Знову цей третій трудовий семестр.

Все більший інтерес на сучасному етапі розвитку історичної науки у дослідників викликає масштабне відгалуження соціальної історії та один з її яскравих напрямків історія повсякденності, що ставить за мету вивчення людини та її минулого у всьому різноманітті життєвих проявів [29, С. 14]. Адже, як писав видатний представник школи Анналів Люсьєн Февр «задача історика постаратися зрозуміти людей, бувших свідками тих чи інших фактів» [26, С. 19]. Зрозуміти людей «маленьких», з їх побутом, думками, звичками, переживаннями. А. Людтке відмічав, що «історія повсякденності, акцентуючись на "історії знизу", націлена проти аксіоми про "великих людей"» [23, С. 53].

Особливий інтерес у світлі антропологічного підходу до об’єктів дослідження, викликає повсякденне життя радянської людини, або як модно зараз говорити «Homo Sovieticus». Така зацікавленість пояснюється загальносуспільною тенденцією переосмислення радянського минулого, переоцінкою ідеалів та пошуку відповідей на запитання, що до сих пір є відкритими.

Як говорить історико-антропологічна традиція, ніщо краще не розкриває сутність епохи, ніж індивідуальний світ, побут, звички, вподобання і т. п. Тим більше коли мова йде про молоде покоління, зокрема ж студентство, особливу соціальну групу, здатну до мімікрії, світоглядні позиції якої є «еластичними» і легко піддаються трансформаціям, тим більше у суспільствах тотального контролю.

Радянський студент – особливий студент, адже його життя багато в чому залежало від державної політики і поглядів партії, він повинен був стати опорою пануючої ідеології і майбутнім будівником комунізму. Саме тому студентське повсякдення радянського періоду мало значний ідеологічний вміст.  

Загальні питання повсякденного життя студентства УРСР у повоєнний час висвітлені в працях Н. Хоменко, Ю. Кузьменко, О. Панчук, Т. Пашиніної та ін. Важливі оцінки студентства, як прогресивної частини радянського суспільства представлені в дослідженнях соціологів В. Лісовського, Л. Рубіної, В. Селунської та ін. Повсякдення студентів НДПІ ім. М. Гоголя не стало предметом самостійного дослідження, лише окремі його аспекти висвітлені у працях відомого дослідника історії Ніжинської вищої школи Г. Самойленка.

Незважаючи на інтерес вітчизняної наукової спільноти до історії повсякденності, поки що бракує достатньої кількості фахової літератури з теми. Зокрема не існує комплексного дослідження повсякденності студентів, радянського періоду 60– середини 80-х рр. ХХ ст. Наявні лише епізодичні згадки про окремі різночасові аспекти досліджуваної теми. Але наявність широкої джерельної бази, що складається з опублікованих та усних спогадів, публікацій в періодиці та доволі об’ємного архівного матеріалу дозволяє виконати дослідження з вказаної теми хоча б на рівні окремого вищого навчального закладу.

Метою нашої розвідки є аналіз повсякденного життя студентів НДПІ ім. М. Гоголя доби застою, як складної багаторівневої системи, що включає навчально-науковий, побутовий, громадсько-політичний та дозвіллєвий аспекти. А також вплив на студентське життя ідеологічного фактору.

Визначений двадцятирічний проміжок часу, названий з легкої руки М. Горбачова «застоєм», був періодом активної пропаганди комуністичних цінностей, консервації існуючого ладу та тоталітарних елементів в системі державного управління. Великі надії Комуністична партія покладала на молоде покоління, а саме студентство  – прогресивну й дієву силу. «Радянська вища школа покликана виховати студентство в дусі беззавітного служіння своїй Батьківщині і відданості Комуністичній партії… –  говорить один з відомих комуністичних посібників по вихованню молоді. –   Двоєдиній задачі – підготовці висококваліфікованих спеціалістів і марксистсько-ленінськи переконаних громадян Держави Рад – підкорена вся діяльність вишівських колективів» [21, С. 4].

Будні студентського трудзагодну.

Відомий державний діяч НДР Еріх Хоннекер, неодноразово відмічав, що студентам відводилося «важливе місце в рядах будівників соціалістичного та комуністичного суспільства» (цит. за Штарке) [28, С. 13]. Звідси можемо говорити, що контроль над вихованням студентів мав дати радянській владі достойних продовжувачів комуністичного будівництва. Саме тому держава прагнула якнайширше охопити усі сфери життя молодої людини. Виховання в рамках «нової моралі» та педагогічної доктрини визначало повсякденність однією з ключових сфер, котра потребувала контролю та регламентації.

У 60-80-ті роки складається чітке розуміння студентського статусу. За І. Рубіною, студентство можна визначити, «як велику суспільну групу, яка служить джерелом поповнення основних загонів інтелігенції, зайнята діяльністю по підготовці до висококваліфікованої розумової праці, таку, що приймає активну участь у різноманітній суспільно корисній діяльності» [24, С. 30]. Тобто за студентами закріплюється статус майбутніх представників радянської інтелігенції. Бути студентом означає певний престиж та гарантії у майбутньому. Процес здобуття вищої освіти у свою чергу набуває певної універсальності і охоплює якомога більше сфер, задля якнайякіснішого виховання радянського студента, на якого покладаються великі надії. У добу застою складається суспільна думка про те, що тільки наявність вищої освіти здатна сприяти досягненню успіху та якнайкращому облаштуванню життя.

60 – 80-ті роки стали часом масового напливу молодих людей до вищої школи. В брежнєвське двадцятиліття студентська аудиторія збільшилася в декілька разів, разом з тим розширилась та структуризувалась мережа вищих навчальних закладів, збагатилась їх матеріально-наукова база. В кожній області республіки в ті часи налічувалося до п’яти вишів і, важлива деталь, хоча б один з них мав бути педагогічним. У 1970-1971 навчальному році в Радянському Союзі нараховувалось 4, 6 млн. студентів, які навчалися у 805 вишах. Через п’ять років в СРСР діяло вже 856 вищих навчальних закладів, де навчалося 4, 9 млн. студентів. Збільшення кількості студентів невпинно продовжувалось аж до 80-х років, так само як і посилене фінансування вищої школи. Тільки у 1973 році із держбюджету на утримання вищих навчальних закладів було виділено 2,97 млрд рублів [1, С. 561 – 563].

Ніжинський державний педагогічний інститут імені М. В. Гоголя в означений період один з провідних вишів країни. У ювілейному 1970-му році, коли відзначалося 150 річчя Ніжинської вищої школи, удостоєний Ордена Трудового Червоного прапора [25]. Такий статус у свою чергу поклав на цей осередок знань надважливе завдання – виховання не просто педагога, а справжнього бійця ідеологічного фронту, що неодмінно відобразилося на студентському повсякденні майбутніх вчителів. Тим більше плановий набір студентів лише зростав. У 1965 році на стаціонарному відділенні  навчаються 1382 студенти, на заочному 2207 [2, арк. 13]. У 1970 році студентів НДПІ вже 1674 на денному відділенні та 2275 на заочному [25]. Наведена статистика яскраво демонструє постійну потребу держави у педагогічних кадрах та пріоритетність професії вчителя серед студентів.

Соціальний портрет пересічного студента НДПІ показав, що останній був активним учасником вишівського життя – комсомольцем, спортсменом, науковцем. Поряд з тим вдалося визначити важливу особливість, що впливала, без перебільшення, на весь зміст студентського повсякденного життя в навчальному закладі. В 9 з 10 випадках студент НДПІ – це виходець з сільської місцевості, що створювало для Гоголевого вишу специфічну репутацію, адже більшість студентів навчання у виші розглядали, як можливість вирватися з села, а не повернутися на роботу в село, як вважала влада. Студент НДПІ 1970-х років, виходець із села А. Шкуліпа згадував, що лише дві людини з його класу отримали вищу освіту, а за весь час навчання на філологічному факультеті він пригадує лише одну студентку з Києва [17].

На прикладі Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. В. Гоголя 60-х – середини 80-х, нами було чітко виокремлено та охарактеризовано основні відгалуження студентського повсякдення – навчально-наукове, побутове та дозвілля. Ці три складові повсякденного життя стали справжнім стержнем на якому вибудовувалось життя кожного студента.

"Мы из Нежина, но мы не изнежены!" - учасниця одного з будівельних загонів НДПІ. 1970-ті роки.

Навчально-наукова діяльність займала до 70 % життєвого часу радянського студента. У навчанні була помітна постійна присутність комсомолу, що допомагав першокурсникам, висміював та перевчав двієчників і міг вплинути на виключення студента з інституту саме за неуспішність. Кожен 10-й студент Ніжинського педінституту був відмінником і це вважалось не найкращим результатом. Загалом відсоток успішності за двадцятиліття застою ніколи не спускався нижче позначки 90 %, але нарікання на недостатню успішність все ж мали місце. Існувало навіть нестандартне пояснення, чому час від час успішність падає: «Зниження успішності пов’язується в основному з [присутньою на навчанні в інституті] узбецькою групою філфаку [3].

Ідеологічну складову навчання у вищій школі яскраво демонструє Клятва студента НДПІ. Такі її формулювання, як «щира вдячність Комуністичній партії за велику честь навчатися…», «свято виконувати заповіти дорогого Ілліча» , «мірою свого життя і діяльності вважати моральний кодекс будівника комунізму», відверто натякали на пропагандистську місію студентів [5, арк. 3]. Не останнє місце в навчальному житті займали і відверто пропагандистські, так звані, суспільні дисципліни, покликані прищепити комуністичний світогляд. В цьому ключі відбувалися різноманітні наукові конкурси, конференції і т. п. Студенти вважали нормальним явищем складати вірші, писати твори та наукові роботи на партійні теми. В архіві ми відшукали приклад студентської наукової роботи тих часів, аби зрозуміти рівень і значення наукової діяльності тогочасних студентів. Зокрема до рук потрапила робота В. Таратин «Вихвостівська трагедія», датована 1966 роком. Рецензія студентського доробку демонструє суть тодішніх наукових конкурсів від яких добряче віддавало неприкритою пропагандою. Суть роботи полягає у дослідженні подій революції 1905 – 1907 року на прикладі села Вихвостова, Городнянського повіту, Чернігівської губернії. Буремного 1905 року в названому селі, справжні народні герої брати Потапенки, надихнуті демократичними ідеями та розповідями сільського вчителя, члена соціал-десократичної партії, підняли повстання проти куркульської несправедливості, адже куркулі захопили всю сільську землю. Поміщик Гриневський придушив виступ, внаслідок чого повстанці загинули, але назавжди залишилися в народній пам’яті. Студентка поєднує свою роботу з художнім твором М. Коцюбинського «Фата Моргана», що мовляв теж написаний на основі подій села Вихвостова [6].

Коротка рецензія роботи студентки показує наявність відсотка описовості та надмірної героїзації селян і моралізаторства. Робота виконана без вступу, нагадує науково-популярний стиль. Пронизана посиланнями та зверненнями до марксистсько-ленінських ідей та цінностей, також використано дані усної історії. Цікаво, що робота завершується описом сучасного облагородження села комуністичною владою.

Можна припустити, що в такий спосіб студенту прищеплювалося розуміння вибору «правильної» теми (революція, війна, героїчна боротьба, особистість Леніна) та виконання роботи у відповідному напрямку.

Поряд з цим, в інституті існувала потужна мережа наукових гуртків, що на 1980 – 1981 навчальний рік охоплювала близько 1600 студентів [4, арк. 112], а самих гуртків нараховувалося 23 [7]. Але масова участь у гуртках це не лише результат пропаганди, чи примусу, це показник відсутності наявних альтернативних джерел розвитку та пізнання.

Студенти інституту під час збору врожаю в колгоспі.  1970-ті роки.

До 70-х років Ніжинський інститут постійно стикався з проблемою відсутності комфортного та спеціалізованого навчального простору. До 1970 року основним місцем навчання студентів був старий, або Гоголівський корпус. У кінці 60-х років аудиторний фонд навчального закладу складав всього 20 великих і малих аудиторій, 27 навчальних кабінетів і лабораторій. Також існував читальний зал на 100 місць, музично-педагогічний корпус, агробіостанція, декілька музеїв. Про нестачу навчального місця щорік нагадувало зростання контингенту студентів. У 1964 році студентів денного відділення 1382, у 1968 році – 1588 [8, арк. 47], а площа для навчання залишалася такою ж як 150 років тому. Доходило до того, що деяким групам не вистачало аудиторії для заняття і тому вони йшли слухати лекцію чи проводити семінар в картинну галерею. Така ситуація вимагала невідкладного розширення бази інституту. Міністерство освіти УРСР швидко долучилося до вирішення проблеми нестачі місця і 1967 року дало згоду на закладення нового навчального корпусу, що мав забезпечити студентів не тільки місцем для навчання, а й іншою інфраструктурою [3, арк. 113]. Адже виховання педагогів мало здійснюватися у належних умовах, що не будуть впливати на якість здобутих знань.

Студентський побут в Гоголевому виші на протязі всього досліджуваного періоду був неоднозначною сферою. Тривалий час існувала, продовжена у часі житлова проблема – постійно прибуваючому студентству не вистачало кімнат в  гуртожитках. На середину 60-х на квартирах змушені були проживати майже півтисячі студентів. У 1968 році гуртожитком були забезпечені лише 59 % студентів [10, арк. 15]. На одному з засідань студентського профкому НДПІ, голова профбюро музично-педагогічного факультету В. Бурнос зауважив: «Гуртожиток – це наш дім, і від того як влаштований наш побут залежить засвоєння знань в навчальних аудиторіях» [10, арк. 29]. Але не надто зразковою, незважаючи на декларованість, була дисциплінарна робота в житлових приміщеннях, не всюди було чисто й охайно, як того вимагав «кодекс будівника комунізму», про занедбаність одного з гуртожитків інституту писала навіть місцева газета, висміюючи студентські житлові площі НДПІ [19]. У гуртожитках також був поширений звичай залучати студентів до ремонту зламаних речей, житлових приміщень, прибирання снігу взимку і т. д – все це частина трудового виховання у колективі, адже як зазначав І. Ільїнський «зоною боротьби за комуністичну мораль є не тільки виробництво, але й побут молоді» [20, С. 144]. Цілком успішною можна назвати ідеологічну роботу в гуртожитку. Тут постійно оновлювалися стінгазети, діяв радіовузол, читалися лекції.

Студенти НДПІ на практичному занятті з анатомії

Чималою була матеріальна залежність студентів від власної стипендії та батьків. Як показує опитування колишніх студентів інституту, вони цілком погоджуються з твердженням Н. Хоменко про те, що «стипендія не давала можливостей для забезпечення реальних потреб студента» [27]. В силу специфічного соціального складу, студенти Гоголевого вишу майже не слідкували за модою, в одязі та зовнішньому вигляді були стереотипними та стриманими. Якщо у студента з’являвся одяг відмінний від звичного, його одразу записували до «мажорів». Про модну сторону життя студентів НДПІ згадувала Л. Драчук. За її словами, моду задавав англійський факультет (іноземних мов), там навчалося найбільше молоді з міст, а не з сіл [18].

Зі свідчень А. Шкуліпи, можна зрозуміти, що в селах існувала проблема зі звичайним повсякденним одягом навіть у 70-х, не говорячи вже про одяг «новомодний». Трохи одягнутися майбутньому студенту НДПІ, пощастило завдяки службі в армії у Німецькій демократичній республіці. Звідти хлопець привіз штани, туфлі, сорочку, жабо, костюм, що на довгі роки стали його скарбом [17]

Схожу ситуацію було прослідковано і на прикладі харчування студентів НДПІ. Молоді люди були невибагливими, харчувалися здебільшого домашніми продуктами, мали традиційний для застою, нехитрий раціон, адже Ніжин був  «дефіцитним» містом в часи Брежнева. М’ясні вироби не продавалися, як у торгівельній мережі міста, так і в інститутських буфетах та столових. Саме останні, були бюджетними місцями де міг харчуватися студент. Було підраховано, що звичайний обід коштував до 70 копійок.

Студенти-узбеки Ніжинського інституту

За допомогою архівних матеріалів частково вдалося відтворити меню майже п’ятдесятирічної давнини. Найдешевшими, а значить, такими, що користувалися попитом серед студентів, були суп молочний – 16 копійок, рагу овочеве – 9 копійок, компот – 5 копійок, 200 грамів хліба – 2 копійки, котлета – 18 копійок, чай – 2 копійки. Ціни цілком соціалістичні, та незважаючи на це, у звітній документації постійно фігурувало формулювання: «вживаються заходи здешевлення страв» [10, арк. 14].

Неодноразово, група народного контролю наголошувала на недостатній кількості на вітринах буфетів кисло-молочних продуктів і ковбаси та перенасиченості дієтичними обідами [11, арк. 65]. Якщо виробів з м’яса бракувало, то пиво в буфеті було завжди, що наштовхує на висновок про те, що пиво не сприймалося серйозним алкогольним напоєм. У буфеті Гоголівського корпусу завжди у продажу було Жигулівське, Ризьке, Київське пиво за 33 – 37 копійок пляшка [17]

У рамках соціалістичного облаштування побуту, що було частиною пануючої ідеології, в НДПІ постійно провадилися заходи щодо покращення побутових умов: забезпеченістю гуртожитків технікою, налагодження медичного та побутового обслуговування студентів, відкриття їдальні і т. п. Напрошується припущення, що взамін на вірність комуністичним ідеалам та відсутність опору, влада намагалася оточити студента деяким комфортом.

В процесі дослідження було визначено та проаналізовано студентське дозвілля 60-х – середини 80-х та окреслено його два напрямки – формальне, ініційоване державою та неформальне, продуковане самим студентством.

Студентки на фоні Гоголівського корпусу. 1970-ті роки

Формальне дозвілля стало справжнім оплотом комсомолу, адже саме йому належала організаційно-культмасова монополія. Основу формального дозвілля у НДПІ ім. М. В. Гоголя становила художня самодіяльність, спорт, третій трудовий семестр, культпоходи та екскурсії, капусники, зустрічі з відомими людьми і таке інше. Офіційна дозвіллєвість у інституті була добре розвинутою та злагодженою. Приміром 1975 року в інституті відбулося 150 різноманітних дозвіллєвих заходів. У 70-х тут діяло 27 різноманітних колективів. Серед них «Червона калина», «Інтеграл», «Журавка», «Юність», «Червоні маки», «Піснедари», навіть ансамбль студентів-казахів «Арман» та ін [22]. У 1968 навчальному році на будмайданчиках області працювало 283 студенти НДПІ [2]. Також студентські будзагони виїздили в інші республіки, зокрема до Казахської РСР. А 1978 року для збору урожаю в колгоспах було залучено 923 студенти Гоголевого вишу [12]. А це більшість студентів денного відділення.

Структура неформального дозвіллєвого напрямку свідчить про широкий спектр формотворень, постійною базою яких для студентства НДПІ виступав гуртожиток, рідше інші неформальні осередки (кінотеатри, танцювальні майданчики, приміщення самого вишу і т. д.). Серед численних видів неофіційної частини дозвілля студентів слід назвати цикл особистих святкувань – день народження, весілля і т. п. та цикл загальнодержавних свят – День знань, День студента, Новий рік, 8 березня, травневі свята. Неформальне дозвілля також виступало джерелом девіаційних процесів – зокрема, хронічної пиятики, що приводила деяких студентів до медвитверезника, а значить і до виключення з інституту [14]. Також у процесі неофіційного проведення вільного часу студентами, відбувалися інтернаціональні контакти з молодими людьми, що навчалися в інституті – казахами та узбеками. Про курйозний випадок в ленінській кімнаті, пов'язаний з інтернаціональними контактами, згадує студент тих часів О. Забарний: «…бійка була не принциповою. Просто футболісти "Динамо" розбили вщент ташкентський "Пахтакор" із рахунком 4:0 на їхньому полі. Хлопці-узбеки, які навчалися на російському відділенні, у телевізіці гуртожитку сиділи знервовані і похмурі, ми – тріумфували. І треба ж було мені глузливо запитати: "Хамза, а ти знаєш, чому ваші програли?"– він похмуро промовчав. "Бо очі розкосі, поле погано бачать!"…І тоді почалося». Порушення «ідилії» між братніми народами каралося суворо. О. Забарного виселили з гуртожитку, а інших учасників змусили попарно лагодити зламані в ленкімнаті речі. [15, С. 105].

У НДПІ існували власні традиції неформального дозвілля. Тривалий час Новий рік студенти і викладачі святкували безпосередньо в аудиторіях. Звідси зароджувалися неформальне спілкування між ними [13, С. 35].

Студентки НДПІ разом з техпрацівницями асфальтують інститутську територію. 1970-ті роки

Ознайомлюючись з наявними джерелами, котрі проливають світло на дозвілля студентів НДПІ періоду застою, можна говорити, що дозвілля це не лише сфера розваг, а й площина протесту та незгоди. Підтверджує цю думку приклад літературної студії, що діяла на філологічному факультеті і була місцем навколо якого гуртувалися прогресивні студенти. Через «неправильні» вірші з членами літстудії неодноразово проводилися роз’яснювальні бесіди, до гуртка приставляли інформаторів, а деяких голів літстудії відстороняли від роботи. Учасник студії та студент філфаку П. Михед згадував: «Серед студентських розваг провінційного міста літературна студія займала особливе місце… На студійних вечорах завжди була атмосфера емоційної напруги, іноді вона сягала високого градуса…Студія завжди була під пильним оком КДБ. Ще вечором на засіданні студії В. Нікітін зі своєю щирою і хитруватою посмішкою прочитав байку про годинник, якого підрихтували так, що він став йти точно по-московськи, як на ранок секретар парткому Власенко викликав на килим студійців…не перевелись інформатори» [16, С. 64 – 65; 67].

Загалом же студенти НДПІ у своєму формальному та неформальному дозвіллі були схожими на студентів інших вузів. Популярністю користувався саме неофіційний відпочинок, що розглядався самими студентами, як «справжній». Разом з тим наявні у 60-х – середині 80-х рр. ХХ ст. в НДПІ ім. М. В. Гоголя форми дозвілля допомагали студентам пізнавати світ, розвиватися, як духовно, так і фізично.

Повсякденне життя студентів Ніжинського державного педагогічного інституту 60-х – середин  80-х років здається повністю вкладалося в загальносоюзний контекст. В епоху шаблонів та штампів по іншому й не могло бути. Та поруч з цим, завдяки залученню широкої джерельної бази, вдалося встановити, що педагогічний виш, а саме таким в означений період був Гоголівський інститут, це територія посиленої ідеологічної обробки молодої людини, що проникала у всі сфери студентського життя від навчання до дозвіллєвих формотворень.

Стереотипне уявлення про застій, як «золоту осінь», за алегорією російського дослідника О. Шубіна, не завжди відповідає дійсності. І навіть на прикладі такої незначної сфери в масштабах радянського суспільства, як студентське життя, чітко прослідковуємо декларативність, дефіцит, засилля бюрократії та пропаганди, що спрямовувалася на схильну до мімікрії, доволі еластичну соціальну групу студентів.

Диплом третього ступеня і грошова винагорода
Михайло Ломоносов, магістрант історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
Тема роботи: Повсякденне життя студентів Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. В. Гоголя у 60–80-х рр. ХХ ст.
Науковий керівник: Максим Потапенко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Ніжинського державного університету імені М. Гоголя

Список використаної літератури

1.    Высшие учебные заведения //Большая советская энциклопедия. – М., 1971. –т. 5. – 640 с.
2.    Відділення Державного Архіву Чернігівської області в місті Ніжин (ВДАЧОН), ф. Р6121  оп. 3 спр. 1953, 343 арк.
3.    ВДАЧОН, ф. Р6121  оп. 3 спр. 2329, 113 арк.
4.    ВДАЧОН, ф. Р6121  оп. 3 спр. 3867, 206 арк.
5.    ВДАЧОН, ф. Р6121, оп. 3, спр. 2188. 9 арк.
6.    ВДАЧОН, ф, Р6121, оп. 3, спр. 2067, 14 арк.
7.    ВДАЧОН, ф. Р6121  оп. 3 спр. 3571, 40 арк.
8.    ВДАЧОН, ф. Р6121, оп. 3, спр. 2318, 47 арк.
9.    ВДАЧОН, ф. Р6121, оп. 3, спр. 3964, 123 арк.
10.    ВДАЧОН, ф. Р6121, оп. 3, спр. 2319, 53 арк.
11.    ВДАЧОН, ф. Р6121, оп. 3, спр. 3567.
12.    ВДАЧОН, ф. Р6121  оп. 3 спр.3568, 124 арк.
13.    Грудіна Д. Як це було…Сімейна хроніка в контексті історії / Упоряд. Н. П. Онищенко. – Ніжин: ТОВ «Гідромакс», 2010. – 64 с.
14.    Державний Архів Чернігівської області, ф. П529, оп. 1, спр. 249, 46 арк.
15.    Забарний О. Незабіякуваті походеньки славного спудея Івана Забіяки (нотатки з юності) // Наукові читання Інституту журналістики. Такі творять ауру нації. / Упоряд. І. М. Забіяка; За ред. В. В. Різуна. – К.: Альфа Реклама, 2014. – Вип. 19. – 448 с.
16.    Заспів. Антологія літературної студії Ніжинського державного педагогічного університету імені М. Гоголя / Упорядники: О. Забарний, О. Гадзінський. – Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ, 2000 – 269 с.
17.    Інтерв’ю з А. Шкуліпою. Навчався у 1972 – 1977 рр. на філологічному факультеті Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М. Гоголя. Записано 17 листопада  2014.
18.    Інтерв’ю з Ю. Якубіною. Навчалася у 1977 – 1981 рр. на філологічному факультеті Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М. Гоголя. Записано 24 лютого 2016.
19.    Іранич К. Гуртожиток: це серйозно // Під прапором Леніна – 1969. – 19 серпня.
20.    Ильинский И. ВЛКСМ в политической системе советского общества. – М.: Мол. гвардия, 1981. – 239 с.
21.    Коммунистическое воспитание студентов – К.: Головное издательство издательского объединения «Вища школа», 1977. – 230 с.
22.    Ломоносов М. Розважалися, як могли, або «застійне» дозвілля ніжинських студентів. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.mynizhyn.com/news/misto-i-region/4239-rozvazhalisja-jak-mogli-abo-zastiine-dozvillja-nizhinskih-studentiv.html
23.    Людтке А. История повседневности в Германии. Новые подходы к изучению труда, войны и власти. – М.: «Роспэн». – 2010. – 271 с.
24.    Рубина Л. Я. Советское студенчество: Социологический очерк. – М.: Мысль, 1981. – 207 с.
25.    Самойленко Г. В. Самойленко О. Г. Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя. – Ніжин: НДПУ, 1999. – 278 с.
26.    Февр Л. Бои за историю. – М.: «Наука». – 1991. – 635 с.
27.    Хоменко Н.  Повсякденне життя студентської молоді України (1950–1960-ті рр.): автореф.  дис. канд.  іст.  наук:  спец.  07.00.01 / Хоменко Наталія  Михайлівна;  Нац.  акад.  наук  України,  Ін-т  історії України. – К., 2008. – 27 с.
28.    Штарке К. Студенты. Становление личности. – М.: Прогрес, 1982. – 136 с.
29.    Шліхта Н. Історія радянського суспільства: Курс лекцій. – 2 вид. – Харків: Акта, 2015. – 252 с.