Важливу частину ідеологічного курсу Радянської держави займала атеїстична пропаганда. Для досягнення поставленої мети – мінімізувати вплив релігії на населення, а надто «викорінити» її зовсім використовувалися різні методи (насильницькі/ненасильницькі) та форми (усні, письмові, візуальні тощо). Якщо на початку існування СРСР перевага надавалась насильницьким методам – закриття церков, арешти священнослужителів, то в хрущовський період вони відійшли на інший план, пріоритетним ставдіалог, пояснення населенню рудиментарності, пережитку релігії, кінцевий результат – формування «уявної спільноти»¹  – «радянського народу». Інструментом для виконання цієї мети, зокрема, мав стати гумор.

Актуальність дослідження зумовлена підвищенням інтересу до досліджень в області державної політики пам’яті, конструювання ідентичностей, а також відсутністю спеціального дослідження, присвяченого дискурс-аналізу текстів та карикатур на антирелігійну тематику журналу «Перець». Так, у наукових роботах, присвячених висвітленню теми атеїстичного виховання на сторінках періодичних видань²  дуже часто міститься лише схематичний аналіз журналів, а дослідженням сатиричних видань, як правило, займалися філологи³, чи соціологи. Вони вивчали мовні засоби, соціокультурні особливості радянського суспільства тощо.

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження та поширення націоналізму. – К., 2001. – 272 с.
2. Див.: Грибенник М.В. Атеїстична пропаганда в періодичній пресі півдня України (1954-64-х рр.) [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://mdu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/03/472.pdf Доступ – 05.03.2016; Метель А.В. Становление антирелигиозной периодическо йпечати в СССР (1919–1941 гг.) // Вестник Омского ун-та. – О., 2013. – № 1 (67). – С. 43-47; Чучалін О. Роль і місце преси в антирелігійній пропаганді радянської влади в Україні (1920 – 1930-ті рр.) // Гілея: науковий вісник. – 2013. – № 78. – С. 43 55.
3. Див.: Костюк В. В. , Занога І. О.   Засоби комічного в сатирично-гумористичному журналі "Перець" (радянський та пострадянський періоди) [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhISK_2013_1074_5_11.pdf. Доступ – 01.03.2016; Кузьмич О. Лексичні засоби комічного в мові українського журналу «Перець» (омоніми, антоніми, синоніми) // Ученые записки Таврического национального университетаим. В. И. Вернадского. – Сімферополь, 2011. – Вып. 2. – С. 419.

Одним із засобів пропаганди стала сатира. У 1961 році відбувся XXII з'їзд КПРС, на якому була прийнята III Програма КПРС, яка проголосила, що протягом 20 років в Радянському Союзі буде завершено побудову комунізму. На службу комуністичному будівництву намагалися поставити все, що могло вплинути на людину. Сміх теж повинен був допомогти у вирішенні поставлених Програмою партії завдань¹. М. С. Хрущов неодноразово виступав з промовами та заявами, на з'їздах письменників, зустрічах керівників партії і уряду з діячами літератури і мистецтва з приводу того, що «сатира попереджає людей від хвороб, допомагає людям долати свої недоліки»². Подібні висловлювання публікувалися й в журналах: «Сатира, товариші, свою справу робить. І тому тих, хто трудиться без напруги, корисно буває трошки висміяти, вжалити висловлюванням…»³.

Функції гумору в радянському суспільстві по різному інтерпретувалися дослідниками: як механізм зняття стресу⁴, чи один із векторів функціонування здорового глузду, завдяки якому відбувалася інтеракція на міжособистісному рівні, що впливала на сприйняття світу та переосмислення свого буття радянською людиною⁵ та ін. Гумор був не стільки ретранслятором антирелігійного курсу держави, на прикладі журналу «Перець», але й працював в умовах радянської авторитарної держави як «зброя слабких» для вираження свого інакомислення⁶.

Для дослідження репрезентації антирелігійного курсу партії журнал «Перець» був обраний не випадково. По-перше, він був друкованим органом ЦК КПУ і представляв собою частину офіційного дискурсу. По-друге, його тираж в хрущовський період досягав позначки в півмільйона примірників і був одним з найпопулярніших видань журнального типу в Українській РСР (зважаючи на наявність атеїстичних журналів, газет, які однак, не були популярними серед читачів, які частіше за все були вимушені їх виписувати). Варто зазначити, що «Перцю» надавалося дуже велике значення владою (нагадаємо, що в 40-50 ті рр., у зв’язку з «жданівщиною» були видані постанови (1946, 1951 рр.)«Про журнал сатири і гумору «Перець» тощо).

Використання технологій баз даних дає можливість проаналізувати контент журналу на предмет антирелігійної пропаганди. Такий підхід є принципово новий, адже, як правило, дослідниками використовується схематичний аналіз тематики матеріалів періодичних видань.

1. Фокин А. А. Советская смеховая культура в эпоху «развернутого строительства коммунизма» // Вестник Челябинского государственного университета. – Ч., 2007. – Вып. 13. – С. 125.
2. Стыкалин С. И., Кременская И. К. Советская сатирическая печать. 1917 – 1963. – М., 1963. – С. 6.
3. Крокодил. – 1961. – № 34. – С. 2.
4. Дмитриев, А. В. Социология политического юмора. – М., 1998. – С. 46.
5. Чередниченко, Т. В. Наш миф // ArborMundi. Мировое дерево: международный журнал по теории и истории мировой культуры. – М., 1992. – № 1.
6. Столяр М. Б. Радянська сміхова культура та ідеологія: опозиція чи конвенція? // Культура і сучасність: Альманах – К., 2011. –№ 2. – С. 24.

Дослідження ґрунтується на методі контент-аналізу із залученням реляційної СУБД MS Access. Так, було створено 3 таблиці (зв'язок 1 до багатьох) – «Метадані» (див. Дод. 1), «Персонажі» (див. Дод. 2) та «Проблематики» (див Дод. 3), інформацію про атрибути та екземпляри подано у додатках. У ході дослідження було проаналізовано 363 сюжети на атеїстичну тематику. На перший погляд пропаганда займала незначне місце в журналі. Так, за підрахунками, в хрущовський період «Перець» містив близько 13 200 текстів і карикатур. З них, 363 – самостійні сюжети на атеїстичну тему. Отже, тематичних візуальних та наративних складових було 3%. Однак, потрібно зважати на те, що періодика в Радянському Союзі загалом була антирелігійною, зокрема і журнал «Перець».

В хрущовський період кількість антирелігійних карикатур та текстів була найбільшою, порівняно з іншими роками, що корелює з масштабами пропаганди часів «Відлиги».. Так, в 1953 – 2; 1954 – 9; 1955 – 5; 1956 – 9; 1957 – 20; 1958 – 28; 1959 – 42; 1960 – 48; 1961 – 53; 1962 – 57; 1963 – 47; 1964 – 43 (див. Дод. 4). Привертають увагу 1954 та1958рр. Варто зауважити, що динаміка сюжетів в журналі відповідала загальнодержавним змінам в антирелігійному курсі. В 1954 р. (з липня по листопад) була зроблена перша невдала спроба ввести масштабну антирелігійну кампанію, після чого до 1958 р., коли М. С. Хрущов остаточно утвердився при владі й став головою Ради міністрів, ми спостерігаємо певною мірою потепління у стосунках антагоністів держава/церква. Також, не дивно, що кількість та контент виданих постанов ЦК КПРС та ЦК КПУ знаходилися у прямій залежності з тематичними сюжетами.

Регіональна специфіка репрезентації атеїстичного курсу в журналі достатньо цікава. Порівнюючи із загальносоюзним аналогом «Перця» – «Крокодилом» можна побачити, що антирелігійних сюжетів набагато менше (близько 200), зважаючи на кількість випусків (24 проти 36 у «Крокодилі») та сторінок (12 проти 16 у досліджуваний період). Таким чином, ЦК КПУ, а також редакція журналу, яка незважаючи на наявність цензури все ж обирала сюжети для друку, підтримували ідеологічну лінію.

З приходом до влади Хрущов спробував реанімувати марксистський інтернаціоналізм¹, що можна простежити і в журналі. До 1953 року «Крокодил» та «Перець» відрізнялися наявністю персонажів з відповідною національною атрибутикою. З початком відлиги відрізнити карикатури обох журналів практично неможливо. Національно-релігійна тематика була дуже однорідною, а межі між народами, що проживали в Радянському Союзі, стиралися.

1. Шліхта Н. Історія радянського суспільства: навч. посібник. – К., 2010. – С. 161.

Гендерні особливості зображення атеїстичних практик в журналу були наступні. Персонажів чоловічої статі було 74%, в ту же чергу персонажів жіночої – 14%. Також, окремо існує категорія «не ідентифікується» (12%), стать цих героїв не можливо визначити. Однак, майже всі жінки (окрім бабусь та іноземок) були позитивно зображені, в крайньому випадку вони виконували нещасні або нейтральні ролі.

В журналі використовувалися різні лексичні засоби комічного. Найбільш розповсюдженим було вживання омонімів. Авторів приваблює відмінність між формою та змістом. Прикладом може слугувати «Хоч лобом бийся!» :

Дарма, святіший, не спиш ночами,

Не знайдеш місця собі ніде:

Стіна стоїть! Хоч гризи зубами,

Хоч бийся лобом – не упаде!

Не буде толку й з труби твоєї.
А втім, натужся. Нам жаль, хіба?
Чи будеш дути, чи ні у неї,
Одначе мріям твоїм – труба!¹ (Прим. – авт. виділення)

Омоніми були присутні не тільки в журналах, а й на агітплакатах. Так, в одній із рубрик «Перця» «БоевойКарандаш» були опубліковані репродукції з агітплакатів ленінградських художників-сатириків, зокрема, ми бачимо:

Без всякой платы отче наш
Вам не прочтет и «Отче наш»
«На то, – твердит он, – и приход,
Чтоб от прихода был приход»² (Прим. – авт. виділення)

Лексичні засоби комічного доповнювалися етнофолізмами (іменування представників інших етносів із негативною конотацією – лексеми ворожості). Найбільш розповсюдженими були наступні засоби створення етнофолізмів (як правило, маркування відбувалося лише на «Чужих») – префіксація (за-кордонні, за-бугорні – іноземці;), семантична деривація (людиноподібні), основоскладення (жабоїди) та інші. Такі засоби використовувалися задля конструювання ідеалу, що утверджується завдяки викриття «антиідеалу».

1. Перець. – 1963. – № 20.
2. Перець. – 1960. – № 13.

Усіх персонажів, що були присутні в журналі умовно можна поділити на «Своїх» та «Чужих». Такий спосіб упорядкування дійсності був характерним для Радянської держави. Догматизм, пропагандистська риторика – відмінні риси авторитарного типу суспільної свідомості, існування та функціонування дихотомії у багатьох сферах життя: ми/вони, свої/чужі тощо. Наявність категорій «Свої» та «Чужі» не означає, що приналежність до тієї чи іншої групи буде оцінюватися однозначно. Варто сказати про те, що якщо персонаж наділений декількома характеристиками, то всі вони заносилися в таблицю.

За допомогою БД вдалося з’ясувати, що найбільше в журналі «Перець» використовували образ «Свого». Серед загальної сукупності героїв – 67%. А серед цих «своїх» є й «чужі» – за переконаннями, соціальним походженням, які й були об’єктами критики.Категорія «Чужі» – наступна за чисельністю персонажів, у відсотковому співвідношенні – 21%. Також, варто сказати про ще одну категорію, персонажі якої не можуть бути віднесені до вищезгаданої дихотомії – «Інші» (12%). До неї входять «сутності» – Бог, ангели, чорти, святі; небесні тіла – Місяць, Земля, планети.

Найбільш популярним персонажем був священнослужитель – 67%(включає в себе як православних служителів культу, так і представників інших конфесій – Папу Римського, кардиналів, ксьондзів і т. п.). Найпоширенішим був образ попа, в залежності від того який гріх хотіли зобразити: ненажерливість¹; хтивість²; жадібність³; гнів⁴ і т. д. Образ Папи Римського відрізнявся, для його зображення дуже часто використовували чорно-білі фарби. Цей герой ніс у собі інше навантаження – він закликав на війну, що могло спричинити формування страху по відношенню до Заходу.

1. Перець. – 1963. – № 16.
2. Перець. – 1958. – № 16.
3. Перець. – 1962.  – № 2.
4. Перець. – 1958. – № 2.

Особливостями використання образів священнослужителів в журналі «Перець» є:

1) відсутність зображення вищих православних ієрархів (очевидно, це було пов’язано з тим, що вони пішли на співпрацю з владою – у 1943 році був оформлений «конкордат» між сталінським та церковним керівництвом не закріплений, однак, юридично);
2) практично повністю відсутнє зображення монахів, що пояснюється закриттям монастирів на території Української РСР;
3) висміювалися тільки православні священики, зображення священиків інших конфесій, які проживали на території УРСР, практично відсутні(причинами такого становища стала заборона на існування інших церков, сект. Ще в 1946 році була «саморозпущена» Українська ГКЦ¹. В результаті собору Брестська унія 1596 року була ліквідована, а УГКЦ церква об'єднувалася з РПЦ, що прирікало греко-католиків на існування «церкви в церкві». Так, Митрополит Йосиф Сліпий на слідстві у серпні 1958 року зазначав, що більшість священиків і ченців, які не визнали рішень Львівського собору 1946 року, діють нелегально, підтримують одне з одним зв’язок і справляють враження згуртованої організації. Він стверджував, що в разі легалізації греко-католицької церкви підпілля готове до того, аби воно наступного ж дня розпочало свою діяльність²).

Таким чином, в журналі показувалась уніфікована релігійна ситуація. У реальному житті ми бачимо іншу тенденцію: крім православної, на Україні підпільно існували інші конфесії, релігійні течії –  греко-католики, римо-католики, старообрядці, євангельські християни-баптисти, адвентисти сьомого дня та інші³.

Пересічні громадяни (15%) виступали в ролі антагоністів священнослужителям. Образ іноземних громадян завжди створювався негативним, головною метою таких дій було не тільки приховати рівень життя, побут тощо, але й сконструювати в розумінні радянських людей безбожників, які танцюють в церкві⁴ та моляться на гроші⁵. Творення суспільної думки про обопільність Радянського Союзу, її закритість, формування уявлення про найкращий стрій у світі робилося, зокрема, завдяки сатиричним журналам, в тому числі, шляхом конструювання та деконструкції релігійних міфів.

1. ЛьвівськийЦерковний Собор: Документи і матеріали. 1946-1981. – Л., 1984. – 216 с.
2. Бондарчук П. М,  Даниленко В. М. Особливості релігійної ситуації в УРСР (середина 50-х – перша половина 1960-х років). – М., 2012. – С. 159.
3. Бондарчук П. М. Релігійність населення України у 40–80-х роках XX ст.: соціокультурні впливи, особливості, тенденції змін. – К., 2009. – С. 68.
4. Перець. – 1963. – № 15.
5. Перець. – 1963. – № 23.

Сутності –  Бог, чорт, янголи в журналі «Перець» – 12%. Варто зазначити, що відбулася трансформація образу Бога, так до 1959 року він виступав як незалежний суддя, а після стає об’єктом критики та глузування, що пов’язано зі змінами акцентів в антирелігійному курсі в бік його посилення. Наступний за частотою вживання образ –  партійний працівник (6%). Всю провину в провалі пропаганди покладали на плечі лекторів. Такий образ корелював зі сприйняттям антирелігійної пропаганди читачами. Так, в інтерв'ю, взятих авторкою в Харківській області, респонденти відзначають: «Они и сами были верующими … были верующими…»¹.

Тематика антирелігійних сюжетів в журналі різноманітна: «внутрішньополітична/сучасність» (49%), «зовнішньополітична/сучасність» (30%), «внутрішньополітична/дореволюційна»(14%) і остання – «зовнішньополітична/минуле» (7%) (див. Дод.5).

Найбільш популярною проблемою в категорії «внутрішньополітична / сучасність» стала тема «повсякденних практик», яка була вкрай ідеалізованої, вона була створена з метою сконструювати ідеальну модель в умовах комуністичного буття. Також дуже часто вживалися проблематики поведінки священнослужителів, неефективності атеїстичних лекцій. Наукові знання пропагувалися єдино правильними, популяризувалися природничі науки – фізика, біологія, астрономія. Одним з інструментальних засобів пропаганди була тематика Космосу (політ першого супутника – 1957 рік, першої людини у відкритий космос – 1961 р.). Однак, найбільш актуальною стала тема радянських свят. У Радянському Союзі обрядову систему можна розглядати як інструмент влади. Так, за твердженням П. Бурдьйо функціями ритуалів є самовираження і самоствердження колективу². Цю тезу справедливо можна застосовувати для позначення радянської дійсності, адже головним завданням, зокрема, було посилення колективності і єдності суспільства. Не тільки радянські календарні, а й обряди життєвого циклу були присутні на сторінках «Перця», так популяризації підлягали «червоні весілля»³  та «червоні хрестини».

1. Інтерв’ю з Марутою Раїсою Андріївною / Особистий архів автора. – Ан. 010.
2. Bourdieu P. Language and Symbolic Power. – Cambridge, 1991. – 292 p.
3. Перець. – 1958. – № 22.

Велике значення надавалося категорії зовнішньополітичне/сучасність. Головна мета – конструювання потрібного образу у читачів. Візуальні засоби, як уже зазначалося, - темні фарби, суворе обличчя, статичність і неприродність. З семантичної точки зору (як священнослужителі, так і пересічні громадяни) – негативна (заклик до війни, служіння капіталізму, підрив комунізму) або негативно-комічна конотація (спів в американській церкві, служби благословення тварин і т.п.). Так, якщо зображення «своїх», хоча і було негативним, але воно несло в собі інше навантаження, вони були поганими, але своїми. У випадку з «Чужими» - це ворог і ніякого співчуття до нього бути не може. За часів Російської імперії Православна Церква підтримувала царя, він вважався помазаником Божим на Землі і захисником віри. Тому не дивно, що однією з головних сюжетних ліній в категорії внутрішньополітичне/дореволюційний було зображення відносин між священиком і царем. Обидва, відповідно, несли в собі негативно-конотовані образи. У тематиці зовнішньополітична/минуле піднімалися теми середньовічної інквізиції, гоніння на вчених і на так званих «відьом», згадувалися різні абсурдні ситуації, наприклад, Папеса на Папському престолі та інші.

Таким чином, журнал «Перець» використовувався радянською владою як інструмент/засіб поширення антирелігійної пропаганди. Для конструювання міфів/стереотипів використовувалися різні рівні подачі матеріалу – семантичний та візуальний, або інструментальний. В журналі намагалися зобразити більш-менш уніфіковану релігійну ситуацію в Україні, тобто функціонування в її межах лише православної церкви (з використанням різних конотацій – негативної, негативно-комічної тощо). Однак, в житті ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію – підпільно чи напівлегально діяли різні конфесії – греко-католики, римо-католики, ЄХБ, АСД та інші. Вони змогли виробити дієві стратегії виживання для продовження свого існування в умовах тоталітарного режиму, який позиціонував себе як антирелігійний. Однак, можна припустити, що існувала деяка дуальність, так журнал був не тільки творцем ідеологічної лінії держави, але й чинив супротив як з боку редакції (звичайно, що «Перець» був підконтрольним цензурі, однак більшість матеріалу відбирала редакційна колегія, зокрема Ф. Маківчук), так з боку читачів, що надсилали листи, в яких є самоідентифікація стосовно релігійної ситуації.

Гела О. М. студентка 4 курсу, історичного факультету ХНУ імені Каразіна

 
Додаток 1.

Таблиця 1. Інформаційний об’єкт «Метадані». Витяг з таблиці.

Додаток 2.

Таблиця 2. Інформаційний об’єкт «Персонажі». Витяг з таблиці.
 

Додаток 3.

Таблиця 3. Інформаційний об’єкт «Проблематики». Витяг з таблиці.
 

Додаток 4.

Таблиця 4. Графік динаміки кількості сюжетів на атеїстичну тему в хрущовський період.
 

Додаток 5.

Таблиця 5. Найбільш розповсюджені атеїстичні тематики в журналі «Перець» в хрущовський період.