Жіноча та ґендерна історія у Франції: характеристики та сучасні тенденції¹
 

Жіноча та ґендерна історія – цей термін ми використовуємо у Франції, щоб підкреслити тяглість інтелектуального пошуку, який триває вже 40 років. Моє навчання у вищій школі припало на 1970-ті роки, а моєю вчителькою була Мішель Перро – одна з найвідоміших дослідниць, яка належала до покоління новаторів і започаткувала студії з жіночої історії у Франції. Я також брала участь у цьому інтелектуальному пошуку і продовжую робити це сьогодні: я отримала магістерський диплом за роботу з історії робітниць воєнного періоду 1914-1918 рр. у паризькому регіоні; написала кандидатську дисертацію на тему материнства у міжвоєнний період; докторську дисертацію з історіографії цієї ж галузі досліджень у Франції та Сполучених Штатах під назвою «Написати жіночу історію», яка у 2007 р. була оприлюднена у більш сучасній версії під назвою «Написати жіночу та ґендерну історію».

У цьому дослідженні я даю характеристику студіям з жіночої та ґендерної історії у Франції, переважно за період останніх двадцяти років. Ось коротко основні тенденції її розвитку: включення жіночої історії до загальної (зокрема, до сучасної історії); надання переваги методологічній рефлексії перед теоретизуванням (історія залишається емпіричною дисципліною); полісемічний погляд на ґендерну проблематику.

Насамперед я скажу кілька слів про публікацію праці «Історія жінок на Заході», яка була першим комплексним виданням з цієї теми, потім представлю подальші розробки (як ілюстрацію утвердження ґендерної історії та появи нових дослідницьких об'єктів), і наприкінці я коротко розповім про часописи з жіночої та ґендерної історії.

Ініціатива видання «Історії жінок на Заході» належала італійському видавцеві Латерза, який звернувся з цією ідеєю до французьких істориків. Результатом стала видана у 1990-1992 рр. у Франції та Італії 5-титомна «Історія жінок на Заході»  від античності до ХХ століття за  редакцією Жоржа Дюбі та Мішель Перро, що пропонує узагальнення досліджень, здійснених упродовж попередніх 20-ти років у Франції, інших країнах Європи та у Північній Америці.

Ця праця продемонструвала важливе місце історичної науки у становленні та розвитку жіночих студій у 1970-х та 80-х роках. Безумовно, на той час саме історія була панівною у цій царині, але водночас відбувався й діалог із соціологами жіночої праці, які саме тоді розпочали критику соціології, для якої існували тільки дійові особи чоловічої статі (зокрема, робітники).

Участь у виданні взяли 76 науковців різних національностей, переважно французи. Здебільшого це були жінки, але серед авторів є й 11 чоловіків. Особливістю сприйняття цієї серії, зокрема з іншого боку Атлантики, був наголос на її французьких особливостях, або, кажучи більш зневажливо, «французькому ухилі». Такі характеристики не є помилковими, але вони потребують більш детального розгляду. Тож такими характерними рисами є:

-    Нові об’єкти досліджень, запропоновані жіночою історією: звичайно, це праця жінок, але також материнство, аборти, повсякденне життя, приватне життя, сімейні відносини, різні напрямки фемінізму. (Американки відзначили відсутність або дуже слабку присутність сексуальності, міграції або колоніальних відносин – тем, які на той час вже опрацьовувалися у США.)
-    Суспільна історія жінок та відносин між статями – термін, використаний у вступі до книги Мішель Перро та Жоржа Дюбі. Основоположною та відомою на міжнародному рівні є стаття Джоан Скотт («Ґендер: корисна категорія історичного аналізу», вперше перекладена у 1988 р.; у томі, присвяченому ХІХ століттю, Джоан Скотт написала розділ з політичної та культурної історії під назвою «Працівниця»). Але термін «ґендер» не є присутнім ані у назві, ані у передмові книги. Однак, він використовується редакторками цього тому у їхніх вступах: таким чином, я підкреслюю важливість поняття «ґендерні порядки» для розуміння зміни місця жінки в західних суспільствах ХХ ст. Це поняття, яке я формулюю слідом за американками як сукупність соціо-статевих ролей та систему мислення і уявлень, що визначає чоловіче та жіноче, дозволяє встановлювати відносини між чоловіками і жінками та відображати символічний і культурний вимір цих відносин.
-     Плюралістичні підходи до історії жінок та ґендеру, які апріорі не є теоретичними, що (як і різнорідний склад авторів), нам закидали американки.

Це п’ятитомне видання мало значний успіх і дозволило жіночій історії подолати перший поріг легітимності, принаймні інтелектуальної: віднині жінки мали власну історію, і стало цілком можливим написати її у науковій формі (слід зауважити, що протягом перших десятиліть історії цих студій відчувався значний опір, і «класичні» історики звинувачували нас у тому, що ми продукуємо ідеологічно-партикуляристський дискурс, пов'язаний із фемінізмом 1970-х років. Проте у Франції не використовувався термін «феміністична історія», стверджувалося, що навіть якщо жіноча історія і підживлюється завдяки феміністичній проблематиці, вона є невід’ємною частиною загальної історії).

Однак серію «Історія жінок» піддала значній критиці Крістіна Форе, соціолог та історик політичних ідей та протестних рухів: у вступі до своєї «Політичної та історичної енциклопедії жінок» (1997) вона торкається «Історії жінок на Заході» і у цьому зв’язку негативно висловлюється стосовно «нерухомої» історії, яка нехтує подіями та політичними конфліктами, тоді як сама вона намагається робити навпаки. Навіть якщо її критика цієї праці й несправедлива (зокрема, щодо тому, присвяченому ХХ століттю, де у т.ч. розглядається ґендерна історія політичних режимів та протестних рухів першої половини ХХ століття), ця робота викликала цікавість та увагу.

З іншого боку, завдяки посередництву італійського видавця й, можливо, тому, що це видання було однією з перших спроб глобального синтезу результатів досліджень упродовж двох десятиліть, ця серія у 5-ти томах є однією з найбільш узагальнених праць з жіночої історії, вона перекладена більш ніж десятьма мовами (не лише західними, а й японською та корейською), що є цікавим та спонукає замислитись над національними культурами та історіографією, що виявляють себе у способах перекладу та виборі обкладинок. У більшості перекладів загальна концепція не змінювалося, але це стосується не всіх перекладів.

Так, американський переклад (на обкладинці якого представлені сучасні жінки 1920-30-х років) та його підзаголовок («до культурної ідентичності») свідчать про важливість культурних підходів у США на початку 1990-х років. Додано тільки коротку передмову (Джоан Скотт та Наталі Земон Девіс), яка саме підкреслює французькі характеристики видання та очевидний недолік у підходах американської історіографії.

Для іспанського перекладу була обрана обкладинка з молодими дівчатами-студентками (відсилка до соціальної історії). До перекладного тексту долучено кілька важливих доповнень, насамперед численні ілюстрації; під загальним заголовком «Una mirada espanola» («Іспанський погляд») додано сім додаткових розділів про жіночу історію в Іспанії, Мексиці, Аргентині та Бразилії.

Ці переклади спричинили також підготовку паралельних видань, одним з найпослідовніших з яких була «Жіноча історія Іспанії та Латинської Америки» у 4-х томах, що вийшла іспанською мовою під редакцією Ізабель Моран. Слово «ґендер» не використовується ні в її в загальній назві, ні у заголовках розділів та підрозділів. Підхід авторів класичний: ХІХ століття розглядається як перехідний період, а ХХ – як період трансформацій у житті жінок. Проте ці 4 томи містять також ґендерні підходи (включно з дослідженнями моделей фемінності та маскулінності), а також такі нові теми, як: жінки розумової праці, політики сексуальності, доступ до громадянських прав, жінки-письменниці.

З початку 1990-х років у ґендерній історії має місце поява нових підходів, нових тем досліджень – ці процеси спостерігаються також у Франції. Розглянемо ці тенденції.

Утвердження ґендерної історії та поява нових об'єктів досліджень

A)    Узагальнення та диверсифікація ґендерних підходів

Спочатку зроблю кілька ремарок щодо ґендерної історії на французький манер, тобто про те, як ґендерні підходи втілюються у Франції. Передусім треба зазначити, що у 1990-х роках у Франції не було, на відміну від англомовних країн, і зокрема США, бурхливих суперечок навколо таких двох питань: з одного боку, чи треба замінювати жіночу історію ґендерною, позаяк деякі жінки-історики критикували абстрактний характер останньої та можливість її евфемізації, що могло б призвести до забуття чоловічого домінування. З іншого боку, це питання про те, якою є «правильна» ґендерна історія: соціальна історія стосунків між статями чи культурна історія, що надихається linguistic turn (лінгвістичним поворотом) і намагається зрозуміти, яким чином будується культурне знання про різницю між статями. З цього приводу велися лише досить стримані дебати під час симпозіуму у 1992 р., на якому доповідачі мали запропонувати своє «прочитання» «Історії жінок на Заході».

Друга ремарка: у 1990-х роках ґендерні підходи поступово завойовували визнання завдяки внутрішній рефлексії стосовно жіночої історії, а також завдяки впливам англомовних країн. Іншим показником проблематики легітимності у Франції був досить пізній, не раніше 2000-х років, переклад поняття gender як «соціальна стать» («ґендер») у назвах симпозіумів чи історичних праць. Щоб бути зрозумілими і публікуватися, французькі історики, (як чоловіки, так і жінки) довго використовували менш абстрактні вислови: різниця статей, стосунки між чоловіками та жінками, чоловіче-жіноче або соціальні відносини статей – термін, який був у ходу в працях близьких до марксизму соціологів.

Третє зауваження: ґендерні підходи плюралістичні, а не ексклюзивні. Я волію говорити про диференційоване використання терміну «ґендер» і підкреслюю інтерес до такого використання, яке оперує численними поняттями по відношенню до жіночої історії. Щоб викласти речі стисліше, ніж в моїй книжці, я підсумую внесок поняття «ґендер» через 4 виміри:

-    Конструктивістській та анти-есенціалістський вимір: «жінкою не народжуються, нею стають», але так само «чоловіком не народжуються, ним стають». Таким чином, жіноча історія пробудила інтерес до історії маскулінності. Історія намагається зробити ідентичності частиною історії, аналізувати форми протистояння індивідів панівним  моделям ідентифікації, виявляти кризи ідентичності у моменти зламу.
-    Вимір відносин, який заохочує до написання спільної історії, пропонує перегляд історичних подій та феноменів з точки зору статі, заохочує зрозуміти, як пише Арлетт Фарж: «нескінчений набір відтінків зустрічі між чоловіком та жінкою», зустрічі, яка не позначена тільки домінуванням.
-    Вимір влади та ієрархії пропонує проаналізувати відповідні ставлення чоловіків та жінок, а також принцип розподілу (між чоловічим та жіночим) і значення цього принципу розподілу.
-    Вимір відмінностей між жінками і між чоловіками, які не є однорідними групами, – те, що соціологи чи політологи називають інтерсекціональністю (перетином) владних відносин (ґендерні, класові, расові та інші).

Ці ґендерні підходи вписуються у більш загальні інфлексії (тут:, перетини, відгалуження) жіночої історіографії та загальної історіографії.

B)    Історіографічні інфлексії

Започаткований у 1990-х рр. та пізніше розвинений рух, за якого основний напрямок досліджень переміщується з вивчення приватної сфери (новий об’єкт історії у 1970-х та 1980-х рр.) до аналізу освоєння жінками публічної сфери та тісного зв’язку між публічним та приватним. У цьому контексті поняття agency (яке ми перекладаємо як здатність до дії) та опору на мікрорівні є корисними для розуміння процесу трансформації. Проводяться також дослідження «ґендерних коригувань перед лицем змін» (одночасна реорганізація владних відношень між статями, статеві ідентичності та суспільна уява стосовно чоловічого та жіночого). Наприклад, я можу розвиватися, тільки коли жінки отримують політичні права (у Франції у 1944 році).

Друга інфлексія: жіноча та ґендерна історія впливають на  розвиток культурної історії, яка використовує одночасно антропологічні та політичні підходи. Більшість істориків визнають сьогодні значимість реалій боротьби уявлень. Багато праць приділяють увагу ґендерним суперечностям, якими рясніє історія, зокрема, повільній побудові демократій.

Третя інфлексія: дослідження індивідуальних життєвих шляхів є на сьогодні переважним способом підходу до соціальних реалій теперішнього та минулого часу, чим зумовлений віднайдений інтерес до біографій. Вони є «полігоном експериментування» для істориків, де розмірковують про написання біографій та використання істориком «свого архіву» (листування, щоденники, автобіографії, усні свідчення).

Остання інфлексія: найновіша у Франції, але така, що безумовно матиме найбільший вплив у довгій перспективі, – це інтерес до глобальної або світової історії, якою спершу зацікавилася англомовна академічна спільнота. Американка Бонні Сміт, будучи спочатку істориком у Франції, потім у інших країнах Європи, є однією з основних промоторів цієї царини, саме вона була у 2008 р. редакторкою «Оксфордської енциклопедії світової історії жінок».

Однак ця глобальність багатогранна: необхідно приділяти увагу «всім частинам світу»; примножувати та співставляти «жіночі досвіди з різних континентів, регіонів та країн»; цікавитися процесами та феноменами, що діють поза національними або регіональними кордонами, такими як міграція та культурний трансфер (звідси походить термін, якому інколи надається перевага – «транснаціональна історія»); нарешті, бути уважним до взаємодії та форм схрещення політик та культур, що породило  термін «взаємопов’язана історія».

Ці інфлексії виражаються через появу нових об’єктів історичної науки.

C)    Нові об’єкти

Упродовж останніх 20-ти років одночасно співіснують нове бачення об’єктів досліджень, які я кваліфікую як «старі», та нових об’єктів досліджень.

З приводу повернення до старого об’єкта з новою проблематикою, я можу говорити про роботу, материнство, жіноче тіло, стосовно якого тематика 1970-х та 1980-х років була спрямована на норми та практики, а також на життєвий досвід (пологи, аборти, прикрашання себе). Згідно висновків Жоржа Вігарелло, Алена Корбена та Жан-Жака Куртіна, історія тіла сьогодні також цікавиться уявленнями про себе та про іншого, естетичними кодами, спонукальними причинами чоловічого та жіночого бажання, змінами погляду.

Я також хочу звернутися до історії фемінізму та розвинути цей термін, який сьогодні використовується у множині через різноманітні течії, що з часом змінювали одна одну. Після 1970-х років, коли ми знову відкривали для себе особи активісток, писемні джерела, газети та боротьбу, історія фемінізму була рефлексивною, ставлячи запитання щодо визначення та кваліфікації тієї чи іншої групи, розмірковуючи через порівняльні дослідження про включення рухів до національної політичної культури та про форми і обмеження феміністичного інтернаціоналізму, ставлячи також запитання відносно сприйняття цих рухів у суспільствах даної епохи і, таким чином, стосовно пари: фемінізм-антифемінізм.

Вивчення феміністичних течій також мало місце поза компаративними дослідженнями, але через рух та адаптацію ідей, концептів, вимог. Нарешті, з’являються перші історичні праці стосовно феміністичних рухів після 1945 р.

Перейдемо тепер саме до «нових об’єктів», які можна ідентифікувати у Франції протягом останніх 15 років. Я відзначу 5 з-поміж них:

-    Наука і техніка. Історія науки вже не є історією лише наукового прогресу, а скоріше історією наукових спільнот, включених до політичного, соціального, культурного контексту. Жіноча та ґендерна історія розглядає не тільки місце жінок у науці та техніці (де їх довгий час не було помітно), але також, «що наука та техніка надають жінкам», наприклад у ХІХ та ХХ століттях – «винахід натурального або продукування жіночого та чоловічого».
-    Міграції. Явища міграції та натуралізації у Франції, яка з кінця 19-го століття є землею імміграції, стають головними темами загальної історії, а також жіночої та ґендерної історії. Хто мігрує і чому? Хто натуралізується і згідно яких критеріїв? Ми торкаємось одночасно наукових та управлінських знань стосовно іноземців та іноземок, ґендерної політики в царині імміграції та натуралізації, соціальних практик індивідів (чоловіків та жінок) та питань адміністрування.
-    Маскулінність. Розвиток досліджень чоловічого (чоловіки є також індивідами у ґендерному відношенні) сприяв тому, що дослідницька спільнота в царині ґендеру стала більш мішаною, тож це сприяло легітимізації попередніх досліджень жіночої історії. Численні праці вже дозволили написати колективну історію вірильності (маскулінізації жінок) у 3 томах (від Ренесансу до наших днів), а також опублікувати матеріали міжнародного симпозіуму, на якому розглядалися такі теми: слова та концепти (маскулінність = як сформувати чоловіка згідно з уявленнями епохи, вірильність = цінність, вірилізм = загострення вірильності, і т.д.); знаки та маркери маскулінності; мотиви та потуги чоловіків для підтвердження своєї мужності. Це одночасно історія домінування чоловіків над жінками, але також – історія їхніх страждань.

-    Сексуальність ще до недавніх часів була темою, неможливою для досліджень в університетах, такою, котру історик Ален Корбен вважав занадто делікатною. Сьогодні це вже не так, про що свідчить створення у 2009 р. електронного міждисциплінарного журналу «Ґендер, сексуальність та суспільство» (натепер вже вийшло 12 номерів, всі вони є у вільному доступі). Серед тем, що розглядаються: дослідження інтимного у «пересічних індивідів» у ХХ столітті, аналіз позиції Католицької церкви та її наслідків для віруючих пар, історія походження сексології у другій половині ХІХ століття, дослідження щодо асоціацій, які виступають за сексуальне звільнення. Відтепер війни також досліджуються під кутом зору сексуальності: сексуальні практики, фантазми та уявлення, політика держав, що воюють, слідкують за дотриманням вірності дружинами мобілізованих солдатів та контролюють сексуальність військових, статеве та сексуальне насильство, зокрема ґвалтування (підзаголовок публікацій симпозіуму: «Історія, яка має бути написана»).

-    Колонізація. Під час 18-го Міжнародного конгресу з історичної науки, що проходив у Монреалі у 1995 р., дослідницькі дні Міжнародної федерації досліджень жіночої історії були присвячені «колоніалізму, імперіалізму та націоналізму», підкреслюючи тим самим центральне місце жінок та ґендеру у дослідженнях теми колоніалізму, які активно проводяться з 1980-х років. Але в той час не прозвучало виступів з французького боку, хоча Франція була в минулому колоніальною країною. Хронологічна та кількісна розбіжність між англомовною історіографією та французькими дослідженнями насправді є ще більшою у колоніальних питаннях, ніж у проблемі сексуальності. Знову ж таки, нещодавні роботи ставлять жінок та ґендер у центр комплексного аналізу імперського проекту та колоніальних суспільств: присутність активних жінок по обидві сторони колоніального бар’єру; контроль сексуальності та відтворення так званих корінних народів зусиллями метрополій; використання ґендерних метафор. З усіх цих тем у Парижі у 2012 р. відбувся перший великий міжнародний симпозіум, який знаменував поворотний момент, і це дає мені підставу сказати кілька слів про теперішню ситуацію.

D)    Сучасні характеристики досліджень з жіночої та ґендерної історії

Перша річ, яка мене вражає, – це теперішня відкритість досліджень ґендеру та недавня їх інституційна легітимація. У 2012 р. CNRS (Національний центр наукових досліджень), який досі був дуже стриманим стосовно цих досліджень, створив Інститут ґендеру в рамках секції гуманітарних та суспільних наук. Інститут об’єднує 30 установ-партнерів і організував у вересні 2014 р. 1-й Колоквіум з ґендерних досліджень у Франції (отримано понад 400 запитів).

Але програма цього колоквіуму показує, що історія втратила панівне становище у цій області досліджень на користь соціології та політичних наук, у яких молоде покоління ґендеризувало підходи та опублікувало численні праці. І серед робіт про сучасне суспільство переважають ті, що розглядають сексуальність та статеві ідентичності, зокрема трансґендерні ідентичності, з майже обов’язковим посиланням на Джудіт Батлер, роботи якої перекладаються французькою мовою з 2005 р. Дійсно, її роботи допомагають у дослідженнях встановлення норм та спонукання до гетеросексуальності, а також її аналіз може надихати істориків, які працюють над джерелами минулого.

А втім, жіноча та ґендерна історія надалі існують і здобувають усе більшу легітимність при інституціях, престижних часописах та у молодої генерації, яка включає ґендерні підходи до своїх досліджень. Це інколи стає обов’язковою передумовою, але не завжди опанованою. Рефлексії стосовно використання ґендеру продовжуються, зокрема, з боку істориків стародавньої, середньовічної та модерної історії.

Я закінчу свою лекцію презентацією журналів жіночої та ґендерної історії, і зокрема, «Кліо. Жінки, ґендер, історія» (колишній «Кліо. Історія, жінки та суспільства»). Його історія – це історія боротьби за легітимність, частково вже завойовану на сьогоднішній день.

Коротка історія журналу «Кліо. Жінки, ґендер, історія»

«Кліо» – це другий французький журнал жіночої історії після журналу «Пенелопа, за жіночу історію» (з 1979 по 1985 рр. вийшло 13 номерів цього журналу – скромного зшитку, який публікував звіти про поточні або завершені дослідження). «Кліо» з’явився у 1995 р. разом з виходом «Історії жінок на Заході» та у момент, коли були засновані інші подібні часописи у Європі; він позиціонується як академічний журнал з двома тематичними номерами по 300 сторінок на рік. Довго дебатувався його підзаголовок: треба чи ні вводити термін «ґендер»?

Перший номер був суто французьким, позаяк 1995 р. – це 50-та річниця визволення Франції. Подальші номери були більш інтернаціональними, як щодо авторів, так і до змісту. Його видавцям та авторам йшлося про те, щоб познайомити читачів із дослідницькою роботою з жіночої історії у Франції та за кордоном.

Журнал сприймає різні підходи до жіночої та ґендерної історії та має намір заохочувати дискусії на цю тему. Обговорюються численні теми, що витікають із поточних досліджень. Журнал наявний онлайн на сайті revues.org-cairn. Доступ платний протягом 3 років, попередні номери є у вільному доступі та користуються увагою великої кількісті відвідувачів.

Часопис не спирається на жодну інституцію з жіночої та гендерної історії, його видавцем є автономний редакційний комітет. На сьогоднішній день вийшло друком 40 номерів «Кліо».

CNRS нещодавно визнав його якість та у 2013 р. закріпив за ним посаду редакційного секретаря та значну субсидію для перекладу статей англійською мовою для їх поширення на англомовних порталах нарівні з паперовою версією та електронною версією французькою мовою. З цієї нагоди ми змінили видавця та підзаголовок видання. На сьогодні вже видано три номери англійською мовою: When Medicine meets Gender, Working Women, Working Men та Gendered laws of war («Коли медицина стикається з ґендером», «Робітниці та робітники», «Ґендерні закони війни»), які доступні на сайті Cairn international.

Франсуаза Тебо

Викладачка, науковець, фахівець з жіночої історії та з історії фемінизму. Заслужена професорка сучасної історії університетів Авіньйон та Париж 7, співдиректорка журналу «Кліо. Жінки, гендер, історія», у минулому – голова Асоціації розвитку жіночих та гендерних студій «Mnemozine», авторка кількох монографій з жіночої історії, зокрема книги «Жінки за часів Першої світової війни» (вид. Пайо, 2013).

¹ Цей матеріал є текстом виступу Франсуази Тебо (Françoise Thébaud) у Києві 2 березня 2015 р. на запрошення Французького інституту в Києві. Друкується з дозволу авторки. Переклад з французької Лариси Мамуні.