Вікторія Донован. Вітання з Юзівки: листування британських мігрантів і освоєння індустріального ландшафту на Донбасі на зламі ХІХ-ХХ ст.

У своєму листі, датованому 5 травня 1889 р., Різ Річардс, південновалійський фахівець з виплавки металу, який нещодавно переїхав до Російської імперії, писав своїм родичам додому у Довлайс, описуючи своє нове життя у Юзівці: «Мені здається, ви здивуєтесь, коли отримаєте листа із цього місця, однак я лиш виконую свою обіцянку написати вам. Ви б, напевно, хотіли б дізнатися що-небудь про це місце»². Щоб задовільнити цікавість своїх читачів, Різ виклав далі майже етнографічний опис працівників та умов праці, одягу, жител, їжі та напоїв, релігії, оплати праці та свят місцевих жителів. Лист було написано жвавим південновалійським діалектом («Не змусиш [місцевих] працювати у свята навіть за корону») і розбавлено кальками з місцевих слів (Різ пише детально про «Watei» або «Watkey», яка, як він пояснює, «як правило» є напоєм місцевих жителів)³. Хоча лист демонструє деякі з типових упереджень свого часу, саме поселення розглядається з вражаюче оригінального ракурсу. Різове робітниче походження та професійні знання обумовили його спостережливість, якої немає у жодному іншому тогочасному творі про подорожі, які, як правило, писалися шукачами пригод з вищих класів, що бралися документально зафіксувати «примітивний Схід»⁴.

Листування Різа зберіглося разом із особистими документами близько сорока британських сімей та осіб, що переїхали на Донбас у пошуку роботи наприкінці ХІХ ст., у Юзівському науковому архіві (ЮНА) в Архівах графства Гламорган, Південний Уельс. У цьому архіві міститься не лише текстова інформація про життя британських мігрантів у російській провінції, а й візуальні джерела щодо індустріального розвитку містечка, умов праці та культури повсякденного життя. Серед цих матеріалів особливо цікавою джерельною базою є листівки, виконані на замовлення іноземних керівників заводів, які показують ідеалізовані образи Юзівки і виконують функцію рекламних матеріалів компанії. Образний ряд цих листівок складає авторитетний дискурс місця, що існує поряд із іншими – текстовими - картинами містечка у листівках та листах. Ця стаття об'єднує ці візуальні та текстові джерела, що, як правило, розглядалися окремо в наявних наукових працях, аби дослідити різноманітні дискурси місця та особистості в еміграції (self-in-emigration) у матеріалах, створених британськими мігрантами в Юзівці.

Дослідницький контекст

Ця стаття перебуває на перехресті кількох нових полів досліджень. Вона є внеском до все ширшого корпусу літератури про транснаціональні культурні, економічні та літературні зв’язки між Британською та Російською імперіями у кінці ХІХ – поч. ХХ ст., який відходить від традиційного державоцентричного підходу у бік дослідження культурних потоків та обмінів⁵. Біслі і Баллок, редактори тому «Росія у Британії, 1880-1940: від мелодрами до модернізму», підкреслили внесок інституцій, наукових дисциплін та груп у поширення російської культури у Британії. Ця стаття надихається їхньою методологією та робить наголос на соціальних мережах та інститутах, що визначали та постачали фонове знання у процесі знайомства британських мігрантів із культурою Російської імперії. Зокрема, ця стаття розглядає соціальний інститут «мігрантського листування» - набору комунікативних практик, який посилив відчуття місця та колективну ідентичність у еміграції, - який ще не вивчався у контексті взаємодії двох імперій.

Мігрантське листування

Термін «мігрантське листування» зазвичай позначає писання листів у контексті міграції⁶. У цій статті цей термін розуміється дещо розширено і включає різноманіття епістолярних практик (писання листів, підписування і надсилання поштівок і привітальних листівок, циркуляцію фотографій та інших візуальних матеріалів) у транснаціональному контексті. Історики зазвичай підходять до листів і поштівок як до окремих видів історичних джерел, що повідомляють нам різні речі про соціальні групи з минулого. Як зауважили Борджес та Канчіан, дослідники мігрантського листування, особливо у Західній Європі, розглядали епістолярії через призму понять «народного» або «робітничого класу», а також традицій народної грамотності⁷. У тому ж ключі йде зауваження Донни Ґабаччії, однієї з провідних дослідниць міжнародної міграції, що писання листів було питомою частиною процесу порядкування власним життям для членів спільнот з рисами транснаціональності – а це були переважно родини з робітничого класу Італії та інших країн еміграції у ХІХ - ХХ ст. Листи, як пояснює Ґабаччія, були засобом управління «сімейною дисципліною, економічною безпекою, репродукцією, спадщиною, романтичними почуттями та мріями», які проходили понад національними кордонами та об’єднували континенти⁸.

Дослідження поштівок, навпаки, більше фокусувалися на колоніальних інтенціях їхнього творення, аніж на функціях зміцнення спільнот писання і читання цих поштівок⁹. Особливий наголос робився на зображеннях, які трактували у дусі постколоніалізму як свідчення про те, у який спосіб люди Заходу «представляли та сприймали світ» та встановлювали стосунки контролю та підкорення¹⁰. Крістрод Ґірі та Вірджинія Лі Вебб у своєму вступі до книги «Виробництво поглядів» пояснюють, що поштівки, «як і інші фотографічні формати… конструюють, поширюють та увічнюють стереотипні образи не-західних народів»¹¹. Сприйняття поштівок у Західній Європі подібним чином інтерпретувалося як форма колоніальної маніпуляції. Наомі Шор стверджує, що вікторіанський погляд на збирання поштівок з зображенням екзотичних суб’єктів імперії було виразом метрополітального прагнення контролювати та впорядковувати «недисципліновані» колонії. Як вона пояснює, «присутня всюди видова листівка є носієм паноптичного погляду, що контролює через м’яку силу»¹².

Важливу книгу з теми поштівок написав Малек Аллула – «Колоніальний гарем» (спершу французькою у 1981, англійський переклад – 1986 р.)¹³. Ця робота розглядає корпус поштівок, що зображають «екзотичні» образи алжирських жінок, сфотографованих французькими колоністами та надісланих до Франції. Згідно з думкою Аллули, поштівки функціонували як позначники завоювання, візуальні представлення владних стосунків між колонізатором і колонізованими. «Іншування» людських істот у образах поштівок привабило особливу увагу науковців¹⁴. Однак, як зауважила Наомі Шор, поштівки без людей можуть так само виражати імперське домінування¹⁵. Низка критиків розглядали ті способи, через які листівки з безлюдними ландшафтами позначали дискурси модерності, економічного націоналізму та колоніальної експансії¹⁶. Як пише Ґолдсворті, «обираючи певний фокус чи кадрування образу, міняючи хоч кілька слів у підписі, виробники [поштівок] могли створити наперед задані смисли для своїх аудиторій»¹⁷.

У великому корпусі літератури про поштівки науковці звернули порівняно мало уваги на повідомлення на листівках та ті способи, у які ці повідомлення медіатизуються через візуальні зображення. Сьюзан Стюарт одна із небагатьох, хто зауважив цей аспект культури: «Поштівки проходили трансформацію. Починаючи від акту їхньої купівлі. Покупець перетворював її з об’єкту масового виробництва на приватну та осмислену річ»¹⁸. Загалом, дослідження мігрантського листування не писали про ті способи, у які адресанти (листів, вітальних листівок, поштівок, фотографій) переплітали текст і зображення через перехресні посилання, створюючи таким чином мультимедійну мережу інформації, у якій спліталися різні дискурси місця та особи емігранта. Моя стаття є спробою заповнити цю лакуну в історіографії, поєднавши листи і поштівки з архівів і музейних колекцій, аби дослідити, як різні культурні дискурси місця створювалися та циркулювали у листуванні британських мігрантів у Російській імперії на зламі ХІХ – ХХ ст.

Дослідження Донбасу

Ще одне поле, до якого моя стаття прагне зробити внесок, можна назвати, із певними застереженнями, «донбаськими студіями»; хоча територіальна відособленість, присутня у такому терміні, несе у собі загрозу культурної есенціалізації та іншування¹⁹. Індустріалізовані райони притягували раніше передусім увагу дослідників робітничих рухів. Як зауважив Чартерс Вінн, ці дослідники аж до 1990-х фокусувалися на управлінських елітах, аби розуміти еволюцію робітничого руху в Російській імперії та СРСР від «примітивних форм протесту до координованих, масових політичних акцій»²⁰. Після краху СРСР і відкриття раніше недоступних архівів науковий інтерес звернувся до інших підгруп індустріального виробництва, оскільки історики намагалися спростувати радянські тези про неуникненну пролетаризацію робітничого класу. Науковці також змістили фокус з політичних центрів – Москви і Петербургу – до регіонів. Низка детальних праць, базованих на архівах, звернулися до того, як економічні та соціальні умови привели (чи не змогли привести) до політичної радикалізації індустріального робітництва на Донбасі²¹. Поруч зі зростанням інтересу до «ментальності», у 1990-ті рр. дослідники звернулися до національних та регіональних архівів, аби представити детальну картину «робітничої свідомості» Донбасу кінця ХІХ – поч. ХХ ст. ²²

Російсько- та україномовна історіографія Донбасу пішли дещо іншим шляхом. Низка публікацій радянської доби слідували багатій традиції фактографічного краєзнавства та пропонували широку, хоч і ідеологічно навантажену, картину урбанізації, індустріалізації та соціальних змін²³. Після 1991 р. ця література була збагачена новими розвідками щодо історії та сучасних реалій промислових міст, серед яких варто виділити детальне архівне дослідження розвитку Юзівки як мономіста у імперський період²⁴, а також документацію економічного і соціального розвитку індустріальних поселень у радянський час²⁵. Пострадянська історія шахтарських поселень, позначена приватизацією, реструктуризацією, нелегальним видобутком і формуванням мафії, вражаюче представлена у журналістській роботі Дениса Казанського²⁶. Після початку війни у 2014 р., як відповідь на негативні стереотипи, що поширювалися в медіях про регіон, низка публікацій і проектів митців та есеїстів зайнялися критично та конструктивно темами ландшафтів, архітектури та міського середовища Донбасу²⁷. Водночас, спроби створення «великого наративу» історії Донбасу ведуть часом до тенденції «іншування» цього регіону²⁸.

Ця стаття прагне зробити внесок у вивчення питань культурного конструювання Донбасу через слово, образ та соціальні практики²⁹. Стаття Ірини Склокіної «Фотообрази Донбасу: створення, соціальне життя, архівування» у збірці «Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу»³⁰ є для мене важливою точкою опертя. І. Склокіна розглядає політику візуалізації індустрії та робочої сили регіону і як ці процеси спричинилися до творення культурного міфу Донбасу. Слідуючи за цією розвідкою, моя стаття ставить питання про те, як Юзівка конструювалася на фотопоштівках, які актори та інституції були залучені до процесу перетворення ландшафту на візуальний образ. Пов’язуючи ці питання з історіографією мігрантських епістолярій, я ставлю питання про те, як ці авторитетні образи місця співіснували поруч із повсякденними (часто побутовими) оповідями про досвід британських мігрантів, що побутували у листах та текстових повідомленнях на листівках. Розглядаючи візуальні та текстуальні описи місця разом, як один корпус джерел, ми дістаємо уявлення про способи творення та споживання образів Юзівки британцями, а також як ці образи переливалися в оповідну форму, і таким чином ставали культурно зрозумілими для її нових іноземних мешканців.

Поштівки з Юзівки

Британські мігранти у Юзівці утворили невелику привілейовану меншину. Архівні документи показують, що їхня кількість коливалася протягом десятиліть, але ніколи вона не була більшою за тисячу³¹. Валлійський засновник поселення, що надав йому ім’я, Джон Юз, збудував ряди рівних одноповерхових будиночків для своїх співвітчизників, із бічними проходами між ними для покращення збору сміття³². Британська громада сформувала соціальні та культурні інституції – церкву, школу та лікарню, а також більш примхливі імітації британського життя, як-от чайні, тенісні корти та аматорські театральні гуртки³³. З часом мігранти асимілювали місцеві традиції та культуру: вони (особливо друге і третє покоління) навчилися читати та писати російською, на додачу до знання валлійської та англійської, святкували православні свята, називали дітей місцевими іменами та мали романи і навіть шлюби із місцевими чоловіками і жінками³⁴. Деякі родини жили у Юзівці лише кілька років, а інші, зокрема династії власників шахти та заводу, залишалися протягом десятиліть і виїхали лише через загрозу політичного насилля після 1917 р. Незалежно від ступеня асиміляції, однак, усі британські родини, а особливо жінки, підтримували листування із друзями, родиною та колегами з батьківщини. Ця кореспонденція являє собою багатий архів текстів і зображень.

Згідно з культурними трендами того часу, поштівки становлять значну частину листування. Фотоательє існували в Юзівці з 1886 р., однак лише у 1905 р. міські підприємства почали використовувати комерційний потенціал поштівки³⁵. За даними донбаського краєзнавця Стьопкіна, перші юзівські поштівки були виготовлені Емілем Вільгельмовичем Кречмером, німецьким євреєм, який відкрив магазин канцтоварів у поселенні в 1903 р., де торгував папером для писання, шпалерами та іншим подібним товаром³⁶. Слідкуючи за світовими тенденціями, кмітливий Кречмер швидко перейшов до виробництва поштівок, приймаючи замовлення від Новоросійського товариства в період 1903-1908 рр., виготовивши три серії зображень містечка та його зразків промислової архітектури³⁷. Із записів незрозуміло, чи Кречмер зробив оригінальні знімки для поштівок, хоч це і навряд; у той час звичним було найняти «тимчасових» фотографів для створення зображень, що в подальшому використовувались для виготовлення поштівок місцевими видавцями, що мали зв'язки за кордоном³⁸.

Новоросійське товариство замовило Кречмеру виготовити фотографії, що показували б новозасноване поселення як зразок індустріального виробництва та міської цивілізованості³⁹. Тому на передньому плані зображень на листівках були найбільш вражаючі промислові досягнення поселення: ряди величних доменних печей, ретельно сконструйовані шахтні копри та найулюбленіша інноваційна розробка Юза – залізниця, що з’єднувала містечко з транспортним шляхом Курськ-Харків-Азов. Інший набір знімків підкреслював символи громадського життя містечка: відділення Державного банку, народне училище при заводі Новоросійського товариства, синагога, православна церква і навіть пожежна частина. Зрештою, Кречмер створив багато урбаністичних образів, що представляли образи цивілізованості (човнова станція біля міського саду), життя спільноти (панорами центру містечка разом із вулицями на три смуги руху, магазинами і парками) та місця для відпочинку та розваг (озеро з човнами). Усі разом ці знімки посилювали враження, що Юзівка є ідеалом індустріальної та громадянської модерності, місцем, де працелюбні поселенці могли бути успішними в професійному плані та насолоджуватись безбідним життям у еміграції.

Варто зауважити, що майже на всіх знімках серії Кречмера немає людей. Темою фотографій було частіше підприємство, аніж людська діяльність, що його створює; на першому плані були сировинні матеріали (купи вугілля і коксу) та технічні винаходи (гірничі виробки, залізниці) замість робітників і керівників. Одна із фотографій, що відображає такий підхід, називається «Новоросійське товариство. Центральна шахта і шахта №4».

Новоросійське товариство. Центральна шахта і шахта №4. Видання Еміля Кречмера. Джерело: Wikimedia Commons

На ній помітно три виробки з надшахтними спорудами, дві залізничні колії з вагонами та паровими машинами, купами чогось схожого на лісоматеріали для шахт та ряд димових труб. Хоча освітлення вказує на те, що це середина дня, на усьому знімку помітно лише одну людину – самотнього робітника, що має такий вигляд, нібито намагається втекти із поля зору, сховавшись за залізничну платформу. Будучи далеко не екзотичними на зображеннях колоніальних листівок, розглянутих Аллулою та іншими дослідниками, місцеві робітники на цьому фоні є зайвими предметами зображення, що відволікають від грандіозних пейзажів індустріальної сучасності, які складають фокус поштівки⁴⁰.

Ще однією характерною рисою поштівок Кречмера є певне трактування природного ландшафту. Всюдисущий степ, об'єкт захоплених відгуків у багатьох листах та спогадах британських мігрантів, що зберігаються у Науковому архіві Юзівки⁴¹, судячи з усього, навмисно виключений із багатьох кадрів на поштівках. Будучи все-таки незмінним фоном урбаністичних горизонтів містечка, степ закрадається в кадр на багатьох фотографіях, причаївшись за фасадами вражаючих готелів та постоялих дворів (Базарна вулиця Юзівки, 1913 р.). На інших фотографіях запилені ґрунтові дороги, що з'єднують величні ряди громадських будівель (вид Преображенської церкви, 1909), і латки голої землі (серія 1, № 11) зводять нанівець спроби показати Юзівку як ідеал урбаністичної вишуканості та цивілізованості. Непідкорений світ природи вторгається в композицію поштівок, вносячи небажані натяки на природну спонтанність і безлад.

Загальний вид Юзівки на поштівці Еміля Кречмера, на якій степ помітно на задньому плані (прибл. 1905). Джерело: Wikimedia Commons

Тематичний фокус поштівок Юзівки з часом змістився. У той час як промислове обладнання і громадські будівлі залишались популярною тематикою протягом 1910-х рр., видавці поштівок почали одночасно виготовляти більше фотографій місцевих робітників та умов їхнього життя та праці. Помітним учасником цього напрямку був литовський видавець Яків Перех. Як свідчать донбаські історики, Перех емігрував до Юзівки близько 1909 р. і почав виготовляти перші поштівки з видами містечка у 1912-1913 рр.⁴² Тоді як ранні фотографії Переха виготовлялися із застосуванням існуючих негативів, включно з кречмерівськими, пізніше він швидко знайшов нову відповідь на зміни в ринкових тенденціях. Реагуючи на зростання попиту на мистецтво, що відображало б соціально-політичні умови життя робітничих класів у Європі, він почав виготовляти експресивні зображення юзівських шахтарів за роботою і вдома⁴³. Інсценовані епізоди життя робочого класу супроводжували псевдоетнографічні підписи, з імітацією наукової об’єктивності. «Шахтар типу ‘коногон’» та «Шахтарське житло – ‘балагани’» - це яскраві приклади такої тенденції.

Поштівки Переха з донбаськими шахтарями було б корисно порівняти з зображеннями алжирських жінок на листівках, досліджених у «Колоніальному гаремі» Аллули. Дослідження Аллули, як підкреслює Барбара Гарлоу у вступі до книги, оприявнює «види деформації», якої завдавали колоніальні фотографи, щоб зафіксувати «фантазм фанцуза щодо східної жінки та її недоступності за хіджабом у забороненому гаремі»⁴⁴. Подібним чином, зображення Переха, вірогідно, фіксують європейський «фантазм» праці робочого класу: на одному зображенні шахтарі позують в пікантній напівоголеності, зайняті тим, що можна вважати місцевим еквівалентом «екзотичних ритуалів» алжирських жінок⁴⁵ - інсценованим показом індустріальної каторги. Проте інші зображення Переха говорять про спростування колоніального погляду. Портрет шахтаря у рамках монтажу ескізних зображень шахтарського життя, для прикладу, є провокуючим і непохитним. Будучи вже не іграшкою, поставленою в певну позу митцем-фотографом, цей образ здається суворим передвісником революційних змін, що невдовзі поглинуть індустріальне поселення і Російську імперію в цілому⁴⁶.

Постановочний кадр із шахтарями, що працюють під землею, на поштівці Якова Переха (1910-ті рр.). Джерело: Wikimedia Commons

Мінлива тематика зображень на юзівських поштівках у перші десятиліття ХХ ст. розкриває конкуруючі дискурси місця, які просувала адміністративна верхівка з однієї сторони та місцеві торговці з іншої. У той час як керівники компаній хотіли показати містечко як ідеал індустріальної модерності і громадянського порядку, місцеві підприємці, реагуючи на ринкові потреби у 1910-х рр., кинули виклик цій концепції, перенаціливши об’єктив фотоапарату, хоча і з екзотизуючим наміром, на бруд, бідність та труднощі щоденного існування місцевих шахтарів. Аналіз одних лише цих зображень, однак, розкаже нам мало про те, як такі ідеалізовані поняття місця та громади сприймали та розуміли люди, що надсилали поштівки. Безсумнівно, набагато важче знайти такий матеріал, і саме тому дослідники поштівок, як правило, обмежують аналіз їхнього текстуального змісту до коротких коментарів про «двояку» природу взаємовідношення між лицевою та оборотною сторонами⁴⁷.

Деякі роздуми про зв’язок між візуальним та текстуальним у поштівках можна запропонувати на матеріалах листування Вільяма (Віллі) Джоунса із міста Хенгойд та графства Ланкашир, що переїхав до Юзівки у 1906 р. працювати гірничим інженером 14 кам'яновугільних шахт Новоросійського товариства⁴⁸. Дружина Віллі, Іна, приєдналася до нього 1907 р., але змушена була повернутися у Британію в 1908 р. через погіршення здоров'я. Віллі залишився працювати на Товариство ще на кілька років. Поштівки, які він надсилав матері до Уельсу, можна розділити на чотири категорії: ті, що були надіслані із Європи під час подорожі Віллі до Юзівки у 1906 р. (Голлінвуд, Ланкашир, Берлін, Варшава); поштівки із зображеннями заводів Юзівки (1907 р.); поштівки, надіслані із туристичних місць, які Віллі відвідав, поки проживав у Юзівці (1907-1909 рр.); листівки до Різдва, Нового року та Великодня (дещо інший жанр листування), що отримали члени сім'ї у 1907-1908 рр. Хоча ці матеріали викликають великий інтерес як сукупність, наступна дискусія, як і основна тема цієї статті, буде сфокусована тільки на поштівках із зображеннями заводів, а також на тому, як текстові повідомлення Віллі пов'язуються з ідеалізованими зображеннями промисловості, зафіксованими на них.

Архів містить чотири поштівки із зображеннями заводів, що Віллі надіслав своїй матері, місіс М.Е. Джоунс, у 1907 р.49 Усі ці листівки були виготовлені Емілем Кречмером та подають характерні для цього видавця безлюдні індустріальні пейзажі, а також одне зображення озера, що належало товариству, із пустими прогулянковими човнами на передньому плані. Одна із листівок містить три окремі зображення трьох шахт, сфотографованих з вигідних ракурсів із супровідними підписами у правій нижній частині сторінки. Ця листівка є єдиним прикладом використання Кречмером формату «Вітання з...», мультипанорамного дизайну з обмеженим місцем для записів на лицевій стороні та лише адресою на звороті⁵⁰. Ненсі Стейбер стверджує, що мультипанорамними поштівками Амстердама, випущеними приблизно в той же час, намагалися створити «доступну для розуміння цілісність через [такий собі] калейдоскоп зображень»⁵¹. У випадку Кречмера, це зовсім не калейдоскоп: багатопанорамна листівка подає кілька дуже схожих між собою зображень місцевих кам’яновугільних шахт. Ціллю тут є не довести культурне різноманіття, а радше через повторення наполягти на індустріальній досконалості містечка.

Повідомлення, написані Віллі на обороті листівок (а також у місці для записів у випадку багатопанорамної листівки), мають декілька цікавих особливостей. По-перше, вони вирізняються своєю лаконічністю та очевидною поверховістю. Замість того, щоб передавати якусь важливу інформацію, вони спрямовують увагу читача на інші форми листування, що очікуються в майбутньому (такий собі “round robin”⁵² для поширення по родичах у Койделі та Голлінвуді; вказівки на «докладну відповідь», яку слід було очікувати найближчими днями). Така функція поштівки як форми проміжного листування, своєрідної комунікативної затички, очевидна також у інших листах із досліджуваної тут колекції⁵³. Частота надсилання поштівок була вочевидь обумовлена міркуваннями економії, адже поштівки у кінці ХІХ ст. коштували менше, аніж цілий лист⁵⁴. Унаслідок цього, поштівки стали функціонувати як візуальний супровід для писаних оповідей про життя в еміграції, що мали б з'явитися у подальших листах, а також викликати у читачів натхнення для творчої уяви про чужоземні пейзажі, серед яких жив і працював далекий родич.

Відправники поштівок не обмежувалися написанням лише на звороті листівки. Вони також підписували зображення, додаючи пояснювальні коментарі та вставляючи особисту інформацію. Три із листівок Віллі до матері містять такі коментарі. Наприклад, досить сумне зображення заводів Новоросійського товариства супроводжується приміткою: «Загальний вигляд частини заводів. ВДжФ»; спокійний пейзаж із озером та човнами містить коментар: «У нас тут три великі озера. ВДжФ; а також багатопанорамна листівка, що містить написаний від руки заголовок у верхньому лівому куті: «3 із 14 кам’яновугільних шахт під моєю відповідальністю як інженера. Погода тут досі м’яка». Хоча з першого погляду ці коментарі цілком побутові, їх також можна розглядати як спосіб взаємодії автора із поштівочними образами просторів. З одного боку, ідея оволодіння і індустріальним (шахти), і природним (озера) пейзажами перегукується з ідеями управлінської дисципліни та компетентності, показаних у листівках. Здається, зображення надихнули Віллі на вияв гордості та приналежності до індустріальних успіхів Юзівки. З іншого боку, коментарі Віллі персоналізують безособові зображення індустріального ландшафту. Через купівлю, додавання коментарів та надсилання листівки, Віллі бере участь у культурному конструюванні Юзівки, таким чином надаючи особистого значення абстрактним образам місцевої індустрії.

Багатопанорамна листівка юзівських шахт Еміля Кречмера (прибл. 1909 р.) із коментарями Віллі Джоунса. Джерело: Wikimedia Commons

Юзівські листи

Найголовнішими у поштівочних образах Юзівки були ідеї індустріальної досконалості, продуктивності праці, модерності та цивілізованості. Ці образи поширювалися через мережі соціальних контактів, котрі, за виразом Ґабаччії, «виходили за національні межі та поєднували континенти»55. Проте, інші форми письмового листування змальовували абсолютно іншу картину містечка. У листах додому, написаних здебільшого жінками, котрі, як підкреслюють дослідники листування мігрантів, несли основну відповідальність за підтримку транснаціональних «мереж любові та вдячності», постає інша Юзівка. Серед цих листів, значною мірою присвячених веденню домашніх і побутових справ, ми натрапляємо на описи бідності, культурної депривації, трудових конфліктів і загальної незабезпеченості, що знаменували життя у шахтарському містечку на початку ХХ ст. Таким чином, поштівки і листи утворювали вузловий центр, у якому поєднувалися та входили в суперечності різні дискурси місця, обумовлені різними політичними і соціальними поглядами та завданнями.

Листи, написані жителями Юзівки своїм друзям та сім’ям до Британії, були зовсім не сповнені політичних інтриг. Навпаки, вони цікавились перш за все внутрішніми справами, намагаючись різними способами підтримувати стосунки на відстані, що були підірвані досвідом еміграції. Одна серія листів, що зберігається в ЮНА, була написана Мері Льюїс із м. Понтіпул, яка переїхала до Юзівки у 1880 р. із своїм чоловіком Вільямом через перебої в роботі на сімейній фермі, своєму сину Сіднею (Сіду), що залишився в Уельсі у місцевій школі-пансіоні. Родина хотіла, щоб Сід приєднався до них після навчання, але спалах холери в Юзівці зруйнував цей план. Ці листи то зворушливі, то смішні, то сумні, і очевидно, що написані матір’ю, яка глибоко стурбована благополуччям свого сина за її відсутності. Вони зосереджені здебільшого на сімейних подробицях: здоров’я Сіднея, успіхи в його навчанні, своєчасна оплата рахунків за пансіон та перспективи майбутньої роботи. У них також є часті і детальні настанови стосовно моральної пристойності і поведінки.

Основною характерною рисою цього листування є його інтенсивність. Мері часто надсилала листи Сіду; вона заповнювала маленькі листочки прямокутного, у квадратну клітинку паперу своїм акуратним почерком, часто заходячи на вузькі береги сторінки, намагаючись донести до свого сина важливість цих настанов. Стиль, яким написані листи, такий же емоційний: манера письма має виражений розмовний характер; після традиційних вступних шаблонних фраз Мері кидається у потоки питань без розділових знаків, поспіхом відтворених випадків з життя, роздумів та вимог, що складає виразне враження поспішної нотації, прочитаної дуже стурбованою матір’ю, яка, проте, має добрі наміри:

Любий Сіднею ти не підеш [до банку] із нашою згодою [sic] це останнє місце в якому ми б хотіли тебе бачити якщо ти не хочеш продовжувати навчання в школі як ти казав раніше краще сам визначся і опануй ту чи іншу професію ти мусиш негайно для себе вирішити це недобре коли ти думаєш спочатку одне потім друге але дай нам знати у наступному листі що ти думаєш або ж почекай коли повернешся додому знову і попросиш дідуся допомогти у вирішенні ми хочемо зробити для тебе все що можемо але ми хочемо бачити що ти стаєш справжнім чоловіком... [sic]⁵⁶.

Цей уривок можна було б розглядати як текстуальне повторення загальноприйнятих звичаїв материнської турботи, тобто примусового виду піклування про матеріальне благополуччя дитини. Це також є доказом застосування методик дистанційного виховання (тут загроза фізичної присутності замінена текстуальною присутністю: текст на всю сторінку, що немов павук підповзає до берегів, призначений для того, щоб передати Сіднею серйозність намірів матері). Однак ми також могли б тлумачити уривок як приклад того, що Міріам Добсон назває «наполегливим зусиллям сформувати стійку дискурсивну ідентичність»⁵⁷. Авторка пише не лише своєму сину, щоб направити його на шлях істинний, а й самій собі; текстові підтвердження материнської турботи посилюють її ідентичність матері, задовольняючи потребу у стабільності серед радикально змінених обставин внаслідок еміграції та роботи з відривом від сім'ї⁵⁸.

У той час, коли Мері писала ці листи, хвилювання серед робітників Юзівки наростали. Умови, в яких російські робітники жили і працювали, були токсичними у багатьох відношеннях. Як писав один журналіст із «Тайм» у 1880-х рр.: «Смердючий, задушливий дим із фабрик та шахт змішується з вугільним і вапняковим пилом, а також із шкідливими випарами органічних речовин, що гниють у кварталах та на вулицях, значно отруюючи повітря»⁵⁹. Водночас, щоденне життя в робітничих кварталах характеризувалося ізоляцією, культурною депривацією і насильством. Мігруючий характер робочої сили, що складалася здебільшого з селян, означав часту зміну робітників та відсутність будь-якого відчуття спільноти або соціальної солідарності. Теодор Фрідґут ставить під сумнів твердження, що ці умови заохочували до революційних настроїв, аргументуючи тим, що відсутність інтелігенції та культурних інституцій унеможливлювала масову політизацію. Хоч робітникам і не вдавалось мобілізуватись, вони все одно проявляли виразну схильність до насильства, бунтів і погромів, що посилилась на початку століття⁶⁰. Живучи далеко від бідних робітничих районів у закритому поселенні під охороною козацької варти, громада британських мігрантів не могла не знати про цю хвилю соціального невдоволення у містечку.

Поруч з методами дистанційного виховання, у листах Мері Льюїс ішлося про затоплення, пожежі та смертельні нещасні випадки у шахтах, про епідемії, спалахи холери та повстання робітників. У листі, написаному в травні 1895 р., наприклад, Мері більш-менш непомітно переходить від лаяння сина за поганий табель успішності до розповіді про затоплення у сусідній шахті, що спричинило загибель багатьох робітників і призупинило роботу у районі на кілька тижнів:

Ну отримали ми твій останній табель а разом з ним і цікаві подробиці але чим же ти займався твій батько дуже незадоволений ним ти не склав іспит із математики сподіваємося ти постараєшся краще у цьому семестрі тому що це буде дуже важливо у твоїй професії так що постарайся наступного разу отримати кращий табель у нас тут в суботу ввечері було жахливе затоплення ми не знаємо звідки з'явилася вода але вона забрала все до того як пройшла поруч з нами кажуть декілька людей загинуло але правди ми ще не знаємо ну мені дали великого пса чорного такого як був у тебе коли я була вдома…⁶¹

В іншому листі, написаному Сіду раніше того ж року, Мері опосередковано згадує небезпечні умови в місцевих шахтах, що часто призводили до жахливих нещасних випадків, у тому числі травм і навіть смерті сотень місцевих робітників. У описі візитів до місцевої лікарні до подруги відбувається наративне зміщення: у оповіді з’являються скалічені тіла й обгорілі обличчя шахтарів і промислових робітників, що займають сусідні ліжка:

Ти мусиш мені пробачити за те що я тобі не писала бо я була зайнята місіс Гілл у лікарні останні п’ять тижнів перенесла операцію їй давали хлороформ три рази...Містер Гілл їв із нами... У мене не було багато часу написати ми провідуємо хворих дехто втратив ногу дехто руку в декого нога зламана в декого рука ще й інші травми троє чоловіків дуже сильно обгоріли на руках і обличчях одні бинти вчора ми їх годували желе і бланманже що я принесла для місіс Гілл але ми віддали це їм натомість вони видавалися такими вдячними я сьогодні передам туди ще але ми не заходимо у відділення де лежать із лихоманкою⁶².

Ці уривки контрастують із образами Юзівки з поштівок. По-перше, у своєму листі Мері показує світ природи як руйнівну силу («жахливе затоплення...вона забрала все до того як…»), аніж об'єкт управління людини. Небезпека з боку природи була спільною темою в листах британських мігрантів. Чи то йшлося про «велику спеку», що була причиною «загальної слабкості» влітку, снігові бурі, які, немов «природна круговерть», забирали життя місцевих жінок та дітей, чи то «рідкий бруд», що тік рікою по юзівських вулицях у весняну відлигу, світ природи майже завжди зображали як загрозу для людського життя63. У той же час, поштівки демонструють образ прирученої природи, довкілля, підкореного завдяки непереборній силі людської волі: шахтні стовбури, через які проникають у глибини землі, щоб видобути сировину заради людської вигоди; залізничні шляхи, що розділяють абстрактний пейзаж на впорядковані геометричні форми. Просвіти зі степом, що вторгаються на задній план деяких фотографій, є відхиленням від норми: природне середовище зображено в цілому як об'єкт людської діяльності, контрольований і передбачуваний, а не дика і загрозлива сила.

Друга риса, що показує контраст між листами і поштівками, - це ставлення до людей. Промислові робітники і їхнє буденне життя – це вже зовсім не віддалені цятки на горизонті, вони вже на передньому плані у листі Мері. Усний стиль написаного перетворює передану інформацію на більш переконливу: повторення в описі травм, що йдуть без пауз («дехто втратив ногу дехто руку в декого нога зламана в декого рука»), показує буденну реальність у поселенні, повну фізичного страждання, при цьому материнська турбота, яку описує Мері («вчора ми їх годували желе і бланманже»), викликає співчуття до постраждалих. У цій особистій сповіді нам пропонують вражаюче зображення місцевих робітників, які зовсім не зайві у цій картині індустріальної сучасності (як-от на поштівках Кречмера), і які зовсім не екзотичні та не відповідають європейському образу життя робітничого класу (як на поштівках Переха). Це є скорше особиста розповідь про людське страждання, написана людиною, що вважає себе доглядальницею, як підказують нам її тексти.

Ще одне зібрання листів - архів сім’ї Джеймс із м. Мастеґ і Юзівки - пропонує іншу низку спостережень за соціальними умовами містечка⁶⁴. Ці листи були написані через 20 років після листів сім'ї Льюїс, між 1913 та 1915 рр., і відображають інший ряд сімейних обставин та політичних умов. Листи написані другим поколінням мігрантів, дітьми перших юзівських поселенців, Девіда Джеймса та Мері Робертс, які емігрували у цей регіон із Південного Уельсу в 1870-х рр. Девід і Мері виростили восьмеро дітей у Юзівці і стали свідками народження 39 внуків у сусідньому регіоні. На відміну від Льюїсів, котрі на час написання проживали в Юзівці лише два роки, сім’я Джеймсів міцно стояла на ногах, володіла багатьма шахтами і земельними ділянками у регіоні, була добре інтегрована у місцеву спільноту. Проте, із наростанням політичної нестабільності після 1905 р. деякі члени сім'ї вирішили повернутися до Британії, забравши з собою маленьких дітей. Листи Джеймсів були написані братами і сестрами, що залишились в Юзівці, передавши своїх дітей для догляду членам сім'ї в Британії, і тими, хто переїхав до Уельсу - країни, що для декого була абсолютно чужою, щоб почати нове життя.

Велика частина листування між Елізабет Джеймс, народженою в Юзівці у 1874 р., та її старшою сестрою Марґарет Джеймс, що народилась у Камберленді у 1862 р., стосується матеріального добробуту двох найстарших синів Елізабет, Девіда і Джозефа (нар. 1897 та 1898 р., відповідно), опіка над якими була доручена Марґарет. Подібно до листування Льюїсів, листи від Елізабет виконують функцію материнської турботи, намагаючись об’єднати сім’ю, яка була розділена відстанню та політичним переворотом. Іще однією важливою особливістю листування Джеймсів є те, як воно виходить за рамки індивідуального, щоб залучити всю сім'ю в процес створення, розповсюдження та отримання листів. Борджес і Канчіан писали про «[такі] прийоми колективного читання і розповсюдження листів, [що виходять] за межі початкового отримувача», що має на меті залучення групи членів сім'ї⁶⁵. Ці процеси, безумовно, присутні в листуванні сім’ї Джеймсів, адже воно містить детальні вказівки про те, як слід розмножувати і розповсюджувати листи у колі сім'ї.

Як і Мері Льюїс у своїх листах до Сіда, Елізабет писала в період загострених політичних суперечностей. За озброєним насильством, що супроводжувало революцію 1905 р., слідував період значної нестабільності і невпевненості, під час якого багато іноземних працівників і їхніх сімей вирішили покинути поселення та побудувати нове життя в іншому місці. Загальні страйки ширилися Донбасом аж до початку Першої світової війни: у перші сім місяців 1914 р., наприклад, хвиля неспокою серед робітників охопила всю країну і призвела до 40 страйків, в яких взяло участь 44 625 робітників⁶⁶. Частина пакету реформ, прийнятих російським урядом, щоб утихомирити цей неспокій, стосувалася перегляду привілейованого статусу іноземних робітників; із 1913 р. зарплати російських та іноземних майстрів і кваліфікованих робітників були формально зрівняні⁶⁷. Ці умови, включно із перспективою подальшої нестабільності в результаті наближення війни, підштовхнули більшість іноземців залишити Юзівку незадовго до війни. Сім'я Джеймсів була однією лише з декількох, що мали глибоке коріння у місцевій громаді та залишились у Російській імперії в той час, намагаючись зберегти той спосіб життя, що вони розвивали поколіннями⁶⁸.

Марґарет Джеймс, як і Мері, присвячує багато місця дріб’язковій опіці благополуччям своїх дітей, деталізуючи вказівки своїй сестрі щодо подальшого слідкування за навчанням у школі, кар’єрним ростом, одягом, харчуванням та дозвіллям. Марґарет також керує транснаціональними покупками одягу молодшим братам і сестрам, котрі залишились із сім’єю в Юзівці, і її вказівки стосовно цього сповнені самовіддачі сім’ї і безпосередності:

Люба Меґґі Боюсь, що це принесе тобі масу незручностей, але, якщо в тебе буде час, вишли мені костюм для Джорджі, такого ж розміру, як у Боба, взагалі будь-який гарний одяг, не дуже світлий, кілька сорочок для крикету, піджак і пояс для малого Чарлі, а ще кілька картузів⁶⁹.

Із цим сімейним листуванням переплетені уривки чуток, спостережень та особистих роздумів щодо політичних процесів у Юзівці того часу. Елізабет непокоїться через ситуацію з її чоловіком (Чарльзом Джеймсом) та батьком (Девідом Джеймсом), котрі боряться за збереження своїх посад керівників місцевих шахт в умовах дефіциту робочої сили, частих страйків та загальної кризи місцевої економіки. «Шахти у жахливому стані», пише вона у березні 1913 р., «потрібно так багато води відкачати, і всі колоди прогнили, Чарлі говорить, що він незадоволений тим, що вони це все затіяли, адже, щоб розібратися із цим, потрібно багато коштів»⁷⁰. У листі, написаному через три місяці, згадується, що умови погіршились, а положення родини залишилось ненадійним. Серед розповідей про купівлю російського мережива та пліток про спільних знайомих Елізабет висловлює своє занепокоєння станом робіт і роллю сім'ї в них:

Цього місяця батько і Чарлі беруться за роботи, шахти не приносять доходу, робітники такі ж, як і колись, а зарплати набагато вищі, і все решта, деревина і т.п., багато несправностей, а Інженер робить все можливе, щоб допомогти Чарлі вже майже втратив глузд через це все Батько вже не такий сильний як колись ноги його підводять⁷¹.

Останнім і, мабуть, найцікавішим прикладом того, як політика знаходить своє відображення у епістолярних текстах британських мігрантів Юзівки, є лист, написаний до Марґарет, цього разу від племінниці Мері (Адель, в дівоцтві Олдфілд), яка, як і Елізабет, залишилась в Російській імперії із своєю сім'єю. Лист Мері, написаний напередодні Першої світової війни, розкриває надзвичайну ненадійність ситуації британських мігрантів у Юзівці того часу. Мері пересилає історію про зібрання «Англійського комітету» в Юзівці (грудень 1913 р.), що підтверджує наростаючу недовіру серед іноземців і страх, що їхній соціальний статус і привілеї у місцевій громаді незабаром будуть під загрозою:

[Містер Бірч] сказав одну дуже дивну річ Ользі та Адель, які сиділи біля мене на той момент, що змусила нас замислитися, що саме він мав на увазі. Він сказав, моя порада вам дівчата – беріть приклад з матері «і ретельно вимийте підлогу» це він мав на увазі, що нам слід готуватися до такого у найближчому майбутньому! Тут усі англійці мають двірників, які виконують всю роботу за нас, їх дозволяє компанія і, найвірогідніше, тепер багато що зміниться. Безсумнівно, вони захочуть скоротити наші витрати. Я гадаю, кіньми теж не можна буде користуватись. Це буде дуже незручно, бо крамниці так далеко від заводу, а дороги нестерпні іноді, так чи інакше, ми готові до цього всього і надіємось, що гірше все-таки не стане⁷².

Як і в листуванні Марґарет із Сідом, тут виникає альтернативне враження про Юзівку. На відміну від образів управлінського порядку і дисципліни, переданих на поштівках, листи вказують на хаос, розгубленість та переполох, що охопили спільноту британців у перших десятиліттях ХХ ст. Замість доменних печей і промислових лебідок, що велично підіймаються з ландшафту, немов вежі соборів, ми стикаємося із затопленими шахтними стовбурами, промоклими дерев’яними конструкціями та розгніваними місцевими робітниками. Самовпевнений клас управлінців, котрий, як Віллі у своїх підписаних поштівках, опановував місцевий ландшафт, поступається тут знедоленій та заляканій групі іноземців, яких незабаром виженуть із країни. Таким чином, листи документують останні дні Юзівки як моделі адміністративного колоніалізму, проспонсорованого іноземцями. Після більшовицького перевороту 1917 р. та революційних подій 1917 - 1921 рр. поселення перетвориться 1924 р. на «Сталіно», а контроль над виробництвом перейде від іноземців до комуністичного керівництва.

***

Юзівські поштівки та листи знайомлять нас із різними особистостями, інституціями та завданнями, що сприяють ментальному освоєнню певного місця - містечка, чиї ландшафт, населення і культурна ідентичність кардинально змінювались на початку ХХ століття. Поштівки Кречмера, наприклад, підкреслюють загальний образ Юзівки: в них використано індустріальні картини, щоб посилити асоціації містечка з ідеями економічної досконалості, управлінського порядку та продуктивності праці. Хоча і досить важко визначити, наскільки ці авторитетні дискурси місця сформували погляди британців, текстове наповнення деяких поштівок вказує на те, що їхні автори справді цікавились і реагували на те, що на них було зображено, підсилюючи закладене у картинках привласнення й домінування. Однак, наміром цієї статті є не робити загальні висновки про те, як місцеві жителі засвоювали мейнстримні уявлення про своє містечко, а скоріше показати різноманітність культурних образів Юзівки та способів їхнього співіснування та утворення складного і навіть суперечливого дискурсу місця.

Як відмітив Фрідґут, Юзівка була містечком контрастів, у якому були водночас величезні привілеї і абсолютна убогість, промисловий прогрес і соціальна депривація. Розглядаючи поштівки і листи як одну сукупність епістолярних матеріалів, ми отримуємо більш нюансовану картину різних факторів, що сформували життя в індустріальному поселенні, а також як це життя викладалося адресатам за кордоном. Рухаючись від ідеалів управлінського колоніалізму з поштівок до шепотіння наляканих революцією у листах, ми відкриваємо регіон, розуміння якого весь час переосмислювалося та перевизначалося його жителями. Це спостереження залишається актуальним для політичної ситуації в цьому регіоні і на сьогодні. Зараз Донецьк є в центрі воєнного конфлікту, що серед іншого супроводжується дискусіями щодо історичних тлумачень культурної ідентичності, модерності чи відсталості, та політичної орієнтації регіону. Певні спостереження стосовно численних конкуруючих між собою образів Донбасу, а також політичні процеси, що наповнювали ці образи, залишаються значимими також для розуміння сучасності.

Переклад Наталії Усач

Написання статті підтримане проектом "Де-індустріалізація та конфлікт на Донбасі: нарощування потенціалу України для перетворення (моно)міст Донбасу на інклюзивні, безпечні, cтійкі та сталі середовища", що його реалізують Університет Сент-Ендрюс (Велика Британія), Центр міської історії (Львів) та фонд «Ізоляція» (Київ).

¹ Ця стаття була написана в результаті дослідження, пов’язаного з «Проектом Юзівка: заохочення до діалогу і творчості навколо тем міграції, культури та європейської ідентичності в Уельсі та Україні». Я б хотіла висловити свою вдячність Трасту Карнегі, Університету Сент-Ендрюса, Уельській раді з мистецтва та Шотландській раді з фінансування за їхню щедру підтримку цього проекту.

² Лист Ріса Річардса з Юзівки, 5 травня 1889 р. Hughesovka Research Archive (далі HRA), D/D X 638 1/1.

³ Звідти ж. HRA D/D X 638 1/2-3.

⁴ Див. також, для прикладу, нищівний опис російських робітників Юзівки у праці: Henry Norman, All the Russias: Travels and Studies in Contemporary European Russia, Finland, Siberia, the Caucasus and Central Asia, London, 1904, pp. 378-380.

⁵ Див., зокрема, Russia in Britain, 1880-1940: From Melodrama to Modernism, ed. by Rebecca Beasley and Philip Ross Bullock (Oxford: Oxford University Press, 2013); Rebecca Beasley, Russomania: Russian Culture and the Creation of British modernism, 1881-1922 (Oxford: Oxford University Press, 2017).

⁶ Borges and Cancian, ‘Reconsidering the Migrant Letter: From the experience of migrants to the language of migrants’, The History of the Family, 21, 3, 2016, pp. 281-290 (p. 283).

⁷ Ibid.

⁸ Donna R. Gabaccia, Italy’s Many Diasporas, Seattle: University of Washington Press, 2000, p. 11.

⁹ Про соціальні функції листівки Стюарт зауважує: листівка «встановлює зв’язки обов’язку між відправником і отримувачем… як символічні і матеріальні зв’язки, вони є важливим елементом тканини соціальних зв’язків». Susan Stewart, On Longing: Narratives of the Miniature, the Gigantic, the Souvenir, the Collection, Baltimore, 1984, p. 138.

¹⁰ Christraud M. Geary and Virginia Lee Webb, ‘Introduction: Views on Postcards’, in Delivering Views: Distant Culture in Early Postcards, ed. by Christraud M. Geary and Virginia Lee Webb, Washington and London, 1998, pp. 1-11 (p. 8).

¹¹ Ibid., p. 9.

¹² Naomi Schor, “Cartes Postales”: Representing Paris 1900, Critical Inquiry 18 (1992) 2: 231.

¹³ Malek Alloula, The Colonial Harem, Minneapolis, 1986.

¹⁴ Див., наприклад, Елен Генді (Ellen Handy) про творення японської «гейші» на поштівках: ‘Japonisme and American Postcard Visions of Japan: Beauties and Workers, Cherry Blossoms and Silkworms’, in Delivering Views, pp. 91-114; та Annelies Moors, ‘Presenting People: The Politics of Picture Postcards of Palestine/Israel’, in Postcards: Ephemeral Histories of Modernity, ed. by David Prochaska and Jordana Mendelson, University Park, Pennsylvania, 2010, pp. 93-105.

¹⁵ Schor, p. 195.

¹⁶ Див., напр.: Nancy Stieber, ‘Postcards and the Invention of Old Amsterdam Around 1900’, in Postcards: Ephemeral Histories of Modernity, pp. 24-41.

¹⁷ Patricia Goldsworthy, ‘Images, ideologies, and commodities: the French Colonial Postcard Industry in Morocco’, Early Popular Visual Culture, 8, 2, 2010, pp. 147–167 (p. 153).

¹⁸ Stewart, p. 138.

¹⁹ Приклади внутрішньої орієнталізації Донбасу українськими інтелектуалами див. у: Андрей Портнов, «Донбасс» как Другой: украинские интеллектуальные дискурсы во время войны, Неприкосновенный запас 6 (2016), с. 103-118, https://www.nlobooks.ru/magazines/neprikosnovennyy_zapas/110_nz_6_2016/article/12204/

²⁰ Вінн цитує, зокрема, роботи Ричарда Пайпса: Richard Pipes, Social Democracy and the St. Petersburg Labor Movement, 1885-1897 (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1963); Allan K. Wildman, The Making a Workers’ Revolution: Russian Social Democracy, 1891-1903 (Chicago: University of Chicago Press, 1967); та Reginald E. Zelnik, “Russian Bebels; An Introduction to the Memoirs of Semen Kanatchikov and Matvei Fisher,” Parts 1 & 2, Russian Review. 35, 3, 4 (1976): 249-289, 417-447.

²¹ Ці роботи включають: Charters Wynn, Workers, Strikes and Pogroms: The Donbas Dnieper Bend in Late Imperial Russia, 1870-1905 (Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1992); Theodore Friedgut’s seminal works, Iuzovka and Revolution, Volume I: Life and Work in Russia’s Donbass, 1869-1924 (Princeton: Princeton University Press, 1989) та Iuzovka and Revolution, Volume II: Politics and Revolution in Russia’s Donbass, 1869-1924 (Princeton: Princeton University Press, 1994).

²² Інтерес західної історіографії у «робітничій свідомості» також вплинула на низку усноісторичних проектів за участі робітників Донбасу, наприклад, Workers of the Donbass Speak: Survival and Identity in the New Ukraine, 1989-1992, ed. by Lewis H. Seigelbaum and Daniel J Walkowitz (Albany: State University of New York Press, 1995).

²³ Див., зокрема, Григорий Александрович Гусинский, Донецкий краеведческий музей. Путеводитель (Донецк: Донбасс, 1966); Василий Петрович Миронов, Город, в котором мы живем: популярный очерк (Донецк: Донбасс, 1977).

²⁴ Володимир Куліков, Підприємства й суспільство в заводських і шахтарських поселеннях Донбасу та Придніпров’я в 1870 – 1917 рр., Харків: Видавництво ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2019.

²⁵ Ксенія Кузіна, Зоя Лихолобова, Соціально-економічні процеси у монопрофільних шахтарських містах Донбасу (1950-1980-ті рр.) (Донецьк 2010); Илья Кононов, Наталья Кононова, Валерий Денщик, Кризис и самоорганизация. Шахтерские города Донбасса в период реструктуризации угольной промышленности: социальное и экологическое измерения (Луганск: Альма Матер, 2001); Олена Стяжкіна, Людина у радянській провінції: освоєння (від)мови (Донецьк: ДонНУ, 2013).

²⁶ Денис Казанський, Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі (К.: Темпора, 2015).

²⁷ Див., наприклад, Любава Іллєнко (упор.), Донбас: Перша лінія. Проект «Донбаські студії» Фонду ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив (К.: Huss, 2016).

²⁸ Станіслав Кульчицький, Лариса Якубова, Триста років самотності: український Донбас у пошуках смислів і Батьківщини (К.: Кліо, 2016); Максим Віхров, Дикий Схід: нариси історії і сьогодення Донбасу (К.: Темпора, 2018).

²⁹ Див., зокрема, чудовий проект, присвячений деконструкції міфів Донбасу в кіно: Станіслав Мензелевський (упор.), Кіноревізія Донбасу 2.0 (К.: Національний центр Олександра Довженка, 2017, перше видання 2015).

³⁰ Ірина Склокіна, «Фотообрази Донбасу: створення, соціальне життя, архівування», у: Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу (за ред. Володимира Кулікова та Ірини Склокіної, Львів: ФОП Шумилович, 2018), с. 185-227.

³¹ Российский государственный исторический архив. Ф. 1288. Оп. 5. Д. 40б. Л. 22. Висловлюю подяку Володимиру Кулікову за повідомлення цієї інформації.

³² Див. документ «Деякі спогади моєї матері Мері Кларк, з дому Пенкової, про життя у Юзівці в кінці ХІХ – поч. ХХ ст. (Helen Wareing)». HRA/D700/32/2.

³³ HRA/D381/4/1-97.

³⁴ Про тримовність британських працівників, див. вступні зауваги до документів сім’ї Льюїс із Пентіпула (1880-1919) HRA/ D/D X 522/9/1; та спогади Енні Гвен Джонс «Враження про життя у степах Росії», 1944. HRA/DX409/12/1; про святкування британцями православних свят, див. «Спогади Леї Стіл про пережиття в старій Росії, від 1874 до 1917 рр.», HRA/D/D X 664/1; про надання російських імен британським дітям, див. список валійських юзівців від березня 1896 р., HRA D433/10/1a-2b; свідчення щодо змішаних шлюбів та стосунків між британцями та місцевими, див. листування між Маргарет Джеймс та Мері Перрі, 15 вересня 1913 р., HRA/DX587/55/1.

³⁵ В. П. Степкин, «Фотографы Юзовки», Донецк: История события факты, 27 февраля 2013 г., http://infodon.org.ua/uzovka/1094.

³⁶ З того ж джерела.

³⁷ Найповніша колекція поштівок Кречмера знаходиться у Донецькому обласному краєзнавчому музеї у Донецьку, Україна. Музей опублікував каталог із зображеннями багатьох поштівок в рамках виставки «Юзівка в листівках», що була проведена у 2003 р. Багато зображень з поштівок доступні для перегляду на сайті WikiMedia Commons ‘Postcards of Hughesovka by Krechmer’: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Postcards_of_Hughesovka_by_Krechmer. Зображення впорядковані відповідно до серії та номеру на російськомовній сторінці «Открытки издательства Э. Кречмера»: https://commons.wikimedia.org/wiki/Открытки_издательства_Э._Кречмера

³⁸ Щодо циклу виробництва поштівки, див. Geary and Lee Webb, p. 23.

³⁹ Усі зображення з поштівок, про які йде мова у наступних абзацах, можна переглянути на сайті WikiMedia Commons ‘Postcards of Hughesovka by Krechmer’.

⁴⁰ Див. Alloula, The Colonial Harem; а також Patricia C. Albers, ‘Symbols, Souvenirs, and Sentiments: Postcard Imagery of Plains Indians, 1898-1918’, in Delivering Views, pp. 65-89.

⁴¹ Див. «Враження про життя у степах Росії», HRA/DX409/12/1; та «Спогади Леї Стіл про пережиття в старій Росії, від 1874 до 1917 рр.», HRA/D/D X 664/1.

⁴² Валерий Степкин, «Последний издатель юзовских открыток», Донбасское географическое общество, 29 июля 2017, http://dongeosociety.ru/perekh/

⁴³ Підбірку зображень із поштівок Переха, включно із двома зображеннями, що розглянуті нижче, можна переглянути на сайті Wikimedia Commons ‘Postcards of Hughesovka by Yakov Pereh’: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Postcards_of_Hughesovka_by_Yakov_Pereh.

⁴⁴ Barbara Harlow, ‘Introduction’, in Colonial Harem, pp. ix-xxii (p. xiv).

⁴⁵ Там само.

⁴⁶ Щодо стратегій спростування колоніального погляду, див. Albers, ‘Symbols, Souvenirs, and Sentiments’.

⁴⁷ Schor, p. 237.

⁴⁸ Наступну біографічну інформацію взято із онлайн-каталогу ЮНА: http://calmview.cardiff.gov.uk/Record.aspx?src=CalmView.Catalog&id=HRA%2fDX519

⁴⁹ Поштівки із зображеннями заводів у Юзівці, надіслані Віллі Джоунсом матері, місіс М.Е. Джоунс. HRA DX519/1-4.

⁵⁰ Howard Woody, ‘International Postcards: Their History, Production, and Distribution (Circa 1895 to 1905)’, in Delivering Views, pp. 13-45 (p. 17).

⁵¹ Nancy Stieber, ‘Postcards and the invention of Old Amsterdam around 1900’, in Postcards: Ephemeral Histories of Modernity, pp. 24-41 (pp. 37-38).

⁵² З англ. лист, що розсилається багатьом людям, наприклад, на Різдво, з розповіддю про свої досягнення за рік.

⁵³ Див., наприклад, матеріали сімей Кларк і Пенков у НАЮ, що також містять поштівки і листи. Glamorgan Archives, HRA/DX700.

⁵⁴ Howard Woody, “International Postcards: Their History, Production, and Distribution (circa 1895 to 1915)”, in Delivering Views: Distant Culture in Early Postcards, ed by Christraud M. Geary and Virginia Lee Webb (Washington and London: Smithsonian Institution Press, 1998), pp. 13- 45 (p. 13).

⁵⁵ Gabaccia, p. 11.

⁵⁶ Лист від Мері Льюїс до Сідні Льюїс 22 жовтня 1893 р. HRA. D/D X 522/13.

⁵⁷ Miriam Dobson, ‘Letters’, in Reading Primary Sources: The Interpretation of Texts in 19th and 20th Century History, Oxford, 2008, pp. 57-73 (p. 60).

⁵⁸ Щодо написання листів, як засобу підтвердження соціальної ідентичності, див., для прикладу, Kathleen A. DeHaan, ‘Negotiating the Transnational Moment: Immigrant Letters as Performance of a Diasporic Identity’, National Identities 12 (2010), pp. 107–131.

⁵⁹ Цит. за: Friedgut, Iuzovka and Revolution, p. 77.

⁶⁰ Friedgut, ‘Labour Violence and Regime Brutality in Tsarist Russia’.

⁶¹ Лист від Мері Льюїс до Сідні Льюїс 14 травня 1895 р. HRA D/D X 522/24.

⁶² Лист від Мері Льюїс до Сідні Льюїс, Юзівка, 20 лютого 1895 р. HRA D/D X 522/17.

⁶³ Лист Мері Олдфілд до Маргарет Джеймс, Юзівка, 8 серпня 1913 р. HRA DX587/54/1; Annie Gwen Jones, ‘Impressions of Life on the Steppes of Russia’, HRA/DX409/12/1; лист Мері Олдфілд до Маргарет Джеймс, Юзівка, 9 січня 1913 р. HRA DX 587/52/1.

⁶⁴ Біографічна інформація, надана нижче, взята із каталогу Наукового архіву Юзівки: http://calmview.cardiff.gov.uk/Record.aspx?src=CalmView.Catalog&id=HRA%2fDX587&pos=1

⁶⁵ Borges and Cancian, p. 287.

⁶⁶ Theodore H. Friedgut, Iuzovka and Revolution, Volume II, p. 175.

⁶⁷ Friedgut, Iuzovka and Revolution, Volume I, pp. 314-315.

⁶⁸ Edwards, p. 67.

⁶⁹ Лист Елізабет Джеймс до Маргарет Джеймс, Кривий Ріг, 23 квітня 1913 р. HRA DX 587/44/1.

⁷⁰ Лист Елізабет Джеймс до Маргарет Джеймс, Кривий Ріг, 9 березня 1913 р. HRA DX 547/42/2.

⁷¹ Лист Елізабет Джеймс до Маргарет Джеймс, Кривий Ріг, 15 липня 1913 р. HRA DX 587/48/1.

⁷² Лист Мері Олдфілд до Маргарет Джеймс, Юзівка, 22 грудня 1913 р. HRA DX 587/56/2-3.

Вікторія Донован – PhD, старша викладачка в Університеті Сент-Ендрюс (Велика Британія). Її дисертаційне дослідження щойно з’явилося як книга, «Хроніки в камені: збереження спадщини, патріотизм та ідентичність у Північно-Західній Росії» (Chronicles in Stone: Preservation, Patriotism, and Identity in Northwest Russia, Northern Illinois University Press, 2019). Її нове дослідження стосується трансформацій Юзівки - Сталіно – Донецька, зокрема у аспекті візуальної репрезентації. Вікторія також була співкоординаторкою проекту, що об’єднав валійських та українських митців і дослідників навколо тем міграції у індустріальних спільнотах Уельсу та Донбасу, див. більше https://www.st-andrews.ac.uk/modlangs/research/impact/fromwalestoukrainethehughesovkastory/ У 2019 р. Вікторія очолила проект «Мономісто», підтриманий фондом GCRF https://crscees.wp.st-andrews.ac.uk/monotown/