Міський простір та його символічний вимір формують стратегію життєвих пріоритетів його мешканців, наповнюють особливим змістом та ціннісними орієнтирами. На думку Ярослава Грицака, вулиці є найбільш поширеними символами, які випереджають пам’ятники чи меморіальні дошки¹. Отже, топонімічна мапа є головною складовою міського символічного простору – його особливий «текст», який ми читаємо на вуличних табличках. Міські вулиці вплітаються в життя городян, стають особисто значущими місцями – локусами особистісного буття. Тому звернення до питання номінації вулиць міста викликає сьогодні значний суспільний та науковий інтерес. У статті здійснено спробу визначити основні джерела номінації вулиць Харкова, які було найменовано та перейменовано у пострадянський час. В основу класифікації урбанонімів покладено їхню семантичну ознаку. Як і будь-яка класифікація, ця не претендує на вичерпність, проте, дозволяє визначитися з основними напрямками топонімічної політики місцевого самоврядування на сучасному етапі, та окреслити перспективи майбутнього урбанімічного середовища.

Під впливом демократичних ідей кінця 1980-х – початку 1990-х років починаються трансформації у символічному просторі Харкова. Тоді розгорнувся перехідний етап формування нової національно забарвленої ідеології. Одним з ефективних та недорогих засобів впливу на ці процеси стала топоніміка. Викриття злочинів комуністичної доби та прагнення до відновлення історичної справедливості призвели до перших змін в урбанімічному середовищі міста. 15 лютого 1989 року виконком прийняв рішення про перейменування набережної Жданова у Харківську². 26 серпня 1991 року Харківська міська рада зібралась на позачергову сесію для обговорення поточної політичної ситуації. Серед іншого депутати вирішили перейменувати площу Дзержинського на майдан Свободи, а вулиці Дзержинського повернути історичну назву Мироносицька. Передбачалося навіть підтвердити рішення щодо перейменування майдану на місцевому референдумі. Міській комісії з топоніміки доручалося до 1 жовтня 1991 року розглянути можливість повернення історичних назв районам, площам, вулицям та іншим об’єктам міського середовища, та розробити нову концепцію номінації урбанонімів³. Здійснені перейменування засвідчують впливи тогочасних тенденцій жаги до свободи та звільнення від тягаря радянського минулого. До культурного простору міста поверталася слобідська символіка, маркери героїзації місцевих діячів, яка була практично забута. У 1995 році розпочалися обговорення питань про увічнення пам’яті поета Бориса Чичибабіна та льотчика-космонавта Валентина Бондаренка, а також перейменування вулиці імені Якова Свердлова та скасування топоніму площа Урицького. В результаті рішенням виконкому Харківської міської ради від 27 червня 1995 року вулицю Восьмого з’їзду Рад та провулок ім. Герцена перейменували у вулицю Бориса Чичибабіна та провулок Валентина Бондаренка відповідно. Площу Урицького як таку скасували, приєднавши будівлі, що знаходилися за цією адресою до Нетеченської набережної. Проте з Реєстру урбанонімів Харкова топонім викреслили лише через 9 років. Вулицю Свердлова перейменували у вулицю Полтавський шлях⁴. Разом з цим, незважаючи на поодинокі вивільнення топонімічного ландшафту з нашарувань радянської доби, урбанімічне середовище Харкова не зазнало глибоких змін. Протягом пострадянського двадцятиліття спостерігається поступове зменшення кількості радянських назв з 84,3 % до 72,2 %.

Станом на 1989 рік харківська топонімічна мапа нараховувала 349 історичних назв вулиць⁵. Така ж кількість зафіксована в реєстрі урбанонімів за 2002 рік⁶. З огляду на те, що на початку 1990-х років відбулася незначна зворотна трансформація, кількість історичних назв мала б збільшитися, але такого джерела не фіксують. Пояснити це можна відсутністю контролю, та належної фіксації топонімічних змін з боку міської влади.

Протягом 2005-2015 років, спостерігаються поодинокі повернення історичних назв у центральній частині міста. Рішенням 2011 року майдан Карла Маркса відновив свою назву – Благовіщенський⁷. У 2013 році «з метою відродження історичних традицій та відтворення історико-культурного середовища Харкова» майдану Рози Люксембург повернули одну з історичних назв – Павлівський⁸. До речі, ця назва ніколи не була офіційною – у документах та картах майдан фігурує як Торговий. Разом з поверненням історичних назв вулицям спостерігається їх скорочення: у 2013 році – на 7, а у 2014-2015 роках ще на 5 позицій через фактичну відсутність забудови. Отже, станом на липень 2015 року на топонімічній мапі Харкова нараховується 341 історичний урбанонім, а це 11,8%.

У 2012 році відбулося масштабне розширення меж Харкова за рахунок прилеглих земель сільських та селищних рад⁹. Значні території необхідно було інтегрувати до культурного середовища міста, у тому числі, навести лад у топоніміці. Частково або повністю 180 об’єктів вулично-дорожньої мережі, 149 з яких змінили свої імена, влилися до міста¹⁰.

Запропоновані перейменування переважно відображали назви колишніх селищ міського типу, сіл, хуторів. Такі топонімі було об’єднано в агломераційну групу. Так, у Харкові з’явилися вулиці Горяївська, Марфінська, Заїки, Ново-Румянцівська та інші. Зазначимо, що топонім у селищі Заїки перейменовували двічі. Вперше Пролетарські вулицю, провулок та майдан перейменували у Заїкін Хутір. Проте, нові назви не сприйняли місцеві мешканці, тому за кілька місяців ці топоніми знову перейменували, викресливши слово «хутір». Таким чином, закріпилися вулиця, майдан та провулок Заїки¹¹. Зазначимо, що жодних результатів громадських слухань з питань номінації та перейменування об’єктів вулично-дорожньої мережі Харкова нами не було виявлено. На офіційному сайті Харківської міської ради у розділі «громадські слухання» відсутня будь-яка інформація про їх проведення. Особливої актуальності це питання набуває напередодні масштабних перейменувань пов’язаних із виконанням Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Серед інших топонімів, віднесених до агломераційної групи зазначимо вулиці Бражниківську, Затишнянську, Горбанівську, Павленківську, Покотилівську, Ріякінську, Румянцівську, Воскобійницьку тощо. Усі вони походять від назв селищ, які були включені до меж міста. Такий підхід у номінації новоприєднаних вулиць дозволив зберегти пам'ять про походження територій, відобразив самобутність Харкова та регіону. Якщо розглядати увесь масив топонімів, які з’явилися за часів незалежності, то агломераційна група є найчисельнішою. Відносна кількість таких вулиць становить 3,72%. Логічно, що чисельність таких урбанонімів зросла разом з розширенням меж міста. Починаючи з 2012 року їхня кількість збільшилась від 26 до 112 назв.

В окрему ойконімічно-топонімічну групу були виділені вулиці, що походять від назв населених пунктів, географічних об’єктів та народів. У цій групі було виокремлено дві підгрупи вулиць: перша − ойкононіми Харківської області, та друга − інші географічні назви.

Загальні кількість топонімів першої підгрупи незначна, лише 13 назв. Серед них Відрадний, Богодухівська, Васищевська, Велико-Бурлуцька, Кегичівська, Вільхівська тощо. На наш погляд, це джерело номінації є перспективним. Особливо актуально його використовувати для найменування лінійних міських об’єктів на околицях міста, враховуючи напрям розташування того чи іншого населеного пункту області. Оскільки однією із функцій топоніміки є орієнтація у просторі, то таке джерело номінації є логічним та доречним.

До другої підгрупи ойконімічно-топонімічних назв ввійшло 29 урбанонімів. Переважна більшість з них це провулки, проїзди, узвози, які приєдналися до вулиць, що у своїй номінації вже містили географічні маркер. Наприклад, поряд із Зеленоградською вулицею з’явився однойменний провулок, з Осетинською – Осетинський проїзд, з Тираспольською – Тираспольський в’їзд. Разом з цим, зафіксовані поодинокі відпадки розширення топонімічної мапи за рахунок використання географічних назв України. Наприклад, Алуштинський узвіз, Дністровський бульвар та в’їзд, вулиці Оскільська та Запорізька, провулок Коломацький. Не зважаючи на те, що у положенні про Міську комісію з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища зазначено, «що Харків – один з мегаполісів України, сучасної європейської держави»¹², жодного маркера, який би відобразив європейськість топонімічної політики місцевого самоврядування не знайдено. Україна впевнено обрала європейський шлях розвитку, тому видається доречним використовувати відповідні маркери номінації у формування топонімічного середовища міста. Зокрема, це можуть бути міста-партнери Харкова, назви європейських міст та інших географічних об’єктів, видатні особистості.

Одним із перших джерел номінації для харківським топонімів був природно-географічний фактор. Перші урбаноніми відображали характер рельєфу місцевості, містили назви гідронімів. Наприклад, Вулиця над ярком, Немишлянська вулиця, Лопанська набережна тощо. У радянському Харкові продовжували використовувати цей маркер для номінації лінійних міських об’єктів. Відносна кількість таких топонімів, як у дореволюційні, так і у радянські часи, складала у середньому близько 4%. У формуванні сучасного топонімічного простору Харкова також використовується це джерело номінації. Серед таких назв зафіксовані вулиці Зарічна, Поліський Яр, Лаптенківська (від назви урочища), провулок Савченків (від назви яру). Всього було нараховано 36 урбанонімів номінованих за природно-георафічною ознакою, які з’явилися на мапі Харкова за часів незалежності. У відносному значенні це становить 1,25 %.

Традиційно значну групу урбанонімів складають антропоніми. Як джерело номінації харківських вулиць, імена людей були присутні вже у першому зафіксованому списку вулиць1724 року. Їх кількість становила тоді рекордні 68,9 %. Якщо у дореволюційні часи центральне місце посідали імена місцевих мешканці або власників земель, на яких прокладалась вулиця, то за радянської доби найпоширеніше використовувалися імена державних, партійних та військових діячів, а також учасників міжнародного комуністичного руху, або так звані меморіальні топоніми. Сьогодні у формуванні урбанімічного середовища міста ключові позиції посідають імена митців (61), науковців (40), військових (29), суспільно-політичних діячів (8) та спортсменів (6). У дужках вказана кількість таких урбанонімів. Відносна частка антропонімів становить 5%.

Розширився топонімічний простір за рахунок імен художників: Сергія Васильківського, Дмитра Безперчого, Василя Єрмілова, Зінаїди Серебрякової; плеяди театральних митців: Леся Курбаса, Людвіга Млотковського; письменників та літераторів: Миколи Хвильового, Гната Хоткевича, Анни Ахматової; композиторів та співаків: Йосипа Шиллінгера, Бориса Гмирі, Євгена Червонюка, Іллі Слатіна тощо. Поза сумнівом, імена славетних митців значно збагатили харківський символічний простір.

Окремо слід зауважити щодо використання імен архітекторів у формування топонімічного ландшафту міста. Усі вони, без виключення, безпосередньо працювали над формуванням архітектурного образу Харкова. Серед них автори проектів ректорського корпусу НТУ «ХПІ» та Благовіщенського собору Михайло Ловцов, будівлі Південного вокзалу Євген Лимар, розробник генерального плану тодішнього майдану Дзержинського Віктор Троценко. Також увічнено імена Олександра Ржепішевського, Олександра Молокіна, Володимира Нємкіна, Болеслава Михаловського тощо. Зустрічаються імена скульпторів — Федора Балавенського, Івана Кавалерідзе.

Традиційну висока концентрація імен науковців-фізиків збереглась у селищі П’ятихатки. У 2005 році до топонімічної мапи селища додалися імена Олександра Лейпунського та Георгія Латишева, а у 2009 році колишню вулицю Ентузіастів перейменували на честь академіка Кирила Синельникова. Отже, сьогодні у символічному середовищі П’ятихаток увічнено прізвища усіх 4 вчених, які брали участь у розщеплені атомного ядра – Антона Вальтера, Георгія Латишева, Олександра Лейпутського, Кирила Синельникова.

В урбанімічному середовищі міста помітно збільшилась кількість імен спеціалістів з сільського господарства. Переважно вони зосередились у селищі Кулиничі, де знаходиться Інститут тваринництва НААН, та поряд з Харківським національним аграрним університетом ім. В. В. Докучаєва.

Окрім формування топонімічних ансамблів навколо наукових установ та навчальних закладів, за часів незалежності урбанімічний простір Харкова доповнився іменами вчених у різних районах міста. Зокрема з’явилися вулиці на честь Володимира Вернадського, Лева Ландау, Дмитра Яворницького, Олександра Білецького тощо.

Значно розширилась топонімічна мапа Харкова за рахунок включення до неї прізвищ військових діячів. Протягом 2004-2012 років було увічнено кілька імен військових, які брали участь у вигнанні нацистів з Харкова, це генерал-лейтенанти Василь Крючонкін та Микола Гаген. У новітній топонімічній політиці влада продовжила використовувати імена Героїв Радянського Союзу, як одного з маркерів для формування урбанімічного ландшафту. Кількість топонімів за вказаною групою номінації значно збільшилась після приєднання нових територій до меж міста 2012 року за рахунок прізвищ Іллі Коновченка, Івана Лаврика, Кирила Москаленка. Рішенням міської ради від 17 квітня 2013 року увічнено імена одразу чотирьох Героїв Радянського Союзу – Федора Жигаріна, Володимира Женченка, Миколи Денчика та Герасима Поликанова.

До новітньої топонімічної мапи Харкова додалося лише 8 урбанонімів, які названі на честь суспільно-політичних діячів. На відміну від радянських часів, де частка таких топонімів складала від 2 до 11%, сьогодні додалося лише 0,28%.

Зовсім новим для харківського урбанімічного середовища є маркер увічнення спортсменів. Сьогодні цих топонімів небагато, лише 6, однак, на наш погляд, це джерело номінації є перспективним і значно урізноманітнить топонімічний простір міста. Серед них імена гімнастки Марії Гороховської, ковзаняра Олега Гончаренка, футболіста Миколи Уграїцького, волейболіста Юрія Венгеровського.

Значно розширилося використання ідеологічно нейтральних назв, які у своїй семантичній ознаці містять позитивну конотацію. Швидкий та емоційний темп життя сучасної людини вимагає розслаблення та спокою хоча б вдома. Саме тому переважна більшість таких урбанонімів з’явилася у спальних районах та осередках малоповерхової забудови. Так, рішенням міської ради від 3 липня 2013 року 13 топонімів котеджного містечка «Зелений квартал» поблизу селища Відрадне, найменували Тихими. Взагалі, згаданим рішенням відразу 18 об’єктів здобули «позитивну» назву¹³. Урбаноніми на зразок Садова та Дубравна, Червоної Троянди та Жовтої Троянди, Білої Акації та Бузкова, Весняна та Райдужна домінують у формуванні топонімічної мапи спальних районів Харкова. 3% від усіх урбанонімів, що з’явилися на мапі Харкова за часів незалежності, мають у своїй назві «позитивну» семантику.

Важливим кроком щодо вивільнення харківської топоніміки від нашарувань радянської доби стало перейменування площі Радянської України на площу Конституції. В день прийняття першої Конституції незалежної України, 28 червня 1996 року виконком міської ради увічнив цю подію в символічній площині¹⁴. Ця площа та майдан Свободи склали скромну групу топонімів, що у своїй семантиці відображають маркери незалежності. Оскільки топоніміка є вкрай важливим фактором для формування національної самосвідомості та самоідентифікації, її слід значно ширше застосовувати у формуванні не тільки урбанімічного, а й культурного простору Харкова. Звичайно, мова не йде про використання топоніміки як ідеологічного інструментарію часів побудови комунізму, що призвело до суцільного вимивання з символічного середовища історично значущих назв. Натомість, слід звернути увагу на урбанімічний простір, як на один з майданчиків для формування ідеології демократичної держави, що реалізується через соціальні та державні механізми налагодження консенсусу та примирення.

Однак, враховуючи, що розвиток пострадянського українського суспільства супроводжувався внутрішніми протиріччями, глибокою економічною кризою, а як наслідок, посиленням ностальгічних почуттів, в культурному просторі міста спостерігалися, щоправда, поодинокі факти повернення до маркерів комуністичної доби. За типом урбанонімів це переважно провулки та в’їзди – Піонера, Червоноармійський.

Незважаючи на значні кроки в упорядкування міської вулично-дорожньої мережі, складення реєстру урбанонімів, розробки положення про міську топонімічну політику, є назви, які не можливо ідентифікувати за семантичною ознакою через брак офіційної інформації та обґрунтувань. Такі топоніми були об’єднані у групу інші, а їх кількість становить трохи менше 1%.

Отже, станом на лютий 2015 року у реєстрі урбанонімів Харкова зазначено 2878 назв. 72,2% становлять радянські топоніми, 11,8% – історичні назви. Новітня топонімічна мережа складає 16%. Саме ці урбаноніми було класифіковано за семантичною ознако. Лідером серед джерел номінації харківських вулиць є антропоніми (5%). Агломераційна група становить (3,72%). Далі йдуть урбаноніми, які у своїй семантичній ознаці несуть позитивну конотацію (3,06%). Ойконімічно-топонімічна група склала 1,46%, а природно-географічна – 1,25%. Групи, що мають менше відсотка: інші (0,97%), радянські маркери (0,42%) та маркери незалежності (0,07%) (див. рис. 1). Наявна топонімічна ситуація у Харкові засвідчує тотальну перевагу радянської символіки на мапі міста, та потребує значної трансформації. Перспективним є повернення частини історичних назв задля збереження самобутності харківського міського простору. У подальшому формування топонімічного ландшафту міста слід звернути увагу на маркери національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Сучасникам про це нагадує чи не єдиний топонім – вулиця Володимира Винниченка. Поза сумнівом, є сенс значно ширше долучати топоніми, які у своїй семантичній ознаці відображають ідеологію незалежності України. Разом з тим, урбанімічний простір спальних районів не слід переобтяжувати символічними та антропонімічними назвами. Тут доцільно використовувати ідеологічно нейтральні, позитивні, природно-географічні, ойконімічно-топонімічні назви.

Марія Тахтаулова – аспірантка кафедри  політичної історії НТУ "ХПІ".

1. Грицак Я. Конструювання національного міста: випадок Львова // Дух і Літера. – № 17-18. – 2007. – С. 157-181
2. Архівний відділ Харківської міської ради, ф. 1, оп.8, спр. 542, арк. 176
3. Архівний відділ Харківської міської ради, ф. 1, оп. 9, спр. 138, арк. 8
4. Архівний відділ Харківської міської ради, ф. 1, оп.11, спр. 54, арк. 145
5. Почтово-телеграфный справочник города Харькова. – Х., 1989. – 182 с.
6. Архівний відділ Харківської міської ради, ф. 1, оп. 15, спр. 28, арк. 52-110.
7. Рішення Харківської міської ради Харківської області від 16.11.2011 «Про перейменування майдану» 
8. Рішення Харківської міської ради Харківської області від 20.11.2013 «Про найменування майдану» 
9. Постанова Верховної Ради України «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» 
10. Рішення Харківської міської ради Харківської області від 24.10.2012 «Про впорядкування найменувань» 
11. Рішення Харківської міської ради Харківської області від 17.04.2013 «Про впорядкування найменувань» 
12. Рішення Харківської міської ради Харківської області від 22.11.2006 р. «Про Міську комісію з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища» 
13. Рішення Харківської міської ради Харківської області від 03.07.2013 «Про впорядкування найменувань» 
14. Архівний відділ Харківської міської ради, ф. 1, оп. 12, спр. 60, арк. 292.