«Вибух пам’яті» - це поняття, запропоноване П. Нора, є не тільки характеристикою свідомості інформаційного суспільства, але й чітким віддзеркаленням тенденцій розвитку європейської гуманітаристики, яка щороку збагачується на десятки і сотні досліджень комеморативних практик. Проте в сучасній українській науці дослідження історичної пам’яті – це набагато більше, ніж просте слідування канонам закордонної «історіографічної моди». Сьогодні ми бачимо, наскільки легко національна пам’ять перетворюється на політичний інструмент у посттоталітарних суспільствах і які наслідки це може мати.

     Як можна цьому запобігти? Як поєднати множинність пам’ятей і досягти порозуміння у суспільстві? Що для цього здатний зробити історик/вчитель/громадянин? Іншими словами – як домовитися з минулим задля майбутнього?
     
     Насичений чотириденний воркшоп на цю тему, проведений у Києві Фондом Конрада Аденауера та Центром досліджень визвольного руху 15-18 листопада, об’єднав 20 учасників з Дніпра, Харкова, Кривого Рогу, Острога, Одеси, Богуслава, Києва та Любліна. Серед учасників переважали історики (студенти, аспіранти, вчителі та університетські викладачі), «засилля» яких було розбавлене філософами, політологами, філологами та етнологами. Продумана організація семінару уможливила гармонійне поєднання екскурсій, лекцій, глибоких і плідних дискусій, роботи у групах над розробкою проектів, а також зустрічей, презентацій книг та перегляду фільму.

     Перший візит першого дня роботи (15 листопада) збагатив кожного учасника воркшопу, без перебільшення, новим життєвим досвідом – зануренням у віртуальну реальність. Проект «Aftermath VR: Euromaidan» передбачає інтерактивну реконструкцію місць Революції Гідності у Києві у форматі віртуальної реальності 360, тобто кругової панорами. Як розповів засновник проекту, Олексій Фурман, ця модель є найбільшою за віртуально відтвореною у фільмі площею земної поверхні (Майдан Незалежності, частина вул. Інститутської та прилеглі ділянки), а студія віртуальної реальності у РЦ «Блокбастер» - найбільшою в Україні на сьогодні. Велику увагу у фільмі приділено інтерактивності – можна вільно рухатися у віртуальному просторі, розглядати у дрібних деталях архітектуру, предмети, монументи, переглядати інтерв’ю з учасниками Революції Гідності, документальні фото і відео. Для мене це був перший у житті досвід взаємодії з технологіями віртуальної реальності. Найбільше вражає глибина занурення у відтворене місце та події, а також те, як стільки інформації мозок встигає повноцінно сприйняти за настільки короткий період – я зняв окуляри та навушники через 10-12 хвилин після початку перегляду, бо мені здалося, що минуло вже мінімум втричі більше часу. Маючи досвід проведення екскурсій (як подання значного обсягу вербальної та візуальної інформації за обмежений проміжок часу) я не міг збагнути, як можна за ці лічені хвилини віртуально поблукати Інститутською, переглянути декілька інтерв’ю й відеозаписів та роздивитися кілка десятків фото? Пан Олексій пояснив, що це відбувається завдяки ізолюючому ефекту віртуальної реальності (окуляри + навушники). Можливості технологій віртуальної реальності вражають – залишається лише мріяти, з якою ефективністю їх можна використовувати, наприклад, в освітньому процесі.

     Наступним заходом був візит в Галузевий державний архів СБУ. Андрій Когут (директор архіву) та Володимир Бірчак (керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху) провели екскурсію архівним сховищем та читальним залом. Окрім функціонування архівних установ, учасники семінару побачили перлини з фондів архіву – альбоми КДБ щодо голландських шпигунів в УРСР, кримінальні справи діячів «розстріляного відродження», знакових українських культурних та політичних діячів 1960-х-80-х рр., колекції речових доказів. День завершився робочою вечерею та знайомством учасників семінару в неформальній обстановці.

     Другий день воркшопу розпочався з офіційного відкриття (пані Габріеле Бауманн, керівниця Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні) та лекції Сергія Квіта, присвяченої аналізу ключових понять  – пам’ять, нація, національна пам’ять, етнос. С. Квіт порівняв ідеї М.Міхновського та Д.Донцова, наголосив на небезпеці гри словами при вживанні термінів «націоналізм», «нація», «патріотизм». За думкою лектора, про українську політичну націю можна вести мову лише після Революції Гідності. Родзинкою викладу став епізод з родинної історії пана Сергія про те, як мешканці його рідного с. Поморяни на Львівщині визначали етнічну належність кубанців під час Першої світової війни.

     Наступною була ґрунтовна лекція ГДА СБУ А. Когута, присвячена роботі з минулим у контексті порушень прав людини. Пан Андрій детально розглянув рекомендації європейського законодавства щодо подолання тоталітарного минулого, проблеми відповідальності за концепціями К. Ясперса та Х. Арендт, а також проблеми українського законодавства у засудженні злочинів проти людства і  людяності. Заняття продовжилося роботою учасників у 4 групах, що опрацьовували ключові проблеми національної пам’яті в Україні та шляхи їх подолання.

     Органічним продовженням нашого навчання стали візит до Українського інституту національної пам’яті (лекція Володимира В’ятровича «Декомунізація як елемент демократичного транзиту для посттоталітарних суспільств» та її обговорення) й зустріч з керівництвом Музею Майдану (Ігор Пошивайло, Ольга Сало). В. В’ятрович докладно проаналізував наслідки тоталітаризму в історії України, сутність декомунізаційного пакету законів і наголосив на необхідності осмислення «гріха комунізму» українців та прийняття своєї відповідальності.
     Розмова за кавою з І. Пошивайлом та О. Сало точилася навколо витоків ідеї та проектів  Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музею Революції Гідності та міжнародного досвіду функціонування подібних закладів.

     День завершила презентація нових видань УІНП – «Усної історії Майдану» та «Усної історії російсько-української війни», проведена координаторкою усноісторичних проектів УІНП Тетяною Ковтунович. Пані Тетяна розповіла про діяльність інституту у галузі запису інтерв’ю учасників та досвід підготовки джерельних публікацій.

     Третій день семінару, 17 листопада, розпочався візитом до Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Тетяна Шептицька, заступниця директора комплексу, розповіла про історію досліджень Биківнянського лісу та етапи увічнення пам’яті розстріляних, розкрила основні підходи до вивчення й представлення інформації про репресованих, зокрема, жертв «національних операцій» НКВС, а також провела екскурсію виставкою, присвяченою репресіям проти вчителів.

     Лекційна частина третього дня воркшопу відкрилася розмовою про реабілітацію, реституцію, трибунал над комунізмом та суд над виконавцями Голодомору з Валерієм Удовиченком, керівником слідчо-оперативної групи СБУ з розслідування кримінальної справи №475 за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 рр. Слідчий представив етапи розслідування, розповів про особливості копіткого збирання доказової бази, проведення низки фахових експертиз, а також про подробиці кваліфікації злочину, тісно пов’язану з проблемами українського законодавства. Співдоповідачем пана Валерія був фахівець напрямку реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму Роман Кулик (УІНП), який розкрив особливості нового закону про реабілітацію жертв політичних репресій.

     Лекція доцента кафедри культурології та директорки наукових програм Центру Урбаністичних Студій Національного університету «Києво-Могилянська академія» Світлани Шліпченко «Як ідеологія впливає на публічний простір» була присвячена особливостям пам’ятників як місць пам’яті. Лекторка торкалася і низки суперечливих питань комеморації, зокрема, щодо спроб зобразити не зображувальне та правомочності примушення до певної пам’яті.

     Формат навчання змінився на інтерактив – учасники семінару в рамках чергового етапу групової роботи судили Миколу Скрипника (рольова гра «Суд над історичною постаттю»). «Суд», уважно вислухавши «прокурорів» та «адвокатів», відкинув звинувачення Скрипника у шкоді українській культурі, натомість визнав винним у злочинах проти людяності, участі у воєнному перевороті та терористичній діяльності. Проте вир революційних та воєнних подій, коли загальнолюдські цінності зазнають деформації, було визнано «суддями» як пом’якшуючу обставину, яка, однак не знімає провини.

     Третій день завершився дискусією «Як домовитись з минулим», модерованою А.Когутом та В. Бірчаком, першим етапом якої була, знову ж таки, робота у групах за алгоритмом «виокремлення проблеми - основні шляхи вирішення - ризики». Цей дидактичний підхід показав свою ефективність, адже забезпечував інтенсивну комунікацію між учасниками та осмислення лекційного матеріалу.

     Останній день воркшопу, 18 листопада, розпочався з візиту до історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» з Науковим співробітником Українського центру вивчення історії Голокосту Михайлом Тяглим. Екскурсія розкрила трагічні події 1941-1943 рр. у площинах конкретно-історичних реконструкцій та процесів комеморації. У контексті других М. Тяглий показав та проаналізував символічне навантаження пам’ятників різним категоріям жертв на території Бабиного Яру. Особливо цікавою є концепція та непересічна доля пам’ятника розстріляним ромам, який має форму кибитки, виготовлений з корабельної сталі, і кілька разів через бюрократичну тяганину змінював своє місто (не місце).

     Неодмінною складовою воркшопу мають бути практичні рекомендації від практикуючих менеджерів. Часто академічні науковці мають складнощі з написанням науково-популярних текстів. Але їх роль у роботі з колективною пам’яттю важко переоцінити. Саме такими експрес-порадами поділилася Ярина Ясиневич, керівниця програм Центру досліджень визвольного руху та консультантка історичної документалістики видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля», відомого якісними та доступними науково-популярними книжками з історії. Поради пані Ярини стосувалися не виключно текстів, а інформаційної (медійної) продукції в цілому, демонструвалися зразки соціальної реклами до Дні пам’яті жертв Голодомору та інші, які показують високу ефективність як інструменти привернення уваги та переосмислення.
     Важливою складовою не лише останнього дня роботи, а й воркшопу в цілому була презентація успішно реалізованих проектів історичних ініціатив. Було оперативно представлено проекти «Камені спотикання» (Габріеле Бауманн, Фонд Конрада Аденауера, Київ – встановлення мали меморіальних форм у міському просторі, початково це були таблички на асфальті з іменами страчених нацистами), «Героїка» (Павло Подобєд, Херсон – встановлення пам’ятних знаків героям українських військових формувань у малих містах у селищах), «Остання адреса» (Павло Калюк, Київ – встановлення на будинках табличок з іменами жертв Великого терору та просвітницька робота з теперішніми мешканцями таких будинків), «Локальна історія» (Віталій Ляска, Львів – перший український глянцевий журнал з історії), «Люлька» (Юрій Смертига, Львів – інтелектуальні настільні ігри освітнього спрямування, присвячені історії Львівщини та УПА).

     Останнім навчальним заходом дня була робота в групах над конкретними проектами, орієнтованими на порозуміння зі складними питаннями минулого (створення онлайн-курсу «Національна пам’ять України», проведення фестивалів, усноісторичні та музейні проекти, підвищення кваліфікації для вчителів шкіл). У ході роботи учасники тренували навички проектного менеджменту та вчилися представляти їх перед модераторами (А. Когут, В. Бірчак).

     Кінцевим акордом воркшопу був перегляд та обговорення фільму «Гудбай, Ленін» (Німеччина).

     ***
     Чотири насичених дні пролетіли непомітно. Семінар дав учасникам можливість не просто пасивно споживати інформацію, але й осмислювати її під час групової роботи. Не зважаючи на щільний графік, залишався час для нетворкінгу – а це є одним з показників професійної організації освітнього заходу. Дякую організаторам, в.о. директора Центру досліджень визвольного руху Анні Олійник, координатору академічних програм Центру Володимиру Бірчаку, директору ГДА СБУ Андрію Когуту та Катерині Ніколаєнко за нові знання та досвід!

Усі світлини надано керівником академічних програм ЦДВР Володимиром Бірчаком.