Олена Романова."Як зробити історичне дослідження книги, вивчаючи лише три ілюстрації до неї" - 2Очевидно, що репліка М.О. Тарасенка сама по собі є яскравим підтвердженням висловлених в моїй рецензії зауважень, і навіть писати щось додатково не дуже потрібно. Автор репліки своїми руками навів масу доказів, як щодо рівня своєї компетентності,  так і щодо вміння вести наукові дискусії за високими стандартами наукової етики, та ще й вивісив низку документів, які ще раз підтверджують правоту моїх слів.

Я вирішала не випробовувати терпіння читачів детальною відповіддю на всі закиди. Не потрібно окремо підкреслювати очевидність того факту, що в репліці М.О. Тарасенко кожне його заперечення розпочинається з перекручення суті моїх слів, це відбувається систематично по всьому тексту. Алгоритм його спростувань – три стандартних кроки: 1) перекручення, 2) звинувачення рецензента в некомпетентності, 3) наведення якихось фактів чи цитат, що не стосуються суті справи. 

Зазначу і присутність тут  тролінгу, зокрема М.О. Тарасенко вирішив, що найкращою аргументацією на захист власної монографії, буде поміщення в свою репліку розбору структури та окремих вирваних із контексту фрагментів монографії рецензента. В зв’язку з цим зазначу лише один момент.  М.О. Тарасенко звинувачує мене в тому, що я написала свою роботу українською мовою щоб унеможливити критику з боку професійних єгиптологів, моя монографія виявляється: «надежно защищена от его оценки и критики со стороны российских египтологов. По-сути, этот труд даже избежал рецензирования со стороны египтологов». 

1. Ця ремарка є випадом не стільки проти О. Романової, скільки проти к. і. н., доцента, заступника завідувача кафедри історії стародавнього світу історичного факультету Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова О.В. Томашевич, яка є науковим редактором моєї монографії.  

2. Вибір мови, якою писати чи якою говорити – належить до сфери прав і свобод особи. Чому українка вибирає українську, особливо з огляду на сучасне становище з мовною проблемою в Україні, пояснювати особливо непотрібно, не кажучи вже про те, що саме державна Національна Академія наук України платить О. Романовій, як і шановному автору рецензованої монографії зарплату.

Повернемося до дискусії. Як зазначалось, найпершим кроком у відповіді автора монографії на кожне зауваження моєї рецензії було перекручення моїх тверджень. Наприклад, автор вдає, що не розуміє суті мого найпершого зауваження щодо того, що дослідження не відповідає своїй назві, а також що тему важко назвати нерозробленою, якщо вже є вісім монографій по ній. В репліці зустрічаються також маніпуляції з термінами, датами та цифрами, зокрема Тотенбухпроект як назва наукового проекту змішується з назвою сайту цього проекту. Окрім того, в своїй репліці М.О. Тарасенко то підтверджує факт своєї участі в цьому проекті, то заперечує  його, в залежності від того, що саме потрібно довести: свою значимість як учасника міжнародного проекту чи факт самостійного зібрання ним списку віньєток. 

Наступним етапом є звинувачення рецензента в тому, що отримані в результаті перекручення «дані» неправдиві. На підтвердження своїх слів М.О. Тарасенко масово цитує авторитетів, не залежно, від того, чи ці твердження мають стосунок до суті того, що обговорюється. Розберу декілька прикладів. 

В моїй рецензії стверджується, що незнання того, що Пепінахт-Гекаіб не був царевичем, свідчить про необізнаність М.О. Тарасенко з історією стародавнього Єгипту. Автор монографії у пункті 18 своєї відповіді починає розбирати, що можуть значити слова «більшість хрестоматій», жонглює припущеннями та домислами щоб повернути дискусію в інший бік. Але незрозуміло, чим «царевичу Гекаібу» зараджують згадки про десять хрестоматій, як і цитування фрагменту перекладу В.І.Петровської, який лише підтверджує моє твердження, що цей єгиптянин царевичем не був.  

А от читання автором монографій імені цього єгиптянина у супроводі ієрогліфічного тексту дає ще одне підтвердження того, що читати ієрогліфічний текст М.О. Тарасенко дійсно не вміє, навіть найпростіший:

«Пиопинахтом, по имени Неферхекаиби» 2012-11-10-romanova

Виявляється, М.О. Тарасенко навіть не знає що таке rn.f nfr - «прекрасне імя його», і як взагалі потрібно читати складні імена з цим компонентом. Поява «Неферхекаиби» в репліці ще раз блискуче демонструє методику роботи із джерелами та спосіб, яким М.О. Тарасенко робить свої переклади. Знайшовши відповідний фрагмент із іменами в збірці К. Зете (судячи із написання ієрогліфів)1, і вирізавши його, він навіть не поцікавився, як же в інших місцях ієрогліфічного тексту написані імена цього стародавнього єгиптянина. Бо у протилежному випадку банально виявив би, що «Неферхекаиби» там немає, є Пепінахт або Гекаіб. Тобто, замість того, щоб брати текст давньоєгипетською мовою і перекладати, М.О. Тарасенко спочатку бере переклад когось іншого (в даному випадку В.І. Петровської), а потім знаходить сам фрагмент в ієрогліфічному тексті, і вирізавши, вставляє у власний текст. В результаті виходить власний «переклад» М.О. Тарасенко. Саме про такий спосіб «перекладів» М.О. Тарасенка я і стверджувала в своїй рецензії, і правдивість моїх слів додатково довів сам М.О. Тарасенко в пункті 18 своєї репліки. 

Вся аргументація в репліці М.О. Тарасенка з приводу того, що він взявся сперечатись із довідником Б.Портер та Р. Мосс не заглянувши до самого довідника, звелась до ствердження, що він виявляється говорив не про простого «писця», а про «царського писця», але, зазначу, що в реченні з його монографії є і той і інший. Далі М.О. Тарасенко переходить до звинувачення рецензента в  тому, що навела в своїй рецензії титули як вони записані в Б. Портер і Р. Мосс, хоч між їх читанням та читанням П. Ньюберрі є невеликі розбіжності. Думаю тут коментарії теж зайві, бо ні читання титулу різними дослідниками, ні наведення картинок жодним чином не заперечують суті моїх зауважень. Воно полягає в тому, що М.О. Тарасенко заплутався в тому, хто в якій гробниці похований, а в своїй репліці наочно продемонстрував, що і в єгипетській титулатурі він теж не розбирається. Не вдаючись до деталей, зазначу: 1) статус стародавнього єгиптянина визначається не на основі одного титулу (особливо якщо цей титул не є головним), а на основі розгляду всієї сукупності титулів: спочатку визначають найвищі рангові та посадові титули, і лише потім роблять свої висновки щодо того, писець він чи князь чи жрець. 2) будь-який серйозний дослідник орієнтується в першу чергу на те, як той чи інший титул написаний в джерелах, а різновиди перекладу одного й того ж титулу зустрічаються в науковій літературі часто, кожен, хто хоч трохи попрацював з  титулатурою, про це знає. 

Обурюючись з приводу звинувачення у використанні індексів та словників, М.О. Тарасенко вміло уникнув відповіді на моє зауваження, чому  ж він не зробив аналіз вживання термінів джет та негег  в Книзі мертвих (справа в тому, що до неї нема індексів), і саме яку він мав досліджувати, судячи з назви його роботи. У відповіді М.О. Тарасенком ця тема обійдена взагалі. Додатково вкажу, що у монографії цитат із Текстів пірамід майже така сама кількість, як із Книги мертвих. То може це новий метод: для дослідження «міфології в зображальній традиції Книги мертвих» автор монографії вважає більш важливим вивчення Текстів пірамід, ніж текстів самої Книги мертвих?

Варто сказати додатково декілька слів про «вперше розроблені» типології віньєток авторства М.О. Тарасенка, адже саме вони на думку автора рецензованої монографії становлять основне досягнення його роботи.

1. По-перше хочу процитувати один фрагмент повністю, з моїм текстом і відповіддю М.О. Тарасенко, оскільки він демонструє якість розроблених М.О. Тарасенком типологій та його власне ставлення до цих типологій:

• «На с. 32 неожиданно появляется предложение: «Второй иконографическийподтип BD 16А…». Это вызывает у читателя недоумение: а где жерассматривается первый иконографический подтип BD 16(А?)» (стр. 6).
! См. стр. 29 книги, второе предложение § 1.2. Видимо, у рецензента проблема с концентрацией внимания.»

Але на сторінці 29 в указаному детально місці згадки про «перший іконографічний підтип  BD 16(А) » нема, там є: «Первый тип виньеток ВД 16(А) ». А першого підтипу цих віньєток немає, ні на цій сторінці, ні на інших, аж до 32, коли відразу з’являється «Второй иконографический подтип BD 16А…». Якщо для автора рецензованої монографії тип і підтип віньєток - це одне і те ж, то тоді наукова вартість його «впервые разработаных иконографических типологий к ряду виньеток Книги мертвых» варта ломаного гроша. 

2. Як вже вказувалось в рецензії, в монографії М.О. Тарасенка розглядається не іконографічна типологія  віньєток 17 глави, а типологія лише однієї сцени, руті-сцени, і не лише на матеріалах Книги мертвих. Тобто, М.О. Тарасенко не розмежував для себе поняття «сцена віньєтки Книги мертвих» та графічне зображення сцени із єгипетської міфології. При створенні цієї типології М.О. Тарасенка чомусь не бентежить той факт, що окремі із виділених ним підтипів іконографічних сцен не зустрічаються на віньєтках Книги мертвих взагалі, а лише в гробничній декорації чи на саркофагах. Саме про методологічну некоректність подавати як «іконографічну типологію віньєток Книги мертвих» сцени, зібрані на різних носіях які графічно представляють сцену з єгипетської міфології і говорилось в моїй рецензії. 

Окрема сцена включена до загальної текстуальної та зображальної програми пам’ятника, на якому вона розміщена, і спочатку варто розглянути її в контексті цієї програми, тобто окремо: в корпусі Книги мертвих, на саркофагах, і на інших носіях інформації, і лише після цього варто переходити до загального аналізу сукупності джерел та створення загальної типології. Проблема ускладнюється ще й тим, що набір іконографічних компонентів цієї сцени міг залежати від кількості місця, яке виділено під сцену: на невеличкому просторі блоку декорації папірусу чи на скарабеї окремі компоненти могли просто опустити. Інша проблема – набір компонентів окремої сцени міг мінятися в залежності від часу її створення, але жодна із «іконографічних типологій» М.О. Тарасенка  не передбачає такий фактор як історичний розвиток зображення сюжету.

3. Хочу коротко зупинитися на відмінностях типології І. Мунро та М.О. Тарасенка, який  наголошує, що в своїй монографії він розробив «іконографічну типологію віньєток»,  в той час, як у І. Мунро то взагалі нема типологій віньєток (пункт 21), то вона  розробила «типологию оформления глав в свитках» (пункт 22). 

По-перше, вся книга І Мунро (Munro I. Untersuchungen zu den Totenbuch-Papyri der 18. Dynastie. Kriterien ihren Datierung. London-New York, 1987) була присвячена визначенню різних критеріїв датування папірусів із текстами Книги мертвих. Проблемам датування папірусів за іконографічними особливостями віньєток був виділений весь другий розділ цієї книги (С. 13-63), проблемі датування за іншими критеріями, зокрема за структурою текстово-зображальної побудови розділів, блокам, фрізам, тощо, присвячений розділ 6 (С. 198-211). В цьому розділі І. Мунро, зокрема і виділила два типи зображень для BD 42: тип А - який пов'язаний з назвою цієї глави, та тип В – це позначення для віньєток, які супроводжують «Gliedervergottung»-формули. Тобто, два типи виділені І. Мунро в цих  віньєтках - це по-суті різні ілюстрації, а не два типи однієї сцени. 

Як зауважувалось в рецензії,  вперше розроблена авторська «іконографічна типологія віньєток» М.О. Тарасенко розділу 42 Книги мертвих дослівно повторює типологію І. Мунро, вироблену для означення місця віньєток в текстуально-зображальній структурі цієї глави: основною відмінністю типу А від типу В у типології М.О. Тарасенка є не іконографія сцен чи зображень, а розміщення віньєток в загальній структурі глави/розділу 42 Книги мертвих. Сподіваюсь, що про цю «впервые разработанную иконографическую типологию» теж сказано достатньо. 

В репліці М.О. Тарасенка найкращою відповіддю на мої зауваження був би систематичний виклад його особистих досягнень та відкриттів, які здійснені в монографії. Як зазначив М.О. Тарасенко, він вважає цінність своє монографії в тому, що там:

«впервые разработаны иконографические типологии к ряду виньеток Книги мертвых, впервые введен в научный оборот целый ряд сцен, прежде не публиковавшихся и не описывавшихся, впервые созданы максимально полные своды изученных сцен из Книги мёртвых в той совокупности источников, где они использовались.».

Про вперше запропоновані авторські іконографічні типології, в яких плутаються типи і підтипи, або ж до списку «максимально полных сводов сцен из Книги мертвых» включені сцени, що не мають стосунку до цієї книги, вже сказано достатньо. Щодо цінності цієї монографії для світового «наукового обігу», зауважу, що більшість єгиптологів світу не володіють російською, і тому навряд чи будуть звертатися до цієї книги, щоб взяти звідти головні досягнення М.О. Тарасенко: «максимально полные своды изученных сцен из Книги мёртвых в той совокупности источников, где они использовались» (вже є більш повні списки на сайті Тотенбухпроект), чи подивитися «целый ряд сцен», котрий «впервые введен в научный оборот» на ілюстраціях, де неможливо нічого побачити. 

Як зазначалось на початку моєї рецензії, саме недостатня обізнаність українського читацького загалу із єгиптологічною тематикою може сприяти появі та поширенню робіт такого ґатунку. Більшість читачів просто не зрозуміють, що навіть з елементарними знаннями історії стародавнього Єгипту у автора монографії проблеми, і сприйматимуть монографію як останнє досягнення світової єгиптології у «вузькофаховій темі». Така ситуація несе загрозу для становлення української єгиптології саме як наукової дисципліни, а не як псевдо-науки.  

Хочу зробити ремарку щодо оприлюднення М.О. Тарасенком на російському сайті відгуків інших дослідників, які, на його думку мають дискредитувати мої ствердження.  

Професор Варшавського Університету др. габ. Анджей Нівінскі не давав офіційної рецензії на монографію М.О. Тарасенка, він написав дружній лист, навіть гадки не маючи, що цей лист буде представлений як його офіційна рецензія на монографію, і що потім його ім’я як офіційного рецензента буде вписане на титульній сторінці цієї роботи,  все це він повідомив мені сам в електронному листі, відповідаючи на мої зауваження щодо помилок в монографії М.О. Тарасенка. Наскільки я зрозуміла, саме цей лист-«рецензія» А. Нівінскі був вивішений М.О. Тарасенком на сайті в якості доказу високої оцінки А.Нівінскім здобутків монографії. Я дозволю собі переказати прохання А. Нівінскі: «Please, do not use my reviews of Tarasenko in any official proceeding: these were very general opinions with which I only intended to say that it is good to have a book on the Egyptian religion and iconography in the country, where such studies seem be absent. And I understood that the book was for local readers (= general public in Ukraine) only.».

Проблема в тому, що західні єгиптологи заправило не знають російської мови, про що зазначив і А. Нівінскі в листі, який вивісив автор рецензованої монографії, а тому складають враження про монографію М.О. Тарасенка зі слів самого М.О.Тарасенка та невеличкого англійського резюме. Це ж стосуються і листа Х. Мільде. 

Зазначу щодо останньої підсумовуючої фрази із репліки М.О. Тарасенка: 

«А вот методика «научной критики», предложенная рецензентом, не имеющая ничего общего с наукой ни по каким стандартам, в основном сочетающая в себе два основных элемента: некомпетентность и обман читателя, нуждается, на мой взгляд, не только в морально-этической, но и в правовой оценке.»

Погрози притягнути мене до суду за наукову рецензію, які містяться в останньому абзаці репліки - це дуже цікавий спосіб реагування на негативні рецензії. В цьому контексті хотілося б запитати, чи М.О. Тарасенко збирається притягнути до судової відповідальності також доктора історичних наук, зав. відділом стародавнього світу Державного Ермітажу А.О. Большакова, який теж опублікував рецензію, де негативно оцінив статтю М.О. Тарасенко2, та окрім того, ще й дав офіційну негативну рецензію на його дисертацію. Адже обидві рецензії становлять не меншу загрозу його науковій репутації. 

Написала я свою рецензію на прохання моїх колег по інституту, щоб показати, чим насправді є ця монографія, та аргументовано показати, чому я виступаю проти того, щоб надати М.О. Тарасенку звання доктора історичних наук. Як зазначалося в рецензії, ця монографія лежить в основі докторської дисертації, яку М.О. Тарасенко збирається захищати  в найближчому майбутньому. Оприлюднила я її на обох сайтах після того, як порадилась зі своїми колегами по інституту, і вирішила, що мушу донести до широкого загалу цю інформацію. 

Продовжувати дискусію з М.О. Тарасенком не вважаю за потрібне, бо, дискусії власне нема. Наукові дискусії можливі, коли дві сторони намагаються аргументовано викласти свою точку зору, об’єктивно розглянути аргументацію опонента, та підібрати свої не менш переконливі аргументи на користь власної позиції. Я прекрасно розумію, що підбирати аргументи на користь власної позиції можна, коли ця позиція є, і що обговорювати правоту концепції дослідника можна, коли така концепція була дослідником вироблена, і що виправдати відверті та ганебні помилки своєї роботи дуже важко: головний спосіб відповіді в цій ситуації - звинуватити опонента в упередженості, некомпетентності і незнанні специфіки теми. Думаю, що читачі обох сайтів, і українського і російського, отримали достатньо інформації від обох сторін, і зможуть самі розібратись як щодо якості рецензованої монографії, так і щодо рівня наукової компетентності кожної зі сторін цієї дискусії, а також в тому, наскільки автор рецензованої монографії заслуговує на звання доктора історичних наук.

 

 


 

  1. Sethe K. Urkunden des Alten Reichs. B. I–IV. Leipzig, 1932–1933, S. 135 [7]. 
  2. Большаков А.О. «Одинокий остов гробницы» или как не нужно заниматься египтологией (Российский государственный гуманитарный университет. Центр египтологии им. В.С. Голенищева. Труды. Вып. 1. Москва, 2002). // Вестник древней истории. 2004. № 4. С. 210-211.