Ян Матейко. «Остафій Дашкович» 1874 р.   

    Остафій Дашкович як особа легендарна, яку пов’язують із героїчними сторінками Великого князівства Литовського початку ХVI ст., неодноразово ставала центром уваги істориків. Проте невідомим залишалося ще багато моментів, пов’язаних із його життям, у тому числі й зображення.

    Спроб художньо зобразити в мистецтві О. Дашковича було не так і багато. Проте, всі його портрети, які на сьогодні відомі, є міфологізованими.

    Найвідоміший з них належить перу польського художника Яна Матейко (Jan Alojzy Matejko; 1838-1893). Це був олійний портрет, написаний у 1874 р. що тепер він зберігається в Шльонському Музеї в Катовіцах («Muzeum Śląskie w Katowicach»). Невдовзі його опублікувало спочатку польське видання «Tygodnik Illustrowany» (1877, №93), а потім і російський тижневик «Живописное обозрение» (1878, №1). Один із постійних авторів «Київської Старовини» Микола Шугуров (1843-1901), описуючи цей портрет, між іншим, зауважує: «…лицо энергичное и красивое, но вовсе не малорусского типа»¹.

     Міхал Чайковський, Садик Паша (1804-1886)

    Менша відома спроба зобразити О. Дашковича була опублікована у 1857 р. в книзі знаного громадського діяча Міхала Чайковського (1804-1886), відомого також під іменем Садик-паша². Автор цього малюнку невідомий. Він лише залишив на ньому підпис латинськими літерами «K.C.». Видавець же вказав, що «zdjęci są wiernie z olejnych oryginałów przez Pannę K...ą C...ą».

Ілюстрація з книги  Michal Czajkowski. Kozaczyzna w Turcyi : dzieło w trzech cześciach. - Paryź: w Drukarni L. Martinet, 1857. – S. 331.   

    Реального ж (або хоча б наближеного до нього) історичного зображення О. Дашковича взагалі поки що виявлено не було. Тим не менше, я вважаю, що є підстави думати про його існування.

    Реальний образ пана Остафія, з нашої точки зори, був відображений на відомій картині, присвяченій битві під Оршею 8 вересня 1514 р., котра знаходиться в Національному музеї у Варшаві (Muzeum Narodowe w Warszawie (MNW)). Серед істориків до сих пір точаться дискусії з приводу автора цього полотна (162 х 232 см) та часу його створення. Проте всі дослідники погоджуються, що воно з’явилося невдовзі після битви (у 1515-1518 або 1534-1537 рр.), а його автор, відповідно, був сучасником і очевидцем литовсько-московських війн.

   «Битва під Оршею» автор не відомий, роботу приписують Гансу Креллу (HansKrell) надвірний маляр Людвіка II Ягєллончика   

    Можливість розгляду цього питання постає у зв’язку із іншим – розглядом питання про участь Дашковича у битві при Орші в 1514 р. До сих пір ніхто не ставив питання щодо можливої участі одного із перших очільників української козаччини в битві при Орші. І це дивно. Адже він був воїн, відомий своїми битвами і походами ще з початку ХVI ст.

    У 1514 р. історики фіксують у житті О. Дашковича дві головні події: 1) його призначення старостою черкаським та 2) написання ним т.зв. «заповіту». Обидві події в літературі між собою завжди пов’язуються. Вважається, що О. Дашкович, отримавши посаду, вирішив написати «заповіт», розуміючи важкість і нелегкість цієї служби. Але нелогічність цього трактування очевидна.

    Богдан Бучинський вважав, що О. Дашкович отримав призначення на черкаське староство навесні 1514 р. Більшість істориків цю думку сприйняли (іншої, в усякому разі, ніхто не висловив). Проте, як виявляється, станом на 13-18 травня 1514 р. державцею Черкаським в документах називається князь Тимофій Капуста³. Попередником князя у Черкаському старостві був Андрій Немирович, котрий, як вважається, отримав призначення на посаду київського воєводи 26 травня (зокрема, так вважають Наталя Білоус та Юрій Михайлюк⁴). Отже, в цей час Остафій Дашкович ще залишався керівником виключно Канівського староства. Принагідно слід вказати, що Андрій Немирович отримав свою посаду все ж таки не 26 травня, а значно раніше, оскільки саме в цей день польський король Сигізмунд І, знаходячись у Вільно, написав листа до своїх послів у Кримському ханаті, в якому зазначав, що «писав до нас воєвода київський пан Андрій Немирович» про похід «князя Абрахмана» (останній, як вказується в цьому ж листі, ще з весни знаходився «недалеко від Черкас в полі») з невеликими силами разом з козаками Добрицькими і Очаківськими та разом з паном Остафієм Дашковичем, котрі «пішли в землю неприятеля нашого московського воювати»⁵.

    Уже з цього випливає, що Остафій Дашкович брав активну участь у воєнній кампанії 1514-го року ще з весни.

    24 травня 1514 р. король Сигізмунд І видає окружну грамоту про виступ у похід, а 23 червня Дашкович відписує київському Пустинно-Микільському монастирю селище Гвоздово (т.зв. «заповіт»). При цьому, в документі вказується, що «едучи на господарьскую службу, помыслил есми о своем животе: нешто станеться надо мною воля Божья, пригодиться смерть», «за то души моей память делати»⁶. Ці слова свідчать не про призначення на адміністративну посаду, а про реальну небезпеку.

    Остафій Дашкович міг отримати в управління Черкаське староство вже після 18 листопада 1514 р. Це випливає з того, що король Сигізмунд І доручає київському воєводі Андрію Немировичу організувати зустріч в Черкасах «на Байрам татарський» Мухаммед-Герая, сина Менглі-Герая⁷. Якби герой нашої розвідки на цей час був старостою Черкаським і Канівським, без сумніву, ця роль була б відведена йому.

    Битва під Оршею відбулася 8 вересня. Документально участь О. Дашковича в ній ніде не фіксується. Однак, я вважаю, що пан Остафій там був. На це опосередковано вказують наведені вище факти, а також розуміння сутності його життєвої позиції. По-перше, сам він за своїм характером був воїн і не міг відмовитися від участі у битві (до того ж, він був активним учасником всіх воєнних кампаній ВКЛ впродовж свого життя). По-друге, йому необхідно було й далі утверджувати свій авторитет і значення після повернення з Москви (хоча б з огляду на ті звинувачення у зраді, які продовжували лунати на його адресу – найбільш відоме з них прозвучало в процесі судового розгляду від князя Тимофія Капусти). По-третє, він повинен був завдячувати Костянтину Івановичу Острозькому за заступництво після подій навколо заколоту Михайла Глинського. По-четверте, учасниками битви були ті особи ВКЛ, з якими сам він неодноразово стояв пліч-о-пліч: зокрема, князь К. Острозький, князь Юрій Слуцький та ін. По-п’яте, О. Дашкович як ніхто інший знав московське військо і московський військовий нобілітет (адже він провів перед цим не один рік в московських землях), а тому його знання й інформація були конче необхідні в ситуації 1514 року.

    Якщо О. Дашкович був учасником битви при Орші, відповідно він міг бути зображеним на тій відомій картині, присвяченій цій події. Як вважається, її писав учасник битви, очевидець. Фахівці стверджують, що картина є реалістичною і відображає дійсність. Отже, художник не міг не знати основних дійових осіб в обличчя, зокрема й О. Дашковича, котрий на час написання картини вже був достатньо відомою особою не лише у Великому князівстві Литовському, але й за його межами (я б сказав би, у всій Східній Європі).

    Де ж на цій картині він міг бути зображений і як можна встановити його особу? Для відповіді на це питання необхідно усього лиш взяти до уваги два моменти: 1) особливості його статусу, 2) відомий опис О. Дашковича.

    Щодо особливого статусу О. Дашковича, то він є визначальним для з’ясування його місця на картині.

    З моєї точки зору, пана Остафія можна побачити на картині поруч із князем К. Острозьким. Чому саме там? Тому що впродовж значної частини свого життя ми спостерігаємо, що майбутній черкаський староста був тісно пов’язаний із князем як під час військово-політичних подій, так і навіть після смерті (обоє були поховані поруч). Спостерігається постійний стійкий зв’язок між обома цими постатями. Цей зв’язок неодноразово відмічався і в літературі. Крім того, зважаючи на знання О. Дашковича щодо московського війська та його організації, де б йому бути під час битви, як не поруч із командуючим? Тобто на картині зображений тандем двох воєначальників, які добре знали, з ким мають справу. Цілком логічним є бачити поруч, в битві з московитами, двох військових, котрі кілька років провели на московських землях.

    Щодо опису, то ми маємо відповідний запис сучасника, на який звертали свою увагу Михайло Грушевський, Агатангенл Кримський та інші. Для багатьох він став відправною точкою для означення О. Дашковича татарином (В’ячеслав Сенютович-Бережний, Наталя Яковенко). Сучасниктакописавйогоу 1529 р.: «…vultus ejus et totus corporis habitus ac vestitus plane Tartaricus erat…»⁸.В перекладі М. Грушевського ця фраза звучить наступним чином: «Його лице, весь вигляд тіла й одежа все було чисто татарське»⁹. Аналогічний до цього переклад здійснив і А. Кримський¹⁰.

    Відповідно, на картині повинна бути зображена людина, близька до цього опису. Не факт, звичайно, що Дашкович в день битви був саме в цьому одязі. Проте, звернімо увагу на те, що картина писалася дещо пізніше і зважимо ще й на те, що її автор намагався передати реальність. Це стосувалося як самої події, так і учасників битви. Отже, й відповідну особу художник зображував так, щоб її можна було впізнати з-поміж усіх інших, тобто підкреслити її індивідуальні риси. Фіксувався образ не станом на 8 вересня 1514 р., а загальновідомий (в т.ч. і завдяки пізнішим подіям).

    У зв’язку із вищенаведеним описом хочу відзначити важливу річ. Підкреслення в описі подібності до татарського одягу ще ніяким чином не свідчить про те, що він дійсно є татарським, а тим більше не дає підстав стверджувати, що й сам Остафій Дашкович був татарином за походженням. Для порівняння достатньо звернути увагу на одяг московської знаті, відображений на знаменитій гравюрі до книги Сигізмунда Герберштейна «Rerum Moscoviticarum Commentarii» (Basel, 1556), особливо на зображення боярина з підписом «Moscovita magnatu habitus». Або ж на зображення селян Київської губернії сер. ХІХ ст., відображені у відомому альбомі П’єра де ля Фліза (1787-1861). І при цьому необхідно мати на увазі, що, по-перше, за кілька років до Оршанської битви, О. Дашкович повернувся саме із Московської держави, де провів майже 4 роки, і, по-друге, що всі документальні матеріали показують на його тісний родинний і побутовий зв’язок із Київщиною. А це означає, що нічого виняткового в його «татарській» зовнішності насправді немає. Крім того, Остафій Дашкович міг і дійсно носити татарський одяг ще з однієї простої причини – він постійно співпрацював з татарами (від дипломатичних стосунків і до спільних походів; в тому ж 1514 р. це видно із повідомлення короля Сигізмунда І від 26 травня).

    Таким чином, є цілий ряд підстав, що дають можливість вважати цілком вірогідним портретне зображення саме Остафія Дашковича на картині битви під Оршею і, зрозуміло, вважати його безпосереднім учасником цієї битви.  

Валерій Ластовський, доктор історичних наук, професор, працює в Київському національному університеті культури і мистецтв на кафедрі міжнародних відносин. Коло наукових зацікавлень: історіографія,  історія церкви та церковне право, історія археології, історія козацтва.

1. Шугуров Н. Андриолли и Матейко, как авторы рисунков и картин из малорусского быта // Киевская Старина. – 1894. – №1. – С. 104.

2. [Czajkowski M.] Kozaczyzna w Turcyi przez X.K.O. – Paryz, 1857. – S. 280-281.

3. Русская Историческая Библиотека. – Т. ХХ. Литовская метрика. Т. 1. – СПб., 1903. – Стлб. 110, 133, 135.

4. Білоус Н. Київ наприкінці ХV – у першій половині ХVII століття. Міська влада і самоврядування. – К., 2008. – С. 278; Михайлюк Ю. Південна Київщина в 60-х рр. ХІV – 60-х рр. ХVI ст.: державне управління та громадське самоврядування. – Черкаси, 2011. – С. 139.

5. Pułaski K. Stosunki z Mendli-Girejem chanem tatarów Perekopskich (1469-1515). Akta i listy. – Kraków-Warszawa, 1881. – S. 431.

6. АЗР. – Т. ІІ. – СПб., 1848. – С. 115.

7. Pułaski K. Stosunki z Mendli-Girejem. S. 441.

8. Acta Tomiciana. – T. XI. – Poznaniae, 1911. – P. 233.

9. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII. – К., 1995. – С. 92.

10. Кримський А. Історія Туреччини. – К., 1924. – С. 171.