«Гібридна війна», розв’язана у 2014 р. Російською Федерацією проти України, привела до появи понад мільйонної маси внутрішніх переселенців, основну кількість яких склали жінки і діти – найбільш вразливі у соціальному плані категорії. Восени 2015 р. нова хвиля сірійських біженців заполонила європейський континент, перед якою виявилася безсила європейська спільної та урядові структури ЄС. Знову і знову «корабель Європа» переповнений стражданнями вирваних з рідних місць людей… А тому кожне звертання до історії сторічної давнини, як не банально це виглядає, є важливим і таким цинічно актуальними…

2014 рік – рік сторіччя від початку Першої світової війни, ознаменований значною кількістю наукових форумів, публікаціями ювілейних видань, міжнародними проектами (один із найвідоміших – трансконтинентальний проект «1914-1918-Online»), відкриттям меморіальних пам’яток та дивовижних мистецьких інсталяцій. Українська історична наука, що є досить позитивним фактом, також не стоїть осторонь головних тенденцій дослідження цього світового конфлікту. Вітчизняні історики – доктори історичних наук Любов Жванко (Харків) та Олексій Нестуля (Полтава) ініціювали міжнародний проект з вивчення надзвичайно складної гуманітарної проблеми – біженства Першої світової війни на європейському континенті. Пропозицію щодо співпраці підтримав професор Пітер Гетрелл (Манчестер, Велика Британія), один із авторитетних європейських дослідників історії переміщених осіб ХХ століття. Відтак за фінансування Британської Академії наук було започатковано міжнародний грантовий проект «Europe on the move: the Great war and its refugees, 1914-1918» («Європа в русі: Велика війна та її біженці. 1914 – 1918 рр.»), метою якого є написання однойменної колективної англомовної монографії.

До роботи над проектом залучено 15 відомих дослідників з історії біженства з Бельгії (Мікаель Амара, доктор історії, Бельгійський державний архів), Болгарії (Ніколай Вуков, професор, Болгарська академія наук, Софія), Великої Британії (Пітер Гетрелл, професор, Манчестерський університет та Клаус Ріхтер, професор, університет Бірмінґема), Голландії (Угур Уміт Унгор, професор, Утрехтський університет), Ірландії (Алекс Даудолл, доктор історії, Трініті-коледж, Дублін), Італії (Марко Мондоні, професор, Італійсько-Німецький історичний інститут, Тренто, та Падуанський університет), Польщі (Маріуш Коженевський, професор, університет Maрії Склодовської-Кюрі, Люблін та Рут Лайзерович, професор, Німецький історичний інститут, Варшава), Росії (Ірина Бєлова, доктор історичних наук, Калузький державний університет ім. К. Ціолковського), Сербії (Данило Саренач, доктор історії, Інститут сучасної історії, Бєлґрад), США (Ребекка Клейн-Пейсова, професор, університет Пурдю, штат Індіана), України (Любов Жванко, професор, Харківський національний університет міського господарства ім. О. М. Бекетова та Олексій Нестуля, професор, Полтавський університет економіки і торгівлі) та Швейцарії (Мартіна Ґерманн, доктор історії, Австрійський культурний центр, Берн). Власне проект – квінтесенція їх багаторічних напрацювань, опублікованих книг, захищених дисертацій та численних наукових розвідок.

Учасники проекту (Манчестер, 27 червня 2014 р. )

На першій зустрічі, яка відбулася в університеті Манчестера 26 – 27 червня 2014 р., історики виробили концептуальні засади написання роботи, обмінялися досвідом проведення досліджень та інформацією щодо вивчення проблематики у їх країнах. Дуже важливо було узгодити спільне бачення майбутньої книги, оскільки вчені представляють різні наукові школи, мають різні методологічні підходи, що врешті і вдалося. На другому засіданні злагоджено працювала команда однодумців.

На засіданні (Манчестер, 27 червня 2014 р.)

На другу зустріч учасники проекту прибули до Полтави, де у гостинних стінах Полтавського університету економіки і торгівлі 26 – 27 червня 2015 р. було проведено два надзвичайно змістовних засідання. У вступному слові до учасників проекту звернувся ректор університету професор Олексій Нестуля, наголосив на надзвичайній актуальності спільного проекту та історичних паралелях сторічної давнини для нинішньої ситуації в Україні: «Нині ми спостерігаємо схожу картину, тому що в 1914 – 1915 рр. на теренах України було близько 400 тисяч біженців з Польщі, Литви, Латвії, Західноукраїнських і Білоруських губерній, далі у 1918 році їх кількість вже становила до мільйона осіб. І той же мільйон ми маємо сьогодні – це біженці з Криму, Луганської й Донецької областей».

Учасники проекту представили та обговорили свої розділи, виокремили особливості перебування біженців на досліджуваних теренах. Головні моменти, на які було звернуто увагу: поняття «біженець», соціоетнічний портрет біженця, проблеми статистичних обрахунків їх кількості, інтерпретація сучасниками кризи переміщення цивільного населення. «Наскільки центральні органи влади взяли на себе відповідальність за надання допомоги цій суспільній категорії і в якій мірі можливість надання допомоги було передано громадським інституціям? Які соціальні, культурні, релігійні, економічні та політичні заходи вони проводили? В якій мірі місцеві діаспори надавали гуманітарну допомогу віддаленим родичам? В якій мірі ми можемо говорити про створення міжнародних і транснаціональних спілок з надання допомоги? Чи стали біженці тягарем для суспільства, що їх приймало? Яким чином була організована репатріація біженців? Що біженці залишили по собі, наприклад,, щоденники та інші особисті записи? Яка інша матеріальна спадщина залишилася, такі як фотографії, малюнки, карти, вироби? Що стало з цим матеріалом? Наскільки із закінченням війни закінчилися страждання біженців? Нарешті, як ми поєднуємо ці маловідомі історії Великої війни з більш широкими питаннями в дослідженнях біженців на інших історичних етапах?» – на ці та інші питання давали відповіді у своїх виступах учасники.

Так, Рут Лайзерович («Біженці у Східній Прусії в роки Першої світової війни») наголосила на втраті зв’язку із землею сільських біженців та негативні у цьому сенсі психологічні наслідки. Клаус Ріхтер («Біженці на балтійських землях, 1914 – 1920 рр.) зосередив увагу на різних аспектах уже репатріації біженців, ставлення новостворених країн Балтії до цієї категорії населення. Маріуш Коженевський («Біженці з польських земель у роки Першої світової війни») відзначив здатність польських діаспор розпорошених по Російській імперії організувати різнопланову допомогу своїм землякам-біженцям. Любов Жванко та Олексій Нестуля («Український досвід допомоги біженцям у роки Першої світової війни»), крім іншого, підкреслили важливість українських ініціативах у справі репатріації біженців на переговорах у Брест-Литовську, як відправному моменті організації повернення додому сотень тисяч біженців. Ребекка Клейн-Пейсова на прикладі угорських євреїв-біженців показала цю проблему в Австро-Угорщині, Мартіна Германн – життя біженців в Австро-Угорщині, які перебували у таборах, як наприклад, у Гмюнді.

Алекс Даудолл подав широку картину перебування біженців у Франції, а Ніколай Вуков – особливості та етапи перебування різних хвиль біженців у Болгарії. Складну проблему біженців у Сербії, яка, сама фактично, у роки Першої світової війни перетворилася на країну-біженця, розкрив Данило Саренач.

Крім наукових обговорень, учасники проекту (майже всі) уперше відкрили для себе Україну та війну на її землі не з екрана телевізора чи стрічок новин у соціальних мережах. Для них були організовані екскурсії на Майдан Незалежності у Києві, на Поле Полтавської битви, Національний музей гончарства в Опішні, екскурсія пам’ятними місцями Полтави. Хлопці у військовій формі, пункти збору пожертв для Української армії та вимушених переселенців з Донбасу в одному із храмів Полтави, бігборди із портретами героїв-кіборгів – це маркери сучасної війни, які зустрічали і вражали учасників проекту.

На екскурсії в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського (27 червня 2015 р.)

Пітер Гетрелл, підбиваючи підсумки роботи, наголосив на позитивних результатах і прекрасному прикладі роботи великої команди, здатної створити масштабне полотно перебування біженців Першої світової війни по різні боки фронтів на європейському континенті. До слова сказати, професор Гетрелл 40 років тому навчався в аспірантурі нинішнього Київського національного університету ім.Т. Г. Шевченка, тому для нього це була і зустріч з містом його юності, і ностальгія і порівняння тогочасної і теперішньої України. А Любов Жванко наголосила, що майбутня книга в умовах сучасного світу є надзвичайно актуальною, оскільки ніхто з нас не впевнений у тому, що якогось дня він не стане біженцем чи примусовим вигнанцем в середині своєї країни, коли інша її частина охоплена полум’ям війни.

Співредактори проекту Пітер Гетрелл та Любов Жванко (Полтава, 26 червня 2015 р.)

Зазначений проект – є безпрецедентним у міжнародному науковому співтоваристві, оскільки проблема біженців Першої світової війни не стала предметом історіописання у такому форматі. Книга (співредактори – Пітер Гетрелл та Любов Жванко), яка побачить світ у видавництві університету Манчестера на початку наступного 2016 р., розрахована на широке коло читачів, чиїми уподобаннями є соціокультурні проблеми Великої війни 1914 – 1918 рр.

Любов Жванко – доктор історичних наук, професор, Харківський національний університет міського господарства ім. О.М.Бекетова.