Вулиця Мало-Сумська, вона ж Кокошкінська, або пізніше Гоголя на листівці початку XX ст., із зібрання В. Завершинського

 Професор архітектури Імператорського Харківського університету Євген Олексійович Васильєв для Харкова не потребує представлення, – його діяльність і як викладача, і як архітектора навчального округу, і як проектувальника, що виконував приватні і державні замовлення, настільки багатогранна, що навряд чи у Харкові знайдеться постать подібного масштабу у галузі будівництва першої третини ХІХ ст. Його родовід, біографія, послужний список і найзначніші будівлі відомі і досить добре досліджені. До недавнього часу ми вважали добре відомою адресу проживання Євгена Васильєва в нашому місті, але нові дані дозволяють засумніватися у такому знанні. Не скажу, що версія академіка архітектури Олександра Лейбфрейда щодо будинку Васильєва по вулиці Гоголя № 2 «провалилася» несподівано, оскільки питання щодо місця мешкання Васильєва були давно; але саме авторитет відомого історика архітектури Харкова не дозволяв сумніватися в його рації.

Будинок по вулиці Гоголя № 2, який вважали, що він належав архітектору Євгену Васильєву, фото В. Горбоносова, 2018 рік

Версія академіка Лейбфрейда зазнала фіаско, оскільки вона не мала жодних посилань на архівні джерела і заводила в глухий кут інших дослідників, що вивчали історію лютеранської парафії. Сьогодні напевно відомо, що будинок по вулиці Гоголя № 2 був збудований в 1832-1836 роках для пастора лютеранської громади і лютеранської школи, а до архітектора Євгена Васильєва має стосунок хіба що в тому сенсі, що саме він і склав проєкт цього будинку.  

Частина плану Харкова 1830 року, на якій показано лютеранську кірху, а поруч із нею ніякого будинку ще немає, план складено архітектором Євгеном Васильєвим

То де саме була садиба архітектора Євгена Васильєва в Харкові? Вивчення цього питання і є темою даної статті. Ми очевидно знаємо, що після приїзду до Харкова Васильєв в 1804 році деякий час жив на квартирі у Василя Назаровича Каразіна; скоріше за все мова йде про Залопанську частину міста, можливо – про вулицю Катеринославську. Питанню проживання Каразіна в Харкові я ще маю намір присвятити окрему публікацію. Очевидно, що до приїзду до Харкова своєї родини Васильєв вирішив питання її облаштування купівлею дерев’яного будинку в соборній парафії, тобто фактично в центрі міста. Документ 1814 року чітко вказує нам на те, що цей будинок знаходився в 1-му кварталі і мав наскрізний номер 221[i].

Путівник 1987 року[ii], пропонуючи читачам версію про будинок Васильєва за адресою по вулиці Гоголя, 2, і посилається на незрозумілий архівний документ 1818 року. Насправді, скоріше за все, мова йде не про архівний документ, а про книгу Багалія і Міллера з історії Харкова, що у свою чергу покликається на газетну публікацію 1859 року, при цьому в ній нема навіть вказівки на вулицю, а на номер будинку і поготів: «…В развитии у харьковцев вкуса по части архитектуры и удобств сыграл не малую роль известный в свое время профессор архитектуры Васильев. Ему, между прочим, обязаны харьковцы постройкой первого дома с центральным отоплением. В 1818 г. Васильев выстроил «теплый дом без печей». «В нижнем этаже была кухня с единственной печью, за нею помещалась баня, нагреваемая продолжением печи, на которой были сложены кирпичи и камни, как приемники и проводники тепла, проходившего во весь дом через пол». Харьковцы долго любовались диковинным домом, но печи строили все-таки по-прежнему. Васильев был строителем почти всех видных харьковских сооружений того времени, как казенных, так и частных. Большинство барских домов и даже кое какие купеческие построены по его планам»[iii].

Таким чином, з цього уривку зовсім незрозуміле розташування будинку Васильєва, – вказаний лише рік побудови, що відповідає дійсності.

З інших джерел відомо, що Васильєв був незадоволений тіснявою свого дерев’яного будинку. За службовими обов`язками йому треба було мати екіпажі для роз’їздів не тільки по Харкову, а і до сусідніх губерній, що входили до Харківського навчального округу. Тобто архітектор потребував стайні, сараїв для карет і для запасів сіна и фуражу. Вочевидь саме для цього в нього були свої власні челядники, що проживали при його будинку в Харкові, відповідно мали бути також хати для їхніх сімей. І якщо придбані його матір’ю в 1809 році неповнолітні хлопчики Михайло і Петро Лошакови не обов`язково мали власне житло, то придбані власне Васильєвим в 1810 і 1811 роках Василь Якович Чайченков, Макар Андрійович Пеструєв і Григорій Семенович Комишенко були сімейними і мали мати окремі хати або службові житлові приміщення[iv].

  Васильєв шукав зручне дворове місце в центрі Харкова, але вдалого варіанту все не було. Пощастило йому в 1814 році, коли дійсна статська радниця Хорват продала казні Сабурову дачу, де передбачалося влаштувати богоугодні заклади і губернську лікарню, тобто квартал в центрі міста, що планувався для їх побудови, вже можна було продавати приватним особам[v].

Оскільки історія цього кварталу не відображена в історичній літературі, можна дозволити собі деталізувати саме початок його забудови. Велика ділянка землі, обмежена сучасними вулицями Гоголя, Чернишевською, Скрипника і провулком Мар’яненка, була зайнята під пороховий погріб. Ліквідували його згідно з імператорським указом в 1804 році. Саме тоді він був розділений на вісім дворових місць, чотири з яких, розташованих вгорі (№№ 1, 2, 3, 4), вказані на плані міста Харкова 1817 року під № 34 і залишалися в «Приказе общественного призрения» для побудови богоугодних закладів[vi]. Але, оскільки коштів в казні бракувало, то і будівництво їх не починалося.

Частина плану Харкова 1817 року. Під номерами показано: 14 – Провіантський магазин; 24 – Соляний магазин; 25 – Острог; 32 – Будинок для міських мір та ваг; 34 – Місце для побудови богоугодних закладів.

 А ось нижні дворові місця з нумерацією 5, 6, 7, 8 дозволили для продажу приватним особам. Три дворових місця були продані в 1804 році, їх придбали: надвірний радник Август Станіславович Еллі (дворове місце № 5), професор колезький радник Іван Степанович Рижський (дворове місце №7) і архітектор титулярний радник Степан Григорович Чернишов (дворове місце № 8). Пізніше ділянку під № 6 придбав священник Георгій Маєвський. Ми точно знаємо, що дворове місце № 8 архітектора Чернишова розташовувалося на розі сучасної вулиці Чернишевської (власне і названої на його честь) і провулка Мар’яненка.

 На плані 1817 року показано дворові місця продані приватним особам на колишньому місці Порохового льоху

  В 1814 році дворові місця під №№ 1-4 поступили в продаж, і їх придбали: №№ 1 и 2 титулярний радник Андрій Косовський, а №№ 3 і 4 надвірний радник Євген Васильєв. Кожна з ділянок була по 504 квадратних сажні, і окремо вони не представляли інтересу для побудови солідної садиби, а уже подвійні ділянки давали кожному з власників можливість побудувати не тільки садибний будинок і всі необхідні «служби», а і завести садок. Косовський і Васильєв сплатили за свої землі по 704 карбованці 80 копійок.  

Резонно постає питання, як саме розташовувалися ділянки Косовського і Васильєва: уздовж чи навскіс вказаного кварталу? Відповідь на це питання дає нам план міста Харкова 1846 року, на якому дворові місця у горішній частині кварталу, обмеженого вулицями Малою Сумською і Чернишевською, показані поперек. Таким чином, №№ 1 і 2 титулярного радника Косовського розташовувалися вздовж Мироносицької площі і на перетинах з вулицями Малою Сумською і Чернишевською, а ділянки №№ 3 і 4 Євгена Васильєва розташовувалися як наскрізне дворове місце між цими вулицями.

 На плані 1817 року показано дворові місця Андрія Косовського та Євгена Васильєва

 На жаль, детального опису дворового місця Васильєва за цей період ми наразі не маємо. План 1846 року показує нам наявність кам’яного будинку[vii] з фасадом на Малу Сумську, а в глибині ділянки, вздовж кордонів дворового місця два комплекси службових дерев`яних споруд. З боку Чернишевської вулиці жодних будівель не показано.

 Академік Лейбфрейд описує історію садиби Васильєва після його смерті в 1833 році, однак ані підтвердити, ані спростувати його дані я наразі не можу. З інших джерел відомо, що цей будинок був одноповерховим кам’яним з підвальним поверхом, другий поверх був дерев’яним і обкладений цеглою пізніше.

У 1860-ті роки садибою Васильєва володів колезький радник Кандиба, після смерті якого вона перейшла до його нащадків[viii].

Близько 1870 року садибу придбав доцент Імператорського Харківського університету, доктор медицини і надвірний радник Йосип Семенович Сицянко, який відкрив в цьому будинку Маньківський електролікувальний заклад, що підтверджує план міста Харкова 1875 року[ix]. Будинок Сицянко на 1870-е роки був під № 6 по вулиці Малій Сумській і вважався на ній найпомітнішою будівлею. Варто зазначити, що дворове місце було записано за його дружиною Варварою Герасимівною Сицянко.

 На плані Харкова 1876 року показано дворове місце Сицянко, на якому розташовано Маньківська електролікарня

 У 1882 році доктор Сицянко розділив своє дворове місце на 2 частини – старий будинок, колишній Васильєва, він продав 17 квітня цього самого року кандидату права Василю Васильовичу Гурову, залишивши за собою ділянку по вулиці Чернишевській. Очевидно, він потребував грошей для закінчення побудови нового будинку на два з половиною поверхи по Чернишевській вулиці.

На придбаній у Сицянко ділянці у той час розташовувалися наступні споруди: двоповерховий будинок з нижнім кам’яним поверхом і дерев’яним верхнім, обкладеним цеглою (колишній Васильєва), прибудований до нього кам’яний двоповерховий флігель, три дерев’яних сараї (в одному була стайня, другий використовували для карет, третій – для службових потреб), а також великий сад[x].

В 1887 році Василь Гуров замість старих «служб» будує дерев’яний одноповерховий флігель на 5 кімнат, обкладений цеглою. Власне, в цьому новому флігелі він і мешкав.

План подвір'я Василя Гурова по вулиці Мало-Сумській № 6, під літерами показано: А – новий дерев’яний флігель який планується будувати; В – старий змішаний будинок та прибудований до нього кам’яний флігель; С та Д – сараї, 1887 рік

 А в 1890 році за проєктом архітектора Івана Гінша зроблені прибудови до старого будинку (колишнього Васильєва): ліворуч по фасаду з’явилася двоповерхова прибудова, а праворуч рундук – для входу в будинок з вулиці Малої Сумської[xi]. Суттєво змінився фасад будівлі, в цей же час всередині зробили перепланування.

 Фасад будинку Василя Гурова (колишній Васильєва) до перебудови у 1890 році

 Слід зазначити, що ще раніше «дивовижна» піч Васильєва опалювала тільки стару частину будинку, для прибудованих приміщень використовували голландські печі. Гуров провів до будинку центральне водопостачання, електрику, каналізацію. В такому вигляді загальний об’єм будинку склав 3675 м³, загальна площа – 593,77 м², а житлова площа – 357,34 м².

На початку XX століття Гуров замість стайні і каретних сараїв звів кам’яну триповерхову будівлю, в якій влаштував мебльовані кімнати.

У 1920 році домоволодіння Гурова було націоналізовано, в будівлях розташувався житловий кооператив № 2719, в якому було 15 квартир і проживав 51 дорослий квартирант. Житловими кімнатами стали навіть ванні! А вже в 1922 році будинки опинилися в аварійному стані[xii].

 На місці колишнього будинку архітектора Євгена Васильєва побудована Харківська-Запорізька Дієцезія римо-католицької церкви України, фото В. Горбоносова, 2020 рік

Дотепер дожила тільки триповерхова будівля мебльованих кімнат. А на місці колишнього будинку професора архітектури Євгена Олексійовича Васильєва у 2010-ті роки побудована Харківсько-Запорізька Дієцезія Римо-Католицької церкви України.

Переклад з російської В'ячеслава Горбоносова

[i] Державний архів Харківської області, далі ДАХО. Ф. 44, оп. 2, од. зб. 34. – Л. 108 об.-109.

[ii] «Харьков. Архитектура, памятники, новостройки». Х. «Прапор», 1987. С. 48.

[iii] Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. Х. 1905. Т. II. С. 35.

[iv] ДАХО. Ф. 31, оп. 141, од. зб. 141. Ревизская сказка дворовых людей, жительствующих в Харькове коллежского асессора Васильева, 1811 год.

[v] ДАХО. Ф. 3, оп. 22, од. зб. 49. Дело об отдаче четырех пустопорожних мест состоящих в новом квартале надворному советнику Васильеву и 9-го класса Андрею. Касовскому, по сделании тем местам оценки, 1814 год.

[vi] Російський державний військово-історичний архів. Ф. 846, оп. 16, од. зб. 22738. План городу Харькову, 1817 год.

[vii] На плані міста Харкова 1846 року кам’яні будинки показані червоним кольором, а дерев’яні жовтим.

[viii] Список домовладельцев города Харькова на 1868-1869 годы, Х. 1869 г.– С. XL.

[ix] ДАХО. Ф. 45, оп. 4, од. зб. 2368. – Арк. 1. План города Харькова, 1875 год.

[x] ДАХО. Ф. 45, оп. 4, од. зб. 4900. – Арк. 4. Дело Гурова Василия Васильевича, кандидата прав, о постройке смешанного флигеля по Мало-Сумской улице под № 6, 1887 год.

[xi] ДАХО. Ф. 45, оп. 4, од. зб. 6122. Дело Гурова Василия Васильевича присяжного поверенного о пристройке к смешанному дому по Мало-Сумской улице 2-й части, 1890 год.

[xii] ДАХО. ФР. 1163, оп. 2, од. зб. 1190. – Арк. 40 об. Справа ломоволодіння, що міститься у Харкові по вулиці Гоголя 6, 1913-1929 рр.