В українській історіографії сформувалося декілька міфів щодо утвердження державних символів Української Народної Республіки за період Центральної Ради. Один з них приписує затвердження окремим законом від 22 березня 1918 р. нібито жовто-блакитного прапора, та ще й “за наполяганням” Михайла Грушевського. Можна зрозуміти, що після програних Визвольних змагань у Радянській Україні про дослідження шельмованої т. зв. “націоналістичної символіки” не могло бути й мови. Натомість українські дослідники в діаспорі були позбавлені можливості проводити пошукові роботи в архівах України. Тому основними джерелами для вивчення історії національних символів цього періоду стали доступні публіковані матеріали та різна мемуарна література. На жаль, окремі міфи та неточності призводили раніше та й тепер до спекуляцій навколо порядку кольорів на українському прапорі.

Великий державний герб УНР

Малий державний герб УНР

Інформація про затвердження 22 березня 1918 р. великого та малого державних гербів УНР і великої та малої печаток, а також їхні малюнки були опубліковані того ж року в новому виданні “Ілюстрованої історії України” М. Грушевського¹

Велика державна печатка УНР  

Мала державна печатка УНР

У міжвоєнний період автори ще не згадували про якийсь “закон” під цією датою. Навіть Тадей Скотинський, який у своїх публікаціях обстоював думку про верхню жовту смугу на прапорі, як основний аргумент намагався використати так звані “геральдичні правила”, але про 22 березня не писав². Цікаво, що 1941 р. Спілка українських інженерів разом із комбатантами Українських січових стрільців та Армії УНР намагалася протестувати проти спроб перевертати прапор і вживати з жовтою смугою вгорі³. Натомість вже після Другої світової війни в еміграційному середовищі Америки Роман Климкевич у своїх статтях не лише почав твердити про прийняття прапора законом з 22 березня 1918 р., але й приписувати, що порядок кольорів встановили за наполяганням М. Грушевського⁴. Ці безпідставні твердження згодом потрапили й до публікацій інших дослідників, навіть на початку 1990-х рр. в Україні⁵.

Проведені ретельні пошуки та аналіз матеріалів дозволили встановити дійсний розвиток подій. Додаткову плутанину спричиняло й те, що в Українській Народній Республіці нове (григоріанське) числення часу було запровадження з 16 лютого 1918 р., вважаючи його 1 березня. Тому дати до цього дня подаємо і за юліанським (старий стиль), і за григоріанським календарями.

27 (14 ст. ст.) січня 1918 р. Мала Рада під головуванням Михайла Грушевського затвердила Тимчасовий закон про флот УНР, в якому зокрема зазначалося:

“2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.

3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах”⁶.

Як видно і з тексту закону, і як підтверджують інші джерела, прийняті прапори мали верхню смугу блакитну. Слід зазначити, що в низці публікацій помилково подано дату затвердження як “18 січня” (ст. ст.), замість “14”⁷. На жаль, не оминули помилки й такого ґрунтовного збірника документів, як двотомник “Українська Центральна Рада”, де в примітці подано “18 січня”⁸, а в документі вказано чомусь “13 січня”⁹.

Використання Тризуба на кредитовому білеті та на морських прапорах вплинули на справу щодо державного герба УНР. На цей час, пiсля проголошення 22 (9 ст. ст.) січня 1918 р. Четвертим унiверсалом Центральної Ради незалежностi України, питання про герб вимагало негайного вирiшення. Розгоряння українсько-бiльшовицької вiйни не давало змоги провести конкурс, та й Центральна Рада, провівши останнє своє засідання в Києві 7 лютого (25 січня ст. ст.), була змушена покинути місто й переїхати до Житомира, потім до Сарн і нарешті – до Коростеня. Саме в Коростені 25 (12 ст. ст.) лютого 1918 р., спершу на засіданні Ради Народних Міністрів ухвалено: “Внести в Раду закон про установлення для Української держави прийнятого морським флотом герба Володимира Великого (без Хреста)”¹⁰. Того ж дня на засiданнi Малої Ради затверджено: “Гербом Української Народної Республiки приймається знак Київської Держави часiв Володимира Святого”¹¹. Засідання відбувалося за складних умов у залізничному вагоні, який стояв на вокзалі Коростеня. Очевидно, що прийнятий закон мав лише текстову частину без графічних додатків.

Описуючи ці події у своїй “Історії України”, Дмитро Дорошенко повідомляв, що 1 березня прийняли закон про нову монетну систему (запроваджено гривню), а далі: “...тоді ж було ухвалено й герб Української Народної Республіки”¹², маючи на увазі “у той самий період”, а не “того ж дня”, однак це призвело до низки помилок в інших публікаціях, у яких дату прийняття герба також почали вказувати як 1 березня¹³.

Робота над гербом продовжилася в Києві після вигнання з нього на початку березня більшовиків. Мала Рада повернулася до столиці 9 березня. Біля 12 березня Михайло Грушевський доручив розробити проекти малюнків герба та печатки відомому українському графікові й архітекторові Василю Кричевському, з яким здавна мав дружні стосунки – той оформляв згадану раніше “Ілюстровану історію України”, а його майстерня містилася в будинку Грушевського на вулиці Паньківській, спаленому тепер більшовиками¹⁴.

У неділю, 22 березня 1918 р. М. Грушевський виніс на розгляд Малої Ради питання про зображення герба і печатки. У різних газетних звітах про це засідання справа герба, ні тим більше – прапора, взагалі не згадується¹⁵. На жаль, у збірнику документів “Українська Центральна Рада” також подали звіт з “Робітничої газети”¹⁶, а не протокол засідання, що зовсім не дозволило вияснити справу з символами.  

Машинописний протокол засідання за 22 березня 1918 р. подано на 9-и аркушах¹⁷. Робота мала розпочатись о 12 год., але М. Грушевському довелося відкрити засідання на півтори години пізніше через запізнення членів Малої Ради. При формуванні порядку денного він зазначив (подається за машинописом): “...На порядок денний нинішнего засідання осталось кілька внесень від фракцій, котрі ни були заслухані попереднього разу, кілька законодатніх внесень, кілька законопроектів, крім того пропонується щоби члени Малоі Ради оглянули рисунки гербу Украіни і Державноі печаті, які були заготовлені на підставі попередньоі ухвали¹⁸  Центральноі Ради і коли будуть в прінціпі відповідати вимогам Центральноі ради то ми моглибе сьогодні внести іх на затвердження”¹⁹ (підкреслення наше. – А. Г.).

Засідання завершилося о 16 год. Останні записи в протоколі також наводять слова М. Грушевського: “З огляду на пізній час я просивби аби законопроекти були відложені на найблизше засідання, а тепер прошу розглянути проекти, рисунок гербу, при чім наше засідання моглоби закінчитися. Найблизше засідання я пропонувавби в неділю в 12 годині. На порядку деннім звідомлення Голови Ради народних міністрів про остаточне доповнення кабінету і законопроекти, котрі підготовила комісія законодатних²⁰ внесень. Проти цей оповістки і часу найблизшого засіданнь ніхто не висловлюеться. Засідання закриваеться”²¹.

Більше в протоколі згадок про герб немає, а питання про прапор взагалі не порушувалося. Тож жодного прапора 22 березня 1918 р. Центральна Рада не приймала, а гетьман Скоропадський, за правління якого залишалися в обігу банкноти з написом “Українська Народна Республіка” та прийнятий Центральною Радою герб, ніяких “переворотів” для прапора не робив. Це також пояснює й подальше використання блакитно-жовтого чи синьо-жовтого прапора і за правління Директорії, і в ЗУНР, і в проектах Конституції України 1920 р.²²

Не було також 22 березня й жодного нового закону про герб УНР. Михайло Грушевський попросту виніс на розгляд проекти, виконані Василем Кричевським. Оскільки в протоколі не зафіксовано дискусій під час ознайомлення з проектами (на кінець засідання ще залишалося понад 30 членів Центральної Ради, про що свідчать результати останніх голосувань у протоколі), то можна припусити, що, ймовірно, обговорення проектів і зауважень до них не було, а кінцеве рішення залишено на розсуд самого Грушевського. Хоча Грушевський і вживав пізніше визначення, що малюнки “прийняті ухвалою Центральної Ради 22 березня”²³, однак очевидно, що тоді не було затверджено жодного законодавчого акту, а лише обійшлися усним погодженням.

В обох проектах герба Тризуб оточував стилізований оливковий вiнок. Розроблений на основi знаку Володимира Великого, за князювання якого Київська Русь досягла найбiльшої могутностi й до її складу входили всi пiзнiшi українськi землi, герб України символiзував iдею Соборностi – об’єднання всiх етнiчних українських територiй в одну державу; оливковий вiнок мав вiдображати мирну полiтику УНР. Проте не зовсім зрозуміло в чому ж полягала різниця між обома гербами, чому один з них “великий”, а інший – “малий”? Обидва проекти мають однаковий принцип побудови, хоча для “великого герба” мали б появитися нові елементи (це могли бути чи символи основних земель у розділеному на кілька полів щиті, чи фігури щитотримачів). Складається враження, що В. Кричевський виконав два різні варіанти герба без наміру надавати їм різний статус, однак замість того, щоб вибрати один з них, вирішили залишити обидва. Недоліками цих гербів була також надмірна орнаментальна графічна манера, відсутність щита та й виконання лише у чорно-білій подачі. Подібні зауваження стосуються й проектів печаток – у них також годі догледітися причин, щоб зрозуміти котра з них “велика”, а котра “мала”.

Видрук герба УНР

Згодом було виготовлено кольоровий видрук герба УНР, на якому вже проглядався овальний синій щит і було вказано: “За герб Української Народньої Республіки Центральна Рада ухвалила «12» дня лютого 1918 року прийняти знак Володимира Святого, що хрестив Україну. Він стоїть на його грошах і представляє верх його булави”²⁴. Причому саму дату затвердження «12» було для друку пропущено і згодом дописано олівцем. Зрозуміло, що в лютому цього проекту ще не було, а пізніше виконаний малюнок попросту підклали до закону від 25 (12 ст. ст.) лютого 1918 р.

Оскільки герби й печатки приймалися у “робочому порядку”, без особливого обговорення й без ухвалення окремого закону, то це викликало негативну реакцiю з боку спецiалiстiв у галузi української геральдики В. Модзалевського та видатного графiка Г. Нарбута, з подальшою критикою гербів²⁵ та опрацюванням нових проектів²⁶.

* * *

Підсумовуючи, можна однозначно стверджувати, що на засіданні Малої Ради 22 березня 1918 р. жодні нові закони про державні символи УНР не затверджувалися. На розгляд було запропоновано лише проекти державного герба та печатки, які також не викликали жвавої дискусії й отримали усне схвалення. Питання про прапор чи порядок кольорів на ньому взагалі не розглядалися.

* * *

 Андрій Гречило – провідний науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ, доктор історичних наук

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1918. – С. 552, 553, 560, 561.
2. Скотинський Т. Український герб та прапор. – Львів: Просвіта, 1935. – 37 с.
3. Андрієвський В. Кольори українського національного прапору // Українська трибуна. – Мюнхен, 1946. – Ч. 24: 22 грудня. – С. 2.
4. Климкевич Р. О. Діяльність Михайла Грушевського в царині української геральдики і сфрагістики // Український історик. – 1966. – Ч. 1–2. – С. 88–89. Климкевич Р. Прапор // Енциклопедія українознавства / Під ред. В. Кубійовича. – Париж – Нью-Йорк: Молоде життя, 1970. – Т. 6. – С. 2300–2310. Klimkevich R. National emblems // Ukraine. A Concise Encyclopedia. – Toronto: University of Toronto Press, 1963. – Vol. 1. – P. 34.
5. Якимович Б. До питання про українську національну символіку // Національна символіка. – 2-е вид. – К.: Пам’ятки України, 1991. – С. 8.
6. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 1, спр. 6, арк. 9; ф. 2203, оп. 1, спр. 3–б, арк. 3. Про створення української національно-державної символіки у роки визвольної боротьби (1917–1920 рр.) / Підг. Д. Ф. Розовик // УІЖ. – 1999. – № 4. – С. 116–117. Тимчасовий закон про фльоту Української Народньої Республіки // Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – К., 1918. – № 19: 13 квітня. – С. 1.
7. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Ужгород: Свобода, 1932. – Т. 1. – С. 384. Климкевич Р. Прапор. – С. 2309. Гломозда К., Яневський Д. Історичні гербові відзнаки та прапорові барви України // УІЖ. – 1990. – № 5. – С. 59.
8. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. / Упор. В. Ф. Верстюк. – К.: Наукова думка, 1996. – Т. 1. – С. 566.
9. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. / Упор. В. Ф. Верстюк. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. 2. – С. 106.
10. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 1, спр. 7, арк. 4–4 зв. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. – Т. 2. – С. 165.
11. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 1, спр. 6, арк. 25; ф. 1064, оп. 1, спр. 10, арк. 3; ф. 1064, оп. 2, спр. 1, арк. 12. Закон про державний герб України // Вiстник Ради Народних Мiнiстрiв УНР. – К., 1918. – № 15: 5 квiтня. – С. 1. Про створення української національно-державної символіки... – С. 117. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. – Т. 2. – С. 166.
12. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Т. 1. – С. 330–331.
13. Українська Загальна Енцикльопедія. Книга Знання в 3-ох томах / Під ред. І. Раковського. – Львів, Станиславів, Коломия, [1935]. – Т. 3: С–Я. – Ст. 890.
14. Павловський В. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1974. – С. 41–42.
15. Мала Рада. Засідання 22 березня // Нова Рада. – К., 1918. – № 40: 23 (10) березня. – С. 2.
16. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. – Т. 2. – С. 223–224.
17. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 11, арк. 112–130.
18. В оригіналі подано з помилкою “узвали”.
19. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 11, арк. 112.
20. В оригіналі подано з помилкою “законрдатних”.
21. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 11, арк. 130.
22. Гречило А. Українська територіальна геральдика. – Львів, 2010. – С. 109–118.
23. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1918. – С. 553, 561.
24. ІР НБУВ, ф. 224, № 628.
25. Модзалевський В., Нарбут Г. До питання про державний герб України // Наше минуле. – К., 1918. – Ч. 1. – С. 119–128.
26. Гречило А. Проекти герба та печатки Української Держави Павла Скоропадського // Український археографічний щорічник. – К., 2007. – Нова серія, вип. 12. – С. 103.