Даріуш Колодзєйчик

Віктор Остапчук 

Вступ до відгуків

12 листопада 2017 р.

12 жовтня 2017 р. на Спеціалізованій вченій раді Д 26.001.20 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбувся захист дисертації Фергада Туранли “Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друг. пол. ХVI – перш. чверть XVIII ст.)”, представленої на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Дисертація захищалася у вигляді монографії (автореферат, монографія і висновки опонентів тут: http://scc.univ.kiev.ua/abstracts/index.php?PAGEN_1=3). Захист пройшов успішно, але поки що ДАК його не затвердив.

На жаль, поміж офіційних опонентів не було жодного спеціаліста, який міг би оцінити трактування автором джерел, написаних османсько-турецькою мовою. Захист тривав понад 4 години. Поза читанням висновків трьох офіційних опонентів, було виголошено багато схвальних відгуків і промов. Але спецрада не знайшла часу прочитати наші два критичні відгуки або виголосити наші конкретні зауваження (15 сторінкам присвятили лише декілька хвилин; були зачитані тільки підсумкові негативні висновки, а фахову аргументацію було оминуто). Це при тому, що власне ми є османістами – знаємо османську мову, маємо чималий досвід публікації османських джерел – і на додаток є також спеціалістами з історії північного Причорномор’я та відносин Османської Порти з Польщею, Україною, Кримським ханатом та Московщиною в ранньо-модерний період. В додатку подаємо відгуки повністю (далі – ДК і ВО).

При ознайомленні з даною монографією, яка захищалась як дисертація, назбирується величезна кількість помилок, непорозумінь, курйозів та опечаток як по османістиці, так і по історії. Наприклад:

• Нібито запорозькі козаки в османській мові були відомі як “водограйські козаки”; це неправильний переклад şelale kazakları “порозькі козаки”, але і такий термін не існує в жодному історичному джерелі (див. ВО, с. 7, і також ДК, с. 5).

• Помилкове датування відомої султанської грамоти П. Дорошенкові (1675 р. замість 1669 р.), і без посилання на османістів (Пріцак, Остапчук), які датували її 1669 р., чи то пояснення, в чому, на його думку, полягає проблема і чому саме його датування правильне (ВО, с. 4-5).
• Через помилкове читання документу і незнання османської дипломатики звернення до мусульманського адресата в султанському наказі тлумачено так, як ніби він був “невірним,” навіть християнином (ВО, с. 4).
• Нібито існували загони яничарської кавалерії, коли насправді яничари були лише піхотою (тут автор переплутав яничар з іншим підрозділом султанського придворного війська) (ДК, с. 2; ВО, с. 6).
• Грецькій півострів Пелопонес/Морея/Мора називається Моравія з поясненням у примітці, що це “історична область Чехії” (с. 378) (ДК, с. 4).
• Ян ІІІ Собеський (1674-1696) названий королем в 1672, коли османи здобули Кам’янець-Подільський, хоча на той час королем був Михайло Вишневецький (1669-1673). Згадка обох в тій самій частині книги дає враження, що на той час було двокоролів’я (с. 311-22). В авторефераті (с. 22) Михайло Вишневецький стає польським гетьманом коронним (ДК, с. 3).

Крім вищезгаданих зразків нефаховості, варто наголосити на надзвичайно суттєвий і ключовий факт. Хоч ця монографія захищалася за Спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни, судячи з заголовку об’єктом дослідження є дана доба на базі даних джерел, а не самі османсько-турецькі джерела для даної доби. Тобто монографія є скорше працею з історії козацької доби (07.00.01 Історія України) з домішкою джерелознавства (07.00.06). Тому не дивно, що офіційні опоненти виступали власне з питань історії України, і також всесвітньої історії (07.00.02), а не 07.00.06. Крім того, що в їхніх відгуках не було жодної оцінки інтерпретації дисертантом османських джерел, арабіст Віктор Крюков та іраніст Олег Бубенок не подали жодної оцінки арабістичних та іраністичних якостей монографії (в османістиці є чимало з цих ділянок, а в даній книзі арабістичні та іраністичні хиби з’являються досить часто). Для оцінки монографії з пункту історії варто ознайомитись із зауваженнями на с. 5-10 у відгуку Тараса Чухліба. Всі три офіційні відгуки тут: http://scc.univ.kiev.ua/upload/iblock/ac0/vidguk_Turanly.pdf

Щодо джерелознавства і спеціальних историчних дисциплін, у наших відгуках висувались надто серйозні претензії, щоб їх можна було проігнорувати на захисті, передусім низький рівень знання османістики, а саме ключових складових цієї ділянки:

• Коли мова йде про документи, у роботі немає й згадки про дипломатику – спеціальну історичну дисципліну, що досліджує структуру, окремі частини документів різних типів. Натомість в османістиці вона дуже розвинута (див. ВО, с. 3-6)
• Володіння дисертантом навичками палеографії – знання різновидів письма – не є на належному рівні. Транскрипція чи транслітерація як окремих слів, так і цілих текстів часто непослідовні або з помилками.
• Коли мова йде про літописи (та наративні тексти взагалі), хоч термін текстологічний аналіз і повторюється кільканадцять разів, автор не має поняття про текстологію як спеціальну історичну дисципліну, яка займається списками, реконструкцією архетипів тощо. Є абсолютно очевидно, що для автора “текстологічний аналіз” це просте тлумачення будь-якого літописного (або й навіть документального) тексту.
• Хоч монографія претендує на широке покриття і глибокий аналіз османських писемних джерел, величезний масив важливих жанрів наративних джерел і типів документів, які несутъ цінну інформацію про українських козаків і Україну взагалі, або не згадані, або, коли згадані пробіжно, то не опрацьовані (ДК с. 1-2; ВО, с. 5-6).
• У монографії бракує багато підставової або прямо дотичної наукової літератури, а також друкованих джерел. Не менш вагомими є претензії з наукової етики – замовчування або лише символічне покликання на джерела і літературу, яка автору напевно відома (ДК с. 1-2; ВО, с. 6, 8-10).

Вищезгадані недоліки не мали б мати місце в дисертаційному дослідженні, що представлено на захист саме із зазначеної спеціальності 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.

Відгуки ж, що надійшли з Туреччини, написані науковцями, які не читають українською (ані російською) мовами. Ми не впевнені, що вони мали змогу ретельно ознайомитися із змістом книжки дисертанта. Але якщо турецькі колеги не висунули принаймні деякі із тих претензій до дисертанта, які є в наших відгуках, тоді виникають претензії до їхньої компетентності. Отже, питання, чи турецькі рецензенти читали книжку, залишається відкритим. Запрошуємо їх поставити свої відгуки на historians.in.ua для порівняння і розсуду спільноти.

Через порушення процедури на захисті не були виголошені конкретні запитання до автора, яких було чимало в обох наших критичних відгуках. Відтак він відповідав лише загальним чином, мовляв, усе, чого від нього вимагають рецензенти, можна знайти в монографії, на всю нібито пропущену ним літературу він насправді покликався, автори даних відгуків просто неуважно читали монографію, а взагалі, вони є упередженими.

На додаток до претензій до науково рівня монографії та автореферату і порушення прийнятої процедури під час захисту, після захисту виявилось, що існують дві версії монографії з ідентичим ISBN та колофоном, але різними кількістями сторінок та росходженням на кількох десятках сторінок. Перша версія була в обігу в 2016 р. і на початку 2017 р.; вона знаходиться в НБУ ім. Вернадського та бібліотеках Гарвардського та Принстонського університетів. Друга версія, яка була поставлена на сайті спецради перед захистом і яка є зараз у продажу, є підправлена (хоча всі наші зауваження, які базовані на першій версії, лишаються актуальними). Наявність двох варіантів видання під одним ISBN є порушенням Закону України “Про обов’язковий примірник документів” (1999 р., з останніми доповненнями 2016 р.).

На остаток хочемо, щоб було зрозуміло, що наші зауваження не подані з позиції елітарності чи з метою чіпляння до окремих помилок або блудів. У кожній науковій праці можутъ бути помилки, навіть грубі, або нерозуміння чи непорозуміння. Наша стурбованність базована на тому, що дана монографія загалом написана не на рівні докторської дисертації, чи то як османістична праця, чи то як праця з історії козацтва. Зачасто неспеціaлістові з османістики неможливо відрізнити, де в книзі є корисний матеріал, а де він хибний (та сама проблема постає для неспеціaліста з історії козацтва). Монографія присвячена пам’яті нашого вчителя, а потім колеги, Омеляна Пріцака, який присвятив майже десять років свого життя розвитку сходознавства (і зокрема османістики) в незалежній Україні, але на таку “честь” він не заслужив. І нам самим небайдужий рівень і репутація українського сходознавтва, адже ми також присвятили чимало років прямим або непрямим способом його розвитоку. Турбує, яким чином приклад монографії та наукової діальності п. Туранли вплине на подальший розвиток османістики в Україні, а також яку шкоду репутації причетних до неї або до захисту установ – НАН України (виконання дослідження спонсороване Інститутом української археографії, монографію рекомендовано до друку Інститутом сходознавства), Видавничий дім “Києво-Могилянська академія” та Київський національний університет.

Копії наших відгуків у додатку. Вищезгадані порушення та наукові претензії були нами передані до ДАК Міністерствa освіти і науки України.

Даріюш Колодзєйчик
Dariusz Kołodziejczyk <d.w.kolodziejczyk@uw.edu.pl>;
Instytut Historyczny
Uniwersytet Warszawski
http://en.ihuw.pl/institute/about/academic-staff/prof-dr-hab-dariusz-kolodziejczyk

Віктор Остапчук
Victor Ostapchuk <v.ostapchuk@utoronto.ca>;
Department of Near and Middle Eastern Civilizations
University of Toronto
https://www.nmc.utoronto.ca/people/directories/all-faculty/victor-ostapchuk

 Переклад відгуку Даріуша Колодзейчика

Відгук Віктора Остапчука