострячи зуби, доки голова «мирної конференції» не об’єднав їх, натравивши на піонера-СРСР10.
Прикметно, що з ігровим кінематографом «оборонну» анімацію ріднив і супротивник. В мультфільмах він, щоправда, прямо не називається (як, втім, і в більшості ігрових стрічок), але за деякими більш-менш прозорим натяками його неважко вирахувати. Основним кінематографічним «ворогом» у другій половині 1930-х прямо чи приховано показано Німеччину11. З’явилася вона і в «оборонній анімації»: в міжрабпомівському «Сні літньої ночі» (з шекспірівською комедією ніяк не пов’язаному) В. Штейгера (1935) фігурує фашистський генерал Мальбрук12 (фашизм і націонал-соціалізм в радянській політичній і суспільній думці розрізняли нечасто). Іншим популярним агресором була Японія («Журнал політсатири № 1» Д. Бабиченка, І. Іванова-Вано та ін. і «Мисливець Федір» А. Іванова (1938)13). Щодо наших анімацій, в «Тук-Туку…», як вже згадувалося, звучить «Oh, du lieber Augustin» (пісня уособлення німецькомовного простору від австрійського коріння до переказу у казці Ганса Андерсена, але такі деталі тоді, як і зараз, навряд чи знав великий відсоток глядачів). Якщо ж говорити про «Лісову угоду», то головним агресором, що в ті роки хвилював Європу, був ний уряд Німеччини (якщо не рахувати радянського, звісно).
Кадри з мультфільму "Супутниця королеви" (1959)
Наостанок згадаємо, що до традицій «оборонної анімації» – щоправда, вже в жартівливому ключі – звернулися вже в наступному анімаційному періоді. Як згадувалося вище, наприкінці 1930-х художня анімація в Україні завмерла і відродилася лише в 1959 році. Можливим це стало завдяки Іполиту Лазарчуку, який очолив новостворений цех художньої мультиплікації при Київнаукфільмі. У 1962 році його колега Ірина Гурвич створить анімацію «Супутниця королеви». Героїня – чарівна колгоспниця Галя, що «воює» за врожай буряку проти трьох ворожих сил: бур’янів, комах-шкідників та шкідників-хазяїв. Комахи при цьому стилізовані під окупаційну армію – над цією сценою явно витав дух «Тук-Тука та його товариша Жука» (де, до речі, асистентом режисера був Іполит Лазарчук).
Словом, попри одіозність ідеї «оборонного кіно», в історії української анімації воно лишило свій яскравий слід. Звісно, оскільки анімація за природою своєю схильна до алегорій, далеко не кожен сьогодні може вловити грізний підтекст жартівливих мальованих казок. Він лишається слідом свого часу – епохи під гаслом: «Будь готовий! Завжди готовий!».
Анастасія Канівець - культурологиня, старша наукова працівниця Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, заступниця редактора часопису "Кіно-Театр"
1. Устинова И. О. Руководство кинематографом в СССР в 1935 г. (на основе встреч И. В. Сталина и Б. З. Шумяцкого) // http://www.sworld.com.ua/index.php/uk/history-113/world-history-and-the-history-of-ukraine-113/16427-113-1169
2. Хмелинский П. В. Навстречу смерчу. – М.: Моск. рабочий, 1991. // http://militera.lib.ru/research/hmelinsky/06.html
3. Хмелинский П. В. Навстречу смерчу. – М.: Моск. рабочий, 1991. |// http://militera.lib.ru/research/hmelinsky/06.html
4. Лойко Г. С. Рисований фільм на Україні // Радянське кіно. – 1935. – № 3/4. – С. 48.
5. Крижанівський Б. М.Мальоване кіно України. – К.: «Мистецтво», 1968. – С. 88.
6. Марголит Е. Как в зеркале. Германия в советском кино между 1920-30 гг. // http://www.kinozapiski.ru/ru/article/sendvalues/253/
7. На виробництві : на Київській кіностудії // Радянське кіно. — 1937. — № 3 . — С. 47.
8. Крижанівський Б. М.Мальоване кіно України. – К.: «Мистецтво», 1968. – С. 93.
9. Советские художественные фильмы. Аннотированный каталог. Т.2: Звуковые фильмы (1930-1957) – Москва: Искусство, 1961. – С. 25-26.
10. Советские художественные фильмы. Аннотированный каталог. Т.2: Звуковые фильмы (1930-1957) – Москва: Искусство, 1961. – С. 37.
11. Марголит Е. Как в зеркале. Германия в советском кино между 1920-30 гг. // http://www.kinozapiski.ru/ru/article/sendvalues/253/
12. Советские художественные фильмы. Аннотированный каталог. Т.2: Звуковые фильмы (1930-1957) – Москва: Искусство, 1961. – С. 81.
13. Советские художественные фильмы. Аннотированный каталог. Т.2: Звуковые фильмы (1930-1957) – Москва: Искусство, 1961. – С. 179-182.