Проект нового навчального корпусу Комерційного училища. Головний фасад. 1904 рік. ДАХО.

У місцевій традиції міцно утвердилася думка, що сучасна будівля Дніпропетровської обласної ради, розташована по проспекту Кірова, 2 є роботою двох провідних місцевих зодчих: Дмитра Степановича Скоробогатова (первісний корпус, 1904–1905) та Олександр Леонтійович Красносельського (надбудова та реконструкція фасадів, 1935).

Формування традиційної версії будівельної історії корпусу відбулося завдяки Олегові Никифоровичу Ігнатову, який не просто вказав О.Л. Красносельського як автора реконструкції будинку облради у 1935 р., але й чітко визначив, що О.Л. Красносельским було виконано надбудову корпусу та його архітектурне вирішення у сучасному його вигляді [20, c. 36]. В цьому твердженні він спирався на повідомлення 1936 р. [24, c. 107]. У подальшому ця версія без додаткової перевірки була закріплена при постанові будинку на державний облік як пам’ятки архітектури [28, c. 127] і стала основою для численних краєзнавчих студій [1, c. 69; 34, c. 124-127; 32, c. 221; 23, c. 38-39]. Дослідницькі роботи, проведені влітку 2011 р. у рамках розробки проекту реставрації фасадів будинку [11], дали дещо несподіваний результат стосовно як історії будинку в цілому, так і його будівельної історії.

Питання про спорудження нового навчального корпусу Катеринославського комерційного училища вперше було поставлено у 1903 р. Первісний проект був розрахований на два потоки студентів і оцінювався за кошторисом у 526 000 крб. Навчальний корпус проектувався за П-подібним планом. У центрі двору мала розташовуватися будівля церкви із залою «у два світла», окремим входом для сторонньої публіки з вестибюлем і гардеробом та критий перехід до основного корпусу [15, c. 44]. В подальшому було прийнято рішення тимчасово відмовитися від будівництва церкви та лівого крила. Остаточний проект, виконаний Катеринославським міським архітектором Д.С. Скоробогатовим було затверджено Будівельним відділом Катеринославського губернського правління протоколом № 74 від 14 червня 1904 р. за умови, що в лівому крилі будуть створені сходи, а біля головного входу просторий тамбур [10, c. 91].

22 (23) липня 1904 р. відбулася церемонія закладення нового навчального корпусу Комерційного училища [15, c. 26; 26, c. 56]. 4 квітня 1904 р. на екстреному засіданні Піклувальної ради було прийнято рішення про добудову церкви, зведення якої первісно було відкладено [15, c. 26]. Будівельні роботи по навчальному корпусу і церкві було завершено 1 вересня 1905 р. Загальна будівельна вартість навчального корпусу склала 300 572 крб. 50 коп. [10, c. 9].

Існують відомості, що вже під час будівництва розглядалося питання про виконання оздоблювальних робіт в «українському стилі». Ця ідея в подальшому реалізована не була, бо це «діло нове», а «на будинки в інших стилях «єсть уже певні зразки, виробилася відома практика й техніка, єсть готові плани і орнаментні композиції» [25, c. 20-21]. В остаточному варіанті будівля отримала неоренесансне оздоблення головних фасадів у комбінованому варіанті, в якому поєднувалося використання нетинькованої силікатної цегли та ліпних вставок і окремих тинькованих елементів. При врівноваженій загальній композиції декор головних фасадів дещо подрібнений і перенасичений. Дворові фасади отримали раціональне вирішення у червоній цеглі без додаткового декору. Корпус мав три поверхи з експлуатованим підвалом. У цілому в ньому було створено понад 100 приміщень різного призначення. В будівлі було використано коридорну систему планування з широкими коридорами-рекреаціями, які розташовувалися вздовж дворових фасадів. Кабінети й інші приміщення переважно розташовувались уздовж вуличних фасадів будівлі. Зв'язок між поверхами забезпечувався трьома сходовими клітинами: парадними в центральній частині будинку та двома додатковими у правому крилі. Рекомендовані до спорудження сходи в лівій частині корпусу споруджено не було [16]. Парадну групу приміщень складали: вестибуль першого поверху, парадні сходи, гімнастична зала (центральна частина другого поверху), актова зала (центральна частина третього поверху). Опорядження парадних приміщень носило еклектичний характер із рисами неоренесансу. В ренесансному оздоблення актової зали було використано невеликі портрети українських гетьманів: Хмельницького, Ханенка, Дорошенка й інших [25, c. 21], портрет Т.Г. Шевченка [14].

Цілком об’єктивно зазначалося, що училище отримало одну з найкращих шкільних будівель серед комерційних училищ країни, споруджену у відповідності до всіх вимог шкільної гігієни та навчального процесу. Разом із тим визнавалося, що скорочення первісної будівельної програми і тимчасова відмова від будівництва лівого крила мали негативні наслідки для організації навчального процесу. Схема розміщення класів і спеціальних кабінетів виявилася дещо заплутаною, а під навчальний процес і службові потреби довелося пристосувати навіть частину коридорів [27, c. 71]. Одразу по завершенні будівництва було поставлено питання про якнайшвидшу добудову лівого крила, яке мало буди ізольоване від загальноосвітніх класів і слугувати «свого роду Комерційним інститутом». Окрім того гостро стояло питання про будівництво капітальної огорожі, квартир для нижчого персоналу і квартири директора училища [27, c. 74-75].

Будівництвом церкви займалася спеціальна Церковна комісія. Освячено її було 17 вересня 1907 р. в ім’я Св. Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії [15, c. 44]. Через економію коштів церкву було зведено за скороченою програмою. Пройти до неї можна було лише через головний вестибуль училища (із проміжного майданчика парадних сходів). Двоповерховий церковний корпус отримав раціональне вирішення фасадів у шлаковій церкві з мінімальним декором. Внутрішнє оздоблення храму, який займав другий поверх будівлі, було вирішено у дуже спрощеному варіанті неоросійського стилю. У першому поверсі церковного корпусу було розміщено навчальну ремісничу майстерню училища. Окрім спеціального корпусу для церкви за рахунок церковних коштів у центральній частині навчального корпусу було перероблено аттикове завершення, на якому виведено повну назву училища і встановлено велике шатро, увінчане «цибулиною» з хрестом.

21 березня 1909 р. було освячено встановлений за рахунок викладачів та студентів училища бюст Миколи Васильовича Гоголя, який розміщувався у квітнику перед головним фасадом будинку [2, c. 115]. У 1911 р. дирекція Комерційного училища зробила заяву, що до 50-річчя селянської реформи за рахунок училища буде встановлено пам’ятник імператорові Олександру ІІ. Первісно його пропонувалося спорудити на бульварі перед корпусом [29]. Але за остаточним рішенням бюст Олександра ІІ було встановлено на спеціальному постаменті на балконі над головним входом до училища [3, c. 128].

Головний фасад корпусу училища після добудов початку 1910-х років. За публікацією 1915 р.

Восени 1914 р. у навчальному корпусі училища було розгорнуто 150-й зведений військовий шпиталь, який на 1916 р. мав 420 місць [21, c. 1119]. Під розміщення шпиталю у корпусі було проведено досить серйозний ремонт із влаштуванням операційних, перев’язочних та інших спеціальних приміщень. Відомостей про обсяги цього ремонту та розміщення спеціальних приміщень на сьогодні не виявлено. Військовий шпиталь працював в училищному корпусі протягом усієї громадянської війни, а по її закінчені був реорганізований у постійний військовий шпиталь Катеринославського гарнізону [31]. Виходячи із потреб цієї установи можна зазначити, що домову церкву було закрито близько 1920 р. У звіті про ліквідовані церкви значиться лише те, що її було закрито у період 1920–1924 р.[8, c. 6]. Ще раніше, у березні 1917 р., було знищено бюст імператора Олександра ІІ.

Влітку 1924 р. будівлю було передано у відання наркомпросу. З серпня місяця тут почалось розміщення 2-ї трудової школи (перший та другий поверхи) та робітфаку (третій поверх). Приміщення церкви при цьому було переобладнано на шкільний клуб [33, c. 53,57,62]. Але вже 13 грудня вийшло розпорядження про переведення навчальних закладів у інші приміщення, а 17 грудня заняття були припинені, оскільки за наказом виконкому приміщення мало бути звільнене протягом трьох днів, але переміщення навчальних закладів затяглося до початку січня 1925 р. [33, c. 67,74]. На 1925 р. у будинку вже розмістилися Губернський виконавчий комітет і Міська рада депутатів трудящих [5, c. 159,168].

Загальний вигляд будинку Губвиконкому через новий сквер. За публікацією 1925 року.

У зв’язку з ліквідацією губернії, яку було завершено у серпні 1925 р. [22, c. 18], приміщення губвиконкому повністю передаються в розпорядження окружної влади. У 1926 р. у будинку розміщується Катеринославський окружний виконавчий комітет і окружний комітет КП(б)У. Тут же розміщуються і окремі підрозділи окрвиконкому, окружний комітет комсомолу. Продовжували роботу в будинку і Катеринославська міська рада депутатів трудящих і виконавчий комітет Катеринославської міської ради. Окрім цього у будинку розміщувалася значна кількість громадських організацій [6, c. 283].

У 1930 р. було ліквідовано округи зі всіма підпорядкованими їм структурами [22, c. 22-23], і будівля повністю перейшла у розпорядження міських органів влади. На 1931 р. тут розташовувалися: Дніпропетровська міськрада зі своїми підрозділами, міський комітет КП(б)У, міський комітет комсомолу, представництво радіотелеграфного агентства України («РАТАУ»). Обслуговування установ, які працювали у будинку здійснювало спеціальне 4-те відділення зв’язку [30]. А вже на початку у 1932 р. в ході створення областей на другому поверсі будинку міськради розпочав діяльність Організаційний комітет Дніпропетровської області [18].

22 березня 1932 р. у будинку сталася велика пожежа [12]. В офіційному повідомлені про пожежу її дата не зазначалася. Причиною пожежі було вказано недбалість працівника ротаційної кімнати, який кинув на підлогу цигарку, внаслідок чого спалахнув бензин. Щодо масштабу пожежі вказувалося лише, що вона «спричинилася до певної руйнації частини будинку». Було також повідомлено, що ремонт розпочався вже 23 березня. Наприкінці повідомлення зазначено, що: «є передбачення надбудувати над цим будинком ще два нових поверхи. Можливість цього встановлює спеціальна відокремлена технічна комісія»[19]. Наскільки можна зрозуміти, ідея надбудови корпусу та початок роботи технічної комісії передували пожежі.

Роботи по надбудові будинку Облвиконкому. 1932 р. ДНІМ

Проектування та будівельні роботи з надбудови корпусу було виконано у 1932–1933 рр. У ході надбудови повністю демонтовано первісні аттикові завершення на головному фасаді та карниз, який його увінчував. Оздоблення фасадів старої частини первісно залишилося без змін. Надбудова отримала формалістичне вирішення і, за загальним образом, у значній мірі нагадувала літак. Центральний ризаліт було надбудовано лише на один поверх підвищеної висоти. На місці первісного аттику було влаштовано велику терасу. В центральній частині розташовувалася пласка напівротонда із трьома гігантськими вікнами у першому ярусі та дев’ятьма вікнами другого світла. Напівротонду фланкували високими подвійними вікнами, над якими у другому ярусі розташовувались одинарні круглі вікна. Додатковим акцентом центральної частини був встановлений по карнизу напівротонди ряд прожекторів, якими забезпечувалося декілька варіантів світлової композиції з окремих променів. Надбудовані на два поверхи крила отримали нейтральне вирішення з рядами прямокутних вікон без облямування. Додатково акцентовано було бічні ризаліти головного фасаду. В четвертому поверсі вони отримали великі арочні просвіти з балконами, розташованими на виступах первісних антаблементів, у п’ятому – одинарні квадратні просвіти із сильно виступаючими балконами. Вирішення головного фасаду правого крила нейтральне. Дворові фасади отримали раціональне вирішення в цеглі без декору. В лівому крилі будинку було споруджено напівротонду для розміщення нової сходової клітини з вузькими вертикальними вікнами на всю висоту будинку.

Планувальна схема надбудови відрізнялася від планування старої частини будинку. Коридори розташовувалися по повздовжній вісі корпусів із кабінетами з двох боків. Із первісного оздоблення інтер’єрів вціліли лише огорожі сходів конструктивістського малюнку (на старих сходах вони починаються із третього поверху, а на нових сходах лівого крила – з першого). Було також створено додаткові входи у бічних ризалітах головного фасаду.

Прізвища архітектора, який виконав надбудову, на цьому етапі досліджень встановити не вдалося. Серед можливих авторів можна зазначити кандидатури Володимира Васильовича Самодриги, Генріха Львовича Швецько-Вінецького та К.Г. Щукіна. На нашу думку, найбільш імовірним є авторство останнього, який був дуже помітною постаттю у місцевому архітектурному середовищі першої половини 1930-х рр. і чий творчий спадок на сьогодні фактично лишається недослідженим. Також не виявлено і первісного проекту реконструкції будівлі, яким безумовно мало бути передбачено повну зміну її зовнішнього вигляду.

Одночасно із надбудовою було переглянуто розміщення діючих у будинку установ. З 1932–1933 рр. із будинку було виведено міськраду та міськвиконком із усіма їхніми підрозділами та громадські організації, залишивши лише обком КП(б)У, облвиконком, обком комсомолу та деякі господарські організації [4, c. 104-111].

Головний фасад будинку Облвиконкому після реконструкції перших трьох поверхів. Стан на осінь 1935 р. За публікацією 1936 р.

Навесні 1935 р. архітектором О.Л. Красносельським було виконано проект реконструкції фасадів старого корпусу, який став першою роботою, що виконала створена у березні 1935 р. архітектурна майстерня № 3 Управління проектування та розвитку м. Дніпропетровська [24, c. 107]. Будівництво здійснювалось протягом 1935 р., але не досить задовільними темпами. 23 вересня 1935 р. Президією Дніпропетровського облвиконкому було випущено спеціальну постанову «Про перебіг ремонту будинку Облвиконкому». У ній зазначалося: «по обліцовці фасаду» діяльність виконавця робіт (Дніпропетровської обласної контори Союзспецбуду) «загрожує надмірним затягуванням й зовсім не гарантує своєчасного їх закінчення, якість робіт продовжує залишатись неприпустимо низькою». Вирішено відмовитись від послуг Союзспецбуду, передавши завершення будівництва Господарському управлінню, яке має вести роботи господарським способом. Виконробами будівництва було призначено Мітічкіна (головного інженера тресту Міськкомбуд) та Переседенко (головного інженера тресту Комінбуд). Загальне керівництво покладено на начальника Господарського управління Костюкова. Управлінню проектування та розвитку м. Дніпропетровська та персонально О.Л. Красносельському доручено забезпечити своєчасну підготовку робочих креслень на всі деталі ремонтних робіт «не припускаючи перебоїв в роботах на жодну годину». В зв’язку зі змінами проекту фасаду Господарське управління було зобов’язано терміново узгодити їх у Науково-технічній раді при Облплані і не пізніше 25 листопада подати на затвердження Президії облвиконкому. Також було зазначено, що внутрішній ремонт, який вели трест Міськкомбуд та контора Рембудстрой, також проходить незадовільно. Нагляд за внутрішніми роботами доручено заступникові начальника Господарського управління Кривошеєву із наказом завершити їх до 25 жовтня. Додаткове розпорядження було дано Облфінвідділу про забезпечення безперервного фінансування усіх робіт з ремонту [9, c. 153-154].

У ході проведених робіт вирішення фасадів старої частини корпусу отримали неокласичний характер. Фактично повністю (окрім капітелей і баз колон у портиках ризалітів) ліквідовано первісний ліпний декор. Фасади потиньковано зі зміною характеру русту в полі стіни. Первісне обрамлення вікон із незначними змінами збережено лише для вікон у других поверхах ризалітів. В інших випадках первісне обрамлення вікон повністю ліквідовано. Натомість задля зняття монотонності фасадів використано оздоблення окремих вікон у крилах будинку. Вирішення четвертого та п’ятого поверхів під час цієї реконструкції змінено не було і в цілому будинок із неокласичним вирішенням перших поверхів і конструктивістською надбудовою мав більш ніж дивний вигляд.

Відомостей про роботи, здійснені під час внутрішнього ремонту, на сьогодні виявити не вдалося. Можна припустити, що саме у 1935 р. було спрощено оздоблення колишньої актової зали, з якої прибрали майже все ліплення. Найімовірніше, що спрощено було і декор вестибулю та парадних сходів будинку.

У серпні 1941 р. обласні установи були повністю евакуйовані. Будинок не руйнувався і не виводився з ладу. За споминами Костянтина Степановича Грушового, який перебував у групі працівників обкому і ввечері 24 серпня 1941 р. на автомобілі перебрався з лівого берега Дніпра на правий: «Подъехали к обкому. Все цело. Двери заперты. Вокруг ни души» [7, c. 186]. Під час німецької окупації Дніпропетровська у 1941–1943 роках будівля була зайнята військовим шпиталем [17]. Обсяги переобладнання будинку під потреби шпиталю невідомі.

Під час бойових дій восени 1943 рр. будинок не зазнав значних пошкоджень і одразу по звільнені міста знову був зайнятий апаратами обкому КП(б)У та облвиконкому [36, c. 318]. Тут же розмістили і міський комітет КП(б)У. Занедбаний стан будівлі змусив провести капітальний ремонт у другій половині 1940 – на початку 1950-х рр. Було відремонтовано приміщення та інженерне обладнання. В ході ремонту також було спрощено вирішення надбудови над центральним ризалітом головного фасаду. Було змінено пропорції та малюнок вікон першого світла, а вікна другого світла повністю ліквідовано. Внаслідок цих змін було, до певної міри знято протиріччя в характері головного фасаду, які утворилися під час реконструкції 1932–1935 рр.

У 1970 р., після завершення будівництва адміністративного корпусу по проспекту Кірова, 1, до нього було повністю переведено обком КПРС із усіма підлеглими установами [1, c. 115]. У будівлі залишились: обласна рада, облвиконком, обком комсомолу та міськком КПРС із деякими підлеглими організаціями.

У 1978–1979 рр. було виконано капітальний ремонт будинку за проектом архітектора А. Хрущова [13, c. 278]. Під час ремонтних робіт будинок зазнав мінімальних зовнішніх змін. Натомість виконано перепланування у другому поверсі, де замість широких коридорів-рекреацій було створено кабінети, а темний коридор влаштовано за рахунок скорочення площі колишніх класів. На третьому поверсі збережено первісну планувальну схему. У дусі часу змінено і вирішення вестибулю та парадних сходів, які повністю втратили первісний декор. Також виконано нове опорядження кабінетів перших осіб. Основні роботи проводилися з модернізації інженерного обладнання будівлі.

Постановою Ради міністрів УРСР № 442 від 6 вересня 1979 р. будівлі було надано статус «пам’ятка архітектури республіканського значення» із наданням державного охоронного номеру № 1079 [28, c. 127].

Загальний вигляд будинку Облвиконкому. 1987 р. Колекція автора.

Таким чином, навіть за попереднім дослідженням, ми можемо нарахувати п’ять основних будівельних періодів:

1904–1907 рр. – будівництво первісного корпусу. Архітектор Д.С. Скоробогатов;

1932–1933 рр. – надбудова первісного корпусу. Архітектор невідомий;

1935 р.– реконструкція фасадів первісного корпусу й інтер’єрів будинку. Архітектор О.Л. Красносельський;

кін. 1940-х – поч. 1950-х рр. – реконструкція будівлі зі спрощенням рішень фасадів надбудови. Архітектор невідомий;

1978–1979 рр. – капітальний ремонт будівлі без суттєвих змін зовнішнього оздоблення. Архітектор Альфред Хрущов.

Відновлена будівельна історія дозволяє визнати будинок Дніпропетровської обласної ради як унікальну споруду, в якій послідовно, без тиску форсмажорних обставин, реалізовувалися стильові напрями радянської архітектури 1930–1950-х рр. При цьому надбудова корпусу, виконана у 1932–1933 рр., варта того, щоб бути залученою до помітних об’єктів українського авангарду.

Валентин Старостін – історик, незалежний дослідник. Вивчає історію м. Дніпропетровська та населених пунктів Дніпропетровської області.

1. Андрущенко Н.П., Зубарев С.Е., Ленченко В.А. Днепропетровск: Архитектурно-исторический очерк. – К., 1985. – 150с.
2. Весь Екатеринослав на 1912 год. – Екатеринослав, 1911. – 415 с.
3. Весь Екатеринослав на 1913 год. – Екатеринослав, 1912. – 411 с.
4. Вся Дніпропетровщина на 1934 рік. – Д., 1934. – 164 с.
5. Вся Екатеринославщина на 1925 год. – Екатеринослав, 1925. – 423 с.
6. Вся Екатеринославщина на 1926 год. – Екатеринослав, 1926. – 414 с.
7. Грушевой К.С. Тогда в сорок первом… - М., 1976. – 333 с.
8. Державний архів Дніпропетровської області. – Ф. 416. – Оп. 1. – Спр. -173.
9. Державний архів Дніпропетровської області. – Ф. 3005. – Оп. 1. – Спр. 98.
10. Державний архів Харківської області. – Ф. 71. – Оп. 5. – Спр. 1258.
11. Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ Проектреконструкція» Д/ф. Об’єкт: 049/11-Р. Реставрація головного та бокових фасадів адміністративної будівлі за адресою просп. Кірова, 2. м. Дніпропетровськ.
12. Дневник Шведова Сергея Александровича (рукопись). – Запись от 22 марта 1932 года // Колекция семьи Бусыгиних.
13. Днепропетровск: Архитекторы / Н.П. Андрущенко, М.Э. Кавун, Н.А. Лопатюк и др.; Под общ. ред. Н.Н. Кондель-Перминовой. – К., 2006. – 296с.: илл.
14. Дніпрові хвилі. – 1911. – 2 березня. - № 10.
15. Екатеринославское Коммерческое училище имени государя императора Николая ІІ. / Выпуск XXIV (1901 – 1914, 17 сентября): За десятилетие / К истории училища. – Екатеринослав, 1911. Вып. 1. – 157с. + 18с.
16. Екатеринославское коммерческое училище, сооружённое на средства Екатеринославского купечества, города Екатеринослава, Губернского и Уездного земств, а также на пожертвования частных лиц и торгово-промышленных учреждений Екатеринославской губ. – Екатеринослав, 1905. – 10с.
17. Запись беседы с Д.И. Щербаковым 20 декабря 2003 года. – Т. 43.17 // Архів Старостіна В.С. – Т. 43.
18. Зоря. – 1932. – 15 лютого.
19. Зоря. – 1932. – 23 березня.
20. Ігнатов О.Н. Архітектор О.Л. Красносельський. – К.: вид-во «Будівельник», 1966. – 56с.
21. Известия Екатеринославского городского самоуправления. – 1916. – 15 ноября, 1 декабря, 15 декабря. - № 21 – 23.
22. Маркова Л. Історія географії: адміністративно-територіальний устрій Дніпропетровщини на початку ХХ століття. – Д., 2011. – 68с.
23. Місто Олександра Красносельського (До 125-річчя від дня народження): Бібліографічний довідник / Упоряд. І.Голуб, В.Старостін. – Д., 2002. – 52с.
24. Наша работа. Архитектурный сборник Днепропетровщины. – Д., 1936. – 110 с.
25. Олена Пчілка В гостях у Катеринослава // У старому Катеринославі (1905 – 1920-ті рр.) Хрестоматія / Упор. М. Чабан. – Д., 2001. – С. 8 – 24.
26. Отчёт о состоянии Екатеринославского Коммерческого училища за 1903 – 1904 учебный год. – Екатеринослав, 1904. – 652 c.
27. Отчёт о состоянии Екатеринославского Коммерческого училища за 1905 – 1906 учебный год. – Екатеринослав, 1907. – 670 с.
28. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог). В 4-х т., Т.2. / Редкол.: Н.Л. Жариков (гл. ред.) и др. – К., 1983. – 336с.
29. Русская правда. – 1911. – 16 января.
30. Список абонентів Дніпропетровської міської телефонної сітки на 1931/32 роки. – Д., 1931. – 158с. + 32с.
31. Список абонентов Екатеринославской городской телефонной сети. – Екатеринослав, 1924. – 25 с.
32. Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. – Д.: РВА «Дніпро-VAL», 2001. – 372 с
33. Стародубов А.Ф. Записки очевидца (Дневник в 2-х книгах). Книга 2. – Д., 2001. – 319 с.
34. Фоменко А.К. Комерційне училище імені Миколи ІІ – Облрада // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. – Д.: ВАТ «Дніпрокнига», 2001. – С. 124 – 127.
35. Центральний державний архів кіно-фото документів РФ. – П. – 318.
36. Шатров М. С вершины полувека. – Д., 1968. – 377с.