Клімат завжди відігравав важливу роль в історії людства. Не становили винятку і війни. Однак дослідники, які займаються військовою історією, часто забувають, що результати невеликих зіткнень, битв і навіть цілих військових кампаній багато в чому залежали не від стратегії або чисельності ворогуючих сторін, а від таких, здавалося б, другорядних факторів як погодні умови, голод, емоційний стан солдатів тощо. Характерним прикладом тут може слугувати російська історіографія, в якій зрідка можна знайти інформацію про вплив кліматичних умов, наприклад морозів, на хід військових кампаній 1708 1709, 1812 1813, 1941 1942 років, а всі перемоги пояснюються винятковою хоробрістю солдатів і талантом їхніх командирів (про що, звісно, також не варто забувати).

Протягом декількох років, вивчаючи події Хмельниччини, в джерелах я часто натрапляв на інформацію про погодні умови, які по-різному впливали на хід тогочасних військових кампаній. Зауважу, що перший період повстання є добре дослідженим у польській та українській історіографіях. Однак клімат і його значення під час козацьких воєн виявилися для дослідників не вартими уваги. Так виникла ідея написання цієї статті. Вона охоплює період з весни 1648 року до пізньої осені 1651 року. Під час роботи було використано як опубліковані, так і архівні джерела (звичайно, всі вони походять з польського боку). Безсумнівно, у тексті наведені не всі згадки з описом тогочасних природних явищ. Я обмежився лише найважливішими з них.

Погодні умови відігравали важливу роль вже під час перших битв доби повстання під проводом Б. Хмельницького. Так, на другий день зіткнення під Корсунем — вранці 26 травня — коронна армія під прикриттям рухомого табору почала відступати в сторону Богуслава. Задля збільшення загальної сили вогню було спішено гусарів і козаків (панцерних): вони, озброєні вогнепальною зброєю, йшли разом з піхотою і драгунами довкола обозу: „[…] wyszliśmy taborem a wszystko wojsko z rynsztunkami pieszo opasało naokoło tabor¹. Це збільшило вогневу міць війська, але зменшило рухливість табору. Ситуацію погіршувала сильна спека, що дуже докучала спішеним жовнірам у важких обладунках. Якщо М. Потоцький хотів якомога швидше відступити з-під Корсуня, то подібні дії лише суперечили його намірам. Крім того, коронне військо без кавалерії було позбавлене можливості контратакувати. Задум Потоцького щодо такого відходу з-під Корсуня був підданий критиці навіть його сучасниками: „[…] pod gardłem kazał [М. Потоцький – І.Г.] wszystkim z koni zsiadać, a do długiej strzelby mieć się, co bardzo źle uczynił, bo nigdy nie będąc lud nasz polski zwyczajny do boju pieszego, do sprawy przyjść nie mógł”². Зрештою, після кількагодинного маршу королівська армія була розбита на виході з Горіхової Діброви, на дні яру під назвою Крута Балка.

Далі ми перенесемося до літа 1648 року — часу найбільших селянських бунтів в Україні. У липні козацький полковник Іван Гиря, якого разом з іншими полковниками Б. Хмельницький відправив з Білої Церкви на захід задля розширення ареалу повстання, прийшов разом із 5.000 козаків до Махнівки — міста, що належало київському воєводі Янушу Тишкевичу. За допомоги городян повстанцям вдалися захопити місто, кляштор бернардинів, і, врешті-решт, замок, де вони перебили і спалили останніх захисників. Під час цього драматичного фіналу на допомогу обложеним прибув князь Ярема Вишневецький, однак полякам не вдалося непомітно і швидко атакувати повстанців: «Kozacy zaraz wyszli z miasta miedzy folwarki i sady mieskie i otaborowali się wozami, uderzył na ich tabór książe [Я. Вишневецький – І.Г.] i zaraz ich rozerwał, legło ich tam ze dwieśćie, ale oni te dziurę zaraz trupami zaśćierali, uczyniwszy książę odwrót dla gęstej ich strzelby, uderzył na drugi koniec taboru i także go rozerwał z niemałą ich szkodą, ale prze cież nie mógł wpaść w tabór, bo wprawie w momencie wozy wywróciwszy, od których się strzelali, okopali się, a że deszcz srogi napadł, tedy oni łuby, któremi wozy nakrywają wozów, pozdejmowawszy, nakryli się niemi i tak spod łubów strzylali, a naszym strzelba pozamokała, że nie mógli już tak dobrze nacierać na nich i że noc następowała, ustąpił książe w pole i tak całą noc ze wszystkiem wojskiem stał na koniu, a ciemna noc srodze była”³. Таким чином, сильна літня злива посприяла козакам, яким в нашвидкуруч збудованому таборі було важко відбивати постійні напади коронних підрозділів. До того ж у козацькому війську перебувало багато селян, котрі ще не встигли освоїти мистецтво війни. Наступного дня повстанці почали відступати під прикриттям обозу і зуміли відірватися від супротивника. Сам же князь Вишневецький вирушив на допомогу гарнізону в Полонному — великій фортеці на Правобережжі, яка, однак, незабаром опинилася в руках козаків.

Портрет Яреми Вишневецького роботи Даніеля Шульца-молодшого (Jerzy (Georg) Daniel Schultz)
Джерело >>

Портрет Яреми Вишневецького роботи невідомого художника
Джерело >>

Наприкінці вересня 1648 року королівська армія і козацьке військо зустрілися поблизу містечка Пилявці, за три милі від Костянтинова. В польських підрозділах панував хаос і віра в легку перемогу над „збунтованим селянством”. Командування військом було доручено відразу трьом реґіментарям на чолі з сандомирським воєводою Владиславом Домініком Заславським-Острозьким. Перший день зіткнення завершився відносним успіхом польської сторони: жовнірам вдалося взяти під контроль дамбу через річку Ікву. Натомість на другий день, 22 вересня, бій не відбувся „oprócz utarczek pomiędzy harcownikami”⁴. Причиною був густий туман: “we wtorek, nic się nie działo praeter explosionem tormentorum dla nader srogiego tumanu, który aż dobrze po południu trwał. Potym gdy opadł tuman, dała znać straż, iż kozacy wystawiwszy chorągwie niemało, pono o ucieczce myślą, a oni tabór sprawowali wychodzić przeciw ordzie, o czym szlachcic jeden upewnił ks. ich mść [Владислава Домініка Заславського-Острозького – I.Г.], że orda pod Miedżybożem w niedziele przeprawowała się, o czym sobie nie dał powiadać ich mść pan podczaszy [Миколай Остророг – I.Г.], mówiąc, żeby już byli im stanęli na poniedziałek, czego w kilka godzin doświadczyć, słysząc triumfe kozackie i radości ich z przyjścia ordy”⁵. Ввечері наступного дня новина про прихід чисельної татарської орди настільки деморалізувала жовнірів, що вони разом зі своїми командирами втекли з Пилявців у напрямку Львова.

Вдруге в роки Хмельниччини дощ відіграв важливу роль під час облоги Львова козацько-татарським військом в жовтні 1648 року. Після перемоги під Пилявцями союзна армія рушила саме до столиці Руського воєводства. Захисники Львова вирішили спалити передмістя, щоби не дати можливості противнику раптово наблизитися до міських стін. Їм вдалося це зробити, але сильний вітер вогонь з околиць ледь не знищив усе місто (з 1540 року в центрі Львова будівництво дерев'яних будинків було заборонене, але цієї постанови не дотримувалися): „Bronilismy sie iednak dosyć odwaznie, niemało nieprzyiaciela na placu pokładaiąc, a na ostatek przyszło nam do takiey odwagi, żeśmy przedmieścia zapalić kazali [...] na rożnych mieyscach ognia założyli, ktory gorę wsiawszy budynki circum circa ogarnał y w popioł obrocił a Nieprzyiaciel z ognia ustępować musiał, w nocy od Nieprzyiaciela mieliśmy pokoy, ale ogien od wiatru na Miasto obrocony nabawił nas wielkiego strachu [...] iednak doznalismy łaski Boskiey ktory nam znagła deszcz wielki opuszał y onym dachy odmoczył obficie”⁶. Таким чином, протягом трьох тижнів облоги Львів, в цілому, не зазнав значних руйнувань. Згодом, після отримання викупу, козацько-татарське військо покинуло околиці міста і рушило далі на захід до Замостя.

Згадка про густий туман знайдена і в кореспонденції польного гетьмана литовського Януша Радзивіла, який воював проти повстанців на “литовському” театрі бойових дій (переважно територія сучасної Білорусі) з січня 1649 року. 10 лютого, після кровопролитного штурму, литовці захопили місто Мозир і знищили його захисників. Під час маршу від розграбованого і спаленого Мозира в напрямку Бобруйська колони війська Радзивіла потрапили в густий туман: “To notabile ze po tak piękney y iasney nocy, y przypogodnym wschodzie słonca, uczynił się tak wielki tuman, gdy woysko postępowało, że ledwie ieden drugiego w szeregu iadąc mogł widzieć”⁷. Окрім того, на небі литовці бачили “велике сонце дивних форм” (тому видається, що ситуація з імлою не була аж так драматична). Звично для тих часів це було пояснено втручанням темних сил, оскільки вважалося, що козакам допомагають відьми: „a koło słonca circuł wielki na ksztalt tęczy ucynił się, co nie bez diabła być musiało, bo szlachta, ktom u tych zdraycow w więzeniu była eliberowana, to potym powiadała, że w miescie białogłowa iakaś na koniu nago w rosiudłanymi włosami biegała, y wszystkie gromady ludzi w mieście do koła obiegała, co raz na ziemię pluiąc, animowała ich ze tak Lachow zuplwać mieli”⁸. Слід зазначити, що внаслідок зимової кампанії війська Я. Радзивіла зайняли більшість білоруських міст, які контролювалися козаками в 1648 році.

«Відьомська кухня». Ілюстрація з праці Ульріха Молітора (нім.Ulrich Molitor, лат. Ulricus Molitoris ) «De lamiis et phitonicis mulieribus» (1489 р.).
Джерело >>

Взимку, під час сильних морозів, ведення військових дій було практично неможливим. Проте вже в лютому 1649 року коронна армія атакувала ті козацькі підрозділи, які Хмельницький залишив на Поділлі та Волині наприкінці 1648 року. В середині місяця тривали бої за місто Бар. Зрештою, під тиском військ Станіслава Лянцкоронського і Миколая Остророга, козацький полковник Іван Федоренко був змушений відступити до Шаргорода. Але штурм цього міста протягом 13-14 березня закінчився для поляків безрезультатно через сильний мороз, голод і відсутність піхоти з артилерією: „Constanter twierdzą ięzykowie [козаки – I.Г.] ze ich 20.000 było, stanąwszy tedy samym wieczorem pod Szarogrodem była deliberacia, czy zaraz atakować Szarogrod, czyli tez z woyskiem na hutorach stanąwszy odłożyc do iutra, [...] y tak z Woyskiem pod samemi hutorami stalismy całą noc w sprawie, tę sobotą wielkiem naszym niewczasem dla niesłychanego y tęgiego mrozu y głodu, ktory się nam y Koniom naszym dał znać po te dni dobrze, poslaliśmy iednak do Szarogrodzan obiecuiac im łaskę iezeliby się chcieli dobrowolnie podać, ale niedali na te rzeczy słowa”⁹. Кожен з командирів коронних військ (Станіслав Лянцкоронський, Миколай Остророг, Анджей Фірлей, Ярема Вишневецький) мав свій план дій проти козаків, тому польські підрозділи, не досягнувши значних стратегічних успіхів, повільно відступали на захід і, зрештою, зібралися в укріпленому таборі в Збаражі.

Оборона Збаража протягом 10 липня–23 серпня 1649 року є однією з найвідоміших битв в історії польського війська. Вона сприяла укоріненню міфу про князя Ярему Вишневецького як оборонця шляхти і Батьківщини від «козацької фурії». Вивчаючи деталі облоги Збаража, не варто забувати про погоду, яка відігравала велике значення в тих подіях. Наприклад, сильні літні дощі часто докучали як козацько-татарському війську, так і полякам. Рясні опади, однак, більше шкодили союзникам, тому що значно ускладнювали штурм потужної Збаразької фортеці. Так 17 липня: „przypuścił z obu stron szturm, a najbardziej do księcia [Яреми Вишневецького – І.Г.] szturmami i hulajgrodami, od południa aż do wieczora indesinenter, a gwałtownie szturmując. Interea pan najwyższy, z opieki swojej pańskiej, w dzień pogodny spuścił deszcz gwałtowny. Z nim wycieczka. Od księcia nasi wypadają. Kozaków biją, sieką, szturmy robią [?] i hulajgrody, sami z nich wystrzeliwują aż na górę, na kilkoro staj”¹⁰. Двома днями пізніше „[...] w nocy po staremu na pułki XJMci Pana Wojewody Ruskiego [Я. Вишневецького – I.Г.] najbardziej uderzyli [Козаки – I.Г.], i wałami się na staje osypawszy, przez noc z dział srodze nam szko-dzili. Już i tam consilia były niektórych Regimentarzów, do Zamku uciekać; ale Xże JMP. Wojewoda Ruski żadną miarą na to nie pozwolił. Bardzo się byli strwożyli znowu P. Bóg co czyni? Dał tak wielki deszcz, że ich z wałów nasi topili, aż musieli ustępować nazad. W tym razie nasi ich wiele pobili, i szturmów kilkadziesiąt nasi odjęli i popalili”¹¹. Дощ заважав використанню козаками свого головного козиря — вогнепальної зброї, а тому успішна атака польських укріплень стала практично неможливою: „[…] przypuścił [Б. Хмельницький – I.Г.] był kilka pułków do szturmu, ale za pierwszym wałem jazda nasza potkała ich i [z] ręcznej strzelby mocno ich poczęto psować; a jeszcze deszcz z rana wielki uderzył. Nasi mają przez 6 wałów, że im deszcz nic nie szkodził, a im zaraz strzelba zamokła i widząc szkodę, starszyna poczęła ich zganiać, jakoż ich siła bardzo ginie kozaków w tych szturmach; w naszych za łaską Bożą żadnej nie masz szkody”¹². Трохи пізніше, отримавши звістку про наближення армії під командуванням Яна Казимира, яка йшла на допомогу обложеним, Б. Хмельницький та Іслам Гірей ІІІ разом зі своїми кращими підрозділами попрямували в напрямку Зборова. Союзницький корпус вирушив з-під Збаража навперейми королю так майстерно, що обложені навіть не помітили відходу найбоєздатнішої частини козацько татарського війська.

13 серпня королівська армія прибула до Зборова і стала там на перепочинок. Бажаючи уникнути засідки і схопити “язика”, Ян Казимир висилав численні роз’їзди, однак внаслідок обережності козаків і татар такі заходи не дали результату. 14 серпня відомий розвідник Марек Гдєщинський повернувся з розвідки з інформацією, що „na trzy mile objechał, nie znać nigdzie nic i nie było Tatarów i ubezpieczam, że się ich jeszcze i o jutrze nie trzeba spodziewać”¹³. Інформація від інших розвідників та пахолків щодо наближення ворожих військ була потрактована як недостовірна. Насправді ж війська Хмельницького та Іслам-Гірея вже наблизилися до Зборова і чекали зручного моменту для атаки. Зранку 15 серпня, під час негоди, королівська армія почала переправлятися через річку Стрипу: „[...] ubezpieczony JKMć ruszył wojsko w Niedzielę rano w dzień srodze mglisty i dżdżysty na drugą stronę miasta”¹⁴.; Dzień z poranku samego mglisty bardzo i deszcz wielki przeszkodą był osobliwą taborowi do przeprawy”¹⁵. Зауважимо, що місце переправи польського війська через Стрипу було тісним, болотистим і вологим (через дощ), а, отже, небезпечним: „[...] dwie gaci y trzecia grobla nasłana była, jednak non sufficiebunt tak wielu wozów y armacie cieszkiey, nie czekaiąc tedy wozów kazał się Krol JM Woysku przeprawiać przez Miasteczko ku Jeziorney”¹⁶. У той час, як одна частина армії разом з королем вже переправилася, інша залишилася позаду і тоді: „[...] skradłszy się horda z lasów dolinami pod wojsko j. kr. m., że się na mocy swej znała, oraz w czoło, gdzie tabor stanowić się miał, i z tyłu przeprawując na kilku miejscach resolute nastąpiła [...]”¹⁷. Захоплені зненацька поляки, які ще не переправилися вслід за королем, боронилися хоробро, але у них було мало шансів. Полягло близько 2000 жовнірів¹⁸. Основною причиною розгрому коронних підрозділів стала відсутність інформації про супротивника. Слід зазначити, що якби день був сонячним, то королівська армія переправилася би набагато швидше, а орду поляки помітили би значно раніше того моменту, коли татари вже почали атаку.

Після розгрому частини польського війська, татари атакували хоругви, які перебували поруч з королем: „Tak gęsto strzelali, że jako klosze jakie, tak strzały przed końmi okryły pole”¹⁹. Однак цей обстріл не завдав полякам значних втрат: було вбито лише кілька пахолків. Причиною такої невдалої атаки став сильний вітер, який віяв якраз у напрямку чамбулів: „Jakoż niepodobna by było im [полякам – I.Г.] wytrzymać, gdyby był Pan Bóg wiatru sprzecznego, to jest na nich nie dał. Kędy nie mogły strzały takiego impetu mieć, bo jak przez gwałt przeciwko wiatrowi szły”²⁰. В ніч з 15 на 16 серпня між Яном Казимиром і Іслам-Гіреєм було укладено угоду, яка врятувала короля і його армію від знищення. Два дні потому був підписаний Зборівський договір.

Битва під Берестечком в червні липні 1651 року була одним із найбільших воєнних зіткнень в Європі у XVII ст. В тогочасних щоденниках і листах ми знаходимо чимало інформації про погодні умови, що вплинули на перебіг тієї кампанії. Так у третій, вирішальний, день битви 30 червня супротивники не могли розпочати бойові дії через погану видимість (густий туман) аж до пополудня: „Dzień 30 junii był piątkowy i bardzo mglisty. Z rana Król JM. jako brzezdec poczęło się wojsko wszystko [...] w pole wyprowadził i lubo pod tak ciężką i smrodliwą mgłę, jaka była niezwyczajnem sposobem i tuman srogi, uszykował wojsko, ale przeciwko nieprzyjacielowi trudno postępować było, weselszego nieba przed obozem czekając. Gdy tedy godzin ze trzy na dzień, nad wszystkich mniemanie, tak jako owo ciemność jaką o(d)słoni, tak jakoby samo słońce do wiktoryjej pokazywało drogę, ślicznie wypogodziło się”²¹. Однак хороша погода протрималася недовго. Почався сильний дощ, який тривав протягом всієї трагічної для козаків ночі з 30 червня на 1 липня, коли вони після втечі татар були змушені швидко зміцнювати власний табір: „Zawarł się tedy nieprzyjaciel w taborze z czernią, ale KJMć na całą noc z wojskiem w polu zostawał, i dotąd zostaje. Bito do tego nieprzyjaciela z dział aż do samego zmroku: w nocy ucichła strzelba, bo i deszcz srogi lał, jak cebrem”²². Королівська армія цілу ніч провела в полі під дощем, очікуючи на атаку козаків. Поляки перебували в стані ейфорії від перемоги. Навіть сам король не відпочивав, очікуючи подальших подій: „Trwała ta potrzeba do wieczora. Nox diremit proelium, spędziwszy Kozaków w tabor. Tam zaraz całą noc prawie pilnowaliśmy ich, nie śpiąc, na deszczu srogim bez namiotów i bez kotar. Tak p. bóg dał znamienitą wiktorię w ręce k. j. m. i zaraz tamże sub die śpiewaliśmy «Te deum laudamus»”²³. Битва під Берестечком закінчилася 10 липня, коли козацьким полкам, хоч і з втратами, вдалося вирватися з оточення.

Барельєф на саркофазі Яна Казимира зі сценою битви під Берестечком
Джерело >>

Видається, що все літо 1651 року було холодне і вологе: у тогочасних джерелах можна знайти інформацію про проливні дощі і холод, які уповільнювали просування коронного війська від Берестечка далі на схід: „Za dopuszczeniem Boskim przez straszny i niewypowiedziany glód, przez ustawiczne deszcze, które po piąci, po sześć dni incessanter łeją zaledwie sam po ćwierci miłe idąc kommunikiem postępujemy, znudzeni, chorzy, głodni [...]”²⁴. Тоді в Україні було важко знайти будь-яку їжу (частина врожаю загинула, оскільки багато полів стояли затопленими внаслідок постійних дощів). Відтак піхотинці, які не мали ані грошей, ані теплого одягу, масово помирали від голоду і хвороб: „Oznajmuję w. m. ,m. p., żeśmy już głodem srogie niesłychanym stanęli pod Machnowką [...], ale piechota i armata na zadze; Pan Bóg wie, jeśli jaką pociechę mieć z piechoty będziemy, bo tego siła od głodu i deszczów namarło, ostatek chorych i zgłodniałych”²⁵. Очевидно, саме через вищевказані причини польське військо рухалося неквапливо, долаючи щодня не більше 5 6 км, тому похід від Берестечка до Білої Церкви зайняв аж 2,5 місяці. Подібна повільність коронної армії дала можливість Хмельницькому зібрати розпорошені під Берестечком сили та стягнути полки з Лівобережжя.

Після Берестечка поляки хотіли оточити козацькі полки поблизу Білої Церкви, використовуючи для цього литовські війська, які перед цим опанували Київ. Однак ліквідація повстанських підрозділів виявилася неможливою через небажання M. Потоцького і M. Калиновського воювати проти козаків, котрі укріпилися за дерев'яно-земляними фортифікаціями. Зрештою, 23 вересня, після зірваних мирних переговорів, гетьмани вивели військо в поле. В той момент природні умови сприяли полякам: „Pan chorąży sandomierski [Стефан Чарнецький – I.Г.] [...] prosił jm. pana krakowskiego [M. Потоцького – I.Г.], aby mu pozwolił z pułkiem postąpić, na co gdy nie pozwolił jm. pan krakowski, a on gorąco o to prosił i następował, alegując tak wielce zgubionego czasu, przywodząc czas i okazyją złotą, sobotę dzień Najświętszej Panny, wiatr na Kozaków w prosto wiejący [...]”²⁶. Деяким хоругвам вдалося зігнати частину козаків з поля, але перемога не могла бути остаточною, оскільки того дня билися лише литовські підрозділи князя Я. Радзивіла, що перебували на правому крилі польсько-литовської армії.

Військо Януша Радзивіла біля Золотих Воріт в Києві. Малюнок Абрахама ван Вестефельда (Abraham van Westerveld), 1651 рік
Джерело >>

Інших великих зіткнень поблизу Білої Церкви вже не було. Причиною цьому став сильний дощ, який не дозволяв військам навіть вийти на поле бою: “Interim P. Bóg rzucił taki deszcz przez cztery dni, że i oni i my nic robić nie mogli lubo się na nas co noc gotowali [...]”²⁷; „25 września dano znać do obozu, wychodzi wojsko w pole, nieprzyjaciel zaraz do błot i lasów ustępuje, interim, deszcz haniebny lunął i oboje wojska z pola zwiódł, potym lejąc całą noc i dzień jutrzejszy”²⁸. В тій ситуації обидві сторони, змучені холодом і голодом, шукали можливості для укладання миру: „[...] zimno srogie i deszcz jak cebrem lał [...] i do pokoju i do zawarcia dopomógł, bo ludzie umierać poczęli, konie zdychać o głodzie, o chłodzie stać dłużej nielza było”²⁹. Поляки були згодні піти на поступки козакам, аби лише піти з негостинної їм України: „(Die) 26 septembris. Chmiel posłów posyła z ostatnią deklaracyją wymawiając się, że ich dla wczorajszego zamieszania i deszczu srogiego wyprawić nie mógł. Pojechano tedy do Chmielnickiego już z gotowemi punktami i namówionemi, około których też największa difficultas była, żeby Kozaków było numero 20.000, ażeby żołnierz w bracławskim, czerniejowskim, a pogotowiu w kijowskim województwach nie stawał; konsyderując tedy Ich mm., żeby się o te punkta nie rwały traktaty, satius być rozumieli, patrząc na głód srogi, na niepogodę, od której przez kilka dni pod 300 cudzoziemców umarło, na srogą liczbę chorych, na pasy zależone od nieprzyjaciela, żechmy jako w widłach między wojski i już zgodzili się pozwolić na tę liczbę 20.000 Kozaków, byle już w bracławskim i w czerniejowskim województwach nie było i kiedyśmy rozumieli, że już we wszystkim miało się stać, już Chmielnickiemu dosyć”³⁰. Пізніше саме голодом та негодою великий гетьман коронний М. Потоцький обґрунтовував підписання Білоцерківського договору, який багато хто з високопоставлених осіб в Речі Посполитій сприйняв негативно, оскільки у Варшаві очікували на більше після перемоги під Берестечком³¹.

***

Важко заперечити той факт, що битви виграють і програють люди. Кожна з ворогуючих сторін, готуючись до конкретної битви або військової кампанії, розроблює її детальний план. Однак навіть добрий задум може бути скоригований тим, що ще не перебуває під контролем людини, а саме — погодою. Не була винятком і Хмельниччина, під час якої негода часто відігравала вирішальну роль в бойових діях. Кліматичний чинник не втратив свого значення і в наш час, прикладом чого можуть слугувати, приміром, військові операції США і їх союзників на Близькому Сході.

Іван Гаврилюк – випускник НаУКМА, кандидат історичних наук, докторант Інституту історії Варшавського університету

1. Krzysztof Rajecki (sługa) do Krzysztofa Lubomirskiego Starosty Sandeckiego z Połonnego 23 Maja 1648 [w:] Jakuba Michałowskiego Księga pamiętnicza, Kraków 1864, s. 17.
2. Pamiętniki Samuela i Bogusława Kazimierza Maskiewiczów, Wrocław 1961, s. 241.
3. Nowina z Warszawy ultima (31) july [w:] Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр., Т. 1 (1648-1649 рр.), Київ 2012, с. 103-104.
4. Z Warszawy relacja pogromu wojska polskiego pod Pilawcami. Anno Domini 1648 [w:] Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг., Киев 1965, s. 117.
5. Diariusz pilawecki [w:] Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Т. 1 (1648-1649 рр.), Київ 2012, с. 164-167.
6. Diariusz lwowski podczas Woyny Chmielnickiego [w:] Biblioteka Jagiellonska, rps 108, s. 234-237.
7. Respons Xiążęcia JMP z obozu z Bobruyska (luty 1649) [w:] Biblioteka PAN Kraków, rps 1017, s. 51-54.
8. Respons Xiążęcia JMP z obozu z Bobruyska (luty 1649) [w:] Biblioteka PAN Kraków, rps 1017, s. 51-54.
9. Dyaryusz Utarczki z Kozakami od JMP. Podciaszego koronnego pisany (marzec 1649) [w:] BCzart, rps 400, s. 345-348.
10. Diariusz zbaraskiego oblężenia 1649 [w:] Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг., Киев 1965, s. 249-254.
11. Dyaryusz krótszy oblężenia Zbaraża [w:] Jakuba Michałowskiego Księga pamiętnicza, Kraków 1864, s. 444-448.
12. Сonfessata kozaków, których pobrano 2 augusti, a wyszli z obozu (...)*. Chwesko Piatka z Koczerowa z pułku Białocerkiewskiego. W tym pułku Hromyka [za] pułkownika [w:] Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Т. 1 (1648-1649 рр.), Київ 2012, с. 343-345.
13. Diariusz Ekspedycyjej Zborowskiej [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem” (1648-1651), Warszawa 1999, s. 185.
14. Wojciech Miaskowski sekretarz JKMci do niewiadomego z pod Zborowa [w:] Jakuba Michałowskiego Księga pamiętnicza, Kraków 1864, s. 435.
15. Diariuz ekspedycji i transakcji pod Zborowem roku 1649 [w:] Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг., Киев 1965, s. 244.
16. Copia lista do Jmci Pana Starosty Trebowolskiego z Obozu pod Zborowem 23 Augusti A.D. 1649 [w:] Biblioteka Ossolińskich, rps 13003/III, s. 1-6.
17. Diariusz ekspedycji i transakcji pod Zborowem roku 1649 [w:] Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг., Киев 1965, s. 244.
18. Śledziński K. Zbaraż 1649, Warszawa 2005, s. 106.
19. Diariusz Ekspedycyjej Zborowskiej [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem” (1648-1651), Warszawa 1999, s. 191.
20. Ibid.
21. Diariusz wojny pod Beresteczkiem z chanem krymskim i Kozakami zaporoskiemi za szczęśliwego panowania Króla JM. Jana Kazimierza, na którą sam osobą swą ruszeł się z Warszawy in Anno 1651 [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem”(1648-1651), Warszawa 1999, s. 246-247.
22. Władysław Myszkowski wojewoda Sandomierski do Niewiadomego z Beresteczka 1 Lipca 1651 [w:] Jakuba Michałowskiego Księga pamiętnicza, Kraków 1864, s. 640-642.
23. List do j. m. ks. biskupa krakowskiego z obozu spod Beresteczka die 1. iulii a. 1651 [w:] Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг., Киев 1965, s. 526-527; Diariusz wojny pod Beresteczkiem z chanem krymskim i Kozakami zaporoskiemi za szczęśliwego panowania Króla JM. Jana Kazimierza, na którą sam osobą swą ruszeł się z Warszawy in Anno 1651 [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem” (1648-1651), Warszawa 1999, s. 252.
24. Copia listu do j. m. p. stolnika wieluńskiego od j. m. p. Miaskowskiego die 4 augusti 1651 [w:] Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Т. 2 (1650-1651 рр.), Київ 2013, c. 254; Diariusz obozowy rozpoczynający kampanię białocerkiewską 1651 roku [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem” (1648-1651), Warszawa 1999, s. 269.
25. List i cedula niewiadomego (Andrzeja Miaskowskiego ?) z obozu zpod Machnowki die 10 augusti 1651 [w:] Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Т.   (1650-1651 рр.), Київ 2013, c. 257.
26. Sekretny a prawdziwy diariusz, od jm. Pana Miastkowskiego stolnika halickiego jm, księdzu kanclerzowi [Andrzejowi Leszczyńskiemu] posłany, ekspedycyjej kontynuowanej kozackiej spod Beresteczka pod Białą Cerkwią [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem” (1648-1651), Warszawa 1999, s. 298-299.
27. Continuatio diariusza wojny z kozakami [w:] Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Т. 2 (1650-1651 рр.), Київ 2013, c. 286.
28. Sekretny a prawdziwy diariusz, od jm. Pana Miastkowskiego stolnika halickiego jm, księdzu kanclerzowi [Andrzejowi Leszczyńskiemu] posłany, ekspedycyjej kontynuowanej kozackiej spod Beresteczka pod Białą Cerkwią [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem” (1648-1651), Warszawa 1999, s. 302-303.
29. Continuatio diariusza wojny z kozakami [w:] Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. Т. 2 (1650-1651 рр.), Київ 2013, c. 286.
30. Sekretny a prawdziwy diariusz, od jm. Pana Miastkowskiego stolnika halickiego jm, księdzu kanclerzowi [Andrzejowi Leszczyńskiemu] posłany, ekspedycyjej kontynuowanej kozackiej spod Beresteczka pod Białą Cerkwią [w:] Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu „Ogniem i Mieczem” (1648-1651), Warszawa 1999, s. 303.
31. Kopia listu od j. m. p. krakowskiego do j. m. księdza kanclerza koronnego z obozu 1 października 1651 r. [w:] Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг., Киев 1965, s. 617-621.