Історія вітчизняної науки ХІХ – початку ХХ століття знає багато імен вчених, які спрямовували діяльність наукової спільноти впродовж десятиліть, під впливом яких виникли «школи», дослідницькі традиції і напрямки. Серед останніх, особливо виокремлюється ім’я Миколи Федоровича Сумцова (1854–1922). Його перу належить значна кількість найрізноманітніших за тематикою та змістом друкованих праць. Життю, науковій і громадсько-політичній діяльності вченого також присвячено чимало публікацій, але постать славетного харків’янина досі привертає неабиякий інтерес. Ця розвідка дотична досі мало вивченій темі – висвітлення науковцем-етнографом питань, що стосуються українського глиняного посуду. Вона є продовженням написаної нами серії керамологічних досліджень щодо культури харчування українців [21, 22, 23].

     Микола Федорович Сумцов (1854-1922)

         Микола Сумцов як дослідник сформувався в останній чверті ХІХ століття – період енциклопедичності та універсалізму, підвищеної уваги до всього народного. У цей час оформилися основні напрямки вивчення української народної культури загалом і гончарства зокрема. Він належав до тих вчених, які основну увагу звертали на цілеспрямоване вивчення обрядовості, усної народної творчості. Зокрема, весільним звичаям. Повсякденне використання глиняного посуду для приготування страв і напоїв в часи, коли йому не було альтернативи, для вченого було малоцікавим. Але етнографічне кредо, на мою думку, найкраще сформульоване Миколою Федоровичем у п’ятому пункті «Програми для збирання етнографічних відомостей про селянське населення Харківської губернії» (1891) («подробностями не пренебрегать, как бы сообщаемые факты ни казались малыми и незначительными. (Наука не знает мелочей в народной жизни: для нее все одинаково важно)» [16, С.VІ]), дозволило йому зафіксувати такі деталі щодо використання глиняного посуду, на які інші тогочасні дослідники не звертали увагу. Тому окремі згадки про глиняні вироби уживані під час  обрядів, оберегові знаки на повсякденному глиняному посуді (глечиках), враження етнографа вії екскурсії по Охтирському повіту Харківської губернії досі тиражуються українськими науковцями. Це безпосередньо видно у творчості, керамологів Олеся Пошивайла [7], Людмили Меткої [6], Костянтина Рахна [8, 9], Анатолія Щербаня [20] . Маємо зазначити, що подана вченим унікальна інформація за понад столітній проміжок часу після опублікування набула значення першоджерела.

     Найбільше відомостей щодо глиняного посуду українців міститься в змістовній праці Миколи Сумцова «Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии», що побачила світ у Харкові 1902 року. Вона була високо оцінена сучасником і колегою вченого, професором Єгором Рєдіним  і досі не втратила свого значення [3, 5].

     «Екскурсія» складалася із кількох поїздок (липень-серпень 1901 року) по Охтирському і, частково, Лебединському повітах за дорученням і за кошти підготовчого комітету ХІІ Археологічного З’їзду. Вчений проїхав з півночі на південь (від Боромлі до Млинків) Охтирського повіту, відвідавши також Михайлівку та Межиріч Лебединського повіту [4, С.56-57]. Метою «екскурсії» був збір матеріалів для етнографічної виставки, запланованої для експонування під час проведення з’їзду. Враховуючи домінуючий археологічний інтерес його організаторів, дослідник відвідав місцевості, де «розраховував знайти найбільше залишків побутової старовини і такі предмети, які вийшли або виходять з народного вжитку». В результаті ним було складено кілька порівняльних паралельних колекцій [13, С.1]. Діяв М. Сумцов згідно загального плану підготовчого комітету ХІІ Археологічного З’їзду, як один із кількох збирачів [4, С.1-2].

     Дослідник їздив за Відкритим листом, виданим харківським губернатором. Супроводжували його ознайомлені із Охтирським повітом місцевий земський лікар Костянтин Шиманов і студент Семен Сумцов (син ученого) у якості фотографа. При купівлі предметів йому сприяли вищезгаданий Костянтин Шиманов, перший дослідник гончарства Охтирського повіту Олександр Твердохлібов, Семен Грищенко, священик Дмитро Попов і особливо (за свідченням самого Сумцова) Василина Довженкова. На витрати по поїздці було видано чотириста карбованців. Про придбані речі, із зазначенням їхньої вартості, в комітет було пред’явлено окремий звіт. Серед них згадуються: «1). Для хати, меблі і посуд, … тарілки, баклаг, глечики; … 4). Колекція гончарних виробів з Котельви і Боромлі; 7) кілька предметів весільного ритуалу, зокрема – підсвічники-леви» [4, С.56-57].

     З «Каталога выставки ХІІ-го археологического съезда (в Харькове). Этнографический отдел» можна конкретизувати інформацію стосовно глиняного посуду, зібраного М.Сумцовим під час поїздки по Охтирщині. Серед них були: глиняна тарілка з Охтирки; «курушка» з Сум [4, С.60-61); підсвічник, каганець (що вийшов з ужитку), 5 мисок, «широканчик», «глечик, звичайний з хрестиком», куманець, що вийшов з ужитку, носатки, «курушку, дві посудини – барани з Боромлі [4, С.62(; 7 мисок з  Котельви і Млинків [4, С.62](; 2 «полив’яні горщечки, кахля, «жаровня», чайник і «банка» з «блідо-рожевою» поливою, гончарна чашка і блюдце, «кубишка», баран, золільник, «підворотень» (сірий), плоскун (сірий), стовбун (сірий) [4, С.62(, махіточка сіра, підворотневе горщатко, горщик для квітів з Котельви [4, С.63](; чашка з блюдцем і курушка з Лебедина [4, С.63](; попільниці «жаба», «дракон», «лебідь», дві «мавпи», посудини «дельфін», «свинка» і «свинка синьої поливи», «лев», кубушка, два чайники, кавник, підсвічник, копилка-свинка, підсвічник-«лебідь» з Межиріча Лебединського повіту [4, С.63]. З цього переліку зрозуміло, що Микола етнограф дещо відійшов від поставленого перед ним завдання. Він зібрав не лише старовинні, ті що відживають, а й більш нові вироби, що з’явилися в гончарному асортименті не раніше останньої чверті ХІХ століття. Дослідник знав про це. Зокрема, щодо виробів з Межиріча, виготовлених Федором  Падалкою за сприяння графині Варвари Капніст [13, С.235-236, 237].

     Окрім сумцовських знахідок, в Етнографічному відділі виставки експонувалася також кераміка, доставлена іншими збирачами з інших населених пунктів Харківської губернії (с. Нова Водолага Харківського повіту, Ізюмського, Вовчанського, Старобільського, Охтирського повітів), а також Полтавської (з музею Полтавського губернського земства та зібраної в Опішні Олександром Твердохлібовим [4, С.63]) і Катеринославської (с. Єлизаветівка та Макарів Яр [4,  С.64] – Олена Радакова) з Воронезької, Курської та Чернігівської губерній [4, С.1-2].

     Стаття «Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии» є своєрідним додатком до отриманих експедицією результатів. Описані у ній враження вченого є, на мою думку, ціннішими для української етнографії, ніж зібрані вироби. Оскільки, якщо останні і зберігаються в музеях дотепер – то їх досі не введено до наукового обігу. Очевидно, значна частина зібраних науковцем експонатів зберігається нині в Харківському історичному музеї, оскільки він є спадкоємцем колекції Музею Слобідської України, першим директором якого був М.Ф.Сумцов. До цієї збірки надійшла частина речей з Етнографічного музею при Харківському університеті. «Початок якому положили ті речі, що були експонатами в 1902 році на ХІІ Археологічному з’їзді в Харкові і лишилися там при університеті. ... До цих речей згодом додано ще багато від усяких жертвувателів і куплено за гроші». Серед них колекція глиняних виробів початку ХХ століття «горщики, миски, глиняні ляльки, свистунці», а також «старосвітські речі, що визначаються своєю стильністю та тонкою роботою (куманці для наливки, сільники і т.ін.)»… [14, С.220-221]. Принаймні в Харківському історичному музеї донині зберігається частина зібраної дослідником колекції більш крихких ніж кераміка писанок [1; 2].

     Стисло зупинимося на головних опублікованих спостереженнях вченого. Гончарству присвячено окремий (ІХ) розділ «Очерков..» – «У гончаров» [13, С.34-39]. У ньому подане важливе порівняння розвитку гончарного промислу Охтирщини початку ХХ століття з на 20 років ранішим, відомим з дослідження Олександра Твердохлібова «Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году» (1885). Микола Сумцов відзначив, що пророцтво останнього збулось – занепадаюче гончарство через дороговизну паливних матеріалів рятувалося переходом гончарів до пічних і цегляних робіт. Особливо занепало гончарство Охтирки, кількість гончарів у якій зменшилася, виробництво стало одноманітним, задовольняючи лише елементарні потреби в посуді. «Упадок гончарного промысла идет рука об руку с упадком в народе художественных интересов», – підсумував автор [13, С.35].

     В інших осередках повіту занепад проявлявся у спрощенні оздоблення посуду та припиненні виготовлення кількох його типів. Зокрема, горщики, на думку вченого, повсюдно стали одноманітними. Лише в одного гончаря з м. Суми дослідник зустрів прикраси боків цих посудин «красивими смугами». Глечики також «обезличилися». Лише в Межирічі вони мали «білу кайму на жовтому фоні», а в Котельві – «красиву геометричну орнаментацію, що частково нагадує давньокласичні форми». «Ринки», «жаровні», «банки» вчений вважав цілком «безликими». Сумцов пояснював це тим, що багаті люди надбали фабричних виробів, а бідні скоротили свої естетичні смаки майже до повного їх зникнення. Тільки миски місцями втримали підполивну орнаментацію. Найбільш красивою поливою і різноманітними прикрасами рослинного та тваринного походження відрізняються миски гончаря маленького села Млинки під Котельвою Федора Гайдара [13, С.35–36].

     Зменшення асортименту виробів відбулося, оскільки втратився попит на окремі їх типи. Наприклад, припинилося виготовлення «весільних графинів з левами», що були «одночасно і підсвічниками і графинами» та «рюмок-трійчаток». Які, за твердженням М. Сумцова, гончарі давніших часів виготовляли іноді «замислуватими і красивими». Вчений зазначив також, що «років 15 тому на базарах і ярмарках можна ще було віднайти так звані куманці, полив’яні кувшини характерної форми, пласкі, з отвором в середині; рідина поміщалася в оточуючому отвір кільці посудини – красиво і оригінально. Тепер таких кувшинів не виготовляють» [13, С.35, 39]. Вчений знав, про що говорив, оскільки ще в 1889 році він писав про куманці в статті «Культурные переживания» [18,  С.46].  

         Стосовно «рюмок-трійчаток» Микола Федорович відзначив, що це були глиняні потрійні весільні рюмки, зв’язані між собою «пустим обідком». В усі три рюмки наливали горілку, а весільний гість всю її випивав із однієї [13, C.35]. Про цю посудину до Сумцова згадав тільки Лев Соколовський, та наступний за ним Олесь Пошивайло. Але досі їх ніхто не описав. Нещодавно у фондовій колекції Харківського історичного музею імені Миколи Сумцова вдалося віднайти цей рідкісний експонат (у книзі надходжень він значиться під номером КС-503, в колекційному описі – 26228-491). Про нього в інвентарних книгах написано таке: «Подсвечник тройной». Інші будь-які дані відсутні. З огляду на опис М.Сумцова і ретельний візуальний аналіз посудини можемо констатувати, що це саме «рюмки-трійчатки» (детальній їх характеристиці присвячено окрему студію). А от місце виготовлення та шлях потрапляння до музею ще доведеться з’ясувати. Можливо – це згаданий в «Каталоге выставки ХІІ-го археологического съезда (в Харькове). Этнографический отдел» охтирський «підсвічник для трьох свічок», що надійшов на виставку з Харківського міського музею [4, С.65]. Опис та аналіз глиняних рюмок-трійчаток дійсно заслуговує на окреме дослідження.

     Згадує М.Ф.Сумцов і про «відкупну» кубишку з Мерефи, експоновану на Харківській сільсько-господарській виставці 1880 року. Єдиний екземпляр, що залишився від того часу, коли до в’їзду в місто потрібно було пройти огляд об’їзчиків на заставах, влаштовуваних «винними відкупниками». Ця посудина мала два отвори і дві ємкості. Один з отворів (у звичайному місці) має зв’язок з призначеною для води ємкістю, розміром одна склянка; другий (боковий, потаємний, невидимий, під вухом кубишки) має зв’язок з порожниною на три склянки горілки. Боковий отвір (під вухом кубишки) затикався пробкою і замазувався глиною. Із головного під час огляду на заставі, лилася чиста вода. «Цікавий зразок майже дитячих хитрощів для обходу законів в попередній час» – резюмує автор – «перед якими хитрощі нашого часу – грандіозна робота» [13,  С.35–36 С.39].

     Автор нарисів про експедицію першим звернув увагу на писання гончарями хрестиків на глиняних глечиках. «В Межирічі, Лебединського тоді ще повіту, у Федора Падалки, що перебував на особливому рахунку серед гончарів Харківської губернії та і в інших місцях, наприклад у боромлянських гончарів, на кувшинах завжди малювався маленький хрестик. На інших гончарних виробах хрестиків не зображали». Дослідник тлумачить зміст зображень хрестів на пов’язаних з молочним господарством посудинах, так: «Звичай писати хрестики на глечиках зумовлений базарним попитом. Такі глечики охоче розкуповуються бабами, які в хрестикові вбачають талісман від псування молока відьмами. Серед густої хмари забобон, оточуючих селян, повір’я про відьом тримаються надзвичайно міцно, і всяка порча молока нині, як і в давнину, пояснюється тим, що «відьма походила»»[13, С.38]. Нині ця тема добре досліджена. Хрестик на глиняному глечику – єдиний елемент орнаментації глиняного посуду українців, семантичне значення якого вивчено досконало [10; 20; 6; 7; 8; 9].

     Дуже важливі відомості дослідник навів щодо межиріцького гончара Федора Падалки. «Среди окрестнаго крестьянства имя Падалки также хорошо известно, как имя хорошаго гончара, но произведения его, по дороговизне и неприспособленности, не идут в народную массу, и среди гончаров не вызывают подражания. … Бодрому настроению Падалки помогло просвещенное к нему внимание и содействие графини В.В.Капнист…, которая оценила художественные наклонности скромного и простого гончара и поддержала его советами, указаниями и образцами. Многие вещи сделаны по моделям графини. Показывая мне в складе свои произведения, Падалка так и делил их на два разряда – «це от моего ума, а це графинины». От «моего ума» – обыкновенныя, простыя изделия, кувшины, курушки (для ладана), горшки и проч. т.п. «Графинины» – изящные полив’яные цветочники в виде дельфина, подсвечники-лебеди, попільниці-дракони та інше [13, С.235-236, 237].

     Окремі розвідки вченого щодо глиняних виробів містяться в інших його публікаціях. Так, у статті «Культурные переживания», опублікованій 1889 року Микола Сумцов опублікував роздуми щодо походження назв таких посудин, як «куманець» та «глек», «кглек». Учений був певен щодо  їх грецькому походження, хоча не виключав, що «куманці» могли з’явитися внаслідок російського впливу. Щодо останніх він навів цікаву етнографічну інформацію про те, що куманці ще 1889 року виготовлялися місцевими гончарами. Продавалися в Харкові на базарах разом з іншим посудом, а в села привозилися лише на ярмарки, оскільки там на них був незначний попит, зважаючи на дорогу ціну (25-50 копійок), порівняно з іншими виробами. Вони мали оригінальну конструкцію – плаский тулуб з широким отвором посередині і з покришкою вгорі. На вусі чи покришці іноді наліпленого фантастичного звіра [12, С.44-46]. У працях «Слобожане» та «Этнографический очерк Харьковской губернии», описуючи внутрішнє облаштування хати, вчений приділив увагу печі, згадав мисник [14; 15, С.9-10], але відомостей про глиняний посуд не подав.

     У двох значних етнографічних працях Миколи Сумцова «О свадебных обрядах, преимущественно русских» (1881) та «Хлеб в обрядах и песнях» (1885) містяться згадки про глиняний посуд, що уживали  під час  обрядових дій [17].

     Загалом, постать етнографа-Сумцова постає перед нами у новій епостасі в контесті дослідження вітчизняної керамології та етнології. Науковець зафіксував відомості, на які до нього геть мало звертали увагу. Не записав би він цих відомостей, ми б ніколи не дізналися про існування та способи використання певних різновидів обрядової кераміки й виробів з обереговими знаками на  Слобожанщині. Саме завдяки його спостереженням, викладеним передусім в «Очерках народного быта» ми можемо відслідкувати певні аспекти розвитку гончарства регіону в останній чверті ХІХ століття. 

  Олена Щербань, кандидатка історичних наук, старший науковий співробітник Харківського історичного музею імені Миколи Сумцова. Коло наукових зацікавлень: методологія історичних та антропологічних досліджень, історія й методологія етнологічних досліджень, керамологія, регіональні етнологічні студії, українське музеєзнавство.    

     Джерела та література:    

     1. Інвентарна книга Харківського історичного музею №2. Група ІІІ – історична (речова). 1948 р.

     2. Інвентарна книга Харківського історичного музею. №3. Група ІІІ – історична (речова). 1948 р.

     3. Карнаушенко Г. Н. Работа Н. Ф. Сумцова «Очерки народного быта» как источник для этнолингвистического изучения русских говоров Слобожанщины [Текст] / Г. Н. Карнаушенко // Культурна спадщина Слобожанщини : зб. наук.-попул. ст. – Х. : Курсор, 2011. – Вип. 24 : Культура, мистецтво, філософія, охорона пам’яток. – С. 238-244.

     4. Каталог выставки ХІІ-го археологического съезда (в Харькове). Этнографический отдел. – Харьков: Паровая типография и литография М.Зильберг и с-вья, 1902. – 139. Добавление 8 с.

     5. Красиков Михайло Михайлович. Микола Сумцов як польовик [Електронний ресурс] // 20 Сумцовські читання: Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій. – Харків, 2014. – Режим доступу: http://museum.kh.ua/academic/sumtsov-conference/2014/article.html?n=882\).

     6. Метка Людмила. Гончарство Слобідської України в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття / Метка Л. – Полтава: ТОВ: «АСМІ». 2011. – 240 с. (Українські керамологічні студії; вип.2).

     7. Пошивайло Олесь. Етнографія українського гончарства. – К.: Молодь, 1993. – 408 с.

     8. Рахно Костянтин. Купівля молочного посуду як вияв жіночої господарчої магії // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2011. – Випуск 34. – С. 84–88.

     9. Рахно К.Ю. Магический символ на кувшине для молока украинцев Сибири // Материалы VI Всероссийской с международным участием научно-практической интернет-конференции «Сибирский субетнос : культура, традиции, ментальность». – Красноярск: РИО КГПУ им.В.П.Астафьева, 2010. – С.117–131.

     10. Спаська Е. Глечик з хрестиком: (Етюд з циклу «Чернігівське гончарство») // 1929. Т. 21-22, ч.І. – С.35-41: іл. 

     11. Сумцов М. Ф. Дослідження з етнографії та історії культури Слобідської України [Текст] : вибр. пр. / упоряд., підготовка тексту, передмова, післямова та примітки М. М. Красикова. – Х. : АТОС, 2008. – 558 с. ; 30 с. іл.

     12. Сумцов Н.Ф.Культурные переживания» Киевская Старина, 1889, т.25.

     13. Сумцов Н.Ф. Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии) Профессора М.Ф.Сумцова. // Сборник Харьковского Историко-филологического общества. Т.13./ Труды Харьковского предварительного комитета по устройству ХІІ археологического съезда. Т.ІІ.– Харьков : Типо-Литография «Печатное дело», 1902. – 57 с.

     14. Сумцов Н. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. – Х.: Союз, 1918

     15. Сумцов Н. Этнографический очерк Харьковской губернии. – Харьков: Союз, 1918 – 24 с.

     16. Сумцов Н.Ф. Программа для собирания этнографических сведений о крестьянском населении Харьковской губернии // Багалей Д.И. Извещение // Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю» на 1891 г. Вып. 5. – Харьков: Типография Губернского Правления, 1891. – І-ХV.

     17. Сумцов Н.Ф. Символика славянских обрядов: Избранные труды. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1996 (Этнографическая библиотека). – 296 с.

     18. Сумцов Н. Ф. Этнографические заметки [Текст] / Н. Ф. Сумцов // Этнографическое обозрение. – 1889. – Кн. 3. – С. 111-133.

     19. Твердохлебов А. Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году // Труды комиссии по исследованию кустарных промыслов Харьковской губернии. – Харьков: типография губернского правления, типография окружного штаба, 1885. – Вып.3. – 52 с. 

     20. Щербань А.Л. Хрестоподібні знаки на традиційній кераміці Лівобережної України: історія й семантика / А.Л.Щербань // Культура України. – Харків : ХДАК, 2014. – С.83-90.

     21. Щербань О.В. «Красне письменство», як джерело керамологічних досліджень культури харчування доби українців доби козаччини // Заповідна Хортиця. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Історія запорізького козацтва в пам’ятках та музейній практиці». – Спеціальний випуск. – Запоріжжя: А&V.Art.GROUP. – 2011. – С.80–83.

     22. Щербань О. В. Глиняний посуд у працях Хведора Вовка // Харьковский историко-археологический сборник. – Х. : Мачулин, 2012. – Вып.11. – С.82-95.

     23. Щербань Олена. Глиняний посуд в культурі харчування українців кінця 1860-х – початку 1870-х років (за матеріалами, зібраними Павлом Чубинським) // Україна в етнокультурному вимірі століть. До 175-річчя з дня народження видатного українського етнографа Павла Чубинського. Зб. наук. праць. Відповід. Редактор П.М.Чернега. – К., Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, 2014. – С.92-98.