Sacrum i profanum у житті єзуїтських шкіл на сході Польської провінції Товариства Ісуса у другій половині XVII ст.ⁱ

Світлина 1 Титульна сторінка шкільного статуту ордену єзуїтів (Ratio atque Institutio Studiorum Societatis Iesu)

Товариство Ісуса виникло у період глибокої кризи католицької церкви, коли вона гостро потребувала здійснення нестандартних кроків для відновлення своїх суспільних позицій. Тому новий орден виявився чудово адаптований не лише до виконання духовних функцій, але й до здійснення широкого спектру світської діяльності (господарської, політичної, шкільної etc.). Подібний дуалізм знайшов відображення також в єзуїтській освітній системі. З одного боку, вона була спрямована на забезпечення фахової підготовки особового складу Товариства Ісуса, інших католицьких орденів, парафіяльного духовенства etc. З іншого ж – надавала світську гуманістичну освіту, водночас виховуючи у потрібному для ордена річищі прийдешні покоління (і насамперед – представників соціальної еліти).

У другій половині XVII ст. усі єзуїтські осередки Речі Посполитої входили до складу двох орденських провінцій – Литовської і Польської. На сході останньої в цей період більш-менш стабільно існувало шість шкіл Товариства Ісуса (у Кросно, Луцьку, Львові, Ярославіⁱⁱ, Острозіⁱⁱⁱ і Перемишлі^iv). Освітній заклад ордену у Кам’янці-Подільському припинив свою діяльність у 1672 р.^v, а єзуїтські школи в Овручі і Красноставі почали функціонувати лише наприкінці XVII ст. (відповідно у 1687^vi і 1688^vii рр.).

Єзуїтське шкільництво ґрунтувалося на принципі pietas litterata, що обумовило щільне переплетіння в ньому світських і духовних складових, елементів sacrum i profanum. Насамперед у цьому пересвідчує аналіз структури і змісту освіти. Окреслена вище подвійна функція єзуїтського шкільництва визначила співіснування в його межах предметів, які мали виключно сакральне і, в різному ступені, світське призначення. До першої групи входили теологічні дисципліни, а також – давньогрецька і ґебрейська мови. У другій половині XVII ст. сакральний елемент єзуїтської освіти був досить слабо поширений на сході Польської провінції. Лише у Львові викладалися усі теологічні дисципліни: стало функціонували курси схоластичного і морального богослов’я, а також – більш-менш регулярно читалися позитивна (Св. Письмо) і контроверсійна (полемічна) теологія^viii. Ці сакральні дисципліни мали різну значущість в ціннісній ієрархії єзуїтів. Однозначна першість в цьому відношенні належала курсу Св. Письма, предметом якого були найсвятіші речі – сакральні тексти християнства. Саме тому у шкільному статуті ордену (Ratio atque Institutio Studiorum Societatis Iesu) особливо наголошується на необхідності піднесення рівня викладання цього предмету, у зв’язку з чим до викладачів висуваються жорсткі фахові вимоги^ix.

Контроверсійне богослов’я вірогідно відігравало у Львівському колегіумі роль навчального сателіту позитивної теології (Св. Письма). У цьому пересвідчує поширення практики зосередження викладання цих предметів в одних руках. Скажімо, в останній чверті XVII ст. подібне “сумісництво” фіксується у 16 з 19 можливих випадків^x. В цей час курси контроверсійного і позитивного богослов’я синхронно читали о. Альберт Рибчевський (1679/1680 н. р.)^xi, о. Адам Ходаковський (1680/1681 н. р.)^xii, о. Себаст’ян Клєщанський (1681/1682 і 1687/1688 – 1688/1689 н. рр.)^xiii, о. Адам Ходорський (1683/1684 – 1684/1685 н. рр., а також, можливо, 1685/1686 – 1686/1687 н. рр.)^xiv, о. Марцін Гримош (можливо у 1685/1686 – 1686/1687 н. рр.)^xv, о. Ґеоргіус Генгель (1689/1690 і 1693/1694 – 1695/1696 н. рр.)^xvi, о. Павєл Завільський (1690/1691 н. р.)^xvii  о. Самуель Ростоцький (1692/1693 і 1696/1697 н. рр.)^xviii. Підрядний статус контроверсійної теології у тодішній Львівській єзуїтській школі можна пояснити нівелюванням її суспільної значущості внаслідок зниження градусу полемічного протистояння в Речі Посполитій у другій половині XVII ст.^xix.

Більш важливою навчальною дисципліною вважалася схоластична теологія, яка відкривала учням шлях до пізнання теоретичного підґрунтя католицизму. До вивчення цієї складової єзуїтської освіти допускалися лише найкращі випускники курсу філософії. Натомість особи, які продемонстрували посередній рівень знань, продовжували навчання, опановуючи моральну теологію (casus conscientia)^xx. У другій половині XVII ст. цей курс викладався у переважній більшості осередків ордену на сході Польської провінції (а саме – в Кам’янці-Подільському, Кросно, Луцьку, Львові, Острозі, Перемишлі і Ярославі)^xxi. По суті він виконував функцію замінника діацезіальної семінарії, забезпечуючи підготовку парафіяльних священиків^xxii.

Щодо ґебрейської і давньогрецької мов, то вони відігравали в єзуїтському шкільництві допоміжну роль, відкриваючи учням шлях до екзеґези Св. Письма. У цьому контексті показовим є той факт, що в єдиному зафіксованому випадку викладання ґебрейської мови у Львівському колегіумі у другій половині XVII ст. (1679/1680 н. р.) цей курс читався вчителем контроверсійної і позитивної теології (о. Альбертом Рибчевським)^xxiii.

У випадку з давньогрецькою мовою, звуження її функції до інструменту пізнання сакральних текстів, як на перший погляд, не прослідковується настільки чітко. Адже ця мова викладалася паралельно з латиною в межах граматико-риторичної школи (studia inferiora), а отже – потенційно могла також бути знаряддям доступу учнів до античної спадщини. Включення давньогрецької мови до сакральних предметів пов’язане з тим, що ця складова єзуїтської освіти не користувалося інтересом у соціальної еліти Речі Посполитої. З давньогрецької спадщини шляхту цікавила лише міфологія, яку можна було почерпнути й з латиномовних праць. Відповідно місцева соціальна еліта сприймала давньогрецьку мову без ентузіазму, як неминучий довісок до того пакету знань, які дійсно могли бути корисними у їх подальшому житті (латина, поезія, риторика, математика). Тому реальну цінність давньогрецька мова могла мати лише для потенційних духовних осіб. Дійсно, у добу Реформації і Контрреформації, коли всі прагнули звернутися ad fontes християнства, оволодіння сакральними мовами розглядалася як необхідна умова ведення полемічної боротьби. Власне це ймовірно і утримувало єзуїтів від того, аби діяти в звичному для себе річищі, тобто – адекватно реагувати на культурні смаки шляхти. Проте вже у середині XVII ст., в міру падіння практичної цінності давньогрецької мови для духовенства (у зв’язку зі зниженням градусу полемічної боротьби) в єзуїтських школах Речі Посполитої фіксуються перші випадки, коли викладанням давньогрецької мови нехтують як “непотрібним”^xxiv. На цьому тлі не були винятком й східні землі Польської провінції, про що переконливо свідчить лист її чільника Алєксандра Льоренцовіча до ректора Львівського колегіуму (28 листопада 1669 р.)^xxv.

Світлина 2 “Львівський єзуїтський колегіум ”

За винятком теологічних дисциплін і двох сакральних мов, решта предметів єзуїтської школи в різному ступені були зорієнтовані на світський елемент. В меншому ступені це стосується філософії, яка відкрито називалася в документах ордену лише сходинкою до пізнання теології^xxvi. Хоча й тут пропорція sacrum et profanum змінювалася залежно від року навчання. Найбільш близькою до теології в змістовно-ідеологічному відношенні була метафізика. Її важлива роль саме у фаховій підготовці священиків de facto визнається у тексті Ratio atque Institutio Studiorum Societatis Iesu. Зокрема, шкільний статут категорично забороняв скорочувати тривалість курсу філософії (з 3 до 2 років), якщо серед його слухачів були scholastici nostri (тобто – майбутні духовні особи). Якщо ж курс філософії читався виключно для світських учнів (scholastici externi), рішення про його тривалість ухвалював о. Провінціал^xxvii. При цьому, можливе скорочення терміну викладання курсу філософії відбувалося саме за рахунок метафізики. На сході Польської провінції ордену (в Ярославі, Львові, Луцьку й Перемишлі) у другій половині XVII ст. поширюється саме такий варіант, коли на першому році курсу філософії читалася логіка, а на другому – фізика і метафізика^xxviii. Водночас у Львівському колегіумі остання деякий час (в 1686/1687 – 1690/1691 н. рр.) взагалі не викладалася, а курс філософії складався з логіки і фізики^xxix.

Ще одним свідченням поступової секуляризації єзуїтської освіти в межах Польської провінції є зростання значущості математичних знань. Окрім проектів о. Бартоломея Вонсовського щодо створення у Ярославі Математичної школи і Військової академії в даному контексті варто також згадати про зміст офіційних документів Польської провінції за 1670 – 1680-і рр. Вони просто рясніють ухвалами щодо необхідності підвищення рівня математичної підготовки єзуїтських викладачів і запровадження для них repetitiones (тобто – спеціальних курсів підвищення кваліфікації)^xxx. Подібна ситуація виглядає дивною з огляду на те, що згідно зі шкільним статутом ордену математиці відводилося периферійне місце в межах єзуїтської освіти^xxxi. За таких умов підвищену увагу членів Товариства Ісуса до якості математичних знань можна вважати не лише їх реакцією на низький рівень викладання цього предмету, але й свідченням зростання його значущості в єзуїтському шкільництві. Підстави для такого висновку дає також загальна тенденція у зміні ставлення ордену до математичної освіти. Аналіз низки документів Товариства Ісуса з останньої чверті XVI – першої половини XVII ст. (проекту „Ratio Studiorum” 1586 р., його остаточної редакції 1599 р., Ординації генералів і провінціалів Литовської провінції, “Consuetudines” Польської провінції 1648 р.). пересвідчує у тому, що за цей період питома вага математичних знань у навчальному процесі єзуїтських шкіл суттєво зростає, а самі вони починають викладатися не лише в рамках курсу філософії, але й на протязі усього циклу studia inferiora^xxxii.

В межах studia inferiora безперечно домінував світський елемент. Звісно, гуманістична освіта була необхідним елементом соціалізації не лише майбутнього шляхтича, але й священика. Скажімо, серед необхідних вимог до фахового рівня викладача Св. Письма (а це, як вже зазначалося, була найбільш сакралізована дисципліна) називається добре володіння мовами і мистецтвом риторики^xxxiii. Втім у даному випадку вірогідно йдеться саме про церковне красномовство, яке було запорукою вмілого складання проповіді – найважливішого знаряддя впливу католицької церкви на релігійні почуття людей доби Бароко. Саме з цих міркувань ймовірно і було запроваджено дворічний (на практиці, як правило – однорічний) курс риторики як обов’язковий етап формації кожного єзуїта. На сході Польської провінції у другій половині XVII ст. фіксується лише один прецедент спеціального викладання красномовства для scholastici nostri (у Ярославі  в 1692/1693 – 1699/1700 н. рр.)^xxxiv. Тоді як відповідні курси для екстернів читалися майже в усіх діючих єзуїтських школах (включно із Ярославською)^xxxv.

Світлина 3 “ Колегіум Св. Яна в Ярославі”

Поділ навчальних дисциплін на сакральні і світські визначив різні критерії формування їх педагогічного складу. Скажімо, викладання курсів studia inferiora (тобто – переважно світських знань) часто довіряли магістрам, які не подолали усі рівні інтелектуальної підготовки і пробації єзуїтів, не склали усіх обітниць і не були висвячені на священиків. Зокрема, у 1674/1675 н. р. подібні особи складали 15 з 24, у 1675/1676 н. р. – 15 з 23, у 1676/1677 н. р. – 15 з 26, у 1677/1678 і 1678/1679 н. р. – 19 з 25, а в 1679/1680 н. р. – 20 з 27 викладачів studia inferiora на східних землях Польської провінції^xxxvi.

Натомість в studia superiora (до його структури входили переважно саме сакральні диципліни) доступ подібним викладачам був закритий. До навчання на вищому щаблі орденської освіти могли залучатися лише єзуїти-отці (patri), які опанували спеціальний курс теології і були висвячені на священиків. А це, згідно із послідовністю етапів формації членів Товариства Ісуса, відбувалося вже після магістерської шкільної практики. За таких умов викладачі studia superiora звісно перевищували педагогів studia inferiora з точки зору загальної освіченості. Проте навіть, якщо ми порівняємо за цими показниками лише єзуїтів-отців (patri), відчутна перевага буде на боці викладачів вищого щабля орденської освіти. Скажімо у 1648-1655 рр. 28 зі 103 (27,2 %) отців-вчителів studia inferiora не пройшли риторичної підготовки, тоді як у середовищі викладачів studia superiora нараховувалося лише троє подібних осіб (що складає близько 9,7 %). Подібна різниця зберігається й надалі. Зокрема, з-поміж отців-викладачів studia inferiora 1655-1660 рр. риторичну підготовку не пройшли 6 з 42 (14,3 %), в 1660-1665 рр. – 12 з 61 (19,7 %), а в 1665-1670 рр. 9-11 з 45 осіб (20-24,4 %). В групі викладачів studia superiora відповідні показники були як правило нижчими. В 1655-1660 рр. – 20% (5 із 25 випадків), в 1660-1665 рр. – 7,5 % (3 із 40 випадків), в 1665-1670 рр. – 9,5 % (4 із 42 випадків).

Схожа ситуація спостерігається щодо представництва в обох цих групах осіб, які мали трирічну філософську освіту. Серед викладачів studia inferiora вони складали у 1648-1655 рр. – 80,6-81,6 % (83-84 зі 103 осіб), у 1655-1660 рр. – 61,9-71,4 % (26/30 із 42 осіб), у 1660-1665 рр. – 80,3-88,5 % (49/54 з 61 осіб), а в 1665-1670 рр. – 77,8-80 % (35/36 із 45 осіб). Натомість серед педагогів studia superiora поширеність трирічної філософської підготовки склала у 1648-1655 рр. 83,9 % (26 із 31 випадків), у 1655-1660 рр. – 92-96 % (23/24 із 25 випадків), у 1660-1665 рр. – 85 % (34 із 40 випадків), в 1665-1670 рр. – 85,7 % (36 із 42 випадків)^xxxvii.

У контексті нашого дослідження варто також звернути увагу на уявлення єзуїтів про різницю між двома головними групами учнів (scholasticos nostros і scholasticos externos). Вже самі по собі ці терміни є досить промовистими. Адже в них закладено принципову межу, яка відокремлює “своїх” з точки зору релігійної інституції (тобто – майбутніх священиків) від “зовнішніх” щодо неї осіб. В цілому перші змальовуються у шкільному статуті ордену як певна привілейована каста, обрані, до яких висуваються завишені (порівняно з екстернами) вимоги щодо інтелектуальної підготовки^xxxviii, поведінки і моральності^xxxix. Спеціальний статус scholasticorum nostrorum також знайшов відображення у звітних документах осередків ордену на українських землях Речі Посполитої. Особові дані учнів даної категорії ретельно фіксувалися в цих джерелах, тоді як про екстернів не згадувалося^xl. Намагання єзуїтів виокремити, надати особливого значення і певною мірою сакралізувати scholasticos nostros також виявилося у їх штучній фізичній ізоляції від решти учнів. Майбутні духовні особи посідали окремий сектор навчальної аудиторії, могли розмовляти з екстернами лише з питань навчальної програми чи духовного поступу, складали іспит з філософії лише у присутності собі подібних учнів. Натомість на аналогічних іспитах екстернів могли бути присутні учні обох категорій^xli.

Дотримання принципу pietas litterata обумовило досить насичене релігійне життя єзуїтських вихованців. Зокрема, вони фактично не могли відмовитися від вступу до маріанських содаліцій (студентських релігійних конгрегацій), які були покликані прищеплювати юнакам набожність, моральність і засади християнської поведінки. Перед початком занять учні разом з викладачем здійснювали спільну молитву. Разом з тим, вони були зобов’язані щоденно у супроводі вчителя відвідувати месу в єзуїтському храмі, щомісячно сповідатися, щотижня навчатися катехізису, регулярно причащатися, бути присутніми на проповідях у святкові дні^xlii. Надмірна набожність учнів часом порушувала хиткий баланс між їх інтелектуальним розвитком і релігійним вихованням. Про актуальність цієї проблеми у 1680-х рр. свідчить одне з рішень Конгрегації Польській провінції 1687 р. Зокрема, її делегати зобов’язали ректорів місцевих осередків ордену відмовитися від практики, коли учні (“наші” і екстерни) звільнялися від занять у свята св. Ігнатія і св. Франциска Ксаверія для того, аби вони могли якомога довше залишатися на богослужінні у храмі^xliii.

Складовою частиною релігійного життя вихованців ордену була також їхня безпосередня участь в урочистостях, які влаштовували єзуїти з нагоди певних релігійних свят (Різдва, Великодня, Зелених Свят, св. Ігнатія, бл. Станіслава Костки та ін.). Юнаки входили до складу релігійних процесій, були учасниками філософських і теологічних диспутів^xliv. Релігійно-виховну мету переслідували й інші види публічно-культурної активності єзуїтських учнів, навіть, як на перший погляд – цілком світські. Зокрема, промови чи вірші, які виголошували публічно scholastici nostri, згідно з “Ratio studiorum” мали бути складені таким чином, аби заохочувати усіх вихованців ордену (як “наших”, так і екстернів) до духовного вдосконалення. Суто побожним мав бути також зміст вистав, які публічно презентувалися учнівським шкільним театром^xlv.

У цьому зв’язку не виникало жодного протиріччя, якщо публічно-культурні акти влаштовувалися з суто сакральної нагоди. Скажімо театральна вистава у день певного святого чи блаженного зазвичай мала вигляд драми на його честь. Зокрема, саме в період з 13 до 20 листопада 1670 р. у Львівському колегіумі було влаштовано привселюдні вистави, тематично присвячені бл. Станіславу Костці^xlvi.

Цілком інша ситуація виникала, якщо публічні акти в єзуїтських школах інспірувалося подіями політичного життя Речі Посполитої. У 1651 р. вихованці Львівського колегіуму зіграли драму на честь повернення з-під Берестечка короля Речі Посполитої Яна Казимира. У 1657 р. учні місцевої єзуїтської школи таким же чином привітали Стефана Чернецького, який завдав поразки трансільванському князю Юрію ІІ Ракоцію^xlvii. Схожі за своїм характером заходи влаштовувалися у другій половині XVII ст. і в інших осередках ордену на сході Польської провінції. Зокрема, у Кросненському колегіумі у 1674 р. було поставлено виставу під назвою “Tragica Polonia felicitas, quam sub tempus victoriae ad Chotinum reportata dedit Invictissimi Regis Poloniae Michaelis I e vita decessus” (“Сумне щастя Польщі, породжене в момент здобуття перемоги під Хотином смертю Найпереможнішого короля Польщі Михайла І”)^xlviii. Поштовхом до публічно-культурної діяльності єзуїтських осередків могли стати також визначні події локального масштабу. Скажімо, влаштування у 1695 р. сценічної вистави за участі вихованців Ярославського колегіуму св. Іоанна було пов’язане зі з’їздом у цьому місті представників шляхти (за участі краківського воєводи Фелікса Потоцького)^xlix. Водночас могли презентуватися твори, не пов’язані з якоюсь певною подією. Зокрема, йдеться про польськомовну драму “Sława kwitnącej młodości dojrzała w młodym arogońskiego królewicza Jakuba, ale w pobożność, naukę i męstwo... w polskim królewiczu Jakubie... odnowiona”. Ця сценічна вистава була поставлена у 1682 р. студентами Ярославського колегіуму св. Іоанна і являла собою своєрідну подяку королю Яну ІІІ Собеському^l. В усіх цих випадках звісно ж однозначно переважав світський елемент.

Світлина 4 Портрет Яна III Cобєського пензля Єжи Семігіновскьєго

Таким чином, специфічні умови формування Товариства Ісуса і широкий спектр сфер його діяльності визначили спрямованість єзуїтського шкільництва на вирішення двох якісно відмінних завдань – професійну підготовку майбутніх священиків і надання гуманістичної освіти світським особам. Це, своєю чергою, обумовило широку присутність у навчальних закладах ордену елементів не лише sacrum, але й profanum. У другій половині XVII ст. останні домінують у структурі освіти усіх єзуїтських осередків на сході Польської провінції (окрім Львівського колегіуму). Водночас простежується тенденція до секуляризації змісту їх освіти, що добре ілюструють зміни у обсязі і характері викладання математики, філософії і давньогрецької мови. Сакральний елемент втім зберігає пріоритетний статус щодо світського (що є природнім для духовної інституції). Саме від ступеню наближеності певного предмету до сфери sacrum залежить його місце в ієрархії навчальних дисциплін єзуїтської школи, а також – конкретні вимоги до фахової підготовки вчителя. Це добре видно на прикладі якісної різниці між викладачами курсів studia inferiora i studia superiora (зокрема, йдеться про ступінь завершеності їх формації як єзуїтів і якість інтелектуальної підготовки). В учнівському середовищі межа між сферами sacrum і profanum унаочнилася насамперед у різному статусі двох категорій єзуїтських вихованців – scholasticorum nostrorum і scholasticorum externorum. Адже перші фактично утворювали ізольовану елітарну групу, до членів якої висувалися значно вищі вимоги щодо їх інтелектуальної підготовки, поведінки й моральності. Елементи sacrum і profanum також тісно перепліталися у позанавчальному житті учнів. Базування освітньої моделі ордену на принципі pietas litterata визначило насичене релігійне життя вихованців єзуїтських шкіл, а також – відкриту чи латентну присутність sacrum в учнівських публічно-культурних заходах. Водночас чимало з них інспірувалися суто світськими чинниками і спрямовувалися на досягнення не лише релігійних, але й інших цілей (політичних, патріотично-виховних тощо).

Сергій Сєряков – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, член Харківського історико-філологічного товариства. Автор 55 наукових і науково-методичних праць. Перекладач монографій Войцеха Вжосека “Історія-Культура-Метафора. Повстання некласичної історіографії. Про історичне мислення” (Київ, 2012), Томаша Стриєка “Невловні категорії. Нариси про гуманітаристику, історію і політику в сучасних Україні, Польщі та Росії” (Київ, 2015), перекладач і науковий редактор монографії Маріуша Машкевича “Східна польська політика у ХХ – на початку ХХІ ст.: концепції та інтерпретації” (Київ, 2015). Сфера наукових зацікавлень: історія католицької церкви, історія освіти у Центрально-Східній Європі періоду бароко, польська історіографія Товариства Ісуса.

ⁱ  Текст був надрукований у збірнику праць учасників міжнародної наукової конференції “Społeczeństwo i kultura Epoki Staropolskiej – poszukiwanie sacrum odnajdywanie profanum” (Wrocław, 25-26 listopada 2010 r.). Див.: Сєряков С. Sacrum i profanum у житті єзуїтських шкіл на сході Польської провінції Товариства Ісуса у другій половині XVII cт. // Kultura staropolska – poszukiwanie sacrum, odnajdywanie profanum. – Seria „Staropolski ogląd świata”. – Toruń: Adam Marszałek, 2013. – С. 51-62.
ⁱⁱ  Див. С. Сєряков, Єзуїтське шкільництво в Україні: кількісні показники та структурний розвиток (к. 40-х – сер. 90-х рр. XVII ст.), [w:] Український iсторичний збірник 2001, Kиїв 2002,  c. 126-150.
ⁱⁱⁱ  В період, який розглядається нами в даній статті, Острозька єзуїтська школа діяла починаючи з 1656 р. Див.: С. Сєряков, Єзуїтське шкільництво в Україні..., с. 127, 136.
^iv  Цей навчальний заклад ордену почав функціонувати восени 1651 р. Див.: Archivum Romanum Societatis Iesu (далі - ARSI), Polonica 12, f. 308; Polonica 13, f. 140.
^v  С. Сєряков, Єзуїтське шкільництво в Україні..., с. 143.
^vi  ARSI, Polonica 20, f. 10 v.; Polonica 45, f. 22 v.
^vii  ARSI, Polonica 19, f. 57 v.; Polonica 20, f. 54, 217 v.
^viii  Див. детальніше: С. Сєряков, Єзуїтське шкільництво в Україні..., с. 126-150.
^ix  Ratio atque institutio studiorum SJ czyli Ustawa szkolna Towarzystwa Jezusowego (1599) // Archiwum dziejów oświaty, t. XIII, Warszawa 2000, s. 34.
^x  В 1675/1676 – 1677/1678 н. рр. ці курси взагалі не читалися, а в 1697/1698 – 1699/1700 н. рр. ймовірно викладалася лише контроверсійна теологія. Див.: ARSI, Polonica 17, f. 40 v., 127; Polonica 44, f. 286 – 286 v. , 296 v. – 297; Polonica 22, f. 46 v., 156; Polonica 45, f. 180 – 180 v., 196, 216 v.
^xi  ARSI, Polonica 16, f. 46; Polonica 18, f. 53; Polonica 44, f. 312.
^xii  ARSI. – Polonica 18, f. 45; Polonica 44, f. 320.
^xiii  ARSI, Polonica 18, f. 46 v.; Polonica 19, f. 66 v.; Polonica 20, f. 61 v.; Polonica 44, f. 328 v.; Polonica 45, f. 20, 48.
^xiv  ARSI, Polonica 19, f. 42; Polonica 20, f. 56; Polonica 44, f. 347 v., 356; Polonica 45, f. 7.
^xv  ARSI, Polonica 19, f. 43; Polonica 20, f. 79 v.
^xvi  ARSI, Polonica 20, f. 52 v., 242 v.; Polonica 22, f. 47; Polonica 45, f. 60 v., 101 v., 126 v., 147.
^xvii  ARSI, Polonica 20, f. 74 v., 252; Polonica 22, f. 60, 211 v.; Polonica 45, f. 71.
^xviii  ARSI, Polonica 20, f. 239 v.; Polonica 22, f. 29; Polonica 45, f. 163.
^xix  Див., зокрема: J. Kłoczowski, Dzieje chrześcijaństwa polskiego, Warszawa 2000, s. 162.
^xx  Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 37.
^xxi  Див. детальніше: С. Сєряков, Єзуїтське шкільництво в Україні..., с. 126-150; С. Сєряков Зовнішні умови існування, економічне підґрунтя діяльності і структура освіти єзуїтських шкіл в Україні у 1648-1660 рр. [w:] Український iсторичний збірник 2004, Kиїв 2005, с. 92-108.
^xxii  J. Kłoczowski, Dzieje chrześcijaństwa polskiego..., s.137; Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 63.
^xxiii  ARSI, Polonica 16, f. 46; Polonica 18, f. 53; Polonica 44, f. 312.
^xxiv  S. Bednarski, Upadek i odrodzenie szkół jezuickich w Polsce. Studjum z dziejów kultury i szkolnictwa polskiego, Kraków 1933, s. 45.
^xxv  Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІАУЛ), ф. 140, оп. 1, спр. 119, арк. 50 зв. – 51.
^xxvi  Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 65.
^xxvii  Ibidem, s. 36.
^xxviii  До винятків належить лише курс філософії о. Якуба Янішовського, прочитаний у Ярославі в 1676/1677 – 1678/1679 н. рр. Але його слухачами були виключно scholastici nostri. Це цілком пояснює, чому було залишено класичний трирічний термін викладання. Див.: ARSI, Polonica 17, f. 33; Polonica 18, f. 24 v., 133; Polonica 44, f. 303 v.
^xxix  ARSI, Polonica 20, f. 24 v.; Polonica 45, f. 7; ARSI, Polonica 20, f. 52 v.; Polonica 45, f. 20, 35; ARSI, Polonica 18, f. 28 v.; Polonica 20, f. 53; Polonica 45, f. 48; ARSI, Polonica 20, f. 52 v.; Polonica 45, f. 48; ARSI, Polonica 19, f. 57 v.; Polonica 20, f. 54; Polonica 45, f. 60 v.; ARSI, Polonica 18, f. 28 v.; Polonica 20, f. 53; Polonica 45, f. 60 v.; ARSI, Polonica 20, f. 53, 231; Polonica 45, f. 71; ARSI, Polonica 20, f. 54, 217 v.; Polonica 45, f. 71.
^xxx  Див., зокрема: Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України, Відділ рукописів (далі ЛННБВС, ВР), фонд Баворовських, спр. 997/II, арк. 112 зв., 116, 162; ЦДІАУЛ, ф. 140, оп. 1, спр. 119, арк. 51.
^xxxi  Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 70.
^xxxii  S. Bednarski, Upadek i odrodzenie szkół jezuickich w Polsce..., s. 108, 281; Biblioteka PAN w Krakowie, rkps. 1022, f. 59.
^xxxiii  Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 34.
^xxxiv  ARSI, Polonica 18, f. 26 v.; Polonica 20, f. 79, 231; Polonica 22, f. 43.
^xxxv  Див. детальніше: С. Сєряков, Єзуїтське шкільництво в Україні..., с. 126-150; С. Сєряков Зовнішні умови існування, економічне підґрунтя діяльності і структура освіти.., с. 92-108.
^xxxvi  Ці статистичні дані подаються на підставі аналізу перших частин Catalogorum triennalium осередків Польської провінції за 1672, 1675, 1678 і 1681 рр. – ARSI, Polonica 15, 16, 17, 18.
^xxxvii  Ці статистичні дані подаються на підставі аналізу перших частин Catalogorum triennalium осередків Польської провінції за 1645, 1649, 1651, 1655, 1658, 1660, 1665, 1669 і 1672 рр. – ARSI, Polonica 11, 12, 13, 14, 15.
^xxxviii  У цьому зв’язку наведемо кілька промовистих фактів, які свідчать про особливу “турботу” єзуїтів про забезпечення високого рівня освіченості scholasticorum nostrorum. По-перше, курс філософії в тих школах, де навчалися “наші учні”, мусив обов’язково тривати 3 роки, тоді як в інших випадках міг скорочуватися. По-друге, академії з ґебрейської і давньогрецької мов могли створюватися лише в середовищі “наших учнів”. Див.: Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 36, 44. По-третє, для scholasticos nostros були встановлені жорсткіші умови складання кінцевого іспиту з метафізики – з більшим числом екзаменаторів, які мали більш високу кваліфікацію. В цьому контексті також варто згадати, що у 1687 р. Конгрегація Польської провінції звернулася до генерала ордена з проханням, аби він дозволив запровадити саме для “наших учнів” екзамен з контроверсійної теології і математики Див. Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 50; ЛННБВС, ВР, фонд Баворовських, спр. 997/II, арк. 162.
^xxxix  Зокрема, вони були зобов’язані разом входити і виходити з публічних шкіл, зберігаючи при цьому спокійний, виважений і смиренний вигляд. Див.: Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 107.
^xl  Див. зокрема: Cataloges breves і Cataloges triennales осередків Польської провінції ордену за другу половину XVII ст. – ARSI, Germanica 132; Fondo Gesuitico 1537/9/ 44; Polonica 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21 А, 22, 44, 45.
^xli  Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 50, 76, 107.
^xlii  Ibidem, s. 53, 77, 112.
^xliii  ЛННБВС, ВР, фонд Баворовських, спр. 997/II, арк. 161 зв.
^xliv  Ratio atque institutio studiorum SJ…, s. 68.
^xlv  Ibidem, s. 45.
^xlvi  J.Okoń, Dramat i teatr szkolny. Sceny jezuickie XVII wieku, Wrocław–Warszawa-Kraków 1970, s. 366.
^xlvii  S. Załęski, Jezuici w Polsce, t. 4, Kraków 1905, s. 637.
^xlviii  ARSI, Polonica 54, f. 48 v.
^xlix  R. Pelczar, Teatr w kolegiach jezuickich na terenie diecezji przemyskiej w XVI-XVIII wieku, “Nasza Przeszłość”, t. LXXXVII, 1997, s. 189.
^l  R. Pelczar, Szkołnictwo  jezuickie  w  Jaroslawie  1575-1773 r., “Nasza Przeszłość”, t. LXXXIV, 1995, s. 44.