Єврейські погроми у Львові відбувалися досить часто, граючи роль своєрідного громовідводу соціального напруження у XVI, XVII, а подекуди й XVIII століття. Підґрунтя цих негативних процесів було подвійним: із одного боку, безпосередньою причиною погромів було загострення економічної конкуренції, що з початку XVII ст. обіймала все ширше коло християнського населення, із іншого – постійним приводом для неприязного ставлення до євреїв була релігійна нетерпимість, що посилювалася через культурну закритість єврейського кагалу, взаємну необізнаність щодо релігійних та культурних звичаїв християнських та єврейської громад¹. Євреїв звинувачували у всіх бідах і нещастях (війнах, неврожаї, морі, епідемії, голоді). Почуття ненависті, заздрості, злості й прагнення поживитися перетворювалася на вибухонебезпечний коктейль емоцій, призводячи до погромів. Найбільша трагедія сталася у травні-червні 1664 року, коли на Краківському передмісті та в середмісті внаслідок двох послідовних погромів, який вчинили студенти єзуїтської колегії, загинуло 129 євреїв. Ця подія знайшла досить широке висвітлення в роботі польського дослідника ХІХ століття Д. Зубрицького² і вже сучасного українського ученого – М. Капраля. Утім, певні відомості знаходяться й на сторінках німецької хроніки XVII століття «Theatrum Europaeum», упорядники якої фактично були сучасниками окреслених подій.

«Theatrum Europaeum» виникає на тлі активного розвитку друкарської справи і входження до широкого вжитку чисельних європейських газет і «летючих листків». XVI століття ознаменувало початок зародження європейської газетної періодики, центром якого стала Німеччина, коли в місті Страсбург типограф І. Каролюс у щотижневій газеті розпочав видання новин з Кельна, Антверпена, Рима, Венеції, Відня, Праги. Перші друковані газети не мали чіткої назви, зазвичай у них навіть не вказувалося ані місце видання, ані прізвище редактора-видавця. Новини не коментували, їх розміщували хаотично, залежно від дня надходження тієї чи іншої інформації. Франкфуртський часопис став першим німецьким багатотомником подібного формату – 21 том in folio. Його новаторська сутність полягала у ширшій тематиці вміщених повідомлень (від опису широкомасштабних військово-політичних кампаній до оповідей зі сфер науки та релігії) та їхній великій кількості (у кожному томі нараховувалося від 700 до 1500 сторінок). У хроніці сюжети написані доступною, часто літературною мовою, а військово-політичні новини поєднано з описами пишних церемоній при дворах монархів, світських подій і надзвичайних явищ (повеней, пожеж, різноманітних див). Читач «Theatrum Europaeum» міг дізнатися не лише про те, що відбувалося на континенті, а й про події за його межами: на землях Англії, Америки, Африки. Одразу після публікації перших томів хроніки у Франкфурті-на-Майні починають виходити друком й інші схожі періодичні видання: «Diarum Europaeum» («Щоденник Європи», 1651-1681), «Europaeische Geschichtserzählung» («Європейська історична оповідь», 1655-1660), «Durchleutiges Archiv» (1691-1699), «Europäische Staatkanzlei» («Європейська державна канцелярія», 1697-1747)³. Одним із показників високого рівня популярності хроніки може слугувати факт її чисельного перевидання, зокрема II том існує у п’яти редакціях.

Окрім цього, сторінки видання містять велику кількість ілюстрацій, а саме: портрети монархів, плани міст, мапи країн і континенту, зображення чудес (падіння комети чи народження сіамських близнюків). У цілому тут нараховується 1432 мідні гравюри, із яких 720 великих та 19 малих, а також 693 зображення монархів і полководців. Серед уміщених портретів є кілька офортів із зображеннями відомих українських історичних постатей, зокрема зображення гетьмана Богдана Хмельницького (копія відомої гравюри Вільяма Гондіуса)⁴ і посмертний портрет полковника Михайла Кричевського (теж копія, але вже з малюнка нідерландського художника Вестерфельда)⁵.

У «Theatrum Europaeum» можна віднайти велику кількість гравюр із зображенням відомих європейських міст, як ось: Лондон, Страсбург, Бонн, Варшава, Краків, Рига, Ніцца тощо. Серед цих малюнків знаходимо детальний план Кам’янця-Подільського⁶, схематичні військові плани містечка Ставища на Київщині⁷ та міста Полтави⁸.

Джерельна база німецького видання складалася переважно з т.зв. «летючих листків», донесень послів, документів, наданих приватними особами та безпосередніми очевидцями подій, франкфуртських журналістських та публіцистичних творів, конфіденційних солдатських листів до друзів або родичів, офіційних реляцій полководців до уряду – «Бюлетенів битв», ділової кореспонденції, місцевих хронік та кореспонденції торгівельних домів. При цьому варто відзначити пріоритетність використання авторами часопису джерел польського походження при укладанні матеріалів з теренів України, історія якої знаходилися, для упорядників хроніки, у нерозривному зв’язку з історією Речі Посполитої, рідше – Османської Порти і Московського царства.

Сам Львів, як частина Польсько-Литовської держави, неодноразово фігурує на сторінках франкфуртського видання і побіжно, і в якості центра подій. У даному контексті поява опису найкривавішого єврейського погрому є закономірним. Сюжет вміщений у IX томі «Theatrum Europaeum», авторства маловідомого історика Мартіна Майєра (Martin Meyer або також Meier, Meurer, Mayer), який, як і більшість упорядників хроніки, тільки зрідка вказував на свої джерела. З огляду на це можна робити лише припущення чим послуговувався М. Майєр при упорядкуванні опису погрому 1664 року.

Докладно даний епізод з історії Львова описав дослідник Д. Зубрицький, однак варто підкреслити відмінність повідомлень, порівняно зі свідченнями «Theatrum Europaeum». Новина, вміщена у франкфуртському виданні більше нагадує оповідь очевидця подій, котрий безпосередньо спостерігав за розгортанням перипетій. На початку сюжету хроніки вказано, що внаслідок бешкетів студентів понад сто чоловік загинуло, а ще півтори сотні було поранено. Причиною став один інцидент, який мав місце за три тижні до цього: «…у квітні євреї до такої міри жорстоко побили християнина, що скоро говорили про його смерть»⁹. У відповідь студенти вже хотіли здійснити напад, але єзуїтський священик їх [студентів] поки що відігнав; тим не менш вони пригрозили євреям кривавим ґвалтом. Останні озброїлися і найняли військового начальника гайдуків, які мали їм допомогти, проте прибувши на битву, вони допомагали атакувати самих євреїв. Після цього ще раз «декілька підлітків кидали вслід євреям каміння, при цьому був присутнім підмайстер, якого євреї без вини схопили та поранили пікою чи алебардою, так що він залишився лежати на місці»¹⁰. Студенти, які до цього часу знаходилися у єзуїтській церкві, почувши про поранення підмайстра, сприйняли це як особисту образу. Вони «з неабиякою люттю» напали на євреїв і за допомоги великої кількості «черні» зло помстилися, пограбувавши їх. Щоправда, при цьому загинуло й три чи чотири християнина.

Червневий погром у світлі хроніки виглядав так: «Євреї ще не встигли відпочити від минулого сильного кровопускання, як студенти 2/12 червня знов здійснили напад, штурмуючи будинки посеред білого дня»¹¹. Господарі атакованих помешкань оборонялися, закидавши нападників камінням. Сутичка тривала до того часу, поки туди не прибув загін із 30 драгунів, котрі силою відігнали студентів. Останні під вечір з усіма силами ще раз напали на євреїв, виламали і пограбували багато будинків. У результаті цього нальоту загинуло 50 євреїв, декілька студентів і дівчина (служниця), якій не пощастило опинитися поруч із місцем конфронтації¹².

Хроніст продовжив, що оскаженілі студенти на цьому не зупинилися і тепер погрожували грабунком вірменам за отримання від євреїв великої кількості позик. З’явившись о першій чи третій ночі, 15 студентів почали здіймати ґвалт, але вони вчасно були зупинені й розбиті вартовими (у період погромів практично всі городяни міста були вимушені нести караул). Трьох нападників полонили, одного схопили мешканці Львова і розстріляли, решта втекла до монастиря. Також був схоплений ватажок нападників, який, за словами упорядника «отримав з цієї справи погані чайові» і мусив був поплатитися головою¹³. Щоправда, на цьому оповідь уривається у зв’язку з «відсутністю подальших новин».

1. Капраль М. Національні громади Львова XVI - XVIII ст. (соціально-правові взаємини): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.01 / М.М. Капраль; НАН України. Ін-т українознав. ім. Івана Крип'якевича. Ін-т народознав.. — Л., 2004. — 34 с.
2. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Д. Зубрицький / [Наук. ред.: Я. Дашкевич, Р. Шуст. Переклад з польської І. Сварника; коментарі М. Капраля. МГКО "Документальна скарбниця"; Львівський національний університет ім. Івана Франка; Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського]. – Львів: Центр Європи, 2002. – 602 с.
3. Мыцык Ю. А. Записки иностранцев как источник по истории Освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. / Мыцык Ю. А – Днепропетровск. – 1985. – С. 56.
4. Theatrum Europaeum, oder ausfürliche und wahrhaftige Beschreibung aller und jeder denckwürdiger Geschichten 1651-1657 – Teil. VII / Beschreibung durch Joh. Georg Schleder. – Frankfurt.a.M., 1685 – S. 227.
5. Theatrum Europaeum, oder ausfürliche und wahrhaftige Beschreibung aller und jeder denckwürdiger Geschichten 1647-1650 – Teil VI / Beschreibung durch Joh. Georg Schleder. – Frankfurt.a.M., 1663 – S. 815.
6. Theatrum Europaeum, oder ausfürliche und wahrhaftige Beschreibung aller und jeder denckwürdiger Geschichten 1679 – 1686 – Teil XII / Bescheribung durch anonymus. – Frankfurt.a.M., 1691. – S. 650.
7. Theatrum Europaeum, oder ausfürliche und wahrhaftige Beschreibung aller und jeder denckwürdiger Geschichten 1665-1671. – Theil Х/ Beschreibung durch Martin Meyer und W. J. Geiger. – Frankfurt.a.M., 1703. – S. 1262.
8. Theatrum Europaeum, oder ausfürliche und wahrhaftige Beschreibung aller und jeder denckwürdiger Geschichten 1707-1709 – Teil XVIII / Beschreibung durch Daniel Schneider. – Frankfurt.a.M., 1720 – S. 298
9. Theatrum Europaeum, oder ausfürliche und wahrhaftige Beschreibung aller und jeder denckwürdiger Geschichten 1660-1665. – Theil IХ/ Beschreibung durch Martin Meyer. – Frankfurt.a.M., 1699. – S. 1249
10. Там само. – С. 1249.
11. Там само. – С. 1249.
12. Там само. – С. 1249.
13. Там само. – С. 1249.