Родовідна дворянська книга Харківського намісництва: особливості формування та інформаційний потенціал¹

Перший аркуш «Жалуваної грамоти дворянству», 1785 р.

Вступ

Як відомо, слобідське дворянство юридично оформилось як стан лише після видання Єкатєріной ІІ «Жалуваної грамоти дворянству» 1785 р. Одним із важливих нововведень, проголошених у цьому документі, було створення у кожній із губерній родовідної дворянської книги, до якої мали бути внесені відомості про усі роди, котрі могли довести свої права на спадкове дворянство. До родовідної дворянської книги Харківського намісництва була записана більшість представників слобідських козацько-старшинських родів. Тому, досліджуючи становище дворянського стану Слобожанщини, особливу увагу слід приділити аналізу Родовідної дворянської книги, а також джерел, безпосередньо пов’язаних з її укладанням.

Комплекс відповідних документів включає в себе, передовсім, абеткові списки, екстракти доказів дворянства і власне родовідну книгу. Ці джерела містять важливі відомості стосовно чисельності, персонального складу, матеріального і соціального становища, генеалогічних зв’язків місцевого дворянства, дозволяють простежити еволюції колишньої слобідської старшини, з’ясувати особливості набуття нею дворянства, а також реконструювати механізм документування приналежності до дворянського стану.

Згадані джерела зберігаються в архівосховищах Києва і Харкова. У фонді Харківського намісницького правління (Ф. 1709) Центрального державного історичного архіву України у м. Києві зберігаються абеткові списки дворян Білопільського, Богодухівського, Вовчанського, Ізюмського, Лебединського, Краснокутського, Миропільського і Чугуївського повітів². У цьому ж фонді зберігаються 58 екстрактів доказів дворянства³. У відділі колекцій рідкісних видань і рукописів Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна зберігається перша, третя, шоста і два аркуші четвертої частини родовідної дворянської книги Харківського намісництва⁴.

Розглянемо докладніше особливості формування і інформаційний потенціал цих джерел.

1. Абеткові дворянські списки
1.1. Формування джерела

Відповідно до «Жалуваної грамоти дворянству», укладання абеткових списків покладалося на повітових предводителів дворянства, які мали надіслати губернському предводителю дворянства «список по алфавиту всем Дворянским родам в том уезде имением недвижимым владеющим⁵». Губернський предводитель, у свою чергу, «с выбранными уездными депутатами из списков уездных предводителей дворянства» составит дворянскую родословную книгу губернии⁶». Отже, абеткові списки мали стати інформаційною основою для майбутньої губернської родовідної дворянської книги.

Механізм створення абеткових списків розкриває «Наряд Чугуевской дворянской опеки представляемых формулярным списком о внесении дворян в дворянский список за 1785 год». У «Наряді» знаходимо 73 «формуляри», які місцеві дворяни надсилали до повітових дворянських опік. У цих «формулярах» дворяни вказували відомості про себе, необхідні для складання абеткових списків⁷. Зі справи видно, що особи, які бажали бути внесеними до абеткового списку, мали надіслати письмові докази своєї шляхетності або ж «самолично … чин объяснить»⁸. Докази дворянства не вимагались від осіб, які були внесені до дворянських списків у попередні роки.

Відомості про дворян могли надходити з інших джерел. Так, 18 серпня 1785 р. з Чугуївського нижнього земського суду до дворянської опіки надійшов список «о всех здешнего округа дворянах штаб, обер и унтер офицерах также и о старшинских детях». Цей список також був складений за наведеною у «Жалуваній грамоті» формою, хоча за своєю інформаційною насиченістю і повнотою він поступається «формулярам»⁹.

Внесення до абеткових списків супроводжувався певними формальними процедурами. У згаданому вище «Наряді» зберігся протокол засідання дворянської опіки від 30 липня 1785 р. у справі полковника Карпа Харіна¹⁰. Очевидно, що на саме на повітового стряпчого було покладено контроль з боку царської влади за законністю внесення того чи іншого дворянина до абеткових списків.

На почату жовтня 1786 р. були складені перші протоколи про внесення до Родовідної дворянської книги Харківського намісництва. Отже, на цей час абеткові списки вже були укладені¹¹.

1.2. Інформаційний потенціал джерела

Формуляр абеткових списків складається з семи рубрик. Перша рубрика: «имя и прозвание дворянина, в том узде имением недвижимым владющего, и его лета». В цій рубриці, крім відомостей про ім’я і вік дворянина можна зустріти і деякі додаткові характеристики. Так, у першій рубриці запису про білопільського поміщика Матвія Видуєва вказано, що він «слеп на оба глаза»¹². Якщо дворянин належав до титулованого дворянства, його титул також вказувався у першій рубриці, наприклад: «князь Николай Алексеевич Голицын 34 лет»¹³.Записи у цій рубриці, у деяких випадках, містять інформацію про братів і сестер (якщо вони спільно володіли маєтком), померлих батьків (а у одному випадку навіть першого чоловіка), від яких було успадковані маєтності. Приклади подібних записів: «Петр Григорьев сын Щербина 29 лет братъ ево родной Семен 56 лет», «Анна по первому мужу Куколева Яснопольская 39 лет»¹⁴.

Друга рубрика: «холост или женат и на ком или вдов». Записи у цій рубриці, як правило, не лише фіксували шлюбний статус дворянина а й містили відомості про його дружину: її ім’я, вік і походження. Наприклад, у записі, який стосується відставного секунд-майора Єлисея Титова читаємо: «женат на вдове дворянке Анне Федоровой дочери по отцу Алферовой а по первому мужу Куколевой Яснопольской»¹⁵. Про дружину недригайлівського городничого секунд-майора Івана Гнатовича Варавіна зроблено наступний запис: «женат на дочери ахтырского бывшего казачьего полку полкового старшины Степана Εфимова Марьи 45 лет»¹⁶.

Слід відмітити, що у багатьох записах у родовідній дворянській книзі відсутні відомості про дворянських дружин, навіть у тих випадках, коли відповідна інформація містилася у абеткових списках.

Третя рубрика: «много ли детей мужеского или женского пола и их имена и лета». Характер заповнення цієї рубрики у абеткових списках різних повітів дещо відрізняється. Так, укладачі абеткових списків Краснокутського і Миропільського повітів обмежились відомостями про імена і вік дітей. Натомість, у абеткових списки інших повітів містяться відомості про їх службове, а у деяких випадках і родинне становище. Приклади таких записів: «Соловьев Илья Никифоров сын 44 лет, женат на дочери подпрапорного Ивана Михайловского Агафии 40 лет, детей не имеет кроме одной дочери отданой в замужество за капитана Василия Косовцова Марьи»¹⁷; «Романов Василий Андреев сын 57 лет, вдов, у него дети Георгий 27, дочери Марья 22, Варвара 18, Ульяна 16, Анна 14. Георгий женат на дочери Гадяцкого полку полкового обозного Ситенского Εлисавете, у них дочь Марфа году»¹⁸.

Інколи у третій рубриці можна знайти відомості і про інших родичів дворян – братів, племінників, онуків. Так, у записі, який стосувався придворного квартирмейстера Василя Федоровича Трутовського читаємо: «у него братья Федор 30, Осип 34, Михайла 32, племянники Михайла 22, Иван 18, Семен 12, Андрей 10, племянницы Марья 13, Ефросинья 8, Александра 7 лет»¹⁹.

Четверта рубрика: «сколько за ним по последней ревизии наследственных или купленных вновь пожалованных или в приданое полученных обоего пола душ ныне состоит и во скольких селах или деревнях». Найбільш повну інформацію про матеріальне становище дворян містять абеткові списки дворян Білопільського, Лебединського і Чугуївського повітів. При цьому в абеткового списку дворян Чугуївського повіту можна знайти не лише відомості про кріпаків, а й про земельні володіння і нерухоме майно дворян. Приклад подібного запису: «за ним подданных черкас по последней ревизии мужеска пола 8 женска 8 душ содержащиеся на собственной ево земли в дачах слободы Хотомли и Мартовой как пашенной так и сенокосной равно и лесной и других угодьев во владении ево до двусот десятин» (з запису про капітана Івана Дробицького).²⁰

Ця рубрика також могла містити генеалогічні відомості. Це, перш за все, стосується тих випадків, коли нерухоме майно перебувало у спільному володінні двох чи більше родичів. Так, у записі про відставного підпоручика Михайла Романовича Романова згадується володіння, яке він разом із братами поручиком Павлом і артилерії підпоручиком Степаном успадкували від батька полковника Романа Романова і матері Тетяни²¹.

П’ята рубрика: «в уезде ли живет дворянин или в отлучке». Характер заповнення цієї рубрики відрізнявся. У абеткових списках Білопільського, Богодухівського, Лебединського і Чугуївського повітів знаходимо відомості про місце проживання дворянина, у той час як укладачі списків Вовчанського, Краснокутського і Миропільського повітів обмежувались записами «в уезде», «в отлучке».

Шоста рубрика: «какого он чина», крім інформації про місце дворянина у «Табелі про ранги», могла містити і деякі генеалогічні відомості. Це у першу чергу стосується відомостей про дворянських вдів, внесених до абеткових списків дворян Лебединського і Богодухівського повіту. Так, із запису, який стосується Олени Матвіївни Алфьорової дізнаємося, що вона була вдовою полкового осавула Федора Алфьорова²².

Сьома рубрика: «в какой именно службе или в отставке» інколи містить додаткові дані. Так, у записі, який стосувався Івана Степановича Щербини читаємо: «за ломотною болезнию в службе не был»²³.

Інформаційні можливості абеткових списків дозволяють дослідити становище як окремих дворянських родин, так і повітового дворянства в цілому, а також окремих соціально-етнічних груп.

Найбільшу групу репрезентували представники колишньої слобідської старшини. За нашими підрахунками у період між 1786 і 1795 р. до родовідної дворянської книги Харківського намісництва було внесено 661 дворянина, які репрезентували 248 слобідських козацько-старшинських родів, що складало близько 53% від загальної кількості дворян намісництва (всього, у зазначений період до родовідної книги було внесено 1231 дворянина)²⁴.

Крім того, на землях Харківського намісництва мешкали представники козацько-старшинських родів Гетьманщини, які, за нашими підрахунками, становили не менш як 7% від загальної кількості дворян. Серед дворян Харківського намісництва також було чимало росіян (дворянство Вовчанського і Хотьмизького повітів практично повністю складалось з російських поміщиків), мешкали нащадки вихрещених калмиків і «служилых людей», з яких було сформовано Чугуївське козацьке військо, нащадки молдавських і сербських емігрантів, представники інших соціально-етнічних груп.

Абеткові списки, нажаль, не містили відомостей про походження дворянин, справа ж з’ясування походження кожного окремого дворянина досить складна. Великі можливості для цього надають праці Володимира Кривошеї, Володимира Маслійчука, Світлани Потапенко, в яких досліджується персональний склад слобідської старшини та старшини Гетьманщини. Так, порівняння абеткових списків зі списками слобідської козацької старшини 60-х років XVIII ст., які були опубліковані С. Потапенко²⁵, дозволяє виділити із загальної маси дворян представників колишньої старшини Слобожанщини.

Абеткові списки семи повітів Харківського намісництва містять відомості про 442 особи, з яких 165 осіб визначені нами як представники козацько-старшинських родів²⁶. Відомості, які містять абеткові списки, засвідчують доцить міцні економічні та суспільні позиції цієї групи.

Так, кожен другий великопомісний дворянин (тобто той, який мав у своєму володінні 100 і більше ревізійних душ) належав до колишньої слобідської козацької старшини (з 79 великопомісних дворян 42 належали до козацько-старшинських родів)²⁷.

Із записів у абеткових списків видно, що представники слобідських козацько-старшинських родів займали майже всі ключові посади в повітовій адміністрації. Так, представники колишньої слобідської старшини були обрані на наступні посади:

повітовітових предводителів дворянства:

1. Білопільського повіту – майор Осип Петрович Куколь-Яснопольський;
2. Богодухівського – поручик Максим Іванович Павлов;
3. Краснокутського – майор Степан Омелянович Лесевицький;
4. Лебединського – капітан Андрій Іванович Кондратьєв;
5. Миропільського – поручик Василь Якович Романов;
6. Недригайлівського – поручик Павло Романович Романов;
7. Чугуївського – секунд-майор Іван Іванович Зарудній²⁸.

повітових суддів:

1. Лебединського повіту – секунд-майор Василь Іванович Кондратьєв;
2. Миропільського – артилерії поручик Константин Олександрович Безрученко-Висоцький;
3. Недригайлівського – підпоручик Михайло Романович Романов;
4. Чугуївського повіту – Дмитро Квітка²⁹.

повітових ісправників:

1. Білопільського повіту – підпоручик Василь Куколь-Яснопольський;
2. Богодухівського – поручик Василь Васильович Курський;
3. Краснокутського – капітан Єфрем Кременецький;
4. Недригайлівського – підпоручик Степан Романович Романов³⁰.

Цінну інформацію дають відомості про сімейне становище. Так, записи про дворянських дружин, крім власне генеалогічних відомостей, дають можливість дослідити особливості «шлюбної політики» місцевого дворянства, зокрема колишньої слобідської старшини.

Так, у абеткових списках дворян Лебединського повіту знаходимо відомості про 72 одружених дворян. З них 22 визначені нами як представники колишньої слобідської старшини. З відомостей про дворянських дружин бачимо, що найчастіше представники слобідської старшини брали шлюб з жінками, які належали до одного з ними соціально-етнічного середовища. Абеткові списки містять відомості про 14 таких шлюбів. Так, поручик Роман Іванович Кондратьєв був одружений на донці військового товариша Степана Могилата Парасковією, син полковника Романа Романова Михайло Романов – з донькою полкового осавула Федіра Алфьорова, відставний підпоручик Степан Федорович Алфьоров – з донькою сотника Степана Ліницького³¹.

2. Екстракти доказів дворянства
2.1. Формування джерела

Екстракти доказів дворянства ілюструють найважливіший етап у справі нобілітації – доведення прав на спадкове дворянство. Згідно із «Жалуваною грамотою», кожен претендент на спадкове дворянство мав надати на розгляд дворянського депутатського зібрання оригінал або засвідчену копію доказів власної шляхетності. У тому випадку, коли докази визнавались беззаперечними і достатніми не менш як двома третинами дворянських депутатів, виносилось рішення про внесення прохача до родовідної книги³².

Місце екстрактів доказів у системі документування приналежності до дворянського стану допомагає з’ясувати «Положения Харьковского Дворянского Общества», затверджені харківським дворянством у січні 1786 р.³³.

Згідно із цими «Положениями» дворянське депутатське зібрання мало щорічно, з першого грудня по перше лютого «и сколько нужда потребует», збиратись у губернському місті «для отправления дворянских общественных дел; а дабы течение оных, как и наблюдение порядка и в прочее время не прервалось, и через то не произошло бы какого либо упущения, для того дворяне, из депутатов по очереди и секретарь всегда, остаются и живут в дворянском доме». При цьому вказувалось, що «как губернский предводитель сам собою по крайней мере без двух очередных депутатов и секретаря, так и уездные депутаты без губернского предводителя, не должны производить ничего по делам общественным»³⁴.

будинок Харківського дворянського депутатського зібрання

Отже, дворянське депутатське зібрання мало збиратись у повному складі лише раз на рік. Саме під час цих зборів дворянське депутатське зібрання і здійснювало свою нобілітаційну діяльність. Докази ж від прохачів надходили протягом усього року і розглянути їх у повній мірі протягом короткої сесії (загальні збори дворянського депутатського зібрання, як правило, тривали не більше місця) було досить складно. Саме тому перед початком чергових загальних зборів і складались екстракти доказів, які також містили усі необхідні відомості про претендента і його «дворянську справу».

2.2. Інформаційний потенціал джерела

Усі екстракти доказів були складені за єдиною формою, яка складалася з трьох рубрик:

Перша рубрика: «имя и фамилия дворянина». Ця рубрика, крім імені, по-батькові та прізвища дворянина містила відомості про його чин і посаду, наприклад: «находящегося в харьковском наместническом правлении в должности секретаря коллежского регистратора Ивана Павловича Витовицкого-Гутовича»³⁵. Якщо дворянин був поміщиком, це також знаходило відображення в першій рубриці, наприклад: «валковского округа помещика прапорщика и валковского уездного стряпчего Николая Артемьевича Романовского»³⁶.

Друга рубрика: «сила представлений и доказательств». Містила короткий опис доказів, які надавав претендент на спадкове дворянство. До цієї графи також вносились відомості про дворянина зібрані під час складання абеткових списків дворян того чи іншого повіту, а саме: прізвище, ім’я та по-батькові дворянина, його вік, відомості про сімейне стан (імена і вік дітей і дружини), майнове становище (володіння нерухомим майном і душами), місце проживання, чин, місце служби і посада.

Третя рубрика: «резолюция по оным». Вміщувала рішення дворянського депутатського зібрання про внесення прохача до тієї чи іншої частини родовідної книги. Як правило резолюції були сформульовані наступним чином: «по (номер статті) статьи Высочайшей грамоты внести его с потомством в (частина родовідної книги) часть родословной Дворянства книги о чем, равно о выдаче ему грамоты и внесении в дворянскую сумму денег учинить особый протокол».

Отже, екстракти доказів дворянства дозволяє уточнити персональний склад місцевого дворянства, з’ясувати матеріальне і соціальне становище окремих дворянських родин, реконструювати їх родоводи. Крім того, аналіз екстрактів доказів, наданих представниками колишньої козацької старшини, дає нам можливість з’ясувати найпоширеніші серед даної групи способи отримання спадкового дворянства.

З екстрактів доказів дворянства видно, що претенденти на внесення до родовідної книги спирались або на власні заслуги (уряди, які давали право на спадкове дворянство, ордени та ін.), або на докази шляхетської гідності пращурів. У останньому випадку доведення шляхетності прохача відбувалось за наступним алгоритмом: 1) надання доказів, які б доводили приналежність хоча б одного з предків прохача до козацької старшини; 2) надання підписаних дворянами родовідних розписів або свідоцтв, в яких визнавалось, що прохач походить за прямою чоловічою лінією і від законних шлюбів від означених.

Так, Валківський поміщик прапорщик Степан Назарович Соколовський доводячи власну шляхетність спирався на: 1) свідоцтво 1791 р. «от господ дворян в том, что дед его Корнилий по выходе в давних годах из Польши служил в малороссийском Черниговском полку сотенным старшиною и сотником, а отец его Назар в Изюмском полку под командою полковника Ивана Квитки подпрапорным а по нём и проситель продолжая военную 20 лет службу сходственную с дворянским названием»; 2) указ Державної військової колегії 1774 р. «о пожалованиии его в отставку из генеральных писарей в прапорщики»; 3) указ 1775 р. «той же колеги об отставке его на тот же чин 1775 года в коем он написан из малоросийского шляхетства»³⁷.

Іншим поширеним способом отримання дворянства було засвідчення спорідненості з особами, які вже були внесені до родовідної книги, довівши своє шляхетне походження. У цьому випадку екстракти містили посилання на докази, надані родичами прохача, а також докази спільного походження від пращура, дворянська гідність якого вже була доведена. Так, губернський реєстратор Михайло Михайлович Кефа-Зиньковський подав наступні докази своєї шляхетності: 1) копія «с свидетельства засвидетельствованная в Зиньковском нижнем суде данного прапорщику Андрею, коллежскому канцеляристу Михайле и значковому товарищу Артему Кифам 1788 года Черниговского наместничества от губернского предводителя и уездных депутатов в том, что за разсмотрением представленного от них Черниговского наместничества в комиссию о разборе дворянства доказательствам признаны они дворянами и по приговору дворянской родословной книги в первую часть внесены»; 2) засвідчене у зиньківському повітовому суді свідоцтво «данное просителю от родственников его прапорщика Андрея, коллежского канцеляриста Михайлы, значкового товарища Артема Киф, в том, что он Михайло одного с ними рода и фамилии и что из них Андрея отец и Михайлы и Артема родной дед секунд-майор Степан Кифа, деду просителя Кефы Зиньковского вахмистру Ивану Ивану Кифе жительствующему в городе Зинкове на жительство в слободские места а потому и назван Зинковским»; 3) засвідчена у Зиньківському повітовому суді копія з абшиту Державної військової колегії про відставку вахмістра Івана Степановича Кіфи³⁸.

Як бачимо, основним доказом дворянства Михайла Кефи-Зиньковського була копія зі свідоцтво про внесення його родичів до першої частини родовідної книги Чернігівського намісництва. Решта доказів мала довести походження прохача від секунд-майора Степана Кіфи.

Серед доказів, які свідчили про приналежність предків прохачів до козацької старшини, найчастіше зустрічаються свідоцтва повітових судів, складені на основі записів у переписних і кампутних книгах. Так, Федір Петрович Нікіфоров, крім свідоцтв від дворян і поколінного розпису, надав «свидетельство данное ему из сумского уездного суда в том, что по переписных 1717 года книгам написано Сумского слободского полку в городе Судже во дворе действительный обозной сотник Никифор Никифоров 55, у него сын Григорий 20, а 1732 года того ж полку в Пенской сотне во дворе сотник Григорий Никифоров сын Никифоров 50, у него сын Петр 16 лет». У доповнення до цього доказу Федір Нікіфоров надав свідоцтво 1782 р. Суджанського повітового суду, в якому зазначалось, що «по разборной 7183-го года книге по городу Мирополью в числе городовий службы написан Семен Евдокимов сын Никифоров, окладу ему сто пятьдесят четыре да денег шесть рублей»³⁹.

Доводячи свою приналежність до козацько-старшинських родів, прохачі також посилались на ордери, атестати, укази похідних і полкових канцелярій в яких вказувався старшинський «ранг» предків прохача. Так, харківський поміщик ізюмський повітовий землемір Ілля Іванович Лєсной отримав спадкове дворянство завдяки тому, що зміг довести, що його прадід був сотником, надавши: 1) указ похідної канцелярії генерал-майора Поскочина «деду его Мартину об отставке его подпрапорным, в которой значит, что просителя прадед Степан служил Сумского полку в местечке Пенах сотником»; 2) підписаний дворянами поколінний розпис, згідно з яким прохач «от служащего сотника Степана, подпрапорных Мартина и Ивана происхождение имеет»⁴⁰.

Практики діяльності Харківського дворянського депутатського зібрання свідчить, що дворянство визнавалось за козацькою старшиною, яка мала ранги від сотника і вище.

Як зазначалося вище, екстракти доказів дворянства дозволяють реконструювати родоводи окремих старшинських родів. Ілюструючи це твердження, наводимо родовід, складений на основі відомостей, які містяться в екстракті доказів наданих Іваном Михайловичем Рожанським⁴¹:

РОЖАНСКІ

І.

1. Михайло Ружанський, у 1755 р. служив у Лубенському полку полковим обозним.

ІІ.

2/1. Кирило Михайлович, у 1762 р. служив у Лубенському полку полковим писарем.

ІІІ.

3/2. Михайло Кирилович, служив у Лубенському полку значковим товаришем. У 1762 р. «уволен для прожития в малороссийские и слободские места».

ІV.

4/3. Іван Михайлович, народився близько 1757 р., військовий товариш. Ревізійних душ за собою не мав, володів нерухомим майном.

х Уляна.

V.

5/4. Марія Іванівна, народилася близько 1788 р.
6/4. Уляна Іванівна, народилася близько 1790 р.

Слід відмітити, що генеалогічні відомості, які містять екстракти доказів, відрізняються неоднаковою інформативністю. Так, лише в трьох екстрактах доказів містяться відомості про походження дворянських дружин.

3. Родовідна дворянська книга
3.1. Формування джерела

Харківське дворянство досить швидко відреагувало на положення «Жалуваної грамоти дворянству» про складання родовідної книги. У серпні 1785 р. (тобто вже за чотири місяці після появи «Жалуваної грамоти») були проведені вибори повітових дворянських депутатів «для составления дворянской книги»⁴². Нам вдалося з’ясувати імена лише окремих дворянських депутатів. Так, в ордерах харківського намісника Дмитра Норова від 14 січня 1786 р., згадуються Олексій Савич, депутат від Сумського повіту, та капітан Олександр Мужланов – від Лебединського⁴³. З абеткового списку дворян Краснокутського повіту дізнаємось, що дворянським депутатом від цього повіту було обрано поручика Георгія Зашаловського⁴⁴.

Зазначимо, що діяльність першого складу дворянського депутатського зібрання була нетривалою. Вже у грудні 1786 р. відбулися чергові дворянські вибори, під час яких було обрано новий склад дворянського депутатського зібрання⁴⁵. За результатами цих виборів до складу Харківського дворянського депутатського зібрання увійшли:

1. Григорій Романович Шидловський – губернський предводитель дворянства;
2. Олексій Федорович Алфьоров – лебединський дворянський депутат;
3. Іван Андрійович Виродов – золочiвський дворянський депутат;
4. Юрій Андрійович Виродов – вовчанський дворянський депутат;
5. Степан Анікейович Волжин – сумський дворянський депутат;
6. Яким Степанович Галкін – охтирський дворянський депутат;
7. Андрій Єлисейович Зарудний – ізюмський дворянський депутат;
8. Олексій Якович Квітка – харківський дворянський депутат;
9. Іван Іванович Ковалевський – чугуївський дворянський депутат;
10. Осип Петрович Куколь-Яснопольський – білопільський дворянський депутат;
11. Василь Васильович Курський – богодухівський дворянський депутат;
12. Михайло Юрійович Лесовицький – валківський дворянський депутат;
13. Іван Іванович Пустовойтов – недригайлівський дворянський депутат;
14. Ілля Васильович Савич – миропільський дворянський депутат;
15. Омелян Несторович Сорочинський – краснокутський дворянський депутат;
16. Петро Семенович Сухотін – хотмизький дворянський депутат⁴⁶.

Запис про внесення до родовідної книги харківського губернського предводителя дворянства Григорія Шидловського

Харківське дворянське депутатське зібрання розпочало свою роботу у січні 1786 року. Тоді ж було затверджено і «Положения Харьковского дворянського общества»⁴⁷. Отже, на початок 1786 р. було створено всі передумови для початку нобілітаційного процесу. Все це дозволило вже в жовтні 1786 р. надати спадкове дворянство першим претендентам

Так, одними з перших отримали спадкове дворянство представники старшинського роду Квіток: поручик Петро Прокопович, прапорщик Федір Олексійович, колезькі реєстратори Іван Олексійович і Григорій Олексійович. Зазначені дворяни були внесені, згідно з протоколом дворянського депутатського зібрання від 2 жовтня 1786 р., до шостої частини родовідної книги, і отримали дворянські грамоти під номером «3»⁴⁸.

Крім родовідної книги, інформацію про хід нобілітації місцевої еліти містить інше джерело – опис справ Харківського дворянського депутатського зібрання про внесення дворян до родовідної книги за 1786-1835 рр.⁴⁹, на основі якого ми склали наступну таблицю:

Динаміка нобілітаційної діяльності харківського дворянського депутатського зібрання

Як бачимо, на кінець 1789 р. значна частина претендентів вже змогла довести свої права на спадкове дворянство. Губернський предводитель Іван Зарудній, у своєму листі до правителя Харківського намісництва Федора Кишенського від 19 травня 1790 р., міг підбити деякі підсумки діяльності дворянського депутатського зібрання: «по всемилостивейшее пожалованной от Ея Императорского величества благородному российскому дворянству на права и вольности Грамоте по 37-му пункту дворянское собрание в 9-й день Генваря 1786 года открыто и позволенные нижеписанными пунктами высочайшей Грамоты: 50-м дворянский дом, 51-м архиву, 52-м печать, 53-м секретаря, 54-м составляемую добровольными складками казну имеет; и в сходственность 66 и 90 пунктов выбранными обществом от округа по одному депутату разбор дворянским родам начат, коих пять сот двадцать фамилий, сто ж девяносто две по силе высочайшей грамоты по недостаточным доказательствам не внесены, но за непредставлением от многих господ дворян доказательств еще разбор не окончен»⁵⁰.

Отже, у жовтні 1789 р. було в цілому завершено розгляд доказів шляхетності, які були надані на розгляд Харківського дворянського депутатського зібрання в перші 2-3 роки після початку його діяльності.Разом із тим процес нобілітації не був завершений, що і визнає Іван Зарудній. У 1792 і 1794-1795 роках розгортається новий етап нобілітації, перерваний указом від 4 грудня 1796, згідно з яким дворянські депутатські зібрання більше не могли «вводить в дворянское достоинство и выдавать на оное грамоты». Проте, навіть після того як дворянські депутатські зібрання знову отримали це право, нобілітаційний процес вже не набирав такого розмаху як у 1786-1795 рр. Так, згідно з описом справ Харківського депутатського зібрання, у 1801 р. до архіву зібрання надійшло 9 дворянських справ, у 1802 р. – 34, у 1803 р. – 37, у 1804 р. – 41, у 1805р. – 6⁵¹.

На 1795 р. вже більше тисячі дворян змогли довести свої права на внесення до родовідної дворянської книги. Ці особи вже вважались спадковими дворянами і отримували відповідні дворянські грамоти, проте сама родовідна книга ще не була складена. Одразу ж зауважимо, що «Жалованая грамота» взагалі не містила жодних обмежень, щодо часу, необхідного для складання родовідної книги. Поштовхом для її остаточного оформлення, на нашу думку, стало впровадження імператором Павлом І «Общего Гербовника дворянских родов Всероссийской империи», для складання якої Герольдія залучала усі наявні джерела, які доводили приналежність до дворянства, у тому числі і родовідні книги. Так, указ від 7 серпня 1797 р. містив розпорядження про передачу до Герольдії копій дворянських родовідних книг⁵².

Деякі записи, які містяться у родовідній книзі також говорять про те, що вона не могла бути складена раніше 1797 р. Так, у першій частині родовідної книги знаходимо запис, який стосувався прапорщика Василя Васильовича Аннєнкова: «по вступившим на дворянство доказательствам ко внесению ево в сию часть протокол заключен 787 года декабря 15 дня под № 195 под коим и грамоту ему выдать определено, но оной за силою указа 796 года декабря 4 дворянським депутатським собранием по неполучению им прежде не выдана»⁵³. Відмітимо, що записи, які стосуються дворян, внесених до родовідної книги у 1786-1795 рр., у тому числі і Аннєнкова, зроблені одним почерком і, найімовірніше, в один і той самий час. Отже, на момент появи указу від 7 серпня 1797 р. родовідна книга ще не була складена. Дворянське депутатське зібрання мало терміново складати родовідну книгу одразу в двох примірниках, що і було зроблено. Нам не відомо, коли саме було завершено роботу над укладанням родовідної книги, проте ми знаємо, що на 1800 р. вона вже була надіслана до Герольдії. Так, в указі від 25 серпня 1800 р., в якому йшлося про новий порядок ведення родовідних книг, зазначалось, що до Герольдії на той час вже надійшло 26 губернських родовідних книг, в тому числі і родовідна книга Слобідсько-Української губернії⁵⁴. Отже, очевидно, що родовідна книга була укладена між 1797 і 1800 рр.

3.2. Інформаційний потенціал

Як вже зазначалось, записи, які стосуються дворян внесених до родовідної книги у1786-1795 рр., складались на основі абеткових списків, що визначає рівень їх інформативності. Разом із тим, деякі відомості про дворян, зібрані під час укладання абеткових списків до родовідної книги не потрапили.

Це в першу чергу стосується відомостей про службове становище дворянина. Із записів у родовідній книзі видно, що її укладачі, як правило, обмежувались лише відомостями про чин дворянина і навіть не завжди вказували чи перебуває він у відставці, чи на службі. У той самий час абеткові списки, у більшості випадків, містять досить докладні відомості про службове становище дворян, особливо тих, які служили в місцевих коронних і станових установах. Із записів у родовідній книзі далеко не завжди можна судити і про походження дворянських дружин, хоча ті абеткові списки, які є у нашому розпорядженні, містять, як правило, таку інформацію.

формуляр родовідний дворянських книг за указом від 25 серпня 1800 р.

Різний, часто досить високий, рівень інформативності мають записи, які відповідають 1799-1819 рр. Записи цього періоду складались за формуляром, який був передбачений указом від 25 серпня 1800 р. Згідно з цим указом нова форма родовідної книги включала не лише інформацію про родинне, суспільне і матеріальне становище дворянина, а й поколінний розпис, докази дворянства, герб і відомості про внесення до Гербовника⁵⁵. Проте, записи за 1799-1819 рр. містили далеко не всі елементи нового формуляра. Як правило, ці записи обмежуються інформацією про ім’я і чин дворянина, надані ним докази дворянства і відомостями про внесення до родовідної книги. Далеко не всі записи включають у себе поколінні розписи. При цьому розписи ці, найчастіше, містять відомості лише про нащадків дворянина, внесеного до родовідної книги, а отже стосуються двох-трьох поколінь. Лише в деяких випадках поколінні розписи містять відомості про предків. Так, із розпису, який був наданий неслужащими Павлом і Андрієм Павловими, дізнаємось, що родоначальником цього роду вважався сотник Павло Гаврилович Павлов.

У цьому ж записі знаходимо і короткий виклад доказів, на які посилались брати Павлови: «Предок фамилии Павловых в 1683 и 1685 находясь в службе владел деревнями, которые потом по нисходящей линии отказаны во владение за предками его, все сие доказывается справкою вынесенною из архивы дворянского собрания о внесении фамилии Павловых в родословную книгу в 6-ю часть и сказкою подписанною на основании Высочайшей грамоты 92 статьи 17 отделения родным их братом состоящим во оной, и в гербовнике 6-й части 1-го отделения страницы 120-й дворянином Михайлом Павловым»⁵⁶.

запис про внесення до родовідної дворянської книги Павла і Андрія Павлових

З багатьох подібних записів також видно, що представники козацько-старшинських родів часто посилались на службу і чини предків, а також на володіння ними жалуваними за службу землями і «підданими». Нагадаємо, що згідно із «Жалуваною грамотою» беззаперечними доказами дворянської гідності вважались «указы на дачу земель или деревень», «указы или грамоты на жалованные деревни и вотчины, хотя бы они и выбыли из рода», а також «купчие, закладные, рядные и духовные о дворянском имении»⁵⁷.

Так, відставний прапорщик Андріан Федорович Богуславський посилався на грамоту Пєтра І, згідно з якою «Предок фамилии Богуславских Семен Осипов сын служил в Изюмском козачьем полку сотником и за многую в том чине службу и бытие во многих походах пожалован в 1705 году от Государя Царя и Великого Князя Петра Алексеевича всея России Самодержца землею, сенными покосами, рыбными ловлями и всякими угодьями, с предоставлением права поселять на той земле вольных людей»⁵⁸.

Записи у родовідній книзі, а також пізніші відмітки про доручення до роду, містять важливі генеалогічні відомості і часто дозволяють реконструювати деякі старшинські родоводи. Для прикладу, спробуємо реконструювати фрагмент родоводу старшинської родини Карпових, використавши для цього запис, який стосується відставного ротмістра Афанасія Петровича Карпова і його сина майора Петра Петровича, які були внесені до родовідної книги відповідно у 1789 і 1804 роках⁵⁹.

КАРПОВИ

І.

1. Карпо, боромлянський сотник з 1675 р.

ІІ.

2/1. Роман Карпович, служив сотником з 1714 р.

ІІІ.

3/2. Петро Романович, сотник, відставлений полковим осавулом.
4/2. Федір Романович, народився близько 1729 р., сотник, вийшов у відставку в чині поручика. Охтирський поміщик, мав 130 ревізійних душ в селі Жигалівці, хуторах Федорівському і Гамоновському. Мешкав у селі Жигалівці. У грудні 1786 року разом з синами внесений до шостої частини родовідної книги.
×) Анастасія, донька сотника Пащенкова

ІV.

5/3. Афанасій Петрович, народився близько 1737 р., відставний ротмістр. Охтирський поміщик, мав 254 ревізійні душі. Мешкав у слободі Боромлі. В січні 1789 р. внесений разом з синами до шостой частини родовідної книги харківського намісництва.
6/4. Іван Федорович, народився близько 1747 р., відставний прапорщик.
×) Меланья, донька ротмістра Власовського.
7/4. Яків Федорович, народився близько 1750 р. Служив у Александрійському легкокінному полку в чині капітана. 
×) Ульяна.
8/4. Олександр Федорович. Народився близько 1757 р. Артилерії поручик, служив у Другому фузилерному полку.
9/4. Софія Федорівна, народилась близько 1771 р.

V.

10/3. Григорій Афанасійович, народився близько 1757 р., відставний секунд-майор.
11/3. Петро Афанасійович, народився близько 1758 р., майор, служив у Воронезькому батальйоні.
12/3. Іван Афанасійович, народився близько 1775 р. Підпоручик, служив у Бугському єгерському батальйоні.
13/3. Олексій Афанасійович, народився близько 1777 р. Поручик, служив у Бугському єгерському батальйоні.
14/8. Лаврентій Олександрович. Лейтенант. 18 червня 1834 р. був записаний до шостої частини родовідної книги Харківської губернії.

VІ.

15/11. Микола Петрович. Підпоручик.
×) Марія

VІІ.

16/9. Олександр Миколайович, народився не пізніше 1825 р.
17/9. Дмитро Миколайович, народився не пізніше 1825 р.
18/9. Олександра Миколаївна, народилась не пізніше 1825 р.
19/9. Юлія Миколаївна, народилась не пізніше 1825 р.
20/9. Михайло Миколайович, народився між 1825 і 1839 рр.
21/9. Павло Миколайович, народився між 1825 і 1839 рр.
22/9. Єлизавета Миколаївна, народилась між 1825 і 1839 рр.
23/9. Софія Миколаївна, народився між 1825 і 1839 рр.

Висновки

Комплекс джерел, пов’язаних з укладанням Родовідної дворянської книги Харківського намісництва формувався в кілька етапів. На першому етапі повітові предводителі складали абеткові списки, які містили відомості про сімейний стан дворянина, чин та місце служби, місце проживання, кількість ревізійних душ, якими він володів за останньою ревізією. Наступний етап був пов’язаний із розглядом доказів дворянства, які надавали претенденти на внесення до родовідної книги. На цьому етапі складались екстракти доказів дворянства. Заключний етап характеризувався формальними процедурами документування приналежності до дворянського стану, а саме: складанням протоколу про внесення роду до тієї чи іншої частини родовідної книги, видачею дворянської грамоти, відповідним записом у родовідній книзі.

Перші рішення про внесення до родовідної дворянської книги Харківського намісництва були прийняті у жовтні 1786 р. У жовтні 1789 р. було в цілому завершено розгляд доказів дворянства, які надійшли до дворянського депутатського зібрання в перші 2-3 роки після початку його діяльності. Разом із тим, значна частина місцевих дворян не була внесена до родовідної дворянської книги. У 1792 і 1794-1795 розгортається новий етап нобілітації, перерваний указом від 4 грудня 1796, згідно з яким дворянські депутатські зібрання втрачали право «вводить в дворянское достоинство и выдавать на оное грамоты». Усього в період між 1786 і 1795 рр. Харківське дворянське депутатське зібрання прийняло 1083 рішення, згідно з якими до родовідної книги було внесено 1231 дворянина.

Відомості, які містить родовідна дворянська книга, абеткові списки і екстракти доказів дворянства дають можливість з’ясувати персональний склад харківського дворянства, його внутрішню структуру, родинне, соціальне і матеріальне становище.

Так, встановлено, що найбільшу групу серед місцевого дворянства складали представники козацько-старшинських родів. За нашими підрахунками, у період між 1786 і 1795 рр. до родовідної дворянської книги Харківського намісництва було внесено 661 представника 248 слобідських козацько-старшинських родів, тобто майже 54% від загальної кількості спадкових дворян Харківського намісництва. Крім того, до родовідної дворянської книги було внесено чимало представників козацько-старшинських родів Гетьманщини (за нашими підрахунками 84 представника 60 родів).

Певні висновки щодо становища слобідського дворянства дають можливість зробити відомості про службове, родинне і матеріальне становище дворян. Так, з аналізу походження осіб, які входили до складу станових установ, видно, що представники слобідських козацько-старшинських родів займали майже всі ключові та найбільш престижні виборні посади (повітового предводителя дворянства, ісправника, судді повітового суду).

Відомості про кількість ревізійних душ дозволяють оцінити матеріальне становище місцевого дворянства. При цьому варто відмітити, що представники козацько-старшинських родів Слобожанщини кількісно переважали серед місцевих великопомісних дворян, що може свідчити про досить міцні економічні позиції колишньої слобідської козацької старшини.

Цінну інформацію про харківське дворянство дають відомості про сімейне становище. Так, з відомостей про дворянських дружин бачимо, що найчастіше представники слобідської старшини укладали шлюб з жінками, які належали до одного з ними соціально-етнічного середовища: доньками представників слобідської старшини і старшини Гетьманщини, священників, козаків.

Отже, на кінець ХVIII ст. колишня старшина Слобожанщини змогла досить успішно інкорпоруватись до складу загальноросійського дворянства, зберігши при цьому певну внутрішню замкненість, вплив на життя регіону (у першу чергу через виборні установи) і досить міцні економічні позиції.

Микола Михайліченко, кандидат історичних наук,. доцент кафедри державно-правових дисциплін та українознавства Сумського національного аграрного університету. Коло наукових інтересів охоплює історію слобідської старшини XVII-XVIII cт., генеалогія козацько-старшинських родів, збирання військово-історичних світлин ХІХ-ХХ ст.

1. Текст є скороченою версією дослідження, яке автор подав до друку в Збірнику Харківського історико-філологічного товариства.
2. ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». –Оп. 2. – Спр. 911. Рапорти повітових і нижніх земських судів, дворянських опік і городничих про вибори совісних суддів і засідателів повітових присутсвій. Списки дворян і відставних козацьких старшин. – арк. 1-113; ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». –Оп. 2. – Спр. 912. Те саме. Списки дворян Лебединського, Краснокутського та інших повітів. – арк. 114-235.
3. ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 2023. «Родословные таблицы дворян Харьковской губернии (журнал записи решений наместнического правления о подтверждении дворянского происхождения отдельных лиц)». – 1792. – 64 арк.
4. Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, відділ колекцій рідкісних видань і рукописів (далі ЦНБ ХНУ) – Родовідна книга Харківського намісництва. – Ч. 1. – 220 с.; ЦНБ ХНУ. – Родовідна дворянська книга Харківського намісництва. –Ч. 3. – 344 с.; ЦНБ ХНУ. – Родовідна дворянська книга Харківського намісництва (уривок). – Ч. 4. – 4 арк.; ЦНБ ХНУ. – Родовідна дворянська книга Харківського намісництва. –Ч. 6. – 344 с.
5. Полное собрание законов Российской империи. – СПб, 1830. – Т. 22. – С. 352.
6. Там само.
7. ЦДІАК України. – Ф. 1923. «Чугуївська дворянська опіка». – Оп. 1. – Спр. 15. – арк.. 1-152 арк.
8. Там само. – арк. 153.
9. Там само. – арк. 154-168
10. Там само. – арк. 136.
11. Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Відділ колекцій рідкісних видань і рукописів. – Родовідна дворянська книга Харківського намісництва. – Ч. 6.– арк. 123-126.
12. Там само, арк. 191.
13. Там само, арк. 213 зв.
14. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – арк. 195 зв.
15. Там само.
16. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 911. – арк.100 зв.-101.
17. Там само. – арк. 131 зв.-132.
18. Там само. – арк. 126 зв.-127.
19. Там само. – арк. 183.
20. Там само. – арк. 147 зв.-148.
21. Там само. – арк. 125 зв.-126.
22. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 911. – арк. 98 зв.-99.
23. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – арк. 175 зв.-176.
24. Державний архів Харківської області (далі ДАХО). – Ф. 14 «Харківське дворянське депутатське зібрання». – Оп. 14 «Личные дела дворян внесенных в родословную книгу» . – 1786-1835. – 142 арк.
25. Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х рр. XVIII ст. / [передм., упоряд. С. П. Потапенко]. – К., Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2008. – 496 с.
26. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 911. – арк. 1-113; ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – арк. 114-235.
27. Там само.
28. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 911. – арк. 111 зв. -112; ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – арк. 149 зв.-150, 182, 195, 222, 235 зв.
29. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 911. – арк. 111 зв. -112; ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – арк. 125 зв.-126, 153 зв.-154, 179.
30. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – арк. 126 зв.-127, 195, 215 зв., 232 зв.-233.
31. ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 911. – арк. 99 зв. -100, 114-зв -115; ЦДІАК України. – Ф. 1709. – Оп. 2. – Спр. 912. – арк. 125 зв.-126.
32. Полное собрание законов Российской империи. – СПб, 1830. – Т. 22. – С. 353.
33. ЦДІАК України – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 860. Положення про дворянство Харківського намісництва; листи до предводителя дворянства Ізюмського повіту М.Р. Шидловського. – 1786. – 18 арк.
34. Там само. – арк. 5.
35. ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 2023. «Родословные таблицы дворян Харьковской губернии (журнал записи решений наместнического правления о подтверждении дворянского происхождения отдельных лиц)». – 1792. – арк. 54.
36. Там само. – арк. 4.
37. Там само. – арк. 3.
38. Там само. – арк. 35-35 зв.
39. Там само. – арк. 9-9 зв.
40. Там само. – арк. 29.
41. Там само. – арк. 20.
42. ЦДІАК України. – Ф. 1923. «Чугуївська дворянська опіка». – Оп. 1. – Спр. 15. «Наряд Чугуевской дворянской опеки представляемых формулярным списком о внесении дворян в дворянский список». – 1785. – арк. 52.
43. ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 885. Рапорти земських ісправників про неприбуття повітових депутатів до м. Харкова для отримання «Положення про дворянство Харківського намісництва». – 1786. – арк. 3,8.
44. ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 912. Списки дворян Лебединського, Краснокутського та інших повітів. – 1786. – арк. 233 зв.-234.
45. ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 911. Рапорти повітових і нижніх земських судів, дворянських опік і городничих про вибори совісних суддів і засідателів повітових присутсвій. Списки дворян і відставних козацьких старшин. – 1786. – арк. 80.
46. Илляшевич Л. В. Краткий очерк истории Харьковского дворянства / Илляшевич Л. В. – Харьков: ИД «Райдер», 2002. – с 61.
47. ЦДІАК України). – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 860. Положення про дворянство Харківського намісництва; листи до предводителя дворянства Ізюмського повіту М.Р. Шидловського. – 1786. – арк. 15.
48. ЦНБ ХНУ. – Родовідна дворянська книга Харківського намісництва. –Ч. 6. – С. 12-16, 123-126.
49. Державний архів Харківської області (далі ДАХО). – Ф. 14 «Харківське дворянське депутатське зібрання». – Оп. 14 «Личные дела дворян внесенных в родословную книгу» . – 1786-1835. – 142 арк.
50. ЦДІАК України. – Ф. 1709 «Харківське намісницьке правління». – Оп. 2. – Спр. 1364. Списки дворян Харківського, Охтирського та інших повітів. – 1790. – арк. 54.
51. ДАХО. – Ф. 14 «Харківське дворянське депутатське зібрання». – Оп. 14 «Личные дела дворян внесенных в родословную книгу» . – 1786-1835. – арк. 43 зв.-56.
52. Полное собрание законов Российской империи. – СПб, 1830. – Т. 24. – С. 657.
53. ЦНБ ХНУ – Родовідна книга Харківського намісництва. – Ч. 1. – С. 8.
54. Полное собрание законов Российской империи. – СПб, 1830. – Т. 24. – С. 276.
55. Полное собрание законов Российской империи. – СПб, 1830. – Т. 26. – С. 276-277.
56. ЦНБ ХНУ – Родовідна книга Харківського намісництва. – Ч. 6. – С. 230.
57. Полное собрание законов Российской империи. – СПб, 1830. – Т. 22. – С. 354-355.
58. ЦНБ ХНУ – Родовідна книга Харківського намісництва. – Ч. 6. – С. 35.
59. ЦНБ ХНУ – Родовідна книга Харківського намісництва. – Ч. 6. – С. 150, 183.