4-7 квітня 2018 р. у Queen’s University Belfast (м. Белфаст, Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) відбулася Twelfth European Social Science History Conference 2018, організована Міжнародним інститутом соціальної історії (International Institute of Social History (Нідерланди)). Захід, який проводиться раз на два роки, зібрав близько 1400 учасників із 66 країн світу. Працювало близько 350 секцій, об’єднаних у 27 тематичних мереж. Хронологічно конференційні секції охоплювали період від античності до сьогодення і тематично фокусувалася на Європі, хоча також було залучено проблематику з історії Африки, Азії та Латинської Америки 1.
Участь у цьогорічній конференції стала важливою подією для багатьох науковців Європи та світу. Підготовка до неї розпочалася ще рік тому з подання тез та пошуку тревел-грантів для поїздки до Белфаста і сплати реєстраційних зборів. Традиційно, як і на більшість подібних наукових заходів, можна було надсилати як індивідуальні заявки, так і самостійно формувати секції у межах запропонованих організаторами напрямків. Як зазначають керівники мереж конференції, перевага надавалася тим секціям, які об’єднували представників різних країн та університетів.
У рамках конференції діяла книжкова виставка, де можна було придбати найсвіжіші видання з відповідної проблематики провідних західноєвропейських видавництв (Oxford University Press, Cambridge University Press, Bloomsbury Academic, Manchester University Press та інших). Для учасників конференції було організовано екскурсії, які знайомили з Белфастом та його історією. Історичні матеріали про Північну Ірландію від найдавніших часів до сьогодення, природничу та мистецьку колекції можна було оглянути в Ulster Museum. У четвер 5 квітня місто вітало учасників святковим вечором у будівлі City Hall. Програма конференції була надзвичайно насиченою емоційно та науково.
Queen’s University Belfast*
***
Світлана Потапенко, к.і.н., старша наукова співробітниця відділу “Актової археографії” Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
Моя поїздка стала можливою завдяки Стипендії Наукового товариства ім. Шевченка у Америці. Я виступала 4 квітня із доповіддю “Serving the Empire? Ukrainian Nobility in the Late 18th and Early 20th Centuries” на секції “From State to Local: Governing a Region” мережі “Elites and Forerunners”. У своєму виступі відзначила невиправданий брак уваги з боку сучасної української історіографії до українського дворянства у “довгому дев’ятнадцятому столітті”. На мою думку, така ситуація має щонайменше дві причини: тогочасне бездержавне існування українських земель (що виглядає непривабливо під кутом зору домінуючого державницького підходу) і велика кількість прикладів, коли амбітні українці будували блискучі кар’єри у імперських столицях і вдома (що створює враження притаманної їм “зрадливості”). Однак проблема вимагає глибшого і виваженішого підходу. Варто взяти до уваги роль нащадків української козацької старшини у націотворчих процесах, причому не лише на початку, як це вже відзначено в історіографії, але аж до перших років ХХ ст. і навіть далі. Те, що “козацький міф” (за Сергієм Плохієм) циркулював і відтворювався у родинах українських ноблів, мало вирішальне значення у 1917-1918 рр., коли з відреченням Миколи ІІ українська еліта змінила політичні преференції і за військової підтримки Австро-Угорщини і Німеччини спробувала відновити Гетьманат на чолі з Павлом Скоропадським. Я пропоную використовувати термін “родова пам’ять” на позначення комплексу спогадів про рід і його минуле, що передавалися від покоління до покоління і мали за своє осердя “козацький міф”. “Родова пам’ять” живилася артефактами з козацької епохи, які зберігалися у родових гніздах українських дворян, та усною традицією. Проаналізувавши історію родів Квіток, Ґалаґанів, Тарнавських і Скоропадських, матеріали інтерв’ю з Ґреґором Розумовським і Олександром Алфьоровим, я спробувала довести, що вклад української еліти в українське публічне життя і культуру є дуже значним і потребує належної оцінки.
У нашій секції було виголошено ще три доповіді: Міку Корне Авреліан (Micu Cornel Aurelian) “Land Owners or Office Workers? Rural Elites in Interwar Romania”, Ovidiu Iudean “Building Middling Elites as Part of Minority Nation-Building: the Romanian Middle Clergy and Law Graduates from Transylvania during Dualism” та Macej Tyminski, Piotr Korys & Dariusz Standerski “The Local Communist Party Elites and the Enterprises in the Years 1950-1980”. Дискусія була зосереджена на питаннях подібностей і відмінностей політики центральної влади щодо локальних еліт та неоднозначності трактування самих еліт – традиційних, економічних, “функціональних”. Міку Корне Авреліан навіть запропонував термін “recycling elites”, маючи на увазі “використання” локальних еліт метрополією у власних цілях. Голова нашої мережі, дискутантка професорка Гельсінського університету Маря Вуорінен (Marja Vuorinen) зауважила, що в моєму випадку варто звернути увага на артефакти, які зберігалися в родових маєтках українських дворян козацького походження, під кутом зору символічної цінності для власників. Також учасників дискусії зацікавило питання про нащадків українських аристократичних родів у ХХ і ХХІ стст., тому мені випала можливість, докладніше розповіла про австрійську гілку роду Розумовських. Загалом обговорення переконало в потребі активнішого просування теми українських еліт на міжнародному рівні, адже є відповідне зацікавлення з боку колег із інших країн і це сприятиме вписуванню української проблематики у ширший порівняльний контекст.
Книжкова виставка
***
Ірина Скубій, к.і.н., доцентка кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» та соціально-гуманітарних дисциплін Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка.
Моя доповідь, яка відбулася 6 квітня, “Український чоловік-споживач: між радянською ідеологією та бажанням” (Ukrainian Male Consumer: Between the Soviet Ideology and Desire) була включена до секції “Gender, Status and Consumption”, яка у свою чергу входила до двох мереж конференції: “Material and Consumer Culture” та “Women and Gender”. Варто також відзначити, що тематика радянологічних студій не було широко представлена на конференції. Метою презентованого дослідження було розкриття чоловічих обличь радянських споживачів 1920-1930-х років. У доповіді було акцентовано увагу на необхідності розширення сфери вивчення гендерних студій і включення чоловіка в цю тематику. Проаналізувавши особливості творення “нового чоловіка” засобами споживання, у висновках я відмітила, що незважаючи на прискорену модернізацію радянського суспільства модернізація чоловічого споживання відбувалася повільно. Натомість необхідно враховувати, що до кінця 1930-х років для його образу стала характерною універсалізація, що було викликане необхідністю пристосування до умов економіки. Тому, умовно кажучи, чоловік-споживач знаходився у просторі «між» бажанням задовольнити свої споживчі потреби та можливостями радянської системи постачання. Доповідь викликала цікаве обговорення щодо особливостей конструювання маскулінності засобами споживання в радянських умовах.
На секції також були представлені доповіді Аріс Кафантогіас (Aris Kafantogias) про особливості зовнішнього вигляду віденського середнього класу крізь призму споживання та групової ідентичності наприкінці XVIII ст. Дослідниця з Фінляндії Меря Уотіла (Merja Uotila) присвятила свій виступ особливостям чоловічого одягу у фінському селі на початку ХІХ ст. Загальна дискусія показала важливість проведення порівнянь у ширшому, загальноєвропейському, контексті, що дасть можливість виявити спільні та відмінні риси в особливостях споживання у Східній та Західній Європі, у селі та місті.
City Hall
***
Тимофій Брік, PhD, Assistant Professor, Kyiv School of Economics. Chair of the Social Inequality Network of the European Social Science History Conference (ESSHC)
Особисто для мене підготовка до цієї конференції розпочалася раніше, ніж для багатьох інших учасників. Попередня конференція ESSHC відбулася у Валенсії в 2016 і вже тоді ми з колегами розпочали готуватись до Белфаста. ESSHC поділена на мережі дослідників (networks) відповідно до тематичних зацікавленостей. Разом з Lynn Hollen Lees (University of Pennsylvania, USA) та Marco van Leeuwen (Utrecht University/IISH, NL) ми працюємо в мережі дослідників соціальних нерівностей і наша робота полягала в тому, щоб організувати всі секції в рамках нашої мережі. На практиці це означає багато речей. Інколи ми мали нагади про себе колегам і активно заохочували їх відвідати Белфаст, інколи ми розробляли власні секції, до яких могли приєднатись всі бажаючі, а інколи ми просто отримували заявки з готовими секціями чи окремими статтями (так звані “статті-сироти”). Крім того, команда Міжнародного інституту соціальної історії є доволі дружнім колективом, в середині якого регулярно відбувається обмін та «торги» заявками між мережами дослідників.
Секція, яку організовував я з Марко ван Льовен (Marco van Leeuwen), мала назву “Жінки у плинних ринках праці”. На цій секції я представив співавторську статтю про формування моделі “годувальника” в Нідерландах, аналізуючи шлюбні записи більше ніж 300 тис. жінок в 450 муніципалітетах з 1858 по 1920 роки. Наше дослідження підтвердило, що переважна кількість жінок покидали ринок праці до шлюбу, починаючи з кінця ХІХ-го століття, що було пов’язано з розвитком індустріалізації, яка, з одного боку, створювала умови для чоловіків отримувати достатню кількість доходів для утримання сімей, і, з іншого боку, впливала на створення нових соціальних норм, які б робили таку нову модель поведінки прийнятною. Для тестування наших гіпотез ми залучили дані щодо індустріального розвитку муніципалітетів та їх релігійної стратифікації.
Після цього свою статтю представила знана дослідниця жіночої праці Джойсі Бурнетте (Joyce Burnette) з виступом “Why We Should not Measure Female Labor Force Participation Before the Twentieth Century”. Авторка поставила під сумнів необхідність вимірювання участі жінок на ринках праці до ХХ-го століття. Ця ідея пов’язана з тим, що саме поняття ринку праці у застосуванні до ХІХ-го століття є анахронізмом. Воно не відображає справжню складну ситуацію багатогранного залучення жінок (та чоловіків) у систему виробництва того часу. Замість бінарного поділу “працює та не працює”, дослідниця запропонувала шкалу з шести пунктів: (1) жінки працюють не вдома не з членами сім’ї і отримують доходи; (2) жінки працюють вдома не з членами сім’ї і отримують доходи; (3) жінки працюють не вдома, але з членами сім’ї чи для них; (4) жінки працюють вдома, допомагаючи членами сім’ї; (5) жінки працюють вдома, створюючи продукти для споживання членами сім’ї; (6) жінки, які не працюють.
Таким чином, перші дві презентації торкнулися методологічних проблем вивчення історії праці в ХІХ-му столітті та обмінялись зауваженнями щодо того, чи можна (потрібно) вивчати працю як бінарну змінну і яким чином контекст праці може бути включеним в бази даних.
Наступні дві доповіді стосувались ХХ-го століття. Авке Рійпма (Auke Rijpma) з Утрехту презентував колективне дослідження “Women's Work and the Globalisation Process: Structural Change, Institutions, and Culture”. В цій статті автори звернулись до нещодавно оприлюдненої бази даних глобальної торгівлі Федеріко та Тена. Це нова та база даних імпорту та експорту товарів між різними країнами, яка була опрелюднена в 2016 році (але з тих пір мала декілька оновлень). Використовуючи ці дані, команда з Утрехту показала, що глобалізація позитивно вплинула на індекс гендерної рівності, який був обрахований на основі різноманітних статистичних даних по працевлаштуванню, освіті, очікуванню житті і т.д.
Остання доповідь була озвучена здобувачем PhD по соціології Мічиганського університету Костанс Хсюнг, яка вивчає професійну мобільність: “Occupational Mobility and Gender Composition in the U.S., 1971-2009”. Використовуючи дані IPUMS-CPS, дослідниця намагалась встановити, як змінювалась динаміка участі жінок в типових жіночих та типових чоловічих професіях. Статистичний аналіз показав, що жінки мають більшу ймовірність потрапити в професії, які пов’язані з менеджментом та торгівлею, коли там вже залучений більший відсоток жінок, ніж чоловіків. Але це правило не працювало в інших сферах.
Останні дві доповіді зосередились на викликах XX-го століття і наслідках глобалізаці для локальних ринків праці. З одного боку, глобалізація відкрила нові можливості для працевлаштування жінок, з іншого в окремих випадках жінки були вимушені зосередитись лише в певних професіях та отримали менше можливостей для професійної мобільності у порівнянні з чоловіками.
***
Юлія Гілевич, Ph.D., Newton International Fellow (British Academy), University of Cambridge; associate scholar at Radboud University, and the Netherlands Interdisciplinary Demographic Institute (NIDI).
European Social Science History Conference (ESSHC) є особливою конференцією такого типу, оскільки вона об’єднує дослідників, які вивчають питання історії крізь призму соціальної теорії та методології. Мої наукові зацікавлення та інтереси давно були зосереджені у цьому керунку і для мене ESSHC є однією з найважливіших наукових зустрічей, яку я вперше відвідала у 2012 році, коли вона відбувалась у Глазго. На мою думку, особливістю цієї конференції є те, що вона дає можливість ознайомитись із найновішими науковими здобутками у різних полях історії та історичної соціології, а також розширити коло потенційних партнерів для майбутніх досліджень та публікацій.
Цього року наша наукова секція “Child Adoption Practices in the Long 20th Century: Trends and Outcomes”, яку я організовувала з колегами з Radboud University, була доволі успішною і ми плануємо зробити спеціальний випуск на цю тему. Окрім дискусій щодо власного дослідження, ця конференція також є унікальним джерелом для отримання нових наукових ідей, оскільки більше ніж 10 сесій відбуваються паралельно, а нові ідеї часто якраз і приходять звідти, де їх найменше очікуєш. Моя друга сесія “Monitoring Teenage Sexuality in Europe in the Second Half of the Twentieth Century”, яку я організовувала з колегою Каролін Рустерголз (Caroline Rusterholz), якраз була результатом таких дискусій у 2016 році, коли ESSHC відбувалась у Валенсії. Підсумовуючи, хочу сказати, що ESSCH - це та конференція, на яку хочеться і варто повертатись, не тільки тому, що вона дає можливість обговорити наші дослідження та живить нові наукові ідеї, а також тому, що вона дає можливість зустріти старих та нових друзів, які є настільки ж закоханими у історію, як і ти.
Загальне зібрання учасників конференції у Assembly Building
***
Під час конференції учасники мали можливість відвідати різні секції, зокрема були обрані наступні:
1) “Elite Property Strategies: Taxation, Consumption, Business, Finance”
Доповіді, виголошені на цій секції, стосувалися такої невід’ємної ознаки побуту традиційних еліт як розкоші та фінансових (не)можливостей задовольнити відповідний рівень життя. Дискусія розгорілася навколо питання, наскільки наше уявлення про розкіш можна екстраполювати на попередні епохи. Чи все те, що люксовим уважаємо ми, справді мало таке значення у минулому? Та взагалі, наскільки аристократи (зокрема, європейські та японські, про яких мова йшла у виступах) були свідомі свого матеріального рівня і витрат, із ним пов’язаних? Як співвідносилися прибутки і борги у їхніх маєтностях та чи впливала на це (отримувала від цього зиск) держава?
2) “Female Entrepreneurs as Business Elite: Property Rights and Ownership, 18th-20th Centuries”
На цій секції мова йшла про жінок-підприємиць у Іспанії у 1886-1936 рр. та Російській імперії у 1870-1900 рр. Сюзанна Мартінез-Родрігез (Susana Martinez-Rodriguez) з’ясувала, що у тих іспанських фірмах, де жінки були власницями або головними менеджерками, ступінь родинної спорідненості топ-менеджменту та акціонерів був суттєво вищим, ніж у випадку із власниками-чоловіками. Такі підприємства також вирізнялися стабільним розвитком протягом періоду. Своєю чергою, Галіна Ульянова (Galina Ulyanova) з Москви проаналізувала просопографічні дані жінок, які були засновницями/(спів)власницями підприємств у Російській імперії. За підрахунками вченої протягом 1865-1876 рр. (на які припав бум створення акціонерних товариств) частка товариств, що мали серед своїх засновників жінок, становила близько 25%. Можна стверджувати, що наявність помітної когорти жінок-підприємиць в останні десятиліття існування Російської імперії свідчило про суттєвий зсув у “гендерній моделі підприємництва” та про визнання жінок рівноправними партнерами з боку бізнес-спільноти. Подальша дискусія, ініційована професоркою Беатріс Краіг (Béatrice Craig), стосувалася двох головних моментів: адекватності використання терміну “joint-stock company” на позначення дещо відмінних у різних країнах бізнесів та феномену значної частки вдів серед жінок-підприємиць. Що до першого було зауважено, що потреба англомовної уніфікації змушує дослідників нівелювати національні особливості й послуговуватися загальнозрозумілою термінологією. Що до другого, дискутантки дійшли згоди, що вдови справді були дуже активними у підприємництві, як правило успадковуючи бізнес від чоловіка чи батьків. Це руйнує панівне уявлення про вдову як відлюдну і залежну особу.
3) “Long Term Perspectives on Family”
Секція об’єднала дослідників з Ірландії, Ісландії, Польщі та Іспанії, котрі вивчають історію родини. Зокрема, польська вчена Мажена Ліедке (Marzena Liedke) проаналізувавши шлюбні стратегії сімнадцяти магнатських родин Речі Посполитої, наголосила, що головним завданням матримоніальної політики було зберегти (примножити) політичну вагу і матеріальні статки родини. Однак до уваги бралися фізичне і психічне здоров’я майбутнього шлюбного партнера для народження здорових нащадків, здатних продовжити рід. Тому коло можливих наречених (ішлося в першу чергу про вибір дружини) було дуже обмеженим і часто замикалося на найближчих родичках. Близько 30 % чоловіків не одружувалися взагалі (проти 13 % жінок), що дослідниця пояснює усе тими ж труднощами з пошуками дружини. Ракель Товаг Пулідо (Raquel Tovar Pulido) знову звернула увагу на вдів, цього разу як голів домогосподарств у Південній Іспанії у другій половині XVIII ст. Проаналізувавши дані переписів населення, вчена дійшла висновків, що у двох із трьох випадків овдовілим шлюбним партнером була жінка, яка мала в середньому п’ятдесят років. Чверть із таких жінок були головами домогосподарств, а менше десяти відсотків мешкали у будинках родичів. Лише близько 7 % удів мали роботу, а саме: служниці, продавчині, акушерки, кондитерки, робітниці на мануфактурі чи шинкарки (іспанською “taberneras”).
4) “Officers and Gentlemen”
Дослідниця Каті Тоіванен (Kati Toivanen) розповідала про військову кар’єру офіцерів Великого князівства Фінляндського, а Алекс Шеллман (Alex Snellman) поділився результатами свого дослідження уніформи чиновників Фінляндії 1809-1917 рр. Під час обговорення дійшли згоди, що служба (військова чи цивільна) була назагал єдиним способом досягти високих кар’єрних щаблів для еліт периферій Російської імперій. Важливим є твердження Алекса, що імперську уніформу слід розглядати не лише як артефакт чи музейний експонат, а як “визначену політичну позицію”, що спонукала власника до лояльності. Грецький учений Константінос Раптіс (Konstantinos Raptis), який досліджує аристократичні роди імперії Габсбургів, зокрема рід графів Гаррахів (Harrach), висловив дуже цікаву думку, що європейська аристократична маскулінність зберігала своє значення ген до часів Першої світової війни, а потім вплинула на формуванні тоталітарних ідеологій. Мається на увазі певний комплекс вимог-рис, якими традиційно наділяли чоловіків-аристократів. Приміром, любов до полювання і вправність у цьому занятті, військова служба, мужність, честь тощо. Голова аристократичного дому – головний чоловік у родині – ніс відповідальність за всіх інших членів дому, їхню репутацію, поведінку при дворі й давав згоду на їхні одруження.
5) “The Urban Elite at Breaking Points in the Political History of Small European Nations in the 19th and 20th Centuries”
Ця секція була цікавою з точки зору дослідження міської історії. Брендан Гумфрейз (Brendan Humphreys) із Гельсінського університету запропонував термін “urbanicide” як різновид “politicide”, коли здійснюється цілеспрямоване руйнування міста як урбаністичного центру з військовою метою чи задля його аграризації. За приклад учений навів знищення Сараєво під час Боснійської війни 1992-1995 рр. чи розорення Пномпеня червоними кхмерами у 1975-1979 рр. Однак на запитання стосовно того, чи можна застосувати термін “urbanicide” щодо Прип’яті після аварії на ЧАЕС, дослідник відповів, що ні, адже у цьому випадку не йдеться про цілеспрямоване знищення. Неочікуваними знахідками поділилася ірландська дослідниця Лілі Зах (Lili Zach). Виявляється, серед ірландських інтелектуалів межі XIX і ХХ ст., а також періоду Першої світової війни, було дуже популярним порівнювати національні прагнення ірландців та народів Центрально-Східної Європи. Приміром, Ольстер порівнювали з Богемією, Боснією і Герцеговиною та підросійською Польщею. У 1918 р. дійшло навіть до того, що місцева преса подавала утворення Чехословаччини як малозначущий факт на тлі усесвітньо визнаних державницьких поривань ірландців.
6) “Constructing Gender”
Особливості конструювання гендеру були розглянуті Dijana Dijanic на прикладі політики дозвілля в Югославії. Російська дослідниця Ольга Поршнева (Olga Porshneva) представила доповідь про більшовицьку політику в ранньорадянський період у гендерній сфері, звернувши увагу на особливості її трансформації, вплив юридичних норм на сімейні відносини та родину, місце жіночих відділів в ідеологічній роботі. Румунські науковці Рамона Міхаіла та Георге Лазару (Ramona Mihaila, George Lazaroiu) запропонували результати проекту вивчення жіночої трудової міграції в сучасній Європі. У цілому, доповідачі змогли показати, як за допомогою різних політичних та соціальних інструментів конструюються гендерні ролі жінок.
7) “Workers as Сonsumers: Identities, Practices and Collective Action”
На цій секції були представлені доповіді французьких дослідниць Anais Albert “Consumption as “Hidden Text” in the 1917 Midinettes’ Strike in Paris”, Amelie Beamont “Producing and consuming services: luxury hotel workers as customers” та Jackie Clarke “Mobilizing Workers’ as Consumers in Post-68 France”. Авторки запропонували цікаві підходи до вивчення робітничої історії та показали, що споживання може бути “прихованим текстом” революційних подій та мобілізації суспільства. З іншого боку, особливості ідентичності сучасників робітників п’ятизіркових готелів, як довела Amelie Beamont, формуються під впливом умов праці та кола професійного оточення, клієнтів.
8) “History in Digital Turn: Practices, Visualizations and Representations”
Організатором цієї секції був Андрій Володін, який також представив доповідь про вплив digital повороту на дослідницькі практики сучасного історика. Не менш цікаве дослідження презентував його колега з Університету Кельну Øyvind Eide.
9) “Economic History, Social Science History and a Historical Social Science”
Ця секція була спробою теоретичного осмислення розвитку і подальших перспектив економічної історії, соціальної історії та історичної соціальної науки. Norbert Fabian презентував доповідь про структурний мережевий аналіз як соціоісторичну та дидактичну модель для історичної соціальної науки, тоді як Marijn Molema своєю доповіддю задав питання аудиторії: Чого історики можуть навчитися у представників соціальних наук (і навпаки)? Увага до цих питань не залишила осторонь учасників конференції, підтвердженням чому була велика кількість слухачів. Очевидно, в сучасних умовах міждисциплінарного розвитку історичних студій обговорення подібних проблем є необхідним і важливим завданням.
Секційна робота
10) “Modeling the Body: Gender Representation and Consumption”
Учасниця секції, Matleena Frisk, запропонувала розглянути, як споживчі товари, жіночі предмети гігієни та чоловічі дезодоранти, формували гендерні ідентичності в середині ХХ ст. у Фінляндії. Продовженням цієї проблеми стала доповідь Conor Hefferman про вплив ірландської фізичної культури на конструювання фемінності. Marina Hilber запропонувала розглянути жіночі тіла в науковій практиці лікаря-вченого Kleinwachter, який жив у Чернівцях до 1906 р. Цікавий спосіб дослідження одягу та жіночої ідентичності на прикладі щоденника (альбому мод) дівчини-підлітка другої половини XVIII – початку XIX ст. представила Charlotte Keighrom. Можливості й перспективи представлених досліджень резюмувала дискутантка Helena Tolvhed. В її баченні важливим є врахуванням національного, імперського, комерційного, особистого та інших вимірів у вивченні шляхів моделювання тіла, а також значення часу як категорії у процесі конструювання фемінності та маскулінності, життєвому циклі, інклюзії та ексклюзії.
11) “The Heritage of Cultural Opposition in the Former Socialist Countries”
Секція була присвячена проявам культурної опозиції (у музиці, кінематографі, масовій культурі) в соціалістичних країнах у 1950-1980-х рр., у тому числі й в Україні. Зокрема, Orysia Kulick із Триніті коледжа (Дублін) розповіла про українських “шістдесятників” за матеріалами Музею шістдесятництва в Києві та повідомила, що 11 квітня ц.р. у Триніті коледжі відкривається виставка “War and Revolution: Framing 100 years of Cultural Opposition in Ukraine”, організована дослідницею у межах проекту “Courage”2.
12) Презентація книги “Famine in European History” , ed. Guido Alfani and Cormac O’Grada, Cambridge: CUP.
Презентація книги викликала жвавий інтерес серед учасників конференції. Запрошені автори, Cormac O’Grada, Mats Olson, Jessica Dijkman, Guido Alfani, представили результати своїх досліджень, у тому числі були розглянуті особливості голоду в Нідерландах (Low Countries), країнах Скандинавії (Nordic countries), Італії. Lucia Pozzi, рецензентка видання, звернула увагу присутніх на місце голоду в економічній історії та зокрема на тому, що його дослідження допомагає краще зрозуміти особливості соціального функціонування та економічного устрою в багатьох країнах. Важливо, як вона зазначила, що презентоване колективне дослідження дає можливість проведення компаративного аналізу голодів у європейській багаторічній перспективі (European long-run perspective) із застосуванням спільної методології. В цілому, звернуло увагу широке залучення авторами книги кількісних та демографічних методів дослідження голоду, які дають можливість побачити взаємозв’язок між різними економічними та географічними показниками: рівнем достатку та рівнем смертності, умовами життя та наданням допомоги, кількістю опадів і піками голодних років. Такий методологічний підхід дав можливість побачити особливості голодних років в різні історичні періоди, побачити спільні та відмінні риси цих процесів та врешті-решт унаочнити дослідження, а не лише акцентувати на кількості жертв трагічних подій.
***
Беручи загалом, конференція у Белфасті стала непересічним науковим заходом як для тих учасників, котрі вперше долучилися до її роботи, так і для тих, хто вже працює в команді ESSHC. Тож, варто мати на увазі наступну European Social Science History Conference, яка відбудеться у Лейдені у 2020 році.
1. Із повним переліком мереж та програмою можна ознайомитися на конференційному сайті https://esshc.socialhistory.org/
* Фото Ірини Скубій та Світлани Потапенко.
2. Із каталогом виставки можна ознайомитися за посиланням https://www.tcd.ie/trinitylongroomhub/whats-on/details/2018/warandrevolution-booklet.php
---------------