1. Вступ.

Історики економіки приділяють особливу увагу дослідженням доходів (Milanovic, 2013; Piketty & Saez, 2001). Якщо говорити про домодерні суспільства, то такі дослідження проводять для кращого розуміння якості життя (Allen, 2001), інституційної організації суспільства (van Zanden, 1995), економічного розвитку (Álvarez Nogal & DeLa Escosura, 2013) та нерівностей (Alfani, 2015).

У цій статті ми спробуємо проаналізувати доходи однієї з груп населення Полтави другої половини XVIII ст., а саме – слуг. Інформація про їхні доходи (в рублях на рік) наявна в Румянцевському описі, в якому містяться дані про населення Полтави 1765 – 1769 рр., інфраструктуру міста, домашні господарства та основні види економічної діяльності різних груп населення (Волошин, 2012). Оскільки інформація про платню систематично наявна лише щодо слуг, вивчити повну картину розподілу доходів у Полтаві не видається можливим. Тим не менш, наявні дані дозволяють вийти за межі звичайних описових статистик та спробувати дослідити, яку роль відігравали людський капітал та соціальне положення в оплаті найманої праці.

2. Контекст.

2.1 Демографія.

Згідно з підрахунками Юрія Волошина (2012, 2016), Румянцевський опис містить інформацію про 6913 мешканців міста: 3576 жінок і 3337 чоловіків. Відомо, що 37,3% жителів Полтави були віком до 14 років, 60,2% – віком від 15 до 64 років, а 2,5 % мешканців міста становили особи старші 65 років.

Виконавці перепису не змогли зібрати детальної інформації про козацьку старшину і вищі ранги духовенства. Тим не менш, якщо врахувати дані про ці групи зі сповідних розписів полтавських церков, то населення міста складало не менше, ніж 7,5 тис. чол.

Коефіцієнт фемінізації (показник кількості жінок на 100 чоловіків) в Полтаві становив 107. Ця кількісна перевага жінок була в більшості вікових груп населення міста (Волошин, 2016, с. 82). Крім того, посилаючись на дослідження інших істориків, Юрій Волошин навів наступні коефіцієнти фемінізації для міст Гетьманщини: 109 – в Стародубі, 101 – в Ніжині та 105 – в Переяславі. Схожі цифри маємо і щодо інших європейських міст: 104 – в Кракові, 109 – у Відні, 103 – у Марселі, 105 – у Рязані і 108 – у Саутгемптоні (Рисунок 1).

Рисунок 1. Коефіціенти фемінізації в Полтаві та інших містах кінця XVIII ст. Джерело: Волошин (2016).

Середній вік вступу в шлюб в Полтаві в другій половині XVIII ст. становив 28,1 р. для чоловіків і 22,3 р. для жінок. Цей був досить високий показник у порівнянні із сільськими районами Гетьманщини (Волошин, 2016). Середня населеність двору в Полтаві становила 7,3 чол. Зауважимо, що ця цифра була меншою, ніж у деяких сільських місцевостях Гетьманщини й подібною до низки польських чи російських міст (Волошин, 2016; Миронов, 2003). Більшість домогосподарств в Полтаві, на відміну від сільських сімей з прилеглих сіл, були нуклеарними, тобто такими, що складалися лише з батьків та їхніх дітей (Волошин, 2016; Voloshyn, 2015).

Наявна інформація про демографічну поведінку мешканців Полтави вказує на те, що місто не дуже «вписується» в класичну ідею «лінії Хайнала». Так, ще 1960 х рр. Джон Хайнал висловив думку, що Європа може бути умовно поділена на дві частини, відповідно до демографічної поведінки її мешканців (в залежності від показників шлюбності та народжуваності). Умовний поділ пролягав через лінію, що проходила по карті від Санкт Петербурга до Трієста. І хоч ця ідея вплинула на розвиток порівняльної демографічної науки, сучасні дослідники ставляться до неї обережно, якщо не скептично (De Moor & van Zanden, 2010).

Наприклад, проаналізувавши великий набір історичних демографічних даних на індивідуальному рівні, Міколай Шолтисек (Szołtysek) запропонував розглядати три демографічні моделі, що були розповсюджені лише в Східній Європі (Szołtysek, 2008). Перша модель («західна») ґрунтувалася на нуклеарній сім’ї. В цій моделі практично не існувало розширених домогосподарств, які б включали декілька сімей «під одним дахом». Кількість дальніх родичів була обмеженою, але доволі часто у домогосподарстві мешкала прислуга. В цій моделі дуже часто зміна шлюбного статусу збігалася з успадкуванням власності. Друга модель («центрально-східна») була подібною до першої, але відрізнялась в деталях. Наприклад, розширені сім’ї частіше мешкали в одному домогосподарстві. Це визначало стосунки старшого і молодшого поколінь, оскільки проживання з великою кількістю родичів впливало на розподіл праці та на правила успадкування. Крім того, одруження не завжди призводило до успадкування чи створення нового двору, а сім’ї все частіше жили разом під одним дахом.

Третя («східна») модель, яка в базі даних Шолтисека, збігалася з домогосподарствами з території сучасної Білорусі, відрізнялась більш суттєво. В цій моделі набагато частіше родичі не тільки мешкали, але і працювали в домогосподарствах. Також в цих домогосподарствах дорослі покоління частіше несли відповідальність за домогосподарство та, власне, наймали працівників (у інших моделях був певний паритет між старшими та молодшими поколіннями). Беручи до уваги інформацію з оглянутої літератури та дані, які будуть проаналізовані у цій статті, можна припустити, що Полтава другої половини XVIII ст. була ближчою саме до другої – «центрально-східної» моделі.

2.2. Соціальні стани.

Історики, які розглядають соціальну структуру Гетьманщини, зазвичай виділяють такі соціальні стани: козацтво, духовенство, міщани та селяни (Когут, 1996). Окремі дослідники ускладнюють цю схему, адже козацтво можна ділити на вищі та нижчі ранги, а міське населення могло включати не тільки ремісників чи купців, але й посполитих, що мешкали в місті. Не кажучи вже про те, що козаки могли виступати і в ролі купців, і в ролі наймитів. Доволі проблематичною є класифікація, так званого, «проміжного» стану, який включав у себе підсусідків, наймитів, підданих, а також «маргінальну» групу бездомних і жебраків. Адже в ці дві групи могли потрапити представники інших станів в результаті процесу низхідної соціальної мобільності (Волошин, 2016, Гуржій, 2014; Сердюк, 2011; Ткаченко, 1926).

Для розуміння контексту соціальної структури в Полтаві 1760 х років в Таблиці 1 наведено порівняльну інформацію про соціальну структуру міста та інших великих населених пунктів Гетьманщини. Оскільки різні автори часто застосовують різні класифікації, то в Таблиці 1 показано досить умовні та широкі соціальні групи. Так, наприклад, «міські жителі» включають в себе всі професійні групи міщан, а також домашніх працівників.

 

Таблиця 1. Соціальні стани Гетьманщини на основі даних з Румянцевського перепису.

Місто	Міські жителі, %	Козаки, %	Духовенство, %
Ніжин	83	16.50	0.50
Стародуб	58	38.90	2.60
Переяслав	27	68.90	4.10
Полтава	62	30.35	0.70

Джерела: Сердюк (2011); Волошин (2016).

Пропорції не завжди збігаються до 100, оскільки не можна точно класифікувати всіх мешканців міст.

 

Таблиця 2. Описові статистики.

Слуги	N	% від всієї вибірки, N=1109
Чоловіки	574	42.24
Отримували ненульові доходи	759	68.44
Отримували нефінансові компенсації	754	68.00
Соціальний статус
Чоловіки козацького погодження	159	14.34
Чоловіки посполитського походження	306	27.59
Чоловіки невідомого походження	70	6.30
Дівки	378	34.08
Одружені жінки	50	4.51
Вдови	146	13.17
Вікові групи
6-12	139	12.53
13-15	166	14.95
16-19	236	21.28
20-24	184	16.59
25-29	103	9.29
30-34	101	9.11
35-39	32	2.89
40-44	61	5.50
45-49	18	1.62
50-54	-	-
55-59	36	3.25
60 +	33	2.98
Статус власника двору		% від дворів, N=332
Ремісники	48	14.41
Козаки	92	27.71
Еліти	100	30.12
Торговці	51	15.36
Посполиті	22	6.63
Професіонали	15	4.52
Невідомий статус	4	1.20
Форштад	462	41.66

Група «дворових» працівників в Гетьманщині була досить строкатою і складалася з підсусідків, наймитів, підданих та слуг. Наше дослідження буде зосереджене лише на слугах, які становили близько 17 20% від усіх мешканців Полтави, і які мешкали у 40% дворів міста (Волошин, 2016).

2.3. Нерівності.

Історики відзначають, що Європа XVIII ст. була місцем значних економічних нерівностей. В цей час нерівності зростали у Великобританії та Голландії (Milanovic, Lindert & Williamson, 2011; van Zanden, 1999).

Це був період глибоких нерівностей в Іспанії (Álvarez Nogal & De La Escosura, 2013),Франції (Morrisson & Snyder, 2000), частині Італії (Alfani, 2015) і Речі Посполитій (Malinowski & van Zanden, 2015).

На жаль, ми маємо небагато інформації про Російську імперію XVIII ст. Більшість досліджень економічних нерівностей сфокусовані на вже наступному – ХІХ ст. Такою є, наприклад, праця дослідників Ліндерта і Нафзігера (Lindert & Nafziger, 2014). При цьому існують дослідження, які вказують на те, що купівельна спроможність робітників протягом XVIII ст. падала (Миронов, 2012).

Стагнація реальних доходів у багатьох домодерних країнах, окрім Великобританії і Голландії, отримала назву «малого розриву» (little divergence) (De Pleijt & van Zanden, 2013). З огляду на існуючу інформацію про стагнацію заробітної плати в Кракові та Львові (Allen, 2001), а також у Санкт-Петербурзі (Миронов, 2012), можна обережно припустити, що подібна стагнація відбувалась і в Полтаві.

Серед чинників нерівностей автори переважно розглядають демографічний тиск та утворення нових еліт (або зростання чи зміцнення окремих станів) за рахунок перерозподілу землі (Мандзюк, 1926; Ткаченко, 1926; Шамрай, 1924). Дослідники подібної проблематики переважно фокусувались на кількісних показниках володіння землею, нерухомістю, худобою чи виробництвами (гуральні, млини і т.п.). Головний фокус таких досліджень було зосереджено переважно на власниках дворів і їхній економічній активності. Інакше кажучи, застосовуючи лексикон сучасної літератури з історії економіки, пояснення надавались в термінах «функціонального розподілу ресурсів на користь землевласників» (Milanovic, Lindert & Williamson, 2011). Через це було здійснено мало досліджень в термінах мікро-механізмів (наприклад, Mironov, 2010).

Емпірична частина цієї статті продемонструє, що наявні дані з Румянцевського перепису на індивідуальному рівні можуть пролити світло на ту роль, яку відігравали людський капітал і соціальний статус у формуванні економічної нерівності серед слуг.

3. Нерівності серед домашніх працівників: людський капітал і соціальне становище

У попередніх дослідженнях вже було встановлено, що слуги-чоловіки заробляли в середньому значно більше, ніж слуги-жінки (Волошин, 2016). Цей красномовний факт, однак, ще не отримав належного теоретичного осмислення.

Інтерпретація гендерного розриву в доходах – це досить складне завдання. З одного боку, чоловіки і жінки можуть мати різний доступ до необхідних навичок, які мають вирішальне значення на ринку праці: іншими словами, різниця в заробітній платі може бути пояснена теорією людського капіталу та спеціалізації (Becker & Tomes, 1986). З іншого боку, здатність жінок претендувати на кращу оплату може бути обумовлена різними факторами, включаючи соціальні нормами, які регулюють стосунки між чоловіками та жінками (De Moor & van Zanden, 2010).

Ці два альтернативні пояснення однаково фіксують той факт, що в домодерних суспільствах наймані працівники чоловіки і жінки отримували різну платню (чоловіки мали більшу). При цьому перше пояснення передбачає, що і чоловіки, і жінки можуть отримувати більшу платню зі зростанням людського капіталу – сукупності знань та навичок, які впливають на продуктивність та доходи робітника (в історії економіки існує традиція вимірювати людський капітал через письменність, формальну освіту, а також опосередковані показники, які були б пов'язані з життєвим досвідом).

Друге пояснення передбачає, що окремі групи (чоловіки) мали перевагу на ринку праці, незважаючи на відмінності в людському капіталі. Причина цьому – чоловіки перебували під захистом певних соціальних норм, які обмежували впливовість жінок на ринку праці.

3.1. Людський капітал.

Знайти спосіб вимірювання людського капіталу у XVIII ст. – досить непросте завдання. На жаль, нам бракує надійної інформації про формальну освіту та набуті навички серед жителів Полтави. Наприклад, єдиний навчальний заклад, що згадується в джерелах, – це парафіяльна школа при одній із церков (Волошин, 2016). Аналізуючи різні джерела, Юрій Волошин (2016) прийшов до висновку, що близько 19% власників дворів і лише близько 2% слуг були письменними. Таким чином, письменність не була поширеною серед слуг і не мала достатньої варіації, щоб слугувати надійним інструментом для вимірювання.

Інший спосіб непрямого вимірювання людського капіталу, який набирає популярності в літературі з історії економіки та демографії домодерних суспільств, – вимірювання здатності рахувати та вказувати свій вік (Baten & Szołtysek, 2014). Говорячи простими словами, деякі люди, як правило, округлюють свій вік через те, що мають обмежені здібності до рахування. Окремі дослідження вказують, що існувала кореляція між здатністю до точного (неокругленого) підрахунку років та письменністю. Тому іноді дослідники використовують ці два показники як взаємозамінні.

На жаль, у випадку Полтави 1760 х років такий показник застосувати неможливо. Дійсно, дослідники Румянцевського перепису вказували на наявність так званих «ювілярів» (Сердюк, 2011), однак є два застереження проти використання цього індикатора. По-перше, не завжди ясно, хто саме давав відповідь (очевидно, що батьки називали вік своїх дітей). По-друге, ми не маємо змоги перевірити емпірично наскільки сильною була кореляція між показником «ювілярності» та письменністю у Гетьманщині. Тому складно гарантувати, що показник «ювілярності» може бути валідним інструментом.

У нашому дослідженні непрямим індикатором людського капіталу буде слугувати вік людини. Вибір цього показника ґрунтується на двох припущеннях. По-перше, в доіндустріальну епоху саме людська сила була важливою для виконання праці (Zijdeman, 2010). Тобто фізичні можливості людини для виконання різноманітної, часто складної та виснажливої праці мали вирішальне значення на її доходи. А такі фізичні можливості були тісно повʼязані з віком.

Друге припущення полягає в тому, що люди накопичують досвід для виконання необхідної роботи протягом життя. Але, як відомо, з роками, здатність до навчання знижується. Тому можна припустити, що діти або літні люди не володіли необхідним людським капіталом (фізичною силою та спритністю), щоб виконувати всі можливі завдання.

Щоб встановити, чи теорія людського капіталу дійсно пояснює варіацію в доходах найманих працівників, протестуємо наступну гіпотезу.

Гіпотеза 1: Зарплата домашніх працівників середнього віку була вище, ніж заробітна плата молодших і старших домашніх працівників.

3.2. Соціальний статус.

Як вже було сказано вище, цілком можливо, що роль людського капіталу нівелювалась через наявність певних соціальних норм, що регулювали здатність чоловіків та жінок отримувати доходи на ринку праці. Наприклад, походження та місце в суспільній ієрархії грали важливішу роль в домодерних суспільствах, ніж особисті досягнення та кваліфікації (Van Leeuwen & Maas, 2010; Schulz, 2013).

Соціальний статус слуг в Румянцевському переписі Полтави вказаний щодо чоловіків та жінок по-різному. Чоловіки, зазвичай, класифіковані за походженням – козацьке або посполите. А ось жінки записувались за сімейним статусом – одружені, вдови та дівки.

Відповідно до теорії соціального статусу, чоловіки козацького походження мали отримувати найбільші доходи серед усіх слуг. Якщо говорити про жінок, то здатність отримувати вищу зарплатню, ймовірно, була повʼязана із заміжжям. Так, з одного боку, оточення (включаючи роботодавців) визнає за заміжньою жінкою відповідальність за її власну сімʼю, що могло виявлятися у легітимному збільшенні оплати праці. З іншого боку, заміжня жінка отримувала доступ до контактів її чоловіка та його сім'ї, що також могло відобразитись на кращих доходах.

Щоб перевірити теорію соціального статусу, будуть протестовані наступні гіпотези.

Гіпотеза 2.1. Козаки мали більш високі зарплати, ніж посполиті.

Гіпотеза 2.2. Заміжні жінки мали більш високі доходи, ніж інші жінки.

4. Змінні.

Остаточний набір даних, які були включені в аналіз, містить лише працівників у віці старше 5 років. Кінцева кількість спостережень – 1109. Описові статистики змінних наведені в додатку.

На індивідуальному рівні (для кожного слуги) з опису відомі доходи слуг в рублях на рік, наявність іншої нефінансової компенсації за роботу, а також вік, стать та соціальний статус.

На рівні двору відомо, ким працював власник садиби, а також місце її розташування (замок чи форштадт). Нами також була обрахована загальна кількість споруд у дворі, щоб оцінити добробут власника (наприклад, дім для господаря, дім для слуг, пивоварня, амбар). Крім цього, до моделі ми включили кількість дітей та літніх мешканців дворів, які не були слугами (про це детальніше в розділі «Остаточні зауваження»).

У нашій статті ми класифікуватимемо власників дворів за такими групами: еліти, професіонали, ремісники, рядове козацтво, купці і посполиті. Ця класифікація відрізняється від тих, що були запропоновані дослідниками Ігорем Сердюком (2011) та Юрієм Волошиним (2016).

Основна відмінність полягає в тому, що ця схема включає еліти та професіоналів. До еліт було віднесено всі старші ранги козаків (полкові писарі, обозні, значкові товариші тощо) та членів магістрату. До професіоналів – висококваліфікованих працівників нефізичної праці (лікарів, священнослужителів). Ця схема запропонована з урахуванням спрямованості аналізу, тобто нерівності заробітної плати домашніх працівників: їхня заробітна плата, цілком ймовірно, залежала від професійного статусу роботодавця.

Наступні змінні були включені в регресійні моделі.

Y_д = В₀ + В₁хВік + В₂хВік² + В₃хС_статус + В₄хД_статус + В₅хФ + В₆хД + В₆хНК + e

 

В цьому рівнянні Yд – це залежна змінна доходів в рублях на рік. Доходи моделюються як функція від цілої низки незалежних змінних: вік, соціальний статус (Сстатус) та нефінансова компенсація робітників (НК); статус і добробут власника двору (Дстатус та Д відповідно); а також розташування двору (Ф – від «форштадт»).

Регресійна модель включає квадратичний ефект віку («Вік²»), адже гіпотеза вказує на те, що молодші та старші слуги отримували менші доходи. Добробут та нефінансова допомога – це шкали, які вимірюють кількість певних одиниць (кількість споруд у дворі та одиниці отриманої допомоги). На відміну від цих змінних, змінні «ССтатус» та «Дстатус» є категоріальними змінними. У випадку таких змінних отримані значення моделі порівнюються з певною референтною категорією. У випадку «ССтатус» референтною категоріюєю є чоловіки козацького походження. А у випадку «Дстатус» такою категорією є ремісники. Змінна розташування двору «Ф» також є категоріальною, але вона є бінарною, тобто вона має лише два значення: «мешкає у форштадті» та «не мешкає у форштаді». Відповідно, останнє є референтною категорією.

4.1. Альтернативні кодування. HISCO.

Перед тим, як приступати до аналізу, варто розглянути одне питання, повʼязане з класифікацію професійного статусу власників дворів.

Все більше дослідників економістів та демографів у світі звертаються до стандартизованого класифікатору професій HISCO (Van Leeuwen & Maas, 2002). Тим не менш, слід наголосити, що на даний момент застосування цього класифікатора для домодерної України є більш, ніж проблематичним.

Проілюструємо цю тезу можна на прикладі козаків. Так, з одного боку, козацька старшина може розглядатися як офіцери військових сил (код 58320 згідно HISCO). З іншого боку, їх можна вважати адміністративною елітою міста (що еквівалентно до 20210 в HISCO).

Так само і члени магістрату – багато з них займались торгівлею (Волошин, 2012). Виникає питання: їх кодування має відповідати адміністративній еліті (20210) чи купцям (41020)?

Ситуація могла б бути кращою з ремісниками, адже представники різних професійних груп можуть бути відносно легко класифіковані у відповідності до HISCO (наприклад, код 89210 для гончарів або 83110 для ковалів). Проте, професійні групи Гетьманщини були організовані у цехи. Члени окремих цехів, ймовірно, мали більш вищий соціальний статус, ніж представники інших, а це не враховано в HISCO.

Застосування вказаної схеми потребує більшої теоретичною дискусії про перетин професійного та соціального статусу в ранньомодерній Україні (наприклад, див. Горобець, 2008 чи Ткаченко, 1926). Цілком можливо, що схема SOCPO (яка є менш популярною за HISCO) може бути більш корисною для вивчення Гетьманщини, оскільки вона враховує культурний та політичний капітал окремих професійних груп (Van de Putte & Miles, 2005).

У нашій статті на Рисунку 2. представлено розподіл HISCO-кодів власників дворів. Ці коди наведено для ілюстрації, але вони не будуть використовуватися в аналізі. 

 

Рисунок 2. HISCO, голови дворів, Полтава 1765-1769 (N=333).

 

5. Результати аналізу.

Результати статистичного аналізу ми представимо в два етапи. Спочатку будуть продемонстровані описові статистики. Потім буде продемонстроване моделювання з усіма змінними.

5.1. Описові статистики.

Людський капітал.

Зв'язок між віком і доходами в рублях на рік по всій вибірці можна побачити на Рисунку 4. Цей рисунок показує медіанне значення доходів для всіх вікових груп серед слуг.

На рисунку можна побачити, що заробітна плата слуг в Полтаві в другій половині XVIII ст. збільшувалася з віком до 29 років, після цього відбувалися стагнація та падіння доходів.

Такий самий звʼязок простежується на окремих вибірках для чоловіків та жінок (Рисунки 5 і 6). Цікаво, що хоч чоловіки отримували в середньому вищі зарплати, дівчата у віці 12 15 років мали більш високі доходи в порівнянні з хлопцями того ж віку. Можливим поясненням цього факту є те, що хлопці отримували інший тип компенсації або навчались ремеслу (Волошин, 2016).

Рисунок 3. Доходи слуг по вікових категоріях, Полтава 1765-1769 (N=1109, старші за 5 років).

Рисунок 4. Доходи слуг чоловіків по вікових категоріях, Полтава 1765-1769 (N=535, старші за 5 років).

Рисунок 5. Доходи слуг-жінок по вікових категоріях, Полтава 1765-1769 (N=575, старші за 5 років).

 

Соціальний статус.

Рисунок 6 демонструє роль соціального статусу в Полтаві 1760 х років. Так, слуги-чоловіки, що походили з козаків, мали найбільш високі доходи. Наступною групою за рівнем доходів були слуги-чоловіки, що походили з посполитих. Зауважимо, що хоча всі жінки мали нижчі доходи (ніж чоловіки), заміжні отримували платню, подібну до тієї, яка була у чоловіків-посполитих.

Рисунок 6. Доходи слуг по соціальному статусу, Полтава 1765-1769 (N=1109, старші за 5 років).

Відзначимо, що Рисунок 6 демонструє не тільки відмінність в доходах між групами, але й варіацію в середині кожної з груп. Наприклад, доходи чоловіків мали більшу варіацію, ніж доходи жінок. Цю тезу краще представити за допомогою кривої Лоренца (показує ступінь економічної нерівності) та коефіцієнту Джині (показник розподілу певної величини у значенні від 0 до 1, де 0 означає абсолютну рівність).

Криві Лоренца для слуг-чоловіків та слуг-жінок продемонстровані на Рисунку 7. Пряма лінія на рисунку відображає ситуацію, коли доходи рівномірно розділені між слугами. Більше відхилення від прямої лінії вказує на наявність більш нерівномірного розподілу. Крива для жінок є більш (хоч і не дуже сильно) ближчою до прямої лінії. Інакше кажучи, розподіл доходів серед жінок був трохи рівнішим, ніж серед чоловіків. Ця інформація може бути представлена коефіцієнтом Джині – 0.48 для чоловіків та 0.45 для жінок.

Рисунок 7. Криві Лоренца для слуг чоловік та жінок, Полтава  1765-1769 (N=1109, старші за 5 років).

Підсумовуючи цю частину, відзначимо, що і людський капітал, і соціальний статус (виміряні за наявними показниками) впливали на доходи слуг в Полтаві другої половини XVIII ст. В середньому, чоловіки козацького походження мали найвищі зарплати, а неодружені дівки та вдови – найменші (Таблиця 3).

Таблиця 3. Доходи слуг в рублях на рік, Полтава 1765‑1769 (N=1109, старші за 5 років)

Група	Середнє знач.	Медіане знач.	Мін.	Макс.
Дівки	1.03	1.00	0.00	4.00
Вдови	1.50	2.00	0.00	5.00
Заміжні жінки	1.97	2.00	0.00	5.00
Чоловіки (козаки)	3.78	4.00	0.00	12.00
Чоловіки (посполиті)	2.65	2.50	0.00	16.00

5.2. Моделювання

Перед тим, як приступити до моделювання, варто розглянути важливу деталь, яка стосується розподілу ненульових значень у залежній змінній. Згідно з інформацією з Таблиці 3, мінімальний розмір оплати праці для всіх груп дорівнював нулю.

Іноді домашні працівники отримували компенсацію не у грошах, а в таких формах як одяг, їжа, житло чи професійна підготовка. Одна частина слуг отримувала такі компенсації замість заробітної плати, а інша – як додаток до зарплати.

Зауважимо, що результати статистичного аналізу можуть бути викривленими, якщо певні слуги потрапляли в категорію «доходи вище за 0» невипадковим чином, на основі певного критерію.

Тому було б доцільним приділити увагу цьому питанню до того, як починати статистичне моделювання. Так, на Рисунку 8 зображено розподіл слуг за двома ознаками: ті, що мають доходи вищі за нульові та ті, що мають бодай якусь нефінансову компенсацію.

Рисунок 8. Фінансові та нефінансові компенсації слуг, Полтава 1765-1769 (N=1109, старші за 5 років).

Найбільший квадрат (верхній правий) на вказаному рисунку відображає слуг, які не отримували грошової, але мали нефінансову компенсацію. В базі даних таких було нараховано 308 чол. Більшість з них – це молоді люди (посполиті чоловіки і дівки).

У верхньому лівому куті відображена група слуг, які не мали ні грошової, ні інших компенсацій. Ця група нараховувала 44 людини (переважно посполиті чоловіки та незаміжні жінки). Ці найбідніші слуги були молодше 29 років. Найчастіше їх роботодавцями були еліти та торговці.

А ось квадрат в нижньому правому куті відображає слуг, які мали і грошові доходи, і нефінансові компенсації. Ця група включала 449 працівників. Серед них були чоловіки та жінки, переважно, молодше 40 років. Вони служили у хазяїв різноманітних професій.

Окрім простої описової процедури, нами була протестована двоступенева модель відбору Хекмана. Така модель бере до уваги ймовірність отримання ненульових доходів, виходячи із заданих параметрів. Модель показала, що домашні працівники не отримували зарплату більше за нульову, виходячи із віку, статусу, розташування, добробуту двору, статусу голови двору. В цілому, такий аналіз вказує на складність підтвердження того, що якась одна група працівників була у привілейованому становищі: і чоловіки, і жінки схожого віку та статусу могли як отримувати компенсації, так і не отримувати їх.

Тим не менш, не можна відкидати можливість, що існували якісь інші критерії невипадкового відбору, які недоступні для спостереження через брак цієї інформації в переписі. Наприклад, певну роль могли відігравати сімейні зв’язки. Оскільки невипадковість відбору відкидати не можна, будуть протестовані дві окремі регресійні моделі (див. Розділ 4). Одна модель буде протестована на всій вибірці, а друга лише на слугах з ненульовим доходом. Ці моделі представлені в Таблиці 4.

Таблиця 4. Доходи слуг старше 5 років в Полтаві 1765‑1769 (OLS регресії).

	Модель 1 (всі слуги)	Модель 2 (слуги з ненульовими доходами)
Константа	-0.926 (0.374) *	2.017 (0.490) ***
Вік	0.296 (0.019) ***	0.172 (0.027) ***
Вік2	-0.004 (0.000) ***	-0.002 (0.000) ***
Статус (чоловіки-козаки як реф.кат.):
Чоловіки-посполиті	-0.796 (0.174) ***	-0.550 (0.180) **
Дівки	-2.483 (0.286) ***	-2.686 (0.278) ***
Одружені жінки	-2.785 (0.219) ***	-2.837 (0.221) ***
Вдови	-1.780 (0.186) ***	-2.530 (0.203) ***
Статус голови двору (ремісники як реф.кат.):
Козаки	0.297 (0.200)	0.152 (0.209)
Еліти	0.092 (0.194)	0.093 (0.208)
Купці	0.272 (0.220)	0.056 (0.230)
Посполиті	0.788 (0.316) *	0.869 (0.321) **
Професіонали	-0.187 (0.325)	-0.253 (0.341)
Живе в форштаді	-0.035 (0.144)	-0.394 (0.149) **
Добробут двору	-0.004 (0.013)	-0.028 (0.014) *
Додаткові компенсації	-0.080 (0.077)	-0.049 (0.073)
N	978	715
R-квадрат (adjusted)	0.385	0.441

*** = p < 0.001, ** = p < 0.01, * = p < 0.05, + = p < 0.10

Обидві моделі продемонстрували доволі подібні результати, однак «розташування у замку» і кількість пунктів нефінансової компенсації були статистично значимі лише у випадку другої моделі.

Професійний статус власника двору не був статистично значущим в обох моделях за єдиним винятком: ті слуги, які працювали на власників-посполитих, мали вищу зарплату, ніж ті, хто працював для ремісників (референта категорія).

Квадратична функція віку була статистично значимою в обох моделях (відповідно до очікування, сформульованого в першій гіпотезі). Якщо взяти до уваги всіх слуг (Модель 1), і змоделювати доходи для чоловіків-з-посполитих, яким було 15, 29 і 60 років, то результати будуть 1.9, 3.7 і 2.7 рублів на рік відповідно:

1.9 =  – 0.926 + 0.296 * 15 – 0.004 * 15²  – 0.796
3.7 =  – 0.926 + 0.296 * 29 – 0.004 * 29²  – 0.796
2.7 =  – 0.926 + 0.296 * 60 – 0.004 * 60²  – 0.796

Результати подібних розрахунків краще побачити на Рисунку 9, на якому зображено розподіл передбачених доходів в залежності від віку для обох моделей. Ми бачимо, що доходи збільшувались з віком до 29 років, після чого ріст вже не був таким інтенсивним, а з 40 років доходи падали у всіх слуг.

Рисунок 9. Змодельовані доходи для всіх слуг (Модель 1, N=978) та слуг з ненульовими доходами (Модель 2, N=715), Полтава 1765-1769.

Крім того, наведені графіки показують, що різниця між жінками стосовно слуг-з-козаків (референта категорія) була більш однорідною в Моделі 2. Проте, один цей факт мало говорить про різницю між самими жінками. Щоб проаналізувати варіацію в середині жіночої групи слуг було протестовані окремі моделі виключно для жінок (Таблиця 5).

 

Таблиця 5. Доходи жінок слуг старше 5 років в Полтаві 1765-1769 (OLS регресії).

	Модель 3 (Всі жінки)	Модель 4 (Жінки з ненульовими доходами)
Константа	0.069 (0.353)	0.905 (0.373) *
Вік	-0.001 (0.0001) ***	-0.001 (0.0001) **
Вік2	0.105 (0.015) ***	0.066 (0.018) ***
Статус (заміжні як реф.кат.):
Дівки	-0.294 (0.151) *	-0.159 (0.130)
Вдови	-0.639 (0.168) ***	-0.374 (0.153) ***
Статус голови двору (ремісники як реф.кат.):
Козаки	-0.284 (0.174)	-0.045 (0.149)
Еліти	0.099 (0.171)	0.332 (0.149) *
Купці	0.177 (0.178)	0.119 (0.154)
Посполиті	0.304 (0.248)	0.188 (0.202)
Професіонали	0.216 (0.224)	0.330 (0.200)
Живе в форштаді	0.324 (0.115) **	-0.054 (0.100)
Добробут двору	-0.009 (0.009)	-0.020 (0.009) *
Додаткові компенсації	0.163 (0.049)	0.021 (0.041)
N	556	405
R-квадрат (adjusted)	0.224	0.197

*** = p < 0.001, ** = p < 0.01, * = p < 0.05 , + = p < 0.10

Результати з Таблиці 5 показують, що, у відповідності до гіпотези 2.2, заміжні жінки отримували більшу зарплатню, ніж інші жінки. В моделі для всіх жінок вони отримували більше за вдів та дівок. А в моделі для тих жінок, хто отримував лише ненульові доходи, різниця із вдовами зникла. Цей факт наводить на думку, що молоді незаміжні жінки часто не отримували фінансової компенсації (чому саме – з наявних даних невідомо). Крім того, ті жінки що мали ненульові доході і працювали на еліту, мали більш високу заробітну плату. В цілому, як описові статистики, так і моделювання підтверджує, що заміжні жінки мали більше можливостей отримати вищу заробітну плату, ніж дівки та вдови.

5.3. Остаточні зауваження.

Попередній текст містив аргументи на користь теорії людського капіталу для пояснення варіації доходів серед слуг в Полтаві у другій половині XVIII ст. Однак, можна припустити, що та змінна, яка застосовувалась в аналізі, корелює з якоюсь іншою змінною, яка була пропущена. Відповідно, існує ризик, що наявний статистичний звʼязок пояснюється саме цією пропущеною змінною. Ця проблема інтерпретації має назву ендогенності.

Наприклад, цілком можливо, що вік слуг корелював із розподілом домашньої праці. Молодші та старші слуги мали виконувати роботу різних типів і саме тому отримували різні доходи. Так, наприклад, старші слуги могли піклуються про малих дітей чи літніх мешканців двору.

На жаль, ми практично не володіємо інформацією про розподіл обовʼязків в домогосподарствах Полтави. Але все ж можна спробувати розглянути демографічну структуру двору. Цілком можливо, що коли у дворі були діти (не слуги) певного віку, то слуги могли отримувати менше доходів. Також ймовірно, що чим більше було дорослих людей у дворі, тим більша ймовірність того, що слуги мали піклуватись за дорослими членами домогосподарства і отримувати менші доходи. Наприклад, змінні кількості дітей та літніх осіб можна було б включити в аналіз. Тоді, якщо у дворі були діти віком до 4 років, то їхня сумарна кількість негативно би впливала на заробітки слуг у всій вибірці. Кількість старших дітей (віком від 4 і до 12 років) вже не була б статистично значимою. Якщо застосувати такі самі розрахунки для тих слуг, що отримували ненульові доходи, то вплив цієї змінної вже не був статистично значимим. А ось кількість старших осіб (віком від 40, 50 чи 60) вже не мала б значення в обох моделях.

Таким чином, можна побачити часткові докази на користь того, що перерозподіл праці у дворі міг інколи впливати на заробітки. Догляд за дітьми міг бути завданням, яке оплачувалося менше. Очевидно, що слуги, які виконували такі обов’язки, частіше отримували нефінансові компенсації. При цьому відкритим залишається питання: в якій мірі корелювали людський капітал та перерозподіл праці у домогосподарстві?

Ще однією потенційною проблемою для статистичного аналізу може бути те, що заробітна плата змінювалась із конкретними роками (після 29 та після 40 наступали нові тенденції). Можна припустити, що це були якісь важливі переломні моменти у віці мешканців Полтави, повʼязані не тільки з доходами, але і іншими сторонами суспільного життя. Відповідно, постає емпіричне питання: а наскільки правильним є аналіз людей різного віку в одній моделі? Для того, щоб відповісти на це питання, був застосований спеціальний статистичний тест Чоу. Вибірка розбивалась на частини по певних точках (вік від 20 до 50) і кожен раз значення доходів порівнювались між новими підвибірками. Дійсно, починаючи з 34 років, тест Чоу був значимим. Але, коли окремі моделі були застосовані до підвибірок (наприклад, усі слуги до 34 років чи усі слуги до 40 років), результати моделей були подібні до тих, що вже були презентовані та описані. Відповідно, аналіз слуг різного віку в одній моделі був цілком доречним.

6. Обговорення результатів.

Звісно, дане дослідження має недоліки. На жаль, якісна інформація про зміст тієї праці, що виконували робітники, відсутня. Крім того, бракує інформації про специфічні форми компенсації (наприклад, навчання професії). Також недоліком, який може впливати на зміщення результатів, є питання чесності респондентів. Дослідники Румянцевського опису відзначають, що місцеві жителі з підозрою ставились до перепису (Волошин, 2012). Зрозуміло, що власники капіталу остерігатися збільшення податків. Але чи мали слуги такі самі застереження? І чи отримували вони вказівки від господарів дворів, як саме відповідати? Ці питання залишаються відкритими. Тим не менш, за результатами аналізу можна зробити наступні обережні висновки.

По-перше, людський капітал та соціальний статус відігравали важливу роль у формуванні доходів слуг. Дійсно, емпіричний аналіз вказує, що, у відповідності до теорії людського капіталу, як чоловіки, так і жінки втрачали можливість заробляти гроші зі старінням. Стагнація доходів починалась з 29 років, а падіння – з 40. Зазвичай, демографи позначають (умовно) літній вік, починаючи з 60 65 років. Якщо взяти ці роки за відлік старіння, то Полтава у другій половині XVIII ст. була відносно молодим містом (див. Волошин, 2016, с. 86 91), де частка людей віком 60 і старше була незначною (серед слуг в базі даних таких було лише 3%). Якщо говорити про слуг, які потрапили в базу для аналізу, то їхня чисельність віком від 6 до 29 років складала 75 % від усієї групи, віком 29 40 років — 13%, старше 40 – 12%. Тобто, кожен п’ятий слуга відчував певну економічну скруту у порівнянні з молодшими членами групи. При цьому відкритим залишається питання, чи було пов’язане це економічне погіршення з якістю життя та смертністю. В домодерну епоху старіння виснажувало здатність виконувати потрібні навантаження, а також негативно впливало на здатність навчатись. Аналіз продемонстрував, що альтернативні пояснення (перерозподіл праці, що також залежить від віку) були незначимими. При цьому, у відповідності до теорії соціального статусу, різні групи слуг-чоловіків та слуг-жінок мали варіацію у своїх заробітках. Слуги-чоловіки козацького походження мали вищу зарплату, ніж чоловіки-посполиті, а заміжні жінки мали кращі доходи, ніж вдови і дівки. Таким чином, аналіз підтверджує ідею, що на ринку праці існували певні соціальні норми, що регулювали здатність окремих груп претендувати на кращу зарплатню. Зміна статусу (наприклад, заміжжя) була позитивно пов’язана зі здатністю заробляти більше грошей.

По-друге, наявні результати проливають світло на гендерні нерівності серед слуг в Гетьманщини. Попередні дослідження вказували, що чоловіки заробляли більше за жінок (Волошин, 2016). Тим не менш, ретельний аналіз продемонстрував більше нюансів. Так, заміжні жінки мали зарплату, близьку до зарплати посполитих чоловіків. Оплата праці серед жінок була більш гомогенною, ніж серед чоловіків. Жінки, у яких роботодавцем була еліта, отримували більше за інших жінок. Дівчата віком 12 15 років отримували в середньому більші доходи, ніж юнаки того ж віку. Таким чином, можна побачити, що існувала ціла низка факторів, які впливали на здатність жінок отримувати більші доходи.

Результати аналізу підштовхують до роздумів щодо інтерпретації тих нерівностей, які бачать дослідники, аналізуючи джерела. Наприклад, Томенко (1926) писав, що козаки часто втрачали економічну незалежність і, «очевидячки тому», ставали посполитими, підсусідками та робітниками (с. 295). Тим не менш, дані показують, що, принаймні у Полтаві, робітники-з-козаків отримували найбільші доходи серед усіх інших слуг. Чи можна розуміти окремі епізоди участі козаків у «дворовому заробітку» не тільки як вимушену низхідну соціальну мобільність, але і як раціональне бажання молодих козаків до накопичення капіталу в умовах соціальних та економічних трансформацій другої половини XVIII ст.?

Автор вдячний Юрієві Волошину, Ігореві Сердюку, Олексію Сокирко, Вадимові Назаренку та учасникам конференції "Суспільство Гетьманщини та Російська імперія” (Полтава, 2015). З метою забезпечення відтворюваності результатів, всі дані та документація розрахунків можуть бути завантажені за посиланням. Робоча версія цієї статті була підготовленя для конференції Economy and Society in Eastern & Central Europe: Workshop in Economic History and Development (London, UCL SESEES, 2017). Текст робочої статті можна завантажити за посиланням.

Тимофій Брік, магістр соціології, здобувач PhD

Universidad Carlos III de Madrid,
Facultad de Ciencias Sociales y Jurídicas,
Calle Madrid, 126. 28903 Getafe (Madrid) España,
Office: 18.2.C02; tbrik@clio.uc3m.es

Література:

Волошин, Ю. (2012). Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії 1765–1769 рр. Наш час. Київ.

Волошин, Ю. (2016). Козаки і Посполиті: Міска спільнота Полтави другої половини XVIII ст. «К.І.С.». Київ.

Горобець, В. (2008). Малі соціальні та соціопрофесійні групи Гетьманату: «курінчики», «стрільці», «протекціянти», «дворяни» etc. Соціум. Альманах соціальної історії. Випуск 8, 184 201.

Гуржій, О. (2014). Етнічний склад і соціальна структура населення Гетьманату в другій половині XVII–XVІII ст. Українська держава другої половини XVII–XVIII ст.: політика, суспільство, культура. К.: Інститут історії України.

Когут, З. (1996). Російськи централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760–1830. Основи. Київ.

Мандзюк, І. (1926). Гоголівська сотня київського полку 1766 р. Соціяльно-економічний нарис, за матеріалами Румянцевського опису // Студії з історії України Науково-дослідчої катедри історії України в Київі. – К., 1926. –Т. 1.- С.91 158.

Миронов, Б. Н. (2003). Социальная история России периода империи (XVIII–начало XX в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства. СПб.

Миронов, Б. Н. (2012). Благосостояние населения и революции в имперской России: XVIII–начало XX века. М.: Весь мир.

Сердюк, І. (2011). Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини ХVІІІ ст. Полтава: ТОВ «АСМІ».

Ткаченко, М. (1926). Канівська сотня Переяславського полку за Рум'янцівською ревізією. Записки історико-філологічного відділу ВУАН. Книга 7 8.

Шамрай, С. (1924). Економічний стан козаків Полтавського полку в 1767 р. (по Румянцевському опису) // Науковий збірник за рік 1924: Записки УНТ у Києві. - Т. ХІХ. – К., 1925. – С.88 160.

Alfani, G. (2015). Economic inequality in northwestern Italy: A long-term view (fourteenth to eighteenth centuries). The Journal of Economic History, 75(04), 1058 1096.

Álvarez‐Nogal, C., & De La Escosura, L. P. (2013). The rise and fall of Spain (1270–1850) 1. The Economic History Review, 66(1), 1 37.

Baten, J., & Szołtysek, M. (2014). A golden age before serfdom? The human capital of Central-Eastern and Eastern Europe in the 17th–19th centuries. (No. WP-2014 008). Max Planck Institute for Demographic Research, Rostock, Germany.

Becker, G., & Tomes, N. (1986). Human Capital and the Rise and Fall of Families. Journal of Labor Economics, Vol. 4, No. 3, Part 2, 1 39.

De Moor, T., & Van Zanden, J. L. (2010). Girl power: the European marriage pattern and labour markets in the North Sea region in the late medieval and early modern period1. The Economic History Review, 63(1), 1 33.

De Pleijt, A. M., & Van Zanden, J. L. (2013). Accounting for the ‘Little Divergence’What drove economic growth in preindustrial Europe, 1300–1800?. Centre for Global Economic History Working Paper No, 46.

Lindert, P. H., & Nafziger, S. (2014). Russian inequality on the eve of revolution. The Journal of Economic History, 74(03), 767 798.

Malinowski, N., & van Zanden, J. L. (2015). National income and its distribution in preindustrial Poland in a global perspective (No. 0076).

Milanovic, B. (2013). Global Income Inequality in Numbers: in History and Now. Global Policy, 4(2), 198 208.

Milanovic, B., Lindert, P. H., & Williamson, J. G. (2011). Pre-industrial inequality. The Economic Journal, 121(551), 255 272.

Mironov, B. N. (2010). Wages and prices in Imperial Russia, 1703–1913. The Russian Review, 69(1), 47 72.

Morrisson, C., & Snyder, W. (2000). The income inequality of France in historical perspective. European Review of Economic History, 4(1), 59 83.

Piketty, T., & Saez, E. (2001). Income Inequality in the United States, 1913-1998 (series updated to 2000 available) (No. w8467). National bureau of economic research.

Schulz, W. (2013). Careers of Men and Women in the 19th and 20th Centuries. ICS.

Szołtysek, M. (2008). Three kinds of preindustrial household formation system in historical Eastern Europe: A challenge to spatial patterns of the European family. The History of the Family, 13(3), 223-257.

Van de Putte, B., & Miles, A. (2005). A social classification scheme for historical occupational data. Historical Methods, 38(2), 61 92.

Van Leeuwen, M.H.D., & Maas, I. (2010). Historical studies of social stratification and mobility, Annual Review of Sociology, 36, 429 451.

Van Leeuwen, M. H., Maas, I., & Miles, A. (2002). HISCO: Historical international standard classification of occupations. Leuven Univ Pr.

van Zanden, J. L. (1995). Tracing the Beginning of the Kuznets Curve: Western Europe during the Early Modern Period. The Economic History Review, 48, pp. 643 664.

van Zanden, J. L. (1999). Wages and the Standard of Living in Europe, 1500–1800. European Review of Economic History, August 1999, v. 3, iss. 2, pp. 175 97.

Voloshyn, Y. (2015). Household composition and family structures of Ukrainian Cossacks in the second half of the eighteenth century. The History of the Family, 20(1), 141 157.

Zijdeman, R. L. (2010). Status attainment in the Netherlands, 1811-1941: Spatial and temporal variation before and during industrialization (Vol. 164).