25 грудня 2015 р. на сайті Histor!ans з’явилася стаття Андрія Здорова Червоний терор у Києві на початку 1918 р.: міфи та реалії. У своїй публікації автор, сповнений романтичних ідей «чистого комунізму», підводить читача до думки, що масштаби червоного терору в захопленому Муравйовим Києві суттєво перебільшені українцями. Пан Здоров визнає, що більшовицька різанина таки мала місце в українській столиці, але вона була «виявом стихійної народної ненависті до панівних класів та безпосередньою відповіддю на терор з боку військ Центральної Ради».

М. Муравйов з георгіївськими хрестами. Малюнок з книги Боріса Хотімского "Витязь на распутье". Москва: Детская литература. 1990.

Вражають не лише висновки, але й псевдонаукові інструменти, якими послуговується автор.  Значна частина публікації, наслідуючи радянську історіографію, складається з цитувань Тараса Шевченка, Віктора Гюґо, Фрідріха Енгельса, Карла Маркса тощо. Однак, треба віддати належне Андрію Здорову, – у своїй роботі він посилався не лише на тих, хто ніколи не чув і не бачив підполковника Міхаіла Муравйова. Публікація містить цитати сучасників січневих боїв за Київ. Однак і тут цитування джерел відбувається якимось дивним чином: з одного боку автор критикує українську історіографію за надмірне покладання на спогади Дмитра Дорошенка й інших українських республіканців (мовляв українці посилаються на українців), з іншого боку – в основу своєї ж аргументації ставить спогади більшовиків. Також незрозуміло, чому підважуючи слова історика Дорошенка як неправдиві в одному випадку (статистика жертв червоного терору у захопленому Муравйовим Києві), вже в іншому, зручному для автора місці, Дорошенко стає джерелом правдивих даних (статистика страчених бійцями Військ Української Центральної Ради заколотників-арсенальців)?

"Батальйон Смерті" Військ Тимчасового уряду: на прапорі фото Кєрєнского. Офіцер справа (з георгіївськими хрестами) - Міхаіл Муравйов.

Пан Здоров, прагнучи додати своєму текстові масивності та солідності, спробував розписати на кілька сторінок причини червоного терору. Тут, як-то кажуть, змішались люди, мухи й коні: автор довго описує «жахіття гайдамацького терору» (з фактажем виявилось сутужно, тому читача відправляють до Дмитра Дорошенка, правдивість спогадів якого сам же Здоров поставив під сумнів ще на початку свого тексту), розправу над Леонідом Пятаковим (сакральна жертва більшовиків, яка, за радянською історіографією, стала причиною до підняття заколоту на заводі «Арсенал») і вбивство митрополита Київського Володимира Богоявленського (до сьогодні лишається невідомим хто саме стратив митрополита, проте запідозрити в подібному «буржуазну Центральну Раду» чи «русское офицерство» досить складно).

Списавши гори тексту, автор підходить до самої суті, винесеної ним у заголовок статті: червоний терор у Києві. Тут, в одному абзаці, пан Здоров проводить «ґрунтовний аналіз» чисельності та характеру більшовицького терору: десь близько 100 загиблих. Одразу ж по цьому «абзацовому аналізі» автор переходить до довгого (насиченого цитатами більшовицьких лідерів) вибілювання та виправдання більшовиків та критики Муравйова, мовляв, сама товариш Бош визнавала за Муравйовим надмірну жорстокість.

Підрозділ російських Червоногвардійців в Україні. 1918 рік

Однак, навіть маленький абзац, який власне і стосується теми статті (а не цитати Гюґо, Шевченка й Енгельса) побудований дивним чином. Наведемо його повністю, без будь-яких виправлень:

Досить докладний список загиблих тоді в Києві подали автори збірника “Малая Русь”, виданого у тому ж 1918 р.  вже при німцях за редакцією Василя Шульгина. Цей список, складений за матеріалами київської газети “Последние новости”, містить 119 прізвищ, але включає як убитих під час муравйовського терору (переважна більшість), так і деяких загиблих раніше, як-от убитого петлюрівцями більшовика Олександра Горвіца. Зокрема тоді в Києві було розстріляно російських генералів В.І. Гаврилова, Б.Б. Бильчинського, І.І. Волковицького, В.Е. Данкварта, Н.Е. Ридзевського, К.Г. Краковецького, Ф.О. Демського, низку офіцерів, зокрема князя Голіцина, князя Кочубея, барона Корфа, сина колишнього голови Державної думи Михайла Родзянка — Георгія (капітана царської армії) тощо.

Як читачеві мені годі зрозуміти фразу «зокрема тоді в Києві було розстріляно». Тоді – це коли: вже після захоплення Києва більшовиками чи в часи «загиблих раніше, як-от убитого петлюрівцями більшовика Олександра Горвіца»?

Будинок Михайла Грушевського, показово розстріляний більшовицькою артилерією на острах киянам.

Ретельно вишукуючи міфічних жертв "терору з боку військ Центральної Ради", автор не зміг навести бодай десятка конкретних прізвищ. Натомість явно поспіхом пройшовся по генералах, розстріляних «зокрема тоді» невідомо ким. Виправимо це упущення. Отже…

Наведені паном Здоровим прізвища – це жертви саме більшовицьких страт та екзекуцій. Серед них:

* Генерал-майор Російської імператорської армії (далі – РІА), начальник Миколаївського воєнного училища, а згодом – 2-го Київського воєнного училища Гаврилов Віктор Івановіч (1862 – н.ст. 25.01.1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Страчений більшовиками після захоплення міста¹.

* Генерал-майор РІА, інспектор класів Алєксєєвского воєнного училища Бильчинський Болеслав-Авреліан Болеславович (1867 – н.ст. 25.01.1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Страчений більшовиками після захоплення міста².

* Генерал-лейтенант РІА, інспектор артилерії 24-го армійського корпусу Волковицький Ілья Ільдефонсовіч (1860 – н.ст. 26.01.1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Страчений більшовиками після захоплення міста³. 

* Генерал-лейтенант РІА, директор 2-го Московського імператора Ніколая І кадетського корпусу Данкварт Владімір Едуардовіч (1857 – н.ст. 26.01.1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Страчений (у віці 61 рік) більшовиками після захоплення міста⁴.

* Генерал-лейтенант РІА Ридзевскій Ніколай Ніколаєвіч (1838 – н.ст. 26.01.1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Страчений (у віці 81 рік) більшовиками після захоплення міста. Вісімнадцять днів більшовики не видавали тіло близьким для звершення обряду погребіння⁵.

* Генерал від кавалерії РІА, князь Голіцин Міхаіл Міхайловіч (1840 – 1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Закатований (у віці 79 років) більшовиками після захоплення міста⁶.

* Кочубей Пьотр Васільєвіч (1880 – н.ст. 26.01.1918), дворянин з Гадяцького повіту. Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Страчений більшовиками після захоплення міста⁷.

* Штабс-капітан РІА, офіцер Преображенського полку Родзянко Гєоргій Міхайловіч (1891 – 26.011918). Страчений більшовиками після захоплення міста. Лише на п’ятий день після вбивства більшовики видали тіло для звершення обряду погребіння⁸.

* Полковник РІА, Дємскій Фьодор Осіповіч (1851 – 1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. 27 січня 1918 р. вийшов зі своєї квартири на Михайлівській вулиці. Був одягнутий у свій військовий однострій.  Прямував до себе на роботу. Був заарештований більшовиками. 29 січня 1918 р., серед інших жертв більшовицького терору був знайдений його пограбований труп з наскрізною раною в голові та кількома багнетними ранами на тулубі⁹.

* Генерал-майор РІА,  Краковєцкій Константін Грігорьєвіч (1851 – 1918). Участі в обороні Києва від більшовицьких військ не брав. Страчений більшовиками після захоплення міста¹⁰.

Анатомічний театр Київського університету Святого Володимира. Світлина 1906 року. Саме тут 29 січня 1918 р. було знайдено тіло полковника Дємского.

Яку небезпеку для більшовиків могли становити 79-літній князь Голіцин та 81-літній генерал Ридзевскій, 67-літні Дємскій та Краковєцкій? Яке виправдання можна знайти таким вбивствам?

Також важливо навести бодай кілька імен, які пан Здоров заховав за розпливчатим формулюванням «тощо» – це важливо для усвідомлення масштабів більшовицького терору, вчиненого Муравйовим у Києві. Позаяк наведені нижче метричні записи раніше не публікувалися – їх поява у відкритому доступі стане не лише вагомим аргументом до дискусії про червоний терор у Києві в першій половині 1918 р., але й цінним матеріалом для дослідників генеалогії.

 Секційна зала Київського анатомічного театру, куди, серед інших тіл, доставлялись і тіла вбитих більшовиками городян. 1915 рік.

* Смерть: 25 января. Погребение: 29 января. Гражданка села Страдеч, Гродненской губ., Брестского уез., Любовь Симеоновна Гучко. 23 г. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убита. На Киево-Звиринецком кладбищи¹¹.

* Смерть: 26 января. Погребение: 29 января. Поручик 22-го Гусарского полка Сергей Владимирович Меллер-Закамельский. 30 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Байковом кладбищи¹².

* Смерть: 25 января. Погребение: 30 января. Подполковник 7-го Гусарского Белорусского полка Сергей Константинович Натензон. 32 г. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Байковом кладбищи¹³.

* Смерть: 23 января. Погребение: 30 января. Подпоручик Киевского Артиллерийского Склада Георгий Александрович Диденко, Екатеринославской губ., Александровского уез. 24 г. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле¹⁴.

* Смерть: 23 января. Погребение: 30 января. Прапорщик 95-го Летучего отряда Всероссийского Союза Сергей Андреевич Рынва, Черниговской губ., Козельского уез. 27 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле¹⁵.

* Смерть: 25 января. Погребение: 31 января. Полковник 4-го Заамурского Конного полка Александр Александрович Шлоссман. 47 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле ¹⁶.

* Смерть: 26 января. Погребение: 31 января. Штаб-ротмистр Лейб Гвардии Подольского Кирасирского полка Николай Владимирович Бартоломей, Смоленской губ. 23 г. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле ¹⁷.

* Смерть: 26 января. Погребение: 1\14 февраля. Полковник Николай Михайлович Есаулов, Подольской губ., Каменецкого уез. 47 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. После отпевания был передан родным для предания земли на приходском Лукьяновском кладбищи ¹⁸.

* Смерть: 26 января. Погребение: 1\14 февраля. Гражданин Киевской губ. Бердичевского уез. Исаак Михайлович Пугач. 32 г. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. После отпевания был передан родным для предания земли на Байковском кладбище¹⁹.

* Смерть: 26 января. Погребение: 1\14 февраля. Полковник 4-го Кирасирского Лейб-Гвардии конного полка Владимир Владимирович Чебышов. 28 л. Священник стрелкового полка 1-й Гвардейской кавалерийской дивзии Евгений Яржемский. Убит. На Новой братской могиле²⁰.

* Смерть: 26 января. Погребение: 1\14 февраля. Поручик 4-го Кирасирского Лейб-Гвардии конного полка Михаил Васиянов. 22 г. Священник стрелкового полка 1-й Гвардейской кавалерийской дивзии Евгений Яржемский. Убит. На Новой братской могиле²¹.

* Смерть: 26 января. Погребение: 1\14 февраля. Корнет 4-го Кирасирского Лейб-Гвардии конного полка Георгий Евгеньевич Владиславлев. 20 л. Священник стрелкового полка 1-й Гвардейской кавалерийской дивзии Евгений Яржемский. Убит. На Новой братской могиле²².

* Смерть: 26 января. Погребение: 1\14 февраля. Штаб-ротмистр 4-го Кирасирского Лейб-Гвардии конного полка Николай Николевич Граф Арнфельд. 24 г. Священник стрелкового полка 1-й Гвардейской кавалерийской дивзии Евгений Яржемский. Убит. На Новой братской могиле²³.

* Смерть: 27 января. Погребение: 2\15 февраля. Подполковник штаба тяжелой артиллерии особого назначения Владимир Александрович Бориславский, Киевской губ. 30 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле²⁴.

* Смерть: 26 января. Погребение: 2\15 февраля. Полковник 320-го Чемберского полка Владимир Николаевич Миних. 46 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле²⁵.

* Смерть: 26 января. Погребение: 5\18 февраля. Полковник Ударного батальйона Николай Федорович Еленев, г. Петрограда. 27 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле²⁶.

* Смерть: 26 января. Погребение: 5\18 февраля. Солдат неизвестной части Димитрий Фоминович Яковлев, Орловской губ., Севского уез. 43 г. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле²⁷.

* Смерть: 27 января. Погребение: 7\20 февраля. Поручик летчик-наблюдатель 8-го армейского Авиационного отряда Борис Геннадиевич Балакин, г. Петрограда. 29 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле²⁸.

* Смерть: 25 января. Погребение: 11\24 февраля. Прапорщик Игорь Николаевич Гарденин, г. Киев. 21 г. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит во время нападения большевиков. Напутствований не было так как скоропостижно умерший.  На кладбищи Покровского монастыря²⁹.

* Смерть: 3\16 февраля. Погребение: 13\26 февраля. Солдат неизвестной части Сергей Кошкарев. 25 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле³⁰.

* Смерть: 24 января. Погребение: 25 января. Гражданин Минской губ., Слуцкого уез., с. Клецкого Марк Адамович Гузаевский. 38 л. Киевского Свято-Троицкого монастыря иермонах Серапион. Убит. На старом военном кладбищи³¹.

* Смерть: 20 февраля\5 марта. Погребение: 1\14 марта. Солдат неизвестной части Илья Васильевич. 25 л. Протоиерей Исмаил Ковершинский с диаконом Павлом Сабадиным. Убит. На Новой братской могиле³².

Часопис "Малая Русь", що виходив під редакцією В. Шульгина. На сторінках саме цього видання вперше були опубліковані попередні списки жертв червоного терору у Києві за 1918 рік.

Це аналіз лише 1 з 70 метричних книг Києва, які збереглися до наших днів, а вціліли ж далеко не всі книги. Та й не всі жертви були відспівані та поховані за християнським звичаєм, бо ж не всі жертви більшовицького терору були християнами. Про справжні масштаби червоного терору можна лише здогадуватися. Проте, аналіз навіть наведених вище записів, звертає увагу на великий проміжок часу між вбивством та погребінням значної кількості жертв (понад 10 днів, а в окремих випадках – понад два тижні). Це пов’язано з тим фактом, що чимала кількість більшовицьких жертв були відкопані лише після звільнення Києва українськими військами в березні 1918-го.

Відтак цілеспрямоване та масове винищення більшовиками своїх політичних опонентів, зокрема і цивільних, є незаперечним фактом, ствердженим сотнями записів у метричних книгах столиці.

Проте історія червоного терору не завершилася 1 березня. У 1919 році на Київщину знову повертаються більшовики, а разом з ними і червоний терор. Про причини та масштаби масових страт у 1919 р. читайте в окремій публікації: Червоний слід червоних. Хто кого убивав у 1919-му.

Унікальною рисою більшовицької влади є те, що вона не полишала своїх жертв навіть після смерті: чимала кількість поховань, як військових, так і цивільних, більшовики знищували - щоб забрати у своїх ворогів не лише право на життя, але й право на добру пам’ять про них. Проте, це тема вже для іншої статті…

Павло Подобєд,начальник відділу обліку та збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті

1. Список Генерального штаба. Исправлен по 01.03.1918.//Ганин А.В. Корпус офицеров Генерального штаба в годы Гражданской войны 1917-1922 гг. М., 2010.

2. Волков С.В. Генералитет Российской империи: Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II, в 2-х т. Центрполиграф: Москва, 2009

3. Залесский К.А. Кто был кто в Первой мировой войне. М., 2003.

4. Волков С.В. Генералитет Российской империи: Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II, в 2-х т. Центрполиграф: Москва, 2009. Информацию предоставил Илья Мухин (Москва)

5. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 28 січня 1918 р. №56

6. Большая Российская Энциклопедия:В 30 т./Председатель Науч.-ред. совета Ю. С. Осипов. Отв.ред. С. Л. Кравец. Т.7. Гермафродит—Григорьев. — М.:Большая Российская Энциклопедия. — 2007. — 797 с.:ил.:карт.— С.323

7. В. П. Старк Дворянская семья: Из истории дворянских фамилий России. — Санкт-Петербург, 2000. — С. 114.

8. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 28 січня 1918 р. №48.

9. Волков Сергей Владимирович, д.и.н. База данных №2: "Участники Белого движения в России". - С. 97.

10. Волков Сергей Владимирович, д.и.н. База данных №2: "Участники Белого движения в России". - С. 850.

11. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 25 січня 1918 р. без номера.

12. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №46.

13. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 25 січня 1918 р. №47.

14. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 23 січня 1918 р. №49.

15. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 23 січня 1918 р. №50.

16. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 25 січня 1918 р. №51.

17. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №52.

18. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №55.

19. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №57.

20. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №58.

21. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №59.

22. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №60.

23. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №61.

24. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 27 січня 1918 р. №62.

25. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №63.

26. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №64.

27. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 26 січня 1918 р. №65.

28. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 27 січня 1918 р. №67.

29. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 25 січня 1918 р. №83.

30. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 3 лютого 1918 р. №86.

31. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 24 січня 1918 р. без номера.

32. ЦДІАУ, Ф. 127, оп. 1080, спр. 504, метричний запис за 20 лютого 1918 р. №118.