Наука та вища освіта в Україні сьогодні опинилися у критичній ситуації. Йдеться про засадниче право нації на власні засоби продукування знання та підготовку якісних кваліфікованих кадрів вищого рівня. Ці питання належать до сфери безпеки й національного суверенітету, оскільки тісно пов’язані з питанням виживання України як європейської держави. Поступова руйнація української науки, яка спостерігається протягом років незалежності, має багато причин, передовсім відсутність стратегії реформування наукової сфери та брак державного фінансування. Через це занепадають цілі галузі науки, а молоді талановиті вчені мігрують за кордон. Останнім часом актуалізувалася й проблема плагіату та імітації наукового дослідження, які набули характеру системної загрози.
Тож ми поділяємо прагнення Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій удосконалити кваліфікаційні вимоги, пов’язані з оприлюдненням результатів наукових досліджень. Такі заходи мають на меті дуже важливе завдання – піднести рівень наукових досліджень, інтегрувавши їх у світовий процес, і зупинити потік захисту псевдонаукових дисертацій. Ганебна ситуація з отриманням наукових ступенів особами з невідповідним професійним рівнем має низку причин: занижені наукові вимоги, застаріла в цілому процедура захистів, що спирається на віджилу систему наукових рад, втручання адміністративного ресурсу і, на чому особливо варто наголосити, – управлінські преференції та надбавки до зарплат, які отримуються зі здобуттям наукових ступенів та звань. Не сприяє оздоровленню науки й відсутність сформованих корпорацій науковців в окремих сферах знань, які могли б визначати справжню наукову вагу кожного дослідника, як це відбувається у світовій науці. Реформування науки має вирішуватися системно і комплексно відповідно до системного характеру деформації наукової сфери. Точкові зміни не приведуть до бажаних результатів без кардинального оновлення усієї процедури захистів та усунення позанаукових чинників впливу на увесь цей процес та його наслідки. Такі запобіжні заходи, попри відображені в них благородні наміри, можуть лише погіршити ситуацію, адже вони неминуче призведуть до мімікрії всієї системи, що формувалася упродовж десятків років і має потенціал відпорності на такі спроби.
Наріжним критерієм оцінювання оприлюднених результатів, відповідно до пропозиції Наукового комітету, має бути включення до міжнародних наукометричних баз Scopus та/або Web of Science Core Collection фахового видання, де публікуються відповідні дослідження. Проте загальновідомо, що для одних дисциплін цей критерій відіграє першорядну роль, для других ‒ допоміжну, а для третіх ‒ ніякої. Можна навести багато прикладів, коли престижні наукові журнали, публікуватися в яких мають за честь учені з відповідних ділянок знань, не включені до названих наукометричних баз. Наукометрія як метод оцінювання наукових результатів не є загальноприйнятною у світі, викликає істотні застереження (див., напр., San Francisco Declaration on Research Assessment) і для соціогуманітарних наук є другорядною. Процес цитування в різних науках та окремих дисциплінах відбувається по-різному і виконує різні завдання. Має свою специфіку і спосіб оприлюднення результатів: якщо для точних дисциплін домінуючою формою є журнальна публікація, то для соціогуманітарних ‒ монографія. Зводити результати наукових досліджень з різних сфер наукового знання до спільного знаменника, який є зручний для одних і неприйнятний для інших, ‒ украй непродуктивна позиція.
Якість публікацій у соціогуманітарних науках не пов’язується з критерієм їх міжнародної цитованості ‒ тут діють інші чинники, зокрема спрямованість вітчизняної науки на вирішення національних завдань і пріоритетів, її загостреність на національну проблематику. Гуманітаристика є мовно- і культурозалежна, тоді як світова спільнота соціогуманітарних наук ‒ гетерогенна і багатомовна. Відтак і фактори індексів цитованості, які є істотними для представників точних і природничих наук, для гуманітаріїв не мають того значення. Міжнародний інтерес до багатьох тем, які важливі на національному рівні (наприклад, питання нормування української мови, проблемні і малодосліджені сторінки української історії, розвиток української економіки, двосторонні відносини України з країнами третього світу тощо), незначний і залежить від ситуативних чинників, світової кон’юнктури та глобальних інтересів, де відіграє роль зацікавлення світу Україною, її історією та культурою. Головний споживач продукту соціогуманітарних наук, отже, ‒ національний, і домінантною мовою тут є українська мова.
Сьогоднішня ініціатива Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій стосовно міжнародного наукометричного критерію оцінювання наукових результатів ‒ це наслідок повного домінування в ньому представників точних і природничих наук, для яких цей критерій є вагоміший. Перенесення правил і вимог зі сфери точних і природничих наук на соціогуманітарні напрямки неприпустиме і спричиняє загрозливу ситуацію, коли нівелюється специфіка різних сфер наукового знання.
Звичайно, підвищення рівня соціогуманітарних наук вкрай важливе, адже слугує індикатором критичної культури, яка, в свою чергу, є запорукою демократичного суспільно-політичного розвитку. Варто пам’ятати, що саме сфера суспільних та гуманітарних наук зазнала найбільшого руйнівного впливу радянського спадку, коли десятиліттями панування однієї ідеології блокувало розвиток цілих дисциплін, брак яких відчувається в Україні і досі, та гальмувало і архаїзувало методологічні основи інших. Цілі наукові напрямки почали формуватися лише з досягненням Україною незалежності, з позбавленням гуманітаристики ідеологічного тиску та внаслідок великого розмаїття сучасних методологій. Існує потреба інтеграції українських соціогуманітарних наук у світовий процес, активної участі українських вчених у наукових дискусіях, загалом ‒ встановлення і дотримання міжнародних наукових стандартів у вітчизняній науці. Проте вказаний Науковим комітетом шлях через запровадження міжнародних наукометричних критеріїв оцінювання є цілком хибний.
Закликаємо зважено і відповідально поставитися до формулювання критерію оцінювання наукових результатів для присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук, який запропонував Науковий комітет, і не приймати ухвал поспішних, які матимуть фатальні наслідки для української гуманітарної науки та її окремих галузей. Якщо такі критерії шаблонно нав’язати українській науці, вона в цілому програє, втративши своє національне обличчя, зокрема через марґіналізацію та зникнення цілих ділянок соціогуманітарного знання. Механізм оцінювання якості має бути продуманий і вдосконалений з урахуванням специфіки соціогуманітарної сфери, її принципової відмінності від точних і природничих наук.
Для нас є очевидним, що публікації в науковій періодиці та збірниках, які не включені до наукометричних баз Scopus та/або Web of Science Core Collection, але які видають міжнародні наукові інституції та університети з високою репутацією, а також авторитетні наукові товариства й асоціації повинні враховуватися при оцінюванні кваліфікації нарівні з тими, які до названих баз включені. Водночас варто продумати стимули для розвитку якісної наукової періодики в Україні, підняти рівень вимог до неї, поставивши їх у відповідність до світових стандартів. На наше переконання, такі рішення мають спершу пройти широке обговорення в наукових середовищах, а до розроблення таких механізмів, як оцінювання, мають бути залучені представники різних ділянок української науки та усього спектру соціогуманітарних дисциплін.
Єдиний можливий вихід із кризової ситуації, що склалася в українській науці, ‒ це розв'язувати проблему системно, і в цьому контексті ‒ вироблення державної стратегії в галузі науки, усунення чинників, які призводять до імітації науки, зменшення бюрократичного тиску та збільшення академічної свободи і відповідальності, ‒ належить розглядати і проблему захистів дисертацій та, зокрема, формулювання критеріїв для оприлюднення результатів досліджень.
З огляду на сказане вважаємо, що запропоновані зміни до оприлюднення результатів наукових досліджень слід відхилити.
Додати підпис: https://www.petitions247.net/signatures/203462/start/40
Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор НАУКМА;
Олександр Богомолов, кандидат філологічних наук, директор Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАНУ;
Наталя Старченко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського;
Олександр Федорук, доктор мистецтвознавства, професор, дійсний член Національної академії мистецтв України;
Лариса Довга, доктор філософських наук, доцент культурології НАУКМА;
Сергій Білокінь, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту історії НАН України, почесний професор НАУКМА;
Ігор Гирич, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського;
Юрій Волошин, доктор історичних наук, професор;
Валерій Ластовський, доктор історичних наук, професор Київського національного університету культури і мистецтв;
Оксана Юркова, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України;
Олесь Федорук, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ;
Андрій Гречило, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства НАН України
Дмитро Вирський, доктор історичних наук, Інститут історії України НАНУ;
Михайло Назаренко, кандидат філологічних наук, доцент Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка;
Мирон Капраль, Доктор історичних наук, професор, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України;
Ігор Скочиляс, доктор історичних наук, проректор з науковохї роботи Українського католицького університету;
Олександр Киричок, доктор філософських наук, Інститут філософії НАН України;
Олексій Вінниченко, кандидат історичних наук, доцент кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету ім. І.Франка;
Оксана Кісь, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України;
Олена Романова, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України;
В'ячеслав Артюх, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Сумського державного університету;
Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, м. Київ;
Олена Богдашина, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди;
Дарія Сироїд, кандидат філологічних наук, Український католицький університет;
Володимир Кравченко, кандидат економічних наук, доцент, завідувач НДС "Центр економічних досліджень", Київський національний університет імені Тараса Шевченка;
Андрій Бовгиря, кандидат історичних наук, Інститут історії України НАНУ;
Тетяна Чурилова, кандидат юридичних наук, Сумський державний університет;
Олександр Зайцев, доктор історичних наук, професор кафедри нової і новітньої історії України Українського католицького університету;
Тетяна Гошко, кандидат історичних наук, доцент кафедри КлаВіС Українського Католицького Університету;
Анна Яненко, кандидат історичних наук, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник;
Ірина Коваль-Фучило, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник ІМФЕ НАНУ;
Маргарита Жуйкова, доктор філолологічних наук, професор, СНУ ім. Лесі Українки.
Павло Михед, доктор філологічних наук, професор, завідувач сектором словянських літератур Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
Мойсієнко Віктор, доктор філологічних наук, професор, Житомирський державний університет імені Івана Франка;
Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського;
Ростислав Мельників, кандидат філологічних наук, доцент, ХНПУ ім. Г. С. Сковороди;
Данило Ільницький, кандидат філологічних наук, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України;
Ярослав Поліщук, доктор філологічних наук, професор;
Дар’я Черкаська, кандидат історичних наук, докторантка Центру археології Стаффордширського університету;
Сергій Болтівець, доктор психологічних наук;
Ігор Чорновол, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крипякевича НАН України;
Ірина Валявко, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України;
Ігор Ісіченко, доктор філологічних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна;
Людмила Филипович, доктор філоських наук, професор, НАН України;
Віктор Кіктенко, доктор філософських наук, завідувач відділу Азіатсько-Тихоокеанського регіону Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України;
Ярослав Федорук, доктор історичних наук, Інститут української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського НАН України;
Василь Кметь, кандидат історичних наук, доцент ЛНУ ім. Івана Франка.
Додати підпис: https://www.petitions247.net/203462