У 1945 р. 9 Травня в СРСР було оголошене Днем Перемоги, проте вже в 1947 р. проведення офіційних святкувань у цей день на загальнодержавному рівні скасовано¹. Його відновлення як державного свята відбулося в 1965 році, коли Президія Верховної Ради СРСР оголосила 9 Травня вихідним днем. Ініціатива запровадження цього свята радянською владою зображувалася як така, що йшла «знизу». Проте зважаючи на те, що свято «відновлене» в період «холодної війни» і одним із завдань святкових заходів була демонстрація військової могутності Країни Рад, можна припустити, що встановлення/повернення нового/старого свята було пов'язане з перетворенням його на інструмент у боротьбі з Заходом.

Свято відразу стало в один ряд з головними державними святами: Першотравнем та відзначенням річниць Жовтневої революції. За способом організації та значенням, яке радянська влада надавала цим трьом святам, можна виокремити такі спільні риси: чіткі програми святкувань, обов’язкові до виконання рекомендації, великомасштабність та шаблонність. Характерним для цих трьох свят також було прикрашення вулиць і будівель величезними фотографіями членів Політбюро, зображеннями політичних лідерів, прапорами, банерами з профілями Маркса, Енгельса і Леніна, прапорами та гербами СРСР і союзних республік. На святкуваннях 9 Травня та річниць Жовтневої революції проводилися передусім військові паради та демонстрації.

Трибуна на параді в Москві 9-го травня 1965 р.

Проте з кінця 1960-х рр. стають помітними відмінності у меседжах, які влада транслювала через ці свята. Так Першотравень мав свідчити про мирний характер радянського суспільства, а річниця революції – про його силу і бойову готовність. Поступово День Перемоги став головним державним святом, оскільки успішно поєднував виконання обох цих завдань.

Метою встановлення 9 Травня державним святом у 1965 р. вказувалось «показати силу радянського ладу, його переваги над капіталізмом, закономірності Перемоги, неможливості реваншу тощо. Святкування Дня Перемоги сприяло б вихованню молодого покоління на революційних та бойових традиціях нашого народу, мобілізації робітників на успішне здійснення програми Партії»². Втілення цієї мети мало реалізовуватись через проведення парадів, мітингів, спортивно-театралізованих вистав, молодіжних маніфестацій, під час яких учасники мали «символічно відображати етапи шляху, пройденого під керівництвом Комуністичної партії»³.

Парад у Москві 1965 р.

До 1985 р. головна мета заходів, що проводилися на честь Дня Перемоги, залишалася незмінною – «Повністю і всесторонньо показати величезну організаторську роль ленінської партії, непорушну дружбу братніх народів СРСР, служити утвердженню революційних, бойових і трудових традицій»⁴. Загалом День Перемоги трактувався як свято, «у якому особливо чітко проявляється найбільш важливий моральний фактор життя великого радянського народу, який свідчить про його непереможність, про правоту і справедливість нашого устрою, про велич нашої справи»⁵. То ж акцентування на значенні Комуністичної партії, «правильності» радянського ладу, дотримання бойових і трудових традицій також були завданнями свята протягом 1960-х – 1980-х років.

Від початку запровадження Дня Перемоги підготовка до його проведення та безпосереднє святкування відбувались за рекомендаціями, розробленими спеціальними комісіями (наприклад, на українських теренах це Комісія з вивчення та впровадження нових громадських свят та обрядів УРСР) та установами, які займались організацією свята.

Парад у Москві 1965 р.

Програма святкувань постійно «удосконалювалась». Якщо у 1965 р. у рекомендаціях лише вказувалось, які заходи необхідно проводити, то через п'ятнадцять років їхнє проведення деталізувалося. У 1980 р. Комісія з вивчення та впровадження нових громадських свят та обрядів УРСР склала детальний план заходів, що мали проводитися перед Днем Перемоги протягом Тижня бойової і трудової слави:

3 травня – «Розповідає мужність»: уроки мужності в школах, технічних училищах, музеях⁶. (Йдеться про тематичні уроки, метою яких було роз’яснення радянського концепту мужності, створення у слухачів «правильних» моделей поведінки).

4 травня – «Фронтові дороги»: кінофестиваль документальних фільмів.

5 травня – «Медаль за бій, медаль за працю з одного металу ллють»: зустрічі ветеранів війни і праці з молоддю.

6 травня – «Пісня, обпалена війною»: фестиваль пісні, хорових колективів.

7 травня – «Якби хлопці всієї землі» (День боротьби за мир): молодіжні вечори, засідання клубів інтернаціональної дружби.

8 травня – «День пам’яті»: свята вулиць, названих іменами героїв. У цей день планувалося проведення школами конкурсів на кращий художній твір.

9 травня – «День Перемоги»: проведення урочистої ходи ветеранів, спортсменів, військово-театралізованих вистав, молодіжних маніфестацій тощо⁷.

Також варто зазначити і про деякі заходи, що не вказані в цьому плані, але проводились напередодні свята. Зокрема, впорядковувалися могили воїнів⁸, у День пам’яті відбувалось організоване відвідання місцевими жителями, особливо у сільській місцевості, кладовищ, військових захоронень, меморіальних комплексів⁹. Тобто заходи напередодні 9 Травня мали також антирелігійне спрямування, адже проводились на противагу поминальним дням, що відбувались приблизно в цей час. Науковець Крістель Лейн вказує на те, що 9 Травня і 7 Листопада, за своєю суттю були поминальними ритуалами: «Через них теперішнє зустрічається з минулим і легітимізується, одне міцніє через звернення до іншого»¹⁰. Підтвердження цього знаходимо у радянській літературі, присвяченій темі Дня Перемоги: «Це свято радості і скорботи, гордості і суму»¹¹,  «Перемога життя над смертю, розуму над варварством, ідеалу миру над силами війни»¹².

Парад у Москві 1965 р.

До 40-ї річниці святкування Дня Перемоги вже був розроблений погодинний «ідеальний» план проведення свята. Його підготувала Комісія з вивчення та впровадження нових громадських свят та обрядів УРСР спільно з Міжреспубліканським філіалом Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук при ЦК КПРС в Києві. У плані все було детально розписано: хто і коли виступає, в який час мають проводитися відповідні заходи.

Ранок 9 травня: по радіо мали звучати пісні і марші воєнних років, читатися вірші та прозові твори, присвячені війні. По вулицях і площах повинні проходити духові оркестри, які сповіщали б про настання свята.

8 година: біля пам’ятників Леніну, монументів, меморіалів і пам’ятних знаків в почесний караул мали заступати студенти, молоді робітники, де була можливість,  - воїни місцевого гарнізону.

9 година: зібрання ветеранів на площах, яких повинні були зустрічати і вітати комсомольці, піонери, представники трудових колективів, воїни радянської армії. Вручення ветеранам квітів.

9.15: формування святкової колони для ходи до пам’ятника Леніну та місця проведення мітингу.

9.30: початок маршу святкової колони. Вітання ветеранів війни жителями села або міста, які мали виходити на вулиці і площі по маршруту проходження колони.

10 година: святковий мітинг (вступне слово, гімни СРСР і УРСР, слово колишнім фронтовикам, представникам «соціалістичного змагання», інтелігенції, радянської армії, рідним тих, хто загинув у війні, вітання піонерів та жовтенят).

11 година: прямування святкової колони для покладання вінків до могили Невідомого солдата, до обеліска, пам’ятника на братській могилі.

Після мітингу мали проводитись культурно-масові та спортивні заходи, присвячені Дню Перемоги. Увечері обов’язковим для проведення був концерт «Салют Перемоги».

21 година: у містах-героях, а також інших населених пунктах, де була можливість, мав відбуватися святковий феєрверк»¹³.

Серед святкових заходів найбільш поширеними та масштабними були мітинги, паради, тематичні вечори та зустрічі ветеранів, театралізовані спортивно-військові вистави, маніфестації молоді та комсомольців.

Парад у Москві 1985 р.

Місцями проведення мітингів були: Вічний вогонь, пам’ятник Невідомому солдату, братські могили. Варто зауважити, що ці символи пам'яті в Європі були встановлені ще після Першої світової війни. Інколи мітинги проводилися біля місць перепоховання воїнів, колишніх партизанських стоянок. Дуже часто на мітингах відбувалось урочисте відкриття пам’ятників, обелісків, курганів слави, меморіальних дошок. У такий спосіб у святкуваннях СРСР була присутня ідея «вічності»: «Спогади про війну повинні залишатися живими»¹⁴.

Загалом, кожен мітинг передбачав присутність представників різних професій та віку: партійні та державні діячі, ветерани, селяни, робітники, школярі та інші. Тобто мітинг також мав виконувати функцію єднання поколінь та різних верств населення. На мітингу відбувалось покладання квітів до монументу чи обеліску, виступ представників різних категорій населення, часом могли влаштовуватися почесні варти комсомольців, проводитися вручення комсомольських квитків, урочисті піонерські лінійки, прийом в піонери тощо¹⁵.

Парад у Москві 1985 р.

Оскільки мітинги мали важливе значення під час святкувань, то їх неможливо розглядати без врахування специфіки проголошуваних на них виступів. Те, якими мають бути промови, вказувалось у спеціально розроблених інструкціях, надавались приклади «правильних» виступів: точна тема виступу, головні його акценти. Такі інструкції з'являються не відразу після запровадження Дня Перемоги як державного свята, а значно пізніше: дуже детальні інструкції датуються 1980 роком. У них були приклади промов ветеранів війни, представників молоді¹⁶. На мітингах та зібраннях слово надавалося партійним та державним діячам, ветеранам, робітникам, учням та іншим. У виступах можна виокремити деякі спільні риси. Наприклад, у промовах акцентувалась увага на тому, хто, за версією радянської влади, забезпечив перемогу у війні: «Радянський народ і його героїчні Збройні Сили винесли на своїх плечах головний тягар війни, відіграли вирішальну роль у досягненні перемоги»¹⁷. Також підкреслювалась роль і «миролюбність» марксистсько-ленінської ідеології: «Це свято, окрім, усіх інших ознак, освітлене пурпуровим кольором прапора Перемоги нашої людинолюбної ідеології»¹⁸. Крім того, значна увага приділяється «піднесенню» економіки: «Там, де колись пройшли запеклі бої, тепер колосяться колгоспні і радгоспні лани, споруджено корпуси заводів і фабрик, греблі електростанцій, штучні моря, виросли нові міста і села»¹⁹. Як підкреслює Крістель Лейн, це свято стало поєднувати патріотичну та трудову радянські традиції²⁰. Основними у виступах також стали побажання успіху у «будівництві соціалізму» та «боротьбі за мир»²¹. «Соціалістичні змагання» та дострокове виконання планів приурочувалися до певних річниць: «Достроково виконали п’ятирічку на честь 30-річчя Перемоги»²²,  «Великим трудовими досягненнями зустріли 30-річчя Перемоги трудові колективи, що достроково завершили роботу, плани»²³.

Ще однією з форм проведення свята було проведення тематичних вечорів та зустрічей з ветеранами, де окрім самих ветеранів також були присутні представники влади, робітники, школярі та інші. Зустрічі проводились з ветеранами певної місцевості або тими, хто брав участь у якійсь конкретній військовій операції, наприклад, штурм Берліна²⁴. Вечори присвячувались різним темам: звеличення перемоги, висвітлення ролі особи або певної групи осіб чи якоїсь місцевості у її здобутті, прославляння «будівництва соціалізму. Тематичні вечори доповнювалися кінофільмами, різною наочною агітацією. Для цих вечорів гуртки художньої самодіяльності готували тематичні концертні програми, де широко використовували твори радянських та іноземних композиторів, поетів про радянську армію²⁵. Проте також могли відбуватись зустрічі лише ветеранів, якщо вони збиралися за власною ініціативою і в основному біля місць пам’яті: пам’ятників або місць боїв.

Активну участь у підготовці тематичних вечорів, різноманітних заходів брало Управління товариства «Знання» УРСР, яке разом з Ідеологічним відділом обкому КПУ добирало доповідачів серед учасників війни, колишніх партизанів для виступів на підприємствах, у колгоспах і радгоспах, навчальних закладах зі спогадами про боротьбу, а також проводило спеціальні семінари для лекторів. На допомогу лекторам і агітаторам розроблялися відповідні матеріали²⁶. Зокрема, напередодні 20-ї річниці святкування Дня Перемоги для допомоги лекторам на місцях Правління товариства «Знання» замовило і розіслало до областей розробки лекцій: «Комуністична партія – натхненник і організатор перемог Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні» О.О. Єпішова, «Основні підсумки та уроки Великої Вітчизняної війни» С.І. Рощина, «Вирішальна роль Радянського Союзу в розгромі гітлерівської Німеччини» М.Г. Павленка, «Бойові традиції Радянських Збройних Сил – могутній засіб патріотичного виховання» І.Х. Багрямяна²⁷.

Характеристика святкування Дня Перемоги не буде повною без розгляду одного з ключових елементів свята – параду. Моделлю проведення військового параду став парад у Москві 1945 р. Паради почали проводити відразу ж, у рік встановлення Дня Перемоги державним святом. Практично всі вони відбувались за стандартним сценарієм. Знаходимо приблизно однакові описи парадів у Москві, Києві та великих містах: на урядовій трибуні протягом всього дійства перебували керівники обласних і місцевих партійних організацій, передові робітники, колгоспники, представники інтелігенції, гості з інших країн. Варто відзначити типове для параду, як офіційного заходу у політичних святкуваннях відділення «еліти» на окремій трибуні. Як зазначає Мальте Рольф: «Партійно-державна еліта переживала момент самоствердження власної значимості коли бачила моря знамен і демонстрантів, які махали прапорцями: стоячи на святкових трибунах персони відчували себе в епіцентрі святкувань, що відбувались, усвідомлюючи при цьому свою елітарну винятковість і знаходячи у святах ритуальне вираження своєї популярності в «масах»²⁸. У такий спосіб свято також було інструментом підкреслення значення «еліти», її домінування над рештою населення.

Однією зі складових параду була демонстрація бойової техніки (бронетранспортери, танки, зенітні ракети): це мало свідчити про силу та військову міць Радянського Союзу. І як результат, посилити віру населення у спроможність радянської армії захистити державу у разі війни та переконати у вищості СРСР над «капіталістичними країнами». Представлення військової техніки також було орієнтоване на Захід: продемонструвати власну перевагу.

Основна увага зосереджувалась на параді в Москві. Наприклад, парад 1985 р., що був проведений на Красній площі, за масштабністю прирівнювався до параду в Москві, що пройшов у 1945 р. Парад на честь 40-ї річниці святкування Дня Перемоги пройшов під лозунгами «Мир відстояли – мир збережемо!», «Народ і партія – єдині!» тощо²⁹. Однак якщо в параді 1945 р. героями було представлено передусім фронтовиків, то в цьому особлива увага надавалася передовикам виробництва: в одній колоні проходили ветерани та «трудівники тилу». Особливість цього параду полягала в тому, що він складався з двох частин: перша – історична – розповідала про ветеранів війни, партизанів; інша – «сучасна» – спрямована на демонстрацію могутності Збройних Сил СРСР³⁰. Загалом весь парад мав бути максимально схожим до Параду Перемоги: на площу було внесено прапор Перемоги 1945 року, у формі солдатів війни пройшли військові, представники академій Збройних Сил СРСР, яких було представлено як спадкоємців військової слави фронтовиків³¹.

Проте у 1985 році паради відбулись не скрізь. Наприклад, у Києві він був відсутній. Замість нього була проведена театралізовано-спортивна вистава «Будь славний у віках, священний День Перемоги!», яка відбулась на Республіканському стадіоні. Вистава розпочалася із запалення вогню пам’яті у чаші над стадіоном, потім урочисто проїхали бойові машини з Державними прапорами СРСР і Прапором Перемоги. Однак, звісно, їх кількість була значно менша, ніж на параді в Москві, і їх проходження не було центральною частиною свята, оскільки «повноцінний» військовий парад в СРСР мав на меті продемонструвати могутність держави, а на даному святі домінантною була тема миру, «розвиток» держави після війни, яка була представлена у виступах хорових та танцювальних колективів. Темі миру також були присвячені лозунги на транспарантах: «Мир», «Дружба», «Братерство», «Ні – крилатим ракетам!», «За мирний космос!» тощо³². Після номерів творчих колективів відбулись спортивні виступи. Вони пройшли під закликом «Вище прапор радянського спорту!»³³. Така увага до спорту була не випадковою, оскільки саме спортивні заходи сприяли якнайбільшому залученню до святкувань молодшого покоління. Загалом спорту в СРСР надавалось велике значення, адже він був способом творення радянських героїв, і головне – фронтом протистояння Заходу³⁴.

Особливістю театралізовано-спортивних вистав також було активне залучення молоді, яка брала участь у виступах творчих та спортивних колективів. Про заохочення молоді та школярів до участі у святкуваннях Дня Перемоги свідчить ще ряд прикладів: таких як, маніфестації молоді та комсомольців, – учасниками яких були учні профтехучилищ, піонери, студенти, робітнича молодь. Маніфестації проводились після парадів та спортивно-театралізованих вистав. Їхнім основним завданням, за версією організаторів, мало бути висловлення подяки батькам, про що, зокрема, свідчать вже самі назви маніфестацій, як то «Заповітам батьків вірні»³⁵. Також у День Перемоги проводилась факельна хода молоді. Метою цих заходів проголошувалось «сприяння передачі молоді славних бойових традицій старшого покоління»³⁶. Тож з огляду на цілі, з якими проводились ці заходи, можна сказати, що День Перемоги був способом єднання поколінь та виховання молодшого покоління на комуністичних ідеалах.

Загалом заходи для молоді та школярів були різноманітними, наприклад, у Тернополі навіть проводився марш-парад жовтенят, присвячений 26-й річниці святкування Дня Перемоги³⁷. До свята також організовувались воєнно-спортивні ігри для школярів та молоді, здача комплексу ГТО («Готов к труду и обороне СССР!» – програма фізпідготовки в навчальних та спортивних організаціях), воєнізовані ігри «Зірниця» та «Орля»³⁸.

Тож завданням таких заходів було військово-патріотичне виховання молодшого покоління, а точніше, йому з самого дитинства «запрограмовувалось» «правильне» бачення перемоги.

Таким чином, святкування 9 Травня, відновленого як державне свято – День Перемоги – в 1965 р. мало організовуватись та проводитись відповідно до планів. Крім того, основні завдання свята реалізовувались через виголошені на святкуваннях «правильні» заклики та промови, які прописувались у спеціально розроблених рекомендаціях. Основними масовими заходами, що відбувались практично на всій території Радянського Союзу стали мітинги, тематичні вечори та зустрічі з ветеранами, а також паради та театралізовано-спортивні вистави. Крім цих святкових заходів також проводились святкування, де головна роль відводилась молоді, що мало сприяти єднанню поколінь та «правильному» патріотичному вихованню. Головними завданнями всіх святкових заходів було прославляння з одного боку військової могутності СРСР, а з іншого – «миролюбності» радянського суспільства та Комуністичної партії. Також Дню Перемоги відводилась роль у глорифікації «здобутків» держави у економічній сфері, культурі, спорті. 9 Травня стало одним зі способів боротьби із Заходом у період «холодної війни».

Оксана Клименко - аспірантка кафедри історії (Національний університет "Києво-Могилянська академія").

¹ Бокань Ю.И., Болгарин Г.Р., Герасименко В.К. Наши праздники. – Москва, 1977. – С. 28.

² Центральний державний архів громадських об'єднань України ( далі ЦДАГОУ). – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 5998. – Арк. 10.

³ Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОУ). – Ф. 5111. – Оп. 1. – Спр. 884. – Арк. 97.

⁴ Довбуш М.Д., Закович Н.М., Косуха П.И., Перунов В.А. Социалистическая обрядность. – Киев, 1985. – С. 172.

⁵ Руднев В.А. Советские праздники, обряды, ритуалы. – Ленинград, 1979. – С. 33.

⁶ ЦДАВОУ. – Ф. 2. – Оп. 14. – Спр. 4412. – Арк. 210.

⁷ Там само. – Арк. 210-211.

⁸ ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 70. – Спр. 2549. – Арк. 4.

⁹ ЦДАВОУ. – Ф. 2. – Оп. 14. – Спр. 4412. – Арк. 71.

¹⁰ Цит. за: Шліхта Н. Історія радянського суспільства. / Навч. посібник. – Київ, 2010. – С. 74.

¹¹ Борисенко В.К., Келембетова В.Ю. Радянські свята і обряди в комуністичному вихованні. – К.: Політвидав України, 1978. – С. 43.

¹² Довбуш М.Д., Закович Н.М., Косуха П.И., Перунов В.А. Социалистическая обрядность. – Киев, 1985. – С. 171.

¹³ Там само. – С. 175-180.

¹⁴ Цит. за: Шліхта Н. Історія радянського суспільства. / Навч. посібник. – Київ, 2010. – С. 74.

¹⁵ ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. – 70. – Спр. 2549. – Арк. 90.

¹⁶ ЦДАВОУ. – Ф. 2. – Оп. 14. – Спр. 4413. – Арк. 89.

¹⁷ Героям-переможцям – слава [РАТАУ] // Радянська Україна. – 1970. – 9 травня. – №108. – С. 3.

¹⁸ На честь великої Перемоги [РАТАУ] // Радянська Україна. 1980. – 10 травня. – №109. – С. 2.

¹⁹ Героям-переможцям – слава [РАТАУ] // Радянська Україна. – 1970. – 9 травня. – №108. – С. 3.

²⁰ Цит. за: Шліхта Н. Історія радянського суспільства. – С. 74.

²¹ ЦДАВОУ. – Ф. 5111. – Оп. 1. – Спр. 425. – Арк. 154.

²² Там само. – Спр. 1015. – Арк. 85.

²³ До приймання зерна готові [РАТАУ] // Радянська Україна. – 1975. – 9 травня. – №108. – С. 3.

²⁴ ЦДАВОУ. – Ф. 5111. – Оп. 1. – Спр. 734. – Арк. 131.

²⁵ ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 70. – Спр. 2549. – Арк. 3.

²⁶ Там само. – Арк. 1.

²⁷ Там само. – Спр. 2568. – Арк. 130.

²⁸ Рольф М. Советские массовые праздники. – Москва, 2009. – С. 349.

²⁹ Мир відстояли – мир захистимо [ТАРС] // Радянська Україна. – 1985. – 10 травня. – №108. – С. 1.

³⁰ Давыдов А.Д. Парад победителей. – Днепропетровск, 1985. - С. 19.

³¹ Парад Победы. Москва. 9 мая 1985 года  Електронный ресурс:https:// www.youtube.com/watch?v=-nBoms5q5cY, відвідано 06.04.2015.

³² Подвиг батьків славлять сини [РАТАУ] // Радянська Україна. – 1985. – 10 травня. – №108. – С. 3.

³³ Там само.

³⁴ Шліхта Н. Історія радянського суспільства. – С. 60.

³⁵ ЦДАВОУ. – Ф. 2. – Оп. 14. – Спр. 4412. –  Арк. 3.

³⁶ Балушок В.Г., Борисенко В.К. Свята та обряди трудящих Києва. – Київ, 1982. – С. 151.

³⁷ Марш-парад жовтенят // Ровесник. – Тернопіль. – 1971. – 11 травня. – №55. – С. 1.

³⁸Курочкін О.В.  Всенародне свято Перемоги // НТЕ. – 1981. – №3. – С. 24.