Жегота Паулі: парубки та штучна історизація пісень
У 1839-1840 рр. поляк Жегота (Ігнацій) Паулі[1] опублікував у Львові два томи збірки «Pieśni ludu ruskiego w Galicji». Підготоване до друку видання було майже одночасно з «Русалкою Днѣстровой», передмову автор датував 5 травня 1836 р. Укладач прямо зазначив, що його збірка фактично є доповненням збірки Вацлава Залескі[2]. Паулі також повідомляв у передмові, що поруч з галицькими він передруковував «малоросійські пісні» зі збірки Максимовича (1827); він попередив, що позначив у себе ці пісні як «українські». Запозичення обґрунтовувалося тим, що їх співають і в Галичині[3]. Повністю були передруковані й пісні з «Русалки Днѣстровой» (подані інколи з невеликими текстуальними змінами), однак цього укладач вирішив вже не зазначати. Не вказав він й інших джерел запозичень, щодо яких Осип Бодянський писав:
[Жегота Паули] переписал пѣсни… польскими буквами из некоторых, вышедших до него, сборников, даже из перваго изданія «Малороссійских пѣсен», М. А. Максимовича, в Москве 1827 г., из Основяненковой «Маруси», Прачова «Собранія Русских народных пѣсен с их голосами», 1790 и 1806 г. и других, и таким образом приписал Руси Галицкой то, что собственно принадлежит Руси Днѣпровской[4].
Втім, видавцю «Pieśeń ludu ruskiego w Galicji» закидали не тільки невідповідність публікації тогочасним науковим стандартам. Головацький прямо звинувачував його у крадіжках текстів. У підготованих на початку 1881 р. мемуарах він писав про часи «Руської трійці»:
Вмѣстѣ с нами коллегіи посѣщал небольшой человѣчек, нѣкто Игнатій Паули, мазур, пріѣхавшій из Сандечской гимназіи в университет. […] Паули выманил у нас не только тетрадки народных пѣсенъ, но и переписал от меня пѣсни Максимовича и послѣ продал книгопродавцу К. Яблонскому, который их издал в двух частях […] хотя он вовсе не собирал пѣсен, а переписал готовыя[5].
Невідомо, наскільки справедливими були звинувачення виказані майже за півсторіччя потому. Схоже, що якийсь конфлікт між Паулі та «Трійцею» виник вже після друку збірки[6], можливо як внаслідок її публікації. До цього, у студентські роки, відносини з Паулі у «Трійці» були цілком приятельськими[7].
Втім, не зважаючи на проблемність збірки з точки зору фольклористики та уявлень про авторські права, у 1840-ві рр. для читачів у тому числі через неї презентувалася пісенність русинів.
Важко сказати напевне, чи було це проявом плагіату – або ж свідченням впливу «Трійці» на свого тодішнього приятеля, але «Pieśni ludu ruskiego w Galicii» відкривалися тим самим епіграфом з поезії Богдана Залєскі, що і розділ з піснями у «Русалці Днѣстровой»: «Co się stało! / Gdzie to naszych dum połowa? / Zaporožskich dziś tak mało! […]». Презентація русинських текстів починалася з відсилки до козацької теми, як також стає видно далі, Паулі намагався «виправити» ситуацію з «дефіцитом» козацьких дум.
До двох томів видання потрапило 56 пісенних текстів зі згадкою козаків, різних жанрів, від дум до коломийок (18 з них укладач позначив як «українські», тобто запозичені зі збірки Максимовича[8]; всього у збірці 698 пісень, «козацькі» становлять 8% загалу)[9]. Жегота Паулі прямо пояснив, ким для галицьких русинів була переважна більшість цих козаків з пісень. Втім, зробив це він чомусь лише у примітці до обжинкової пісні «Там на горойці три паненойці ячмінь жнуть» (це третя від початку пісня зі згадкою козаків у збірці, попередні дві були подібного змісту). При згадці козаченька, який тримає дівчину за білі рученьки, укладач зазначив:
Kozak oznaczał w pierwszych czasach zbroynego wojownika, teraz w pieśniach znaczy hożego młodziana tyle со serbskie junak, czeskie hoch‚ słowackie sushaj, rossyjskie mоłоdес, w polskich pieśniach kаwаler[10].
Ця заувага є ключовою для розуміння побутування «козацьких пісень» у галицькому фольклорі. Галицькі русини співали не про далеких їм наддніпрянських воїнів, а про місцевих ладних парубків.
Підтверджує це і безпосередньо контент пісень. Всі тексти Паулі розподілив на декілька категорій: обрядові пісні, думи, пісні, пісні до танцю; всередині цих категорій поділ на підгрупи йшов також за жанровою або змістовою ознакою чи ситуаціями вжитку. Виглядає, що Паулі просто модифікував класифікацію Залєскі. Тексти з козаками опинилися розсіяними по усіх розділах (див. таблицю 1). Якщо узяти тільки галицькі тексти, 38 пісень, то у 24 з них (63%) мова йшла саме про відносини козаків з дівчатами (любов, підмовляння, зрада). У 14 текстах (37%) прямо вказано на молодість козаків; у 16 (42%) вони згадані разом зі своїм конем. І тільки у 9 текстах (24%) прямо чи опосередковано – через згадки загибелі, озброєності або грабунків, йдеться про можливість трактування козаків саме як воїнів або здобичників. При цьому 7 подібних пісень – це думи, де козаки безсумнівно згадані як воїни[11]. Тож, узагальнено козак з галицьких пісень виглядає як молодий нежонатий парубок, схильний до розбишацтва – пиятики, підмовляння дівчат або ж навіть грабунків. Якщо повернутися до збірки Вацлава Залєскі, приклавши до інтерпретації козацьких пісень «парубоцький контекст», то зауважимо загалом подібну картину. Навіть не відсіюючи «проблемних текстів», з 49 пісень у 36 (73%) йшлося про різного роду відносини з дівчатами (жінками); також нараховуємо по 11 (22%) згадок щодо козацької молодості, коней, або ж якоїсь потенційної войовничості[12].
На те, що козаки у принаймні частині пісень зі збірки Жеготи Паулі, не воїни, а просто парубки, ясно вказує «Ой весна уже красна…» (ІІ с. 59), у якій козаченька «в суботоньку в вечереньку до рекрут забрали». Звісно, що рекрутчина не стосувалася представників козацького стану. У тексті до того ж, згадуються галицькі Рипнів, Бережани та Оттинія. Принагідно зауважу наявність цього ж сюжету у двох піснях зі згадкою козаків, позначених як «українські» – «Ой зачула ж моя доля…» (ІІ, с. 60) (зі згадкою Полтави) та «Ой крикнули орли з-за моря летячи…» (ІІ, с. 63). В них йдеться про традиції російської рекрутчини:
Приїхали до Полтави…
…Бистрі ніжки розковали,
Білі ручки розв’зали
Та повели у світлицю
…Чорні кудрі підголили
Тай муніцью начепили (II c. 60-61).
Втім, маю зазначити, що є й інші приклади – згадка старенького козака, або дві згадки козаків одружених; які, втім, одиничні і не перекреслюють загальної тенденції (тим більше, що 2 з цих пісень запозичено зі збірки М. Максимовича, тобто в них описано наддніпрянські реалії)[13].
Окремим нюансом є інтерпретація всього, що мною загалом віднесено до проявів войовничості. Очевидно, що в історичних думах козаки безсумнівно згадуються як воїни, у боротьбі з татарами та поляками (а саме до дум належить 7 з 9 згадок «атрибутів» войовничості). Однак інші сюжети – наприклад, споряджання козака на війну чи згадки загибелі є універсальними. Пісня не втратить сенсу у випадку обох змістовних наповнень: для Наддніпрянщини козака (представника козацького стану) виряджають на війну до козацького війська; у галицькому варіанті ж козака (ладного парубка) проводжають на війну (до цісарського війська). Як ми бачили вище, відомі варіанти коли «жовнір» просто заступав «козака» у тексті. Аналогічна логіка поширюється і на пісні зі згадками озброєності, загибелі чи участі у грабунках.
Отже, заувага Жеготи Паулі та аналіз його збірки дозволяють прояснити причини розповсюдженості козацьких персонажів у галицькому фольклорі. Разом з тим, схоже, що він не надавав спеціального значення присутності козаків серед персонажів пісень. Однак, це не стосується розділу «Dumy historyczne», в якому ми зустрічаємо спроби штучної «історізації» козацької теми у фольклорі. Паулі відкрив розділ приміткою, в якій окреслив розуміння жанру дум:
Dumami zwie sіę nа Rusi wszelki rodzaj pieśni rоżnіący sie od innych swym przedmiotem epicznym, aczkolwiek nie we wszystkich dumach wykończonym; [...] Dumy niegdyś były wyłączną tylko wlasnościa bandurzystуw [...] My tu do dum historycznych liczymy wszelkie pieśni, które albo zdarzenie tyczące sie kraju, albo też osoby jakiej w dziejach naszych znakomitej opiewaja[14].
Відмінністю презентації пісень у цьому розділі від решти двотомника була наявність передмови до текстів, об’єднаних, на думку Паулі, одним сюжетом (в інших випадках наявні лише загальні передмови до кожного жанру). Читачеві не тільки показувалося, що співають русини, але і пояснювалося – про що саме вони співають. Розділ являє собою своєрідний «літопис»: думи подавалися за хронологією, а кожен текст чи група текстів були прив’язані до якоїсь конкретної дати та події. Виглядало начебто переконливо – і читач, про першу наведену думу
В Царігроді на риночку
Та п’єт Байда мід, горілочку [...]
Та турецький цар заїжджає,
Либонь Байду підмовляє:
– «Візьми в мене доньку, царивоньку
Та будеш мати за жіноньку ».
«Твоя донька хорошая –
Твоя віра – проклятая» (І. с. 132)
перед тим, як побачити її текст, з 2-х сторінок передмови міг дізнатися, що галичанами співалося не просто про якогось зухвальця-байду, що не захотів брати за дружину турецької царівни, образив султана і був ним за це страчений, а саме про смерть князя Дмитра Вишневецького у 1563 р. На жаль, про походження тексту нічого не повідомлялося – як і про те, чи усвідомлювали самі співці, що їхня пісня відноситься до історичного жанру і базована на реальних подіях – і чи було б зрозуміло без коментаря, про якого саме персонажа йдеться. Подібною є ситуація і з піснею «Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється / Гей той то Хмельницький що з ляхами б’ється» (І с. 138), в якій йдеться про розгром польського війська. Читачеві пояснювалося, що стосувалася вона саме битви під Жовтими Водами. Причини співвіднесення події і тексту очевидні – бо у пісні йшлося
Гей поїхав Хмельницький к жолтому броду,
Гей не один лях лежить головою в воду;
Не пий Хмельницький дуже той жолтої води,
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди (І, с. 138).
Однак у даних випадках тексти пісень дійсно могли бути похідними від опису реальних подій, і Паулі своїми коментарями просто «відкривав» їх початковий сенс для читача.
Презентація ж пісні, начебто присвяченої облозі Львова (1648) демонструє випадок абсолютно штучної романтичної «історизації». Як текст, що ілюстрував згадану подію, подавалася навіть не дума або просто відносно співзвучна за змістом побутова пісня – а колядка! У коментарі Паулі зазначив:
Duma niniejsza, którą zwykle podczas kolęd także śpiewaja, aczkoiwiek niewymienia nazwy Chmielnickiego, przecież z tegoż to czasu pochodzić sie zdaję; poezyja narodu nielubująca w samych gołych faktach historycznych, okrasiła swym właściwym sposobem саłе zdarzenie[15].
Тобто, у даному випадку фольклорист вже свідомо «розмивав» задеклароване ним же самим розуміння жанру дум. Щоправда, колядка-основа дійсно спокушає прочитати її як історичну пісню:
А в чистім полі, близько дороги,
гей, дай, боже!
Стоїть наметець дуже шовкови[й].
[А в] тім наметці стоїть столичок,
На тім столичку гречни[й] молодець.
Гречни[й] молодець (ім’ярек)
Військо збирає, під Львовом стає,
Під Львовом стає, все шерегує,
А своє військо на Львів рихтує.
Як кіньми обернув – Львів ся іздвигнув;
Як шабельков звив – Львів ся поклонив.
Ой вийшли к’ нему і всі міщани,
Ой всі міщани, всі предміщани,
Винесли єму мису червоних […] (І, с. 140).
Власне, у якості історичної пісні ця колядка, записана Шашкевичем, була введена в обіг ще перед друком її Паулі. У 1835 р. Вацлав Мацейовскі, здійснюючи публікацію фрагментів Львівського літопису, супроводив її даним текстом, зазначивши: «Кажется не помешает делу помещение здесь русинской народной песни, описывающей эти происшествия и находящейся до-сих-пор в устах народа»[16].
Як доводить Роман Кирчів, публікатор отримав її від Кароля Вуйцицькі, той від Августа Бєльовскі, а останній – від когось з «Руської трійці»[17]. Сам Шашкевич спробував «виправити» запис, додавши історичного фактажу і уклавши на її основі вірш «Хмельницького обступленіе Львова»[18]. Найбільш пікантна деталь ситуації – Філарет Колесса, студіюючи фольклорні впливи на поезію Шашкевича, не знав про запис ним цієї пісні. А тому у якості джерел до його вірша Колесса розглядав інші колядки. З наведених дослідником паралелей стає очевидно, що загалом ми маємо справу з розповсюдженим фольклорним сюжетом, який не прив’язаний до конкретних подій[19]. Однак, завдяки згадці Львова[20] «прочитання» її було «очевидним» для львівських романтиків. Налаштування на подібні «відкриття» відбито в описі мандрівки Головацького (1839):
«Думки мої блукають між людьми, досліджують старовину, в сумній думі вишукують забуту бувальщину, в численних весільних обрядах відкривають залишки колишніх обрядів дохристиянського слов'янства, у веселих гагілкових та колядникових танках віднаходять хороводи на честь забутих богів…»[21].
Процедуру «історизації», подібну до випадку з колядкою, відбулася і з частиною інших текстів розділу. До 1651 р. Паулі прив’язав два тексти про смерть одного зі сподвижників Хмельницького – козацького полковника Нечая. Перший (походження якого не зазначалося) виглядає дійсно як дума з описом подій Хмельниччини – пісенний Нечай воює з ляхами, очолюваними Калиновським. Але інший текст є просто варіацією пісні із розповсюдженим сюжетом про вбитого козака/жовніра – а на цей раз Нечая:
А вже три дні, три неділі,
Як Нечая в войні вбили.
Над ним коник зажурився
Копитами в землю вбився… (І. с. 145)
Судячи з примітки Головацького, цей запис було роблено Кирилом Блонським у Станіславському окрузі[22]. Тобто текст дійсно співався русинами, а не постав внаслідок бажання Паулі «отримати» ще одну історичну думу. Але разом з тим, дуже сумнівною виглядає думка про те, що хтось зі співців прив’язував його до подій Хмельниччини, а нечая з пісні асоціював з реальним козацьким полковником.
Цікава текстуальна зміна відбулася із запозиченої з «Русалки» «Думи про Івана Коновченка», що походила із записів Григорія Ількевича. Якщо у першопублікації пісня починалася словами «В славнім мѢстѢ городѢ», то у Паулі місто-город вже було конкретизоване: «В славним місті Черкасі» (с. 155). Ця модифікація дозволила «історизувати» запис – і текст, що загалом не мав жодних конкретних прив’язок – історія про вдовиного сина, який всупереч заборони матері долучився до козацького війська (в якому здобув прихильність царя) та загинув у битві з турками – «перетворився» на опис конкретних подій: «Wyprawa w której Iwan Konowczeńko z Czyrkas bohaterską poległ śmiercią, przypada w roku 1684, jak to widać z podobnéj ukraińskiéj dumy» (с. 155). Далі Паулі викладав «історичні обставини» – у 1684 р. запорожці під проводом корсунського полковника Філоненка здійснили напад на Акерман та розбили татар під Тягиню. Як вже зазначалося, жодного натяку на ці обставини у тексті, що подавався далі, не було, більше того, замість татар пісенними вбивцями Коновченка були турки. На джерело, яке дозволило «визначити» історичні деталі, рівно як і «прописку» Коновченка, вказує згадка «podobnéj ukraińskiéj dumy». Безсумнівно, що Паулі малася на увазі публікація в «Украинских народных пѣснях» Максимовича (1834)[23] – передмову до якої він скорочено і переказав у себе, подаючи втім, зовсім інший текст.
Опублікований у наддніпрянській збірці запис дійсно містить декілька прямих вказівок, які дозволяють прив’язати його до подій 1684 р. На самому початку називається ініціатор походу:
На славнôй Украинѣ
У славнôм городѣ у Корсунѣ
Кликне, покликне Хвилоненко, Корсунській полковник:
«Годѣ вам панове молодці! домовати,
«Идитѣ зо мною на Черкеню-долину гуляти,
«Слави лицарьства козацькому війську доставати!»
От-тогда по городам не музики выгравали
Осавули вôйсковыи похожали,
Листи читали, козакôв в поход выкликали… (с. 51-52)
За цим закликом Іван Коновченко, що мешкав у Черкасах, і вирішив пристати до козацького війська «А хочется менѣ, мати, / Пôйти пôд город Тягиню гуляти» (с. 53) – хоча у даному намірі наразився на спротив матері. В поході Іван загинув у сутичці з татарами і був урочисто похований козаками. Уважне прочитання цього тексту дозволяє побачити його явну штучність. Її видають різний віршовий розмір окремих фрагментів думи та їхній стиль, не дуже вдало під лаштований під фольклорну традицію та вживання непритаманних фольклору зворотів і понять. Наприклад, опис зборів у похід, коли Коновченко хотів, щоб мати «сто злотих жиду орандарю давала; у нарядѣ доброго коня куповала» (с. 53) відсилає до образів російськомовної прозі та публіцистики першої половини ХІХ, де євреї фігурують переважно в подобних амплуа, торгівців та лихварів, наживаючись в т.ч. на козаках. В жодному іншому народнопісенному тексті, принаймні з опрацьованих при роботі над даною розвідкою збірок, євреї таких функцій не виконують і згадуються у зв’язку з козаками хіба як їхні жертви. Подібне можна сказати і про згадку татар, які «гнѢвом Божіим, саранчою на козака налетали» (с. 54) – до цього звороту Максимович зробив примітку із поясненням, що «Саранча названа ГнѢвом Божіим по тому поверью, будто эти слова Еврейскими буквами написаны у ней на крыльях» (с. 51) – для народних співів це надтонка алюзія. Загалом на відміну від безсумнівно народних записів, які розглядалися вище, де зміст є максимально абстрактним, і кращому разі згадуються тільки імена персонажів (для порівняння можна взяти хоча б «Думу про Коновченка» з «Русалки ДнѢстровой»), публікація Максимовича демонструє надмірну історизацію – згадки імен і точних посад, конкретного пункту походу і деталей його організації видають фальсифікат, подібний до продуктів Ізмаіла Срєзневского в «Запорожской старине». Його автор (схиляюся, що це був сам Максимович), очевидно вирішив «доповнити» відсутні або коротко передані в оригінальному записі думи сюжети (оголошення походу, збори, бойові епізоди, поховання) та додати подробиці, що б дозволили прив’язати текст до конкретного походу, відомого з «Краткой ЛѢтописи»[24] Василя Рубана – саме на неї, як на джерело відомостей про напад на Тягиню видавець посилався у передмові до тексту. Втім, у контексті даної розвідки найважливішою обставиною є те, що цей фальсифікат став основою для датування Жеготою Паулі запису, запозиченого з «Русалки» – і для читачів його збірки текст, що окрім імені героя не містив жодної конкретної деталі, перетворювався на опис конкретного походу – чим також і зайвий раз підкреслювалася «обізнаність» русинів у козацькій історії.
Приблизно подібною виглядає ситуація і з «історизацією» наступного блоку, до якого увійшло 3 тексти про Морозенка. Видавцем вони, на підставі згадки у першому записі (запозиченому з «Русалки») битви зі шведами, віднесені до 1655 р. Морозенко за припущенням Паулі міг бути корсунським полковником Мрозовицьким. Але, ризикуючи переобтяжити читача цитатами, наведу все ж-таки повністю третій текст з блоку:
Ой Морозою, Морозоньку ти славний козаче!
За тобою Морозоньку вся Україна плаче,
Вся Україна, вся родина, молода дівчина:
Укусила Морозонька лютая гадина.
Від лютої гадиноньки знайдуться ліки,
Як зчарує дівчинонька – пропадеш на віки.
«Чия буду, того буду, Морозова буду –
Виперу я Морозову сороченьку з бруду». (І с. 148)
Як бачимо, вказівку на козацького полковника та конкретні події розгледіти тут можна при великому бажанні – якого, втім, не бракувало львівським романтикам. Коментар Головацького до пісні «Ой мала вдова сина сокола» (із доволі розповсюдженим сюжетом про проводи козака на війну) з його збірки відбиває подібну ж логіку: «Неизвѣстно, был ли “Сокол” козак (Илья) или только епітет, который мать сыну – богатырю придала» (с. 83). В першому випадку завдяки наявності реального козацького полковника зі співзвучним ім’ям загалом абстрактний текст було «прив’язано» до нього, «козаку-соколу» ж через відсутність відомого «прототипу» «пощастило» у цьому плані менше.
Аналогічну логіку «історизації» народних пісень презентує також блок «Думи з часів Уманської різанини», до якого увійшли 4 тексти. Перші два з них не викликають сумнівів щодо прив’язки до подій, в них не бракувало фактичних подробиць:
…А в Гуманю з гармат було а в Скові тихо;
Прийшла Москва під Усятин – в Сатанові лихо.
Ой як прийшли пани ляхи та під Соколовці –
Валялися козаченьки як біленькі вівці (І. с. 162)
Другим текстом була відома нам з «Русалки» «Літай, літай, сивий орле» (І. с. 162), що, як і перша пісня, (про цю обставину далі) походила з якогось старого рукопису. Щоправда, читачеві жодного слова не повідомлялося, що вони не відносилися до «живого» репертуару галичан. Інші ж два тексти до подій 1768 р. Паулі відніс, вважаю, цілком штучно – оскільки жодних прямих вказівок на Коліївщину вони не містили. Втім, у першому випадку мова хоча б йшла про якийсь конфлікт козаків з польським начальником:
Пан рейментар по риночку ходить,
За ним козак вінце в руці носить,
Свого пана рейментаря просить:
«Ой пане ж наш, пане рейментаре!
Забериси всю козацькую зброю,
А нас недай в тяжкую неволю!
Заберися коні ворониї,
А нас не псуй, бо ми молодії». (І. с. 164).
Інша ж наведена пісня взагалі ліричного характеру, це варіація тексту з «Русалки Днѣстровой» («Насунула хмара с Підгіря» (с. 34)). Персонаж, що цікавився, чи не сумує за ним дівчина у варіанті Паулі навіть не іменувався козаком. Але щоб пов’язати текст з Коліївщиною, фольклористу вистачило згадки, що милий до своєї дівчини добирався з Умані:
[Дівчина] Своїй челядонці світелце дала:
Світи челядонько, як вдень, так вночі,
Най ся надивю милому в очі
Ой чи не змарнів з Уманя йдучі (І с. 164-165)
До речі, очевидно з тих же міркувань, через згадку Умані, пісня потрапила як «думка» і до «Русалки».
Таким чином, «Pieśni ludu ruskiego w Galicji», видані Жеготою Паулі, демонструють нам свідомі спроби «історизації» фольклорних текстів. Ми бачимо, як варіанти пісень з розповсюдженими фольклорними сюжетами штучно прив’язувалися до якихось конкретних подій – і таким чином фольклористом підкреслювалася для читачів «пам’ять» місцевих русинів. Хоча, разом з тим, Паулі однозначно пояснив, що у більшості народних текстів в не-козацькому краї «козак» перетворився на синонім ладного парубка. Вважаю, що подібні вправи Паулі не були свідомою спробою «приписати» Галичину до контексту козацької історії, а відбивали радше притаманний романтикам потяг до «старовини» та «справжньої історії», відбитої у піснях – крайнім випадком якого в українському контексті стала підготовка Ізмаілом Срєзнєвскім фальсифікатів для «Запорожской старины». Але, незалежно від вірогідних мотивів, важливо і те, що для читача збірка у такому вигляді прямо свідчила про пам’ять про козацькі часи, відбиту у співах русинів.
Збірка Головацького: «козацькість» як основа класифікації
Яків Головацький у підготованій ним на початку 1840-х рр. збірці виводив «козацький фактор» на перше місце. Вище вже йшлося про фольклористичні вправи «Руської трійці». Молоді русинські активісти мали значно більший доробок, ніж його було представлено у «Русалці Днѣстровой». Вони активно надавали власні записи в користування польським колегам. Підсумком же збирацької діяльності галицьких фольклористів 1830-х – 1840-х рр. можна вважати видання Яковом Головацьким збірки «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси». Головацький використав не тільки власні записи, але й залучив тексти з наявних публыкацый (В. Залєскі, Ж. Паулі, «Русалки Днѣстровой» та ін.) та доробок багатьох кореспондентів, зокрема І. Вагилевича, М. Шашкевича, І. Білинського, І. Бірецького, К. Блонського, Г. Ількевича, Й. Левицького, Й. Лозинського, Й. Скоморовського, М. Тимняка[25].
Процес публікації збірки дуже затягнувся. Готовий рукопис Головацький мав ще у 1843 р. У 1845 р. він передав збірку О. Бодянському, однак тільки з 1863 р. у «Чтениях в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете» почали публікуватися перші її дві частини[26]. Їх видання розтягнулося на п’ять років[27]; потім ще 10 років тривала публікація доповнень, які склали третю частину проекту[28]. Записи 1830-х – 1840-х рр., тобто початковий рукопис, склали І і половину ІІ частини видання[29].
Отже, «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси» були продуктом 1830-х – початку 1840-х рр., коли Шашкевич, Вагилевич та Головацький були хіба що не єдиними русинами-козакофілами в краї; але загалу читачів (в першу чергу російських) збірка стала доступною у 1860-ті рр., коли козакофільство було вже «мейнстрімом» для галицьких народовців.
Аристов Ф.Ф. Карпато-русские писатели. Исследование по неизданнім источникам в трех томах. М., 1916. Т.1.
«Вартість» козацтва в уявленнях укладача відбиває структура збірки (опублікованої без жодних авторських коментарів та зауважень, тільки з передмовою Осипа Бодянського)[30]. Головацький згрупував пісні за жанрами. Першими він подав «Думы былевыя» – «а) Ізспѣвающия деяния народныя Козацкія». Частина «б» – «Думы о событиях обыкновенных лиц». Так само і наступний розділ – «Думы бытовыя» – розпочинається з пункту «а) Козацкия». Як бачимо, Я. Головацький у період роботи над збіркою саме «козацкість» уявляв основним критерієм для класифікації галицьких пісень (причому козацькі пісні подавалися першим пунктом). Зразком для такого поділу для нього стали, очевидно, «Украинскія народныя пѣсни» М. Максимовича (1834), видання яких складалося з частин «Украинскія Думы, Пѣсни Козацкіе былевыя, Пѣсни козацкія бытовыя»[31].
До козацьких Головацький відніс тексти, які в першу чергу показують козаків як воїнів. Але поділ виявився доволі умовним, бо в «козацькі» розділи потрапили і пісні явно не епічні, зокрема коломийки. Разом з тим, цікаво, що за тридцять років по укладенню збірки Головацький вже критичніше ставився до побутування козацьких пісень у Галичині, вважаючи їх безсумнівним імпортом. У 1876 р., коли, як завершення публікації його збірки, було видано «Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси», він писав:
Козацкия былевыя и бытовыя пѣсни, по всѣму вероятию, не мѣстнаго происхожденія, а занесены из Украины; по этой причинѣ в сем отдѣленіи нет мѣстных оттѣнков: ни Гуцульских, ни Лемковских, ни Угрорусских, кромѣ разночтеній о Савве, Михае и нѣскольких передѣланных (I, стр.29–36), списанным, мною из одной старинной тетрадки. Настоящих Украинских Дум, распѣваемых бандуристами, вовсе нет[32].
Однак, з наведених на початку розділу міркувань Головацького ми вже бачили, що безпосередньо під час роботи над збіркою він такими сумнівами не переймався. Власне про це ж свідчить і сама структура його видання.
Цікаво, що «імпортом» вважав козацькі пісні, що побутували в Галичині, і Осип Бодянський, про це він писав у передмові до збірки. Але разом з тим саме вони сприяли збереженню русинської ідентичності:
Самые вельможные, не взирая на измѣну народу и вѣрѣ его, охотно держали у себя бандуристов, которые распѣвали Козацкія думы, думки и разныя пѣсни. С этими-то Южно-Русскими рапсодами перешли и в Галицкую Русь многія былевыя и бытовыя пѣсни из Украины обѣих сторон Днѣпра, освежающія и поддерживающія досѣле народный дух Червонноруссов[33]
При аналізі контенту пісень зі згадкою козаків з «ядра» збірки (під яким маю на увазі І та половину ІІ частини, підготовані на 1843 р., без доповнень), підтверджується зауважена в попередніх галицьких виданнях тенденція. Всього зі згадкою слова «козак» маємо 109 пісень[34]. Про стосунки з дівчатами (жінками) йдеться у 66 з них (62%), молодість козаків згадана у 28 (26%)[35], коні – у 32 (29%). Вказівки або натяки на потенційну войовничість (військові дії, походи, згадки зброї, розбійних нападів/грабунків та загибелі) наявні у 38 піснях (35%). У трьох текстах мова однозначно йшла про двірських козаків – «Ой дівчата, небожата, пшеничка не жата» (І, с. 67), «Гей, на горі, на горі, там гуляли гусари» (І, с. 122) та «Ой на горі дворець карбований» (І, с. 205).
Пояснити відносно більшу войовничість козаків з цієї збірки можна більшим відсотком опублікованих у ній історичних дум. Розділ із ними, думи «Ізспѣвающия деяния народныя Козацкія», Головацький оформив подібно до Максимовича (1834) та Жеготи Паулі – прив’язуючи кожен текст до якоїсь персоналії або події та дати, хоча і не супроводжував пісні вступним історичним коментарем. При цьому він вже не став включати до розділу колядки зі згадкою Львова або ж пісні про вбитого Нечая та фрагмента про Морозенка, які були серед дум в «Pieśniah ludu ruskiego w Galicji». Зате репертуар історичних дум виявився значно доповненим текстами, які Головацький відніс до подій XVIII ст. Однак, пам’ятаємо, що у пізніших своїх заувагах Головацький стверджував щодо репертуару галичан: «настоящих Украинских Дум, распѣваемых бандуристами, вовсе нет»[36]. Тож не дивною є обставина, що більшість доданих ним текстів мала «викопне» літературне походження. «Проблемність» «нѣскольких…, списанных, мною из одной старинной тетрадки» пісень зауважив сам укладач, щоправда вказавши на це лише у коментарях, що публікувалися окремо від пісень 13 років потому[37]. У збірці тексти пісень були подані без жодних зауваг. Це «Жалоба України» (І, с. 29), «Жалоба України» (І, с. 30), «Бунти козацкии» (І, с. 33), «Песнь Мазепе» (І, с. 35). За їхнім змістом і мовою очевидно, що це вірші кінця XVII–XVIII ст. з явними промосковськими симпатіями автора (авторів). З пізніших коментарів Головацького, які лишалися невиданими, відомо, що рукопис з ними він отримав від Григорія Ількевича. З того ж джерела походили і ще п’ять записів зі згадками козаків, що подавалися серед дум – «Ой закурила, затопила сирими дровами...» (І, с. 12), «Годі, годі, козаченьки, в обозі лежати» (І, с. 13), «Ой в Деберці, в густим лісі...» (І, с. 15), «Їдуть ляхи на Вкраїну, все собі думають» (І, с. 15), «Літай, літай, сивий орле» (І, с. 16)[38]. Як зазначав Головацький, рукопис з текстами Ількевич
нашел был …в деревенской церкви в Чертковском округѣ и список оной мнѣ подарил. В ней было нѣсколько пѣсен народных исторических и пр. о взятіи Варны, Абазинѣ, битве Солопковская…[39]
Щоправда, дума про взяття Варни, дійсно відома і у записі з зібрання Ількевича[40], потрапила до галицьких видань з іншого джерела. Маркіян Шашкевич у 1833 або 1834 р. отримав від семінариста Михайла Мінчакевича рукописну збірку самбірського походження зі згадкою імені ймовірного її укладача – Юрія Коваля Грушатицького (XVII-XVIII ст.), в якій містилася і дана пісня, звідти потім текст отримав і Паулі[41].
Однак, звісно, не всі історичні козацькі пісні у Головацького були переписані з старовинних рукописів. У коментарях він відзначив популярність серед народу «Ой Морозе, Морозоньку, ти славний козаче!» (І, с. 5)[42], «Ой з-за гори високої, з під чорного гаю» (І, с. 7)[43] та живі записи «В славнім місті у Черкасі там жила вдова…» (І, с. 9)[44] та «Ой виїхав із Гуманя козаченько Швачка» (І, с. 17)[45]. Очевидно, їх можна вважати «імпортованими» до краю природнім шляхом.
Але в «Народных песнях Галицкой и Угорской Руси» тексти зі згадками козаків трапляються і серед суто галицьких жанрів – шумок, чебарашок та коломийок. У Головацького опубліковано 15 таких пісень (з 75 шумок та чебарашек та 1019 коломийок; їх перелік див. у таблиці 3). Ці тексти споріднених жанрів супроводжували відповідні парні танці парубків та дівчат. І звісно, що про ніяку козацьку войовничість в них не йшлося:
Ой посіяв Козак гречку
На дубові, на вершечку: –
Зірвалася шура буря,
Козакові гречку здула[46]
або ж
«Ой Козаче чорновусий,
Чом у тебе жупан кусій?»
«Мене дівки підпоїли,
Жупан мені підкроїли...»
Втім, можна зазначити, що і коломийки не обов’язково записувалися напряму від виконавців. Так, «козацьку» коломийку Шашкевич переписав з якоїсь рукописної збірки:
Кокоруза, кокоруза, кокорузы дайте,
кокоруза непоможе, козака шукайте[47]
Подібно, у липні 1841 р. Іван Бірецький повідомляв Я. Головацькому, що «недавно набув 8 кантичкових карток пісни свіцких рукопись не дуже давна». Далі у листі наводилися по перші дві строки кожної, зокрема і
Ой у поли річка, через річку кладка
Не покидай козачейку, неказала матка еtс.[48]
Однак Бірецький не знав, яким чином передати їх адресатові – і, схоже, шлях до цього так і не був знайдений – принаймні, ці пісні не потрапили до збірки Головацького.
Білоруські козаки
Певним відходом від основної теми даної розвідки, який, втім, дозволяє краще зрозуміти обставини побутування козацьких пісень у не-козацькому регіоні, буде звернення до білоруського випадку. Декілька десятків «козацьких» текстів увійшли до «Сборника памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае», виданого у 1866 р. у Вільні істориком та фольклористом Пєтром Гільтебрандтом. Як зазначив укладач про зміст збірки, «из числа 300 пѣсен на малорусском нарѣчіи – 162, на бѣлорусском – 122, на заблудовском говорѣ – 16»[49]. Ці зразки фольклору були зібрані переважно студентами Молодечинської вчительської семінарії під час літніх канікул «на пространстве преимущественно Гродненской губернии (уезды: Кобринский, Брестский, Слонимский, Бельский, Пружанский, Белостокский, Волковыский), затем Виленской (уезды Дисненский, Вилейский) и отчасти Минской (уезды: Новогрудский, Пинский)»[50].
Зі 162-х україномовних пісень козаки згадані у 28-х[51], присутні вони й у 8-х білоруських. У більшості своїй ці тексти – варіації пісень, присутніх і у галицьких виданнях, але записаних «з білоруським акцентом»[52].
Аналіз змісту «козацьких» пісень цієї збірки наочно підтверджує зміну семантичного навантаження слова «козак» у не-козацьких регіонах. Із 35 текстів у 32 (91%) мова про козаків йде у зв’язку з дівчатами (жінками); у 13 (37%) – прямо зазначена молодість козаків, у 14 (40%) згадано козацьких коней. Якісь вказівки на потенційну приналежність козаків з пісень до військової спільноти є тільки у 9 (26%) текстах.
Однак, аналіз змісту пісень з потенційними відсилками до розуміння козаків як військової спільноти демонструє, що для білорусі їхня прив’язка до козацької історії виглядає сумнівної. Так, у пісні «Єсть у полі верба» (с. 15) мова однозначно йде про рекрутів: «Там полковник стояв, / И росписки писав, / Свої хлопці новобранці, / У шарон становляв». Подібно й у «Вітер повиває, гору розриває» (с. 24) у контексті білоруських реалій скоріше чується туга козака-парубка (рекрута?): «матко ж, моя матко, / На що породила: / Ні щастя, ні долі / Ти мені не вділила, / Мене молодого / В військо вирадила». Білоруська пісня «Да лецели серые гуси из Руси» (с. 43) вказує на козаків як людей, прямо пов’язаних з війною:
…едуць три козаки с войны,
Да ведуть трех коников вараных.
– Вот же табе, маладая вдова,
Гетых трех коников на стаеньке годоваць,
Да зато милаго мужа в век векав неоглядаць.
Однак немає підстав для однозначного висновку, що дані три козаки – представники козацького стану, а не просто хлопці, які повертаються з війни.
Разом з тим, заміна «козак»/«жовнір» в одному випадку вказує на можливість також сприйняття цих двох слів білоруським населенням як синонімів. У «Цёмная ночь да невидная ноченька…» (с. 36) мова йде про те, що «дурная, неразумная дзевченька спадабала казаченьку старого» .У іншому варіанті цієї ж пісні – «Цёмная ночка да невидная» (с. 245) «Иона полюбила, но старенького жолнера».
Але пісенні козаки могли згадуватися зі зброєю і без військового контексту. У «Зашумила у полю ёлка» (с. 99) козак відрубає шаблею голову невірній Марусі, в «О, ты брага-бражунька зялёная» (с. 220) шаблю він використовує у більш мирних цілях, у спробі розбудити дівчину шумом[53].
У збірці також представлено 3 пісні із сюжетом про лежачого (вбитим) козака та його коня[54]. У двох текстах просто констатована смерть козака («Ой на горі огонь горить» (с. 61), «Моє поле поорано» (с. 190)), без вказівки на причини. Тільки у «В чистом поли трава шумиць» (с. 178) згадане військо. Кінь питав у свого вбитого господаря: «Ци мне стояць, ци вандраваць, / Ци завойскомь бежаць). Зміст жодного з цих текстів не дозволяє пов’язати його безпосередньо з історією українського козацтва.
Безсумнівним козаком-воїном у піснях збірки є тільки Гриць:
Я Гриць козак з-за Дунаю,
Козацькоє військо маю,
Не пропущу жадней войни,
В час для Царя неспокійний.
А той гетьман забияка
Нагайкою сік Поляка;
А Французув і Турчинув
Колов, вішав сучих синув[55].
Втім, і з цього фрагменту не важко помітити очевидне (напів)літературне походження тексту, складеного, очевидно, на початку ХІХ ст. О. І. Дей цілком виправдано назвав даний його «типовим зразком… пісні двірських козаків»[56].
Отже, звернення до білоруського випадку демонструє поширеність «козацьких» пісень і у регіоні, національні активісти та населення якого не претендували на долученість краю до козацької традиції та не надавали якогось спеціального значення козацькій теми. Аналіз збірки підтверджує, як і у випадку з Галичиною, зміну семантики слова «козак» у піснях, що побутували у не-козацькому регіоні.
Висновки
Пісні галицьких русинів, в яких згадувалися козаки – а ще більше подальші презентації цього репертуару в фольклористичних виданнях стали важливим фактором, що зумовлював у першій половині ХІХ ст. поширення уявлень про долученість цього не-козацького краю до козацької традиції.
Русини у першій половині ХІХ ст. співали десятки пісень зі згадкою козаків, причому козацькі персонажі фігурували і у текстах суто західноукраїнських жанрів. Присутність «козацьких» пісень у репертуарі цього не-козацького краю можна пояснити «природною міграцією» текстів наддніпрянського походження в однорідному мовному середовищі. Таким же чином вони потрапили і до Білорусі. Але, коли в цих регіонах співали про козаків, це ще не означало проявів народної пам’яті про події сусідньої Наддніпрянщини двохсотрічної давнини. Разом з «імпортом» пісень відбулося і «перекодування» самого слова козак. У абсолютній більшості випадків русини, коли співали про козаків, мали на увазі не воїнів – борців з турками, татарами і поляками, а лише ладних парубків. Непряму вказівку на це дав Вагилевич, вживши синонімічний ряд «козак-легінь-молодець», а Жегота Паулі прямо зазначив синонімічність галицьких козаків у піснях російським молодцям чи польським кавалерам, у всіх випадках – просто гожим молодикам. Аналіз контенту русинських а білоруських пісень (окрім дум) зі збірок підтверджує ці зауваги: в абсолютній більшості пісень козак – це молода людина, що в першу чергу цікавиться дівчатами а також має схильність до розбишацтва. Зі згадками козаків у публікаціях трапляються як тексти суто галицьких жанрів, так і пісні з «загальноукраїнського репертуару».
В Білорусі «козацькість» пісень не мала жодного ідеологічного значення для місцевих національних активістів. Однак в Галичині вона виявилася фактором, який переконував місцевих романтиків у долученості краю до козацької традиції і пам’яті по неї тут – а через їхні публікації в цьому ж могла пересвідчитися і ширша читацька аудиторія. Пісні зі згадками козаків-парубків у 1830-ті роки в Галичині знову були «перекодовані» – в першу чергу в уяві українських будителів краю. Молоді русинські активісти, маючи романтичне захоплення козаччиною, у персонажах місцевих, вірогідно з дитинства їм знайомих, співів розгледіли козаків-воїнів. Ця обставина дуже пасувала їхнім ідеям та намірам – вона слугувала засобом підтвердження пам’яті місцевих селян про славні часи козаччини, козацьку боротьбу з ляхами та усвідомлення єдності з братами з-над Дніпра – і засобом пропаганди цих ідей. Яків Головацький саме «козацькість» пісень зробив основним критерієм для впорядкування власної збірки західноукраїнських текстів, подібний підхід у «Русалці Днѣстровой» продемонстрував Іван Вагилевич (обидва вони взорувалися на наддніпрянські збірки Михайла Максимовича). В альманаху «Руської трійці», що за задумом видавців був своєрідною презентацією русинів на публічній арені, демонструвалося, що більше половини не обрядових пісень вони співають про козаків та козацьку добу.
Разом з тим, захоплення козацтвом позначилося і на стилі роботи русинських фольклористів із записами – для Вагилевича та Головацького «вірним» варіантом пісні був той, де фігурували козаки, тож у випадку різночитань (козак/жовнір/улан/кавалір) пісня зазнавала «покозачення». Втім, навряд чи це вплинуло вирішальним чином на концентрацію козацьких персонажів у галицьких фольклорних публікаціях.
Найцікавішим випадком, що вплинула на демонстрації поширення «козацького міфу» в Галичині, є історія презентації «історичних дум» у місцевих збірках. Дві великі фольклорні збірки, опубліковані польськими видавцями – «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego» (1833) Вацлава Залєскі та «Pieśni ludu ruskiego w Galicji» (1839-1840) Жеготи Паулі кожна містили по декілька десятків текстів зі згадкою козаків. Якщо Залєскі спеціального значення таким текстам не надавав, то Паулі продемонстрував спроби штучної «історизації» текстів. На підставі подібності імен пісенних героїв із реальними персонажами або ж згадки географічних об’єктів ці тексти із загалом абстрактним змістом (наприклад, колядка зі згадкою Львова) «пов’язувалися» з реальними історичними подіями. Передмови до таких текстів, пояснювали, що русини співають про конкретних козацьких героїв, зайвий раз переконували читача у пошані місцевого простолюду до козаків. Втім, у випадку з публікатором-поляком такі маніпуляції були зумовлені не бажанням використати фольклор у справі національного відродження галицьких українців, а були наслідком притаманного романтикам потягу до «пошуків давнини».
Звісно, у галицьких збірках серед дум були і тексти, які без жодних натяжок можна було прив’язати до конкретних подій – в них не бракувало імен і деталей. Але абсолютна їхня більшість походила не з безпосередніх «польових» записів. Це були «викопні» тексти, записані, можливо, більш ніж за сторіччя до публікації і знайдені у старовинних рукописах. У всіх випадках (з одним виключенням) видавцями ці тексти презентувалися аудиторії без жодних укладацьких коментарів відносно їхнього «археологічного» походження. А наслідком такої недомовки була презентація їх як актуального пісенного репертуару галичан (невідомо, наскільки свідома у випадку польських фольклористів). Читачам показувалося, що русини дійсно добре пам’ятають козацьку воїнську славу та подвиги.
Отже особливості презентації «козацьких» пісень у галицьких фольклорних виданнях 1830-х – 1840-х рр. з русинського боку були наслідком бажання побачити в галичанах нащадків козаків, використавши «козацьку тему» як засіб у боротьбі за культурну емансипацію від поляків. З польського боку історизація «козацького» фольклору була наслідком романтичного бажання розгледіти пам’ять про давнину. Разом з тим, зусилля як українських, так і польських фольклористів стали одним з факторів, який підготував грунт для масової рецепції козацького міфу у 1860-ті рр. – місцеві русини вже знали, що співали вони не просто про парубків – а про національних героїв.
Бібліографія
Bieńkowski W. Pauli Żegota (właściwie Ignacy) Jakub (1814-1895) // Polski Słownik Biograficzny. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. T. XXV. S. 345-347.
Hüttner K. J. von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. 1822. S. 86-93.
Kozik J. The Ukrainian National Movement in Galicia: 1815-1849. Alberta: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986.
Ostaszewski-Barański K. Wacław Michał Zaleski (1799-1849): zarys biograficzny. Lwów: M. Schmitt & Sp., 1912.
Pauli Z. Przedmowa // Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. I-II.
Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. 180 s.
Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1840. T. II. 216 s.
Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. Ss. LIV + 516.
[Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. Ss. I-LIV.
Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017.
Вагилевич Д. [И.]. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІX-ХХ.
Возняк М. З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ, 1912, Т. CIX. С. 140-155.
Гербільський Г. Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.). [Львів]: Видавництво Львівського університету, 1964.
Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 76-98.
Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро. С. 229-285.
Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. 87 c.
Головацький Я. Лист до О. Бодянського від 2/14.03.1844 р. // Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843-1876 // За сто літ. 1930. Кн. 5. С. 126-129.
Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. // Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо. Львів: Каменяр, 1993. С. 22-101.
Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 292-306.
Гюттнер фон К. Й. Народні пісні / Переклад з німецької мови та коментар А. Вовчака // Етномузика. 2013. № 9. С. 102-121.
Дей О. І. Пісенний гумор українського народу // Жартівливі пісні / Упорядники: О. І. Дей, М. Г. Марченко, А. І. Гуменюк. Київ: Наукова думка, 1967. С. 9-51.
Дем'ян Г. В. Іван Вагилевич – історик і народознавець. Kиїв: Наукова думка, 1993.
Довгалюк І. Перша публікація народних мелодій у Галичині // Етномузика. 2013. № 9. С. 93-101.
Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор. 2011. №2. С. 15-18.
Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII століттях: історичні нариси. Львів, 2004.
Карамзин Н. М. Пантеон российских авторов // Карамзин Н. М. Избранные сочинения в двух томах. Москва; Ленинград: Художественная литература, 1964. Т. 2. С. 156-172.
Кирчів Р. Епізод із ранньої українсько-польської співпраці у фольклористиці // Міфологія і Фольклор, 2011. №2. С. 5-15.
Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». [Львів]: Інститут народознавства НАН України 2011.
Колесса Ф. Академік Кирило Студинський про вплив усної словесности на поетів українського літературного відродження // Записки НТШ, 1930, Т. XCIX, С. 120-121. С. 113-126.
Корнійчук В. Фольклорно-історичні джерела образу Богдана Хмельницького в поезії Маркіяна Шашкевича та Івана Франка // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 21. С. 424-435.
Лозинский И. Автобіографическіи записки Іосифа Лозинского // Литературный сборник издаваемый Галицко-русскою матицею. 1885/ Вып. I, II, III. 1885. С.114–128.
Лукашевич П. Малороссийские и червонорусские народные думы и песни. СПб: в типографии Эдуарда Праца и К, 1836.
Луньо Є. Козацькі пісні з Надсяння: питання генези і динаміки розвитку // Міфологія і Фольклор, №1(2) 2009. С. 22-28.
Максимович М. Предисловіе // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. І-ХXXVI.
Малоросийскіе пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографіи Августа Семена при Императорской медико-хирург. академіи, 1827.
Матеріялы для Исторіи Гетманщины. О Козаках. Брошюрка В А Мацѣiовскаго, автора Исторіи Славянских Законодательств. Перев Ореста Эвецкаго // Телескоп. 1835. Ч. ХХХ. С. 294-336.
Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вступ. ст. і прим. М. Й. Шалати]. Київ: Музична Україна, 1983.
Пыпин А. Обзор малорусской этнографии // Вестник Европы. 1885. Т. 6, [кн. 11, ноябрь]. С. 351-387.
Рубан В. Г. Краткая лѢтопись Малыя Россіи с 1506 по 1776 год, с изьявлением настоящаго образа тамошняго правления […]. СПб: Печатано при Артиллерийском и Инженерном Шляхетном Кадетском Корпусе у Содержателя Типографии Х. Ф. Клена, 1777.
Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. XX, 133 с.
«Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. Київ: Наукова думка, 1987.
Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 75-88.
Седляр О. «Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси»: спільний видавничий проект Осипа Бодянського та Якова Головацького // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2012-2013. Вип. 13-14. C. 155-167.
Середа О. Формування національної традиції. Українське козакофільство у Галичині в 60-х роках ХІХ століття // Історія – ментальність – ідентичність. 2011. Вип. IV. С. 395–403.
Срезневский В. С. Климовский-Климов, «казак-стихотворец», и два его сочинения. // Сборник Харьковского историко-филологическаго общества. 1905, т. 16, с. 509–546.
Срезневский И. Путевыя письма Измаила Ивановича Срезневскаго из славянских земель. 1839–1842. Спб., 1895.
Студинський К. Причинки до історії культурного життя Галицької Руси в літах 1833-1837 // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49 / Видав др. К. Студинський. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. І-СІV.
Украинскіе народные пѣсни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Университетской Типипографии, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые. 1834.
Франко А. Григорій Ількевич як етнограф // Записки НТШ. 1912. Т. CXI. Кн. 5. С. 117-139.
Франко І. «Король Балагулів» Антін Шашкевич і його українські вірші // Записки НТШ. 1904. Т. LVII. С. 1-34.
Франко І. Козак Плахта. Українська народня пісня друкована в польській брошурі з р. 1625. // Записки НТШ. 1902. Т. XLVII. С. 1-28.
Франко І. Писаня І. Котляревського в Галичині // Записки НТШ. 1898. Т. XXVI. Кн. VI. С. 1-14.
Франко І. Студії над українськими народнїми піснями, XIV–XXI. // Записки НТШ. 1907. Т. LXXVIII. Кн. IV. С. 90-145.
Цензорський висновок В. Копітара на рукопис альманаху «Зоря», підготовленого М. Шашкевичем // «Русалка Дністрова»: Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1989. С. 52-53.
Циганик Фольклорні записи корифеїв «Руської Трійці» у збірнику Якова Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» // Народознавчі зошити. 2013. № 1 (109). С. 12–22
Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич. (Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність). Київ: Наукова думка, 1969.
Шалата М. Народними піснями зачарований // Народні пісні в записах Івана Вагилевича. Київ: Музична Україна, 1983. С. 5–16.
Шалата М. Талант, народжений піснею // Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича Київ: Музична Україна, 1973. С. 5-18.
[Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІІІ-VI
Шашкевич Р. [М.] Старина // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. 115-116.
Публікацію підготовано в рамках гостьової стипендіальної програми Prisma Ukraïna–Research Network Eastern Europe на Forum Transregionale Studien (Berlin).
[1] Ігнацій (Жегота) Якуб Паулі (1814–1895) був уродженцем м. Новий Сонч. У гімназійні роки зацікавився збиранням фольклору. З 1832 р. студіював у Львівському університеті, активно дописував до львівських видань на історичні та етнографічні теми. 1838 р. у Львові було опубліковано його збірку «Pieśni ludu polskiego w Galicji», підготовану до друку ще 1833 р. Його біографію див. Bieńkowski W. Pauli Żegota (właściwie Ignacy) Jakub (1814–1895) // Polski Słownik Biograficzny. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. T. XXV. S. 345–347.
[2] Pauli Z. Przedmowa // Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. I. Тут і далі в тексті два томи збірки розглядатиму як один проект.
[3] Цікаво, що у польській традицій в даний період як «Україна» розумілося Правобережжя, в збірці ж Максимовича опубліковані малоросійські пісні – тобто з Лівобережжя. Таким чином, схоже, що для польського читача робилося приписування записів до іншого регіону (додатково до нюансу з презентацією їх у галицькій збірці).
[4] Бодянский О. Предисловие // Народныя песни Галицкой и Угорсой Руси / собр. Я. Головацким // ЧОИДР. 1863. – Кн. 3. – июль-сентябрь. – С. VII.
[5] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 91; див. також Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. С. 22–24, Головацький Я. Лист до О. Бодянського від 2/14.03.1844 р. // Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843–1876 // За сто літ. 1930. Кн. 5. С. 126–127.
[6] Головацький Я. Лист до О. Бодянського від 2/14.03.1844 р. // Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843–1876 // За сто літ. 1930. Кн. 5. С. 126–127.
[7] Див. зауваження Александра Пипіна з цього приводу. Він звернув увагу, що далі у мемуарах Головацький писав про доволі близькі стосунки «Трійці» з Паулі, який і познайомив їх з польськими діячами Львова. Пыпин А. Обзор малорусской этнографии // Вестник Европы. 1885. Т. 6, [кн. 11, ноябрь]. С. 374-377.
[8] В результаті, у збірці пісень галицьких русинів презентувалися і тексти про чумаків та козаків, які йшли з Дону, або ж зі згадкою Полтави, Прилук і т.п. Це «Ой уже сім літ – донця з-за Дону ніт» (ІІ, с. 15), «Та ходив чумак, сім рік по Дону» (ІІ, с. 36), «Та ішов козак з Дону…» (ІІ, с. 80), «У Києві на риночку п’ють ляшеньки горілочку…» (ІІ, с. 11), «Ой зачула ж моя доля…» (ІІ, с. 60). Я. Головацький зазначав також «інородність» частини обрядових пісень. Див. Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. С. 42–43.
[9] Перелік їх див. у Таблиці 1.
Ще одна пісня, «Послухайте, що з вас живо…» (Оборона Відня) (І с. 150), при аналізі не враховувалася. Навіть при побіжному ознайомлені очевидним є її (напів)літературне походження. Запис походить зі збірки початку XVIII ст., віднайденої Г. Ількевичем. Див. Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького / Ф. Савченко // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 83-84, Франко А. Григорій Ількевич як етнограф // Записки НТШ. 1912. Т. CXI. Кн. 5. С. 125-126.
[10]Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 57. Втім, якщо вірити твердженням Я. Головацького про повне незнання Ж. Паулі української мови та реалій Галичини, пояснення це, ймовірно, мало бути отриманим від когось з русинів. (Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. С. 41).
Як приклад синонімічності «козак»-«кавалер» на думку одразу приходить пісня зі збірки Вацлава Залескі «Втікай дівча без поле», де козак так себе і представляє: «я кавалер» (с. 179).
[11] Див. Таблицю 1.
Якщо проаналізувати подібним чином весь масив пісень зі згадками козаків зі збірки, з урахуванням запозичень у Максимовича, 56 текстів, то загалом результат буде подібним: у 35 (61%) згадки про дівчат; у 19 (34%) вказана молодість ; у 20 (36%) згадані коні, у 17 (30%) натяки на войовничість.
[12] Див. Таблицю 2.
[13] «Ой уже сім літ – донця з-за Дону ніт» (ІІ, с. 15, українська), «Летить орел понад морем…» (ІІ, с. 80, українська), «Сидить козак з бандурою» (ІІ, с. 158).
[14]Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 130.
[15] Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 140.
[16] Материялы для истории Гетманщины. Матеріялы для Исторіи Гетманщины. О Козаках. Брошюрка В А Мацѣiовскаго, автора Исторіи Славянских Законодательств. Перев Ореста Эвецкаго // Телескоп. 1835. Ч. ХХХ. С. 328. Польський оригінал Macejowski W. A. O Kozakach // Kwartalnik Naukowy Wydawany w Połączeniu Prac Miłośników Umiejętności. Kraków, 1835 T. 2. Z. 2. S. 285–320.
[17] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 359.
[18] Про історію тексту див. Корнійчук В. Фольклорно-історичні джерела образу Богдана Хмельницького в поезії Маркіяна Шашкевича та Івана Франка // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 21. С. 424-435; Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 358-360.
[19] Див. Колесса Ф. Академік Кирило Студинський про вплив усної словесности на поетів українського літературного відродження // Записки НТШ, 1930, Т. XCIX, С. 120-121.
[20] Колесса також наводив приклад колядки із згадкою Галича.
[21] Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. // Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо. Львів: Каменяр, 1993. С. 23-24.
[22] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 80.
[23] Украинскіе народные пѣсни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Университетской Типипографии, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые. 1834. С. 145-146.
[24] Рубан В. Г. Краткая лѢтопись Малыя Россіи с 1506 по 1776 год, с изьявлением настоящаго образа тамошняго правления […]. СПб: Печатано при Артиллерийском и Инженерном Шляхетном Кадетском Корпусе у Содержателя Типографии Х. Ф. Клена, 1777. С. 138-139.
[25] Див. Циганик Фольклорні записи корифеїв «Руської Трійці» у збірнику Якова Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» // Народознавчі зошити. 2013. № 1 (109). С. 12-22; Циганик М. Збірка Якова Головацького «Народні пісні Галицької та Угорської Русі»: історія укладання // Мандрівець. 2013. № 1. С. 50-54.
[26] Про історію цього видавничого проекту див. Седляр О. «Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси»: спільний видавничий проект Осипа Бодянського та Якова Головацького // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2012-2013. Вип. 13-14. C. 155-167.
[27] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 1-130; 1863. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 131-388, Часть ІI. Обрядные песни... 1864. Кн. первая. Январь-Март. С. 1-176, Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 177-320, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1864. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 321-468, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1865. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 469-534, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1866. Кн. первая. Январь-Март. С. 535-624, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1866. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 625-738, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1867. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 739-841.
[28] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІІI. Разночтения и дополнения / Сост. Я. Ф. Головацкий // ЧОИДР. 1867. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 1-132, 1870. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 133-288; 1871. Кн. первая. Январь-Март. С. 289-446; 1871. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 447-523; 1871. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 1-108; 1872. Кн. первая. Январь-Март. С. 109-208; 1872. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 209-272; 1872. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 273-398; 1872. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 399-530; 1876. Кн. первая. Январь-Март. С. 531-670; 1876. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 671-747; 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. (різна пагінація).
[29] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 5.
[30] Я. Головацький готував коментарі до пісень, які планувалися до публікації як доповнення до збірки. Однак, смерть О. Бодянського завадила цим планам. Тож, опублікував їх вже Ф. Савченко, у 1929 р. Див. Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 75–88.
[31] Украинские народные песни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Унививерситетской типографи, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые.
[32] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 11.
[33] Бодянский О. Предисловие // Народныя песни Галицкой и Угорсой Руси / собр. Я. Головацким // ЧОИДР. 1863. Кн. третья. Июль-сентябрь. С. ІІ
[34] Ще де кілька до розгляду не бралися, про це див. про нижче.
[35] У пісні «Ой у лузі при болоті калина» (І, с. 292) згадано «старого козаченька».
[36] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 11.
[37] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 11. Це «Потоцький» (І, с. 26), «Пулавський» (І, с. 27) «Жалоба України» (І, с. 29), «Жалоба України» (І, с. 30), «Бунти козацкии» (І, с. 33), «Песнь Мазепе» (І, с. 35).
[38] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 81-84.
[39] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 83.
[40] Див. Шалата М. Й. Талант, народжений піснею // Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича. – [Б. м.]: Музична Україна, 1973. С. 14-15; примітки с. 101.
[41] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 77-78.
[42] «Пѣсня эта очень разширена между народомъ и любимая им. Я слышал ею в Золочевском и Коломыйском обводах, даже под самым Львовом поют ею». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 78.
[43] «Пѣсня об Нечаѣ столько же разширена, как об Морозенкѣ. Кромѣ напечатанных есть у меня еще нѣсколько варіантов изъ разных стран. Даже от Гуцулов имѣю два варіанта». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 80.
[44] «Пѣсня объ Коновченкѣ написана из двух списков – Один от покойнаго Г. Илькевича (который списал его из устъ народа въ Коломыѣ), другой варіант я слышал в Золочевском обводѣ». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 80
[45] «Пѣсню объ Швачкѣ (мѣщанинѣ Каневскомъ), сподвижникѣ Гонты – я списал от мужика в Золочевском обводѣ, подобную ж слышал и в Коломыйском». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 82.
[46] До речі, текст цей явно протирічить пізнішій публіцистичній традиції поділу на «козаків» та «гречкосіїв». Принаймні, якщо сприймати козака» як воїна.
[47] Возняк М. З фолькльорнпх занятъ Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ, 1912, Т. СІХ, С. 148.
[48] Лист Івана Бірецького до Як. Головацького, пис. дня 15. VII. 1841 р. // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49 / Видав др. К. Студинський. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. 54.
[49] [Гильтебрандт П. А.] Предисловие // Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. VIII. Втім, далі упорядник зазначав що «малороссийское наречие» «не безусловно чистое, не вполнѣ южно-русское, но с мѣстною примѣсью» ([Гильтебрандт П. А.] Памятники народнаго творчества в Северо-Западном крае // Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. 8). Мені, як не спеціалісту з лінгвістики, видається не завжди можливим визначити «білоруськість» або «українськість» текстів, які походять з етноконтактної зони. Тож, далі «білоруськими» або ж «українськими» пісні визначаю слідом за П. Гільтебрандтом, хоча і не завжди впевнений у вірності його визначень. Пісні на «заблудовському говорі», специфічному діалекті мешканців околиць Заблудова (щодо його визначення див. с. ХХІІ-XV Предисловия), відношу до білоруських.
[50] [Гильтебрандт П. А.] Предисловие // Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. VII–VIII.
[51] Втім, як окремі пісні у збірці подані і варіанти, див., наприклад, «Чого, річко, тихо стоїш» (с. 69 та 151) та «Ой у гаю, гаю, гаю зелененьком»,(с. 188 та 99 – білоруський варіант). Через однаковий зміст посилаюсь на ці тексти як на одні пісні. «А в Марусі хата на помості» (с. 79) та білоруську «Зашумила у полю ёлка» (с. 99) розглядаю як різні пісні, через принципові для даного аналізу відмінності змісту. Теж саме стосується «Ой на горі огонь горить» (с. 61) та білоруської «В чистом поли трава шумиць» (с. 178).
[52] Див. Таблицю 4.
[53] Рвала, рвала ягодки да и заснула,
Як приехав мой друг козак я не чула,
Тупав, тупав коником – не затупав,
Метив, метив шабляю – не заметив.
[54] «Ой на горі огонь горить» (с. 61), «В чистом поли трава шумиць» (с. 178), «Моє поле поорано» (с. 190). Ще у одній (білоруській) пісні є цей же сюжет, але без самого слова козак, вбитим там є «сынок молодзеньки», вбитий на війні – «Бежи, коню, к нову двору» (с. 219). У «Цёмная ночка да невидная» (с. 245) хоча у тексті «козак забит», очевидно, що вірніше буде читати це слово як «спит» - бо пісня являє собою білоруську варіацію історії про спроби дівчини розбудити свого любимого-козака під час татарського нападу.
[55] «Я Гриць козак з-за Дунаю» (с. 111).
[56] Дей О. І. Пісенний гумор українського народу // Жартівливі пісні / Упорядники: О. І. Дей, М. Г. Марченко, А. І. Гуменюк. Київ: Наукова думка, 1967. С. 18.