Коломацьке - (до 1941 року - Парасковіївка, у 1941-2016 - Куликове) - село в Полтавському районі Полтавської області. Населення становить 814 осіб.

Навіть невеликі мандрівки неподалік дому можуть відкривати багато цікавого. Ми йшли в Коломацьке щоб побачити Куликівський парк, про який у Вікіпедії написано так: "пам'ятка садово-паркового мистецтва 1966 року створена за ініціативи та сприяння голови колгоспу імені Благоєва заслуженого агронома УРСР Феодосія Євгеновича Цибулька". Наша дорога пролягла від Ковалівки через річку Коломак й далі полями повз численні газові свердловини. Коломацьке, одне з тих сіл Полтавщини, що створили ОТГ й отримують ренту від газовидобування, тож у розпорядженні громади є кошти на відновлення інфраструктури, культурну сферу, тощо.

Сам парк виявився дуже занедбаним, але уповні виправдав наші очікування. Думаю, що ботанік на моєму місці написав би розлогий пост про рідкісні рослини, побачені тут, моє ж око чіплялось за не менш рідкісні (вже чи ще) пам'ятки минулого. Було цікаво, тим більше, що до цієї прогулянки я нічого не знав про Коломацьке.

На вході у парк нас зустрів цікавий пам'ятник. Власне, оригінальним був не сам пам'ятник, а його постамент, дещо кітчево оформлений барельєфами, що зображували сцени Другої Світової. Враження членів нашої групи були різні, але усі зійшлися на тому, що здається, зображення робили діти.

Постамент отримав такий вигляд два-три роки тому

Обабіч від пам'ятника розташувалася не менш дивна група ведмедів. Найбільший з них хизувався шістьма кубиками пресу, а найменший - тужливо дивися на пам'ятник. Біля них ми побачили дві лавки, на які присіли відпочити дракони Дейнеріс (з "Гри Престолів") і знаходилось ще щось так нами й не ідентифіковане.

Найцікавіше ховає сам парк. На центральній (і єдиній) алеї нас зустрічало погруддя Цвятко Радойнова - засновника комуни імені Благоєва.

Благоєв теж присутній

Комуну заснували болгарські політичні емігранти, що емігрували на Полтавщину з Болгарії після невдалого повстання 1923 р. На початку алеї також стоїть пам'ятник комунарам з виразно болгарськими прізвищами.

Усі ці пам'ятники концентруються на початку алеї. Далі вона довгим тунелем веде в середину парку.

Там розташувалася скульптурна композиція, встановлена на честь "50-річчя Жовтня". Цікаво, що поодинці окремі елементи цієї композиції цілком вписуються в сучасні тренди "народницького реалізму". Так, жінка з колоском дещо нагадала відому скульптуру на Майдані Незалежності. Ще цікавішими тут виглядають два рельєфні зображення обабіч пам'ятника - з "чоловічою" і "жіночою" тематикою.

"Чоловічий" рельєф дуже показовий. Тут ми бачимо й жіночий образ - жінки з бандурою, вочевидь, уособлення народної співачки, яка оповідає про "славне минуле" "синів України". Візуалізація цих синів дозволяє їх ідентифікувати як гайдамак (чоловіки з оселедцями та косами), матроса, червоноармійця і партизана.

Навпроти розташувалася цілком стереотипна жіноча компанія. Доки "отряды рабочих, матросов, голи" боронять Україну, жінки танцюють. Інша сцена - три жіночих постаті. Що цікаво, в центрі ми бачимо саме українку з віночком на голові, тоді, як її подруга в кокошнику скромно розташувалася скраєчку.

Вже на зворотному шляху ми побачили ще один об'єкт, що втілював усю еклектику місцевої історичної пам'яті - будинок, котрий, як свідчила табличка, був збудований на честь того ж 50-річчя Жовтня.

На фасаді будинку є меморіальна дошка, присвячена подіям давнішим за сам будинок - заснуванню болгарської комуни. Показово, що увічнює це все ще один символ - хрест. Він оповідає про набагато давніші події, також говорить і про майбутнє, однак, не обіцяючи, що воно буде "світлим" для всіх.

Автор фото - Юрій Репало (активіст організації "Мандруй Полтавщиною").