ЗАРУБА В. М.  

доктор історичних наук, професор

КАТЕРИНОСЛАВСЬКІ РОДИЧІ ІВАНА ФРАНКА

   4 травня 1886 р. у храмі св. Павла колегії Павла Галагана у Києві Іван Франко взяв шлюб із донькою дворянина Харківської губернії, на той час вже покійного титулярного радника Федора Васильовича Хоружинського Ольгою [1]. Відтак галичанин І. Я. Франко (1856 – 1916), який, як з’ясовується, був шляхетського походження[2], поріднився своячництвом і сватівством із кількома дворянськими родами Слобожанщини та Катеринославщини: Куликовськими, Тамановими, Рубановими, Харченками, Гнидіними та ін. У Катеринославі, зокрема, мешкала сім’я його шурина/швагера (брата дружини) Івана Федоровича Хоружинського.

1. Ольга Хоружинська та Іван Франко у день весілля. Київ, 1886 р.

  Рід цей походив із козацької старшини Пирятинської сотні Лубенського полку і належав до чернігівського клану Ігнатовичів, із якого походив і гетьман Лівобережної України Дем’ян, прозваний Многогрішним. Старшин із прізвищем/прізвиськом Хоруженко, Хоружинський, Хоружченко, Хоружщенко на Гетьманщині було досить багато[3; 4]. І якась гілка роду (гадаю через шлюб) перебралася на Слобожанщину вже після ліквідації там полково-сотенного устрою у 1765 р.

   Перший відомий мені представник і пробанд саме цієї родини, старшина Пирятинської сотні Федір Хоружинський мав у власності село Піски і був одружений із Іриною Яківною Колтовською. Їхній син Лаврентій із дружиною Єфросинією Леонтіївною (1748 – 1822) вже жили у Мерефі (мабуть в її батьківському маєтку) і мали кількох синів і доньок. Із них наразі нам цікавий колезький реєстратор Василь Лаврентійович Хоружинський, котрий служив за вибором дворянства дрібним канцеляристом у повітовому правлінні. Його жінка Євдокія Гнатівна походила із родини Куликовських і вела родовід від молдавського вістерника, а після втечі з Молдови у 1711 р. – полковника Харківського полку Прокофія Караймана (Куликовського) [5; 6]. Подружжя мало шестеро дітей: Федора, Петра (1820 – 1862), Василя, Параскеву (у заміжжі Фесенко), Ганну та Єлизавету (заміжню за М. Оптовцем) [7].

   Найстарший із них, Федір Васильович Хоружинський народився близько 1815 р. Служив за вибором дворянства у Богодухівському земському суді канцеляристом, засідателем, суддею, а у 1860 – 1863 рр. у чині титулярного радника займав посаду станового пристава 2-го стану Богодухівського повіту [8]. Мав поміщицький маєток, який у 1855 р. знаходився під забороною сенатським визначенням (№ 3423) за взятий під заставу іпотечний кредит [9]. Помер у 1868 р. в Богодухові.

   Його дружиною від 1856 р. стала юна Марія Таманова – донька харківського поміщика Івана Таманова і дворянки Гафії Семенівни Федоровської. Марія Іванівна померла у 1875 р. Її мати ще була жива, а тому взяла неповнолітніх та малолітніх сиріт до себе, у село Тимофіївку, на виховання. Багато допомагав дітям також брат бабусі Ілля Семенович Федоровський.

   Подружжя мало семеро дітей: Антоніну/Ніну (1857 р. н., дружину Єлисея Купріяновича Трегубова), Миколу (1858 р. н., який загинув у чині корнета у 1877 р. в Болгарії), Івана (1859 р. н.), Олексія (1860 р. н., полковника, що загинув у 1904 р у війні з Японією), Ольгу (10 квітня 1864 – 17 липня 1941 рр., дружину письменника Івана Франка), Олександру (1866 р. н., дружину Віктора Володимировича Ігнатовича). Марія (1862 р. н.) залишилася незаміжньою, позаяк страждала від психічних розладів, була визнана божевільною і у 1894 р. знаходилася на стаціонарному утриманні у Харківській земській лікарні [7]. На втрату душевної рівноваги страждали також брат Марії Іван та сестра Ольга.

   Житель Катеринослава, старший брат Ольги Франкової Іван Федорович Хоружинський народився у селі Бірки в 1859 р. (на 1895 р. мав 36 років) [10] і був названий на честь діда – Івана Таманова. За послужним списком походив зі спадкових дворян Харківської губернії, початкову освіту здобув вдома, а потім закінчив Першу Харківську губернську гімназію, після якої кілька семестрів навчався на історико-філологічному факультеті Інституту князя Безбородька у Ніжині. З 10 серпня 1881 р. він вже значиться студентом історико-філологічного факультету Харківського університету [11]. Після його закінчення у 1885 р. переїхав до Катеринослава і став до служби у місцевому губернському правлінні. На 1 жовтня 1895 р. мав 36 років і служив чиновником канцелярії Катеринославської контрольної палати [10]. Тоді ж подавав прохання до місцевих дворянських зборів щодо дворянської нібілітаціі. Жив із родиною в м. Катеринославі у власному домі. Нам невідомо коли він помер: у 1914 р. в дні похорону сина не згадується. Але це ще не означає що помер: можливо знаходився на спеціальному лікуванні, як і його сестри.

   Весною 1887 р. в Катеринославі Іван Федорович одружився із Марією Рубановою – донькою поміщика Олександрівського повіту Петра Івановича Рубанова (сина штаб-ротмістра Івана Карповича Рубанова) та його дружини, доньки поручика Пелагеї Георгіївни (Єгорівни) Гнидиної (Гниди) – праонуки запорозького козака Антона Павловича Гниди і доньки Єлизавети Максимівни Кащенко. Самі ж Рубанови (Рубани) походили із слобідської козацької старшини і мали маєтки на Харківщині та Катеринославщині [6, с. 38, 52, 159, 211, 365, 382.]. Крім Марії Петрівни, подружжя мало також двох синів: Володимира (одруженого із баронесою Марією Олександрівною Корф – донькою Єлизавети Тимофіївни Времової) та Сергія (який побрався із Олександрою Вітівною Косовцевою – донькою українського письменника).

   Іван Федорович та Марія Петрівна Хоружинські мали трьох дітей: дві доньки, Марію і Ганну, та сина Миколу. Усі вони доводилися племінниками Івану Франку та двоюрідними братами і сестрами Андрія, Тараса, Петра і Ганни Франків. А також двоюрідними для дітей Ігнатовичів й Трегубових.

2. Небіж подружжя Франків Микола Іванович Хоружинський корнет російської армії

   Єдиний син, Микола Іванович, народився у Катеринославі 12 вересня 1893 р. [12] і був названий на честь дядька, який загинув молодим корнетом на турецькій війні, залишившися бездітним. Зі спадкових дворян Катеринославської губернії [12, а. 1 зв.]. Початкову освіту здобув у Катеринославському реальному училищі, а потім, у 1911 р., закінчив Сумський кадетський корпус. На військовій службі з 31 серпня 1912 р. Юнкер елітного Миколаївського кавалерійського училища (на 12. 07. 1914), яке закінчив відмінно – по першому розряду. Там же отримав і офіцерський чин – із юнкерів підвищений у корнети зі старшинством від 6. 08. 1913 р. [12; 13]. За успіхи у навчанні і зразкове несення служби, 21 лютого 1913 р. нагороджений ювілейною світло-бронзовою медаллю на честь 300-ліття царювання дому Романових[12, а. 2]. Випущений корнетом в 1-й гусарський Сумський генерала Сеславіна [14] полк. І щойно скінчивши Миколаївське кавалерійське училище був відправлений новобранцем у Східну Прусію на російсько-німецький фронт де розпочинала гучний наступ Друга армія генерала О. В. Самсонова. Прибув до початку атаки всього за три дні – 27 липня 1914 р. [15]. Зверну увагу на ту обставину, що трагедія українського народу у цій триклятій війні полягала у її братовбивчому характері: двоюрідні брати Миколи Тарас та Петро Франки у цей же час воювали проти росіян на австрійсько-російському фронті.

   Відтак, вже наприпочатку війни, у яку Росія вступила 19 липня 1914 р., корнет Микола Хоружинський під час штурму і захоплення німецького містечка Маргграбова (за 5 км. від кордону), в його околицях, у бою біля озер з передовими німецькими загонами був тяжко поранений у голову 1 серпня 1914 р. У цьому ж бою убито ротмістра Лазарева [16; 17] і поранено полковника Адамовича [18]. Микола ж, відправлений до 147-го польового рухомого шпиталю, за три дні помер не прийшовши до тями [19; 20]. Поховали його у містечку Сувалки [21] на місцевому кладовищі (разом з ротмістром Лазаревим) [224 23]. А 23 – 26 серпня він був знятий з обліку у штабах.

   Діставши повідомлення про загибель сина, мати із донькою Марієї поїхали до Сувалок і за написами на хресті знайшли могилу Миколи. Восени 1914 р. вони перевезли його тлінні рештки до Катеринослава і перепоховали на центральному міському цвинтарі у родинному склепі, поруч з останками його недавно померлої дядини М. О. Рубанової, уродженої баронеси Корф.

   Вересневі похорони Миколи Хоружинського були урочистими і одними із перших у цій війні, яка за тодішніми сподіванками мала от-от скінчитися легкою перемогою «непобедимаго руськаго оружия». Тому можливо й такими пишними: газетярі навіть порівнювали їх із прощальною церемонією у березні 1913 р. з покійним губернатором В. В. Якуніним. Доречним буде також нагадати, що генерал О. В. Самсонов, після ганебного і трагічного провалу східно-прусської операції у якій загинув Хоружинський, 17 серпня 1914 р. вкоротив собі віку.

   Старша із дітей, Марія Іванівна Хоружинська народилася в Катеринославі 5 листопада 1888 р. Як донька спадкового дворянина закінчила 7-й клас Першої міської катеринославської жіночої гімназії і 7 червня 1904 р. отримала атестат (№ 375). А 20 травня 1905 р. отримала атестат за № 263 про закінчення 8-го класу цього ж навчального закладу [24]. В 1911 р. вийшла заміж за Геронтія Гавриловича Харченка – міського лікаря, підприємця і поміщика Верхньодніпровського повіту.

3. Геронтий Гаврилович Харченко - чоловік Марії Хоружинської

   Народився він 29 грудня 1878 р. теж в Катеринославі у багатодітній родині і був останньою, найменшою дитиною із 16 дітей Гаврила Олексійовича Харченка та його другої дружини Анастасії Овсіївни Чаплигіної [25]. У 1897 р. закінчив Катеринославську чоловічу гімназію, а після – медичний факультет Харківського університету. Доктор медицини, лікар, який мав чималу приватну практику в місті. Відомий і як громадський діяч: за вибором дворянства служив у Верхньодніпровському повіті земським гласним (1903 –1912), почесним мировим суддею (1904 – 1917), почесним попечителем Новомосковської учительської семінарії (1909). Обирався також гласним до губернських зборів (1910 –1917) та до Катеринославської міської думи (1909 –1912), був церковним старостою міської парафії кафедрального Преображенського собору.

   Землевласник, за яким у Верхньодніпровському повіті впродовж 1907 –1910 рр. було 815 дес. землі, а у 1913 р. вже 1985 дес. У селі Веселі Терни мав економію і кінний завод. Згодом успадкував частину домоволодінь матері в Катеринославі і залізорудні копальні у Весело-Тернівській волості. Жив дуже заможно у Катеринославі на вулиці Новодворянській у власній кам’яниці (1916). Подавав прохання про внесення його роду до спадкового дворянства і на його ж клопотання 4. 05. 1914 р. Харченкам надано герб (в Лівадії за підписом міністра юстиції Щегловитова) [26], який внесено до 10-ї частина спільного Гербовника дворянських родів імперії.    

4. Герб роду Харченків виклопотаний у 1914 р. Геронтієм Харченком

   Геронтій Гаврилович брав участь у громадянській війні у складі збройних сил Півдня Росії (армії А. Денікіна). Під час наступу більшовиків, у грудні 1919 – березні 1920 р. евакуювався із Одеси до Болгарії. Від травня 1920 р. на еміграції в Сербії. Жив у власному домі у місті Новий Сад, мав лікарську практику та володів продуктовою крамничкою бакалії і колоніальних товарів. Обирався головою російської колонії і старостою парафіяльної ради у Новому Саді. Там же у 1941 р. [27] помер і був похований на місцевому цвинтарі при Успенському соборі. Марія Іванівна увесь цей час була домогосподаркою, давала приватні уроки (музики, мов). Пережила чоловіка на 22 роки і померла 27 травня 1963 р. в уже соціалістичній Югославії у Новому Саді. Похована там же поряд з чоловіком [27; 28]. Подружжя дітей не мало.

   Ще одна донька, Ганна Іванівна Хоружинська, яка народилася близько 1890 р., у 1918 – 1920 рр. незаміжня, жила в Одесі і брала участь у громадянській війні у складі збройних сил Півдня Росії. Після поразки денікінців, при підході червоних до Одеси, у січні 1920 р. на кораблі «Цар Фердинанд» виїхала на еміграцію [27, с. 109]. У травні 1920 р. була в місті Новий Сад в Сербії. Згодом жила там же із родиною сестри Марії.

   Наразі мені не відомо які стосунки підтримували (і чи підтримували їх взагалі) старші катеринославські Хоружинські із родиною Івана та Ольги Франків, а їхні діти зі своїми двоюрідними братами і сестрами. У франкознавстві вони взагалі не фігурують. Є лише глухі згадки в епістолярії та у дописах краєзнавців, що після народження 16 липня 1887 р. у Франків первістка Андрія, Іван та Марія Хоружинські відвідали їх у Львові і зупинялися на мешкання в готелі. Можливо, це була весільна подорож молодят і принагідний візит.

_____________________________________    

1. Одним із бояр на весіллі був А. С. Синявський (тоді ще студент): Заруба В. М. Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність (1866 – 1951). – Дніпропетровськ, 2003. – 284 с. – С. 28.

2. Грицак Я. Й. Іван Франко селянський син? // CONFRATERNITAS: Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. – Львів, 2006 – 2007. – 938 с. –   С. 531 – 542.

3. Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України (1648 – 1782). Персональний склад та родинні зв’язки. – Дніпропетровськ: Ліра, 2011. – 932 с. – С. 517.

4. Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. – К.: Стилос, 2010. – 792 с. – С. 736.

5. Байер Готлиб-Зикфрид. История о жизни и делах молдавскаго господаря князя Константина Кантемира. – М.: В университетской типографии Н. Новикова, 1783. – С. 390 – 392 (Куликовские).

6. Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття / Упорядник С. Потапенко. – Харків, 2007. – 496 с. – С. 42 – 424 (Куликовські).

7. Парамонов А. Ф. Энциклопедия фамилий Харьковской губернии. Книга 2. – Харьков, 2011. – 199 с. – С. 177 – 178.

8. Адрес-календарь на 1862 – 1863 год. Часть 2. – СПб.: Типография Сената, 1862. – С. 357.

9. Общий алфавит фамилиям владельцев, имения которых находятся под запрещением с 1829 по 1865 год. Том 6. – СПб.: Типография Сената, 1867. – С. 3944.

10. Российский государственный исторический архив (РГИА), ф. 1349, оп. 2, д. 969, л. 41 – 44.

11. Списки студентов Императорскаго Харьковскаго университета за 1881 – 1882 учебный год. – Харьков, 1882 г.

12. Российский государственный военно-исторический архив (РГВИА), ф. 409, оп. 1, д. 51454 (Послужной список корнета Н. И. Хоружинского), л. 1 – 2, с об.

13. Исторический очерк Николаевского кавалерийского училища. Список выпускников (12. 07. 1914). – СПб., 1916.

14. Сеславін Олександр Микитович (1780 – 1857) – генерал-лейтенант імператорської армії, герой війни 1812 р., командир Сумського полку (1812 – 1820).

15. Сумские гусары: 1651 – 1951. – Буэнос-Айрес, 1954. – 322 с. – С. 165; 176.

16. Русское слово. – 17 августа 1914 г. (воскресенье). – № 188.

17. Разведчик. – 1914. – № 1244. – С. 581.

18. Неизвестная война. Правда о Первой мировой войне. Сборник статей. Часть І. – М., 2021.

19. РГВИА, ф. 16196, оп. 1, д. 987 (Списки потер 1-го Сумского гусарского полка), документ № 41, л. 4.

20. От Особого Делопроизводства по сборам и регистрации сведений о выбывших за смертью или за ранами, а также пропавших без вести воинских чинах, действующих против неприятельских армий // Русское слово. – 26 августа 1914 № 195. –27 августа 1914 г. – № 196.

21. Сувалки – північно-східна Польща на кордоні з Литвою, нині Підляське воєводство.

22. Литтауэр В. Боевое крещение // Знание – сила. – 2014. – № 10. – С. 59. 23. Литтауэр В. Русские гусары. Мемуары офицера императорской кавлерии. 1911 – 1920. – М., 2017.

24. Екатеринославския 1-я городская женская гимназия. Списки учениц 1903 – 1916 гг. – Екатеринослав, 1916.

25. Заруба В. М. Катеринославські дворяни: матеріали для біографістики, генеалогії та персоналістики. – Дніпро: Ліра, 2019. – 1024 с. – С. 898 – 904.

26. РГИА, ф. 1411, оп. 1, д. 110 (Гербовое дело рода Харченко).

27. Волков С. В. Участники белого движения в России. – СПб., 2016. – Лит. «Х», с. 37.

28. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрополи 1917 – 1997 гг. Том 6. Книга 3. – 2007. – Лит. «Х».